03.09.2025 року м.Дніпро Справа № 904/1365/23
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,
суддів: Іванова О.Г., Чередка А.Є.
секретар судового засідання Жолудєв А.В.
розглянувши апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 )
на додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.01.2025 (суддя Ярошенко В.І.)
у справі № 904/1365/23
за позовом ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 )
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ісполін Плюс"
про стягнення штрафних санкцій
та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІСПОЛІН ПЛЮС"
до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 )
про стягнення збитків
ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом, в якому просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ісполін Плюс" пеню у розмірі 129 447,17 грн.
17.04.2023 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Ісполін Плюс" надійшла зустрічна позовна заява, в якій просить стягнути матеріальні збитки у розмірі 11 500 грн.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 18.12.2023 у позовних вимогах за первісним позовом відмовлено в повному обсязі, у задоволенні зустрічного позову відмовлено.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Ісполін плюс" 02.01.2024 подало до суду заяву про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу.
Додатковим рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 13.01.2025 у справі № 904/1365/23 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Ісполін Плюс" про розподіл судових витрат задоволено частково.
Стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ісполін Плюс" витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 9 800 грн.
В іншій частині відмовлено.
Не погодившись з вказаним додатковим рішенням ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) подано апеляційну скаргу, згідно якої просить додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13 січня 2025 року у справі №904/1365/23 в частині стягнення з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ісполін Плюс" витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 9 800 грн. - скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні вимоги щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 9 800 грн.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказує на те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що:
- оскільки рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 18 грудня 2023 року в задоволенні позовних вимог Головного центру до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ісполін Плюс» про стягнення пені у розмірі 128 345, 09 грн відмовлено у повному обсязі, а також відмовлено у задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Ісполін Плюс" до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про стягнення збитків у розмірі 11 500 грн. - судові витрати, пов'язані з розглядом справи слід покласти на позивача за зустрічним позовом.
Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду.
Хронологія надходження інших процесуальних документів до суду.
Відповідач/позивач за зустрічним позовом своїм правом на подання відзиву не скористався.
За приписами ч. 3 ст. 263 ГПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
В судове засідання 03.09.2025 сторони, будучи повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, уповноважених представників не направили, про причини неявки суд не проінформували.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У рішеннях від 28.10.1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз'яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.
У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").
«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G. B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб'єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.
Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.
Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").
Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.
Згідно ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя навіть в умовах воєнного стану.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов'язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Обов'язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).
Тобто сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об'єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).
Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об'єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.
Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Так, апеляційне провадження у даній справі здійснюється на підставі поданої ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) апеляційної скарги, в межах її доводів та вимог, що відповідає приписам ч. 1 ст. 269 ГПК України. Жодних доповнень до неї протягом визначеного ГПК України процесуального строку не подавалося.
Враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, з огляду на те, що суд не визнавав обов'язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, приймаючи до уваги необхідність дотримання розумних строків провадження, обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах, а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі представників сторін.
Судом апеляційної інстанції було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та диспозитивності.
Розгляд справи здійснювався судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч. 3 ст. 222 ГПК України без фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу.
Апеляційний господарський суд, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об'єктивність встановлених обставин і висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав.
Згідно ст. 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.
За п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України від 05.07.2012 № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
За п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до ст. 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
За змістом ст. 1 Закону № 5076-VI договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.
Варто зауважити, що адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (правова позиція Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 06.03.2019 у справі № 922/1163/18).
Враховуючи положення ст. 28 Правил адвокатської етики, адвокату необхідно дотримуватись принципу розумного обґрунтування розміру оплати юридичної допомоги. Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати: обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його кваліфікацію та адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка.
Згідно ст. 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 16 ГПК України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 зазначеного Кодексу).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Згідно ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Як передбачено п. 1 ч. 3 цієї статті до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 ГПК України).
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 цього Кодексу).
Згідно ч.ч. 3-5 ст. 126 зазначеного Кодексу для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Аналіз відповідних норм процесуального закону засвідчує, що реалізація принципу відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в декілька основних етапів:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).
Апеляційний суд вважає за необхідне акцентувати увагу на тому, що ч. 4 ст. 126 ГПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути спів мірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Отже, суд, який вирішує питання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, має надавати оцінку тим обставинам, щодо яких є заперечення у клопотанні іншої сторони, а також її доказам невідповідності заявлених до відшкодування витрат критеріям співмірності. Окрім того, суд, виконуючи вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, має чітко зазначити, яка з вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України була не дотримана при визначенні розміру витрат на оплату послуг адвоката, оскільки лише з цих підстав можна зменшити розмір витрат, який підлягає розподілу між сторонами.
Поряд із загальним правилом розподілу судових витрат, визначеним у ч. 4 ст. 129 ГПК України, у ч. 5 цієї норми визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Такий правовий висновок є усталеним та викладений, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.
Відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, визначені також положеннями ч.ч. 6, 7, 9 ст. 129 цього Кодексу.
При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
До того ж суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
Такі критерії оцінки поданих заявником доказів суд застосовує з урахуванням особливостей кожної справи та виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, приписів статей 123-130 ГПК України та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"
Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі №911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).
Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
Такі докази, відповідно до частини першої статті 86 ГПК України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Ісполін плюс" просить розподілити понесені ним витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 27 800 грн.
В підтвердження витрат, які має сплатити позивач у зв'язку з розглядом даної справи, суду надано наступні докази: копія договору про надання правової допомоги № 0201НК/23 від 02.01.2023; копія додаткової угоди №1 до договору про надання правової допомоги № 0201НК/23 від 02.01.2023; копія акту надання юридичних послуг № 1/НК/23 від 13.04.2023; копія рахунку на оплату №1304/23 від 13.04.2023 на суму 27 800 грн; платіжна інструкція № 904 від 14.04.23 на суму 27 800 грн; копія ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії АР № 1119153 від 29.03.23; копія свідоцтва про право заняття адвокатською діяльністю від 11.06.19 на ім'я Мондріч А.Є.
З матеріалів справи вбачається, що 02.01.2023 між адвокатом Мондріч А.С. та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ісполін Плюс" укладено договір про надання правової допомоги № 0201НК/23 від 02.01.2023.
Відповідно до пункту 1.1 договору, клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов'язання надати йому правову допомогу на умовах, передбачених п.2.1 цього договору під час розгляду справи (справ) про стягнення штрафних санкцій відносно Товариства з обмеженою відповідальністю "Ісполін плюс", заявлених з боку ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) АДРЕСА_1 за договорами № 88-22 від 16.03.2022, № 89-22 від 16.03.2022, № 91-22 від 16.03.2022, № 92-22 від 16.03.2022, у відношенні клієнта.
Згідно з п.4.1 договору, за правову допомогу, надану адвокатом, клієнт сплачує гонорар, розмір та порядок сплати якого є конфіденційною інформацією і зазначається у додатковій угоді, яка є частиною цього договору.
Після виконання наданих юридичних послуг адвокатом, та за відсутності з боку клієнта обґрунтованих претензій, між клієнтом та адвокатом укладається акт виконаних наданих юридичних послуг, який клієнт зобов'язаний прийняти та затвердити підписом 2 робочих днів (п.4.2 договору)
Пунктом 7.1 договору, цей договір набуває чинності з моменту його підписання та укладений на строк до 31.12.2023, та доки не будуть вичерпані всі надані національним законодавством засоби захисту і в справі не буде прийнято остаточне рішення.
02.01.2023 сторонами підписано додаткову угоду № 1 до договору про надання правової допомоги № 0201НК/23 від 02.01.2023, за змістом якої погоджено вартість послуг, які складають:
1. Представництво інтересів в судовому засіданні 1 година - 2 000 грн;
2. Представництво інтересів клієнта в судовому засіданні, яке не відбулось за вини суду 1 год - 500 грн;
3. Складання заяв, клопотань - 1 000 грн за 1 годину вартості робіт;
4. Складання та подання позову - 2 000 грн за 1 годину вартості роботи;
5. Складання пояснення, відзиву, відповіді на відзив, доповнення до позову, уточнення позову - 1 500 грн. за 1 годину вартості роботи;
6. Складання та подання апеляційної скарги - 3 000 грн за 1 годину вартості роботи;
7. Складання та подання касаційної скарги - 4 000 грн за 1 годину вартості роботи;
8. Вихід адвоката до державних установ, органів, др. для збору інформації, доказів для підготовки справи, подання матеріалів до суду і т.п. - 1 000 грн за 1 годину зайнятості адвоката в даних установах;
9. Складання та подання адвокатського запиту - 1 500 грн за годину вартості роботи;
10. Ознайомлення з матеріалами справи - 800 грн за 1 годину ознайомлення з матеріалами справи;
11. Витрати, понесені по справі, які включають копіювання, роздруківку первинних документів, телефонний, поштовий зв'язок, транспортні витрати - 585,73 грн за 1 годину вартості робіт.
За даним актом надання юридичних послуг № 1/НК/23 від 13.04.2023, адвокат та клієнт уклали акт про надання юридичних послуг загальною сумою 27 800 грн., з яких:
- 31.03.2023 ознайомлення з матеріалами справи № 904/1365/ 23 - 800 грн за 1 год. Всього 800 грн
- підготовка, складання та подання до суду відзиву на позовну заяву у справі №904/1365/23 - 1 500 грн за 4 год. Всього 6 000 грн.
- підготовка, складання та подання до суду заперечення на відповідь на відзив - 1 500 грн за 1 год. Всього 1 500 грн.
- підготовка, складання та подання до суду пояснення в інтересах клієнта - 1 500 грн за 1 год. Всього 1 500 грн.
- підготовка, складання та подання до суду клопотання про зобов'язання позивача перерахувати правові витрати на розрахунковий рахунок суду, в інтересах клієнта - 1 000 грн за 1 год. Всього 1 000 грн.
- підготовка, складання та подання до суду зустрічної позовної заяви про стягнення матеріальних збитків - 2 000 грн за 4 год. Всього 8 000 грн.
- підготовка, складання та подання до суду відповіді на відзив - 1 500 грн за 2 год. Всього 3 000 грн.
- представництво інтересів клієнта в судових засіданнях по справі № 904/1365/23 - 2000 грн за 1 год. Всього 6 000 грн з урахуванням участі у 3 засіданнях.
Платіжною інструкцією № 904 від 14.04.2023 на суму 27 800 грн позивач повністю оплатив адвокату вартість вказаної правничої допомоги.
Таким чином, розмір понесених Товариством з обмеженою відповідальністю “ІСПОЛІН ПЛЮС» на правову допомогу в суді першої інстанції з розгляду цієї справи, є підтвердженим.
Представництво інтересів позивача у справі здійснювалося адвокатом Мондріч А.Є. на підставі ордеру серія АР № 1119153 від 29.03.23
До Центрального апеляційного господарського суду від представника ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) надійшло заперечення на клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в якому просить суд в задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Ісполін Плюс" про стягнення витрат професійну правничу допомогу - відмовити в повному обсязі у зв'язку з тим, що у задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Ісполін Плюс" до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про стягнення 11 500,00 грн відмовлено.
Частково задовольняючи заяву відповідача/позивача за зустрічним позовом про ухвалення додаткового рішення, господарський суд, надавши оцінку доказам щодо фактично понесених витрат позивачем на професійну правничу допомогу, врахувавши співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та значенням справи для сторони, дійшов висновку за можливе не розподіляти всю заявлену до стягнення суму правничої допомоги та стягнути з позивача на його користь 9 800,00 грн витрат на правничу допомогу.
Колегія суддів погоджується з висновком господарського суду, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути не лише доведений, а документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
При цьому слід зауважити, що оскільки первісні позовні вимоги було задоволено частково, витрати на правову допомогу, понесені ТОВ "Ісполін Плюс" в суді першої інстанції при розгляді даної справи підлягають стягненню з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) лише в частині надання послуг адвоката щодо позовних вимог за первісним позовом, оскільки у задоволенні зустрічного позову було відмовлено.
Оцінивши надані ТОВ "Ісполін Плюс" докази на підтвердження понесених витрат щодо надання правової допомоги в контексті співмірності витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, витраченим на їх виконання, з огляду на зазначені положення ГПК України, визначені практикою ЄСПЛ критерії, принципи реальності та розумності судових витрат, враховуючи доводи позивача за первісним позовом щодо необґрунтованості заявлених витрат, принцип пропорційності, диспозитивності та змагальності, колегія суддів вважає обґрунтованою суму витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи в суді першої інстанції у розмірі 9800,00 грн.
Дійсно, заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співрозмірним зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, тому стягнення адвокатських витрат у зазначеній позивачем сумі не відповідає критеріям розумності, співрозмірності та справедливості.
Спірні правовідносини виникли за договором поставки та стосуються стягнення суми боргу та стягнення збитків, що не потребувало вивчення судової практики тощо. До того ж, між сторонами існує чимало подібних спорів, які пов'язані між собою фактичним та нормативним обґрунтуванням та вже були вирішені судами різних інстанцій.
Відтак, є завищеною вартість послуги з підготовки, складання та подання до суду заяв по суті спору (відзиву на позов, заперечень на відповідь на відзив), а також клопотань та пояснень у розмірі 10 000 грн. Адже, написання позовної заяви не потребувало від адвоката значних зусиль, оскільки спір є малозначним та типовим для сторін за своїми обставинами, а сума позову - незначною. Дії щодо збирання доказів адвокатом не вчинялись, оскільки в позивача наявні всі необхідні документи, що стосуються договору поставки.
При цьому судом враховано, що заявлені до стягнення витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 27 800 грн розподілені також із дотриманням принципу пропорційності до розміру незадоволених вимог, таким чином, з позивача за первісним позовом на користь відповідача за первісним позовом правомірно стягнено 9 800,00 грн.
Щодо тверджень ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про те, що витрати на правничу допомогу не підлягають стягненню, оскільки у задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Ісполін Плюс" відмовлено, колегія суддів зазначає, що господарським судом здійснено розподіл витрат на правничу допомогу, понесених відповідачем за результатами розгляду первісного позову, розмір яких розраховано пропорційно сумі позовних вимог, у задоволенні яких позивачу було відмовлено.
Як правильно зауважено в оскаржуваному рішенні, заявлені витрати з підготовки, складання та подання зустрічної позовної заяви у розмірі 8 000 грн та відповіді на відзив відповідача за зустрічним позовом у розмірі 3 000 грн задоволенню не підлягають, оскільки згідно з рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 18.12.23 витрати за подання зустрічного позову покладено на позивача за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ісполін Плюс".
Апелянтом не наведено змістовних аргументів щодо неправильного вирішення судом питання розподілу судових витрат, а апеляційним судом не встановлено порушень або неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвели до неправильного вирішення процесуального питання щодо розподілу судових витрат.
З огляду на усе вищевказане, колегія суддів відхиляє доводи скаржника, наведені ним у апеляційній скарзі, як необґрунтовані.
Відтак, відсутні підстави для зміни або скасування додаткового рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.01.2025, яке ухвалено з дотриманням вимог ст. 236 ГПК України.
За розгляд апеляційної скарги при зверненні до суду апеляційної інстанції ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) сплатив судовий збір у розмірі 3 220,80 грн, що підтверджується платіжним інструкцією № 594 від 24.01.2025.
Об'єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в постанові від 20.12.2019 у справі № 240/6150/18 дійшла висновку, що судовий збір не сплачується при оскарженні додаткового судового рішення, яким вирішено питання розподілу судових витрат або встановлено порядок виконання судового рішення, тобто вирішення тих питань, які не пов'язані із вимогами позову, але в обов'язковому порядку мають бути вирішені судом.
Отже, апеляційні та касаційні скарги подані на судове рішення місцевого суду про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, не є об'єктом справляння судового збору.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду в постановах від 01.10.2020 у справі № 910/15191/19, від 22.02.2021 у справі № 922/3439/19, від 20.07.2021 у справі № 922/2604/20, від 02.11.2021 у справі № 922/4198/20, від 09.12.2021 у справі №910/570/16, від 14.12.2021 у справі № 910/17870/20, від 26.05.2022 у справі № 918/339/21.
Враховуючи викладене, подана апеляційна скарга на додаткове рішення не підлягала оплаті судовим збором відповідно до Закону України «Про судовий збір».
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 7 ЗУ «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Відповідно до ч. 2 цієї статті у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.
А як передбачено ч. 5 цієї статті повернення сплаченої суми судового збору здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики.
Таким чином, сплачений апелянтом за подання апеляційної скарги судовий збір у розмірі 3 220,80 грн може бути повернутий з державного бюджету за умов подання відповідного клопотання, як це передбачено Законом України «Про судовий збір».
Керуючись статтями 123, 124, 126, 129, 244, 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.01.2025 у справі №904/1365/23 залишити без задоволення.
Додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.01.2025 у справі № 904/1365/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови підписано 09.09.2025
Головуючий суддя В.Ф. Мороз
Суддя О.Г. Іванов
Суддя А.Є. Чередко