Ухвала
Іменем України
08 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 308/22077/13
провадження № 61-11269ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 06 серпня 2025 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 ,а ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки з метою погашення заборгованості за кредитним договором та виселення,
У грудні 2013 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), яке змінило назву на Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом, у якому просило в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 21 липня 2005 року № MKZ0GК00000191 звернути стягнення на житловий будинок загальною площею 188,5 кв. м, житловою площею 44,2 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 шляхом набуття ПАТ КБ «ПриватБанк» права власності на предмет іпотеки за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав, на нерухоме майно, з реєстрацією переходу права власності на предмет іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з отриманням кадастрового номеру земельної ділянки, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для оформлення права власності на предмет іпотеки;
виселити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають в будинку за адресою: АДРЕСА_1 із зняттям їх з реєстраційного обліку в територіальному органі Державної міграційної служби України, до повноважень якого входить питання громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, компетенція якого територіально поширюється на адресу вказаного будинку.
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області рішенням від 25 серпня 2016 року позов задовольнив. У рахунок погашення заборгованості позичальника ОСОБА_1 за кредитним договором від 21 липня 2005 року № MKZ0GК00000191 у розмірі 206 254,30 євро, що згідно з офіційним курсом Національного банку України становить 2 225 432,54 грн, звернув стягнення на предмет іпотеки - будинок загальною площею 188,5 кв. м, житловою площею 44,2 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 шляхом набуття АТ КБ «ПриватБанк» права власності на предмет іпотеки за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав, на нерухоме майно, з реєстрацією переходу права власності на предмет іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з отриманням кадастрового номеру земельної ділянки, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення АТ КБ «ПриватБанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для оформлення права власності на предмет іпотеки. Виселив ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають в будинку за адресою: АДРЕСА_1 , із зняттям їх з реєстраційного обліку в територіальному органі Державної міграційної служби України, до повноважень якого входить питання громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, компетенція якого територіально поширюється на адресу вказаного будинку. Зупинив виконання рішення суду на час дії Закону України від 03 червня 2014 року «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.
У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулася до апеляційного суду з апеляційною скаргою на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 серпня 2016 року, в якій заявила клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.
Закарпатський апеляційний суд ухвалою від 02 грудня 2021 року поновив ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 серпня 2016 року та відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 серпня 2016 року.
Закарпатський апеляційний суд постановою від 18 березня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив. Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 серпня 2016 року скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.
Верховний Суд постановою від 25 червня 2025 року касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задовольнив. Ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 02 грудня 2021 року і постанову Закарпатського апеляційного суду від 18 березня 2024 року скасував, а справу направив до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Закарпатський апеляційний суд ухвалою від 06 серпня 2025 року відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 серпня 2016 року на підставі частини другої статті 358 ЦПК України.
29 серпня 2025 року ОСОБА_1 подала засобами поштового зв'язку до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 06 серпня 2025 року, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Вивчивши касаційну скаргу та оскаржуване судове рішення, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з наступних підстав.
За приписами частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18) вказано, що «загальновизнане положення про дію цивільних процесуальних норм у часі передбачає, що незалежно від часу відкриття провадження у справі, при здійсненні процесуальних дій застосовуються той процесуальний закон, який діє на момент здійснення таких дій».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 2-3887/2009 (провадження № 14-36цс21) зазначено, що: «відповідно до загальновизнаного положення про дію процесуальних норм у часі незалежно від часу відкриття провадження у справі при вчиненні процесуальних дій застосовується той процесуальний закон, який діє на момент їхнього вчинення (див. постанову Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 6 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц). ЦПК України у редакції Закону № 2147-VIII, який набрав чинності 15 грудня 2017 року, у частині третій статті 3 передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (див. також частину третю статті 3 ГПК України у редакції Закону № 2147-VIII). Аналогічний за змістом припис був передбачений у частині третій статті 2 ЦПК України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2147-VIII. Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом (частина перша статті 126 ЦПК України у редакції Закону № 2147-VIII). Аналогічний припис є у частині першій статті 118 ГПК України у редакції Закону № 2147-VIII, а також був передбачений у частині першій статті 72 ЦПК України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2147-VIII. Згідно з підпунктом 13 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону № 2147-VIII, застосовним до судових рішень, ухвалених судами першої інстанції перед набранням чинності цією редакцією Кодексу, такі рішення набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією кодексу. Аналогічний припис передбачений у підпункті 13 пункту 1 розділу ХІ «Перехідні положення» ГПК України у редакції Закону № 2147-VIII. Порядок і строки оскарження судового рішення, ухваленого судом першої інстанції до 15 грудня 2017 року, були визначені у частині першій статті 294 й абзаці третьому частини третьої статті 297 ЦПК України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2147-VIII».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 199/6713/14-ц зазначено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Відповідно до статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Сплив річного строку з дня складання повного тексту судового рішення є підставою для відмови у відкритті провадження незалежно від причин пропуску строку на апеляційне оскарження, тобто законодавець імперативно встановив процесуальні обмеження для оскарження судового рішення зі спливом річного строку.
Виключенням з цього правила є подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученої до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, та пропуск строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Тобто в межах річного строку з дня складення повного судового рішення може бути поновлено строк на апеляційне оскарження з інших поважних причин будь-яким заявникам, а особам, не повідомленим про розгляд справи, чи у випадку пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили - і поза межами річного строку.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі № 490/9587/18 (провадження № 14-29цс24) зазначено, що особа, не повідомлена про розгляд справи (пункт 1 частини другої статті 358 ЦПК України), - це особа, яку не сповістили про наявність судового провадження і яка, відповідно, не знала/не могла знати про розгляд справи.
Апеляційним судом встановлено, що у лютому 2015 року ОСОБА_1 у цій справі подавала заяву про перегляд заочного рішення, яка ухвалою місцевого суду від 12 травня 2015 року задоволена.
У вересні 2015 року ОСОБА_1 подавала заяву про застосування до спірних правовідносин Закону України від 03 червня 2014 року № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
У лютому 2016 року ОСОБА_1 подавала до місцевого суду заяву, в якій просила відкласти судове засідання, котре призначене на 09 лютого 2016 року.
Як видно з рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 серпня 2016 року ОСОБА_1 не була присутня в судовому засіданні 25 серпня 2016 року.
30 серпня 2016 року копію повного рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 серпня 2016 року направлено на адресу ОСОБА_1 , що зазначалася нею у вищевказаних заявах, проте доказів вручення ОСОБА_3 копії цього рішення рекомендованим листом у матеріалах справи відсутні.
ОСОБА_1 , будучи обізнаною про наявність у провадженні суду цієї справи, у якій вона є відповідачем, подавала заяви та клопотання по суті спору, та не мала перешкод у можливості ознайомлення із результатами розгляду справи.
Апеляційна скарга на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 серпня 2016 року подана 30 листопада 2021 року, тобтопісля спливу одного року з дня складення повного тексту цього рішення.
Апеляційна скарга не містить посилань на винятки, передбачені частиною другою статті 358 ЦПК України, в ній не зазначено, що ОСОБА_1 не була повідомлена про розгляд справи в суді першої інстанції, тобто була необізнана про наявність в суді цієї справи, як і не наведено доказів виникнення обставин непереборної сили, що унеможливили своєчасне звернення до суду із апеляційною скаргою.
Відповідно до частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
З метою виконання процесуального обов'язку дотримання строку на апеляційне оскарження судового рішення особа, яка має намір подати апеляційну скаргу, повинна вчиняти всі можливі та залежні від неї дії, в тому числі спрямовані на своєчасне одержання судового рішення.
Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та порушенням принципу стабільності судового рішення, що суперечить статті 129-1 Конституції України та практиці Європейського суду з прав людини.
У пунктах 37 та 38 рішення від 18 листопада 2010 року у справі «Мушта проти України» Європейського суду з прав людини нагадав, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права в такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, і має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. Водночас такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.
Обґрунтовуючи висновки про обов'язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов'язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Отже, саме на заявника покладено обов'язок доведення наявності в нього об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення. Однак заявник не навів таких обставин.
Встановивши, що ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу 30 листопада 2021 року, тобто після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, а обставини передбачені пунктами 1, 2 частини другої статтею 358 ЦПК України відсутні, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження.
Враховуючи наведене, оскаржувана ухвала Закарпатського апеляційного суду від 06 серпня 2025 року є законною та обґрунтованою, постановлена з додержанням норм процесуального права, підстави для її скасування відсутні.
Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Аргументи касаційної скарги не спростовують висновків суду, правильне застосовування апеляційним судом норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Керуючись частиною четвертої статті 394 ЦПК України,Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 06 серпня 2025 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 ,а ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки з метою погашення заборгованості за кредитним договором та виселення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
М. Ю. Тітов