ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
09.09.2025Справа № 910/8403/25
Суддя Господарського суду міста Києва Демидов В.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін, справу за позовом Регіонального відділення фонду державного майна України по місту Києву (01032, місто Київ, бульвар Тараса Шевченка, будинок 50-Г) до Державного підприємства "ЧАЙКА" (08330, Київська обл., Бориспільський р-н, село Дударків, вулиця Гоголя, будинок 62А) про стягнення 114 888,40 грн,
Без повідомлення (виклику) учасників справи.
04.07.2025 на адресу суду від представника Регіонального відділення фонду державного майна України по місту Києву надійшла позовна заява до Державного підприємства "ЧАЙКА" про стягнення заборгованості за Договором оренди №9040 нерухомого майна, що належить до державної власності від 08.02.2022 у розмірі 114 888,40 грн з яких: основна заборгованість у розмірі - 90674,98 грн., 10687,50 грн. - пені, 13525,92 грн.- інфляційних витрат, та була передана 07.07.2025 судді Демидову В.О. відповідно до автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
Ухвалою суду від 09.07.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу ухвалено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
29.07.2025 в системі «Електронний суд» представником позивача сформовано відповідь на відзив у відповідності до якого представник зокрема зазначив, що Договір оренди №9040 нерухомого майна, що належить до державної власності від 08 лютого 2022 року достроково припинено за взаємною згодою сторін з 01 квітня 2025 року.
04.08.2025 в системі «Електронний суд» представником відповідача сформовано відзив на позовну заяву, заперечуючи стосовно позовних вимог представник вказує, що позивач заявляє до стягнення з Відповідача заборгованість за Договором оренди №9040 нерухомого майна, що належить до державної власності від 08.02.2022 у розмірі 114 888,40 грн з яких: основна заборгованість у розмірі 90 674,98 грн., 10 687,50 грн. пені, 13 525,92 грн.- інфляційних витрат.
Позивач зазначає, що розмір неоплаченої орендної плати становить 90 674,98 грн. та розрахований по 01.04.2025.
Однак, згідно з повідомленням Позивача від 13.06.2024 №30-04/3212 про відмову від Договору, останній повідомив про відмову від Договору та що розмір заборгованості по орендній платі становить 53 788,85 грн.
Таким чином представник вважає, що Договір вважається розірваним з 27.06.2024 та нарахування орендної плати за період після розірвання Договору є необґрунтованим, а відтак просить відмовити у задоволенні позовних вимог Регіонального відділення фонду державного майна України по місту Києву про стягнення з Державного підприємства «Чайка» в частині: 36 886,13 грн. орендної плати; 10 687,50 грн. пені; 13 525,92 грн.- інфляційних витрат.
Згідно ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій у справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.
У порядку, визначеному Законом України «Про оренду державного та комунального майна» № 157-ІХ від 03.10.2019, між Регіональним відділення фонду державного майна України по місту Києву (позивач, Орендодавець), Державним підприємством "ЧАЙКА" (Відповідач, Орендар) та Управлінням адміністративними будинками Державного управління справами (Балансоутримувач) укладено Договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №9040, який складається зі змінюваних умов договору (Умови) та незмінюваних умов договору.
Умовами зазначеного договору передбачено, що об'єктом оренди є нежитлове приміщення загальною площею 29,3 кв.м за адресою: 01220, м. Київ, вул. Банкова, 11, на 1 - му поверсі корпусу №8 (п.п. 4.1).
Пунктом 9.1 Умов передбачено, що орендна плата складає 118 000,00 грн.
Пунктом 12 Умов дію договору оренди встановлено строк дії договору: 5 років з дати набрання чинності цим договором.
Відповідно до пункту 1.1 Незмінюваних умов Орендодавець і Балансоутримувач передають, а Орендар приймає у строкове платне користування майно, зазначене у п. 4 Умов, вартість якого становить суму, визначену у п. 6 Умов.
Згідно з пунктом 2.1 Незмінюваних умов Договору Орендар вступає у строкове платне користування Майном у день підписання акта приймання-передачі Майна. Акт приймання-передачі підписується, між Орендарем і Балансоутримувачем одночасно з підписанням цього договору.
Відповідно до пункту 12.1 Незмінюваних умов Договір укладено на 5 (п'ять) років з дати набрання чинності цим договором. Перебіг строку договору починається з дня набрання чинності цим договором. Цей договір набирає чинності в день його підписання, сторонами. Строк оренди за цим договором починається з дати підписання акта, приймання-передачі і закінчується датою припинення цього договору.
Відповідно до пункту 3.3 Незмінюваних умов Договору Орендар сплачує орендну плату до державного бюджету та Балансоутримувачу у співвідношенні, визначеному у пункті 16 Умов (або в іншому співвідношенні, визначеному законодавством), щомісяця - до 15 числа поточного місяця оренди - для орендарів, які отримали майно в оренду за результатами аукціону.
Згідно пунктів 3.7-3.8 Незмінюваних умов Договору орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, стягується Орендодавцем (в частині, належній державному бюджету) та/або Балансоутримувачем (в частині, належній Балансоутримувачу). Орендодавець і Балансоутримувач можуть за домовленістю звернутися із позовом про стягнення орендної плати та інших платежів за цим договором, за якими у Орендаря є заборгованість, в інтересах відповідної сторони цього договору. Сторона, в інтересах якої подається позов, може компенсувати іншій стороні судові і інші втрати, пов'язані з поданням позову.
На суму заборгованості Орендаря із сплати орендної плати нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення перерахування орендної плати.
Відповідно до підпункту 12.6.6. пункту 12.6. та підпункту 12.7.1. пункту 12.7. Незмінюваних умов договору, договір припиняється за згодою сторін на підстав договору про припинення з дати підписання акта повернення майна з оренди; орендар допустив прострочення сплати орендної плати на строк більше трьох місяців або сумарна заборгованість з орендної плати більша, ніж плата за три місяці.
Згідно пункту 4.2. Незмінюваних умов договору, балансоутримувач складає акт повернення з оренди орендованого майна у трьох оригінальних примірниках і надає підписані балансоутримувачем примірники орендарю. Орендар зобов'язаний підписати три примірника акта повернення з оренди орендованого майна не пізніше ніж протягом наступного робочого дня з моменту їх отримання від балансоутримувача і одночасно повернути балансоутримувачу два примірника підписаних орендарем актів разом із ключами від об'єкта оренди (у разі, коли доступ до об'єкта оренди забезпечується ключами).
У відповідності до пункту 4.3. Незмінюваних умов договору, майно вважаться повернутим з оренди з моменту підписання балансоутримувачем та орендарем акта повернення з оренди орендованого майна.
Відповідно до пункту 4.1. Незмінюваних умов договору, у разі припинення договору орендар зобов'язаний:
- звільнити протягом трьох робочих днів орендоване майно від належних орендарю речей і повернути його відповідно до акта повернення з оренди орендованого майна в тому стані, в якому майно перебувало на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, а якщо орендарем були виконанні невід'ємні поліпшення або проведено капітальний ремонт, - то разом із таким поліпшенням/капітальним ремонтом;
- сплатити орендну плату, нараховану до дати, що передує даті повернення майна з оренди, пеню (за наявності), сплатити балансоутримувачу платежі за договором про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю, нараховану до дати, що передує даті повернення майна з оренди.
Позивач повідомленням вих.№30-04/3212 від 13.06.2024 повідомив відповідача про відмову від договору №9040 від 08.02.2022, у зв'язку з порушенням відповідачем умов зазначеного договору в частині сплати орендних платежів, у зв'язку з чим позивач зобов'язав відповідача протягом 3-х робочих днів з дня отримання повідомлення повернути балансоутримувачу об'єкт оренди.
Крім того, в означеному повідомленні позивач зазначив, що станом на 12.06.2024 у відповідача наявна заборгованість по орендній платі у розмірі 53788,85 грн, пеня у розмірі 12715,40 грн, інфляційні нарахування 989,95 грн.
Вищеозначене повідомлення було отримано відповідачем 27.06.2024.
01.04.2025 орендар та балансоутримувач підписали акт повернення з оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, яким засвідчили, що відповідача повернув балансоутримувачу об'єкт оренди за договором №9040.
01.05.2025 між Регіональним відділення фонду державного майна України по місту Києву, Управлінням адміністративними будинками Державного управління справами та Державним підприємством "ЧАЙКА" укладено Договір про припинення договору оренди №9040 від 01.05.2025.
В пункті 2 означеного вище Договору вказано, що датою припинення договору вважається дата підписання акту повернення з оренди нерухомого майна, що належить до державної власності.
Згідно пункту 3.10. Незмінюваних умов договору, припинення договору оренди не звільняє орендаря від обов'язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, ураховуючи пеню та неустойку (за наявності).
З огляду на зазначене, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість по орендній платі у загальному розмірі 90674,98 грн., 10687,50 грн. - пені, 13525,92 грн.- інфляційних витрат.
Заперечуючи щодо позовних вимог представник відповідача зазначає, що Договір вважається розірваним з 27.06.2024 та нарахування орендної плати за період після розірвання Договору є необґрунтованим, а відтак просить відмовити у задоволенні позовних вимог Регіонального відділення фонду державного майна України по місту Києву про стягнення з Державного підприємства «Чайка» в частині: 36 886,13 грн. орендної плати; 10 687,50 грн. пені; 13 525,92 грн.- інфляційних витрат.
Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи, а також належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов такого обґрунтованого висновку.
Договір, укладений між сторонами, є договором оренди комунального майна, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України, Закону України «Про оренду державного та комунального майна».
Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно статей 11, 202, 509, 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк (частина 1 стаття 759 Цивільного кодексу України).
Особливості найму (оренди) державного і комунального майна встановлюються Законом України «Про оренду державного та комунального майна» (частина 3 стаття 759 Цивільного кодексу України).
Оренда - речове право на майно, відповідно до якого орендодавець передає або зобов'язується передати орендарю майно у користування за плату на певний строк (пункт 10 частина 1 стаття 1 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»).
Об'єктами оренди за Законом України «Про оренду державного та комунального майна», зокрема, є нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення, а також їх окремі частини) (частина 1 стаття 3 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»).
Суб'єктами орендних відносин є: орендар; орендодавець; балансоутримувач; уповноважений орган управління; представницький орган місцевого самоврядування або визначені ним органи такого представницького органу; Кабінет Міністрів України або орган державної влади, визначений Кабінетом Міністрів України (частина 1 стаття 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»).
Як підтверджується матеріалами справи, між Регіональним відділення фонду державного майна України по місту Києву, Державним підприємством "ЧАЙКА" та Управлінням адміністративними будинками Державного управління справами укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, згідно умов якого позивач і балансоутримувач передають, а відповідач приймає у строкове платне користування майно (об'єкт оренди).
Відповідно до пункту 2.1. Незмінюваних умов договору, орендар вступає у строкове платне користування майном у день підписання акта приймання-передачі майна. Акт приймання-передачі підписується між орендарем і балансоутримувачем одночасно з підписанням цього договору.
Судом встановлено, що балансоутримувач передав відповідачу об'єкт оренди, нежитлове приміщення загальною площею 29,3 кв.м за адресою: 01220, м. Київ, вул. Банкова, 11, на 1 - му поверсі корпусу №8, що підтверджується копією акта приймання-передачі в оренду нерухомого майна, що належить до державної власності від 08.02.2022.
За найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за найм (оренду) майна (частина 1, 3 стаття 762 Цивільного кодексу України).
Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством (частина 1 стаття 286 Господарського кодексу України).
Відповідно до пункту 3.3 Незмінюваних умов Договору Орендар сплачує орендну плату до державного бюджету та Балансоутримувачу у співвідношенні, визначеному у пункті 16 Умов (або в іншому співвідношенні, визначеному законодавством), щомісяця - до 15 числа поточного місяця оренди - для орендарів, які отримали майно в оренду за результатами аукціону.
Відповідно до пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 №634 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» за договорами оренди державного майна, чинними станом на 24.02.2022, передбачено:
на період воєнного стану, але у будь-якому разі не довше ніж до 30 вересня 2022 року звільняються від орендної плати орендарі, які використовують майно, розміщене на територіях, зокрема м. Києва;
після 30 вересня 2022 року, за договорами оренди державного майна орендодавцям на територіях, зокрема м. Києва, на період воєнного стану і протягом трьох місяців після його припинення чи скасування, орендна плата нараховується у розмірі 50 відсотків розміру орендної плати встановленої договором оренди (з урахуванням її індексації.).
Отже, за період з 01 березня 2020 року по 30 вересня 2022 року включно Орендар був звільнений від орендної плати.
Позивач вказує, що з 01 жовтня 2022 року Орендарю нараховувалась орендна плата у розмірі 50% розміру орендної плати, встановленої договором оренди (з урахуванням її індексації).
Орендна плата підлягає коригуванню на індекс інфляції згідно з Методикою розрахунку орендної плати. Якщо орендар отримав майно в оренду без проведення аукціону, відповідне коригування орендної плати на індекс інфляції здійснюється щомісячно (частина 5 стаття 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»).
Договір найму укладається на строк, встановлений договором. Строк договору оренди визначається за погодженням сторін (частина 1 стаття 763 Цивільного кодексу України, частина 4 стаття 284 Господарського кодексу України).
Строк дії договору оренди, згідно пункту 12.1. Незмінюваних умов становить 5 років з дати набрання чинності договору, а чинність договір набирає в день його підписання сторонами.
Договір оренди може бути розірваний за згодою сторін (частина 3 стаття 291 Господарського кодексу України, частина 2 стаття 24 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»).
Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором (частина 1 стаття 651 Цивільного кодексу України, частина 1 стаття 188 Господарського кодексу України).
Підпунктом 12.7.1. пункту 12.7. Незмінюваних умов договору передбачено, що договір можу бути достроково припинений на вимогу орендодавця. Якщо орендар допустив прострочення сплати орендної плати на строк більше трьох місяців або сумарна заборгованість з орендної плати більша, ніж плата за три місяці.
Підпунктом 12.6.6. пункту 12.6. Незмінюваних умов договору передбачено, що договір припиняється за згодою сторін на підстав договору про припинення з дати підписання акта повернення майна з оренди.
Таким чино умовами договору передбачено зокрема п. 12.7. - дострокове припинення на вимогу орендодавця (в односторонньому порядку) та п. 12.6 - за згодою сторін.
Матеріалами справи підтверджується, що позивач повідомленням вих.№30-04/3212 від 13.06.2024 повідомив відповідача про відмову від договору №9040 від 08.02.2022, у зв'язку з порушенням відповідачем умов зазначеного договору в частині сплати орендних платежів, у зв'язку з чим позивач зобов'язав відповідача протягом 3-х робочих днів з дня отримання повідомлення повернути балансоутримувачу об'єкт оренди.
Крім того, в означеному повідомленні позивач зазначив, що станом на 12.06.2024 у відповідача наявна заборгованість по орендній платі у розмірі 53788,85 грн, пеня у розмірі 12715,40 грн, інфляційні нарахування 989,95 грн. Вищеозначене повідомлення отримано відповідачем 27.06.2024, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення та не заперечується відповідачем.
01.04.2025 орендар та балансоутримувач підписали акт повернення з оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, яким засвідчили, що відповідача повернув балансоутримувачу об'єкт оренди за договором №9040.
01.05.2025 між Регіональним відділення фонду державного майна України по місту Києву, Управлінням адміністративними будинками Державного управління справами та Державним підприємством "ЧАЙКА" укладено Договір про припинення договору оренди №9040 від 01.05.2025.
В пункті 2 означеного вище Договору вказано, що датою припинення договору вважається дата підписання акту повернення з оренди нерухомого майна, що належить до державної власності.
Положеннями п. 12.8 Договору передбачено, що Договір вважається припиненим на п'ятий робочий день після надіслання Орендодавцем Орендарю листа про дострокове припинення цього договору. Орендодавець надсилає Орендарю лист про дострокове припинення цього договору електронною поштою, а Також поштовим відправленням із повідомленням про вручення і описом вкладення за адресою місцезнаходження Орендаря, а також за адресою орендованого Майна. Дата дострокового припинення цього договору на вимогу Орендодавця встановлюється на підставі штемпеля поштового відділення на поштовому відправленні Орендодавця.
З огляду на викладене та з урахуванням положення п. 12.8 Договору, суд дійшов висновку, що Договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №9040 вважається припиненим з 26.06.2024 (19.06.2024 надіслання Орендодавцем Орендарю листа про дострокове припинення + 5 робочих днів).
З розрахунку заборгованості по орендній платі, долученого позивачем вбачається, що останнім здійснювалось нарахування оренди по квітень 2025 року
Користування майном за договором є правомірним, якщо воно відповідає умовам укладеного договору та положенням чинного законодавства, які регулюють такі правовідносини з урахуванням особливостей предмета найму та суб'єктів договірних правовідносин.
Відносини найму (оренди) у разі неправомірного користування майном можуть регулюватися умовами договору, що визначають наслідки неправомірного користування майном, та нормами законодавства, які застосовуються до осіб, які порушили зобов'язання у сфері орендних відносин.
Правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов'язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку, і обов'язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759, 762, 763 Цивільного кодексу України, статей 283, 284, 286 Господарського кодексу України. Із припиненням договірних (зобов'язальних) відносин за договором у наймача (орендаря) виникає новий обов'язок - негайно повернути наймодавцеві річ.
Після спливу строку дії договору невиконання чи неналежне виконання обов'язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов'язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов'язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.
Таким чином суд дійшов висновку, що загальний розмір орендної плати, що підлягала сплаті на користь Орендодавця (50%), становить 90674,98 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Доказів сплати грошових коштів у розмірі 90674,98 грн (орендна плата) станом на розгляду справи у суді відповідачем суду не надано.
При цьому, судом враховано, що строк дії Договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №9040 вважається припиненим з 26.06.2024.
За змістом статей 610, 611, 612 Цивільного кодексу України невиконання зобов'язання у погоджений сторонами в договорі строк є порушенням зобов'язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, установлених договором або законом.
Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника встановлених законом негативних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового обов'язку, що узгоджується з нормами статті 610 Цивільного кодексу України та статті 216 Господарського кодексу України.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (пункт 3 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України).
Законодавець у частині першій статті 614 Цивільного кодексу України визначив, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Правові наслідки порушення умов договору оренди державного майна визначені відповідними нормами Закону про оренду, Цивільним кодексом України та Господарським кодексом України.
Невиконання наймачем передбаченого частиною першою статті 785 Цивільного кодексу України обов'язку щодо негайного повернення наймодавцеві речі (у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі) у разі припинення договору є порушенням умов договору, що породжує у наймодавця право на застосування до наймача відповідно до частини другої статті 785 Цивільного кодексу України такої форми майнової відповідальності як неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Неустойка згідно із частиною другої статті 785 Цивільного кодексу України розглядається як законна неустойка і застосовується незалежно від погодження сторонами цієї форми відповідальності в договорі найму (оренди).
Водночас неустойка за частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України має спеціальний правовий режим, який обумовлений тим, що зобов'язання наймача (орендаря) з повернення об'єкта оренди є майновим і виникає після закінчення дії договору. Наймодавець (орендодавець) у цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші ефективні засоби впливу задля виконання відповідного зобов'язання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.
Отже, оскільки строк дії Договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності є припиненим з 26.06.2024 то з 27.06.2024 позивач мав право нараховувати майнову відповідальність у вигляді неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення без нарахування орендної плати.
З розрахунку долученого позивачем вбачається, що останній нараховував відповідачу орендну плату по квітень 2025 та пеню з 24.01.2025 по 17.06.2025.
Однак, оскільки вказані обставини не впливають на заявлену позивачем суму основного боргу (плати за користування відповідачем приміщенням), позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 90674,98 грн (не застосовано 785 ЦКУ) заборгованості зі сплати орендної плати у розмірі 90674,98 грн підлягають задоволенню у повному обсязі.
Окрім того позивачем нараховано відповідачу 10687,50 грн. - пені, 13525,92 грн.- інфляційних витрат.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання зобов'язання.
Згідно з статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно пункту 3.10. Незмінюваних умов договору, припинення договору оренди не звільняє орендаря від обов'язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, ураховуючи пеню та неустойку (за наявності).
Перевіривши розрахунок пені, долучений позивачем до позовної заяви, суд дійшов висновку в його необґрунтованості, оскільки, як встановлено судом, строк дії Договору оренди є припиненим з 26.06.2024, а відтак після 27.06.2024 не мав права нараховувати одночасно і пеню і орендну плату.
Таким чином, правомірним є нарахування пені за прострочення сплати орендної плати, яка нарахована по 26.06.2024 включно, тоді як нарахування пені (з 27.06.2024) є необґрунтованим. Оскільки позивач здійснює нарахування пені з 24.01.2025, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині нарахування пені у розмірі 10687,50 грн.
Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати у загальному розмірі 13525,92 грн.
У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
Кредитору, у свою чергу, згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України належить право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу.
Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв'язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов'язання.
Водночас, частиною першою статті 8 Цивільного кодексу України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
Частиною п'ятою статті 4 Цивільного кодексу України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.
Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону). Статтею 2 цього Закону передбачено як об'єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об'єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.
З метою реалізації Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» Кабінет Міністрів України постановою №1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).
Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв'язку із простроченням боржником виконання грошового зобов'язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007.
Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 Цивільного кодексу України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п'ятий пункту 4 постанови КМУ №1078).
Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою КМУ №1078 від 17.07.2003.
Об'єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз'яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Перевіривши розрахунки інфляційних втрат, суд дійшов висновку щодо їх обґрунтованості, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
Відповідно до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи викладене в сукупності, зважаючи на зміст позовних вимог, обставини, встановлені під час розгляду справи, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Державного підприємства "ЧАЙКА" (08330, Київська обл., Бориспільський р-н, село Дударків, вулиця Гоголя, будинок 62А, код ЄДРПОУ 31245250) на користь Регіонального відділення фонду державного майна України по місту Києву (01032, місто Київ, бульвар Тараса Шевченка, будинок 50-Г, код ЄДРПОУ 19030825) основну заборгованість у розмірі 90 674 (дев'яносто тисяч шістсот сімдесят чотири) грн. 98 коп., інфляційні втрати у розмірі 13 525 (тринадцять тисяч п'ятсот двадцять п'ять) грн. 92 коп., . та судовий збір у розмірі 2746 (дві тисяч сімсот сорок шість) грн. 32 коп.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 09.09.2025.
Суддя Владислав ДЕМИДОВ