08 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 354/1846/23
провадження № 61-10616ск25
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Червинської М. Є. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Яремчанського міського суду від 12 серпня 2024 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 20 листопада 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_4 , про витребування майна з чужого незаконного володіння,
У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся з вказаним позовом, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог просив: витребувати із незаконного володіння від ОСОБА_2 1/2 частини земельної ділянки згідно з Державним актом серії ІІІ-Іф046666 від 17 липня 1995 року, що розташована по АДРЕСА_1 ; внести відповідний запис до Державного реєстру прав власності на 1/2 частини земельної ділянки згідно з Державним актом серії ІІІ-Іф046666 від 17 липня 1995 року; витребувати із чужого незаконного володіння від ОСОБА_3 1/2 частини земельної ділянки в розмірі 0, 15 га, яка належала ОСОБА_2 .
Рішенням Яремчанського міського суду від 12 серпня 2024 року, залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 20 листопада 2024 року,у задоволенні позову відмовлено.
15 серпня 2025 року через підсистему «Електронний суд»
ОСОБА_1 . Подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Яремчанського міського суду від 12 серпня 2024 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 20 листопада 2024 року.
Вказана касаційна скарга не може бути прийнята судом до розгляду та вирішено питання про відкриття касаційного провадження з огляду на наступне.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Згідно з частиною другою статті 390 ЦПК України учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій статті 394 цього Кодексу.
З Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що повний текст постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 20 листопада 2024 року складено 26 листопада 2024 року, тобто останнім днем касаційного оскарження даної постанови, з урахуванням частини третьої статті 124 ЦПК України, є 25 грудня 2024 року.
Заявник звернувся до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» з касаційною скаргою 15 серпня 2025 року, тобто з пропуском строку, встановленого статтею 390 ЦПК України.
В касаційній скарзі заявник зазначає, що вперше касаційну скаргу на оскаржувані судові рішення було подано вчасно, проте ухвалою Верховного Суду від 05 травня 2025 року касаційну скаргу було повернуто заявнику.
Однак, наведені заявником причини пропуску процесуального строку на касаційне оскарження судового рішення не дають достатніх підстав для визнання їх поважними.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08 жовтня 2020 року в справі
№ 9901/32/20 виснувала, що інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку з пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
У постанові Верховного Суду від 20 березня 2024 року в справі № 560/14349/23 зазначено, що Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що під поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася до суду, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Із Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що 13 грудня 2024 року ОСОБА_1 вперше звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на оскаржувані судові рішення, яку ухвалою Верховного Суду від 05 травня 2025 року повернуто заявнику у зв'язку з невиконанням вимог ухвали Верховного Суду від 03 березня 2025 року про надання строку для усунення недоліків.
19 травня 2025 року ОСОБА_1 вдруге звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на оскаржувані судові рішення, яку ухвалою Верховного Суду від 04 серпня 2025 року повернуто заявнику у зв'язку з невиконанням вимог ухвали Верховного Суду від 05 червня 2025 року про надання строку для усунення недоліків.
Однак, повернення неодноразово поданих ОСОБА_1 касаційних скарг, які не відповідали вимогам процесуального закону, не може вважатися поважною причиною пропуску строку на касаційне оскарження, не свідчить про наявність підстав для поновлення пропущеного строку.
Повернення касаційних скарг відбулося із причин, які повністю залежали від ОСОБА_1 , що позбавляє суд можливості оцінювати такі причини пропуску строку поважними, відповідно до висновків, наведених у постанові Верховного Суду від 24 липня 2023 року в справі № 200/3692/21 (провадження № К/990/17155/23).
У зв'язку з тим, що підстави пропуску строку на касаційне оскарження є неповажними, а безпідставне поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням вимог пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, касаційну скаргу необхідно залишити без руху, а особі, яка її подала, надати строк для усунення вказаних недоліків, а саме: направити до суду касаційної інстанції заяву про поновлення процесуального строку на касаційне оскарження судових рішень, в якій навести інші підстави для поновлення цього строку та надати відповідні докази.
Відповідно до вимог частини третьої статті 393 ЦПК України касаційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 390 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, наведені нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа має право звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строку або навести інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 4 частини другої статті 394 цього Кодексу.
У порушення вимог пункту 3 частини четвертої статті 392 ЦПК України представником заявника не надано документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.
Підпунктом 2 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» визначено, що ставка судового збору за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою, складає 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду фізичною особою позовної заяви майнового характеру сплачується судовий збір у розмірі 1 відсотку ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Ціна позову визначається у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна (пункт 2 частини першої статті 176 ЦПК України).
Відповідно до підпункту 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання касаційної скарги на рішення суду, заяви про приєднання до касаційної скарги на рішення суду, як подана фізичною особою, судовий збір підлягає сплаті в розмірі 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги від розміру оспорюваної суми, але не більше 10 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб за позовними заявами майнового характеру, а у справах, в яких предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав (крім права власності на майно), відшкодування шкоди здоров'ю (крім моральної шкоди), - не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з 01 січня 2023 року встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2 684,00 грн.
Відповідно до частини третьої статті 2 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Предметом касаційного оскарження є вимоги немайнового характеру (внесення запису до Державного реєстру прав власності) та майнового характеру (витребування з чужого незаконного володіння 1/2 частки земельної ділянки, що розташована на АДРЕСА_1 та витребування із чужого незаконного володіння від ОСОБА_3 1/2 частини земельної ділянки в розмірі 0, 15 га, яка належала ОСОБА_2 ).
Отже, заявник за подання касаційної скарги в частині немайнових вимог має сплатити судовий збір у розмірі 1 717, 76 грн (2 684,00 грнх 0,4) х 200 %) х 0,8).
Крім того, аналіз скарги та доданих до неї матеріалів не дозволяє встановити ціну позову в частині вимог майнового характеру, оскільки неможливо встановити вартість земельної ділянки, що розташована на АДРЕСА_1 .
Як наслідок, заявнику необхідно самостійно визначити розмір судового збору за подання касаційної скарги, підтвердивши його розмір належними доказами (зокрема, нормативна грошова оцінка спірного майна, тощо) та сплатити його у розмірі 200 % ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви з урахуванням ціни позову.
До касаційної скарги заявник долучив лише довідку про оціночну вартість земельної ділянки з кадастровим номером 2611000000:05:011:0225, що розташована на АДРЕСА_1 .
Однак заявник не долучив довідку про оціночну вартість земельної ділянки, що розташована на АДРЕСА_1 , що є предметом цього позову.
Судовий збір за подання касаційної скарги до Касаційного цивільного суду
у складі Верховного Суду має бути перераховано або внесено до ГУК у м. Києві/Печерс. р-н/22030102, код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача: UA288999980313151207000026007, ККДБ: 22030102, найменування платежу: «Судовий збір (Верховний Суд, 055)».
Порядок сплати судового збору визначено статтею 6 Закону України «Про судовий збір». На підтвердження сплати судового збору необхідно суду надати документ, що підтверджує його сплату.
Крім того, до касаційної скарги додано копії квитанцій на переказ готівки: від 04 лютого 2025 року № ПН3277780 на підтвердження про сплати заявником судового збору у розмірі 3 526, 90 грн; від ПН 3340211 від 24 квітня 2025 року на підтвердження про сплати заявником судового збору у розмірі 4 139 грн; та від 13 грудня 2024 року № 0.0.4064448730.1 на підтвердження про сплати заявником судового збору у розмірі 584 грн, які не може бути прийняті судом, як належний доказ сплати судового збору, оскільки згідно з довідками про наявність платіжного доручення вказані вище платіжні доручення приєднано до розглядів (касаційного провадження) № 61-16929ск24, № 61-6483ск25,
№ 61-10616ск25.
Судовий збір, сплачений за подання попередніх касаційних скарг не є належним доказом сплати судового збору за подання даної касаційної скарги, оскільки підлягає поверненню заявнику відповідно до статті 7 Закону України «Про судовий збір».
Крім того, в порушення пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України, заявником у касаційній скарзі не вказано підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Пунктом 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У випадку визначення підставою касаційного оскарження судового рішення пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, касаційна скарга має містити вказівку на норму права щодо якої відсутній висновок та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.
У випадку оскарження судових рішень на підставі пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України з посиланням на частину першу статті 411 ЦПК України у касаційній скарзі необхідно зазначити певний пункт частини першої статті 411 ЦПК України, який є обов'язковою підставою для скасування судового рішення, з його обґрунтуванням та мотивуванням доводів.
У випадку оскарження судових рішень на підставі пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України з посиланням на частину третю статті 411 ЦПК України у касаційній скарзі необхідно зазначити певний пункт частини третьої статті 411 ЦПК України з його обґрунтуванням та мотивуванням доводів.
В касаційній скарзі заявник формально цитує підстави касаційного оскарження, визначені частиною другою статті 389 ЦПК України, узагальнено посилається на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, описує фактичні обставини справи та незгоду зі змістом оскаржених судових рішень, однак жодного обґрунтування виключних підстав касаційного оскарження в касаційній скарзі не зазначає.
Саме по собі посилання у касаційній скарзі на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права без зазначення та обґрунтування випадків (випадку), перелічених у пунктах 1, 2, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, не є виконанням вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) щодо обов'язкового зазначення у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження.
Крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити формулювання застосованого судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права, з яким не погоджується заявник, із зазначенням конкретної норми права та змісту правовідносин, в яких ця норма права застосована, а також посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких (подібних) правовідносинах, із зазначенням, в чому саме полягає невідповідність оскаржуваного судового рішення сформованій правозастосовчій практиці у подібних правовідносинах.
При цьому, суд звертає увагу заявника, що судовими рішеннями у подібних правовідносинах є такі рішення, в яких подібними є: предмети спору; підстави позову; зміст позовних вимог; встановлені судом обставини та однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 523/6003/14-ц,
від 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16).
Цитування змісту постанов Верховного Суду також не можуть бути прийняті судом касаційної інстанції як підстава касаційного оскарження, оскільки заявник не конкретизує, який саме висновок щодо застосування норми права, застосованої апеляційним судом, та в яких подібних правовідносинах не було враховано в оскаржуваних судових рішеннях, що унеможливлює відкриття касаційного провадження.
Заявник повинен зазначити, який правовий висновок Верховного Суду, на його переконання, мав застосувати суд апеляційної інстанції під час ухвалення судового рішення у цій справі або обґрунтувати наявність іншої підстави касаційного оскарження судових рішень, передбачену пунктами 1, 2, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
За таких обставин, відповідно до вимог частини другої, четвертої статті 392 ЦПК України, заявник має право надіслати на адресу суду касаційну скаргу у новій редакції з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 ЦПК України підстави (підстав) з обґрунтуванням (мотивуванням) наявності цієї (цих) підстави (підстав), та яка відповідає вимогам статтям 392 ЦПК України та надіслати копії уточненої скарги та доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників справи, а у разі подання касаційної скарги у новій редакції та доданих матеріалів в електронній формі через електронний кабінет надати докази надсилання її копії та копій доданих матеріалів всім учасникам справи з урахуванням положень статті 43 цього Кодексу.
Відповідно до вимог частини другої статті 393 ЦПК України у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини шостої статті 14 цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддя постановляє відповідну ухвалу.
Ураховуючи наведене, касаційну скаргу слід залишити без руху та надати заявнику строк для усунення її недоліків.
Керуючись статтями 185, 390, 392, 393 ЦПК України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Яремчанського міського суду від 12 серпня 2024 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 20 листопада 2024 року залишити без руху.
Надати для усунення зазначених вище недоліків строк - десять днів з дня вручення цієї ухвали.
У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали в частині наведення поважних причин пропуску строку на касаційне оскарження заявниці буде відмовлено у відкритті касаційного провадження, а в разі невиконання вимог іншої частини даної ухвали касаційну скаргу буде повернуто.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя М. Є. Червинська