Справа № 136/1009/25
провадження № 2/136/353/25
(заочне)
05 вересня 2025 року м. Липовець
Липовецький районний суд Вінницької області
в складі головуючого судді Присяжного О.І.,
за участі секретаря судового засідання Мельник В.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Липовець у порядку письмового провадження, за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства "Акцент-Банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
Стислий виклад позицій учасників справи.
Акціонерне товариство "Акцент-Банк" (далі - позивач) звернулося до суду, через свого представника Шкапенка О.В., із вищевказаним позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач) про стягнення заборгованості за кредитним договором, обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що 18.04.2024, будучи клієнтом Банку, відповідач уклав з Банком кредитний договір ABVICT155101302015, щодо надання останньому кредиту в розмірі 20 000,00 грн. строком на 36 місяців (тобто до 17.04.2027 року) зі сплатою процентів у розмірі 85,00 щорічно та комісії в розмірі 0.00 грн. Кредитний договір складається із Заяви Клієнта та Графіку погашення кредиту. Банк свій обов'язок виконав повністю, надав позичальнику кредит згідно до умов кредитного договору. У відповідності до п. п. 3-5 Кредитного договору (Заяви клієнта, далі кредитний договір), ліміт цього договору: 20 000,00 грн. на поповнення обігових коштів зі строком повернення до 17.04.2027, терміном на 36 місяців. Згідно до п. 6 Кредитного договору, за користування кредитом Позичальник сплачує проценти у розмірі 85.00 річних. Відповідно до п. 7, Позичальник сплачує Банку комісію в розмірі 0.00 грн.
Станом на 28.05.2025 року заборгованість відповідача за даним кредитним договором складала суму в розмірі 37 909,07 грн., яка складається з: 18 693.42 грн. - загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту); 17 198.72 грн. - загальний залишок заборгованості за процентами; 0.00 грн. - загальний залишок заборгованості за комісією; 2 016.93 грн. - загальний залишок заборгованості за пенею, які у добровільному порядку не погашено, що послугувало підставою звернення позивача до суду із даним позовом.
Відповідач у визначений судом строк відзиву на позов не подав.
Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі.
03.06.2025 Липовецьким районним судом Вінницької області постановлено ухвалу про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Також, даною ухвалою запропоновано учасникам справи надати суду заяви по суті справи та докази у строк, встановлений судом.
Судом на адресу місця реєстрації відповідача направлялась копія ухвали про відкриття провадження. Згідно відміток відділення Укрпошти від 14.06.2025 та 05.07.2025 у рекомендованих повідомленнях про вручення поштового відправлення, судові документи відповідачу вручені. Окрім того, 06.08.2025 відповідачем надано розписку про отримання повістки про виклик до суду на 09:00 05.09.2025.
06.08.2025 відповідачем подано до суду заяву з проханням відкласти розгляд справи на іншу дату з метою вирішення спору у позасудовому порядку.
Будь-які докази по справі, крім поданих позивачем разом із позовною заявою, від учасників справи на адресу суду не надходили.
Приймаючи до уваги те, що відповідач, будучи належним чином повідомленим повторно не з'явився в судове засідання без поважних причин, відзиву на позов не подав, а позивач не заперечує проти заочного вирішення справи, відтак суд ухвалив провести заочний розгляд даної цивільної справи у відсутності відповідача на підставі наявних у справі доказів відповідно до ч. 4 ст. 223, ст. 280 ЦПК України, про що було постановлено ухвалу 05.09.2025.
Ураховуючи те, що в судове засідання не з'явились всі учасники справи, у відповідності до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Встановлені судом фактичні обставини та відповідні їм правовідносини, норми права, які застосовував суд, мотиви суду.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив 22.06.2021 ОСОБА_1 заповнив Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в "А-Банк" (а.с. 7-8).
18.04.2024 уже будучи клієнтом АТ "Акцент-Банк", ОСОБА_1 уклав із банком кредитний договір № ABVICT155101302015 (зворотна сторона а.с. 8 - а.с.9), щодо надання йому послуги «Швидка готівка», а саме кредиту в розмірі 20 000,00 грн. Кредитний договір складається із Заяви Клієнта та Графіку погашення кредиту (а.с. 10).
У відповідності до п.п. 2-5 Кредитного договору ліміт цього договору: 20 000.00 грн., строком на 36 місяців (тобто до 17.04.2027 року) зі сплатою процентів у розмірі 85.00 % на рік, розмір щомісячного платежу - 1 566,57 грн. щорічно та комісії в розмірі 0.00 грн.
Згідно п. 6 Кредитного договору, за користування кредитом Позичальник сплачує проценти у розмірі 85.00 % річних.
Відповідно до п. 9 Кредитного договору платіжна картка, що є доступом до поточного рахунку, на який зараховується сума кредиту - 5169155163447814.
Укладення кредитного договору № ABVICT155101302015 від 18.04.2024 підтверджено відповідачем 18-04-2024 11:53 простим електронним підписом за ідентифікатором НОМЕР_1 .
Банк свій обов'язок виконав повністю, надав позичальнику кредит згідно до умов кредитного договору.
На підтвердження обставин щодо передачі грошових коштів відповідачеві та користування ними до позову додано меморіальний ордер №TR/36331344.33660.69311 від 18.04.2024 про надання кредиту в розмірі 20 000 грн. (а.с. 12), а також Виписку про рух коштів по кредиту станом на 28.05.2025 (зворотна сторона а.с. 12 - а.с. 13).
З наданого розрахунку заборгованості, якими позивач обґрунтовував свої вимоги (зворотна сторона а.с. 11) вбачається, що ОСОБА_1 було встановлено процентну ставку 85 % річних, станом на 28.05.2025 відповідач допустив заборгованість за вказаним кредитом, яка складає 37 909,07 грн., з яких: 18 693,42 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 17 198,72 грн. - заборгованість за процентами та 2 016,93 грн. - заборгованість за пенею, яку в добровільному порядку відповідачем не погашено.
Таким чином між позивачем та відповідачем виник спір з приводу повернення грошових коштів, отриманих в кредит, та відповідальності за неналежне виконання зобов'язань позичальником.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний недійсним судом. Згідно з частиною першою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження №14-308цс18) зроблений висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору усі права, набуті за ним сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Відповідно до статті 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Закон України "Про електронну комерцію" (далі - Закон) визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
Статтею 3 цього Закону визначено, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до частин сьомої, дванадцятої статті 11 Закону, електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у визначеному статтею 12 цього Закону порядку, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Згідно положень ст. 12 Закону, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 з метою отримання кредиту підписав кредитний договір № ABVICT155101302015 від 18.04.2024 шляхом підтвердження 18-04-2024 11:53 простим електронним підписом за ідентифікатором НОМЕР_1 .
Відтак, суд вважає встановленим той факт, що між АТ "Акцент-Банк" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого позивач надав відповідачу у тимчасове користування грошові кошти на умовах їх повернення.
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Враховуючи те, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку банку відповідачем не повернуті, а також зважаючи на вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, а відтак суд приходить до висновку, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Суд вважає, що позивачем було надано належні та допустимі докази стосовно надання банком кредитних коштів клієнту, отримання і використання таких коштів клієнтом.
Аналізуючи зібрані у справі докази, суд дійшов висновку, що позивачем доведено належними та допустимими доказами факт укладення кредитного договору № ABVICT155101302015 від 18.04.2024 із відповідачем, який безпосередньо підписаний позичальником, а також доведено порушення (прострочення) відповідачем взятих на себе зобов'язань, відповідач у повному обсязі отримав інформацію про умови кредитування, був ознайомлений з порядком повернення кредиту та інших платежів, а тому право кредитора на повернення кредитних коштів є порушеним.
Суд погоджується із розрахунком заборгованості відповідача наданої позивачем за кредитним договором № ABVICT155101302015 від 18.04.2024 стосовно заборгованості відповідача за наданим кредитом та нарахованими процентами.
При цьому суд враховує, що відповідно до Закону України від 15.03.2022 № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 18, який передбачає, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється, зокрема, від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 на всій території України введено воєнний стан, строк якого неодноразово продовжувався і який безперервно триває з 24.02.2022 до теперішнього часу.
Відтак суд відхиляє позовні вимоги позивача про стягнення з позичальника пені в сумі 2 016,93 грн., нарахованої кредитором за прострочення виконання договірних зобов'язань щодо повернення кредитних коштів у погоджені строки.
Суд не погоджується з аргументами позивача про те, що норми ЦК України в питанні нарахування пені є загальними та поступаються в пріоритеті застосування нормам спеціального законодавства Закону України «Про споживче кредитування», оскільки за змістом ч. 2 ст. 4 ЦК України основним актом цивільного законодавства України є саме Цивільний кодекс України.
Якщо суб'єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, він зобов'язаний одночасно подати проект закону про внесення змін до Цивільного кодексу України. Поданий законопроект розглядається Верховною Радою України одночасно з відповідним проектом закону про внесення змін до Цивільного кодексу України.
Основним регулятором договірних відносин є ЦК України, а не окремі закони, згідно з аналізом висновків постанови ВС від 10.10.2018 у справі № 362/2159/15-ц.
Водночас, як зазначає позивач, п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про споживче кредитування" встановлено, що у разі прострочення споживачем у період з 01.03.2020 до припинення зобов'язань за договором про споживчий кредит, укладеним до тридцятого дня включно з дня набрання чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", у тому числі того, строк дії якого продовжено після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У тому числі, але не виключно, споживач у разі допущення такого прострочення звільняється від обов'язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов'язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з інших причин, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 ЦК України, у разі невиконання зобов'язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Дія положень цього пункту поширюється, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону.
Згідно з приписами п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про споживче кредитування" та п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, вбачається, що відповідні положення Закону України "Про споживче кредитування" не мають предметом свого правового регулювання правовідносини щодо нарахування пені під час воєнного стану в державі, а стосуються унормування цивільного законодавства у зв'язку з іншими обставинами, а саме прийняття Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг".
Згідно статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, про що визначено в статті 209 ЦПК України.
Зі статті 213 ЦПК України слідує, що суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі надані сторонами.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бочаров проти України" (остаточне рішення від 17 червня 2011 року) суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів.
Суд звертає увагу, що відповідач повідомлявся в установленому порядку про розгляд цивільної справи, але жодним чином не висловив своєї позиції за вимогами до нього кредитодавця про стягнення кредитної заборгованості, не заперечив наявної заборгованості, укладення договору з позивачем, отримання кредитних коштів, розміру нарахованої заборгованості.
Враховуючи вищевикладене та приймаючи до уваги, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ "Акцент-Банк" не повернуті, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 35 892 (тридцять п'ять тисяч вісімсот дев'яносто дві) гривні 14 коп., з яких: 18 693,42 грн. - заборгованість за наданим кредитом та 17 198,72 грн. - заборгованість за процентами.
За таких обставин, суд задовольняє позов частково.
Розподіл судових витрат.
Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Зважаючи на те, що позов задоволено частково, тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 2 293 (дві тисячі двісті дев'яносто три) гривні 53 коп. (понесені позивачем витрати відповідно до платіжного доручення № 6005315493733 від 28.05.2025 (а.с. 1) в розмірі 2 422,40 грн. * 94,68% задоволених позовних вимог).
Керуючись ст.ст. 2, 11, 13, 141, 258-259, 263-265, 268, 273-279, 280-289 ЦПК України, суд,
Позов Акціонерного товариства "Акцент-Банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,- задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства "Акцент-Банк" заборгованість за кредитним договором № АВVICT155101302015 від 18.04.2024 станом на 28.05.2025, у розмірі 35 892 (тридцять п'ять тисяч вісімсот дев'яносто дві) гривні 14 коп., з яких: 18 693,42 грн. - заборгованість за наданим кредитом та 17 198,72 грн. - заборгованість за процентами.
У решті позову відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства "Акцент-Банк" судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 2 293 (дві тисячі двісті дев'яносто три) гривні 53 коп.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів до Вінницького апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: Акціонерне товариство "Акцент-Банк" (вул. Батумська, буд. 11, м. Дніпро, ЄДРПОУ: 14360080);
Відповідач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ).
Повний текст рішення складено та підписано 09.09.2025.
Суддя Олексій ПРИСЯЖНИЙ