Ухвала
08 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 758/11662/24
провадження № 61-11209ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 12 серпня 2025 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Страхова компанія «ІНГО» до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Журиди Сергія Миколайовича про повернення безпідставно набутих коштів,
У вересні 2024 року Акціонерне товариство «Страхова компанія ІНГО» звернулося до суду з позовом, у якому просило стягнути з відповідача на свою користь безпідставно набуті кошти у розмірі 47 080,97 грн.
Подільський районний суд м. Києва рішенням від 20 листопада 2024 року в задоволенні позову відмовив.
Київський апеляційний суд постановою від 12 серпня 2025 року апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Страхова компанія «ІНГО» задовольнив. Рішення Подільського районного суду м. Києва від 20 листопада 2024 року скасував та ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив. Стягнув з приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Журиди С. М. на користь Акціонерного товариства «Страхова компанія «ІНГО» безпідставно набуті кошти у розмірі 47 080,97 грн. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.
29 серпня 2025 року ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 12 серпня 2025 року у цій справі.
Згідно із пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» встановлено, що з 01 січня 2025 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 3 028,00 грн.
Ціна позову в цій справі становить 47 080,97 грн, що станом на 01 січня 2025 року не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028,00 грн х 250 = 757 000,00 грн).
У касаційній скарзі заявник посилається на підпункт «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України та вказує, що скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а саме: питання, яке є предметом спору, стосується застосування статей 1212-1215 ЦК України - чи підлягають поверненню добровільно сплачені кошти, якщо особа, яка їх сплатила, знала про відсутність обов'язку на їхню оплату. Це питання виникає у численних аналогічних спорах (щодо добровільних платежів, авансових внесків, помилкових перерахувань); відсутність єдиного підходу призводить до непередбачуваності судових рішень; Верховний Суд вже неодноразово висловлював позицію, що добровільно сплачені кошти не підлягають поверненню, проте апеляційний суд у цій справі ці висновки проігнорував, що створює ризи подвійних стандартів у застосуванні статті 1212 ЦК України.
Верховний Суд у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, виходить з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, вагомістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.
Проте заявником не наведено переконливих доводів стосовно того, в чому саме полягає фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовано не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Крім того, посилання на застосування апеляційним судом норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, є виконанням вимог процесуального закону щодо змісту будь-якої касаційної скарги, а тому таке посилання саме по собі не вказує на фундаментальність порушених у скарзі питань для формування єдиної правозастосовчої практики.
Також заявник вказує, що справа має для нього виняткове значення (підпункт «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України), оскільки оскаржуване судове рішення створює для приватного виконавця ризик суттєвих фінансових втрат та фактично покладає на нього обов'язок повернути кошти, які були перераховані позивачем свідомо та добровільно; формує негативний прецедент, який може бути використаний для подання аналогічних позовів до інших приватних виконавців, що матиме системний ефект і загрожуватиме стабільності функціонування інституту приватних виконавців; завдає репутаційної шкоди та ставить під сумнів добросовісність виконання професійних обов'язків приватного виконавця.
Слід зазначити, що оцінка судом «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
Аналіз наведених у скарзі доводів не дає підстав для висновку про те, що вказана справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу. Крім того, незгода з оскаржуваним судовим рішенням не свідчить про винятковість справи для заявника, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для останньої внаслідок прийняття такого судового рішення.
Інших підстав, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких суд міг би визнати оскаржуване судове рішення таким, що підлягає касаційному оскарженню, у касаційній скарзі не зазначено та не обґрунтовано.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до статті 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
Верховним Судом взято до уваги, що під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема й про відмову у відкритті провадження) у справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність підстав для їх касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Оскільки оскаржуване заявником судове рішення ухвалено в справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб і воно не підлягає касаційному оскарженню, тому у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.
Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 12 серпня 2025 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Страхова компанія «ІНГО» до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Журиди Сергія Миколайовича про повернення безпідставно набутих коштів.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
М. Ю. Тітов