Справа №487/6471/25
Провадження №1-кс/487/4032/25
04.09.2025 Слідчий суддя Заводського районного суду міста Миколаєва ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання прокурора Окружної прокуратури м.Миколаєва ОСОБА_3 у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025152030001190 від 02.09.2025 за ознаками складу кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст. 345 КК України про арешт майна,-
03.09.2025 прокурор Окружної прокуратури м.Миколаєва ОСОБА_3 звернувся до суду з клопотанням, в рамках здійснення досудового розслідування кримінального провадження № 12025152030001190 від 02.09.2025 за ознаками складу кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст. 345 КК України , в якому просив накласти арешт на речі вилучені в ході огляду місця події 02.09.2025 за адресою: м.Миколаїв пр. Центральний 24, а саме: сльозоточивий балончик , який упаковано до паперового конверту №1; головний убір "панамка", яка упакована до паперового конверту №2.
Підставою для внесення клопотання стало те, що вилучені речі мають істотне значення для досудового розслідування та можуть бути використані як доказ фактів та обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, існування обставин, які підтверджують, що незастосування заборони на користування, розпорядження цими речами призведе до їх приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування або передачі.
Прокурор у судове засідання не з'явився, подав суду заяву про розгляд справи у його відсутності, клопотання підтримує у повному обсязі.
З урахуванням приписів ч.1 ст.172 КПК України, розгляд клопотання було проведено за відсутності власника майна.
Дослідивши клопотання та докази, якими воно обґрунтовується, слідчий суддя приходить до наступних висновків.
Із матеріалів клопотання встановлено, що в провадженні слідчого відділу Миколаївського районного управління перебувають матеріали кримінального провадження ЄРДР №12025152030001190 від 02.09.2025 за ознаками складу кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст. 345 КК України.
Відповідно до клопотання, 02.09.2025 до Миколаївського РУП ГУНП в Миколаївській області із заявою звернувся працівник поліції ДОП ВП № 1 МРУП ГУНП в Миколаївській області ОСОБА_4 , щодо вжиття заходів до невстановленої особи, котра 02.09.2025 близько об 11 годині 00 хвилин, знаходячись у дворі будинку № 24 по пр. Центральному у місті Миколаєві, спричинила заявнику тілесні ушкодження у зв'язку із виконанням останнім службових обов'язків.
02.09.2025 в порядку ст. 208 КПК України за підозрою у скоєнні вказаного кримінального правопорушення затримано: ОСОБА_5 .
В ході огляду місця події 02.09.2025 за адресою: м.Миколаїв пр. Центральний 24, було виявлено та вилучено: сльозоточивий балончик , який упаковано до паперового конверту №1; головний убір "панамка", яка упакована до паперового конверту №2.
Постановою слідчого СВ Миколаївського РУП ГУ НП в Миколаївській області ОСОБА_6 від 02.09.2025 вищезгадані речі були визнані речовими доказами.
У відповідності до п. п. 1, 2, 3 ч. 2, ч. 3-5 статті 170 КПК України передбачено, що арешт майна допускається з метою забезпечення, зокрема: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання.
У випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 КПК України, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК України.
Згідно положень ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 167 КПК України тимчасово вилученим може бути майно у вигляді речей, документів, грошей тощо, щодо яких є достатні підстави вважати, що вони: підшукані, виготовлені, пристосовані чи використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та (або) зберегли на собі його сліди.
Відповідно до ч. 2 ст. 168 КПК України тимчасове вилучення майна може здійснюватися також під час обшуку, огляду.
За змістом ч. 1 ст.170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органівта органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Згідно ч. 10 ст. 170 КПК України, арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
Згідно частин 1 та 2 ст. 173 КПК України слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 КПК України. При вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен, у тому числі, враховувати: правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою ( якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Відповідно до ч.2 ст.173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати:
1) правову підставу для арешту майна;
2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу);
3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);
3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу);
4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);
5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження;
6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Згідно ст. 1 Протоколу до Конвенції про захист прав та основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Таким чином, будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Прокурором доведено, що вилучені речі відповідають критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу, а саме містять відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
Також доведена наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу та існує необхідність накладення арешту на ці речі для забезпечення збереження їх як речового доказу та виконання завдань кримінального провадження.
Незастосування заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту може мати наслідком перешкоджання кримінальному провадженню та встановлення істини у ньому, шляхом знищення чи зміни вказаного майна. Таке обмеження права власності є розумним та співрозмірним із завданням кримінального провадження.
Враховуючи, обставини кримінального правопорушення за якими проводиться досудове розслідування, слідчий суддя дійшов висновку, що клопотання належить задовольнити.
Керуючись ст. ст. 98, 131-132, 167, 168, 170-173 КПК України, слідчий суддя,-
Клопотання задовольнити.
Накласти арешт на речі вилучені в ході огляду місця події 02.09.2025 за адресою: м.Миколаїв пр. Центральний 24, а саме:
сльозоточивий балончик , який упаковано до паперового конверту №1;
головний убір "панамка", яка упакована до паперового конверту №2.
Ухвала підлягає негайному виконанню.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.
Слідчий суддя ОСОБА_1