вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"28" серпня 2025 р. Справа№ 910/2165/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тарасенко К.В.
суддів: Тищенко А.І.
Коробенка Г.П.
секретар судового засідання: Гріщенко А.О.
за участі представників:
прокурор: Рудяк А.М.
від позивача: Савицький Д.С.
від відповідача: Гордієнко Л.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «КСМ-Трейд»
на рішення Господарського суду міста Києва від 08.05.2025
у справі № 910/2165/25 (суддя - Привалов А.І.)
за позовом Заступника керівника Черкаської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону звернувся в інтересах держави в особі Міністерства оборони України
до Товариства з обмеженою відповідальністю «КСМ-Трейд»
про визнання правочину недійсним в частині та стягнення 368 989,01 грн
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
1.1. короткий зміст позовних вимог
Заступник керівника Черкаської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону звернувся в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «КСМ-Трейд», у якому просить суд:
- визнати недійсними п.п.1.1, 3.1 Договору про постачання для державних потреб мастильних засобів (09210000-4) для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України) від 15.11.2022 №286/1/22/87, укладеного між Міністерством оборони України та Товариством з обмеженою відповідальністю «КСМ-Трейд», у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість;
- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КСМ-Трейд» на користь Міністерства оборони України 368 989,01 грн, з яких 302 772,34 грн безпідставно сплачених коштів, інфляційні втрати на суму 48 224,52 грн та 3% річних - 17 992,15 грн.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги прокуратура стверджує, що п.п.1.1, 3.1 оспорюваного правочину в частині включення до ціни договору суми ПДВ суперечать вимогам Податкового кодексу України та постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану» №178 від 02.03.2022, що є підставою для визнання цих пунктів договорів недійсними у зазначеній частині.
Також прокуратура вказує на наявність підстав для стягнення з відповідача суми сплаченого Міністерством оборони України ПДВ у розмірі 302 772,34 грн як безпідставно отриманих коштів, а також 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на вказану суму.
1.2. короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.05.2025 у справі № 910/2165/25 позовні вимоги задоволено повністю.
Визнано недійсними пункти 1.1, 3.1 Договору про постачання для державних потреб мастильних засобів (09210000-4) для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України) від 15.11.2022 №286/1/22/87, укладеного між Міністерством оборони України та Товариством з обмеженою відповідальністю «КСМ-Трейд» у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «КСМ-Трейд» на користь Міністерства оборони України суму безпідставно набутих коштів у розмірі 302 772,34 грн, суму інфляційних втрат - 48 224,52 грн, 3% річних - 17 992, 15 грн.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «КСМ-Трейд» на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону суму судового збору у розмірі 8 562,84 грн.
Задовольняючи позовні вимоги про визнання недійсними спірних пунктів Договору, суд виходив з того, що предметом спірних договорів є постачання для державних потреб мастильних засобів (за кошти Державного бюджету України), та як наслідок спірні умови Договору в частині сплати ПДВ суперечать положенням Податкового кодексу України та Постанови №178. Також за висновком суду, оскільки відповідач отримав від позивача суму ПДВ, наявні правові підстави для стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів в сумі 302 772,34 грн.
Крім того, суд встановив наявність підстав для нарахування інфляційних втрат та суми 3% річних, а тому, визнавши розрахунки позивача вказаних вимог обґрунтованими, дійшов висновку про задоволення вказаних вимог.
1.3. короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «КСМ-Трейд» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 08.05.2025 у справі №910/2165/25 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
2. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ:
2.1. визначення складу суду, заяви, клопотання
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.05.2025 для розгляду даної справи визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Тарасенко К.В., судді: Коробенко Г.П., Кравчук Г.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.05.2025 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/2165/25 та відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «КСМ-Трейд» на рішення Господарського суду міста Києва від 08.05.2025 у справі до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи № 910/2165/25.
09.06.2025 матеріали справи надійшли до суду апеляційної інстанції.
Розпорядженням керівника апарату суду від 11.06.2025 у зв'язку з перебуванням судді Кравчука Г.А., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем) у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.06.2025 у справі визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Тарасенко К.В., судді - Коробенко Г.П., Тищенко А.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.06.2025 відкрито апеляційне провадження у справі № 910/2165/25 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «КСМ-Трейд» на рішення Господарського суду міста Києва від 08.05.2025 та призначено апеляційну скаргу до розгляду на 10.07.2025.
19.06.2025 через систему «Електронний суд» від Черкаської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони надійшов відзив на апеляційну скаргу.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.07.2025 відкладено розгляд справи № 910/2165/25 на 28.08.2025.
2.2. узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апелянт вважає, що висновок суду першої інстанції не відповідає обставинам справи, судом неправильно застосовано норми права та порушено ст.ст. 210, 236 Господарського процесуального кодексу України.
Скаржник вважає, що судом було неправильно застосовано до спірних правовідносин норми Постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 №178 та підпункту «г» п. п. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 Податкового кодексу України.
За доводами апелянта, судом не враховано, що Постанова №178 прийнята виключно з метою застосування до операцій з виконання мобілізаційних завдань та розповсюджується на суб'єктів, що визначені Постановою №178, тобто операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил України обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою виключно з метою виконання мобілізаційних завдань, однак умови укладеного договору не містять посилань про закупівлю товару для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави. Прокурором та позивачем не було доведено обставин використання отриманого від відповідача товару саме на потреби забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Крім того, відповідач стверджує про неправильне застосування судом першої інстанції статті 1212 Цивільного кодексу України, посилаючись на те, що Міністерство оборони України самостійно сплатило ціну товарів із ПДВ, а тепер намагається стягнути сплачений ПДВ за рахунок коштів відповідача.
Щодо стягнення суми інфляційних втрат та 3% річних відповідач зазначає, що кошти у сумі 302 772,34 грн отримають статус безпідставно набутих тільки у разі та після визнання недійсним цієї умови договору в судовому порядку, відповідно і розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат можливий тільки за період з дня набрання законної сили рішення суду, яким буде визнано недійсність частини договору. До цього часу сплата здійснена на виконання договірних умов, а відтак за доводами відповідача, відсутні підстави для нарахування позивачем 3 % річних та інфляційних втрат на підставі ч.2 ст. 625 ЦК України.
2.3. узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Прокурор подав відзив на апеляційну скаргу, у якому просив суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін, посилаючись на наступне.
Прокурор не погоджується з позицією апелянта в частині неможливості застосування Постанови КМУ №178 до спірних правовідносин, оскільки приписи підпункту «г» підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Розділу V Податкового кодексу України та приписи постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178 поширюються на діяльність Збройних Сил України, яким є позивач, відтак операції з постачання військовим частинам товару за договором №286/1/22/87 від 15.11.2022 оподатковуються за нульовою ставкою, тому передбачення у договорі суми податку на додану вартість є безпідставним.
Черкаська спеціалізована прокуратура у сфері оборони Центрального регіону звертає увагу на правовий висновок Верховного Суду,викладений у постанові від 14.11.2023 у справі № 910/2416/23 щодо застосування ст. пп. «г» пп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 ПК України та п. 1 постанови № 178 у подібних правовідносинах.
Прокурор зазначає, що з боку органу, уповноваженого державою на захист її інтересів (МО України), допущено нездійснення такого захисту - не пред'явлено до суду позов про визнання недійсними у частині договору №286/1/22/87 та стягнення з ТОВ «КСМ-Трейд» коштів у сумі 302 772,34 грн., безпідставно сплачених як ПДВ, а також інфляційних втрат і 3% річних, а внаслідок нездійснення замовником захисту інтереси держави залишились незахищеними, у зв'язку із цим у прокурора виникло не тільки право, але й обов'язок відреагувати на їх порушення шляхом пред'явлення до суду цього позову.
Міністерство оборони України своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалося.
Відтак, з урахуванням частини третьої статті 263 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції, справа розглядається за наявними матеріалами.
2.4. явка в судове засідання
У судове засідання 28.08.2025 з'явилися прокурор, представник позивача та представник відповідача.
Представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги та просив суд її задовольнити.
Прокурор та представник позивача просили суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА.
3.ПОЗИЦІЯ СУДУ:
3.1. встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини
15.11.2022 року між Міністерством оборони України (за договором - Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «КСМ-Трейд» (за договором - Постачальник) був укладений Договір про постачання для державних потреб мастильних засобів (09210000-4) для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України) №286/1/22/87.
За умовами п. 1.1. Договору постачальник зобов'язався поставити у 2022 році мастильні засоби (09210000-4) (далі - товар) для потреб Міністерства оборони України згідно специфікації, а Замовник забезпечити приймання товару та його оплату в асортименті, кількості, у строки і за цінами згідно з специфікацією. Вартість товару з ПДВ складає 2 604 120,00 грн (сума ПДВ 434 020,00 грн).
Пунктом 3.1. Договору погоджено, що ціна Договору становить: без ПДВ 2 170 100,00 грн, крім того ПДВ 434 020,00 грн. Ціна Договору, що підлягає оплаті становить 2 604 120,00 грн, у тому числі податок на додану вартість та вартість вантажних робіт в місцях завантаження і транспортні витрати.
Відповідно до умов п. 4.1. Договору, розрахунок за фактично поставлений товар здійснюється протягом 30 календарних днів (за умови надходження бюджетних коштів на рахунок МОУ за даним кодом видатків) з дати надання постачальником до Департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів Міністерства оборони України належним чином оформлених документів передбачених цим Договором, але не пізніше ніж за п'ять робочих днів до закінчення поточного бюджетного року.
Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2022 року, а в частині проведення розрахунків до повного їх завершення. (п. 10.1. Договору).
На виконання умов указаного Договору позивач на підставі платіжної інструкції №286/1/81 від 24.03.2023 перерахував відповідача за товар кошти в розмірі 1 816 634,10 грн, у тому числі ПДВ - 302 772,34 грн.
3.2. обставини встановлені судом апеляційної інстанції і визначення відповідно до них правовідносин та доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції, а також посилання на норми права
Спір у даній справі виник у зв'язку з тим, що, за твердженням прокурора, відповідачем не повернуто Міністерству оборони України безпідставно отримані кошти у розмірі 302 772,34 грн, сплачені у вигляді податку на додатну вартість, ураховуючи постанову КМУ від 02.03.2022 № 178 «Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану».
Відповідач проти позову заперечує, стверджуючи, що товар не звільнявся від оподаткування податком на додану вартість.
Суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, з чим погоджується судова колегія, виходячи з наступного.
3.2.1. щодо звернення прокурора з даним позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України
За змістом частини 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
За положеннями ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Отже, за змістом наведених норм прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом, а саме: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 року у справі №912/2385/18, зазначила, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Велика Палата Верховного Суду також звернула увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.
У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.
Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Тобто, у вирішенні питання наявності підстав для представництва інтересів держави прокурором дослідженню підлягають наступні обставини: (1) чи знав або повинен був знати компетентний орган про допущені порушення інтересів держави, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся; (2) чи дотримано прокурором розумного строку для надання уповноваженому органу можливості відреагувати на виявлене прокурором порушення та самостійно звернутися до суду з відповідним позовом або ж надати аргументовану відповідь на звернення прокурора.
Міністерство оборони України знало про порушення інтересів держави з боку відповідача, мало повноваження щодо їх захисту, проте з позовом до суду з метою захисту порушених інтересів держави так і не звернувся.
З огляду на вищевикладене, у прокуратури наявні підстави для представництва інтересів держави у спірних правовідносинах та для звернення до суду з даним позовом.
3.2.2. щодо заявлених позовних вимог
Як було зазначено вище, між Міністерством оборони України як замовником та Товариством з обмеженою відповідальністю «КСМ-Трейд» як постачальником був укладений Договір про постачання для державних потреб мастильних засобів (09210000-4) для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України) № від 15.11.2022 №286/1/22/87, на підставі якого між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання параграфа 1 глави 30 ГК України, глави 54 ЦК України (поставка, купівля-продаж).
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Разом з цим у застосуванні положень статей 216, 217 Цивільного кодексу України слід враховувати, що умова договору, щодо якої ставиться вимога про визнання її недійсною, не може бути істотною умовою договору, оскільки в такому випадку правочин має бути визнаний недійсним в цілому. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12.03.2018 року у справі № 910/22319/16.
Колегія суддів виходить з того, що приписи ст. 217 Цивільного кодексу України регулюють питання щодо правової долі правочину, що має дефекти окремих його частин. При цьому закону може суперечити лише певна частина умов правочину, а інша - йому відповідати. Отже, за таких обставин не завжди доцільно визнавати правочин недійсним у цілому. Недійсність окремої частини правочину не призводить до недійсності інших його частин. Тому законодавець не встановлює недійсності правочину через недійсність окремої його частини, але лише за умови, якщо є підстави вважати, що правочин міг би бути вчинений без включення до нього цієї недійсної частини.
Зокрема, у випадку, що розглядається, можна припустити наявність договору і без включення до нього умови щодо ПДВ.
Так, хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку.
Подібний за змістом правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 01.06.2021 року у справі № 916/2478/20 та від 03.12.2021 року у справі №910/12764/20.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, врегульовані ПК України.
За своєю правовою сутністю ПДВ є часткою новоствореної вартості та сплачується покупцем (замовником послуг).
Згідно із підпунктом «г» підпункту 195.1.2 ст. 195 Розділу V Податкового кодексу України, за нульовою ставкою оподатковуються операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про оборону України» №1932-XII від 15.04.2023, у разі збройної агресії проти України органи державної влади та органи військового управління, не чекаючи оголошення стану війни, вживають заходів для відсічі агресії. На підставі відповідного рішення Президента України Збройні Сили України разом з іншими військовими формуваннями розпочинають воєнні дії.
02.03.2022 Кабінету Міністрів України було прийнято постанову №178 «Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану», згідно якої до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з'єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» № 794-VII від 27.02.2014 Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження. Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.
Отже, постанова Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 №178 є обов'язковим для виконання нормативно-правовим актом, а, отже, є складовою частиною національного законодавства.
Також нульову ставку податку на додану вартість для операцій з заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту передбачено підпунктом «г» підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України.
Відповідно до п.п. «г» п. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 розділу V Кодексу та Постанови № 178, застосовується як до операцій з постачання пального, так і до операцій з постачання будь-яких інших товарів, що використовуються для забезпечення транспорту, при умові, що такі операції з постачання здійснюються категоріями суб'єктів, що визначені Постановою №178.
За змістом п. 1 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 №671, Міністерство оборони України (Міноборони) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Міноборони є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику з питань національної безпеки у воєнній сфері, сферах оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період.
Міноборони є центральним органом виконавчої влади та військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили та Держспецтрансслужба.
Діючим законодавством на Міністерство оборони України, як на центральний орган виконавчої влади покладено державою функції щодо забезпечення Збройних Сил України необхідними матеріальними ресурсами, то відповідно Міністерство оборони України уповноважене державою виступати при необхідності від імені держави в судах у разі порушення інтересів останнього.
Статтями 3, 5 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» передбачено, що Міністерство оборони України є органом державного управління ЗС України і несе повну відповідальність за їх розвиток та підготовку до виконання завдань оборони, а суб'єктами господарської діяльності у ЗС України є військові об'єднання, військові частини, установи та організації які утримуються за рахунок коштів державного бюджету України, ведуть відокремлене господарство, мають кошторис надходжень та видатків, рахунки в установах банків, печатку із зображенням Державного Герба України із своїм найменуванням.
Позиція суду щодо правомірності застосування при вирішенні даного спору пп. «г» пп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 ПК України та положень постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 №178 відповідає позиції Верховного Суду, наведеній у постановах від 14.11.2023 у справі № 910/2416/23, від 07.08.2024 у справі № 916/2914/23, від 28.05.2024 у справі № 910/12151/23.
Таким чином, наразі наявний висновок Верховного Суду щодо застосування підпункту «г» підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України та пункту 1 Постанови №178.
Постановою Кабінету Міністрів України від 18.07.2024 №831, яка набрала чинності 01.08.2024, внесено зміни до Постанови № 178, а саме:
- у вступній частині постанови слова і цифри «З метою виконання мобілізаційних завдань в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64 «Про введення воєнного стану в Україні»,» замінено словами «З метою здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії російської федерації»;
- пункт 1 викладено в такій редакції: « 1. Установити, що до припинення чи скасування воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», операції з постачання товарів (запасних частин, акумуляторних батарей, автомобільних шин, охолоджуючих рідин, комплектуючих, додаткового обладнання тощо), визначених нормативними та технічними документами, для транспортних засобів (зокрема спеціальних, спеціалізованих транспортних засобів), а також паливно-мастильних матеріалів Збройним Силам, Національній гвардії, Службі безпеки, Службі зовнішньої розвідки, іншим утвореним відповідно до законів військовим формуванням, їх з'єднанням, військовим частинам, підрозділам, розвідувальним органам, Міністерству оборони, Державній прикордонній службі, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації, Міністерству внутрішніх справ, Національній поліції, Державній службі з надзвичайних ситуацій, Управлінню державної охорони, закладам, установам або організаціям, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення національної безпеки та оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою.».
При цьому, суд враховує, що спірний Договір між сторонами було укладено після прийняття постанови №178 від 02.03.2022 «Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану». При цьому, пункти 1.1., 3.1 Договору містять положення про те, що суми договору включають в себе ПДВ (20%).
Отже, враховуючи, що замовником товару за Договором є Міністерство оборони України, пункти 1.1., 3.1. Договору суперечать постанові №178 від 02.03.2022 у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість у розмірі 20%, а не за нульовою ставкою.
З огляду на наведені обставини, оскільки предметом спірних договорів є постачання для державних потреб мастильних засобів (за кошти Державного бюджету України), та як наслідок спірні умови Договору в частині сплати ПДВ суперечать положенням Податкового кодексу України та Постанови №178, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання недійсними спірних пунктів Договору.
Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Судом взято до уваги правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 03.12.2021 року у справі № 910/12764/20 про те, що хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку.
Оскільки відповідачем сума податку на додану вартість у розмірі 302 772,34 грн. отримана за товар, який підлягав оподаткуванню за нульовою ставкою, дана сума коштів є перерахованою поза межами договірних платежів та має наслідком збагачення відповідача за рахунок позивача поза підставою, передбаченою законом.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 10.02.2022 року у справі № 916/707/21.
З урахуванням того, що відповідач отримав від позивача суму ПДВ, наявні правові підстави для стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів в сумі 302 772,34 грн.
Згідно з правовим висновком Верховного Суду щодо застосування ст. 1212 ЦК України в подібних правовідносинах, викладеним у п. 69 його постанови від 25.02.2020 у справі №922/748/19, відповідно до якого актами цивільного законодавства не визначений обов'язок боржника виконати кондикційні зобов'язання тільки після пред'явлення вимоги кредитором. Положення зазначеної статті ЦК України не визначають строк, у межах якого таке повернення має бути здійснене, і до настання якого, вимога про таке повернення не підлягає задоволенню. Це зумовлено природою правовідносин з набуття/збереження/знаходження майна без достатньої правової підстави та вказує на необхідність негайного повернення майна. Особливості правового регулювання кондикційних зобов'язань виключають існування строку для належного/непростроченого виконання таких зобов'язань.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 25.08.2021 у справі № 904/5814/19 погодив подібний висновок судів попередніх інстанцій про те, що підставою для повернення коштів є лише факт їх отримання без достатньої правової підстави, а тому обов'язок з їх повернення виникає на наступний день після такого отримання.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.08.2024 у справі № 916/2914/23.
Таким чином, вимоги прокурора в частині стягнення з відповідача на користь позивача 302 772,34 грн безпідставно набутих коштів є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача суми інфляційних втрат та суми 3% річних.
Згідно зі ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як було встановлено судом раніше, відповідач безпідставно набув кошти в розмірі 302 772,34 грн, тобто за рахунок позивача не в порядку виконання договірного зобов'язання, а поза підставами, передбаченими договором поставки, тобто на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України та незаконно користувався ними до дати пред'явлення позову, а тому наявні підстави для нарахування на безпідставно набуті кошти 3% річних та інфляційних втрат.
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.
У Рекомендаціях Верховного Суду України відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.1997 № 62-97р зазначено, що сума, внесена в період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.
Таким чином, інфляційні втрати підлягають нарахуванню за місяць та відповідно до положень ст. 625 ЦК України можуть бути стягнуті за весь час прострочення боржником грошового зобов'язання.
Перевіривши розрахунки прокуратури по нарахуванню 3% річних в розмірі 17 992,15 грн та інфляційних втрат в розмірі 48 224,52 грн, суд першої інстанції установив, що розрахунки є арифметично правильними, з чим погоджується судова колегія, а тому позовні вимоги у цій частині також підлягають задоволенню.
4. ВИСНОВКИ СУДУ ТА ДЖЕРЕЛА ПРАВА:
4.1. висновки за результатами розгляду матеріалів справи
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення.
4.2. посилання на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).
Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно з ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Згідно з положеннями статті 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені ст. 215 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтею 217 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
У відповідності до ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Згідно з п. 3.1 ст. 3 ПК України податкове законодавство України складається з Конституції України; цього Кодексу; Митного кодексу України та інших законів з питань митної справи у частині регулювання правовідносин, що виникають у зв'язку з оподаткуванням митом операцій з переміщення товарів через митний кордон України (далі - законами з питань митної справи); чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування; нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання цього Кодексу та законів з питань митної справи; рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими цим Кодексом.
У пп. 14.1.178 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що ПДВ - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.
За змістом пп. а і б п. 185.1 ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів/послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст. 186 Податкового кодексу України.
Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
5. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ:
5.1. мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу
Колегією суддів встановлено, що при вирішенні спору судом першої інстанції була надана належна оцінка доводам сторін та всебічно досліджено докази, як окремо, так і в їх сукупності, а тому доводи відповідача про ненадання судом оцінки обставинам справи є необґрунтованими.
Щодо тверджень скаржника про порушення судом першої інстанції положень ст. 236 ГПК України в частині повноти з'ясування обставин справи та оцінки доказів, колегія суддів зазначає, що поняття «обґрунтованого» рішення не можна тлумачити як таке, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент учасників справи, а міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення, водночас сама лише по собі відсутність у тексті оскаржуваного рішення деяких висновків та посилань на деякі аргументи відповідача автоматично не призводить до неправомірності всього судового рішення.
Відповідно до частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Колегія суддів, з огляду на відповідність висновків суду першої інстанції щодо правомірності застосування при вирішенні даного спору пп. «г» пп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 ПК України та положень постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 №178 нормам законодавства та усталеній судовій практиці Верховного Суду в аналогічних правовідносинах, відхиляє доводи відповідача про те, що умови укладеного договору взагалі не містять посилань про закупівлю товару для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави з підстав, викладених у мотивувальній частині цієї постанови.
Суд звертає увагу, що нульову ставку ПДВ для операцій із постачання паливно-мастильних матеріалів для потреб Міністерства оборони визначено не тільки постановою КМУ №178, а й передбачено пп. «г» пп. 195.1.2 п. 195.1. ст. 195 ПК України, а зі змісту вказаних положень вбачається, що вони застосовуються незалежно від того, чи здійснюються такі операції за договорами, укладеними на виконання мобілізаційних завдань (замовлень), чи на виконання інших господарських договорів.
При цьому, у пункті 2.2. договору №286/1/22/87 від 15.11.2022 передбачено, що одержувачами товару є військові частини згідно з рознарядкою Міністерства оборони України.
Усі інші доводи та міркування учасників справи судом апеляційної інстанції враховано та оцінено в мотивувальній частині цієї постанови, однак вони не спростовують наведених вище висновків суду та не можуть бути достатньою підставою для скасування рішення суду першої інстанції.
6. ВИСНОВКИ ПІВНІЧНОГО АПЕЛЯЦІЙНОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ:
Колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, підстав його скасовувати або змінювати не вбачається.
Рішення Господарського суду міста Києва від 08.05.2025 у справі № 910/2165/25 підлягає залишенню без змін.
Апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «КСМ-Трейд» на рішення Господарського суду міста Києва від 08.05.2025 у справі № 910/2165/25 задоволенню не підлягає.
7. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ:
Судові витрати у вигляді судового збору за розгляд апеляційної скарги згідно з ч. 1 ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 275, 276, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «КСМ-Трейд» на рішення Господарського суду міста Києва від 08.05.2025 у справі № 910/2165/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 08.05.2025 у справі № 910/2165/25 залишити без змін.
3. Матеріали справи № 910/2165/25 повернути до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення.
Сторони мають право оскаржити постанову в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 20 днів, відповідно до ст. ст. 286-291 ГПК України.
Повний текст складено та підписано 09.09.2025.
Головуючий суддя К.В. Тарасенко
Судді А.І. Тищенко
Г.П. Коробенко