вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
08.09.2025м. ДніпроСправа № 904/4328/25
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін справу
за позовом Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради (м. Дніпро)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дергіз" (м. Київ)
про стягнення заборгованості за договором оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста № 449-ДРА/18 від 12.10.2018 у загальному розмірі 30 530 грн. 75 коп.
Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради (далі - позивач) звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просять суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дергіз" (далі - відповідач) заборгованість за договором оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста № 449-ДРА/18 від 12.10.2018 у загальному розмірі 30 530 грн. 75 коп.
Ціна позову складається з наступних сум:
- 28 746 грн. 86 коп. - основний борг (орендна плата за період користування майном з 01.07.2023 по 31.05.2024);
- 1 783 грн. 89 коп. - 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста № 449-ДРА/18 від 12.10.2018 в частині повної та своєчасної сплати орендної плати за період користування майном з 01.07.2023 по 31.05.2024, внаслідок чого у відповідача перед позивачем, як орендодавцем, утворилась заборгованість в сумі 28 746 грн. 86 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 3% річних за період прострочення з 01.07.2023 по 25.07.2025 у розмірі 1 783 грн. 89 коп.
Також позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь витрати зі сплати судового збору.
Ухвалою суду від 07.08.2025 позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.
З приводу дотримання прав відповідача під час розгляду даної справи судом слід зазначити таке.
За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Відповідно до статей 9, 14, 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" на підставі поданих юридичною особою, фізичною особою - підприємцем документів у Єдиному державному реєстрі зазначаються відомості про її місцезнаходження.
Частиною 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" встановлено, що якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
Тобто, офіційне місцезнаходження повідомляється юридичною особою та фізичною особою - підприємцем для забезпечення комунікації та зв'язку із ними зацікавлених осіб, у тому числі контрагентів, органів державної влади тощо.
Слід також відзначити, що місцезнаходження юридичної особи при здійсненні державної реєстрації, відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" вноситься до відомостей про цю юридичну особу. За змістом частини 4 статті 17 вказаного Закону, державній реєстрації підлягають зміни до відомостей про юридичну особу, що містяться у Єдиному державному реєстрі, тобто і зміна місцезнаходження, про що юридична особа має звернутись із відповідною заявою. Не вживши заходів для внесення до Єдиного державного реєстру відомостей про зміну свого місцезнаходження (в разі такої зміни), юридична особа повинна передбачати або свідомо допускати можливість настання певних негативних ризиків (зокрема щодо неотримання поштової кореспонденції).
На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: просп. Миколи Бажана, будинок 3, м. Київ, 01000, на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача (а.с.83).
Відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Слід відзначити, що поштове відправлення на офіційну адресу відповідача - просп. Миколи Бажана, будинок 3, м. Київ, 01000, в якому містилася ухвала суду від 07.08.2025, було повернуто за зворотною адресою з довідкою Акціонерного товариства "Укрпошта" форми 20 від 01.09.2025 "За закінченням терміну зберігання" (а.с.89-92).
З цього приводу суд зазначає наступне.
Судом враховані положення Правил надання послуг поштового зв'язку, визначені постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 10.10.2023 № 1071) (далі - Правила), які визначають порядок надання послуг поштового зв'язку, права та обов'язки операторів поштового зв'язку і користувачів послуг поштового зв'язку та регулюють відносини між ними.
Відповідно до пункту 76 Правил для отримання поштових відправлень користувачі послуг поштового зв'язку повинні забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України "Про поштовий зв'язок", цих Правил.
Враховуючи все вищевикладене, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на юридичну особу, фізичну особу - підприємця, фізичну особу.
Відповідно до пунктів 82, 83 Правил рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка", адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату (одержувачу), а в разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів його сім'ї, який проживає разом з адресатом (одержувачем). У разі відсутності адресата (одержувача), будь-кого з повнолітніх членів його сім'ї за зазначеною на рекомендованому листі адресою працівник об'єкта поштового зв'язку інформує адресата (одержувача) за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" Якщо протягом трьох робочих днів після інформування відділенням поштового зв'язку адресат (одержувач) не з'явився для одержання рекомендованого (реєстрованого) листа з позначкою "Судова повістка", працівник об'єкта поштового зв'язку робить позначку "адресат відсутній за зазначеною адресою", яка засвідчується підписом з проставленням відбитка поштового пристрою, порядок використання якого встановлюється призначеним оператором поштового зв'язку, і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає такий лист до суду. Рекомендовані поштові відправлення з позначкою "Судова повістка", адресовані юридичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються представнику юридичної особи, уповноваженому на одержання поштових відправлень, під розпис. У разі відсутності адресата (одержувача) за зазначеною на рекомендованому листі адресою працівник об'єкта поштового зв'язку робить позначку "адресат відсутній за зазначеною адресою", яка засвідчується його підписом з проставленням відбитка поштового пристрою, порядок використання якого встановлюється призначеним оператором поштового зв'язку, і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає такий лист до суду.
Враховуючи викладене, неперебування відповідача за місцем його державної реєстрації чи небажання отримати поштову кореспонденцію та, як наслідок, ненадання відзиву, не є перешкодою розгляду справи судом за наявними матеріалами і не свідчить про порушення норм процесуального права саме зі сторони суду.
При цьому відповідно до частин 6, 7 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:
1) день вручення судового рішення під розписку;
2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи;
3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;
4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;
5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Якщо копію судового рішення вручено представникові, вважається, що його вручено й особі, яку він представляє.
Отже, в розумінні частини 3 статті 120 та частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України відповідач є належним чином повідомлений про розгляд даної справи судом; ухвала суду від 07.08.2025 вважається врученою відповідачу у паперовому вигляді 21.08.2025 (а.с.93).
При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її офіційним місцезнаходженням, визначеним у відповідному державному реєстрі) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
Крім того, частиною 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.
Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу, фізичну особу - підприємця.
Враховуючи все вищевикладене, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на учасників судового процесу.
У разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.
Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 923/1432/15.
Враховуючи викладене, неперебування відповідача за місцем його державної реєстрації чи небажання отримати поштову кореспонденцію та, як наслідок, ненадання відзиву, не є перешкодою розгляду справи судом за наявними матеріалами і не свідчить про порушення норм процесуального права саме зі сторони суду.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2018 у справі № 911/1163/17 та від 10.05.2018 у справі № 923/441/17.
За таких обставин можна дійти висновку, що невручення ухвали суду відбулось через недотримання відповідачем вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням (поштовою адресою), що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих йому судових рішень (ухвал). Відповідач, у разі незнаходження за своєю офіційною (юридичною) адресою, повинен був докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою або повідомлення суду про зміну свого місцезнаходження.
Слід відзначити, що інших засобів зв'язку з відповідачем Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а також матеріали справи не містять.
В даному випадку господарським судом здійснені всі можливі заходи задля повідомлення відповідача про розгляд даної справи судом, що підтверджується направленням ухвал суду на всі відомі суду засоби зв'язку з відповідачем.
Також, суд наголошує, що за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.
Згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень, зокрема, ухвалу господарського суду від 07.08.2025 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/129404115) надіслано судом 07.08.2025, зареєстровано в реєстрі 08.08.2025 та забезпечено надання загального доступу 11.08.2025, тобто завчасно; отже у позивача та відповідача були всі дані, необхідні для пошуку та відстеження руху справи, а також поданими у ній заявами по суті справи, а також реальна можливість отримання такої інформації також із вказаного відкритого джерела (у Єдиному державному реєстрі судових рішень).
З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Так, ухвалою суду від 07.08.2025, з урахуванням вимог частини 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, судом було запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Враховуючи встановлену вище дату вручення ухвали суду у паперовому вигляді відповідачу (21.08.2025, а.с.93), граничним строком для надання відзиву на позовну заяву було 05.09.2025.
Слід наголосити, що у зв'язку з запровадженням на території України з 24.02.2022 (в період строку для надання відзиву на позовну заяву) воєнного стану, господарським судом був наданий додатковий час для надання можливості сторонам, зокрема відповідачу, реалізувати свої права під час розгляду даної справи судом та висловлення своєї правової позиції щодо позовних вимог позивача. У даному випадку додатково наданий тиждень господарський суд вважає достатнім та розумним строком для вчинення необхідних процесуальних дій за існуючих обставин воєнного стану та ситуації у Дніпропетровській області (місцезнаходження відповідача та суду), а отже, вважає за доцільне здійснити розгляд даної справи за наявними матеріалами.
Слід також наголосити, що відповідних змін до законів України щодо автоматичного продовження чи зупинення процесуального строку на вчинення тих чи інших дій не внесено.
Судом також враховані Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013, на випадок направлення відповідачем відзиву на позовну заяву або клопотання до суду поштовим зв'язком.
Отже, станом на 08.09.2025 строк на подання відзиву на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг та враховуючи обмеження, пов'язані з запровадженням воєнного стану, закінчився.
Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідачки не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.
Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).
Суд вважає, що відповідачка не скористалася своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.
Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись за рахунок порушення права позивача на розумність строків розгляду справи судом (на своєчасне вирішення спору судом), що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Беручи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 07.08.2025, не скористався правом на подачу до суду відзиву на позовну заяву, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Враховуючи предмет та підстави позову у даній справи, суд приходить до висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення, оскільки у відповідача було достатньо часу для подання як відзиву на позову заяву так і доказів погашення спірної заборгованості, у разі їх наявності, чого відповідачем зроблено не було, будь-яких заперечень чи відомостей щодо викладених у позовній заяві обставин відповідачем суду також не повідомлено.
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.
Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Тобто, у статті 248 Господарського процесуального кодексу України законодавець визначив межі розумного строку для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження, а саме: не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Крім того, згідно з частинами 2, 3 статті 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Слід відзначити, що розгляд даної справи по суті розпочався 07.09.2025, а строк розгляду даної справи закінчується 06.10.2025, отже у даному випадку судому було надано сторонам достатній строк для висловлення їх правових позицій та подання доказів по справі.
Відповідно до частини 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,
Предметом доказування у даній справі є обставини, пов'язані з укладенням договору оренди нерухомого майна, строк дії договору, умови передачі майна та повернення його з оренди, факт передачі майна в оренду, час користування ним орендарем, настання строку сплати орендної плати та інших платежів, наявність часткової чи повної її сплати, допущення прострочення сплати орендної плати, наявність заборгованості у заявленій до стягнення сумі орендної плати, а також правомірність заявленої до стягнення суми 3% річних.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Так, 12.10.2018 між Департаментом по роботі з активами Дніпровської міської ради, правонаступником якого є Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради (далі - орендодавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кангаро Груп", правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Дергіз" (далі - орендар, відповідач) був укладений договір оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста №449-ДРА/18 (далі - договір, а.с. 12-16), за умовами пункту 1.1. якого з метою ефективного використання комунального майна орендодавець на підставі рішення міської ради № 41/11 від 21.03.2007 із змінами та доповненнями передає, а орендар приймає в строкове платне користування комунальне нерухоме майно нежитлове приміщення - (далі - об'єкт оренди) загальною площею 245,2 кв. м, розташоване за адресою: м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, 123 Б, на першому поверсі одноповерхового будинку, вартість якого, згідно з незалежною оцінкою становить 754 770 грн. 00 коп., без ПДВ, що перебуває на балансі КП "Дніпровський метрополітен" Дніпровської міської ради, для розміщення суб'єкту господарювання, що надає ритуальні послуги. Використання об'єкту оренди не за цільовим призначенням забороняється.
Відповідно до розділу 13 договору додатки до договору є його невід'ємною і складовою частиною. До договору додаються:
- Акт приймання-передачі орендованого майна;
- розрахунок орендної плати;
- незалежна оцінка майна, що передається в оренду, та рецензія.
У пунктах 10.1.,10.2. договору сторони визначили, що договір діє з 12.10.2018 до 10.10.2021 включно. Після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов'язки, має переважне право, за інших рівних умов, на переукладання договору оренди на новий термін. Умови договору оренди на новий строк встановлюється за домовленістю сторін. У разі недосягення домовленості щодо умов договору переважне право орендаря на переукладання договору припиняється. У разі відсутності протягом одного місяця заяви від орендаря про перекладення договору оренди на новий термін після отримання листа від орендодавця про закінчення терміну дії договору договір оренди, договір вважається припиненим з наслідками, передбаченими пунктом 5.5 договору.
Судом також враховано, що 23.02.2022 Дніпровською міською радою прийнято рішення № 84/16 "Про затвердження Положення про департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради", в якому Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради (далі - позивач, орендодавець) визначено орендодавцем та органом приватизації Дніпровської міської ради, до якого передано функції, що виконувало управління з питань комунальної власності департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради. Вказаним рішенням Дніпровської міської ради від 23.02.2022 №84/16 вирішено відзначити, що Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради виступає стороною по договорах оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста, якому необхідно підготувати та вжити заходів щодо внесення змін до всіх рішень міської ради, її виконавчого комітету, розпоряджень міського голови із зазначених питань.
Також судом враховано, що у відповідності до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, 13.08.2022 орендар змінив найменування з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кангаро Груп" на Товариство з обмеженою відповідальністю "Дергіз".
Згідно зі статтею 762 Цивільного кодексу України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за найм (оренду) майна може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за найм (оренду) майна встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за найм (оренду) майна. Наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
Статтею 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" встановлено, що орендна плата з урахуванням її індексації є істотною умовою договору оренди.
Частинами 1 та 3 статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" також передбачено, що орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються у договорі.
У розділі 3 договору сторонами були визначені умови щодо орендної плати, зокрема:
- розрахунок орендної плати здійснюється за Методикою розрахунку і порядку використання плати за оренду комунального нерухомого майна, затвердженою міською радою (пункт 3.1. договору);
- розмір орендної плати відповідно до розрахунку орендної плати, що є невід'ємною частиною договору, становить 1 922 грн. 78 коп. без ПДВ / базова за вересень місяць 2018 року. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється згідно з чинним законодавством та в повному обсязі спрямовується орендарем на рахунок балансоутримувача. Орендна плата за перший місяць оренди визначається шляхом коригування розміру орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за період з першого
числа наступного за базовим місяця до останнього числа першого місяця оренди, починаючи з жовтня місяця 2018 року. У платіжному дорученні обов'язково зазначити номер договору оренди, дату укладення та назву орендаря (пункт 3.2. договору);
- за користування об'єктом оренди орендар сплачує орендну плату, яку спрямовує: 70% від загальної суми орендної плати у розмірі 1 345 грн. до загального фонду міського бюджету; 30% від загальної суми орендної плати у розмірі 576 грн. 83 коп. на рахунок балансоутримувача об'єкта оренди (пункт 3.3. договору);
- орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць з урахуванням індексу інфляції за поточний місяць (пункт 3.4. договору);
- орендна плата сплачується орендарем щомісяця у термін не пізніше 15-го числа місяця, наступного за звітним, і не залежить від наслідків господарської діяльності орендаря. Орендна плата сплачується орендарем за весь час фактичного використання об'єкта оренди до дати підписання Акта приймання-передачі об'єкта оренди, включно (пункт 3.5. договору);
- кошти (орендна плата), які сплачує орендар після закінчення строку договору оренди до підписання Акта приймання-передачі не є підставою вважати договір автоматично продовженим на новий термін (пункт 3.6. договору);
- орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується відповідно до чинного законодавства України, з урахуванням штрафних санкцій, у співвідношенні, визначеному пунктом 3.3. договору (пункт 3.8. договору).
В позовній заяві позивач зазначає, що заборгованість з орендної плати Товариства з обмеженою відповідальністю "Дергіз" за період з 01.07.2023 по 31.05.2024 за договором оренди № 449-ДРА/18 від 12.10.2018 до загального фонду міського бюджету становить 28 746 грн. 86 коп. Також позивач зазначає, що згідно з рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 08.02.2024 у справі № 910/13486/23 заборгованість з орендної плати за період з 01.01.2020 по 30.06.2023 була стягнута, що підтверджується залученою до матеріалів справи копією рішення суду, тому наразі наявна заборгованість за поточний період, яка виникла після прийняття зазначеного рішення суду до дати повернення об'єкта оренди. Даний об'єкт був повернений до балансоутримувача на підставі Акту повернення об'єкта оренди від 31.05.2024.
Отже, як зазначає позивач у позовній заяві, відповідачем вказані умови договору були порушені, орендна плата за період користування майном з 01.07.2023 по 31.05.2024 сплачена відповідачем не була, внаслідок чого у відповідача перед позивачем, як орендодавцем, утворилась заборгованість в сумі 28 746 грн. 86 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 3% річних за період прострочення з 01.07.2023 по 25.07.2025 у розмірі 1 783 грн. 89 коп. Вказане і є причиною звернення із позовом до суду.
Судом встановлено, що між сторонами, внаслідок укладання договору оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста №449-ДРА/18 від 12.10.2018, виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України та Закону України "Про оренду державного та комунального майна".
За приписами статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди). Особливості найму (оренди) державного і комунального майна встановлюються Законом України "Про оренду державного та комунального майна".
Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ) (частина 1 статті 760 Цивільного кодексу України).
Судом враховано, що відповідно до статті 795 Цивільного кодексу України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором.
Повернення наймачем предмета договору найма оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.
У розділі 2 договору сторонами були визначені умови щодо передачі та повернення орендованого майна, зокрема:
- орендар вступає у строкове платне користування об'єктом оренди з дати підписання сторонами договору та акту приймання-передачі об'єкта оренди (пункт 2.2. договору);
- передача об'єкта оренди в оренду здійснюється за вартістю згідно з незалежною оцінкою, проведеного станом на 25.09.2018 на підставі Акта приймання-передачі об'єкта оренди, підписаного балансоутримувачем, орендодавцем та орендарем (пункт 2.3. договору);
- у разі припинення договору об'єкт оренди повертається протягом 5-ти календарних днів з дати припинення договору (пункт 2.5. договору);
- орендар зобов'язаний повернути об'єкт оренди за Актом приймання-передачі об'єкта оренди, підписаним балансоутримувачем, орендодавцем та орендарем. Майно вважається поверненим з моменту підписання сторонами Акта приймання-передачі об'єкта оренди (пункт 2.6. договору);
- обов'язок щодо складання Акта приймання-передачі при передачі об'єкта в оренду покладається на балансоутримувача, а при поверненні об'єкта з оренди - на орендаря (пункт 2.7. договору).
З матеріалів справи вбачається, що у відповідності до вказаних положень закону та договору, майно було передано в оренду, про що 12.08.2018 між орендодавцем та орендарем був підписаний Акт приймання-передачі нежитлового приміщення площею 245,2 кв. м, що перебуває на балансі КП "Дніпропетровський метрополітен" Дніпровської міської ради за адресою: проспект Дмитра Яворницького, 123Б, а саме: нежитлового приміщення за адресою: проспект Дмитра Яворницького, 123Б, площею 245,2 кв. м, вартістю за незалежною оцінкою станом на 25.09.2018 - 754 770 грн. 00 коп. без ПДВ (а.с.17).
З матеріалів справи також вбачається, що 22.01.2019 сторонами була підписана Додаткова угода № 1 до договору оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності № 449-ДРА/18 від 12.10.2018 (далі - додаткова угода, а.с. 18-19), за умовами якої на підставі заяви орендаря від 01.03.2019 сторони погодили внести зміни до договору оренди №449-ДРА/18 від 12.10.2018, а саме:
1) внести частково зміни до пункту 1.1. Розділу 1 "Предмет договору", а саме: слова "під розміщення суб'єкту господарювання, що надає ритуальні послуги" замінити на слова "під розміщення суб'єкту господарювання, що надає ритуальні послуги - 220,2 кв. м, та торгівельного об'єкту з продажу продовольчих товарів, крім товарів підакцизної групи - 25,0 кв.м" (пункт 1 додаткової угоди);
2) пункти 3.2. та 3.3. Розділу 3 "Орендна плата" викласти у наступній редакції:
"пункт 3.2. Розмір орендної плати відповідно до розрахунку орендної плати, що є невід'ємною частиною договору, становить 2 394 грн. 90 коп., без ПДВ / базова за березень місяць 2019 року. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється згідно з чинним законодавством та в повному обсязі спрямовується орендарем на рахунок балансоутримувача. Орендна плата за перший місяць оренди визначається шляхом коригування розміру орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за період з першого числа наступного за базовим місяця до останнього числа першого місяця оренди, починаючи з квітня місяця 2019 року. У платіжному дорученні обов'язково зазначити номер договору оренди, дату укладання та назву орендаря";
"пункт 3.3. "За користування об'єктом оренди орендар сплачує орендну плату, яку спрямовує: 70% від загальної суми орендної плати у розмірі 1 676 грн. 43 коп. до загального фонду міського бюджету; 30% від загальної суми орендної плати у розмірі 718 грн. 47 коп. на рахунок балансоутримувача об'єкта оренди. Зміни до договору оренди, внесені даною додатковою угодою набувають чинності з моменту підписання і діють на майбутнє." (а.с.18-19).
Судом також встановлено, що в провадженні Господарського суду Дніпропетровської області перебувала справа № 910/13486/23 за позовом Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради та Комунального підприємства "Дніпровський метрополітен" Дніпровської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дергіз" про стягнення грошових коштів та повернення нерухомого майна.
За наслідками розгляду вказаної справи ухвалено рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08.02.2024 по справі № 910/13486/23, яким позовні вимоги задоволено частково, а саме:
- стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дергіз" на користь Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради 36 637 грн. 45 коп. орендної плати, 2 684 грн. 00 коп. судового збору;
- усунуто перешкоди в користуванні комунальним нерухомим майном та зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Дергіз" повернути до комунальної власності Дніпровської міської територіальної громади комунальне нерухоме майно - нежитлове приміщення загальною площею 245,2 кв. м, розташоване за адресою: місто Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, 123Б, на першому поверсі одноповерхового будинку, шляхом підписання Акта приймання-передачі об'єкта оренди з Комунальним підприємством "Дніпровський метрополітен" Дніпровської міської ради та Департаментом адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради;
- в задоволенні решти позовних вимог (про стягнення на користь Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради 47 961 грн. 66 коп. орендної плати та 5 337 грн. 85 коп. пені, а також про стягнення на користь Комунального підприємства "Дніпровський метрополітен" Дніпровської міської ради 57 995 грн. 27 коп. орендної плати) - відмовлено.
Вказане судове рішення не було оскаржене та набрало законної сили 29.02.2024, у зв'язку з чим судом були видані накази про його примусове виконання.
Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиційність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії (постанови Верховного Суду від 03.08.2021 у справі № 904/2425/20, від 27.07.2021 по справі № 910/6161/20, від 27.07.2021 по справі № 910/4436/19, від 29.06.2021 по справі № 910/11287/16, від 18.06.2021 по справі №910/16898/19 та ін.).
Суд враховує, що рішенням Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України", яке є в силу статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" джерелом права, визначено, що "право на справедливий судовий розгляд, гарантований статтею 6 § 1 Конвенції, повинно тлумачитися в світлі преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права як елемент спільної спадщини держав-учасниць. Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів ("Брумареску проти Румунії", § 61)".
Так, у справі № 910/13486/23 судом було встановлено, зокрема, таке:
- у пункті 10.1. договору сторони погодили, що договір діяв до 10.10.2021 включно;
- на час виникнення правовідносин щодо продовження договору, тобто станом на 10.10.2021, діяв Закон України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 за №157-IX. Тобто питання продовження договору мало вирішуватися відповідно до вимог законодавства, чинного на той час, а саме: відповідно до вимог Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 за №157-IX (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.12.2023 у справі №922/3965/21 (пункт 13);
- жодних доказів, які б свідчили про вжиття відповідачем дій, спрямованих на продовження дії договору, матеріали справи не містять;
- Закон України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2020 за №157-ІХ не передбачає такої підстави для продовження дії договору оренди як "мовчазна згода" про що зазначено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 22.03.2023 у справі №916/2469/21, від 18.07.2023 у справі № 914/1728/22, від 05.09.2023 у справі №914/2233/22;
- відповідно до частини 1 статті 24 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його укладено;
- як встановлено судом, договір припинив свою дію 10.10.2021, однак доказів повернення об'єкта оренди від відповідача орендодавцю та балансоутримувачу матеріали справи не містять;
- відповідно до частини 1 статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Суд відзначає, що за змістом положень частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення;
- отже, після закінчення строку дії договору у наймодавця, згідно із положеннями статті 785 Цивільного кодексу України, виникає право на стягнення з наймача неустойки, а не орендної плати.
- вивчивши обґрунтування позовних вимог, суд наголошує, що під заборгованістю, яку позивачі-1,2 у певних долях просять суд стягнути на свою користь з відповідача мається на увазі саме орендна плата, а не неустойка, а отже позивачі-1,2 фактично просять суд стягнути з відповідача плату за правомірне користування майном;
- правомірне користування майном у відповідача закінчилося 10.10.2021, а тому саме вказана дата є граничною для нарахування орендної плати, яка може бути стягнута на користь орендодавця та балансоутримувача;
- з урахуванням положень законодавства та сталої судової практики суд відзначає, що обов'язок орендаря сплачувати орендну плату за користування орендованим майном зберігається до припинення договору (до спливу строку дії договору оренди), оскільки орендна плата є платою орендаря за користування належним орендодавцю майном та відповідає суті орендних правовідносин, що полягають у строковому користуванні орендарем об'єктом оренди на платній основі;
- позивач-1 просить суд стягнути з відповідача орендну плати за період з 01.01.2020 до 30.06.2023, однак підставними такі вимоги є лише за період з 01.01.2020 до закінчення строку дії договору, тобто до 10.10.2021. Суд здійснив власний перерахунок нарахованої позивачем-1 відповідачу заборгованості з орендної плати та дійшов висновку, що у відповідача наявна заборгованість перед позивачем-1 за несплачену у період з 01.01.2020 до 10.10.2021 оренду плату у розмірі 36 637 грн. 45 коп., яка і підлягає стягненню у примусовому порядку;
- якщо наймач не виконує обов'язку щодо негайного повернення речі, як в даному випадку відповідач не повернув об'єкт оренди з оренди, належним способом захисту прав та інтересів орендодавця, саме позивача-1 в даному випадку, після припинення договору, тобто після 10.10.2021, є вимога про стягнення з наймача неустойки (а не орендної плати), стягнення якої передбачено частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, яка є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин та застосовується у разі (після) припинення договору, тобто саме тоді, коли користування майном стає неправомірним. Однак, для притягнення орендаря, що порушив зобов'язання, до зазначеної відповідальності необхідна наявність вини (умислу або необережності) відповідно до вимог статті 614 Цивільного кодексу України;
- оскільки позивач-1 заявив до стягнення з відповідача після закінчення дії договору, тобто після 10.10.2021, орендну плату, а не неустойку, вимога останнього про стягнення з відповідача орендної плати за період з 10.10.2021 до 30.06.2023 задоволенню не підлягає;
- після 10.10.2021 відповідач користується об'єктом оренди неправомірно, а тому підстав для стягнення саме орендної плати немає. При цьому орендодавець не позбавлений можливості заявити до відповідача вимоги про стягнення санкцій у вигляді неустойки в подвійному розмірі орендної плати за фактичне користування після закінчення строку дії договору;
- оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма статті 762 Цивільного кодексу України ("Плата за користування майном") і охоронна норма частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України ("Обов'язки наймача у разі припинення договору найму") не можуть застосовуватися одночасно, адже орендар не може мати одночасно два обов'язки, які суперечать один одному: сплачувати орендну плату, що здійснюється за правомірне користування майном, і негайно повернути майно;
- оскільки строк дії договору закінчився 10.10.2021, а на час вирішення спору по суті відсутні докази повернення з оренди об'єкта оренди, суд вбачає необхідність захистити інтереси Дніпровської міської територіальної громади і усунути перешкоди у користуванні майном, яке є комунальною власністю, а тому спільна вимога позивачів-1,2 про зобов'язання відповідача повернути до комунальної власності Дніпровської міської територіальної громади комунальне нерухоме майно - об'єкт оренди визнається судом обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню (а.с.59-63).
З матеріалів справи, що розглядається, вбачається, що 31.05.2024 майно було повернуто орендарем (відповідачем) з оренди, про що сторонами договору було складено Акт повернення об'єкта оренди (а.с. 58), в якому сторони зазначили, що відповідно до пункту 11 договору оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності Дніпровської міської територіальної громади від 12.10.2018 № 449-ДРА/18, сторони склали даний Акт повернення об'єкта оренди про те, що балансоутримувач прийняв, а орендар передав об'єкт оренди - нерухоме майно - нежитлове приміщення, загальною площею 245,2 кв. м, розміщене за адресою: проспект Дмитра Яворницького, 123Б, м. Дніпро, у комплекті та у стані, що відповідають істотним умовам договору оренди від 12.10.2018 (пункт 1 акту). Відповідно до пункту 2 Акту орендодавець, балансоутримувач і орендар погодилися, що станом на 31.05.2024 за орендарем існує заборгованість: балансолутримувачу зі сплати орендної плати у розмірі 690 069 грн. 41 коп.; до загального фонду бюджету Дніпровської міської територіальної громади зі сплати орендної плати у розмірі 113 345 грн. 97 коп. та пені у розмірі 5 496 грн. 14 коп. (а.с.58).
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню, з огляду на таке.
Позивач заявив до стягнення з відповідача орендну плату за період користування орендованим майном з 01.07.2023 по 31.05.2024. При цьому договір оренди діяв до 10.10.2021.
Користування майном за договором оренди є правомірним, якщо воно відповідає його умовам та положенням чинного законодавства, які регулюють такі правовідносини з урахуванням особливостей предмета найму та суб'єктів договірних правовідносин.
Відносини найму (оренди) у разі неправомірного користування майном можуть регулюватися умовами договору, що визначають наслідки неправомірного користування майном, та нормами законодавства, які застосовуються до осіб, які порушили зобов'язання у сфері орендних відносин.
Правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов'язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку, і обов'язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759, 762, 763 Цивільного кодексу України. Із припиненням договірних (зобов'язальних) відносин за договором у наймача (орендаря) виникає новий обов'язок - негайно повернути наймодавцеві річ.
Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільного кодексу України.
Частиною 1 статті 785 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Отже, після спливу строку дії договору оренди невиконання чи неналежне виконання обов'язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов'язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов'язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.
Як встановлено судом, відповідач після закінчення строку оренди (10.10.2021) не повернув орендоване майно позивачу; таке повернення відбулось лише 31.05.2024.
Так, відповідно до вимог частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.
Відтак, користування майном після припинення договору оренди є таким, що здійснюється не відповідно до його умов - неправомірне користування майном, у зв'язку з чим вимога щодо орендної плати за користування майном за умовами договору, що припинився (у разі закінчення строку, на який його було укладено тощо), суперечить змісту правовідносин за договором найму (оренди) і регулятивним нормам Цивільного кодексу України.
Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма статті 762 Цивільного кодексу України ("Плата за користування майном") і охоронна норма частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України ("Обов'язки наймача у разі припинення договору найму") не можуть застосовуватися одночасно, адже орендар не може мати одночасно два обов'язки, які суперечать один одному: сплачувати орендну плату, що здійснюється за правомірне користування майном, і негайно повернути майно.
Отже, положення пункту 3 частини 1 статті 3 та статті 627 Цивільного кодексу України про свободу договору не застосовуються до договорів оренди в тій їх частині, якою передбачені умови щодо здійснення орендної плати за період від моменту припинення дії договору до моменту повернення орендованого майна, оскільки сторони в такому випадку відступають від положень актів цивільного законодавства (стаття 6 Цивільного кодексу України).
Неврахування таких висновків щодо застосування положень цивільного та господарського законодавства на практиці призводить до того, що з орендаря, який після припинення строку дії договору оренди не повернув майно орендодавцю на його вимогу, фактично стягується потрійний розмір орендної плати, а саме: безпосередньо орендна плата, а також неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення. Наведений підхід у регулюванні орендних правовідносин, вочевидь, не узгоджується з такими загальними засадами цивільного законодавства, як справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України).
З викладеного вбачається, що обов'язок орендаря сплачувати орендну плату за користування орендованим майном зберігається до припинення договору оренди (до спливу строку його дії), оскільки орендна плата є платою орендаря за користування належним орендодавцю майном та відповідає суті орендних правовідносин, що полягають у строковому користуванні орендарем об'єктом оренди на платній основі.
Водночас, неустойка, стягнення якої передбачено частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі (після) припинення договору оренди - якщо наймач не виконує обов'язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення вказаного договору, коли користування майном стає неправомірним. Для притягнення орендаря, що порушив зобов'язання, до зазначеної відповідальності необхідна наявність вини (умислу або необережності) відповідно до вимог статті 614 Цивільного кодексу України.
Тому, яким би способом у договорі оренди не регламентувалися правовідносини між сторонами у разі невиконання (несвоєчасного виконання) наймачем (орендарем) обов'язку щодо повернення речі з найму (оренди) з її подальшим користуванням після припинення такого договору, проте ці правовідносини не можуть врегульовуватись іншим чином, ніж визначено частиною 2 статті 785 Цивільний кодекс України (зокрема, з установленням для наймача (орендаря) будь-якого іншого (додаткового) зобов'язання, окрім того, що передбачений вказаною нормою).
Аналогічна правова позиція викладена в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19.
Суд також зазначає, що з аналогійних підстав позивачу вже було відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення орендної платі за спірним договором за період користування майном з 11.10.2021 по 30.06.2023; також в рішенні Господарського суду Дніпропетровської області від 08.02.2024 по справі № 910/13486/23 позивачу було роз'яснено, що належним способом захисту з 11.10.2021 є саме стягнення неустойки на підставі частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України.
Слід відзначити, що вимоги щодо стягнення неустойки на підставі частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України за період прострочення повернення майна з оренди (у даному випадку за період з 01.07.2023 по 31.05.2024) у даній справі позивачем не заявлені.
Враховуючи вказане, у задоволенні вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 28 746 грн. 86 коп., заявленого як заборгованість з орендної плати за період користування майном з 01.07.2023 по 31.05.2024, слід відмовити.
Враховуючи вказане, позовні вимоги в частині стягнення 3% річних в сумі 1 783 грн. 89 коп. також не підлягають задоволенню, як такі, що є похідними вимогами від основної вимоги - основного боргу в сумі 28 746 грн. 86 коп. Отже в задоволенні позову в цій частині також слід відмовити.
Враховуючи все вище викладене, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Щодо розподілу судових витрат по справі суд зазначає таке.
Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Судовий збір, який підлягав сплаті позивачем, становить 3 028 грн. 00 коп., у той же час під час звернення із позовом до суду позивачем було сплачено судовий збір в сумі 9 500 грн. 00 коп.
У відповідності до пункту 2 частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір та інші судові витрати в разі відмови в позові покладаються на позивача.
В даному випадку, у зв'язку із прийняттям судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, судом, у відповідності до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, покладаються на позивача.
При цьому, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Суд відзначає, що, у зв'язку з внесенням позивачем судового збору у більшому розмірі, частина судового збору (6 472 грн. 00 коп.) підлягає поверненню позивачу з державного бюджету в порядку, передбаченому пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" (після надходження відповідного клопотання за ухвалою суду).
Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
У задоволенні позовних вимог Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дергіз" про стягнення заборгованості за договором оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста № 449-ДРА/18 від 12.10.2018 у загальному розмірі 30 530 грн. 75 коп. - відмовити у повному обсязі.
Судові витрати покласти на позивача - Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складене та підписане 08.09.2025.
Суддя Ю.В. Фещенко