Справа № 953/405/23 Номер провадження 11-кп/814/1308/25Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2
27 серпня 2025 року м. Полтава
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ
Полтавського апеляційного суду у складі:
головуючого суддіОСОБА_2
суддів: за участю: секретаря судового засідання прокурора захисника обвинуваченого ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ОСОБА_5 ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_7 ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 07 жовтня 2022 року за №12022220000000595, за апеляційною скаргою з доповненнями обвинуваченого ОСОБА_8 на вирок Київського районного суду м. Харків від 14 червня 2023 року,
Цим вироком
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Балаклія Ізюмського р-ну Харківської обл., зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , не судимого,
визнано винуватим і засуджено за ч.7 ст.111-1 КК України на 12 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах на строк 12 років та з конфіскацією всього належного йому майна.
Строк покарання ОСОБА_8 ухвалено обчислювати з 14 червня 2023 року та на підставі ч.5 ст.72 КК України в цей строк зараховано строк попереднього ув'язнення ОСОБА_8 із 07 жовтня 2022 року до 13 червня 2023 року з розрахунку день за день.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат і речових доказів.
За вироком суду ОСОБА_8 визнано винуватим і засуджено за те, що він, будучи громадянином України, здійснив добровільне зайняття посади в незаконному правоохоронному органі, створеному на тимчасово окупованій території, за таких обставин.
За Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 введено воєнний стан на території України строком на 30 діб, який у подальшому продовжено на сьогодні.
У результаті ведення агресивної війни РФ проти України в період часу з 01 березня, але не пізніше 20 березня 2022 року, збройними формуваннями держави-агресора було окуповано м. Балаклія Ізюмського р-ну Харківської обл. із установленням контролю над життєдіяльністю вказаного населеного пункту.
ОСОБА_8 , будучи громадянином України, перебуваючи на території м. Балаклія Харківської обл., тимчасово не працюючи, усвідомлюючи здійснення РФ агресивної війни проти України та захоплення м. Балаклія Ізюмського р-ну Харківської обл. збройними силами РФ, маючи умисел, спрямований на допомогу державі агресору та її незаконно створеним на тимчасово окупованій території м. Балаклія правоохоронним органам, вступив у злочинну змову з окупаційними військами РФ.
У період часу із середини червня до середини липня 2022 року ОСОБА_8 , перебуваючи на території м. Балаклія Ізюмського р-ну Харківської обл., діючи умисно, достовірно знаючи, що за адресою: АДРЕСА_2 , знаходиться ІНФОРМАЦІЯ_2 , а його співробітники виїхали з населеного пункту та не контролюють обстановку щодо життєдіяльності зазначеного населеного пункту, погодився на пропозицію невстановлених військових РФ і добровільно зайняв посаду поліцейського охорони в незаконному правоохоронному органі «народна міліція» під керівництвом ОСОБА_9 , створеному окупаційною адміністрацією РФ на тимчасово окупованій території Харківської обл.
У зазначений вище період часу ОСОБА_8 з 16 години 00 хвилин до 08 години 00 хвилин протягом робочого тижня та у вихідні дні, перебуваючи на вказаній посаді, пов'язаній із охороною прав і свобод людини та охороною громадського порядку, виконував вказівки окупаційної адміністрації, спрямовані на охорону громадського порядку - виконував обов'язки з охорони об'єктів, що розташовані на окупованій території м. Балаклія Ізюмського р-ну Харківської обл.
У цьому кримінальному провадженні також було ухвалені такі судові рішення.
25 квітня 2024 року ІНФОРМАЦІЯ_3 апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8 залишено без задоволення, а вирок ІНФОРМАЦІЯ_4 від 14 червня 2023 року щодо ОСОБА_8 - без зміни.
10 березня 2025 року Верховним Судом касаційні скарги засудженого ОСОБА_8 і його захисника ОСОБА_7 задоволено частково, ухвалу ІНФОРМАЦІЯ_5 від 25 квітня 2024 року щодо ОСОБА_8 скасовано та призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційний суд не дотримався вимог ст.ст.370, 419 КПК України та, залишаючи апеляційну скаргу ОСОБА_8 без задоволення, належним чином не перевірив усіх доводів, викладених у ній, відповідей на них не дав, не провів ретельного аналізу й оцінки обставин, на які посилався апелянт.
В апеляційній скарзі з доповненнями обвинувачений ОСОБА_8 , посилаючись на невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати вирок Київського районного суду м. Харків від 14 червня 2023 року й закрити кримінальне провадження щодо нього на підставі п.3 ч.1 ст.284 КПК України або перекваліфікувати його дії з ч.7 ст.111-1 КК України на ч.4 ст.111-1 КК України та призначити йому покарання у вигляді 3 років позбавлення волі. Свої вимоги мотивує тим, що місцевий суд не врахував те, що: надані прокурором докази не підтверджують його ( ОСОБА_8 ) винуватість у пред'явленому обвинуваченні, стороною обвинувачення не було доведено належними й допустимими доказами факт вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч.7 ст.111-1 КК України, його співпраці з державою-агресором, те, що він діяв із прямим умислом і метою, спрямованими проти основ національної безпеки України, виконував організаційно-розпорядчі чи адміністративно-господарські функції, здійснював правоохоронну діяльність, добровільно зайняв посаду в незаконному правоохоронному органі, створеному на окупованій території та наявність такого органу; він охороняв аптеку й контролера приватного ринку виключно в інтересах приватних осіб, за їх особистим проханням, під примусом, надаючи послуги охорони приватної господарської діяльності, два з половиною тижні в квітні та на початку травня перебував у полоні військовослужбовців РФ, утримувався в приміщенні місцевого відділу поліції, в ході чого щодо нього застосовувалось фізичне й психологічне насильство; інкриміновані йому дії не заподіяли та не могли заподіяти шкоди фізичній, юридичній особі, суспільству, державі, що свідчить про наявність умов, визначених у ст.11 КК України; у доказі - «табель обліку робочого часу працівників Балаклійського ВП за липень 2022 року», який міститься в т.2 на арк.14 відсутні характерні риси документа та його ( ОСОБА_8 ) власноручні записи, та інші аналогічні «табелі обліку робочого часу й списки працівників» не містять його прізвища, що свідчить про фальсифікацію запису з його прізвищем у зазначеному вище доказі; показання свідків ґрунтуються на припущеннях і чутках, а також надані з чужих слів і не підтверджуються іншими доказами, через це не є доказами по справі; документи, на як наявне посилання в оскаржуваному вироку: блакитний учнівський зошит (т.1 а.п.234-237), «табель учета рабочего времени сотрудников ІНФОРМАЦІЯ_6 за июль месяц 2022 г.» (т.2 а.п.21-24), «штатное расписание сотрудников ІНФОРМАЦІЯ_7 за июль месяц 2022 г.», (т.2 а.п.28-30), «журнал реестрации инструктажа личного состава ІНФОРМАЦІЯ_6 » (т.2 а.п.47-48), «табель учета рабочего времени ІНФОРМАЦІЯ_6 за июнь 2022 года» (т.2 а.п.49), суперечать іншим письмовим документам, наявним у матеріалах кримінального провадження: «табель учета рабочего времени за июль 2022 года сотрудников ІНФОРМАЦІЯ_7 » (т.2 а.п.27), «список сотрудников ІНФОРМАЦІЯ_7 » (т.2 а.п.33), «штатное расписание», у яких відсутнє зазначення його прізвища; протоколи пред'явлення для впізнання складені з порушенням приписів ст.228 КПК України; в матеріалах кримінального провадження відсутні відомості на підтвердження повноважень слідчого ОСОБА_10 , в постанові про створення слідчої групи від 07 жовтня 2022 року відсутній цей слідчий, рішення про призначення слідчого ОСОБА_10 не надавалась йому ( ОСОБА_8 ) для ознайомлення в порядку ст.290 КПК України, тобто не приймалось, про що також свідчить реєстр матеріалів досудового розслідування, а тому досудове розслідування було здійснено неуповноваженою особою, без дотримання встановленого кримінальним процесуальним законом порядку, та всі прийняті рішення і докази по справі є недопустимими; його затримання було незаконним, так як проведено всупереч вимогам ст.ст.208, 209 КПК України та неуповноваженою особою, при тому, що ч.1 ст.208 КПК України містить вичерпний перелік обставин, що допускають затримання без ухвали слідчого судді, суду; обвинувальний акт не відповідає вимогам ст.291 КПК України, оскільки в ньому не викладено всі юридично значущі обставини, за результатом якого можливо було би ухвалити судове рішення, що відповідає положенням ст.370 КПК України. Також апелянт, оскаржуючи вирок, посилається на те, що: під час судового провадження його не було ознайомлено з його процесуальними правами та обов'язками; він не судимий, має батьків похилого віку.
У запереченні прокурор просить вирок залишити без зміни, а апеляційну скаргу з доповненнями обвинуваченого - без задоволення, посилаючись на безпідставність наведених ОСОБА_8 доводів.
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ заслухала суддю-доповідача, думку обвинуваченого та його захисника на підтримку апеляційної скарги з доповненнями, заперечення прокурора проти апеляційної скарги з доповненнями, вивчила матеріали кримінального провадження, обговорила доводи апеляційної скарги з доповненнями та дійшла висновку про те, що вона не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Статтею 404 КПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно зі ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Доводи обвинуваченого про те, що стороною обвинувачення не було доведено належними й допустимими доказами його винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.7 ст.111-1 КК України, якого він не вчиняв, є неспроможними.
Диспозицією ч.7 ст.111-1 КК України передбачено відповідальність, зокрема, за добровільне зайняття громадянином України посади в незаконних правоохоронних органах, створених на тимчасово окупованій території.
Зазначене вище кримінальне правопорушення полягає у вчиненні громадянином України колабораційної діяльності в умовах тимчасової окупації у вигляді співпраці з державою-агресором у її інтересах, зокрема, через незаконні правоохоронні органи, які створені на тимчасово окупованій території, у формі добровільного, тобто з власної волі та за відсутності фізичного чи психічного примусу, крайньої необхідності, зайняття в них посади, з метою спричинити шкоду державі Україна. Суспільна небезпечність таких дій полягає в тому, що особа допомагає державі-агресору створити вертикаль незаконних органів влади, яка є основою функціонування державного механізму загалом. Саме така форма колабораційної діяльності порівняно з іншими, передбаченими ч.ч.2 та 5 ст.111-1 КК України, визнається законодавцем найбільш суспільно небезпечною.
З огляду на формулювання диспозиції ч.7 ст.111-1 КК України сам факт добровільного зайняття громадянином України посади в незаконному правоохоронному органі, створеному на тимчасово окупованій території, є достатнім для кваліфікації відповідних дій за цією кримінально-правовою нормою.
Висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч.7 ст.111-1 КК України - добровільного зайняття громадянином України посади в незаконному правоохоронному органі, створеному на тимчасово окупованій території, є обґрунтованим, його зроблено на підставі об'єктивного з'ясування обставин, підтверджених доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду з дотриманням ст.23 КПК України й оціненими відповідно до ст.94 КПК України.
За Указом Президента України №64/2022 з 24 лютого 2022 року введено воєнний стан в Україні, який наразі продовжено.
У період часу з березня до вересня 2022 року м. Балаклія Ізюмського р-ну Харківської обл. було тимчасово окуповане РФ, що закрпілено в Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих РФ, затвердженому наказом ІНФОРМАЦІЯ_8 №376 від 28 лютого 2025 року.
Як убачається з показань свідка ОСОБА_11 (старшого інспектора з кадрового забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_9 ) та свідка ОСОБА_12 (поліцейського ІНФОРМАЦІЯ_9 ), ОСОБА_8 раніше працював слідчим ВП №1 Ізюмського РУП ГУНП у Харківській області та перебував у м. Балаклія Харківської обл., у тому числі в період тимчасової окупації цього міста збройними формуваннями РФ.
Факт перебування обвинуваченого з березня по липень 2022 року в м. Балаклія Ізюмського р-ну Харківської обл. і те, що в указаний вище період часу цей населений пункт було окуповано збройними формуваннями держави-агресора стороною захисту не оспорюється.
Свідок ОСОБА_13 (мешканець м. Балаклія, який раніше працював місцевим фотографом) у своїх показаннях підтвердив те, що після того як м. Балаклія було тимчасово окуповане РФ йому в середині червня 2022 року представники «народної російської міліції» запропонували «по-доброму» сфотографувати своїх співробітників для посвідчення. Затим його привезли до відділення на АДРЕСА_2 , де він фотографував працівників «російської міліції», середи яких був і ОСОБА_8 . Фотознімки замовлялись за вказівкою ОСОБА_9
07 жовтня 2022 року в ході пред'явлення для впізнання свідок ОСОБА_13 упізнав ОСОБА_8 як чоловіка, якого він фотографував для документів за адресою: АДРЕСА_2 , та фотознімки якого в подальшому передавав у «відділ кадрів народної міліції», що підтверджується протоколом названої слідчої дії з додатком (т.1 а.п.209-211).
Наведені вище докази узгоджуються з показаннями свідка ОСОБА_14 про те, що в кінці березн-на початку квітня 2022 року на ринку в м. Балаклія ОСОБА_8 запитував у нього, чи піде він до лав російських, «народної міліції»?, на що отримав відмову. У червні 2022 року обвинувачений зазначив про його перебування два тижні в полоні, на запитання про те, чи ображали його там, відповів, що якщо добре себе поводити, то ні. ОСОБА_8 знову розповідав про «народну міліцію», вказуючи, що сформувався відділок «народної міліції», та пропонував йому йти працювати до неї. Через два тижні у червні 2022 року ОСОБА_15 , прибувши до нього ( ОСОБА_14 ), повідомив, що його викликає на бесіду начальник «народної міліції» ОСОБА_9 . Коли він прийшов до «народної міліції», яка розташовувалась у приміщенні будівлі на площ. Ростовцева, де висів прапор РФ, на вході був черговий і записував відвідувачів у спеціальну книгу, то побачив ОСОБА_8 , який повідомив, що працює в «народній міліції» за гуманітарну допомогу. ОСОБА_9 пропонував йому ( ОСОБА_14 ) посаду оперуповноваженого в «народній міліції», на що він відмовився. Через три дні він прибув до «народної міліції» на вимогу ОСОБА_9 віддати копію замісника та знову помітив там обвинуваченого. Після цього свідку ще кілька разів пропонували працювати в «народній міліції», в тому числі Нечитайло, який був заступником ОСОБА_9 , й кожного разу (ще 4-5 разів), коли він був у зв'язку з цим у приміщенні «народної міліції» бачив там ОСОБА_8 . Одного разу обвинувачений за місцем розташування «народної міліції» у руках тримав стандартний бланк пояснення на ім'я ОСОБА_9 . У червні всім мешканцям та йому особисто ( ОСОБА_14 ) було відомо, що ОСОБА_9 сформував орган - «народну міліцію». У кінці серпня 2022 року в ході зустрічі ОСОБА_8 повідомив йому, що вже не працює у «народній міліції». Він зрозумів, що обвинуваченому не сподобалось там працювати.
Свідок ОСОБА_16 підтвердила показання свідка ОСОБА_14 у тому, що в кінці березня 2022 року на місцевому ринку в м. Балаклія ОСОБА_8 цікавився в ОСОБА_16 , чи буде він вступати до «народної міліції».
26 жовтня 2022 року свідок ОСОБА_16 в ході пред'явлення для впізнання підтвердила ідентифікацію ОСОБА_8 , який пропонував її чоловіку - ОСОБА_14 , працювати в «народній міліції», що зафіксовано в протоколі вказаної слідчої дії з додатком (т.1 а.п.221-223).
Свідок же ОСОБА_17 підтвердила те, що із середини травня 2022 року вона працювала фармацевтом в аптеці в м. Балаклія, власником якої є ФОП ОСОБА_18 , й на той час цю аптеку охороняв ОСОБА_8 , який у один із днів вранці здавав зміну. В аптеці був зошит, де розписувались особи, які здійснювали її охорону з відповідним датуванням.
Відповідно до протоколу пред'явлення для впізнання 13 жовтня 2022 року з додатком свідок ОСОБА_17 впізнала обвинуваченого як чоловіка, який охороняв аптеку під час окупації м. Балаклія та заступав на зміни (т.1 а.п.215-217).
Деталізувавши обставини появи охорони аптеки, свідок ОСОБА_19 (власниця аптеки № НОМЕР_1 у м. Балаклія) підтвердила те, що 01 червня 2022 року голова ІНФОРМАЦІЯ_10 ОСОБА_20 повідомив, що в належній їй аптеці розмістять російські медикаменти, після чого це було здійснено й до аптеки прийшли працівники від окупаційної влади для здійснення охорони. Охорону вона ні в кого не просила. У аптеці був зошит, де особи, які здійснювали охорону, відмічались. ОСОБА_17 працювала в цій аптеці фармацевтом.
Показання ж свідків ОСОБА_17 та ОСОБА_19 об'єктивно підтверджуються даними протоколу огляду місця події від 13 жовтня 2023 року з фототаблицею, відповідно до якого цього дня в приміщенні належної ОСОБА_19 аптеки за адресою: АДРЕСА_3 , за прилавком було виявлено блакитний зошит на 12 арк. із написом на першій сторінці: « ОСОБА_21 , інв. №983», який був прошитий і пронумерований (т.1 а.п.224-229).
У ході детального огляду вилученого зошита встановлено наявність у ньому рукописних записів російською мовою у вигляді таблиці про дату, час та осіб, які здали та прийняли під охорону об'єкт, прийняли з-під охорони об'єкт. На першій сторінці зошита зроблено запис: «Балаклійський ВП ГУНП у Харківській області: Зошит щоденного планування інспектора ІНФОРМАЦІЯ_11 капітана поліції ОСОБА_21 ». При цьому, на наступних сторінках зошита ОСОБА_8 зазначений як особа, яка у відповідні дати приймала під охорону об'єкт, а саме в таблиці в графі: «хто прийняв під охорону об'єкт» у дні червня та липня 2022 року містяться неодноразові рукописні записи російською мовою із зазначенням особи обвинуваченого (прізвища, ініціалів) та його підписом за кожен відпрацьований день (т.1 а.п.234-237).
Аналогічні обставини встановлено місцевим судом у ході безпосереднього дослідження та огляду зазначеного вище зошита в судовому засіданні.
Виконання саме ОСОБА_8 коротких рукописних записів: « ОСОБА_8 » та підписів від його імені в графі «кто принял под охрану объект» на лицьовому й зворотному боках сторінки №2 і на лицьовому боці сторінки №3 у зошиті щоденного планування інспектора СРПП №3 Балаклійського ВП ГУНП у Харківській області, капітана поліції ОСОБА_21 , інв. №983, підтверджено висновком експертизи №СЕ-19/121-22/15870-ПЧ від 30 листопада 2022 року (т.2 а.п.50-54).
Факт здійснення обвинуваченим у складі «народної міліції» аналогічної за змістом діяльності знаходить своє відображення і в показаннях свідка ОСОБА_22 про те, що в період часу з 11 до 14 червня 2022 року вона працювала контролером на приватному центральному ринку м. Балаклія, збирала оплату за оренду місця. Від керівника ринку ОСОБА_23 їй стало відомо, що до неї на ринку було приставлено охоронців з метою охорони грошей, які вона збирала, та порядку ринку. Із кожного ранку охоронці або стояли на центральному вході, або ходили з нею по ринку, й супроводжували її, коли вона відносила зібрані грошові кошти до бухгалтерії та фотографували суму коштів. Одним із охоронців був ОСОБА_8 приблизно 4-5 разів у червні 2022 року. Від місцевих мешканців їй відомо, що ці охоронці були з «народної міліції» зі сторони окупаційної влади.
26 жовтня 2022 року свідок ОСОБА_22 в ході пред'явлення для впізнання впізнала обвинуваченого як чоловіка, який здійснював охорону публічного порядку, супроводжував її на ринку в м. Балаклія під час виконання нею обов'язків контролера ринку та якого представляли як співробітника «народної міліції», що підтверджується протоколом названої слідчої дії з додатком (т.1 а.п.218-220).
Також свідок ОСОБА_24 підтвердив те, що під час окупації в м. Балаклія він охороняв разом із ОСОБА_8 гуманітарні склади, аптеки, що організовувалось ОСОБА_25 і Зарубою. Нечитайло був заступником начальника «народної міліції», створеної на тимчасово окупованій території, а ОСОБА_9 - начальником, всюди перебували військовослужбовці РФ. У червні йому та іншим працівникам біля адміністрації окупаційної влади в м. Балаклія був проведений усний інструктаж щодо виконання своїх службових обов'язків. Там були військовослужбовці РФ у масках та зі зброєю, які пропонували займатись охороною різних об'єктів: гуманітарних складів, аптек, щоб не було мародерства, за що вони будуть давати гуманітарну допомогу. Команди щодо об'єктів охорони, їх місця розташування давав ОСОБА_25 . У червні 2022 року ОСОБА_8 приходив на збір до адміністрації окупаційної влади, де ОСОБА_25 повідомив, що обвинувачений також буде охороняти об'єкти. Йому особисто не відомо, чи перебував ОСОБА_8 у полоні та чи погрожували йому, це він чув, від кого - не знає.
У свою чергу, свідок ОСОБА_9 повідомив, що станом на 04 червня 2022 року в м. Балаклія, яке перебувало в окупації, не працювали правоохоронні органи, а тому окупаційна влада створила орган для охорони громадського порядку та об'єктів інфраструктури, який розміщувався на АДРЕСА_2 та контролювався представниками РФ. В охороні громадського порядку буди задіяні більше 20 осіб. У незаконно створеному органі йому було запропоновано посаду начальника поліції, він як начальник цього органу підписувався в табелях про облік робочого часу та інших документах. ОСОБА_8 зазначав, що він деякий час перебував у підвалі, де на нього чинили тиск. Із його ( ОСОБА_9 ) боку жодного примусу щодо ОСОБА_8 з метою зайняття посади у вказаному формуванні не здійснювалось. За виконання роботи було обіцяно виплату заробітної плати, але на той час вони отримували лише російську «гуманітарку», як і інші мешканці. До нього як начальника формування охорони правопорядку були претензії з боку представників РФ щодо ОСОБА_8 із посиланням на те, що він має статус учасника АТО та не повинен бути в охороні. Під його ( ОСОБА_9 ) керівництвом працював ОСОБА_25 , який організовував здійснення охорони, керував особами, які її здійснювали. Рішення обвинуваченого про звільнення з названого органу було добровільним, його ніхто не примушував.
Те, що ОСОБА_9 обіймав посаду начальника незаконно правоохоронного органу, створеного на тимчасово окупованій території, підтверджується і змістом: посвідчення №1 начальника ІНФОРМАЦІЯ_12 ОСОБА_9 , дійсного до 31 грудня 2022 року, складеного російською мовою та виданого воєнним комендантом м. Балаклія ОСОБА_26 із печаткою з назвою: «воєнна комендатура м. Балаклія» (т.2 а.п.58-59); повідомлення начальника ІНФОРМАЦІЯ_13 ОСОБА_27 , складеного російською мовою з печаткою з назвою: « ІНФОРМАЦІЯ_14 », в якому він просить забезпечити максимальну взаємодію в переміщенні Харківською обл. начальнику міської поліції ІНФОРМАЦІЯ_13 ОСОБА_9 у зв'язку зі службовою необхідністю (т.2 а.п.57).
Свідок ОСОБА_28 (сусідка ОСОБА_8 і його матері) надала показання про те, що обвинувачений повідомляв їй щодо наміру влаштуватись охоронцем заводу молокозаводу та складів. За твердженнями матері ОСОБА_8 він приблизно два тижні перебував у полоні.
Згідно з даними протоколу пред'явлення для впізнання від 07 жовтня 2022 року з додатком свідок ОСОБА_28 упізнала обвинуваченого як свого сусіда (т.1 а.п.212-214).
Свідок же ОСОБА_29 підтвердив те, що в червні 2022 року ОСОБА_8 пропонував йому охороняти склади молокозаводу від мародерів, за що він отримуватиме заробітну плату в розмірі приблизно 20 000 - 25 000 рублів, а поки що працюватиме за «гуманітарку». Обвинувачений здійснював охорону медикаментів. У середині травня 2022 року ОСОБА_8 зазначав, що перебував у полоні російських військовослужбовців. У червні 2022 року по вул. Казмирука в м. Балаклія вийшов ОСОБА_9 , який у подальшому був начальником «народної міліції», та вказав: «хто на роботу в охорону - слідуйте за мною». ОСОБА_9 завів усіх на третій поверх приміщення, зазначив про необхідність постійно бути на робочому місці, те, що будить їздити російські військовослужбовці та перевіряти, чи перебувають вони на робочому місці, а також пояснив, що охорона буде підпорядковуватись «Ізюмському відділу народної міліції», начальником якої буде він. Заяви писали на ім'я начальника цього незаконного правоохоронного органу ОСОБА_9 . Робота пропонувалась Балаклійською окупаційною адміністрацією, біля якої була дошка оголошень, на будівлі адміністрації, де працював ОСОБА_9 , висів прапор РФ.
Факт зайняття ОСОБА_8 посади в незаконному правоохоронному органі підтверджується і змістом вилученого на підставі ухвали слідчого судді Київського районного суду м. Харків від 15 листопада 2022 року про тимчасовий доступ до речей і документів документа: «журнал реестрации инструктажа личного состава ІНФОРМАЦІЯ_6 », в якому зафіксовано факт проходження інструктажу працівниками названого відділу, те, що до особового складу цього відділу входив ОСОБА_8 і 21 червня 2022 року він пройшов згаданий інструктаж, що засвідчено його підписом (6 рядок) (т.2 а.п.42-43, 47-48).
Виконання саме обвинуваченим короткого рукописного запису: « ОСОБА_8 » та підпису від його імені в рядку №6 у вказаному вище журналі з назвою «журнал реестрации инструктажа личного состава ІНФОРМАЦІЯ_6 » встановлено у висновку експертизи №СЕ-19/121-22/15870-ПЧ від 30 листопада 2022 року (т.2 а.п.50-54).
Аналізуючи наведені вище докази, суд апеляційної інстанції вважає, що вони об'єктивно узгоджуються з даними вилученого на підставі ухвали слідчого судді Київського районного суду м. Харків від 15 листопада 2022 року про тимчасовий доступ до речей і документів документа: «табель учета рабочего времени ІНФОРМАЦІЯ_6 за июнь 2022 года», в якому зазначено кількість днів (п'ятиденний робочий тиждень) та годин праці (вісім годин кожного дня) ОСОБА_8 як патрульного поліцейського у незаконно стоверному відділу поліції - « ІНФОРМАЦІЯ_15 », його оклад, а також аналогічні відомості щодо інших працівників зазначеного відділу (т.2 а.п.42-43, 49).
Викладені вище обставини також знаходять своє підтвердження у вилучених на підставі ухвали слідчого судді Київського районного суду м. Харків від 11 листопада 2022 року про тимчасовий доступ до речей та документів документах, які ОСОБА_30 (головний державний виконавець ІНФОРМАЦІЯ_16 , адресою розташування якого є: АДРЕСА_2 ) після деокупації м. Балаклія знайшов у приміщенні за місцем своєї роботи (за адресою: АДРЕСА_2 ) і затим видав за складеною ним заявою слідчому (т.1 а.п.247, т.2 а.п.9). Такими документами є: «табель учета рабочего времени сотрудников ІНФОРМАЦІЯ_6 за июль месяц 2022 г.», затверджений «начальником ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_31 » та скріплений його підписом, у якому зафіксовано кількість відпрацьованих днів (17) та годин праці (119) ОСОБА_8 як патрульного поліцейського в зазначеному відділі, його оклад та аналогічні відомості щодо інших працівників відділу (т.2 а.п.21-24); «штатное расписание сотрудников ІНФОРМАЦІЯ_7 за июль месяц 2022 г.», у якому наявні прізвище та ініціали обвинуваченого як співробітника з визначенням його посади: «ППС», та окладу: «25 000 рублей» (т.2 а.п.28-30); «справочник номеров государственных структур и подразделений г. Балаклея», в якому в 20 рядку міститься запис: «полиция», вказано адресу її розташування: АДРЕСА_2 , і номер телефону (т.2 а.п.34).
Будь-яких об'єктивних відомостей, які би свідчили про фальсифікацію його записів у вказаних вище документах, не встановлено. Зміст же письмових документів підтверджується змістом показань свідків, а висновок експертизи №СЕ-19/121-22/15870-ПЧ від 30 листопада 2022 року вказує на відсутність жодних сумнівів у тому, що записи й підписи ОСОБА_8 , у зошиті охорони та документі: ««журнал реестрации инструктажа личного состава ІНФОРМАЦІЯ_6 » виконані російською мовою саме обвинуваченим.
Таким чином, викладені вище докази є взаємоузгодженими та підтверджують зміст один одного, через це об'єктивних підстав не довіряти їм немає та місцевий суд правильно поклав їх до доказової бази при ухваленні вироку. Підстави для висновку про неналежність, недопустимість чи недостовірність зазначених вище доказів, які доводять винуватість ОСОБА_8 , є відсутніми.
Отже, наведеною вище сукупністю доказів поза розумним сумнівом підтверджено те, що ОСОБА_8 будучи громадянином України, діючи з прямим умислом і цілеспрямовано, з метою заподіяння шкоди національній безпеці України, добровільно зайняв посаду в незаконному правоохоронному органі, створеному на тимчасово окупованій території, та безперечно спростовано твердження обвинуваченого про те, що він охороняв аптеку й контролера приватного ринку виключно в інтересах приватних осіб, за їх особистим проханням, під примусом, надаючи послуги охорони приватної господарської діяльності, а стороною обвинувачення не було доведено належними й допустимими доказами факт вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч.7 ст.111-1 КК України, його співпраці з державою-агресором, те, що він діяв із прямим умислом і метою, спрямованими проти основ національної безпеки України, виконував організаційно-розпорядчі чи адміністративно-господарські функції, здійснював правоохоронну діяльність, добровільно зайняв посаду в незаконному правоохоронному органі, створеному на окупованій території та наявність такого органу.
Учинені ОСОБА_8 кримінально протиправно дії відповідають саме диспозиції ч.7 ст.111-1 КК України, а тому правильно кваліфіковані за цією нормою закону та є відсутніми підстави для їх перекваліфікації, в тому числі на ч.4 ст.111-1 КК України, про що порушується питання в апеляційній скарзі з доповненнями, так як за ч.4 ст.111-1 КК України передбачено відповідальність за інші кримінально протиправні дії, а саме: передачу матеріальних ресурсів незаконним збройним чи воєнізованим формуванням, створеним на тимчасово окупованій території, та/або збройним чи воєнізованим формуванням держави-агресора, та/або провадження господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором, незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території, у тому числі окупаційною адміністрацією держави-агресора. У той же час, кримінально протиправні дії ОСОБА_8 полягали в іншому - у добровільному зайнятті ним посади в незаконному правоохоронному органі, створеному на тимчасово окупованій території, та не стосуються ч.4 ст.111-1 КК України.
Суспільна небезпечність дій обвинуваченого полягала в їх здійсненні на шкоду національній безпеці Україні, допомозі державі-агресору створити вертикаль незаконних органів влади, яка є основою функціонування державного механізму загалом. Така кримінально протиправна діяльність є однією з найбільш суспільно небезпечних, а тому посилання обвинуваченого на те, що його дії в розумінні ст.11 КК України не утворюють складу кримінального правопорушення є неспроможними.
Дійсно свідки ОСОБА_32 , ОСОБА_9 , ОСОБА_33 , ОСОБА_29 та ОСОБА_28 зі слів обвинуваченого та його матері повідомили, що ОСОБА_8 приблизно два тижні перебував у полоні. Так, про це свідкам ОСОБА_34 , ОСОБА_9 , ОСОБА_35 , ОСОБА_29 розповів обвинувачений, а свідку ОСОБА_28 - мати ОСОБА_8 .
Разом з тим, перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено відсутність будь-яких даних про наявність впливу вказаних вище обставин на добровільність саме зайняття обвинуваченим посади та саме на вчинений ним злочин проти основ національної безпеки, те, що ОСОБА_8 у подальшому через певний період часу прийняв рішення про зайняття посади в незаконному правоохоронному органі, створеному окупаційною владою, та здійснив це під психічним чи фізичним примусом або внаслідок крайньої необхідності, оскільки наведені вище докази підтверджують добровільність кримінально протиправних дій обвинуваченого, який, вступивши до «народної міліції», неодноразово розповідав про неї іншим чоловікам ( ОСОБА_14 та ОСОБА_29 ), пропонував їм працювати в «народній міліції» та за власним бажанням у зручний для себе час припинив трудові відносини, тобто будь-яких перешкод у звільненні представники окупаційної влади обвинуваченому не чинили. Не вказували у своїх показаннях на те, що ОСОБА_8 обіймав посаду в незаконному правоохоронну органі під примусом і особи, з якими він здійснював діяльність від цього органу. Водночас свідок ОСОБА_9 підтвердив те, що навпаки представники РФ мали до нього претензії щодо ОСОБА_8 , оскільки вважали, що ОСОБА_8 не має працювати в зазначеному вище органі.
Також позбавлені підстав доводи апеляційної скарги з доповненнями щодо відсутності доказів створення незаконного правоохоронного органу.
Ознакою кримінального правопорушення, передбаченого ч.7 ст.111-1 КК України, є характер незаконного органу (судового або правоохоронного), створеного на тимчасово окупованій території.
Із аналізу викладених вище показань свідків, письмових доказів і нормативно-правових актів убачається, що з березня 2022 року територія м. Балаклія була тимчасово окупована збройними формування РФ з подальшим установленням на її території окупаційної влади та створенням за її безпосереднім наказом незаконного органу - «народної міліції». Так, за розпорядженням окупаційної влади в м. Балаклія, у зв'язку з тим, що не працювали правоохоронні органи й підвищувався рівень злочинності у вигляді мародерства, був створений незаконний орган поліції, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , який повинен був здійснювати правоохоронну діяльність, у тому числі із залученням його представників - охорону правопорядку, запобігання та припинення злочинної діяльності у вигляді мародерства, та повністю контролювався представниками РФ. У незаконно створеному органі був чіткий розподіл посад, зокрема, з формуванням їх вертикалі, функцій правоохоронного органу, які повинен був виконувати кожен його працівник. На будівлі, де розміщувався вказаний вище орган, висів спеціальний атрибут - прапор РФ, на вході до приміщення перебував черговий, який записував у спеціальну книгу відвідувачів, окрім того, були вчинені заходи щодо підготовки посвідчень для працівників незаконного створеного органу, а ОСОБА_9 на той час вже мав власне посвідчення. При цьому, ОСОБА_9 , обіймаючи посаду начальника незаконного органу підписувався у табелях про облік робочого часу та інших документах, ОСОБА_8 як працівник «народної міліції» складав пояснення на ім'я свого начальника - ОСОБА_9 . Працівники названого вище органу виконували завдання за безпосередніми вказівками осіб начальницького складу. Відділ за адресою: АДРЕСА_2 , мав свій «відділ кадрів».
Отже, факт створення і тимчасового функціонування незаконного правоохоронного органу на території тимчасово окупованого державою агресором м. Балаклія навіть за відсутності офіційних документів про створення підтверджується наведеними вище зібраними в ході досудового розслідування та безпосередньо дослідженими в суді письмовими доказами та показаннями свідків.
Викладені вище докази доводять те, що ОСОБА_8 добровільно зайняв посаду в незаконному органі поліції та, будучи працівником цього органу, здійснював його діяльність щодо охорони правопорядку, запроваджену окупаційною владою з посиланням на підвищення рівня злочинності у вигляді мародерства, в тому числі на мету її попередження та усунення, за наказами начальницького складу незаконного правоохоронного органу.
Окрім того, обвинувачений пов'язує свої дії зі змістом фактично виконаної ним роботи, що не узгоджується з диспозицією ч.7 ст.111-1 КК України, якою встановлено відповідальність саме за зайняття посади в такому органі, а не за конкретну діяльність особи під час виконуваної нею роботи. ОСОБА_8 виконав усі дії, які вважав необхідними для доведення кримінального правопорушення до кінця, і це кримінальне правопорушення було закінченим з моменту зайняття ним посади, факт якого доведено доведено як наведеною вище сукупністю доказів, так і тим, що ОСОБА_8 взявся за виконання трудових обов'язків у цьому органі з метою забезпечення його функціонування, а зміст виконаної ним роботи в цьому конкретному випадку не впливає на кваліфікацію його дій.
Усупереч, доводам апелянта, надані свідками показання щодо обставин вчинення ОСОБА_8 кримінального правопорушення, передбаченого ч.7 ст.111-1 КК України, в тому числі в тій частині, що надані з чужих слів підтверджуються письмовими доказами по справі, а також показаннями свідків щодо обставин, які вони сприймали безпосередньо. Жодних підстав ставити під сумнів і вважати невідповідними вимогам КПК України показання допитаних по справі свідків не виявлено.
Неспроможними є і доводи обвинуваченого про те, що протоколи пред'явлення для впізнання складені з порушенням положень ст.228 КПК України.
Перевіркою матеріалів справи встановлено, що в ході пред'явлень для впізнання свідки здійснили впізнання обвинуваченого за такою сукупністю ознак:
свідок ОСОБА_13 - за загальними рисами обличчя, формою очей, носа та підборіддям (т.1 а.п.209-211).
свідок ОСОБА_28 - за загальними рисами обличчя, кольором волосся, очей, висотою лоба й товщиною губ (т.1 а.п.212-214);
свідок ОСОБА_17 - за загальними рисами обличчя (т.1 а.п.215-217);
свідок ОСОБА_22 - за загальними рисами обличчя, формою носа, голови та брів (т.1 а.п.218-220);
свідок ОСОБА_16 - за зовнішніми рисами обличчя, кольором волосся, кольором і розрізом очей, носом, губами та вухами (т.1 а.п.221-223).
Особи, фотознімки яких пред'являлись для впізнання, не мали між собою різких відмінностей у зовнішності, слідча дія з кожним свідком супроводжувалася участю двох понятих, якими та свідками підтверджено зміст протоколів пред'явлень для впізнання та правильність відображених у ньому даних своїми підписами без будь-яких доповнень і зауважень. Ці протоколи з доданими довідками складені належним чином, із дотриманням вимог кримінального процесуального законодавства.
Отже, сукупність наведених вище ознак свідчить про чітку й належну ідентифікацію свідками саме особи ОСОБА_8 . Порушень органом досудового розслідування приписів ст.228 КПК України не встановлено.
У контексті тверджень обвинуваченого про невідповідність змісту частини вказаних вище документів, складених працівниками незаконного правоохоронного органу, вимогам документів у зв'язку з відсутністю певних реквізитів, у суду апеляційної інстанції немає підстав не погоджуватися з аргументацією суду першої інстанції, наведеною у вироку, про доведеність факту добровільного зайняття ОСОБА_8 посади в незаконному правоохоронному органі, яка ґрунтується на сукупності досліджених доказів.
Вважаючи безпідставними доводи сторони захисту про відсутність реквізитів на окремих документах, виданих незаконним правоохоронним органом, колегія суддів зауважує, що наведене не є підставою для визнання цих документів, як доказів, недопустимими. Зазначені вище письмові документи містять фактичні дані, на підставі яких встановлюється наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для цього кримінального провадження, тобто вони відповідають критеріям, встановленим ст.84 КПК України, були отримані у передбаченому КПК України порядку, з дотриманням положень кримінального процесуального закону, а тому згідно приписами ч.1 ст.86 КПК України є допустимими доказами.
Суд апеляційної інстанції відхиляє твердження ОСОБА_8 про те, що викладені вище документи суперечать іншим документам, наявним у матеріалах кримінального провадження: «табель учета рабочего времени за июль 2022 года сотрудников ІНФОРМАЦІЯ_7 » (т.2 а.п.27), «список сотрудников ІНФОРМАЦІЯ_7 » (т.2 а.п.33), «штатное расписание», у яких відсутнє зазначення його прізвища, а також наданому ним у судовому засіданні апеляційної інстанції документу «приказ УВД ВГА Харьковской области №1-лс, 05.07.2022», із посиланням на те, що в них відсутнє зазначення його прізвища, з огляду на наступне.
Особливості й порядок ведення документації, процедури призначення на посаду в незаконно створених правоохоронних органах та відсутність у певних документах зазначення частини працівників незаконного створеного в м. Балаклія правоохоронного органу жодним чином не спростовують наведені вище письмові докази й показання свідків щодо добровільного зайняття ОСОБА_8 посади в незаконно створеному окупаційною адміністрацією правоохоронному органі в м. Балаклія, особливо, зважаючи на те, що висновком експерта підтверджено підписання самим обвинуваченим документації незаконного правоохоронного органу, створеного окупаційною адміністрацією, щодо проведення з ним як працівником цього органу інструктажу. Окрім того, з огляду на те, що обвинувачений працював у незаконно створеному правоохоронному органі в м. Балаклія із середини червня та липня 2022 року, то «список сотрудников ІНФОРМАЦІЯ_7 » без датування (т.2 а.п.33) не свідчить про те, що він був складений на момент обіймання посади в цьому органі ОСОБА_8 . Також перевіркою матеріалів справи встановлено відсутність жодних підстав стверджувати про те, що обвинувачений, обіймаючи посаду в незаконному правоохоронну органі, підлягав призначенню на посаду саме на підставі наданого ним у суді апеляційної інстанції «наказу №1-лс від 05.07.2022».
Що стосується доводів обвинуваченого про відсутність у цьому кримінальному провадженні повноважень у слідчого ОСОБА_10 , рішення про його призначення слідчим та, у зв'язку з цим, здійснення досудового розслідування неуповноваженою особою, то вони не знайшли свого підтвердження.
Повноваження слідчих СВ ВРОТЗ СУ ГУНП у Харківській області, зазначених у процесуальних документах по справі, в тому числі слідчого ОСОБА_10 на здійснення досудового розслідування в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 07 жовтня 2022 року за №12022220000000595, що є предметом апеляційного розгляду, підтверджуються змістом постанов керівника органу досудового розслідування (начальника відділу СУ ГУНП у Харківській області ОСОБА_36 ) про зміну складу слідчої групи для проведення досудового розслідування від 07 та 08 жовтня 2022 року, доручення керівника органу досудового розслідування (начальника відділу СУ ГУНП у Харківській області ОСОБА_36 ) від 07 жовтня 2022 року на проведення досудового розслідування в кримінальному провадженні, яку були долучені прокурорами під час провадження в судах касаційної та апеляційної інстанцій на спростування доводів апелянта, який порушив питання про неповноважність слідчого ОСОБА_10 (т.3 а.п.199, 201, т.4 а.п.81, 83-84).
Відповідно до вказаних вище процесуальних документів 07 жовтня 2022 року керівником органу досудового розслідування створено для проведення досудового розслідування в цьому кримінальному провадженні слідчу групу серед слідчих СВРОТЗ СУ ГУНП у Харківській області та включено до її складу, зокрема, слідчого СВРОТЗ СУ ГУНП у Харківській області ОСОБА_10 , старшим групи слідчих визначено старшого слідчого СВРОТЗ СУ ГУНП у Харківській області ОСОБА_37 .
07 жовтня 2022 року керівником органу досудового розслідування доручено (у формі письмового доручення) слідчому ОСОБА_10 проводити досудове розслідування в зазначеному вище кримінальному провадженні.
У постанові керівника органу досудового розслідування від 08 жовтня 2022 року про зміну складу слідчої групи для проведення досудового розслідування слідчий ОСОБА_10 також входив до групи слідчих і його було визначено старшим групи слідчих у зазначеному вище кримінальному провадженні.
Усі зазначені вище процесуальні документи підписані начальником відділу СУ ГУНП у Харківській області ОСОБА_38 , складені й прийняті в передбаченому КПК України порядку та об'єктивних підстав ставити під сумнів їх достовірність перевіркою матеріалів справи не встановлено.
Враховуючи разом із постановами доручення керівника органу досудового розслідування на проведення досудового розслідування в кримінальному провадженні, колегія суддів слідує правовій позиції Касаційного кримінального суду Верховного Суду, яка міститься в постанові від 21 березня 2023 року у справі №336/941/19 (провадження №51-298км23), про те, що у випадку коли процесуальне рішення про визначення слідчих, які здійснюватимуть досудове розслідування, прийнято не у формі «постанови», а у формі «доручення», однак зміст, структура і обсяг викладеної у ньому інформації відповідають вимогам КПК України, то потрібно констатувати, що у відповідному кримінальному провадженні є процесуальне рішення, яким належно визначено слідчих, які здійснюватимуть досудове розслідування. Згадане вище доручення на здійснення досудового розслідування слідчим ОСОБА_10 від 07 жовтня 2022 року містить ті самі реквізити, що й постанова: посада особи керівника органу досудового розслідування, час і місце складання доручення, підстави для його винесення (ст.ст.39, 214 КПК України), номер кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань, попередню правову кваліфікацію, та вказівки щодо проведення всебічного, повного і неупередженого досудового розслідування (т.4 а.п.81).
Водночас недоліки заповнення реєстру матеріалів досудового розслідування, а саме незазначення в ньому відомостей щодо частини прийнятих у кримінальному провадженні процесуальних рішень не спростовують існування наведених вище процесуальних документів, що доведено долученою стороною обвинувачення процесуальною документацією.
На доводи обвинуваченого апеляційний суд зазначає, що положення кримінального процесуального закону щодо допустимості стосуються лише доказів, тобто відомостей (фактичних даних), які надаються сторонами на доведення обставин, що є предметом судового розгляду (ст.84 КПК України). Самі по собі процесуальні рішення такі як постанови і доручення, прийняті під час досудового розслідування, оцінюються з погляду їх законності, обґрунтованості, вмотивованості, але не підлягають оцінці з погляду критеріїв допустимості, оскільки не є доказами.
З моменту долучення вказаних вище процесуальних рішень до матеріалів справи сторона захисту мала достатній час і можливості для того, щоб вивчити ці документи, долучені стороною обвинувачення до початку нового апеляційного розгляду, та, у випадку наявної, на думку сторони захисту, необхідності надати свої заперечення щодо їх законності, обґрунтованості, та вмотивованості, а також допустимості доказів по справі. Доводи сторони захисту в суді апеляційної інстанції свідчать про те, що вона повною мірою скористалася цими можливостями й не містять наведення об'єктивних обставин про наявність перешкод для ефективного захисту, зумовлених спізнілим наданням і відкриттям цих процесуальних документів стороною обвинувачення.
Так само твердження обвинуваченого про незаконність його затримання, здійснення його всупереч вимогам ст.ст.208, 209 КПК України та неуповноваженою особою, є необґрунтованими.
07 жовтня 2022 року в ході затримання ОСОБА_8 у нього не виявлялись і не вилучались речі, не відбирались зразки та не отримувались від нього пояснення щодо обставин кримінального правопорушення. Висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч.7 ст.111-1 КК України, не ґрунтується на доказах, отриманих під час процедури його затримання. 08 жовтня 2022 року слідчим суддею Київського районного суду м. Харків застосовано ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави строком на 60 днів (т.2 а.п.82-84).
Таким чином, доводи обвинуваченого, що стосуються оспорювання процедури затримання, не пов'язані з питанням допустимості доказів, доведеності винуватості ОСОБА_8 за ч.1 ст.111-1 КК України у справі, яка є предметом розгляду, та не здатні вплинути на результат судового розгляду.
Окрім того, колегія суддів зауважує наступне.
Відповідно до п.6 ч.1 ст.615 КПК України в разі введення воєнного стану та якщо наявні випадки для затримання особи без ухвали слідчого судді, суду, визначені ст.208 КПК України, або виникли обґрунтовані обставини, які дають підстави вважати, що можлива втеча з метою ухилення від кримінальної відповідальності особи, підозрюваної у вчиненні злочину, - уповноважена службова особа має право без ухвали слідчого судді, суду затримати таку особу.
Затримання особи за підозрою у вчиненні злочину є однією із підстав набуття такою особою статусу підозрюваного.
Частиною 1 ст.42 КПК України унормовано, що підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому ст.ст.276-279 цього Кодексу, повідомлено про підозру, особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, або особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок невстановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений КП України для вручення повідомлень.
Письмове повідомлення про підозру затриманій особі вручається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту її затримання (ч.2 ст.278 КПК України).
Згідно з ч.4 ст.208 КПК України уповноважена службова особа, яка здійснила затримання особи, повинна негайно повідомити затриманому зрозумілою для нього мовою, зокрема, підстави затримання та у вчиненні якого злочину він підозрюється.
Відповідно до матеріалів кримінального провадження ОСОБА_8 було затримано 07 жовтня 2022 року слідчим ОСОБА_10 в порядку п.6 ч.1 ст.615 КПК України, про що складено відповідний протокол (т.2 а.п.77-81). Як установлено вище, в тому числі станом на 07 жовтня 2022 року слідчий ОСОБА_10 був призначений для проведення досудового розслідування та входив до групи слідчих у цьому кримінальному провадженні, що спростовує аргументи апелянта про його затримання неуповноваженою особою.
Зміст протоколу затримання та правильність відображених у ньому даних засвідчено підписами ОСОБА_8 , захисника ОСОБА_39 та двох понятих: ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , без будь-яких доповнень, зауважень. Тобто ОСОБА_8 не мав зауважень щодо порядку й підстави його затримання.
У протоколі в аспекті обґрунтування підстави затримання ОСОБА_8 у порядку п.6 ч.1 ст.615 КПК України слідчим констатовано, що, враховуючи факт співпраці ОСОБА_8 із РФ і тяжкість покарання, що загрожує йому в разі визнання винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.7 ст.111-1 КК України - добровільного зайняття посади в незаконному правоохоронному органі, створеному на тимчасово окупованій території, а саме в м. Балаклія Харківської обл., у період часу із середини червня до середини липня 2022 року, наявний ризик переховування (втечі) ОСОБА_8 із метою ухилення його від кримінальної відповідальності.
З огляду на те, що на момент затримання орган досудового розслідування підозрював ОСОБА_8 у вчиненні особливо тяжкого злочину, передбаченого ч.7 ст.111-1 КК України, та мав підстави для висновку про його можливу втечу з метою ухилення від кримінальної відповідальності за цей злочин, то були наявними обставини, передбачені п.6 ч.1 ст.615 КПК України, що надають право уповноваженій особі на затримання особи в умовах воєнного стану. Як наслідок, факт вчинення ОСОБА_8 кримінального правопорушення, передбаченого ч.7 ст.111-1 КК України, знайшов своє підтвердження за результатами судового розгляду.
При цьому, як засвідчує зміст протоколу затримання, слідчим було дотримано й положень ч.ч.3, 4, 5 ст.208, ст.209 КПК України, складений ним протокол затримання відповідає вимогам кримінального процесуального законодавства (ст.ст.104, 208 КПК України).
Аргументи апелянта про невідповідність обвинувального акту вимогам ст.291 КПК України з посиланням на те, що в ньому не викладено всі юридично значущі обставини, за результатом якого можливо було би ухвалити судове рішення, що відповідає положенням ст.370 КПК України, позбавлені підстав.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, вимоги закону щодо викладу фактичних обставин, формулювання обвинувачення та правової кваліфікації стороною обвинувачення дотримано. Обставини, які, відповідно до ч.1 ст.91 КПК України, підлягають доказуванню в цьому кримінальному провадженні викладені чітко й конкретно.
Колегією суддів не встановлено невідповідностей обвинувального акту щодо ОСОБА_8 вимогам ст.291 КПК України, які би унеможливлювали належний, повний і об'єктивний розгляд кримінального провадження, були би належною і вмотивованою підставою для його повернення прокурору.
Окрім того, зміст ч.3 ст.314 КПК України та закріплених у розділі ІV КПК України етапів судового провадження в суді першої інстанції, насамперед, їх завдань, порядку здійснення та логічної послідовності, свідчить про те, що питання щодо повернення обвинувального акту прокурору для усунення недоліків є предметом вирішення саме на стадії підготовчого провадження. У той же час, далі вже здійснюється судовий розгляд у межах висунутого особі обвинуваченого.
Разом з тим, під час підготовчого провадження ОСОБА_8 не заявляв клопотання про повернення обвинувального акту. Як сторона обвинувачення, так і сторона захисту вважали можливим призначення кримінального провадження до судового розгляду (т.1 а.п.61-62).
Отже, на переконання колегії суддів, установивши фактичні обставини справи, дослідивши та проаналізувавши докази по справі, надавши їм оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.7 ст.111-1 КК України.
Також обвинувачений, оскаржуюючи вирок, в апеляційній скарзі з доповненнями посилається на те, що під час судового провадження його не було ознайомлено з його процесуальними правами та обов'язками.
Однак наведені вище посилання є безпідставними. Так, у матеріалах кримінального провадження наявна пам'ятка, що містить детально наведені права та обов'язки обвинуваченого, який бере участь у судовому провадженні, передбачені КПК України. Факт ознайомлення з ними ОСОБА_8 до початку судового провадження підтверджено його підписом і власноручним записом від 02 лютого 2023 року в пам'ятці (т.1 а.п.27). У подальшому перед судовим розглядом обвинуваченого було ще раз ознайомлено з його правами та обов'язками, що він підтвердив своїм підписом і власноручним записом у наступній пам'ятці (т.1 а.п.70).
З технічних носіїів інформації, на яких зафіксоване судове провадження в першій судовій інстанції, вбачається, що на початку підготовчого судового засідання від 02 лютого 2023 року обвинувачений підтвердив отримання ним пам'ятки про його права та обов'язки, те, що він ознайомлений із його правами й потребу в їх додатковому роз'ясненні не висловлював (т.2 а.п.67).
Перед початком здійснення судом першої інстанції судового розгляду ОСОБА_8 на початку судового засідання від 10 лютого 2023 року також підтвердив факт отримання ним пам'ятки про права та обов'язки, те, що він ознайомлений із його правами та обов'язками, вони є йому зрозумілими та їх додаткового роз'яснення він не потребує (т.1 а.п.79).
Тому доводи апелянта про допущення у справі істотних порушень вимог кримінального процесуального закону є неспроможними.
За змістом ст.ст.50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень. При призначенні покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, що обтяжують та пом'якшують покарання.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Суд першої інстанції при призначенні покарання врахував характер і ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_8 кримінального правопорушення, що є особливо тяжким злочином проти основ національної безпеки України, його конкретні обставини й наслідки, особу обвинуваченого, який не судимий, має вищу освіту, є учасником бойових дій, не працює, на спеціальних обліках у медичних закладах не перебуває, за місцем проживання характеризується посередньо, його вік, стан здоров'я, відсутність обставин, які пом'якшують та обтяжують покарання.
На думку колегії суддів, місцевий суд дійшов правильного висновку про можливість виправлення та перевиховання ОСОБА_8 лише в умовах ізоляції від суспільства, необхідність призначення йому покарання у вигляді позбавлення волі з реальним відбуттям та із застосуванням додаткових заходів примусу у вигляді позбавлення права обіймати посади в правоохоронних органах і конфіскації всього майна, що є його власністю.
Суд апеляційної інстанції враховує те, що ОСОБА_8 одружений, має батьків похилого віку, однак зазначені відомості, з огляду на всі наведені вище дані й обставини цього конкретного кримінального провадження в їх сукупності, що мають правове значення при вирішенні питання щодо обрання заходу примусу, не свідчать про несправедливість призначеного ОСОБА_8 покарання, не є мотивованою та достатньою підставою для його пом'якшення.
Таким чином, призначене ОСОБА_8 покарання, яке знаходиться в межах санкції ч.7 ст.111-1 КК України, відповідає вимогам ст.ст.50, 65 КК України, за своїм видом і розміром законне, справедливе та сприяє меті покарання, тобто є необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_8 та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду першої інстанції повно й усебічно розглянути провадження, за результатом чого ухвалити законне, обґрунтоване й вмотивоване судове рішення, не встановлено.
Отже, апеляційна скарга з доповненнями не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст.376, 404, 405, 407 КПК України, колегія суддів апеляційного суду,
Апеляційну скаргу з доповненнями обвинуваченого ОСОБА_8 залишити без задоволення, а вирок Київського районного суду м. Харків від 14 червня 2023 року щодо ОСОБА_8 - без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців із дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженим, який тримається під вартою - у той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4