ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
05.09.2025Справа № 910/549/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КСМ-Трейд" вул. Костянтинівська, 15, літ.А,м. Київ, 04071
до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" вул. Назарівська, 3,м. Київ,01032
в особі Відокремленого підрозділу "Централізовані закупівлі" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча Компанія "Енергоатом" вул. Франка Івана, 31,м. Київ,01054
про стягнення 93 216,43 грн.
Представники сторін: без виклику.
Товариство з обмеженою відповідальністю "КСМ-Трейд" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Централізовані закупівлі" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча Компанія "Енергоатом" про стягнення 93 216,43 грн., а саме 6548,83 грн. пені, 19646,46 грн. процентів річних та 67 021,14 грн. втрат від інфляції.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання АТ "НАЕК "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Централізовані закупівлі" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча Компанія "Енергоатом" умов укладеного між сторонами Договору поставки № 53-129-01-23-02862 від 13.10.2023 в частині своєчасної та повної оплати поставленої продукції, у зв'язку з чим позивачем нараховані пеня, проценти річних та втрати від інфляції.
Також в позовній заяві позивачем заявлено клопотання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.02.2025 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
Через систему "Електронний суд" 05.02.2025 від позивача на виконання вимог ухвали суду від 03.02.2025 надійшла заява б/н від 05.02.2025 про усунення недоліків позовної заяви, розглянувши яку суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунуто.
Зокрема, позивачем зазначено про технічну помилку при зазначенні складу сторін у позовній заяві в частині відповідача, у зв'язку з чим позивач просить суд вважати відповідачем по справі Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Централізовані закупівлі" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча Компанія "Енергоатом".
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.02.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/549/25 та з огляду на характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування у даній справі, оскільки ціна позову у даній справі не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та враховуючи незначну складність справи, а також враховуючи клопотання позивача про розгляд справи в спрощеному провадженні, суд дійшов висновку про наявність підстав здійснення розгляд даної справи за правилами спрощеного провадження на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Так, через систему "Електронний суд" 25.02.2025 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву б/н від 25.02.2025, з доказами надсилання на адресу позивача, в якому відповідач проти позову заперечує та вказує, що в силу положень ст. 614 ЦК України вина відповідача на момент виконання договору поставки була відсутня, оскільки відповідач є державним підприємством, основним видом діяльності якого є виробництво та відпуск електричної енергії, що зумовило наявність значної дебіторської заборгованості перед відповідачем, в тому числі з боку ДП "Гарантований покупець", крім того відповідач у зв'язку з обстрілами втратив значну частину виробничих потужностей та оскільки є оператором ядерних установок - зобов'язаний в пріоритетному порядку забезпечити фінансування заходів з підтримання та підвищення ядерної безпеки АЕС.
Посилається також на те, що позивач у своєму позові не вказує, що прострочення виконання зобов'язання відповідача щодо оплати за поставлену продукцію спричинило позивачу будь-які збитки та не надає відповідні докази на підтвердження вказаної обставини.
Додатково відповідач зазначив у відзиві, що позивачем помилково розтлумачено п. 7.12. Договору, згідно якого у разі прострочення покупцем виконання грошового зобов'язання у частині оплати за поставлену продукцію, на вимогу постачальника покупець зобов'язаний сплатити постачальнику 1 % річних від простроченої суми, тобто сторонами погоджено нарахування 1 % річних, яке зменшене від 3%, передбачених ст. 625 ЦК України, а не пеню, як стверджує позивач. Відзив судом долучений до матеріалів справи.
Окрім цього, через систему «Електронний суд» 27.02.2025 від відповідача надійшли: клопотання про зменшення розміру 1 % річних б/н від 27.02.2025, з доказами надсилання на адресу позивача, за змістом якого останній просить суд зменшити розмір заявлених до стягнення 1 % до 0,1 % річних на підставі статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України; клопотання б/н від 27.02.2025 про відстрочення виконання рішення Господарського суду міста Києва у страві № 910/549/25 на один рік з дня його ухвалення, з доказами надсилання на адресу позивача. Документи судом долучені до матеріалів справи.
У свою чергу, через систему «Електронний суд» 27.02.2025 від представника позивача надійшла відповідь на відзив б/н від 27.02.2025, з доказами надсилання на адресу відповідача, в якій позивач не погоджується з доводами відповідача та зазначає, що останній здійснює повноцінну господарська діяльність, з проведенням закупівлі та укладенням договорів з постачальниками, зокрема, на суму 3 млрд. грн., що підтверджується відповідною інформацією на порталі ProZorro, у зв'язку з чим твердження про відсутність вини, складне фінансове становище та неможливість здійснення розрахунків з позивачем виглядають непереконливо. Додатково позивач наголошує на обставинах погашення частини заборгованості відповідачем після звернення позивача до суду, а також укладення сторонами у 2023-2024 рр. 10 договорів постачання, за жодним з яких відповідачем не було своєчасно здійснено оплату поставленої продукції, внаслідок чого ТОВ "КСМ-ТРЕЙД" було змушене звернутись до суду з позовами про стягнення штрафних санкцій (справа №№ 910/4747/24, 918/401/24, 910/10375/24, 910/549/25, 910/553/25, 910/557/25).
З огляду на вищевикладене, доводи відповідача про відсутність вини та поважність наявних підстав для зменшення 1 % пені та нарахованих 3 % річних і втрат від інфляції, на переконання позивача, є безпідставними.
Крім того, позивач вважає безпідставними твердження відповідача про те, що позивачу не було завдано збитків затримкою розрахунків за спірним Договором, оскільки позивач так само в умовах війни здійснює господарську діяльність і через тривалу несплату поставленого товару останнім було втрачено обігові кошти, на які він розраховував при плануванні своєї господарської діяльності, у зв'язку з чим довелось залучати кредитні кошти та нести збитки у вигляді сплати процентів за користування кредитами.
Також позивач зазначив, що умовами п. 7.12 Договору передбачено сплату саме пені у розмірі 1 % річних, а не 3 % річних за ст. 625 ЦК України, оскільки у договорі відсутні відповідні застереження про зменшення передбаченою статтею 3 % річних до 1 % річних, відтак у задоволенні клопотання про зменшення 1 % річних просив відмовити. Відповідь на відзив судом долучена до матеріалів справи.
Окрім цього, через систему "Електронний суд" 03.03.2025 від представника позивача надійшли заперечення б/н від 03.02.2025 на клопотання та заяву відповідача б/н від 27.02.2025, в яких позивач заперечує проти клопотання відповідача про зменшення розміру 1 % річних та заяви про відстрочення виконання рішення суду, посилаючись на їх безпідставність. Заперечення долучені судом до матеріалів справи.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем та відповідачем суду не надано.
В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання заперечень на відповідь на відзив та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 167 ГПК України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.
З огляду на вищевикладене, оскільки Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" не скористалось наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано на адресу суду заперечень на відповідь на відзив, суд дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Крім того, правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади встановлені Законом України "Про публічні закупівлі", метою якого є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.
Статтею 1 Закону України "Про публічні закупівлі" передбачено, що публічна закупівля (далі - закупівля) - придбання замовником товарів, робіт і послуг у порядку, встановленому цим Законом; тендерна документація - документація щодо умов проведення тендеру, що розробляється та затверджується замовником і оприлюднюється для вільного доступу в електронній системі закупівель; тендерна пропозиція - пропозиція щодо предмета закупівлі або його частини (лота), яку учасник процедури закупівлі подає замовнику відповідно до вимог тендерної документації.
Відповідно до пункту 15 статті 1 Закону України "Про публічні закупівлі" переможець процедури закупівлі - учасник, тендерна пропозиція якого відповідає всім критеріям та умовам, що визначені у тендерній документації, і визнана найбільш економічно вигідною, та якому замовник повідомив про намір укласти договір, або учасник, якому замовник повідомив про намір укласти договір за результатами застосування переговорної процедури закупівлі.
Як встановлено судом за матеріалами справи, 13.10.2023 між Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Централізовані закупівлі", правонаступником якого згідно постанови Кабінету Міністрів України від 29.12.2023 № 1420 «Про утворення акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", є Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Централізовані закупівлі" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча Компанія "Енергоатом" (покупець за договором, відповідач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "КСМ-ТРЕЙД" (постачальник за договором, позивач у справі) укладено Договір поставки № 53-129-01-23-02862 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язується в порядку і на умовах, визначених у Договорі поставити оливу турбінну Тп-22С виробництва ТОВ "Енергоойл", Україна (далі - продукція) для потреб ВП "Хмельницька АЕС", ВП "Південноукраїнська АЕС" ДП "НАЕК "Енергоатом" (далі - кінцевий споживач), а покупець зобов'язується в порядку і на умовах, визначених у Договорі, прийняти і оплатити продукцію.
Розділами ІІ-ХІІ Договору сторони узгодили якість і комплектність продукції, ціну договору, порядок здійснення оплати, порядок поставки та приймання продукції за якістю і кількістю, права та обов'язки сторін, відповідальність сторін, обставини непереборної сили, порядок вирішення спорів, строк дії договору, інші умови тощо.
Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.
Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, є строком дії останнього.
Як визначено п. 10.1. Договору останній є чинним з дати його підписання сторонами і діє до 28.02.2024, а в частині оплати за поставлену продукцію - до повного розрахунку, стосовно гарантійних зобов'язань постачальника, передбачених Договором, Договір діє до закінчення строку дії гарантії на продукцію.
Закінчення строку дії Договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час його дії, та виконання діючих зобов'язань (п. 10.3. Договору).
Вказаний Договір підписаний представниками постачальника і покупця та скріплений печатками сторін.
Судом встановлено, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України (який діяв на дату виникнення спірних правовідносин та втратив чинність з 28 серпня 2025 року згідно ст. 17 Закону України № 4196-IX «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об'єднань юридичних осіб», який визначає правові та організаційні засади діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об'єднань юридичних осіб).
Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
Як визначено статтею 266 Господарського кодексу України (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.
Згідно п. 1.2. Договору найменування, одиниці виміру і загальна кількість продукції, її номенклатура, ціна і строк поставки визначені в Специфікаціях (далі - Специфікації), які є невід'ємною частиною Договору.
Відповідно до п. 2.1. Договору за своїми характеристиками продукція повинна відповідати вимогам, встановленим Технічною специфікацією до предмета закупівлі "Олива турбінна Тп-22С" або еквівалент ТСдоПЗ-У(т).03.107-2023(ред.2) (далі - ТСдоПЗ), технічним вимогам, технічним характеристикам, вказаним в Специфікації, що встановлюють вимоги до її якості, умовам Договору і підтверджуватись документом про якість (паспортом/сертифікатом) виробника на продукцію (оригінал).
В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.
Згідно п. 5.1. Договору строк поставки продукції зазначений в Специфікаціях. За погодженням з покупцем допускається поставка продукції партіями.
Поставка продукції згідно із Специфікацією здійснюється автомобільним транспортом на умовах DDP Вантажоодержувачу згідно з правилами Інкотермс 2010. Постачальник не пізніше, ніж за три дні до поставки продукції, письмово повідомляє покупця про заплановану дату поставки із зазначенням номенклатури та вартості партії продукції, що поставляється, інформацією про вагу і габарити розміри вантажу, категорію складського приміщення та умови зберігання продукції відповідно до СО НАЕК 242:2021 (п. 5.2. Договору).
Зокрема, сторонами погоджено та підписано:
- Додаток № 1 до Договору - Специфікацію №1, згідно якої предметом поставки є Олива турбінна Енергоойл ТП-22С, виробника ТОВ "Енергоойл", у кількості 20 490 кг, ціна за одиницю без ПДВ, грн. - 86, 85 грн., загальна вартість без ПДВ 1 779 556, 50 грн., ПДВ 20 % - 355 911, 30 грн., загальна сума з ПДВ - 2 135 467, 80 грн., строк поставки - до 30.09.2023 або протягом 30 календарних днів з моменту підписання Договору, залежно від того, що настане раніше.
Згідно вказаної Специфікації постачання здійснюється для ВП "Південноукраїнська АЕС" згідно планової заявки від 28.10.2022 № 07/15694, стаття фінансування - експлуатація (30122), загальноблочно. Поставка виконується автомобільним транспортом: DDP в кількості 1890 кг бочка/каністра - ПВ ВП "Складське господарство" (м. Южноукраїнськ, Миколаївська обл.); DDP в кількості 18 600 кг налив - склад ВП "Південноукраїнська АЕС" (м. Южноукраїнськ, Миколаївська обл.).
- Додаток № 2 до Договору - Специфікацію №2, згідно якої предметом поставки є Олива турбінна Енергоойл ТП-22С, виробника ТОВ "Енергоойл", у кількості 100 кг, ціна за одиницю без ПДВ, грн. - 86,85 грн., загальна вартість без ПДВ 8 685,00 грн., ПДВ 20 % - 1 737,00 грн., загальна сума з ПДВ - 10 422,00 грн., строк поставки - до 30.09.2023 або протягом 30 календарних днів з моменту підписання Договору, залежно від того, що настане раніше.
Також згідно вказаної Специфікації постачання здійснюється для ВП "Південноукраїнська АЕС" згідно планової заявки від 28.10.2022 № 07/15694, стаття фінансування - ремонт (36620), загальноблочно. Поставка виконується автомобільним транспортом: DDP в кількості 100 кг бочка/каністра - ПВ ВП "Складське господарство" (м. Южноукраїнськ, Миколаївська обл.).
- Додаток № 3 до Договору - Специфікацію №3, згідно якої предметом поставки є Олива турбінна Енергоойл ТП-22С, виробника ТОВ "Енергоойл", у кількості 5000 кг, ціна за одиницю без ПДВ, грн. - 86,85 грн., загальна вартість без ПДВ 434 250, 00 грн., ПДВ 20 % - 86 850,00 грн., загальна сума з ПДВ - 521 100,00 грн., строк поставки - до 31.10.2023 або протягом 30 календарних днів з моменту підписання Договору, залежно від того, що настане раніше.
Також згідно вказаної Специфікації постачання здійснюється для ВП "Хмельницька АЕС" згідно планової заявки від 15.06.2023 № 61-5947/9988, стаття фінансування - експлуатація (30122), загальноблочно. Поставка виконується автомобільним транспортом: DDP Хмельницьке відділення "Складське господарство" ДП "НАЕК "Енергоатом" (30100, м. Нетішин, Хмельницька обл.).
В подальшому 25.10.2023 сторонами було підписано Додаткову угоду № 1 до Договору поставки від 13.10.2023 № 53-129-01-23-02862 та доповнено специфікації №1-3 (Додатки №1-3 до Договору) пунктом 2, за умовами якого при поставці продукції допускається відхилення фактичних показників загальної кількості, зазначеної в Специфікації, пов'язане з особливості її транспортування, максимальний розмір такого відхилення не може перевищувати 5% від встановлених Специфікацією показників, за умови, що суму договору не буде перевищено.
Відповідно до п. 5.4. Договору датою поставки вважається дата видаткової накладної на продукцію, що підтверджує надходження продукції на склад вантажоодержувача.
Згідно п.п. 5.7, 5.8. Договору приймання продукції здійснюється покупцем (вантажоодержувачем) на складі вантажоодержувача у відповідності до супровідних документів. Приймання продукції за якістю та кількістю здійснюється згідно з вимогами стандарту підприємства СОУ НАЕК 038:2021 "Управління закупівлями продукції. Організація вхідного контролю продукції для ВП Компанії".
Належне виконання постачальником свого зобов'язання щодо поставки продукції відповідної якості та кількості підтверджується підписанням сторонами акту приймання-передачі продукції.
Відповідно до п. 6.3.1. Договору постачальник зобов'язаний забезпечити поставку продукції у строки, встановлені Договором.
За матеріалами справи судом встановлено, що на виконання умов вищевказаного Договору позивачем було поставлено відповідачу продукцію на загальну суму 2 561 727,60 грн.:
- згідно видаткової накладної № КСМ-1107-6 від 07.11.2023 за Договором №3-129-01-23-02862 від 13.10.2023, товар - олива турбінна Енергоойл ТП-22С у кількості 100 кг, фасування - бочка, на суму 8 685, 00 грн., ПДВ - 1 737,00 грн., усього з ПДВ - 10 422,00 грн., відмітка вантажоодержувача (ВП "Складське господарство" ДП "НАЕК"Енергоатом" Південноукраїнське відділення, дільниця з ВК) про отримання - 08.11.2023;
- згідно видаткової накладної № КСМ-1107-3 від 07.11.2023 за Договором №3-129-01-23-02862 від 13.10.2023, товар - олива турбінна Енергоойл ТП-22С у кількості 1880 кг, фасування - бочка, на суму 163 278, 00 грн., ПДВ - 32 655,60 грн., усього з ПДВ - 195 933,60 грн., відмітка вантажоодержувача (ВП "Складське господарство" ДП "НАЕК"Енергоатом" Південноукраїнське відділення, дільниця з ВК) про отримання - 08.11.2023;
- згідно видаткової накладної № КСМ-1107-9 від 07.11.2023 за Договором №3-129-01-23-02862 від 13.10.2023, товар - олива турбінна Енергоойл ТП-22С у кількості 17 740 кг, на суму 1 540 719,00 грн., ПДВ - 308 143,80 грн., усього з ПДВ - 1 848 862,80 грн., вантажоодержувач ВП "Південноукраїнська АЕС" ДП "НАЕК "Енергоатом";
- згідно видаткової накладної № КСМ-1030-7 від 30.10.2023 за Договором №3-129-01-23-02862 від 13.10.2023, товар - олива турбінна Енергоойл ТП-22С у кількості 4 860 кг, фасування - 180 кг, на суму 422 091,00 грн., ПДВ - 84 418, 20 грн., усього з ПДВ - 506 509,20 грн., вантажоодержувач Хмельницьке відділення ВП "Складське господарство" ДП "НАЕК "Енергоатом".
При цьому факт отримання товару відповідачем підтверджується відбитками печаток сторін та підписами на видаткових накладних представників постачальника ТОВ "КСМ-ТРЕЙД" та покупця ДП "НАЕК "Енергоатом".
Згідно з частиною 1 статті 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі - продажу.
У відповідності до частини 1 статті 680 Цивільного кодексу України покупець має право пред'явити вимогу у зв'язку з недоліками товару за умови, що недоліки виявлені в строки, встановлені цією статтею, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до п.5.8 Договору приймання продукції за якістю та кількістю здійснюється згідно з вимогами стандарту підприємства СОУ НАЕК 038:2021 «Управління закупівлями продукції. Організація вхідного контролю продукції для ВП Компанії». Належне виконання постачальником свого зобов'язання щодо поставки продукції відповідної якості та кількості підтверджується підписанням сторонами акту приймання - передачі продукції.
У відповідності до п. 7.3. Договору постачальник несе відповідальність за якість та комплектність продукції. У разі поставки продукції неналежної якості або поставки некомплектної продукції постачальник зобов'язаний на вимогу покупця у 20-дений строк або інший строк, встановлений за домовленістю сторін за наявності об'єктивних обставин, власними силами і за свій рахунок здійснити заміну продукції неналежної якості або доукомплектувати продукцію.
Постачальник зобов'язаний забезпечити відповідність якості продукції, що поставляється, умовам Договору; забезпечити наявність гарантії виробника на продукцію, що поставляється, на зазначений у п. 5.16. Договору строк (пп. 6.3.2., 6.3.3. Договору).
Як встановлено судом, за наслідками проведення вхідного контролю сторонами були підписані акти приймання-передачі ТМЦ : № 23-106 від 06.12.2023 до видаткової накладної № КСМ-1107-6 від 07.11.2023, № 23-105 від 06.12.2023 до видаткової накладної № КСМ-1107-3 від 07.11.2023, № 23-33 від 13.11.2023 до видаткової накладної № КСМ-1107-9 від 07.11.2023, № 849 від 10.11.2023 до видаткової накладної № КСМ-1030-7 від 30.10.2023 та товарно-транспортною накладною № РКСМ-1107-3 від 07.11.2023, № РКСМ-1107-9 від 07.11.2023 та № РКСМ-1030-7 від 30.10.2023, копії яких наявні в матеріалах справи.
В свою чергу, заперечень щодо факту поставки товару відповідачем суду не надано.
Доказів пред'явлення претензій щодо якості, кількості та термінів поставки продукції у відповідності до умов Договору та Специфікацій, а також наявності письмових претензій та/або повідомлень про невідповідність, ознак ушкодження чи псування поставленої продукції від відповідача до суду не надходило.
Як вбачається із матеріалів справи, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання позивачем умов Договору з боку відповідача відсутні.
За таких обставин суд доходить висновку, що у відповідності до укладеного між сторонами Договору позивачем виконані прийняті на себе зобов'язання з передачі продукції відповідачу, а відповідачем, у свою чергу, прийнято продукцію без будь - яких зауважень.
Факт передачі позивачем продукції належним чином підтверджено матеріалами справи та відповідачем не заперечується.
Суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Отже, за висновками суду, з урахуванням положень укладеного між сторонами Договору, документами, який підтверджують як факт виконання позивачем зобов'язання з поставки продукції відповідачеві, так і факт виникнення у останнього зобов'язання з її оплати, є видаткові накладні, які сторонами належним чином оформлені та підписані без будь - яких зауважень, засвідчені печатками обох сторін. Тобто, саме ці документи є первинними бухгалтерськими документами, які засвідчують здійснення господарської операції і містять інформацію про вартість переданої продукції.
Додатково суд зазначає, що відповідно до статті 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довіреній їй другою особою (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Аналогічна норма міститься в статті 307 Господарського кодексу України. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.
Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами) (частина 3 статті 909 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частин 11, 12 статті 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Факт надання послуги при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.
Згідно розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України 14.10.1997 року № 363 (далі - Правила), товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов'язкові реквізити, передбачені цими Правилами.
Зокрема, на підтвердження факту поставки продукції за Договором позивачем надано підписані без зауважень вантажовідправником - ТОВ «КСМ -ТРЙД» та вантажоодержувачем - ВП "Централізовані закупівлі", ВП "Південноукраїнська АЕС", ВП "Хмельницька АЕС" ДП "НАЕК "Енергоатом" товарно-транспортні накладні: № РКСМ-1107-3 від 07.11.2023 на суму 206 355, 60 грн.; № РКСМ-1107-9 від 07.11.2023 на суму 1 848 862, 80 грн.; № РКСМ-1030-7 від 30.10.2023 на суму 506 509, 20 грн.
Таким чином, підписання покупцем (відповідачем) видаткових накладних, актів приймання-передачі ТМЦ та товарно - транспортних накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/174, та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, виходячи з приписів чинного законодавства та домовленостей сторін є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за фактично поставлену позивачем продукцію.
Згідно частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
Відповідно до п. 3.1 Договору ціна останнього без ПДВ становить 2 222 491,50 грн., крім того ПДВ - 444 498, 30 грн. Загальна сума Договору становить 2 666 989, 80 грн. з ПДВ.
У відповідності до п.п. 3.2., 3.3. Договору ціна за одиницю продукції встановлена в національній валюті України і зазначена в Специфікаціях. В ціну продукції включені витрати, пов'язані з виготовленням, випробуваннями, прийманням продукції, оцінкою відповідності на етапі виготовлення, упаковкою, маркуванням, доставкою на склад вантажоодержувачв: Хмельницьке відділення ВП "Складське господарство", Південноукраїнське відділення ВП "Складське господарство" та склад ВП "Південноукраїнська АЕС" ДП "НАЕК "Енергоатом", гарантійними зобов'язаннями.
Так, Згідно Специфікацій №№1-3 вартість ціни продукції - Олива турбінна ТП-22С, виробника ТОВ "Енергоойл", Україна за одиницю без ПДВ, грн. становить 86,85 грн.
Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до частини 1 статті 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Покупець сплачує вартість продукції за цінами, зазначеними в Специфікаціях, в національній валюті України шляхом банківського переказу на поточний рахунок постачальника. Сплачує вартість поставленої продукції протягом 180 календарних днів з дати підписання сторонами акту (актів) приймання-передачі продукції (п. 4.1., 4.2. Договору).
Доказів узгодження сторонами іншого строку та/або порядку оплати поставленого за Договором товару матеріали справи не містять.
Отже, оскільки позивачем здійснено виконання своїх зобов'язань з поставки відповідачу обумовленого Договором обсягу продукції, відповідач повинен виконати свій обов'язок щодо оплати поставленої та прийнятої продукції в повному обсязі на підставі видаткових накладних та актів приймання-передачі, з урахуванням п. 4.2. Договору, у такі строки: за актом приймання-передачі ТМЦ № 849 від 10.11.2023 до видаткової накладної № КСМ-1030-7 від 30.10.2023 - на суму 506 509,20 грн., у строк до 08.05.2024; за актом приймання-передачі ТМЦ № 23-33 від 13.11.2023 до видаткової накладної № КСМ-1107-9 від 07.11.2023 - на суму 1 848 862, 80 грн. у строк до 11.05.2024 (13.05.2024 оскільки 11.05.2024 є вихідним днем); за актом приймання-передачі ТМЦ № 23-106 від 06.12.2023 до ВН № КСМ-1107-6 від 07.11.2023 - на суму 10 422,00 грн. в строк до 03.06.2024; за актом приймання-передачі ТМЦ № 23-105 від 06.12.2023 до видаткової накладної № КСМ-1107-3 від 07.11.2023 - на суму 195 933,60 грн. в строк до 03.06.2024.
Як встановлено судом за матеріалами справи, відповідачем було здійснено повну оплату за поставлену позивачем за Договором продукцію в сумі 2 561 727,60 грн., в тому числі частину з простроченням, а саме: 506 509,20 грн. - згідно платіжної інструкції № 1124 від 03.06.2024, призначення платежу - за актом № 849 від 10.11.2023 (з простроченням на 25 днів);10 422,00 грн. - згідно платіжної інструкції № 1115 від 03.06.2024, призначення платежу - за актом № 23-106 від 06.12.2023; 170 269,00 грн. - згідно платіжної інструкції № 1121 від 03.06.2024, призначення платежу - за актом № 23-105 від 06.12.2023; 25 664,51 грн. - згідно платіжної інструкції № 1798 від 31.07.2024, призначення платежу - за актом № 23-105 від 06.12.2023 (з простроченням на 57 днів); 1 848 862,80 грн. - згідно платіжної інструкції № 2215 від 12.09.2024, призначення платежу - за актом № 23-33 від 13.11.2023 (з простроченням на 121 день).
У відповідності до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, є зобов'язанням.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За приписами частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Відповідно до пп. 6.1.1. Договору покупець зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати вартість поставленої продукції.
Згідно положень п. 7.1. Договору у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за Договором сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України та Договором.
У випадку якщо покупець прострочив виконання грошового зобов'язання за Договором у частині оплати за поставлену продукцію, на вимогу постачальника покупець зобов'язаний сплатити постачальнику 1 % річних від простроченої суми (п. 7.12. Договору).
Відповідно до п. 10.3. Договору закінчення його дії не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час його дії, та виконання діючих зобов'язань.
Проте, як зазначено позивачем в позовній заяві та відповідачем не заперечувалось, в порушення умов Договору оплату за поставлену позивачем продукцію в обумовлені Договором строки своєчасно здійснено не було.
В свою чергу, у зв'язку з нездійсненням своєчасної оплати продукції за Договором та з метою досудового врегулювання спору позивач - ТОВ "КСМ-ТРЕЙД" звернувся до відповідача з претензією №01-0/01-п від 26.06.2024 до Договору поставки № 53-129-01-23-02862 від 13.10.2023 на суму в розмірі 1 899 197, 94 грн., в якій вимагав від відповідача сплати суми основного боргу за Договором у розмірі 1 874 527, 37 грн. з ПДВ, пені у розмірі 1 % річних від простроченої суми за п. 7.12. Договору в сумі 2 634,60 грн., суми інфляційних втрат у розмірі 14 132, 24 грн. та 3 % річних у розмірі 7 903, 24 грн. Копія претензії наявна в матеріалах справи.
Факт надсилання претензії на адресу місцезнаходження відповідача та її отримання останнім підтверджується наданими позивачем копіями опису вкладення в цінний лист від 26.06.2024, поштової накладної № 0407143234285 від 26.06.2024 та фіскального чеку від 26.06.2024, а також роздруківкою інформації з офіційного вебсайту АТ "Укрпошта", з якої вбачається, що вказане відправлення за № 0407143234285 було отримане відповідачем 01.07.2024.
Водночас, як встановлено судом та зазначалось вище, відповідачем претензію в частині вимог щодо сплати пені, 3% річних та втрат від інфляції було залишено без задоволення, позаяк відповідачем здійснено погашення виключно основного боргу.
Таким чином, оскільки, як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом, відповідачем допущено порушення умов Договору поставки № 53-129-01-23-02862 від 13.10.2023 в частині своєчасної оплати поставленої продукції, позивачем на підставі п. 7.2. Договору нараховано відповідачеві пеню (1 % річних від простроченої суми) у розмірі 6 548,83 грн., на підставі ст. 625 ЦК України інфляційні втрати - 67 021,14 грн. та 3 % річних - 19 646,46 грн., а всього 93 216,43 грн., які позивач просить суд стягнути з відповідача в поданій суду позовній заяві.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином, обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження виконання своїх зобов'язань в частині здійснення своєчасної оплати поставленої продукції, відсутності боргу з оплати нарахувань, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.
Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору поставки № 53-129-01-23-02862 від 13.10.2023 та/або окремих його положень суду не надано.
Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення даного Договору на час його підписання та в процесі виконання з боку сторін відсутні.
В свою чергу, зважаючи на відсутність будь-яких заперечень відповідача щодо визначення розміру заборгованості за Договором на час розгляду даної справи, суд здійснював розгляд справи виходячи з наявних матеріалів та визначав розмір заборгованості за поставлений товар за Договором на підставі наданих позивачем доказів.
Також суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Згідно приписів частини 1 статті 216 Господарського кодексу України (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до положень частин 1, 4 статті 217 Господарського кодексу України (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.
Так, виходячи з положень частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з пунктом 1 статті 546, статті 547 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 Цивільного кодексу України).
У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.
Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язань зі своєчасної оплати поставленої за Договором продукції позивачем нараховано згідно п. 7.12 останнього та пред'явлено до стягнення пеню (1% річних) в сумі 6548,83 грн. за період 09.05.2024 - 30.07.2024, а також на підставі ст. 625 ЦК України 3% річних в сумі 19 646,46 грн. за період 09.05.2024 - 30.07.2024 та втрати від інфляції в сумі 67 021,14 грн. за період травень серпень 2024, які останній просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.
З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Тобто, визначаючи розмір заборгованості за Договором, зокрема, в частині пені, відсотків річних та втрат від інфляції суд зобов'язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості та нарахувань), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення сум або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку, позаяк у поданому відзиві відповідач заперечує проти позовних вимог та вказує на безпідставне нарахування позивачем штрафних санкцій через відсутність завданих збитків останньому внаслідок несвоєчасної оплати відповідачем поставленої продукції, а також відсутність вини останнього у прострочені виконання своїх зобов'язань за Договором внаслідок обставин, які не залежали від волі відповідача та були спричинені винятковими обставинами.
Крім того заперечував щодо визначення позивачем 1 % річних від простроченої суми в якості пені, яку покупець за умовами п. 7.12. Договору на вимогу постачальника зобов'язаний сплатити у разі прострочення виконання грошового зобов'язання в частині оплати за поставлену продукцію та зазначив, що вказаним пунктом Договору сторони погодили зменшення 3 % річних, передбачених ст. 625 ЦК України до 1 % річних. Відтак, на переконання відповідача, мова йде про відсотки річних, а не про пеню.
Суд зазначає, що за приписами статей 627, 628 Цивільного України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У відповідності до ч.3, 4 ст. 213 Цивільного кодексу України при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.
Суд наголошує, що приписи статті 625 Цивільного кодексу України про розмір процентів, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов'язання, є диспозитивними та застосовуються, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Зазначеним законодавчим положенням передбачено право сторін за домовленістю погодити у договорі інший розмір процентів річних ніж встановлений цією нормою.
Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 914/235/19.
Тобто, три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення застосовуються у випадку, якщо сторони в договорі не передбачили інший розмір процентів річних.
Верховним Судом України у постановах від 01.07.2017 у справі № 3-32гс14 та від 24.12.2013 у справі № 3-37гс13 визначено порядок нарахування відсотків за користування чужими грошовими коштами відповідно до статей 536, 625, 692 Цивільного кодексу України, а саме ч. 3 ст. 692 ЦК України конкретизовано визначений статтею 536 цього Кодексу обов'язок боржника сплачувати встановлений договором або законом розмір процентів за користування чужими грошовими коштами та передбачене статтею 625 цього Кодексу право продавця вимагати від покупця сплати 3 % річних за весь час прострочення, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У розумінні зазначених статей проценти є не відповідальністю, а платою за час користування грошима, що не були своєчасно сплачені боржником. Зі змісту цих статей випливає, що договором може бути встановлено інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення.
Разом із цим, згідно з положеннями статті 549 ЦК України грошовою сумою, яку боржник повинен передати кредитору у разі порушення зобов'язання, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, є пеня.
Аналогічний висновок був викладений також у постанові Верховного Суду від 30.10.2018 у справі № 917/63/18.
Також судом враховується правовий висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду, викладений у постанові від 05.06.2020 у справі № 922/3578/18, в якій Верховний Суд відступив від правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 922/2213/17 про можливість стягнення відсотків річних за кожен день неправомірного користування грошовими коштами відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.
У постанові від 05.06.2020 у справі № 922/3578/18 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вказує, що частиною другою статті 625 ЦК України передбачено можливість визначення розміру процентів саме у річних, а не будь-яким іншим способом, передбаченим договором, та обмеження свободи сторін в укладенні договору на предмет визначення іншої методики нарахування процентів за незаконне користування чужими грошовими коштами згідно із статтями 693, 536, 625 ЦК України.
Згідно з визначенням поняття неустойки, що передбачено статтею 549 ЦК України, грошовою сумою, яку боржник повинен передати кредитору у разі порушення зобов'язання, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, є пеня.
Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафних санкцій надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України.
Суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України розмір штрафних санкцій встановлюється законом. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Наразі, згідно п. 7.12. Договору у випадку якщо покупець прострочив виконання грошового зобов'язання за договором у частині оплати за поставлену продукцію, на вимогу постачальника, покупець зобов'язаний сплатити постачальнику 1% річних від простроченої суми.
Відтак, з урахуванням змісту пункту 7.12 Договору суд зазначає, що «пеня», визначена сторонами як 1% річних від суми простроченого платежу, з огляду на визначений порядок його нарахування, не підпадає під визначення пені, що закріплене ст. 549 Цивільного кодексу України, та фактично є відсотками річних, визначений ст. 625 ЦК України розмір яких зменшено сторонами умовами Договору, у зв'язку з чим зазначає про помилкову кваліфікацію позивачем такого заходу відповідальності як пеня.
Зокрема, умови спірного Договору не містять положень щодо застосування штрафних санкцій у вигляді пені за порушення виконання зобов'язання покупцем з оплати продукції, оскільки відсутнє формулювання такого наслідку прострочення виконання зобов'язання як «сплата пені».
За приписами статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
У відповідності до частини 1 статті 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.
При цьому перебіг часу, за який нараховуються пеня, проценти річних та інфляційні втрати, починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
У статті 254 Цивільного кодексу України визначено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Як встановлено судом, позивачем визначено граничний строк оплати за актом приймання - передачі № 23-33 від 13.11.2023 та період прострочення без врахування приписів ст. 254 ЦК України, оскільки зазначено граничним строком оплати 12.05.2024, в той час граничним строком оплати є 13.05.2024 (11.05.2024 - субота) та, відповідно, початком прострочення - 14.05.2024.
За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення річних судом встановлено, що їх розмір, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства та з урахуванням визначеного судом початку прострочення в межах зазначеного позивачем періоду, становить 6498,31 грн. процентів річних, а отже є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача процентів річних, нарахованих згідно п. 7.12 Договору, підлягають частковому задоволенню в сумі, визначеній судом, а саме 6498,31 грн. процентів річних.
Також за результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення суми інфляційних втрат судом встановлено, що її розмір, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства та в межах визначеного позивачем періоду прострочення, відповідає вимогам зазначених вище норм законодавства, умовам Договору та є арифметично вірним, тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 67 021,14 грн. інфляційних втрат підлягають задоволенню у заявленій позивачем сумі.
Водночас, з огляду на те, що умовами Договору не передбачено нарахування пені за прострочення виконання зобов'язання з оплати продукції покупцем, а положення ч. 2 ст. 547 ЦК України встановлюють, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача пені відсутні.
Щодо заявленого відповідачем клопотання про зменшення розміру 1% річних до 0,1% на підставі ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України суд зазначає, що відповідно до статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.
Таким чином наведеними нормами статті 233 Господарського кодексу України та статті 551 Цивільного кодексу України передбачено право суду зменшувати розмір заявлених до стягнення сум неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Суд звертає увагу, що ні у вище зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Отже, законом надано право суду зменшити неустойку, яка є надмірною порівняно з наслідками порушення грошового зобов'язання, що спрямовано на встановлення балансу між мірою відповідальності і дійсного (а не можливого) збитку, що завданий правопорушенням, а також проти зловживання правом.
При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 27.02.2019 року у справі № 910/9765/18).
В свою чергу, згідно висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в постанові від 18.03.2020 року у справі № 902/417/18, з огляду компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Судом встановлено, що відповідач є господарюючим суб'єктом і несе відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності.
Суд наголошує на вищезазначеній нормі ст. 42 ГК України щодо визначення господарської діяльності відповідача, в процесі реалізації якої було укладено спірний Договір, як підприємницької, а отже такої, що зумовлює певні пов'язані з нею ризики.
Зменшення (за клопотанням сторони) заявлених процентів річних, які нараховують за неналежне виконання стороною свої зобов'язань, кореспондується із обов'язком сторони, до якої така міра відповідальності застосовується, довести згідно з приписами статті 74 ГПК України, статті 233 ГК України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.02.2019 року у справі № 910/9765/18.
Наразі, обґрунтовуючи клопотання відповідач просить суд врахувати об'єктивні обставини, пов'язані з військовими діями та війною України з російською федерацією, складною ситуацією в енергетиці країни і відсутності умисної вини відповідача у несвоєчасній оплаті боргу та вказує, що стягнення заявлених позивачем сум буде несправедливим тягарем для АТ "НАЕК "Енергоатом". Також відповідач зазначає, що постійні ракетні атаки на енергетичну інфраструктуру України, втрата значної частини виробничих потужностей внаслідок окупації ЗАЕС, яка забезпечувала майже половину доходу від реалізації електричної енергії для забезпечення загальносуспільного інтересу, негативно вплинула на фінансовий стан.
Додатково відповідач звертає увагу, що ним було вжито заходи з погашення суми основного зобов'язання, що доводить намагання останнього належно виконати свої зобов'язання.
При цьому суд зауважує, що відповідач, посилаючись в клопотанні про зменшення штрафних санкцій на загальний висновок Великої Палати у справі № 902/417/18 щодо права суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України не враховує, що відповідне зменшення відсотків річних Велика Палата Верховного Суду у справі №902/417/18 допустила з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, а саме - встановлення такої процентної ставки на рівні 40% та 96%, і її явної невідповідності принципу справедливості, розумності та пропорційності. Тобто, розмір відсотків у співвідношенні до розміру відсотків, що встановлені статтею 625 Цивільного кодексу України, був істотно збільшений, наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь були більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання.
Наразі, господарський суд не приймає до уваги посилання відповідача на ненадання позивачем доказів понесення збитків внаслідок прострочення виконання зобов'язань з оплати продукції, оскільки обов'язок доведення наявності підстав для зменшення штрафних санкцій покладений саме на відповідача.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.02.2018 року у справі № 910/14628/17, від 13.06.2018 року у справі № 910/17259/17, від 14.08.2018 року у справі № 910/496/18, від 15.08.2018 року у справі № 910/21804/17, від 22.05.2019 року справі № 904/1782/19 та від 05.09.2019 року у справі № 910/1338/19.
В свою чергу, як зазначив Верховний Суду у постанові від 18.11.2021 у справі №911/66/21, виключність випадку для зменшення судом розміру процентів річних, нарахованих відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, має бути підтверджена встановленими судами дійсно надзвичайними обставинами.
При цьому посилання відповідача на введення в Україні воєнного стану та покладення державою на відповідача спеціальних обов'язків для забезпечення загальносуспільного інтересу, а саме доступності електричної енергії для побутових споживачів, не може бути розцінене в якості підстав для зменшення нарахованих процентів річних, оскільки, як вже було зазначено вище, зобов'язання повинні виконуватись належним чином.
Також господарський суд не приймає до уваги посилання відповідача на брак коштів державного підприємства у зв'язку з нездійсненням ДП "Гарантований покупець" розрахунків з відповідачем за договорами купівлі - продажу електричної енергії, оскільки обставини невиконання зобов'язань контрагентами відповідача не можуть бути розцінені як підстава для зменшення обсягу відповідальності відповідача та зменшення розміру нарахованих за Договором відсотків річних.
Додатково судом врахована правова позиція, викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі № 903/602/24, згідно якої суд при визначенні розміру, до якого можна зменшити проценти річних, обмежений нормою частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, яка визначає, що боржник має сплатити кредитору три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) від простроченої суми…Відтак розмір процентів річних, який становить законодавчо встановлений розмір трьох процентів річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом.
З урахуванням викладеного та змісту поданого відповідачем відзиву, враховуючи обставини справи та майнові інтереси обох учасників, за відсутності наведення відповідачем обставин, які можуть бути розцінені як виняткові та такі, що є підставою для зменшення нарахованих та заявлених до стягнення з відповідача відсотків річних, розмір яких становить 1% від простроченої суми та не є надмірним, суд не вбачає об'єктивних підстав для зменшення їх розміру, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 1% річних підлягають задоволенню у сумі 6498,31 грн.
Крім того, відповідач також просив врахувати кризовий стан ринку електричної енергії, втрату відповідачем значної частини виробничих потужностей внаслідок окупації ЗАЕС, виконання відповідачем в умовах воєнного стану спеціальних обов'язків на ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільного інтересу, необхідність підтримки безпеки інших АЕС, що є надзвичайними обставинами, які перешкодили відповідачу своєчасно виконати свої зобов'язання, а також форс - мажорні обставини, засвідчені листом Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022.
Відповідно до п. 8.1. Договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання за Договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладання Договору та виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна тощо).
Виникнення обставин непереборної сили та строк їх дії підтверджуються висновком Торгово-промислової палати України чи іншою довідкою, процесуальним документом, виданим компетентним органом (п. 8.2. Договору).
Згідно п. 8.3. Договору сторона, що не може виконувати зобов'язання за Договором внаслідок дії обставин непереборної сили повинна не пізніше десяти днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону в письмовій формі та протягом тридцяти днів, але не раніше строку, визначеного законом (іншим нормативно-правовим актом) для надання відповідного документу, підтвердити вказані обставини у передбачений п. 8.2 Договору спосіб.
При цьому сторони у п. 8.4. Договору узгодили, що у разі пропущення стороною строків, визначених п. 8.3. Договору, остання позбавляється права посилатися на обставини непереборної сили при вирішенні спору, що виник при виконанні Договору.
Суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Узагальнюючими обставинами непереборної сили є їх об'єктивна і абсолютна дія, яка розповсюджується на невизначене коло осіб та неможливість передбачення та відвернення цих обставин. До таких обставин відносяться перш за все природні та техногенні явища катастрофічного характеру (землетрус, повінь, пожежі тощо), а також соціальні явища (війни, страйки, акти владних органів тощо).
Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов'язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п. 38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20).
Виходячи з аналізу статті 218 ГК України звільнення сторони від відповідальності у разі настання обставин непереборної сили (форс-мажору) відбувається за умови, якщо дані обставини безпосередньо вплинули на своєчасне виконання договірних зобов'язань.
При цьому, сторона, яка не виконує зобов'язання, повинна довести існування конкретних обставин, які мають непереборний характер і які унеможливили виконання зобов'язання. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.
Разом з тим, при вирішенні питання щодо впливу обставин непереборної сили має бути підтверджено не факт настання таких обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов'язання.
Так, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21 та від 30.11.2021 у справі № 913/785/17 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і під час їх виникнення сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести не тільки наявність таких обставин, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання.
Доведення наявності обставин непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона повинна довести не тільки наявність таких обставин, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання зобов'язання; доведення наявності обставин непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.06.2018 у справі № 915/531/17, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 17.12.2020 у справі № 913/785/17.
Наразі, введення воєнного стану на території України є форс-мажором та є підставою для звільнення від відповідальності за порушення Договору, але тільки в тому випадку, якщо саме ця обставина стала підставою для невиконання договірних зобов'язань.
У спірному випадку відповідач не зазначає та не доводить жодними доказами наявності будь-якого зв'язку між невиконанням АТ "НАЕК "Енергоатом" своїх зобов'язань із оплати вартості поставленого за Договором товару та воєнними діями в Україні, які розпочались 24 лютого 2022 року, зважаючи також на те, що спірний Договір було укладено у період дії воєнного стану в Україні і обставини, на які посилається відповідач як на підставу для зменшення штрафних санкцій, вже існували на момент його укладення.
Згідно правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 25.01.2022 у справі №904/3886/21, належним підтвердженням існування форс-мажорних обставин (доказом існування обставин непереборної сили, які звільняють сторону від відповідальності за невиконання умов договору) є відповідний сертифікат Торгово-промислової палати. Отже, виходячи з наведених норм законодавства та умов договору підтвердженням існування форс-мажорних обставин є відповідний сертифікат Торгово-промислової палати України чи уповноваженої нею регіональної торгово-промислової палати.
Натомість, за умови посилання відповідача на форс-мажорні обставини, пов'язані з введенням воєнного стану, матеріали справи не містять доказів повідомлення відповідачем позивача у відповідності до положень п. 8.2. Договору про виникнення обставин непереборної сили, а також доказів як звернення до ТПП з метою отримання, так і наявності відповідного Сертифікату про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) щодо неможливості виконання відповідачем зобов'язань за Договором поставки суду також не надано.
Тобто, відповідачем не доведено, що неможливість оплати за Договором сталася саме у зв'язку з наявністю воєнних дій на території України, а отже за відсутності підтвердження наявності обставин, які унеможливили оплату відповідачем наявної заборгованості за поставлений товар, вказані обставини не можуть свідчити про можливість звільнення від виконання ним своїх зобов'язань та відповідальності за їх порушення.
Щодо посилань відповідача на кризовий стан ринку електричної енергії, втрату відповідачем частини виробничих потужностей внаслідок окупації ЗАЕС, виконання останнім в умовах воєнного стану спеціальних обов'язків на ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільного інтересу, необхідність підтримки безпеки інших АЕС, то в силу положень ст. 219, 617 ЦК України зазначені обставини не можуть вважатись надзвичайними, та такими, що перешкодили відповідачу своєчасно виконати свої зобов'язання без надання належних доказів, які такі обставини підтверджують.
Водночас, відповідач у заяві про відстрочення виконання судового рішення просить суд відстрочити виконання рішення Господарського суду м. Києва у справі № 910/549/25 на один рік з дня його ухвалення.
В обґрунтування зазначеної заяви відповідач звертає увагу суду на наслідки збройної агресії Російської Федерації проти України, зокрема на втрату виробничих потужностей, що унеможливили своєчасний та у повному обсязі розрахунок із позивачем, зобов'язання першочергово забезпечувати безпечну експлуатацію ядерних установок, наслідком чого є спрямування наявних ресурсів, грошових коштів на задоволення потреб безпеки експлуатації АЕС, посилається на особливості функціонування ринку електричної енергії, зокрема покладення спеціальних обов'язків на відповідача для забезпечення доступності ціни на електричну енергію для населення.
За доводами відповідача завдяки АТ "НАЕК "Енергоатом" можливе утримання встановленого тарифу на електричну енергію для населення на поточному рівні, натомість негайне виконання АТ "НАЕК "Енергоатом" судового рішення може спричинити невиконання ним спеціальних обов'язків для забезпечення доступності ціни на електричну енергію для населення, що у свою чергу унеможливить досягнення основної мети покладення таких обов'язків - забезпечення загального економічного інтересу в електроенергетичній галузі України, необхідного для задоволення інтересів громадян, суспільства і держави, та забезпечення сталого довгострокового розвитку електроенергетичної галузі і конкурентоспроможності національної економіки та загрожуватиме нормальному функціонуванню ринку електричної енергії України та катастрофічно вплине на стан соціального благополуччя її населення.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Відповідно до статті 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012).
Право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав особи і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень складовою права на справедливий судовий захист.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Савіцький проти України (Заява № 38773/05) від 26.07.2012 суд наголосив, що право на суд, захищене пунктом 1 статті 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали щоб остаточні та обов'язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній із сторін. Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок.
Відповідно до статті 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 331 ГПК, ця стаття не вимагає. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом.
Рішенням Суду у справі Глоба проти України №15729/07 від 05.07.2012 р. суд повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також Суд зазначає, що саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції.
Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом'якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання відстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер.
Таким чином, запроваджений процесуальними нормами права механізм розстрочення або відстрочення виконання судового рішення є винятковою мірою, який спрямований на досягнення кінцевої мети судового розгляду виконання ухваленого судом рішення.
Отже, питання щодо надання відстрочки або розстрочки виконання рішення суду повинно вирішуватися господарськими судами із дотриманням балансу інтересів сторін, які приймають участь у справі.
Системний аналіз чинного законодавства свідчить, що підставою для розстрочення або відстрочення, можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк.
Господарський процесуальний кодекс України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання, тому суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини за правилами, встановленими цим Кодексом.
Тобто, можливість розстрочення або відстрочення виконання судового рішення у судовому порядку у будь-якому випадку пов'язується з об'єктивними, непереборними, винятковими обставинами, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення. При цьому рішення про розстрочку виконання рішення суду має ґрунтуватись на додержанні балансу інтересів стягувача та боржника.
Особа, яка подала заяву про розстрочку або відстрочку виконання рішення, повинна довести наявність обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення господарського суду у даній справі, тобто тягар доказування покладається саме на особу, яка подала заяву про розстрочку виконання рішення. Доказування повинно здійснюватися за загальними правилами відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України.
Таким чином, враховуючи, що необхідною умовою задоволення заяви про надання відстрочки виконання рішення суду є з'ясування факту дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати не тільки доводи боржника, а і заперечення кредитора, зокрема, щодо і його фінансового стану. При цьому суд повинен врахувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але, перш за все, повинен врахувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення.
Судом враховано, що на АТ "НАЕК "Енергоатом" покладено функції експлуатуючої організації атомних електростанцій, до основних завдань якого віднесено безпечне виробництво електроенергії, підвищення рівня безпеки діючих енергоблоків АЕС, продовження терміну їх експлуатації, будівництво енергоблоків АЕС, зняття їх з експлуатації, придбання свіжого і вивезення відпрацьованого ядерного палива, створення національної інфраструктури поводження з опроміненим ядерним паливом, фізичний захист ядерних установок та ядерних матеріалів тощо.
Відповідач, АТ "НАЕК "Енергоатом" є правонаступником ДП "НАЕК "Енергоатом", входить до переліку підприємств, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави згідно постанови Кабінету Міністрів України № 83 від 04.03.2015 "Про затвердження переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави") та належить до суб'єктів господарської діяльності, у власності та користуванні яких є об'єкти підвищеної небезпеки відповідно до вимог Закону України "Про об'єкти підвищеної небезпеки".
Судом взято до уваги і ту обставину, що відповідач є оператором чотирьох діючих атомних електростанцій України, на яких експлуатується 15 атомних енергоблоків (13 енергоблоків типу ВВЕР-1000 і два - ВВЕР-440) загальною встановленою потужністю 13835 МВт, 2 гідроагрегати Олександрівської ГЕС (25 МВт), 3 гідроагрегати Ташлицької ГАЕС (453 МВт).
У свою чергу відповідно до ч. 3, 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд вважає загальновідомим та нормативно врегульованим питання відносно існування на території України надзвичайних обставин, а саме введення воєнного стану 24 лютого 2022 року у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України № 64/2022, який був наявний на час укладення сторонами спірного Договору та взяття на себе відповідних зобов'язань, та на час розгляду даної справи по суті та вирішення заяви відповідача про відстрочення виконання судового рішення не скасований, що неодмінно може впливати на спроможність своєчасного ведення розрахунків, обмежувати безперешкодне провадження господарської діяльності як відповідача, так і позивача.
У той же час надання розстрочки виконання рішення є заходом, який має застосовуватись лише за наявності поважних причин та при найменшій шкоді кредитору. При цьому, затримка у виконанні рішення не повинна бути надто тривалою та такою, що порушує саму сутність права, яке захищається п. 1 ст. 6 Конвенції (див. рішення у справі "Іммобільяре Саффі проти Італії", заява № 22774/93, п. 74, ЄСПЛ 1999-V).
У свою чергу суд зауважує, що скрутне фінансове становище чи невиконання контрагентами своїх зобов'язань перед відповідачем, наявність спеціальних обов'язків у останнього не є безумовними підставами для відстрочення виконання рішення суду, враховуючи що вказані обставини вже існували на момент укладення спірного Договору та настання строків його виконання відповідачем.
При цьому, відсутність коштів чи визначена відповідачем пріоритетність їх розподілу також не є підставою для звільнення відповідача від виконання своїх зобов'язань щодо сплати штрафних санкцій, оскільки вказані обставини не визначені законодавством як такі, що звільняють від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання своїх зобов'язань.
У свою чергу, судом береться до уваги лист АТ "ОТП Банк" від 03.06.2024 відповідно до якого позивачем з 22.12.2023 сплачується строкова заборгованість (відсотки) за договором № CR-23-449/28-1 від 19.12.2023, а також відомості щодо оплати штрафних санкцій позивачем згідно платіжної інструкції № 26 від 25.10.2024 за претензією відповідача № 29-7108/51 від 30.09.2024 на суму 1 356 382,63 грн.
Також суд бере до уваги і ту обставину, що тривале невиконання обов'язків відповідача з оплати поставленої позивачем продукції вплинуло на фінансове становище ТОВ "КСМ-ТРЕЙД", оскільки останній протягом певного періоду час був позбавлений можливості розраховувати на власні обігові кошти при плануванні своєї господарської діяльності.
Отже, судом враховано, що не тільки відповідач продовжує працювати в умовах воєнного стану, а й позивач, на господарську діяльність якого також негативно впливають наслідки, пов'язані з військовою агресією Російської Федерації.
Наразі, у п. 40 рішення ЄСПЛ від 17.05.2005 у справі "Чіжов проти України" суд зазначив, що затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається п. 1 ст. 6 Конвенції. На державі лежить позитивне зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до параграфу 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
З огляду на вищевикладене, враховуючи, в першу чергу, матеріальні інтереси обох сторін та приймаючи до уваги практику Європейського суду з прав людини, зважаючи на заперечення позивача проти відстрочення виконання рішення, встановлені судом обставини прострочення відповідачем зобов'язань з оплати поставленої позивачем за Договором продукції, матеріальні інтереси обох сторін та беручи до уваги, що відповідачем всупереч ч. 3 ст. 13 ГПК України не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження існування виключних обставин, що можуть бути підставою для відстрочення виконання даного рішення суду, зокрема, наявності доказів, що підтверджують неможливість його виконання або обумовлюють наявність ускладнень під час виконання судового акту, суд дійшов висновку про відсутність підстав для відстрочення виконання рішення у даній справі та відмові в задоволенні заяви Акціонерного товариства "НАЕК" Енергоатом" про відстрочення виконання рішення суду.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
Відповідно до приписів ч.ч.1, 2, 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухвалюватись у відповідності до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом та з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (вул.Назарівська, буд.3, м. Київ, 01032; код ЄДРПОУ 24584661) в особі філії "Відокремлений підрозділ "Централізовані закупівлі" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча Компанія "Енергоатом" (вул. Франка Івана, буд.31, м. Київ, 01054; код ЄДРПОУ ВП 26251923) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КСМ-ТРЕЙД" (вул. Костянтинівська, 15, літ.А, м. Київ, 04071; код ЄДРПОУ 37333587) 6498 (шість тисяч чотириста дев'яносто вісім) грн. 31 коп. 1% річних, 67 021 (шістдесят сім тисяч двадцять один) грн. 14 коп. інфляційних втрат та 1910 (одну тисячу дев'ятсот десять) грн. 54 коп. витрат по сплаті судового збору.
3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Повний текст рішення складено та підписано 05 вересня 2025 року.
Суддя А.М. Селівон