09.09.2025
Справа №489/1354/25
Провадження №2/489/1496/25
09 вересня 2025 м. Миколаїв
Інгульський районний суд міста Миколаєва у складі:
головуючого - судді Рум'янцевої Н.О.,
із секретарем судових засідань - Ставратій Я.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором
встановив.
Представник позивача звернувся до суду з позовом, яким просив стягнути з відповідачки заборгованість за договором № 1094955 про надання коштів на умовах фінансового кредиту від 29.09.2020 у розмірі 8790,22 грн. та судові витрати, які складаються з судового збору у розмірі 2422,40 грн. та витрат на правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн. Мотивуючи свої вимоги тим, що 29.09.2020 між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи в електронній формі укладено договір № 1094955 про надання коштів на умовах споживчого кредиту. Згідно умов договору кредитодавець надав відповідачу грошові кошти у розмірі 2000 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а остання зобов'язався повернути позику та сплатити проценти за користування позикою. Кредит видано на строк тридцять днів шляхом перерахування коштів на банківський картковий рахунок. Кредитодавець свої зобов'язання виконав, та надав відповідачці кредит у строки та обсязі, визначеному договором. 22 лютого 2021 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Сіроко Фінанас» укладено договір факторину № 015-220221, відповідно до умов якого останнє набуло статусу кредитора на отримало право грошової вимоги до відповідачки за вказаним договором про надання коштів на умовах фінансового кредиту. 21 серпня 2024 між ТОВ «Сіроко Фінанас» та ТОВ «Артеміда-Ф» укладено договір факторингу № 20240821/1, відповідно до якого позивач набув право вимоги в тому числі до ОСОБА_1 за договором № 1094955 про надання коштів на умовах споживчого кредиту. Зазначає, що відповідач всупереч умов укладеного договору фінансового кредиту та вимог чинного законодавства порушує взяті на себе зобов'язання та не виконує умов договору. У зв'язку із чим у нього виникла заборгованість, яка станом на 21.02.2025 становить 8790,22 грн, та складається з: заборгованості по тілу кредиту 2000 грн; заборгованості по відсотках за користування кредитом 5694 грн; інфляційне збільшення 1096,22 грн.
Враховуючи наведене, представник позивача вказує, що неодноразові спроби в позасудовому порядку вирішити спір не дали результату, заборгованість відповідачем не погашена. Тому просить стягнути з відповідача заборгованість за договором споживчого кредиту у розмірі 8790,22 грн, та понесені судові витрати, які складаються із судового збору у розмірів 2422,40 грн та витрат на правову допомого у сумі 7000 грн.
Ухвалою суду від 04.03.2025, позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено підготовче судове засідання в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
Від представника позивача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності. Просить позовні вимоги задовольнити. Проти винесення заочного рішення не заперечує.
Відповідачці була направлена ухвала про відкриття провадження, у встановлений в ухвалі строк, відзиву та клопотань до суду не надала, в судове засідання не з'явилася, хоча судом про дату і час розгляду справи була повідомлена належним чином, про що свідчить наявне у справі поштове повідомлення, доказів про поважність причин неявки суду не надав.
Згідно ч.1 ст.280 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Передбачених ч. 2 ст. 223 ЦПК України підстав для відкладення розгляду справи судом не встановлено, судом прийнято рішення про розгляд справи за відсутності сторін, на підставі доказів, поданих разом із матеріалами позову з ухваленням заочного рішення відповідно до ст. ст. 280-283 ЦПК України.
Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, у відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, є дата складання повного судового рішення.
Згідно вимог ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
З'ясувавши обставини та дослідивши надані докази, суд приходить до висновку, що встановлені наступні факти та відповідні правовідносини.
29 вересня 2020 між ТОВ «Лінеура Україна» (кредитодавець) та ОСОБА_1 (позичальник) укладено договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 1094955.
Вказаний договір підписаний відповідачем відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» електронним підписом 29.09.2020 о 02:35:31.
Згідно з п. 1.2 договору товариство зобов'язується надати клієнту грошові кошти в гривні (далі - кредит) на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов'язки, передбачені договором. Сума кредиту складає: 2000,00 гривень.
Відповідно до п. 1.3 договору строк кредиту 30 днів.
Відповідно п. 1.4 договору тип процентної ставки - фіксована. Процентна ставка за користування кредитом залежить від фактичного виконання клієнтом умов Договору та становить:
1.4.1. Знижена процентна ставка становить 0,01% процентів від суми кредиту за кожен день користування кредитом (3,65 процентів річних), застосовується у межах строку надання кредиту, зазначеного в пункті 1.3 цього договору, якщо в цей строк клієнт здійснить повне погашення кредитної заборгованості або здійснить таке погашення протягом трьох календарних днів, що слідують за датою повернення кредиту, що вказана в графіку платежів.
1.4.2. Стандартна процента ставка складає 1,90% від суми кредиту за кожний день користування кредитом (693,50 процентів річних), застосовується у межах строку надання кредиту, зазначеного в пункті 1.3 цього договору, якщо клієнт не виконав умови зазначені в пп.1.4.1 Договору для застосування зниженої процентної ставки.
У пункті 2.1 договору визначено, що кредит надається товариством у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на платіжну картку клієнта, зазначену клієнтом в особистому кабінеті, що має наступні реквізити № НОМЕР_1 .
Позивач зазначає, що станом на теперішній час сума боргу відповідачем не повернута.
Норми права та мотиви їх застосування.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону є оригіналом такого документа.
В силу ст.18 Закону України «Про електронні довірчі послуги», електронний підпис чи печатка не можуть бути визнані недійсними та позбавлені можливості розглядатися як доказ у судових справах виключно на тій підставі, що вони мають електронний вигляд або не відповідають вимогам до кваліфікованого електронного підпису чи печатки.
У розділі 1 Кредитного договору, вказано, що даний договір укладено у виді електронного договору та має таку саму юридичну силу, як і письмовий. Підписуючи договір шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, позичальник підтвердив свою повну обізнаність та згоду з усіма його умовами.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч.1 ст.527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання.
Згідно ст.ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (ст. 638 ЦК України).
Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Положеннями ст.1050 ЦК України визначено, що, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася.
Правові наслідки порушення грошового зобов'язання боржником визначені статтями 1050, 625 ЦК України, які передбачають відповідальність боржника та зобов'язують його сплати суму боргу кредитору.
Відповідно до ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно ст.ст. 1077, 1078 ЦК України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Відповідно до ст.1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.
Згідно ч.1 ст.1082 ЦК України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.
Законодавство встановлює наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу в межах дії договору, так і наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх. Плата за прострочення виконання грошового зобов'язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Тобто за період до прострочення виконання зобов'язання боржником підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов'язання. При цьому кредитний договір (договір позики) може встановлювати проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов'язання, у зв'язку з чим такі проценти можуть бути стягнуті кредитодавцем (позикодавцем) й після спливу визначеного кредитним договором (договором позики) строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України. Наведена вище правова позиція знайшла своє відображення у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року по справі №910/1238/17, від 04 лютого 2020 року по справі №912/1120/16, від 25 травня 2021 року по справі №149/1499/18, від 18 січня 2022 року по справі №910/17048/17, а також у постанові Верховного Суду від 05 березня 2019 року по справі №5017/1987/2012.
Отже, при стягненні заявленої позивачем заборгованості за нарахованими процентами необхідно ґрунтуватися на чітко обумовлених між контрагентами кредитних договорів умовах, якими визначено ціну кредиту і строк кредитування саме у десять днів відповідно, а не завуальованими умовами, які дозволяють кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму вартості кредиту. Такий механізм не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.
За неповернення вказаних сум після закінчення строку, на який були видані кредитні кошти, може настати відповідальність, передбачена ст. 625 ЦК України, проте регулятивна норма ч. 1ст. 1048 ЦК України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 Кодексу не можуть застосовуватись одночасно, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною.
Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 лютого 2020 року у справі №912/1120/16.
Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи вищезазначене, суд вважає правомірно нарахованими інфляційні втрати за період з 18 травня 2020 року (з наступного дня після закінчення строку позики) до лютого 2022 року (останній день перед звільненням від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України та п. 18 Перехідних та прикінцевих положень ЦК України) в розмірі 1096,22 грн.
Відповідно до ст.ст.12, 13 ЦПК України суд вирішує цивільний спір на засадах змагальності із застосуванням принципу диспозитивності в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Як зазначено в ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.
У звязку з неможливість У повному обсязі та у встановлений строк виконати відповідачем зобов'язань за кредитним договором, відповідач ініціював продовження користування кредитом, внаслідок чого Додатковим договором від 29.10.2020 строк користування кредитом продовжено до 29.11.2020.
Відповідачка здійснила всі необхідні дії, спрямовані на укладення кредитного договору шляхом заповнення заявки на сайті, з введенням коду підтвердження, який є одноразовим ідентифікатором на підписання електронного договору та зазначенням інформації щодо реквізитів банківської картки (поточний картковий рахунок НОМЕР_2 ), на рахунок якої в подальшому було перераховано грошові кошти у розмірі 2000 грн.
На підтвердження надання позики позивачем надано довідку ТОВ "Універсальні платіжні рішення" оператора платіжної системи IPay.ua від 09.10.2024, яка підтверджує перерахування на картковий рахунок відповідача суми позики 2 000 грн 29 вересня 2020.
Відповідно до п. 4.1 у випадку неможливості виконання зобов'язань за Договором у повному обсязі у встановлений термін та за умови, що заборгованість за кредитом складає менше 400 грн Клієнт може ініціювати продовження строку користування кредитом та зміну дати повернення кредиту, шляхом укладення Додаткової угоди до Договору.
Отже, між сторонами вказаного договору надання коштів на умовах споживчого кредиту, було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договорів, які оформлені ними в електронній формі з використанням електронних підписів.
Відповідачка відзиву на позов чи будь-яких пояснень, доказів на спростування заяви позивача про існування заборгованості за договором позики, який є предметом цього позову, суду не подав.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).
Процесуальні обов'язки відповідача полягають, зокрема, у здійсненні ним активних процесуальних дій, наданні доводів та доказів, що стосуються існування цивільних прав позивача як кредитора у зобов'язанні. Така правова позиція міститься у п. 6.8. постанови ВП ВС від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512, ст. 514 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з вимогами чинного законодавства заміна осіб в окремих зобов'язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можливе на будь-якій стадії процесу.
Статтею 516 ЦК України визначено порядок заміни кредитора у зобов'язанні. За змістом цієї норми заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
22 лютого 2021 між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Сіроко Фінанас» укладено договір факторину № 015-220221, відповідно до умов якого останнє набуло статусу кредитора на отримало право грошової вимоги до відповідачки за вказаним договором про надання коштів на умовах фінансового кредиту.
21 серпня 2024 між ТОВ «Сіроко Фінанас» та ТОВ «Артеміда-Ф» укладено договір факторингу № 20240821/1, відповідно до якого позивач набув право вимоги в тому числі до ОСОБА_2 за договором № 1094955 про надання коштів на умовах споживчого кредиту.
Враховуючи вищевикладене, а також приймаючи до уваги, що відповідачка в порушення умов кредитного договору свої зобов'язання по поверненню кредитних коштів та сплати відсотків за користування ними не виконала, у зв'язку з чим у позивача виникло право вимагати повернення кредиту та стягнення заборгованості у примусовому порядку, з урахуванням викладеного суд вважає звернення позивача з позовом до відповідачки про стягнення заборгованості та судових витрат цілком обґрунтоване, та таке, що відповідає характеру та змісту цивільно-правових відносин, а позов таким, що підлягає задоволенню повністю.
Щодо судових витрат.
Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, враховуючи повне задоволення позовних вимог, розмір понесених позивачем судових витрат пов'язаних з розглядом справи, керуючись ст. 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача понесені ним та документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2422,40 грн
Частинами 1, 3 статті 133 ЦПК України передбачено, що, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, крім іншого належать витрати: на професійну правничу допомогу.
Положеннями ч. 1 ст. 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
В позовній заяві позивач просить стягнути понесені ним витрати на правничу допомогу в розмірі 7000 грн. На підтвердження таких витрат позивачем долучено копії: договору про надання правової допомоги № 20250219-7Ш від 19.02.2025 та попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, згідно якого адвокат Бачинський О.М. надав клієнту ТОВ «ФК «Артеміда-Ф» правову допомогу вартістю 7000 грн у виді: збирання доказів долучених до позовної заяви, підготовки позовної заяви у справі, підготовки та подання заяв, скарг, клопотань, чи інших процесуальних документів у ході розгляду справи.
Згідно з ч. 3 ст. 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 137 ЦПК України).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
В додатковій постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23.01.2023, справа №755/2587/17, зазначено, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо.
З урахуванням положень наведених норм та зазначених фактичних обставин справи, складності справи, спрощеного порядку її розгляду, керуючись у тому числі такими критеріями, як обґрунтованість та пропорційність до предмета спору, а також враховуючи критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та її складності, суд дійшов висновку про стягнення з відповідачки витрат на професійну правничу допомогу.
Керуючись ст. ст. 4, 12, 89, 259, 263-265, 282 Цивільного процесуального кодексу України, суд
вирішив:
позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» заборгованість за Договором № 1094955 про надання коштів на умовах фінансового кредиту від 29.09.2020 у розмірі 8790 грн. 22 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» судовий збір у розмірі 2422 грн. 40 коп. та витрати на правничу допомогу у розмірі 7000 грн. 00 коп.
Судове рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Апеляційна скарга на судове рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення або з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Апеляційні скарги подаються учасниками справи в порядку статті 355 ЦПК України безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.
З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua або за веб-адресою Судової влади України: https://court.gov.ua/fair/.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф», місцезнаходження: 79013, м. Львів, вул. С. Бандери, 87, офіс 54, код ЄДРПОУ: 42655697.
Відповідач: ОСОБА_1 , останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_1 , РНКОПП НОМЕР_3 .
Повний текст судового рішення складено «09» вересня 2025.
Суддя Н.О. Рум'янцева