вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
09.09.2025м. ДніпроСправа № 904/3586/25
Господарський суд Дніпропетровської області
у складі судді Дупляка С.А.,
без повідомлення (виклику) учасників справи,
дослідивши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи №904/3586/25
за позовом Павлівської сільської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕКС ІНВЕСТ"
про стягнення заборгованості,
1. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Павлівська сільська рада (далі - позивач) звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою від 03.07.2025 за вих. №б/н до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕКС ІНВЕСТ" (далі - відповідач) про стягнення 34.750,00 грн заборгованості.
Судові витрати позивач просить суд стягнути з відповідача.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №904/3586/25 визначено суддю ДУПЛЯКА Степана Анатолійовича, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.07.2025.
Ухвалою від 07.07.2025 позовну заяву залишено без руху, запропоновано позивачу надати до господарського суду докази сплати судового збору у розмірі 2.422,40 грн.
Через підсистему "Електронний суд" 08.07.2025 від позивача надійшла заява від 08.07.2025 за вих. №б/н про усунення недоліків, до якої останній додав платіжну інструкцію від 08.07.2025 №248 на суму 2.422,40 грн.
Ухвалою від 11.07.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання та без виклику учасників справи за наявними у ній матеріалами (в порядку письмового провадження).
Згідно інформації, що міститься в системі Діловодство спеціалізованого суду, документ в електронному вигляді "ст.176 Відкриття у СПРОЩЕНОМУ" від 11.07.2025 у справі №904/3586/25 (суддя Дупляк Степан Анатолійович) було надіслано одержувачу Товариству з обмеженою відповідальністю "ІНТЕКС ІНВЕСТ" до його електронного кабінету. Документ доставлено до електронного кабінету: 11.07.2025 о 18:28, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 11.07.2025 надсилалася відповідачу на адресу: 49600, Дніпропетровська область, місто Дніпро, вул. Мандриківська, будинок 47, офіс 206/2, за трек-номером 0610268569785.
Зазначена кореспонденція повернулась на адресу господарського суду 25.07.2025 з відміткою про отримання 24.07.2025.
Правильність адреси місця проживання відповідача підтверджується даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Господарський суд також бере до уваги і те, що ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 11.07.2025 була оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень невідкладно.
Суд вважає за необхідне зазначити, що статтями 42, 43 ГПК України передбачено, що учасники справи мають право ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень; а також повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.
Сторони мають цікавитися станом відомих їм судових проваджень.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (частина третя статті 13 ГПК України).
Згідно частини четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду є обов'язком не тільки для держави, а й в осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 січня 2023 року у справі № 9901/278/21, ініціювавши судовий розгляд справи, позивач насамперед повинен активно використовувати визначені законом процесуальні права, здійснювати їх з метою, з якою такі права надано. Реалізація особою процесуальних прав невіддільна від виконання нею процесуального обов'язку щодо сприяння встановленню в судовому процесі дійсних обставин у справі з метою отримання правосудного судового рішення.
Так, суд встановив, що ухвала від 11.07.2025 вважається врученою відвідачу коли зазначена кореспонденція повернулась на адресу господарського суду 25.07.2025 з відміткою про отримання 24.07.2025.
Відповідачу(ам) в ухвалі від 11.07.2025 встановлено п'ятнадцятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву. У зазначений строк відповідач(і) має(ють) право надіслати суду відзив на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам ст. 165 ГПК України, власні заяви чи клопотання, подання яких передбачене положеннями ГПК України, (у разі наявності), а також всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову.
Відповідно до вимог ч. 5 ст. 165 ГПК України одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду копія відзиву та доданих до нього документів, в т.ч. заяв чи клопотань, відповідач(і) зобов'язаний(і) надіслати іншим учасникам справи, докази чого надати суду разом з відзивом (розрахунковий чек, опис вкладення до цінного листа).
Крім цього, відповідачу(ам) роз'яснено, що у разі ненадання відповідачем(ами) відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 9 ст. 165 ГПК України).
Отже, строк для подачі відзиву відповідачем тривав до 08.08.2025.
Станом на час винесення рішення відзив відповідачем не надано.
Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийняв рішення у справі.
З урахуванням режиму воєнного стану та можливості повітряної тривоги в місті Дніпрі у Господарському суді Дніпропетровської області встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи. А тому, справу розглянуто у розумні строки, ураховуючи вищевказані обставини та факти.
Стислий виклад позиції позивача
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки №СК-78/26 від 15.11.2022 в частині повернення вартості неотриманого бензину.
Стислий виклад позиції відповідача
Відповідач відзив на позов не надав.
2. ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ
Предметом доказування у справі, відповідно до ч. 2 ст. 76 ГПК України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У даному випадку до предмета доказування входять обставини: укладання договору; оплати товару; поставки товару; наявності чи відсутності підстав для стягнення заборгованості та нарахованих на неї трьох процентів річних та інфляційних втрат; правомірності заявлених позовних вимог.
Суд встановив, що 15.11.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтекс Інвест» (далі- постачальник, відповідач) та Павлівськю сільською радою (далі-покупець, позивач) укладено договір постаки №СК-78/26.
Відповідно до підпунктів 1.1, 1.2, 1.3, 1.4, 1.5 договору постачальник приймає на себе зобов'язання передати покупцю у власність товари, а покупець зобов'язується сплатити і
прийняти вказаний товар. найменування товару: Бензин А-92 Епегду, бензин А-95, Бензин А-95 Епегду дизпаливо Епегду, газ.ДК:021:2015-09130000-9 Нафта і дистиляти. Одиниця вимірювання: літр. Кількість: 1270 л згідно накладних на товар. Відпуск товару з АЗС здійснюється за довірчими документами (скретч-картки) на отримання товару відповідно "Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами" затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 1442 від 20.12.1997.
Згідно п. 2.1., 2.2 договору товар вважається переданим постачальником і прийнятим покупцем по кількості і якості з моменту фактичного отримання товару згідно умов договору. Якість товару повинна відповідати ТУ і ДСТУ виробника.
Ціна 1 літра товару: згідно накладних на товар. Загальна сума договору: 60.960,00 грн у тому числі ПДВ 3.988,04 грн (п.п. 3.1, 3.2 договору).
Пунктом 4.1. договору визначено 100% попередня оплата в день виписки рахунку.
Оплата товару здійснюється покупцем в національній валюті України в безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на вказані в рахунку-фактурі реквізити постачальника. постачальник звільняється від своїх обов'язків стосовно партії товару оплата якої здійснена на інші реквізити (п. 4.2. договору).
Пунктом 5 договору визначено що строк поставки товарів - до закінчення терміну дії довірчого документу (скретч-картки). Місце поставки (передачі) товарів: передача покупцю товару за цим дговором здійснюється на АЗС Постачальника шляхом заправки автомобілів покупця при пред'явленні довіреними особами покупця скретч-картки. Скретч-картка є підставою для видачі (заправки) з АЗС вказаного у карті об'єму і марки товару, після чого всі обов'язки сторін по погашених скретч-картках вважаються виконаними, при цьому постачальник не може передати покупцю товар іншої марки чи в кількості меншій, ніж зазначено в скретч-картці. Умови постачання товару - самовивезення. Покупець зобов'язується отримати Товар на АЗС до закінчення терміну дії довірчого документу, який зазначений на довірчому документі. Постачальник не несе відповідальності та звільняється від зобов'язань за договором, у разі неотримання покупцем товару на АЗС до закінчення терміну дії довірчого документу, який зазначений на довірчому документі.
Покупець зобов'язаний: своєчасно та в повному обсязі сплачувати кошти за поставлений товар; приймати товар згідно умов даного договору (п. 6.1 договору).
Пунктом 6.3 договору визначено, що постачальник зобов'язаний: забезпечити поставку товарів у строки, встановлені цим договором; забезпечити поставку товарів, якість якого відповідає умовам, установленим розділом 2 цього договору.
У разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством та цим договором (п. 7.1 договору).
Даний договір діє до 31.12.2022 (п. 10.2 договору).
ТОВ «Інтекс Інвест» виставило позивачу рахунок-фактуру №0026/0000116 від 15.11.2022 на суму 60.960,00 грн.
15.12.2022 позивач перерахував на розрахунковий рахунок відповідача грошові кошти у розмірі 60.960,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 430 від 15.11.2022.
На виконання умов договору сторонами складено, підписано та скріплено печаткою видаткову накладну №0026/0000094 від 24.11.2022 на суму 60.750,00 грн на поставку 1.215,00 літрів палива.
Станом на момент звернення до суду вартість непоставленого товару за договором СК-78/26 від 15.11.2022, видаткова накладна № 0026/0000094 від 24.11.2022, становить 34.750,00 грн за скретч-картками №№ 303609900470, 303609900471, 303609900472, 303609900473, 303609900474, 303609900480, 303609900481, 303609900482, 303609900483, 303609900484, 303609900485, 303609900510, 303609900511, 303609900512, 303609900513, 303609900514, 303609900515, 303609900516, 303609900517 303609900518, 303609900519, 303609900520, 303609900521, 303609900522, 303609900523, 303609900524, 303609900525, 303609900526, 303609900527, 303609900528, 303609900529, 303111050853, 303609900508, 303609900509, 303609900507.
Позивач належним чином виконав свої зобов'язання, здійснив попередню оплату за товар, натомість відповідач взяті на себе зобов'язання з поставки не виконав, внаслідок чого позивач просить стягнути попередню оплату у розмірі 60.960,00 грн.
Таким чином, у позивача залишилися неотоварені скретч-картки номіналом 15 л та 20 л (всього: 695 л на суму 34.750,00 грн).
Відповідач свої зобов'язання за договором не виконує, заборгованість за неотриманим бензином складає 34.750,00 грн.
Наведені вище обставини і зумовили звернення позивача до суду з даним позовом.
3. ПОЗИЦІЯ СУДУ
Предметом спору у даній справі є вимоги позивача до відповідача про стягнення 34.750,00 грн.
За змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина перша статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Згідно з частиною першою статті 175 ГК України (який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин) майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з частиною першою статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (частини 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України).
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
У відповідності до статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).
Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ст.530 Цивільного кодексу України).
За умовами договору передбачено можливість отримання позивачем оплаченого ним товару шляхом пред'явлення ним на АЗС скетч-картки на відповідну кількість літрів палива.
Тобто, придбаний позивачем товар за договором у вигляді бензину А-92 у кількості 695 літрів перебуває у відповідача і поставка його здійснюється шляхом заправлення автомобілів позивача після пред'явлення довірчих документів.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем у повному обсязі виконано прийняті на себе зобов'язання із своєчасної та повної оплати за товар, який мав бути використаний позивачем шляхом обміну у мережах АЗС оплачених скретч-карт.
Згідно частин першої, другої ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Зі змісту зазначеної норми права випливає, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. У разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.
У позовній заяві позивач зазначив, що неодноразово звертався до відповідача з вимогою погасити існуючу заборгованість, проте станом на дату складання позовної заяви, відповідачем не здійснено погашення заборгованості. Також зазначив, що досудовий порядок врегулювання спору не є обов'язковим для даної категорії справ.
Доказів поставки товару станом на дату звернення з позовом відповідач суду не надав, доводів, наведених в обґрунтування позову, не спростував.
Таким чином, у зв'язку із невиконанням відповідачем зобов'язань з поставки товару у повному обсязі, у позивача виникло право вимагати повернення сплаченої передоплати за поставлений товар після закінчення терміну дії договору (31.12.2022).
В установлений договором строк, відповідач свої зобов'язання з поставки товару не виконав.
Доказів поставки товару станом на дату звернення з позовом відповідач суду не надав, доводів, наведених в обґрунтування позову, не спростував.
За таких обставин, вимога позивача про стягнення передоплати в сумі 34.750,00 грн є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Разом з тим суд зазначає, що факт підписання сторонами видаткової накладної №0026/0000094 від 24.11.2022 на суму 60.750,00 грн не свідчить про факт передачі відповідачем товару позивачу, а лише підтверджує факт передачі талонів, які надавали позивачу право на отримання відповідної кількості товару у майбутньому.
Отже, з моменту передання відповідачем за видатковою накладною скретч-карток на пальне позивачу останній набув право на отримання дизпалива та бензину в об'ємах, які зазначені у видатковій накладній №0026/0000094 від 24.11.2022.
Передача талонів на пальне (скретч-картки), які підтверджують право на отримання товару (а не сам факт його отримання), не звільняє відповідача від обов'язку передати позивачу придбаний ним згідно договору товар, а саме: бензин А-95 скретч-картки на 695 літрів бензину А-95, номіналом: - 20 літрів у кількості 34 штуки, - 15 літрів у кількості 1 штуки.
З підстав викладеного, з огляду на відсутність в матеріалах справи заперечень відповідача щодо позовних вимог, доказів поставки товару, а також відсутність доказів повернення сплачених у якості передоплати за товар грошових коштів у розмірі 34.750,00 грн, господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Отже, обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
Судові витрати
Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплаті судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача.
Суд звертає увагу, що у прохальній частині позовних вимог позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати, у тому числі витрати на правову (правничу) допомогу у повному обсязі
В свою чергу, в описовій (мотивувальній) частині позовної заяви позивач зазначає, що розмір витрат на професійну правничу допомогу становить 14.000,00 грн, що підтверджується ордером на надання правової допомоги, договором про надання правової допомоги, додатком № 1 до договору, актом про надані послуги до договору.
Разом з тим, відповідно до акта №3 від 20.06.2025 ціна наданих послуг становить 10.000,00 грн.
Суд також встановив, що 13.05.2025 між позивачем (далі позивач, замовник) та адвокатом Сєдовим Михайлом Володимировичем (далі адвокат) був укладений договір про надання професійної правничої допомоги № 13-05 (далі - договір).
Відповідно до п.1.1. договору клієнт доручає, а адвокат бере на себе зобов'язання надавати правничу допомогу клієнту усіма законними методами та способами для захисту та відновлення порушених, оспорюваних та/або невизнаних прав і законних інтересів клієнта, а клієнт зобов'язується сплатити гонорар (винагороду) за надану правничу допомогу та компенсувати фактичні витрати адвоката.
Розмір гонорару адвокату, а також умови і порядок його сплати визначається у додатках до цього договору (п. 5.1. договору).
Договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до його повного виконання (п. 10.1. договору).
Додатком №1 до договору сторони узгодили перелік та вартість послуг за договором.
Відповідно до акта №3 від 20.06.2025 ціна наданих послуг становить 10.000,00 грн.
Статтею 15 ГПК України регламентовано, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 ГПК України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).
Згідно з частинами 1, 3 статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до статті 126 ГПК у України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
З урахуванням вищезазначених вимог закону при визначені розміру правничої допомоги суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.11.2021 у справі №914/1945/19, від 23.11.2021 у справі №873/126/21).
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Вказаний правовий висновок наведений у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
Також Об'єднана палата зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 ГПК України. Водночас у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5 - 6 статті 126 ГПК України).
Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5 - 7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5 - 7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу витрат повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічні висновки наведені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі №915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі №904/3583/19.
У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі №922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням того, що рішення відбулось на користь позивача і спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, витрати у справі в даному випадку підлягають покладенню на відповідача.
За приписами частини 8 статті 129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При цьому суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, наведені у постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/20, відповідно до яких Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis рішення ЄСПЛ у справі/West проти України від 23 січня 2014 року (East/West., заява № 19336/04, § 268)).
У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з гонораром успіху. ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що за наявності угод, які передбачають гонорар успіху, ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22.02.2005 у справі Пакдемірлі проти Туреччини (Pakdemirli v., заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала гонорар успіху у сумі 6.672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов'язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3.000,00 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72).
З урахуванням наведеного вище не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату гонорару успіху, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
При цьому суд не заперечує право адвоката та його довірителя на таку оцінку вартості та необхідності наданих послуг, але оцінює дані обставини з точки зору можливості покладення таких витрат на іншу сторону у справі (відповідача).
Господарський суд надав оцінку наданим позивачу послугам професійної правової допомоги та дійшов таких висновків.
Справа №904/3586/25 є малозначною справою. Спірна заборгованість виникла у зв'язку із тим, що відповідач не поставив оплачений товар.
Суд також відзначає, що судова практика з питань, які постали при вирішенні спору, є сталою, а тому її знаходження та використання не потребувало значного часу.
Разом з тим, суд зазначає, що фактично витрати які заявлені позивачем складаються зі складання та подання позовної заяви до суду, що також підтверджено сторонами у акті №3 від 20.06.2025 (охоплюється наданням консультацій щодо можливості та доцільності вирішення справи у судовому порядку, складання позовної заяви, позивач - клієнт, про стягнення заборгованості з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтекс Інвест» за договорами № СК-78/26 від 15.11.2022 (далі - позовна заява), підготовкою до подачі до канцелярії суду позовної заяви (через підсистему ЄСІТС - Електронний Суд).
Приймаючи рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує позицію Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду, наведену у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 12.01.2023 у cправі №908/2702/21, відповідно до яких під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд може з власної ініціативи застосовувати критерії, що визначені у частинах п'ятій-сьомій статті 129 ГПК України і не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
З огляду на специфіку та малозначність справи, результат її вирішення, обсяг, вид та зміст наданих послуг, суд, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини та Верховного Суду, дійшов висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу у справі №904/2275/25 на загальну суму 10.000,00 грн є не обґрунтованим (а на суму 4.000,00 грн є документально непідтвердженими).
Оцінивши зміст наданих позовних вимог, які фактично полягають у складанні позовної заяви, суд вважає, що обґрунтованою є вартість послуг у розмірі 5.000,00 грн.
З урахуванням викладеного витрати позивача на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 5.000,00 грн суд вирішив не розподіляти та покласти на позивача, а стягненні документально непідтверджених витрат у розмірі 4.000,00 грн - відмовити.
Таким чином, на відповідача суд покладає витрати позивача на професійну правову допомогу у розмірі 5.000,00 грн, з урахуванням того, що позовні вимоги задоволено у повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 73 - 79, 86, 129, 233, 238, 240, 241, 252 ГПК України, суд
Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕКС ІНВЕСТ" (49600, Дніпропетровська область, місто Дніпро, вул. Мандриківська, будинок 47, офіс 206/2; ідентифікаційний код 39821153) на користь Павлівської сільської ради (70005, Запорізька область, Запорізький район, село Павлівське, вул. Залізнична, будинок 28; ідентифікаційний код 04353285) 34.750,00 грн (тридцять чотири тисячі сімсот п'ятдесят грн 00 к.) заборгованості, 2.422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві грн 40 к.) судового збору, 5.000,00 грн (п'ять тисяч грн 00 к.) витрат на оплату послуг професійної правової допомоги.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.А. Дупляк