адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000,
адреса для листування: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607,
тел. (0532) 61 04 21, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/
Код ЄДРПОУ 03500004
08.09.2025 м. Полтава Справа № 917/1263/25
Господарський суд Полтавської області у складі судді Байдуж Ю. С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "НЬЮ МОДЕЛЛІ", код ЄДРПОУ 45794196; вул. Руденка Миколи, будинок 53, м. Дніпро, 49000
до Фізичної особи-підприємця Безорудька Максима Михайловича, РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1
про стягнення 52 000,00 грн,
без виклику (повідомлення) та участі сторін,
ухвалив рішення про наступне:
1.1. Даний спір виник через неповернення відповідачем позивачу у справі грошових коштів в сумі 52 000,00 грн, сплачених останнім з метою укладення договору про надання послуг з просування контенту у соціальних мережах.
2. ОБСТАВИНИ СПРАВИ.
2.1. За твердженням позивача, в результаті усних перемовин щодо укладення договору про надання послуг з просування контенту у соціальних мережах, Фізична особа-підприємець Безорудько Максим Михайлович, відповідач у справі, виставив позивачу, Товариству з обмеженою відповідальністю «НЬЮ МОДЕЛЛІ» рахунок від 10.01.2025 № П-135-1 на суму 52 000,00 грн на оплату послуг по комплексному просуванню у соціальних мережах Facebook, Instagram, TikTok, НОМЕР_2 , LinkedIn у січні 2025 році, згідно Договору від 10.01.2025 № П-135.
2.2. Позивач, згідно наявних доказів у справі, зазначений рахунок оплатив (Платіжна інструкція від 14.01.2025 №1).
2.3. В подальшому, оплачені позивачем послуги, відповідач не надав, про що свідчить відсутність будь-яких доказів у справі про надання оплачених послуг.
2.4. Позивач звернувся до відповідача з вимогою від 07 квітня 2025 за вих. № 07/04/2025 про повернення сплачених ним відповідачу коштів в сумі 52 000, 00 грн упродовж 7 календарних днів з моменту отримання цієї вимоги.
2.5. Відповідач у задоволенні вимоги позивачу відмовив, посилаючись на укладення між сторонами спору договірних взаємовідносин та виконання ним умов договору (Лист від 14.05.2025, а. с. 19-20).
2.6. Викладені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з позовом.
3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ ПОЗИВАЧА. ЗАЯВИ, КЛОПОТАННЯ ПОЗИВАЧА.
3.1. Позивач просить стягнути з Фізичної особи-підприємця Безорудька Максима Михайловича 52 000,00 грн.
3.2. Юридичними підставами позову є статті 526, 530, 638 Цивільного кодексу України.
3.3. Фактичними підставами позову є неповернення відповідачем позивачу суми отриманих коштів (52 000, 00 грн).
4. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ ВІДПОВІДАЧА. ЗАЯВИ, КЛОПОТАННЯ ВІДПОВІДАЧА.
4.1. Відповідач своїм правом на надання заперечень у справі не скористався.
5. ІНШІ ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ.
5.1. Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 30.06.2025 відкрито позовне провадження по справі. Визнано справу малозначною та постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Сторонам встановлено процесуальні строки на подання заяв по суті справи.
5.2. Згідно довідки про доставку електронного листа, позивач отримав зазначену ухвалу в електронному вигляді 02.07.2025.
У зв'язку з відсутністю у відповідача зареєстрованого кабінету в системі ЄСІТС, копія ухвали була направлена йому у письмовому вигляді за адресою місця реєстрації, але повернулася до суду неотриманою, з відміткою поштового відділення про відсутність адресата.
5.3. Проте суд зазначає, що відповідно до частин 3, 7 ст. 120 ГПК України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.
Порядок вручення судових рішень визначено у ст. 242 ГПК України, за змістом ч. 5 якої учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Згідно з пп. 3-5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Порядок надання послуг поштового зв'язку, права та обов'язки операторів поштового зв'язку і користувачів послуг поштового зв'язку визначають Правила надання послуг поштового зв'язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, і які регулюють відносини між ними.
Поштові відправлення залежно від технології приймання, обробки, перевезення, доставки/вручення поділяються на такі категорії: прості, рекомендовані, без оголошеної цінності, з оголошеною цінністю. Поштові картки, листи з позначкою «Вручити особисто», рекомендовані (реєстровані) листи з позначкою «Судова повістка» приймаються для пересилання лише з повідомленням про їх вручення згідно із законодавством (п. 8 та п. 15 Правил надання послуг поштового зв'язку).
Рекомендовані поштові відправлення з позначкою «Судова повістка», адресовані юридичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються представнику юридичної особи, уповноваженому на одержання поштових відправлень, під розпис. У разі відсутності адресата (одержувача) за зазначеною на рекомендованому листі адресою працівник об'єкта поштового зв'язку робить позначку «адресат відсутній за зазначеною адресою», яка засвідчується його підписом з проставленням відбитка поштового пристрою, порядок використання якого встановлюється призначеним оператором поштового зв'язку, і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає такий лист до суду (пункт 83 Правил надання послуг поштового зв'язку).
Відповідно до пунктів 101, 102 Правил надання послуг поштового зв'язку, уразі неможливості вручення адресатам (одержувачам) поштові відправлення, внутрішні поштові перекази зберігаються об'єктом поштового зв'язку місця призначення протягом строку, що встановлюється оператором поштового зв'язку, відправлення «EMS» 14 календарних днів, міжнародні поштові перекази відповідно до укладених угод. Строк зберігання за заявою відправника/адресата (одержувача) і за додаткову плату може бути продовжений. У разі невручення рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка» або реєстрованого поштового відправлення з позначкою «Адміністративна послуга» такі відправлення разом з бланком повідомлення про вручення повертаються за зворотною адресою у порядку, визначеному в пунктах 81, 82, 83, 84, 91, 99 цих Правил, із зазначенням причини невручення. Після закінчення встановленого строку зберігання поштові відправлення, поштові перекази повертаються відправнику, крім випадків, коли відправником надано розпорядження «не повертати». Повернення відправлень, від яких відмовився адресат або вручення яких неможливе, повинне здійснюватися негайно. Невручені міжнародні поштові відправлення надсилаються до місця міжнародного поштового обміну, з якого вони були одержані.
Виходячи з аналізу положень ст. 120, 242 ГПК України, пунктів 8, 15, 83, 101, 102 Правил надання послуг поштового зв'язку, суд дійшов висновку, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, за відсутності відомостей у суду про наявність у такої сторони інших засобів зв'язку та/або адреси електронної пошти або відомостей про зареєстрований електронний кабінет в окремій підсистемі Електронного суду, необхідність зазначення яких у процесуальних документах передбачена ст. 162, 165, 258, 263, 290, 295 ГПК України, і судовий документ повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі. Подібні висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.01.2020 у справі № 910/22873/17 та від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19.
5.4. При цьому, слід зазначити, що встановлений порядок надання послуг поштового зв'язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.
Суд звертає увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному випадку суду. Аналогічні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) та постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).
5.5. У даному випадку судом також враховано, що за приписами ч. 1 ст. 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному вебпорталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Враховуючи наведене, суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою по справі в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Отже, з урахуванням зазначеного вище, судом було вжито усіх належних заходів щодо повідомлення відповідача про розгляд справи судом.
5.6. Рішення по справі ухвалено після закінчення відпуски судді Байдуж Ю. С.
5.7. Суд дослідив матеріали справи, з'ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень ухвалив рішення з огляду на таке.
6. ПЕРЕЛІК ОБСТАВИН, ЯКІ Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.
6.1. З урахуванням предмету позовних вимог, їх юридичних та фактичних підстав, суд визначає, що головним питанням на яке суд має надати відповідь для правильного вирішення спору є питання:
- чи наявні між сторонами договірні взаємовідносини?
В залежності від відповіді на поставлене питання суд має визначити, яка правова кваліфікація обставин справи.
6.2. У відповідності до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно позивач має довести наявність обставин, що дають ствердну відповідь на ключові питання, а відповідач - негативну.
6.3. При ухвалені рішення у справі суд також виходить з того, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом.
Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ст. 75 ГПК України).
7. ВИСНОВОК СУДУ ПРО ВІДСУТНІСТЬ МІЖ СТОРОНАМИ ДОГОВІРНИХ ВІДНОСИН.
7.1. Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам суд виходить із наступного.
Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
7.2. Передусім, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.
Зокрема, зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Тобто з вищенаведених норм вбачається, що господарські зобов'язання виникають з договору, укладеного між сторонами чи мають бути визначені законом.
7.3. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. ст. 625, 628, 629 ЦК України).
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч.1 ст. 509 ЦК України).
7.4. Так, згідно тверджень позивача, між сторонами велися перемовини про укладення Договору про надання послуг з просування контенту у соціальних мережах, в результаті яких відповідач виставив йому рахунок на оплату, а той в свою чергу його оплатив.
7.5. За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ст. 901 ЦК України).
7.6. Згідно з частиною першою статті 205 ЦК правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
7.7. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за певних винятків, що не стосуються обставин справи.
А також, правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону (ст. 206 ЦК України).
Частинами першою, другою статті 207 ЦК передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
7.8. При цьому, суд зазначає, що укладення договору - це процес погодження сторонами всіх його умов, що є істотними для його реалізації. Він передбачає і надання своєї пропозиції, і прийняття пропозиції іншої сторони (якщо це не договір приєднання). Договір, як правило, складається у формі єдиного документа.
За загальним правилом при укладенні договору в обов'язковому порядку має бути наявний ряд складових, таких як: наявність взаємної згоди щодо усіх істотних умов договору, надання пропозиції щодо укладення (оферта) - прийняття пропозиції (акцепт), зазначення сторонами місця і часу, моменту, з якого договір вважається укладеним, а також інші особливості за певними видами договорів.
7.9. Перш за все договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (частина друга статті 638 ЦК).
7.10. Відповідно до статті 639 ЦК договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріальне посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
7.11. Згідно зі статтею 640 ЦК договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.
7.12. Нормами статті 641ЦК визначено, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях. Пропозиція укласти договір може бути відкликана до моменту або в момент її одержання адресатом. Пропозиція укласти договір, одержана адресатом, не може бути відкликана протягом строку для відповіді, якщо інше не вказане у пропозиції або не випливає з її суті чи обставин, за яких вона була зроблена.
7.13. Відповідно до статті 642 ЦК відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом. Особа, яка прийняла пропозицію, може відкликати свою відповідь про її прийняття, повідомивши про це особу, яка зробила пропозицію укласти договір, до моменту або в момент одержання нею відповіді про прийняття пропозиції.
7.14. Верховний Суд у постанові від 19.01.2022 у справі №922/1246/21 зазначив, що нормами законодавства передбачено, що договори між юридичними особами повинні вчинятись в письмовій формі, при цьому правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) - особами, уповноваженими на це.
Якщо зміст правочину, воля сторін зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних, за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, то він також вважається таким, що вчинений у письмовій формі, за умови, якщо він підписаний його стороною.
Таким чином, незалежно від того чи документ викладений на папері чи в електронному документі, він повинен бути підписаний.
Крім того, сторони можуть домовитись укласти договір у певній формі, тоді він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми.
Отже, намір юридичної особи, яка зробила пропозицію, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття, може виражатись лише у разі підписання проєкту договору і направлення його іншій стороні. Без підписання такого паперового документу власноруч чи у разі складення електронного документу без накладення електронного підпису уповноваженою на укладення договорів посадовою особою юридичної особи, не можна вважати, що така юридична особа готова взяти на себе зобов'язання у разі прийняття пропозиції укласти договір іншим контрагентом.
Аналіз наведених норм, в тому числі висновків наведених у судовій практиці, на переконання суду є релевантними до даної справи, оскільки в першу чергу стосуються господарський взаємовідносин між суб?єктами господарювання, що має своє вираження в укладенні господарського договору.
Так, з обставин справи вбачається, що взаємовідносини між сторонами мали тривалий характер, вони не могли бути вичерпані моментом сплати позивачем коштів на рахунок відповідача. Принаймні тривалість таких взаємовідносин мала бути у продовж січня 2025 року, що вбачається з Рахунку відповідача, та обумовлювалася рядом виконання певних дій, що мали свідчити про надання послуг відповідачем, з огляду на відповідь відповідача надану на вимогу позивача (п. 2.1., п. 2.5. Рішення).
Тобто, з такого договору має вбачатися погодження істотних його умов, перед усім предмету такого договору між сторонами.
А отже такий договір, має укладатися в письмовій формі.
7.15. Проте, як вбачається з матеріалів справи, останні не містять копію договору з його істотними умовами, які сторони бажали укласти, ні у варіанті підписаному тільки відповідачем, ні в підписаному з обох сторін.
7.16. Крім того, матеріали справи також не містять будь-якої офіційної переписки, що стосується умов такого договору.
7.17. Сам по собі рахунок на оплату послуг за договором, що був виставлений відповідачем та його оплата позивачем, на переконання суду, не може свідчити про укладення між сторонами договору, оскільки з нього не можливо установити наявність погодження між сторонами всіх істотних умов договору, на виконання якого він був виставлений та оплачений.
7.18. Більше того, обставини та факти надання відповідачем послуг, зазначених у виставленому ним рахунку судом також не встановлено, оскільки такі докази відсутні.
7.19. Отже, надаючи відповідь на питання, що постало перед судом, суд приходить до висновку про відсутність між сторонами даного спору договірних взаємовідносин за Договором від 10.01.2025 № П-135 по комплексному просуванню у соціальних мережах Facebook, Instagram, TikTok, YouTube, LinkedIn.
8. ВИСНОВКИ СУДУ ПРО НАЯВНІСТЬ МІЖ СТОРОНАМИ СПОРУ КОНДИКЦІЙНИХ ВЗАЄМОВІДНОСИН.
8.1. За наведених судом висновків про відсутність між сторонами договірних відносин, з метою врегулювання спору, суд має визначити правову природу відносин між сторонами та визначити закон, який підлягає до застосування для їх належного врегулювання.
8.2. Крім того, слід зазначити, що незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові, оскільки повноваження органів влади, зокрема, і щодо здійснення захисту законних інтересів, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо обставин спірних правовідносин між ними.
Так, суд, з'ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17).
8.3. За загальним правилом, принцип «jura novit curia» («суд знає закони») застосовується у тому випадку, коли позивач обґрунтовує свій позов саме такими обставинами, проте помилково посилається на певні норми права. Водночас застосування судом принципу «jura novit curia» («суд знає закони») не є безмежним.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Гусєв проти України» від 14.01.2021 (скарга № 25531/12) було констатовано порушення права на справедливий суд через зміну судом правової кваліфікації позову, що призвело до відмови в його задоволенні. Європейський суд з прав людини вказав на відсутність чітких підстав для зміни правової кваліфікації позову апеляційним судом. До того ж внаслідок перекваліфікації в позові було відмовлено. Заявнику безпідставно не надали можливості подати відповідні докази та аргументи з огляду на зміну правової кваліфікації. Такі дії суду суперечать вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо: справедливості цивільного провадження; принципу змагальності судового процесу.
8.4. При цьому, суд враховує, що принцип jura novit curia, з одного боку, підлягає безумовному застосуванню: суд зобов'язаний застосувати правильні норми права, перекваліфікувавши позов, незалежно від посилань позивача.
З іншого боку, перекваліфіковуючи позов за цим принципом, суд може порушити право на справедливий суд як щодо відповідача, так і щодо позивача. У таких умовах слід зважати на принцип змагальності та рівності сторін. Сторін не можна позбавляти права на аргументування своєї позиції в умовах нової кваліфікації (питання можливості самостійної перекваліфікації правовідносин, що виникли у спорі, ВС досліджував у справі № 917/1297/23 у Постанові від 20.11.2024).
8.5. Розглядаючи даний спір, суд виходить з того, що відповідач визнає фактичні обставини справи в повному обсязі, що переконує суд у необхідності перекваліфікації правовідносин, що виникли між сторонами, для подальшого вирішення цього спору з дотриманням принципу змагальності, загальних засад цивільного законодавства (ст. 3 ЦК України) та балансу інтересів сторін.
8.6. Так, висновки суду зроблені у цій справі свідчать передусім про те, що правових підстав для перерахування позивачем коштів на рахунок відповідача не виникло.
8.7. А отже, суд кваліфікує такі спірні правовідносини як кондикційні, - ті які мають вирішуватися відповідно до положень статей 1212, 1213 Цивільного кодексу України, що регулюють набуття та збереження майна без достатньої правової підстави, повернення безпідставно набутого майна.
8.8. Загальні підстави для виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб, наслідком події; застосовуються також до вимог, зокрема, про відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
8.9. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Аналіз указаної норми права дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов'язань породжують такі юридичні факти: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.
При цьому, майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.
Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на пiдставi статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпiдставностi такого виконання.
Якщо ж зобов'язання не припиняється з підстав, передбачених статтями 11, 600, 601, 604 - 607, 609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов'язання). Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не є безпідставним (Постанова ВС від 01.11.2019 року, Справа № 904/3074/18).
8.10. Так, у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів). Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 02.10.2013 у справі №6-88цс13, від 02.09.2014 у справі №910/1620/13, постанові Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №926/1851/17.
8.11. Отже, враховуючи встановлені судом обставини відсутності між сторонами у даній справі договірних відносин та проведення позивачем оплати за неіснуючим договором, суд доходить висновку про те, що спірні кошти в сумі 52 000,00 грн набуто відповідачем за відсутності відповідної правової підстави, а тому вони мають бути повернуті позивачеві на підставі ст. 1212 ЦК України.
Таким чином, позов задовольняється судом у повному обсязі.
9. СУДОВІ ВИТРАТИ.
9.1. З матеріалів справи вбачається, що позивачем до відшкодування заявлено суму судових витрат, які складаються з витрат на оплату судового збору в розмірі 2 422,40 грн.
9.2. Частиною четвертою статті 129 ГПК України визначено, що судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
9.3. Так, однією з основних засад (принципами) господарського судочинства є, зокрема: відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (ст. 2 ГПК України).
9.4. З матеріалів справи вбачається, що позивач при зверненні з даною позовною заявою, сплачено судовий збір саме в заявленій для відшкодування сумі - 2 422,40 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 19.05.2025 №2.
9.5. Таким чином, витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви в розмірі 2 422,40 грн покладаються на відповідача.
9.6. Докази понесення витрат на правову допомогу позивачем, які заявлені у позовній заяві, як попередній розрахунок, станом на дату ухвалення даного рішення позивачем не надані, тому питання відшкодування таких витрат судом не розглядається.
На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 1, 4, 13, 20, 73, 74, 76-79, 86, 123, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Безорудька Максима Михайловича (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "НЬЮ МОДЕЛЛІ" (код ЄДРПОУ 45794196; вул. Руденка Миколи, будинок 53, м. Дніпро, 49000) 52 000,00 грн безпідставно отриманих коштів, а також 2 422,40 грн витрат зі сплати судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
3. Копію рішення надіслати учасникам справи в порядку, встановленому статтею 242 ГПК України.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне рішення складено 08.09.2025.
Суддя Юлія БАЙДУЖ