ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
09.09.2025Справа № 910/11515/24
Господарський суд міста Києва у складі судді Ковтуна С.А., розглянувши матеріали справи
за первісним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ВСД Плюс»
до товариства з обмеженою відповідальністю «Індастріалбуд»
про стягнення 163951,43 грн
та за зустрічним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Індастріалбуд»
до товариства з обмеженою відповідальністю «ВСД Плюс»
про стягнення 198827,02 грн,
Представники:
не викликались
ОБСтавини справи:
До Господарського суду міста Києва звернулося товариство з обмеженою відповідальністю «ВСД Плюс» з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Індастріалбуд» про стягнення 163951,43 грн, зокрема, 98770,02 боргу, 54169,25 грн пені, 4505,59 грн 3% річних, 6506,57 грн інфляційних втрат.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Індастріалбуд» подало зустрічний позов до товариство з обмеженою відповідальністю «ВСД Плюс» про стягнення 54075,34 грн штрафу та 144751,68 грн збитків.
28 квітня 2025 року суд ухвалив рішення про задоволення повністю первісного позову товариства з обмеженою відповідальністю «ВСД Плюс» до товариства з обмеженою відповідальністю «Індастріалбуд» та про задоволення частково зустрічного позову товариства з обмеженою відповідальністю «Індастріалбуд» до товариства з обмеженою відповідальністю «ВСД Плюс».
Товариство з обмеженою відповідальністю «ВСД Плюс» подало заяву про ухвалення додаткового рішення про розподіл 35000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу (25000,00 грн вартість послуг та 10000,00 грн «гонорар за позитивне рішення у справі»).
Товариство з обмеженою відповідальністю «Індастріалбуд» заперечило проти покладення на нього 10000,00 грн «гонорару за позитивне рішення у справі», а також зазначило, що товариство з обмеженою відповідальністю «ВСД Плюс» до закінчення судових дебатів не заявило, що відповідні докази будуть подані протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
Частиною 2 ст. 126 ГПК України закріплено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
За п. 4 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» на умовах договору про надання правничої допомоги клієнт зобов'язується оплатити фактичні витрати, необхідні для виконання договору разом з оплатою за надання правничої допомоги.
Відповідно до ч.1 ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Згідно з ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Розглянувши матеріали справи суд встановив, що позивач за первісним позовом разом з позовною заявою подав до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, а також зазначив, що детальний розрахунок буде надано до суду додатково.
У подальшому 03.05.2025 (відтиск штемпелю відділу поштового зв'язку), тобто у строк встановлений законом, позивач за первісним позовом подав заяву про ухвалення додаткового рішення.
На підтвердження понесених ним витрат товариство з обмеженою відповідальністю «ВСД Плюс» долучило до матеріалів справи:
- копію договору про надання правової допомоги № 16.01.2024;
- акт приймання-передачі виконаних робіт/наданих послуг від 30.04.2025;
- ордер.
Згідно з наданими позивачем актом виконаних робіт/наданих послуг адвокат надав усну консультацію, підготував та подав позовну заяву за суду, підготував та подав відзив/письмові пояснення у справі, брав участь у судових засіданнях (25000,00 грн). Крім того товариство з обмеженою відповідальністю «ВСД Плюс» погодило 10000,00 грн «гонорару за позитивне рішення у справі».
За змістом ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 зазначеного Закону).
Згідно зі ст. 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 16 Господарського процесуального кодексу України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 зазначеного Кодексу ).
Водночас за змістом ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).
У розумінні положень ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Об'єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 по справі № 922/445/19 зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Окрім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).
У рішенні від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» Європейський суд з прав людини, вирішуючи обов'язковість для цього суду угоди, укладені заявником зі своїм адвокатом стосовно палити за надані послуги, яка (така плата) є співставна з «гонораром успіху», вказав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові і інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але у ураховуючи те, чи були вони розумними.
Отже, не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
З огляду на це відсутні підстави для покладення на відповідача витрат у розмірі 10000,00 грн «гонорар за позитивне рішення у справі».
Суд дійшов висновку, що розподілу підлягають 25000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Ці витрати пов'язані з розглядом справи, їх розмір є обґрунтованим та співмірним із складністю справи і предметом позову.
На підставі викладеного, керуючись статтями 240, 244 Господарського процесуального кодексу України, суд
Задовольнити частково заяву користь товариства з обмеженою відповідальністю «ВСД Плюс».
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Індастріалбуд» (вул. Преображенська, 23, оф. 507, м. Київ, 03110, код 40645273) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ВСД Плюс» (вул. Київська, 54, м. Бровари, Броварський район, Київська область, 07400, код 35875891) 25000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга на рішення може бути подана до Північного апеляційного господарського суду.
Суддя С.А. Ковтун