04 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 757/29843/19-к
провадження № 51-5645км19
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
представника потерпілого ОСОБА_8 ,
потерпілого ОСОБА_9 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги прокурора та представника потерпілого ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_8 , на ухвалу Київського апеляційного суду від 16 жовтня 2024 року про повернення апеляційних скарг на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 04 вересня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 42014000000001025.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Як встановлено слідчим суддею Печерського районного суду м. Києва й наведено в ухвалі від 04 вересня 2019 року, Управлінням спеціальних розслідувань Департаменту спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42014000000001025 від 07 жовтня 2014 року за підозрою ОСОБА_10 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 27 ст. 340, ч. 3 ст. 27 ст. 365 Кримінального кодексу України (далі - КК).
18 червня 2014 року ОСОБА_10 оголошено в розшук. У рамках вказаного кримінального провадження досудове розслідування неодноразово відновлювалося та зупинялося.
Постановою слідчого в особливо важливих справах першого слідчого відділу управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України ОСОБА_11 , погодженою прокурором групи прокурорів Генеральної прокуратури України ОСОБА_12 , від 26 листопада 2018 року зупинено досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42014000000001025, відповідні відомості внесено до ЄРДР.
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 04 вересня 2019 року скасовано постанову слідчого в особливо важливих справах першого слідчого відділу управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України ОСОБА_11 , погоджену прокурором групи прокурорів Генеральної прокуратури України ОСОБА_12 , від 26 листопада 2018 року про зупинення досудового розслідування; встановлено строк 24 години з моменту проголошення ухвали для прийняття слідчим, який проводить досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42014000000001025 та/або прокурором, який здійснює нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, рішення щодо відновлення досудового розслідування у кримінальному проваджені № 42014000000001025 та внесення відповідних відомостей до ЄРДР; встановлено процесуальний строк тривалістю 30 днів для проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42014000000001025 від 07 жовтня 2014 року за підозрою ОСОБА_10 у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27 ст. 340 та ч. 3 ст. 27 ст. 365 КК й прийняття прокурором одного з передбачених ст. 283 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) процесуального рішення у вказаному кримінальному провадженні.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 16 жовтня 2024 року апеляційні скарги прокурора Офісу Генерального прокурора ОСОБА_5 та представника потерпілого ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_8 , поданих на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 04 вересня 2019 року, - на підставі п. 3 ч. 3 ст. 399, ч. 4 ст. 399 КПК повернуто особам, які їх подали, оскільки у розумінні положень статей 307, 309, ч. 3 ст. 392 вказаного Кодексу ухвала слідчого судді, якою скасовано постанову слідчого про зупинення досудового розслідування та встановлено строк досудового розслідування і зобов'язано прийняти одне із рішень, передбачених ч. 1 ст. 283 КПК, до вказаного переліку не входить, як не підлягають застосуванню і приписи ч. 6 ст. 9, ч. 1 ст. 7 КПК, які застосовуються коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, оскільки законом передбачено розгляд слідчим суддею клопотань, поданих на підставі ч. 6 ст. 28 КПК, та встановлення для сторін кримінального провадження процесуальних строків відповідно до ст. 114 КПК, як неодноразово в цій кримінальній справі № 757/29843/19-к зазначав Верховний Суд в ухвалах від 14 листопада 2019 року та від 15 січня 2024 року за оцінкою доводів касаційних скарг на аналогічні ухвали апеляційного суду, постановлені на підставі ч. 4 ст. 399 КПК, про відмову у відкритті провадження від 15 жовтня 2019 року за апеляційною скаргою прокурора та від 02 жовтня 2023 року за апеляційною скаргою представника потерпілого - адвоката ОСОБА_8 , на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 04 вересня 2019 року, відповідно.
Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційних скаргах прокурор та представник потерпілого ОСОБА_9 - адвокат ОСОБА_8 , просять ухвалу Київського апеляційного суду від 16 жовтня 2024 року скасувати у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
На обґрунтування своїх вимог прокурор зазначає, що суд апеляційної інстанції безпідставно повернув його апеляційну скаргу на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 04 вересня 2019 року з підстав, передбачених п. 3 ч. 3 ст. 399 КПК, оскільки суддя-доповідач щодо застосування такої підстави повернення апеляційної скарги неправильно тлумачив зміст вказаної норми.
Зазначає прокурор й про недотримання вимог ч. 6 ст. 13 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII), оскільки суд апеляційної інстанції не врахував висновків щодо застосування норм права у постанові об'єднаної палати (далі - ОП) Касаційного кримінального суду (далі - ККС) Верховного Суду (далі - ВС) від 16 вересня 2024 року (справа № 761/26342/22), на яку є посилання в апеляційній скарзі. За висновками ОП ККС ВС ухвала слідчого судді, якою встановлено строк для вчинення дій та ухвалення органом досудового розслідування рішення, передбаченого ст. 283 КПК, підлягає апеляційному оскарженню на підставі приписів ч. 6 ст. 9, ч. 1 ст. 7 КПК.
Крім того, в касаційній скарзі наведені мотиви щодо незаконності ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 04 вересня 2019 року.
Доводи касаційної скарги представника потерпілого ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_8 , аналогічні доводам касаційної скарги прокурора. Представник потерпілого також вказує про необґрунтоване застосування судом апеляційної інстанції п. 3 ч. 3 ст. 399 КПК щодо повернення її апеляційної скарги, про неврахування висновків щодо застосування норм права у постанові ОП ККС ВС від 16 вересня 2024 року (справа № 761/26342/22). Також наводить доводи щодо незаконності ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 04 вересня 2019 року, який ухвалив рішення, не передбачене нормами КПК, отже суд апеляційної інстанції під час вирішення питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційними скаргами прокурора та представника потерпілого мав керуватися приписами ч. 6 ст. 9, п. 17 ч. 1 ст. 7, ст. 24 КПК.
Захисник ОСОБА_7 у письмових запереченнях на касаційні скарги навела мотиви, з яких вважає їх вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор та представник потерпілого підтримали вимоги касаційних скарг прокурора та представника потерпілого, просили їх задовольнити.
Захисник ОСОБА_7 просила указані касаційні скарги залишити без задоволення.
Інші учасники судового провадження були повідомлені про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з'явилися. Клопотань про його відкладення не надходило.
Мотиви Суду та підстави передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
Відповідно до ч. 1 ст. 36 Закону № 1402-VIII Верховний Суд забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом, тобто шляхом здійснення правосуддя, під час якого Верховний Суд у своїх рішеннях висловлює правову позицію щодо правозастосування, орієнтуючи у такій спосіб судову практику на однакове застосування норм права.
Частиною 2 ст. 434-1 КПК передбачено, що суд, який розглядає кримінальне провадження в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати таке кримінальне провадження на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
За приписами ч. 4 ст. 434-2 КПК про передачу кримінального провадження на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, де викладає мотиви стосовно необхідності відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному частинами 1-4 ст. 434-1 КПК, або із обґрунтуванням підстав, визначених ч. 5 ст. 434-1 вказаного Кодексу.
Предметом перевірки Верховного Суду, серед іншого, є висновки апеляційного суду про те, що ухвала слідчого судді, постановлена в порядку статей 28, 114 КПК, відповідно до приписів ч. 3 ст. 307, ст. 309, ч. 3 ст. 392 КПК окремому апеляційному оскарженню не підлягають, отже апеляційні скарги прокурора та представника потерпілого на ухвалу слідчого судді, якою встановлено процесуальний строк для проведення досудового розслідування й прийняття прокурором одного з передбачених ст. 283 КПК процесуальних рішень, підлягають поверненню на підставі ч. 4 ст. 399 КПК
Щодо апеляційного оскарження ухвал слідчих суддів, постановлених в порядку статей 28, 114 КПК, та правозастосовної практики їх апеляційного оскарження
1. Оскарження ухвал слідчого судді під час досудового розслідування регламентовано параграфом 2 глави 26 КПК.
Вичерпний перелік ухвал слідчого судді, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування в апеляційному порядку, викладено в частинах 1 та 2 ст. 309 КПК, і цей перелік розширеному тлумаченню не підлягає.
Ухвала слідчого судді, якою задоволено клопотання захисника про встановлення строку досудового розслідування, до вказаного переліку не входить.
2. Відповідно до ч. 4 ст. 399 КПК, якщо апеляційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку, суддя-доповідач відмовляє у відкритті провадження.
Отже, суддя апеляційного суду, дотримуючись вимог ч. 3 ст. 307, ст. 309, ч. 4 ст. 399 КПК, встановивши, що зазначена ухвала слідчого судді не підлягає оскарженню в порядку апеляційної процедури, має повернути апеляційні скарги особам, які їх подали.
3. Відповідно до положень п. 18 ч. 1 ст. 3 КПК слідчий суддя - суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.
4. В ч. 2 ст. 28 КПК встановлено загальне правило, що проведення досудового розслідування у розумні строки забезпечує прокурор, слідчий суддя (в частині строків розгляду питань, віднесених до його компетенції), а судового провадження - суд.
Водночас ч. 6 ст. 28 КПК містить спеціальну норму, за якою підозрюваний, обвинувачений, потерпілий, інші особи, права чи інтереси яких обмежуються під час досудового розслідування, мають право на звернення до прокурора, слідчого судді або суду з клопотанням, в якому викладаються обставини, що обумовлюють необхідність здійснення кримінального провадження (або окремих процесуальних дій) у більш короткі строки, ніж ті, що передбачені цим Кодексом.
Ця норма кореспондує із положеннями частин 1, 2 ст. 114 КПК, які передбачають, що для забезпечення виконання сторонами кримінального провадження вимог розумного строку слідчий суддя, суд має право встановлювати процесуальні строки у межах граничного строку, передбаченого цим Кодексом, з урахуванням обставин, встановлених під час відповідного кримінального провадження. Будь-які строки, що встановлюються прокурором, слідчим суддею або судом, не можуть перевищувати меж граничного строку, передбаченого цим Кодексом, та мають бути такими, що дають достатньо часу для вчинення відповідних процесуальних дій або прийняття процесуальних рішень та не перешкоджають реалізації права на захист.
5. Передбачений ч. 2 ст. 28 КПК обов'язок слідчого судді стежити за дотриманням розумного строку при розгляді питань, віднесених до його компетенції, зумовлює розгляд ним клопотань, поданих на підставі ч. 6 ст. 28 КПК, та встановлення для сторін кримінального провадження розумних процесуальних строків відповідно до ст. 114 КПК.
Тому, висновки про те, що слідчий суддя постановляє ухвалу, не передбачену законом, не ґрунтуються на законі.
6. Отже, на переконання колегії суддів, ухвали слідчих суддів, постановлені в порядку статей 28, 114 КПК, відповідно до приписів ст. 309 КПК окремому апеляційному оскарженню не підлягають.
Слідчий суддя може встановлювати строк в межах граничного, визначеного законом. Тим більше відповідає змісту повноважень слідчого судді встановлення такого строку, який дає достатньо часу для вчинення відповідних процесуальних дій або прийняття процесуальних рішень та не перешкоджає реалізації сторонами своїх прав, зокрема права на захист, у разі, коли процесуальні дії не здійснюються, здійснюються із невиправданою затримкою, належні процесуальні рішення не приймаються вчасно.
Вважаємо обґрунтованим такий висновок про застосування норм права: ухвали слідчих суддів, постановлені в порядку статей 28, 114 КПК, відповідно до приписів ст. 309 КПК окремому апеляційному оскарженню не підлягають.
7. Питання щодо можливості оскарження в апеляційному порядку ухвали слідчого судді про встановлення процесуального строку у кримінальному провадженні неодноразово ставало предметом вирішення різних колегій суддів ККС ВС, судової палати, а також об'єднаної палати.
8. Так, колегією суддів Другої судової палати ККС ВС 16 травня 2019 року (справа № 761/20985/18; провадження № 51-8007км18) розглянуто касаційну скаргу прокурора на ухвалу апеляційного суду, якою було відмовлено у відкритті провадження за апеляційною скаргою прокурора на ухвалу слідчого судді щодо встановлення процесуального строку для завершення досудового розслідування у кримінальному провадженні.
Апеляційний суд при постановленні рішення виходив із того, що оскаржена ухвала слідчого судді не входить до вичерпного переліку, встановленого приписами ст. 309 КПК, а тому відмовив у відкритті апеляційного провадження на підставі ч. 4 ст. 399 КПК. Верховний Суд, переглядаючи ухвалу апеляційного суду зазначив, що суд апеляційної інстанції передчасно прийняв рішення про відмову у відкритті апеляційного провадження, залишивши поза увагою ту обставину, що положення ч. 4 ст. 399 КПК стосуються процедури відкриття апеляційного провадження чи відмови у відкритті апеляційного провадження за скаргами на рішення, які прямо визначені у ст. 309 КПК. Проте, на думку колегії суддів, жодною з норм кримінального процесуального закону не передбачено повноважень слідчого судді щодо встановлення слідчому процесуального строку для закінчення досудового розслідування. Отже слідчий суддя прийняв рішення, яке не передбачене КПК, відповідно, враховуючи правову позицію ВП ВС у постанові від 23 травня 2018 року (провадження № 13-19кс18), суд апеляційної інстанції під час вирішення питання про відкриття апеляційного провадження мав керуватися приписами ч. 6 ст. 9 КПК щодо застосування загальних засад кримінального провадження, визначених ч. 1 ст. 7 КПК.
9. Натомість інша колегія Другої судової палати ККС ВС в постанові від 12 вересня 2019 року (справа № 757/37346/18; провадження № 51-1329 км19) дійшла протилежного висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, ніж вказаний вище, і з метою забезпечення єдності судової практики провадження передано на розгляд Другої судової палати ККС ВС.
10. Другою судовою палатою ККС ВС в постанові від 18 жовтня 2019 року (справа № 757/37346/18-к; провадження № 51-1329кмп19) сформульовано висновок щодо застосування приписів ст. 309 КПК у взаємозв'язку із положеннями ч. 4 ст. 399 цього Кодексу, за яким: ухвали слідчих суддів, постановлені в порядку статей 28, 114 КПК, окремому апеляційному оскарженню відповідно до положень статті 309 КПК не підлягають.
В обґрунтування такого висновку судова палата зазначила, що передбачений ч. 2 ст. 28 КПК обов'язок слідчого судді стежити за дотриманням розумного строку при розгляді питань, віднесених до його компетенції, не виключає можливості розгляду ним клопотань, поданих на підставі ч. 6 ст. 28 КПК, та встановлення для сторін кримінального провадження процесуальних строків відповідно до положень ст. 114 КПК. Отже, суддя апеляційного суду, дотримуючись вимог ч. 3 ст. 307, ст. 309, ч. 4 ст. 399 КПК, правильно встановив, що оспорювана ухвала слідчого судді не підлягає оскарженню в порядку апеляційної процедури, та обґрунтовано відмовив у відкритті апеляційного провадження, належним чином умотивувавши своє рішення.
Крім того зазначила, що вважає необґрунтованими посилання прокурора на правовий висновок Верховного Суду України (далі - ВСУ) у постанові від 12 жовтня 2017 року у справі № 757/49263/15-к, та висновки Великої Палати Верховного Суду у провадженнях № 13-16сво18 та № 13-19кс18 (постанови від 23 травня 2018 року), де йдеться про інші правовідносини, коли в разі постановлення слідчим суддею ухвали, що не передбачена кримінальними процесуальними нормами, до яких відсилають положення ч. 3 ст. 309 КПК, суд апеляційної інстанції не вправі відмовити у перевірці її законності, посилаючись на приписи ч. 4 ст. 399 КПК, адже право на апеляційне оскарження такого судового рішення підлягає забезпеченню на підставі п. 17 ч. 1 ст. 7 та ч. 1 ст. 24 КПК, які його гарантують, з огляду на положення ч. 6 ст. 9 КПК. На відміну від вищезазначених випадків, ухвала слідчого судді була постановлена на підставі статей 3, 28, 114 КПК.
11. Надалі такої правозастосовної позиції додержувались колегії суддів ККС ВС у постановах Третьої судової палати від 29 січня 2020 року (справа № 263/2612/19; провадження № 51-4312км19), Третьої судової палати від 29 квітня 2020 року (справа № 757/25205/19-к; провадження № 51-3695км19), Першої судової палати від 24 грудня 2020 року (справа № 757/23781/20; провадження № 51-3138км20).
12. Разом із тим, ухвалою від 07 червня 2022 року (справа № 607/7173/21; провадження № 51-3942км21) колегія суддів Першої судової палати ККС ВС постановила передати кримінальне провадження на розгляд ВП ВС з підстав наявності виключної правової проблеми, яка полягає у відсутності єдиної судової практики щодо можливості апеляційного оскарження рішень слідчого судді, ухвалення яких прямо не передбачено КПК у межах ст. 114 цього Кодексу, а саме ухвали слідчого судді про встановлення або про відмову у встановленні строку досудового розслідування.
Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2022 року вказане кримінальне провадження № 607/7173/21 було повернуто колегії суддів Першої судової палати ККС ВС для подальшого розгляду.
Мотивуючи відсутність підстав взяти провадження до розгляду Велика Палата зауважила, що про правову проблему апеляційного оскарження ухвал слідчих суддів неодноразово висловлювалися ВП ВС (постанови від 23 травня 2018 року у справах № 237/1459/17, № 243/6674/17-к), ККС ВС у складі судової палати (постанова від 18 жовтня 2019 року у справі № 757/37346/18-к), ОП ККС ВС (постанова від 31 травня 2021 року, справа № 646/3986/19). Зокрема, Друга судова палата ККС ВС у постанові від 18 жовтня 2019 року у справі № 757/37346/18 зробила висновок щодо застосування норм права, за яким ухвали слідчих суддів, постановлені в порядку статей 28, 114 КПК, якими встановлюються процесуальні строки для вчинення відповідних процесуальних дій або прийняття процесуальних рішень згідно зі ст. 309 КПК, окремому апеляційному оскарженню не підлягають, і саме такий підхід застосовується ККС ВС під час розгляду справ даної категорії, зазначила Велика Палата Верховного Суду, що свідчить про сталу судову практику і про відсутність необхідності здійснення нею тлумачення норм права.
13. В подальшому колегією суддів Першої судової палати ККС ВС (справа № 607/7173/21; провадження № 51-3942км21) ухвалено постанову від 01 листопада 2022 року, за якою визнано обґрунтованим висновок про те, що слідчий суддя за результатами розгляду клопотання прокурора за визначеною законом процедурою ухвалив рішення, яке узгоджується з його повноваженнями, визначеними статтями 28, 114 КПК.
14. Колегія суддів Другої судової палати ККК ВС в постанові від 18 травня 2023 року (справа № 761/15763/22; провадження № 51-4341км22) також виходила із того, що ухвала слідчого судді, постановлена в порядку статей 28, 114 КПК, згідно приписів ст. 309 КПК не підлягає окремому оскарженню в апеляційному порядку, що такий підхід відповідає висновку Другої судової палати ККС ВС в постанові від 18 жовтня 2019 року (справа № 757/37346/18-к, провадження № 51-1329кмп19), корелює із позицією ВП ВС в ухвалі від 22 червня 2022 року (справа № 607/7173/21; провадження № 13-29кс22) і застосовується ККС ВС під час розгляду справ даної категорії, - постанови від 15 жовтня 2019 року (справа № 303/1679/18; провадження № 51-6331км18), від 19 березня 2019 року (справа № 638/7337/17; провадження № 51-3931км18), від 29 січня 2020 року (справа № 263/2612/19; провадження № 51-4312км19), від 29 квітня 2020 року (справа № 757/25205/19-к; провадження № 51-3695км19), від 24 грудня 2020 року (справа № 757/23781/20; провадження № 51-3138км20).
15. У постанові від 21 березня 2024 року колегія суддів Першої судової палати ККС ВС (справа № 761/20306/23; провадження № 51-6167км23) вкотре зазначила, що така ухвала слідчого судді не входить до визначеного у ст. 309 КПК вичерпного переліку ухвал слідчого судді, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку, отже суд апеляційної інстанції, дотримуючись вимог ст. 309, ч. 4 ст. 399 КПК, правильно встановив, що вона не підлягає оскарженню в апеляційному порядку, та обґрунтовано відмовив у відкритті апеляційного провадження за скаргою прокурора.
Колегія суддів вкотре звернула увагу на те, що таке рішення повністю відповідає усталеній практиці ККС ВС у постановах від 15 жовтня 2019 року (справа № 303/1679/18; провадження № 51-6331км18), від 19 березня 2019 року (справа № 638/7337/17; провадження № 51-3931км18) та від 24 грудня 2020 року (справа № 757/23781/20; провадження № 51-3138км20). Також зазначена позиція узгоджується з висновком у постанові Другої судової палати ККС ВС від 18 жовтня 2019 року (згадана вище справа № 757/37346/18-к, провадження № 51-1329кмп19).
16. В свою чергу не є релевантними для цього провадження висновки Верховного Суду України у постанові від 12 жовтня 2017 року (справа № 757/49263/15-к, провадження № 5-142кс17) та Великої Палати Верховного Суду у постановах від 23 травня 2018 року (справа № 243/6674/17-к, провадження № 13-16сво18 та справа № 237/1459/17, провадження № 13-19кс18), оскільки в цій справі, яка передається на розгляд Великої Палати Верховного Суду, йдеться про апеляційне оскарження ухвали слідчого судді, яка передбачена законом, адже була постановлена на підставі статей 3, 28, 114 КПК.
17. Натомість об'єднана палата ККС ВС в постанові від 16 вересня 2024 року (справа № 761/26342/22, провадження № 51-7561км23) зробила висновок, відмінний від вказаних усталених правозастосовних позицій, за яким ухвала слідчого судді, якою встановлено строк для проведення процесуальних дій, необхідних для закінчення досудового розслідування, підлягає апеляційному оскарженню як така, що не передбачена законом.
За мотивами ОП ККС ВС кримінальний процесуальний закон містить положення про порядок продовження строку досудового розслідування слідчим суддею (ст. 295-1 КПК). Тобто законодавець передбачив механізм поетапного продовження такого строку в межах визначеного граничного строку досудового розслідування. За відсутності підстав для продовження відповідного строку слідчий суддя може відмовити у задоволенні відповідного клопотання сторони обвинувачення, або слідчий суддя може продовжити такий строк на менший період, аніж просить сторона обвинувачення. При цьому, використання на підставі статей 28, 114 КПК механізму фактичного скорочення строку досудового розслідування КПК не лише не передбачено, а й суперечить завданням, визначеним у ст. 2 КПК.
18. Не сприймаємо як переконливі щодо вирішення питання, яке стало предметом розгляду об'єднаної палати, аргументи, покладені в постанові від 16 вересня 2024 року в підґрунтя відступу від висновку у постанові Другої судової палати ККС ВС від 18 жовтня 2019 року, зважаючи на таке.
Положення КПК про порядок продовження строку досудового розслідування слідчим суддею (ст. 295-1 КПК) та статей 294, 219 КПК не є такими, що унеможливлюють чи виключають реалізацію слідчим суддею повноважень, передбачених засадничими нормами статей 28, 114 КПК, чи позбавляють його відповідних повноважень.
Механізм поетапного продовження строку досудового розслідування в межах його граничного строку аж ніяк не покликаний унеможливити реалізацію загальних засад кримінального провадження стосовно судового контролю за дотриманням розумних строків під час здійснення досудового розслідування згідно ч. 6 ст. 28, ст. 114 КПК та встановлення таких строків для органу досудового розслідування.
До того ж в ч. 6 ст. 28 КПК прямо встановлено, що підозрюваний, обвинувачений, потерпілий, інші особи, права чи інтереси яких обмежуються під час досудового розслідування, мають право на звернення до слідчого судді з клопотанням, в якому викладаються обставини, що обумовлюють необхідність здійснення кримінального провадження (або окремих процесуальних дій) у більш короткі строки, ніж ті, що передбачені цим Кодексом.
При цьому, розумні строки не можуть перевищувати передбачені цим Кодексом строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень (ч. 1 ст. 28 КПК).
У зазначеному контексті щодо проваджень, де особі не повідомлено про підозру, крім вказаного, необхідно враховувати приписи п. 3-1 ч. 1 ст. 284 КПК, за якими, коли не встановлено особу, яка вчинила кримінальне правопорушення, у разі закінчення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, визначених ст. 49 КК, крім випадків вчинення особливо тяжкого злочину проти життя чи здоров'я особи або злочину, за який згідно із законом може бути призначено покарання у виді довічного позбавлення волі, кримінальне провадження закривається.
Тобто будь-яке досудове розслідування має строковий характер, як те, де повідомлено особі про підозру, так і те, де такого повідомлення не здійснено, отже повноваження слідчого судді, визначені статтями 28, 114 КПК мають застосовуватись у будь-якій справі за наявності відповідного процесуального приводу та обґрунтованого підґрунтя.
19. Судова практика не є статичною і це загальновизнаний факт. Водночас не є допустимою ситуація, коли Суд без вагомих на те підстав змінює усталене тлумачення норм статей 28, 114 КПК, які в законі не змінювались, і в такий спосіб створює невизначеність для всіх учасників правовідносин, позбавляє їх сталих і обґрунтованих орієнтирів щодо відстоювання власних інтересів.
За тих обставин, що приписи статей 3, 28, 114 КПК діють в тій самій редакції, оспорювана зміна тлумачення більше нагадує внесення змін до закону, ніж акт врегулювання розбіжностей в спосіб судового тлумачення.
Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) про якість судових рішень зазначила, що судді повинні послідовно застосовувати закон.
Однак, коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні (пункт 49 цього Висновку).
У пункті 70 рішення від 18 січня 2001 року у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» (Chapman v. the United Kingdom), заява № 27238/95, ЄСПЛ наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом Суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.
Як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду, з метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання (постанова від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17, § 41-42).
Проте, таких підстав до відступу від узвичаєної правозастосовної практики щодо застосування приписів статей 28, 114 КПК не наведено в постанові об'єднаної палати від 16 вересня 2024 року (справа № 761/26342/22, провадження № 51-7561км23), ухваленою, до того ж, з окремими думками суддів. Ба більше, вказані приписи взагалі не згадуються і не тлумачяться об'єднаною палатою у названій постанові, зокрема у взаємозв'язку із тими нормами, на положеннях яких ґрунтуються аргументи про відступ від висновку Другої судової палати в згаданій вище постанові від 18 жовтня 2019 року щодо їх застосування.
До того ж, з мотивів об'єднаної палати ККС ВС в постанові від 16 вересня 2024 року щодо відступу від висновку про застосування норм статей 28, 114 КПК в постанові Другої судової палати ККС ВС від 18 жовтня 2019 року безсумнівно вбачається, що висновки ОП ККС ВС здійснені в кримінальному провадженні, де особу не повідомлено про підозру, спираються на приписи ст. 295-1 КПК, які стосуються виключно проваджень, де особу повідомлено про підозру.
При цьому, не можна сприймати як обґрунтоване підґрунтя для відступу від висновку Другої судової палати в постанові від 18 жовтня 2019 року про застосування норм статей 28, 114 КПК посилання об'єднаної палати на власні висновки в іншому кримінальному провадженні (постанова від 31 травня 2021 року у справі № 646/3986/19), де йшлося про відмінні правовідносини в справі, в якій слідчий суддя повернув заявнику клопотання про арешт майна як таке, що подане із порушенням правил територіальної підсудності, а апеляційний суд відмовив на підставі приписів ст. 309, ч. 4 ст. 399 КПК у відкритті апеляційного провадження за скаргою на таке рішення слідчого судді.
Тобто, предметом оцінки при перегляді в касаційному порядку була ухвала суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті провадження за ч. 4 ст. 399 КПК за апеляційними скаргами на ухвалу слідчого судді, якою повернуто клопотання учасників кримінального провадженні в межах механізму, передбаченого ч. 6 ст. 9 КПК, коли він в межах своїх процесуальних повноважень, передбачених нормами КПК, запобігає прийняттю рішення поза межами своїх повноважень.
Натомість в цьому провадженні слідчий суддя діяв за прямими приписами статей 28, 114 КПК, а не в межах механізму, передбаченого ч. 6 ст. 9 КПК, що унеможливлює застосування висновків об'єднаної палати в постанові від 31 травня 2021 року (справа № 646/3986/19).
20. Застосоване ОП ККС ВС тлумачення в постанові від 16 вересня 2024 року потенційно може наражати Державу на міжнародну відповідальність через порушення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За правовою позицією Європейського суду з прав людини, зокрема, в рішенні «Щокін проти України», де ЄСПЛ визначив концепцію якості закону, зокрема з вимогою, щоб він був доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні. В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто, норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи».
Оскільки саме Великій Палаті Верховного Суду надані повноваження з перегляду судових рішень після того, як ЄСПЛ виявив правову проблему і встановив порушення Конвенції (ч. 10 ст. 31, ч. 5 ст. 33 КПК), Велика Палата має вирішити питання, яке потенційно може призвести до порушення міжнародних зобов'язань, до того, як рішення з цього питання винесе ЄСПЛ.
На таке підґрунтя, як належне і переконливе, Велика Палата Верховного Суду спиралася стосовно відкриття провадження в справі № 735/1121/20 за поданням колегії суддів ККС ВС в ухвалі від 10 травня 2022 року щодо висновків ОП ККС ВС.
21. Згідно зі ст. 6 Конституції України державна влада в Україні поділяється на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.
Приймати закони в Україні повноважна тільки Верховна Рада України, що передбачено п. 3 ч. 1 ст. 85 Конституції України. Натомість відповідно до ст. 2 Закону № 1402-VIII завданням суду є здійснення правосуддя.
Отже, суд лише застосовує норми закону шляхом здійснення правосуддя, однак не може перебирати на себе функції законодавчого органу та своїми рішеннями відступати від правових норм чи змінювати їх.
Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, що забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом (ч. 1 ст. 36 Закону № 1402-VIII). До його повноважень, крім іншого, належить забезпечення однакового застосування норм права судами різних спеціалізацій у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом (п. 6 ч. 2 ст. 36 Закону № 1402-VIII).
Виходячи з наданих законом ВС повноважень, він має застосовувати норми закону, але аж ніяк не може підміняти законодавчий орган влади та своїми рішеннями відступати від норм закону, змінювати їх зміст, серед яких і приписи статей 3, 28, 114 КПК.
22. При цьому, за вимогами ч. 5 ст. 9 КПК кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який в рішенні CASE OF UKRKAVA, TOV v. UKRAINE (Application no. 10233/20) від 06 лютого 2025 року щодо наслідків судового активізму в контексті порушення п. 1 ст. 6 Конвенції, визначив неприпустимість такого, якщо це пов'язане із фактичною нормотворчістю, що суперечить прямим приписам закону, як в цій справі щодо приписів статей 28, 114 КПК.
У зв'язку з цим ЄСПЛ вкотре зазначив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, серед іншого, гарантує певну стабільність у правових ситуаціях і сприяє довірі суспільства до судів. Натомість існування суперечливих судових рішень може створити стан правової невизначеності, знизити довіру громадськості до судової системи, тоді як така довіра, безумовно, є одним з найважливіших компонентів правової держави (див. рішення у справі «Нейдет Шахін і Періхан Шахін проти Туреччини» (Nejdet Sahin and Perihan Sahin v. Turkey ) [ВП], № 13279/05, § 57, від 20 жовтня 2011 року, з подальшими посиланнями).
Будь-який припис права має бути доступним і передбачуваним (рішення у справах «Achour v. France», заява № 67335/01, п. 42; «Kononov v. Latvia» [ВП], заява № 36376/04, п. 185). У своїй практиці ЄСПЛ виходить із того, що застосування норм права має бути передбачуваним для особи і кожен має право сподіватися на те, що норми права будуть застосовані до нього так само, як вони застосовуються до інших осіб, що опинилися у подібній ситуації. Порушення цієї вимоги, як правило, пов'язується із довільним тлумаченням норм права під час правозастосування.
Принцип правової визначеності, закріплений у Конвенції, вимагає від національних судів дотримання обов'язку приймати рішення відповідно до закону і таким чином передбачувано тлумачити положення національного законодавства, ґрунтуючись на ньому, а не на абстрактному твердженні поза будь-яким розумним суддівським розсудом (див. mutatis mutandis, рішення у справах «Анджелкович проти Сербії» (Andelkovic v. Serbia), № 1401/08, п. 27, від 09 квітня 2013 року, та «Панталон проти Хорватії» (Pantalon v. Croatia), № 2953/14, п. 52, від 19 листопада 2020 року).
Уніфікованість у застосуванні правових норм у подібних правовідносинах є невід'ємною складовою правової визначеності, яка, серед іншого, гарантує певний ступінь стабільності правової ситуації та сприяє утвердженню суспільної довіри до суду. Непослідовність судової практики може спричинити стан правової невизначеності, що, вірогідно, призведе до зниження суспільної довіри до судової системи, в той час, як така довіра являє собою необхідний компонент держави, заснованої на верховенстві права.
23. З цих підстав колегія суддів Верховного Суду сприймає як обґрунтовані мотиви апеляційного суду, який фактично виходив із того, що немає належного підґрунтя брати до уваги висновки ОП ККС ВС в постанові від 16 вересня 2024 року (справа № 761/26342/22, провадження № 51-7561км23) та спирався на усталену судову практику Верховного Суду в цьому конкретному провадженні, де ухвалою колегії суддів Першої судової палати ККС ВС від 14 листопада 2019 року було відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора на ухвалу Київського апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року, постановлену на підставі ч. 4 ст. 399 КПК, а також ухвалою колегії суддів Третьої судової палати ККС ВС від 15 січня 2024 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника потерпілого на ухвалу Київського апеляційного суду від 02 жовтня 2023 року про відмову у відкритті провадження за апеляційною скаргою на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 04 вересня 2019 року на тій самі підставі.
До того ж колегія суддів Верховного Суду бере до уваги, що жодна норма кримінального процесуального закону не містить обмежень чи заборони для сторони обвинувачення звернутися до уповноваженого суб'єкта в порядку статей 295, 295-1, 219, 294 КПК (із урахуванням приписів ст. 5 цього Кодексу щодо відповідних норм кримінального процесуального закону, чинних на момент здійснення процесуальної дії чи ухвалення процесуального рішення) із клопотанням про продовження строку досудового розслідування, визначеного слідчим суддею в порядку реалізації своїх повноважень, передбачених статтями 28, 114 КПК.
Крім того, за приписами ч. 3 ст. 309 КПК на ухвали слідчого судді, які не підлягають оскарженню, зокрема, постановлені в порядку статей 28, 114 КПК, можуть бути подані заперечення під час підготовчого провадження в суді і суд мусить вирішити порушені в них питання.
24. Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо подібних правовідносин.
Однакове застосування закону забезпечуватиме реалізацію верховенства права, рівність перед законом та правову визначеність у державі. Єдність у практиці застосування одних й тих самих норм права поліпшуватиме громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також сприятиме утвердженню довіри до судової влади в цілому.
Згідно з правозастосовною практикою Великої Палати Верховного Суду виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням якісного та кількісного вимірів. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.
Щодо кількісного критерію, який її характеризує як таку, що притаманна не одній конкретній справі, а значній кількості проваджень, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності, необхідно брати до уваги питому частку зупинених проваджень через розшук підозрюваної особи, в тих справах, де відсутні підстави до застосування спеціального порядку здійснення досудового розслідування (in absentia).
З погляду якісного критерію, про виключність правової проблеми вказують такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права. Вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі та єдності практики щодо кількох пов'язаних між собою питань та норм права.
Ухвалення протилежних та суперечливих судових рішень, особливо Верховним Судом, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріпленого в п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У справі «Беян проти Румунії» (Beian v. Romania, заява № 30658/05, рішення від 06 грудня 2007 року, п. 39) ЄСПЛ зазначив, що практика, яка була розвинена вищою судовою владою країни, сама собою суперечить принципу правової визначеності. Замість виконання своєї функції і утвердження тлумачення, яке мають брати до уваги нижчестоящі суди, сам Верховний Суд став джерелом правової невизначеності, підриваючи довіру суспільства до судової системи.
25. Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень, що неможливо забезпечити в цьому провадженні без висновків ВП ВС.
Враховуючи наведене вище, колегія суддів вбачає належне підґрунтя до твердження про наявність якісного критерію, який свідчить про виключну правову проблему, яка виявляється через мінливість і суперечливість судової практики та відмінних один від одного доктринальних підходів до вирішення відповідного питання (див. наукові висновки членів НКР при ВС ОСОБА_13 , ОСОБА_14 у справі № 757/37346/18).
Про наявність кількісного критерію переконливо свідчить питома вага кримінальних проваджень, розглянутих Верховним Судом з цього питання, та відомості з ЄДРСР щодо рішень, постановлених слідчими суддями та апеляційними судами за відповідними скаргами, які вимірюються не двозначними числами.
Отже колегія суддів дійшла висновку про наявність у цьому провадженні виключної правової проблеми, вирішення якої матиме визначальне значення для формування сталої судової практики щодо застосування приписів статей 3, 28, 114 КПК у їх взаємопоєднанні із тими, що передбачені статтями 219, 294, 295-1 цього Кодексу, а тому вважає за доцільне передати кримінальне провадження на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Існує очевидна і нагальна необхідність формування єдиної правозастосовної практики у справах, де постає питання про застосування слідчим суддею приписів статей 28, 114 КПК з урахуванням вказаних особливостей.
Керуючись статтями 433, 434, 434-1, 434-2, 441 КПК, Верховний Суд
постановив:
Передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду кримінальне провадження за касаційними скаргами прокурора та представника потерпілого ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_8 , на ухвалу Київського апеляційного суду від 16 жовтня 2024 року про повернення апеляційних скарг на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 04 вересня 2019 року.
Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3