08.09.2025 р. Справа№914/2758/25
Суддя Господарського суду Львівської області Гоменюк З.П., розглянувши матеріали
Заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКА ЗЛАГОДА», село Білогородка, Київська область
про вжиття заходів забезпечення позову
у справі №914/2758/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКА ЗЛАГОДА», село Білогородка, Київська область
до відповідача Фізичної особи-підприємця Сороколіта Світлани Михайлівни, місто Львів, Львівська область
про стягнення заборгованості за договором поставки
Представники сторін не викликалися.
На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКА ЗЛАГОДА» до відповідача Фізичної особи-підприємця Сороколіта Світлани Михайлівни про стягнення заборгованості за договором поставки.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.09.2025, справу №914/2758/25 передано на розгляд судді Гоменюк З.П..
Одночасно із позовом Товариство з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКА ЗЛАГОДА» подала до суду заяву про забезпечення позову (вх.№3068/25 від 04.09.2025), у якій заявник просить: вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно до Фізичної особи-підприємця Сороколіти Світлани Михайлівни в межах суми позову в розмірі 2245 грн., судового збору у розмірі 3028,00 грн та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 42000,00 грн.
Відтак, заявник вважає, що на даний момент існують ризики умисного ухилення відповідача від виконання судового рішення у разі постановлення його на користь позивача, зокрема шляхом виведення відповідачем наявних грошових коштів з власних рахунків, закриття торгових точок, ліквідації юридичної особи тощо.
Таким чином, на думку заявника, вжиття заходів забезпечення позову приятиме запобіганню порушення прав позивача на час вирішення спору в суді, а в разі задоволення позову- забезпечить можливість виконання рішення суду, а невжиття цих заходів може ускладнити або унеможливити виконання судового рішення в разі його постановлення на користь позивача.
Розглянувши подану заяву про забезпечення позову, суд зазначає наступне.
Згідно із статтею 136 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Частиною 1 ст. 138 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що заява про забезпечення позову подається: до подання позовної заяви - за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору - якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо; одночасно з пред'явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом; після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа.
Як визначено у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 17.01.2025 у справі №903/497/24, «системне тлумачення статей 136, 137, 138, 145 ГПК України дає можливість дійти висновку, що:
- законодавець передбачив відповідний процесуальний порядок розгляду заяви про забезпечення позову та вирішення питання про відкриття провадження у справі за поданою позовною заявою у разі подання їх одночасно до суду;
- для розгляду заяви про забезпечення позову та вирішення питання про відкриття провадження у справі встановлені різні процесуальні строки: два та п'ять днів, відповідно;
- першочерговим при надходженні на розгляд суду заяви про забезпечення позову є надання оцінки щодо порядку звернення з нею до суду, за умови дотримання якого здійснюється її розгляд по суті;
- у випадку одночасного подання позовної заяви та заяви про забезпечення позову розгляд заяви про забезпечення позову не залежить від вирішення питання про відкриття провадження у справі, у разі повернення позовної заяви, відмови у відкритті провадження у справі передбачений процесуальний механізм скасування заходів забезпечення позову».
Об'єднана палата при цьому відступила від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 13.05.2024 у справі №916/5151/23 та від 10.06.2024 у справі №916/5137/23, про те, що норми Господарського процесуального кодексу України щодо юрисдикції зумовлюють за аналогією процесу й необхідність здійснювати оцінку предметної та суб'єктної юрисдикції (підсудності) господарським судам позову, на забезпечення якого подається відповідна заява, на стадії розгляду заяви про забезпечення позову.
Згідно з ч. ч. 1, 4, 5 ст. 139 Господарського процесуального кодексу України, заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити: 1) найменування суду, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника, його місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта (для фізичних осіб - громадян України), номери засобів зв'язку, адресу електронної пошти (за наявності), відомості про наявність або відсутність електронного кабінету; 3) предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; 4) захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; 5) ціну позову, про забезпечення якого просить заявник; 6) пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення; 7) інші відомості, потрібні для забезпечення позову. У заяві можуть бути зазначені кілька заходів забезпечення позову, що мають бути вжиті судом, із обґрунтуванням доцільності вжиття кожного з цих заходів. До заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.
Відповідно до ст. 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову; забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Згідно із ч. 1, 3 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову.
За приписами ч. 11 статті 137 Господарського процесуального кодексу України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Із врахуванням положень ст. ст. 136, 137 Господарського процесуального кодексу України у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Відповідно до ч. 4 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії. За змістом статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії.
При цьому обґрунтування необхідності забезпечення позову покладається саме на заявника та полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні застосовуватися обмеження, не пов'язані з предметом спору, тобто такі заходи можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав інших осіб, не залучених до участі у справі. Аналогічні правові висновки викладено в постановах Верховного Суду від 20.07.2020 р. у справі №914/2157/19, від 10.04.2018 р. у справі №910/19256/16, від 14.05.2018 р. у справі №910/20479/17, від 11.09.2018 р. у справі №922/1605/18, від 14.01.2019 р. у справі №909/526/19, від 25.01.2019 р. у справі №925/288/17, від 26.09.2019 р. у справі №904/1417/19.
Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність вжиття відповідного заходу забезпечення позову. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Аналогічну правову позицію наведено у постановах від 30.03.2018 Верховного Суду по справі №905/2130/17 та від 13.02.2018 по справі № 911/2930/17.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна або підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Отже, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, має пересвідчитися, зокрема, в тому, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. В свою чергу, обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.
Реальне та ефективне виконання судового рішення в контексті превенції потенційних труднощів стосовно предмету спору у майбутньому слід розуміти так, що сторона, на користь якої ухвалено судове рішення, повинна бути в тому числі захищена від необхідності подання наступних позовів, пов'язаних із предметом спору, підстави пред'явлення яких можуть виникнути через те, що в процесі розгляду спору мала місце зміна відповідних обставин.
Таким чином, заходи забезпечення позову спрямовані на забезпечення виконання судового рішення як такого правового стану, за якого позивачу гарантується отримання повного та ефективного відновлення порушених прав та відсутність необхідності повторного звернення до суду з метою захисту прав, порушення яких потенційно може мати місце протягом судового розгляду та до моменту виконання рішення суду та тим чи іншим чином спричиняти неможливість забезпечення судом повноти реалізації судового захисту як кінцевої мети звернення до суду.
Заява про забезпечення позову зокрема обґрунтована тим, що систематичні невиконання відповідачем умов договорів поставки щодо оплати товару, як з позивачем так і з іншими контрагентами, небажання відповідача погасити заборгованість перед позивачем, викликають обґрунтовані припущення на думку позивача, що майно ( в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач просить суд стягнути з відповідача 2 245,00 грн заборгованості за договором поставки №1896 від 06.11.2023 року, у заяві про забезпечення позову заявник просить накласти арешт на грошові кошти, що знаходяться на всіх рахунках Фізичної особи-підприємця Сороколіти Світлани Михайлівни у банківських та/або фінансових установах, які будуть виявлені виконавцем в процесі виконання ухвали суду про забезпечення позову.
Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Заявник, звертаючись до суду із даною заявою, не навів та не надав доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується необхідність вжиття заходів забезпечення позову, про застосування яких просить заявник. Так, покликаючись на потенційну можливість утруднення виконання можливого рішення суду, заявник не вказав якими доказами підтверджується та не надав доказів вчинення відповідачем реальних дій, спрямованих зокрема на реалізацію майна на користь третіх осіб, чи підготовчих дій щодо його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем тощо. Також заявник не надав жодного доказу і не навів жодного обґрунтування, із якими чинне законодавство пов'язує доцільність застосування визначеного заявником заходу забезпечення позову та які б свідчили про неможливість або істотне ускладнення виконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.
Посилання заявника на потенційну можливість настання в майбутньому негативних наслідків - імовірне невиконання рішення суду, без надання відповідного обґрунтування, в тому числі доказів вчинення відповідачем певних дій, спрямованих на ухилення від виконання судового рішення у даній справі у разі задоволення позову, не є достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову. Така правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема у постановах від 13.01.2020 у справі №922/2163/17, від 08.11.2019 у справі №904/421/19.
По суті подана позивачем заява ґрунтується на його власних припущеннях щодо можливого ухилення від виконання рішення суду у цій справі у разі задоволення позову.
Звертаючись з відповідною заявою, заявник, серед іншого, повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову. Водночас, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів та, вживаючи заходи забезпечення позову, слід враховувати, що такі заходи не будуть перешкоджати іншим особам здійснювати покладені на них згідно із законодавством повноваження. В даному випадку, заявником не доведено в порядку приписів статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, що існує реальна загроза, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на кошти та майно може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених прав позивача (у разі задоволення позову), за захистом якого він звернувся до суду.
Наявність відкритих проваджень не є підтвердженням неможливості відповідача виконати свої зобов'язання, а відповідно, жодним чином не свідчить про наявність обставин, за яких позов слід забезпечити шляхом накладення арешту на кошти, що належать відповідачу. Наявність у відповідача господарських спорів може бути лише наслідком ведення останнім звичайної господарської діяльності; наявність невирішених судом спорів не свідчить автоматично про те, що дані спори будуть вирішені не на користь відповідача.
В той же час, накладення арешту на кошти на рахунках Фізичної особи-підприємця Сороколіти Світлани Михайлівни в банківських установах на період вирішення спору може призвести до блокування поточної господарської діяльності, та завдати збитків, однак у майбутньому не убезпечить від виконання чинних судових рішень. Накладення арешту на кошти та майно відповідача може призвести до блокування його господарської діяльності та за відсутності доказів того, що відповідачем вчиняються дії, спрямовані на ухилення від виконання зобов'язання, - що є неприпустимим, серед іншого, під час воєнного стану. Крім того, суд враховує, що накладення арешту на грошові кошти що містяться на всіх без виключення рахунках відповідача у всіх банківських або інших фінансово-кредитних установах може призвести до того, що відбудеться блокування здійснення виплат заробітної плати працівникам відповідача та здійснення розрахунків з бюджетом по сплаті податків, що не відповідатиме принципам об'єктивної розумності та справедливості.
Слід зазначити, що сам по собі факт порушення відповідачем своїх грошових зобов'язань перед позивачем у розумінні приписів Господарського процесуального кодексу України, не є підставою для застосування заходів забезпечення позову, оскільки такі заходи застосовуються не в залежності від наявності заборгованості, а в залежності від наявності належних та допустимих доказів на підтвердження того, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Водночас заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу (правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 року у справі №381/4019/18, постанові Верховного Суду від 10.11.2020 р. у справі №910/1200/20).
Разом з тим, суд звертає увагу позивача, що подана ним заява про забезпечення позову не узгоджується з принципом диспозитивності господарського процесу, який викладено у статі 14 Господарського процесуального кодексу України: Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Так, у заяві про забезпечення позову позивач просить накласти арешт на все рухоме та нерухоме майно відповідача при цьому позивач не зазначає реквізити такого майна, не вказує та не обґрунтовує вартість такого майна, за рахунок якого позивач пропонує здійснити за необхідності задоволення його грошових вимог до відповідача.
При цьому, враховуючи, що предметом позову є вимога позивача до відповідача про стягнення грошових коштів, то виконання в майбутньому судового рішення у цій справі, у випадку задоволення позовних вимог, безпосередньо залежить від тієї обставини, чи будуть наявними у відповідача грошові кошти у відповідному розмірі.
Проаналізувавши наведені доводи, дослідивши додані до позовної заяви та до заяви про забезпечення позову докази, заявник у своїй заяві про забезпечення позову не довів того, що відповідач вчиняє дії, спрямовані на ухилення від виконання зобов'язань чи виконання потенційного судового рішення та не навів належних та беззаперечних обґрунтувань, та доказів наявності фактичних обставин, з якими закон пов'язує застосування таких заходів забезпечення позову як накладення арешту на рухоме та нерухоме майно та на грошові кошти, та зокрема -арешту на все майно та на грошові кошти які знаходяться на всіх рахунках відповідача.
Відповідно до частини першої статі 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини першої статі 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до частин 1-4 статі 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Згідно із ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Приймаючи до уваги все вищевикладене в сукупності, подані докази, суд дійшов висновку, що вимоги заяви є не обґрунтованими, не доведеними, у зв'язку із чим відсутні правові підстави для задоволення заяви про забезпечення позову за вх.№3068/25 від 04.09.2025.
Згідно із ч. 6 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
Суд зазначає, що відмова в забезпеченні позову не позбавляє заявника права на повторну подачу заяви.
Керуючись статтями 136, 137, 138-140, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд -
У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКА ЗЛАГОДА» про забезпечення позову у справі №914/2758/25 (вх.№3068/25 від 04.09.2025) - відмовити.
Ухвала набирає законної сили в порядку ст. 235 ГПК України та може бути оскаржена до Західного апеляційного господарського суду в порядку та в строки, передбачені ст.ст. 254-257 ГПК України.
Суддя Гоменюк З.П.