08 вересня 2025 року
м. Київ
Справа № 761/36641/24
Провадження № 51-3475 ск 25
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув касаційну скаргу засудженої ОСОБА_4 на вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 12 грудня 2024 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 31 липня 2025 року щодо
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, зареєстрованої у АДРЕСА_1 , проживає у АДРЕСА_2 ,
засудженої за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1
ст. 121 КК України.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 12 грудня 2024 року
ОСОБА_4 визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
На підставі ч.1 ст.71 КК України із застосуванням положень ст. 72 КК України за сукупністю вироків до призначеного покарання частково приєднано невідбуту частину покарання, призначеного ухвалою Київського апеляційного суду від 11 листопада 2024 року, з урахуванням вироку Шевченківського районного суду м. Києва від 20 лютого 2024 року, та остаточно призначено ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років і 1 місяць. Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.
Згідно з вироком 26 червня 2024 року, приблизно о 00:50, перебуваючи у АДРЕСА_1 , під час бійки на фоні раптово виниклого конфлікту між чоловіком ОСОБА_4 ОСОБА_5 та потерпілим ОСОБА_6 , у
ОСОБА_4 виник злочинний умисел, направлений на спричинення умисних тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_6 .
ОСОБА_4 з метою реалізації свого злочинного умислу, тримаючи у руці кухонний ніж, прослідувала за потерпілим ОСОБА_6 до гостьової кімнати зазначеного приміщення, де, маючи прямий умисел на нанесення тілесного ушкодження, завдала один удар ножем в живіт потерпілого ОСОБА_6 , спричинивши останньому тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 31 липня 2025 року апеляційні скарги засудженої ОСОБА_4 та її захисника залишено без задоволення, а оскаржуваний вирок місцевого суду - без зміни.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджена ОСОБА_4 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженої, просить оскаржувані рішення змінити, виключити застосування положень ст. 71 КК України та призначити остаточне покарання за правилами ч. 4 ст. 70 КК України із застосуванням положень ст. 75 КК України.
На обґрунтування своїх вимог засуджена зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували позицію потерпілого, який заявив, що не має жодних претензій і просив застосувати до неї положення ст. 75 КК України.
Окрім цього зазначає, що суди не врахували обставин, які пом'якшують покарання, а саме щире каяття, позицію потерпілого, відсутність матеріальної шкоди та наявність неповнолітньої дитини.
Крім того засуджена у своїй касаційній скарзі вказує про неправильне застосування судом закону України про кримінальну відповідальність, зокрема положень
ст. 71 КК України.
На її переконання, судами попередніх інстанцій було безпідставно на ґрунті положень ст. 71 КК України враховано для призначення остаточного покарання вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 20 лютого 2024 року у справі № 761/31668/23 щодо неї за ст. 126-1 КК України, оскільки постановою Верховного суду від 18 червня 2025 року було скасовано ухвалу Київського апеляційного суду від 11 листопада 2024 року в цьому провадженні, у зв'язку з чим зазначений вирок не набрав законної сили, тому не міг бути врахованим при застосуванні положень ст. 71 КК України.
Мотиви суду
Перевіривши доводи, наведені в касаційній скарзі, дослідивши додані до неї копії оскаржуваних судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження потрібно відмовити з огляду на таке.
Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї копій судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України,у касаційній скарзі не оспорюються, за винятком тверджень про те, що засуджена не мала наміру заподіяти потерпілому тяжке тілесне ушкодження, а діяла через страх та бажання припинити напад, що вмотивовано спростовано змістом оскаржуваних рішень.
Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не врахували позицію потерпілого, який просив застосувати до обвинуваченої положення ст. 75 КК України, а також не врахували інші обставини, що пом'якшують покарання, не вбачаються достатніми для зміни чи скасування оскаржених судових рішень.
За приписами ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України суд призначає покарання: у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного й обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності й даним про особу винного, які підлягають обов'язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом'якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК України.
Місцевий суд, призначаючи ОСОБА_4 покарання, врахував обставини вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу засудженої, яка одружена, не працює, за місцем проживання характеризується посередньо.
Обставиною, що пом'якшує покарання, судом встановлено визнання вини та щире каяття. Обставиною, що обтяжує покарання, судом визнано вчинення кримінального правопорушення щодо особи, з якою винна перебуває у сімейних відносинах.
Отже, доводи засудженої про те, що суди не врахували обставин, що пом'якшують покарання, є безпідставними. Із доданих до касаційної скарги копій судових рішень вбачається, що місцевий суд надав належну оцінку обставинам справи, визнав щире каяття засудженої пом'якшуючою покарання обставиною, врахував інші дані про її особу, й апеляційний суд погодився з такими висновками.
Крім того, колегія суддів зазначає, що, хоча позиція потерпілого враховується судами в тому числі при призначенні винному покарання, однак вона не є визначальною.
Що стосується доводів касаційної скарги засудженої про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме положень ст. 71 КК України, то колегія суддів вбачає необхідним вказати таке.
Згідно зі змістом ч. 1 ст. 71 КК України, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.
Зазначена вимога має імперативний характер і унеможливлює (за умови встановлення судом таких обставин) будь-який інший порядок та правила призначення остаточного покарання.
Разом з тим, аналіз конструкції норми, передбаченої ч. 1 ст. 71 КК, дозволяє дійти висновку, що для застосування закріплених у ній правил призначення покарання за сукупністю вироків законодавець визначив й відповідні спеціальні умови, що мають бути встановлені судом в їх нерозривній єдності:
- перша з них стосується моменту вчинення кримінального правопорушення засудженим - після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання за попереднім вироком;
- друга - наявності невідбутої частини покарання (основного та/або додаткового) за попереднім вироком на момент, визначений у ч. 1 ст. 71 КК, тобто на момент призначення судом покарання за новим вироком.
Відсутність хоча б однієї з указаних умов виключає можливість застосування положень ч. 1 ст. 71 КК під час вирішення питання про призначення покарання за новим вироком (постанова об'єднаної палати ККС ВС від 06 грудня 2021 року у справі № 243/7758/20, провадження № 51-113 кмо 21).
Також в постанові об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 01 червня 2020 року (справа № 766/39/17, провадження № 51-8867кмо18) зроблено висновок про те, що при визначенні того, які з правил призначення остаточного покарання (за сукупністю злочинів чи за сукупністю вироків) підлягають застосуванню за наявності іншого обвинувального вироку (вироків) щодо цієї ж особи, слід керуватися саме часом постановлення попереднього вироку, а не часом набрання ним законної сили.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 20 лютого 2024 року у справі № 761/31668/23 ОСОБА_4 засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 КК України, до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік. На підставі положень ст. 75 КК України її було звільнено від відбування покарання з іспитовим строком тривалістю 1 рік.
Вказаний вирок ухвалою Київського апеляційного суду від 11 листопада 2024 року було змінено в частині покарання й призначено ОСОБА_4 покарання у виді пробаційного нагляду на строк 1 рік.
В подальшому постановою Верховного Суду від 18 червня 2025 року було задоволено касаційну скаргу прокурора, а зазначену ухвалу апеляційного суду скасовано з призначенням нового апеляційного розгляду.
Кримінальне правопорушення за ч. 1 ст. 121 КК України було вчинено ОСОБА_4 26 червня 2024 року, тобто після постановлення попереднього вироку Шевченківського районного суду м. Києва від 20 лютого 2024 року і до повного відбуття нею покарання за цим вироком, тому місцевий суд, призначаючи остаточне покарання, правильно керувався положеннями ст. 71 КК України, що узгоджується з вказаними вище висновками об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду.
Отже, доводи засудженої про неможливість застосування положень
ст. 71 КК України й доцільність застосування положень ч. 4 ст. 70 КК України, підставність чого в касаційній скарзі засудженою не мотивується, не вбачаються обґрунтованими.
При цьому, враховуючи, як було заначено вище, що постановою Верховного Суду від 18 червня 2025 року було частково задоволено касаційну скаргу прокурора й ухвалу апеляційного суду у провадженні № 761/31668/23 щодо ОСОБА_4 за ст. 126-1 КК України було скасовано з призначенням нового апеляційного розгляду, колегія суддів касаційного суду вбачає, що вказані обставини не зумовлюють у цьому випадку необхідність скасування чи зміни оскаржених судових рішень у касаційному порядку, адже питання, пов'язані з виконанням вироку у цьому кримінальному провадженні, після скасування зазначеної вище ухвали апеляційного суду можуть бути вирішені судом в порядку, передбаченому положеннями п. 11 ч. 1 ст. 537, ст. 539 КПК України, після нового апеляційного розгляду у зазначеному провадженні.
Таким чином, оскільки з касаційної скарги засудженої та доданих до неї копій судових рішень не убачається підстав для її задоволення, згідно з положеннями п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України у відкритті касаційного провадження потрібно відмовити.
Керуючись положеннями п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженої ОСОБА_4 на вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 12 грудня 2024 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 31 липня 2025 року.
Ухвала є остаточною й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3