Справа № 539/1802/25
Провадження № 2/539/907/2025
08 вересня 2025 року місто Лубни
Лубенський міськрайонний суд Полтавської області у складі:
головуючої судді Рудалєвої Л.В.,
при секретарі Бас В.Г.,
за участі:
представника позивачки - адвоката Чабаненка В.О.,
відповідача ОСОБА_1 ,
представника відповідача - адвоката Садового В.В.,
розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі Лубенського міськрайонного суду Полтавської області цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розподіл майна подружжя, -
Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача
11 квітня 2025 року до Лубенського міськрайонного суду Полтавської області (далі - суд) звернулася ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) (далі - позивачка) з позовом до ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) (далі - відповідач) про розподіл майна подружжя, в якому просить суд:
Визнати спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 легковий автомобіль марки VOLKSWAGEN TIGUAN 2013 року випуску, об'єм двигуна - 1984 куб. см, державний реєстраційний номер НОМЕР_3 та поділити його між ними по 1/2 частини кожному;
Стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 половину вартості автомобіля у сумі 290 665,00 грн, виділити автомобіль ОСОБА_1 після отримання ОСОБА_2 компенсації за 1/2 частку вартості цього автомобіля.
Свої вимоги обгрунтовує тим, що з 03 серпня 2018 року позивачка перебувала у шлюбі із відповідачем. Рішенням суду від 17 жовтня 2024 року шлюб між позивачкою та відповідачем розірвано. Під час перебування у шлюбі за кошти сім'ї було придбано автомобіль, який після розірвання шлюбу залишився у користуванні відповідача. Згоди на поділ автомобіля, у тому числі на отримання компенсації за половину його вартості, позивачка від відповідача не отримала, у зв'язку з чим була змушена звернутися до суду із вказаним позовом.
Правовими підставами для звернення до суду позивач зазначає вимоги статті 41 Конституції України, статей 368, 372 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 60, 63, 65, 60, 70 Сімейного кодексу України (далі - СК України) щодо правового статусу майна, яке належить подружжю на праві спільної сумісної власності.
30 квітня 2025 року до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому він заперечив проти заявлених позовних вимог, зазначивши, що позивачка не надає підтвердження того, що вона була працевлаштована з моменту одруження - з 2018 року - і до моменту розлучення - 2024 року, а отже, перебувала на утриманні чоловіка. Відповідач був мобілізований до лав Збройних Сил України та був єдиним годувальником у сім'ї. В 2023 році ним був придбаний автомобіль для полегшення виконання бойових завдань. Після отримання 2 групи інвалідності в наслідок війни відповідач отримав у 2020 році одноразову грошову допомогу по інвалідності згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 у сумі 630 600,00 грн. Саме ці кошти були використані для купівлі автомобіля у 2024 році. Вказана одноразова грошова допомога є його особистими коштами, а тому автомобіль є його особистою власністю, а не спільною власністю позивачки та відповідача як подружжя.
06 травня 2025 року до суду від позивачки надійшла відповідь на відзив, у якій вона звернула увагу суду на те, що вона перебувала у шлюбі з відповідачем з 2018 до 2024 року. Спірне майно - автомобіль був придбаний у 2024 році - за спільні кошти, оскільки відповідачка у 2019 році продала квартиру, яка належала їй на праві приватної власності, і використала кошти на сім'ю. Крім того, перебуваючи у шлюбі із відповідачем, позивачка офіційно не була працевлаштована, проте, займалася вирощуванням та реалізацією декоративних птахів, що підтверджується відповідною інформацією у мережі Фейсбук.
15 травня 2025 року до суду від відповідача надійшло заперечення на відповідь на відзив, у якому він наголосив на тому, що гроші за продаж квартири, про яку згадує позивачка, вона залишила собі, не витративши на сім'ю. Крім того, з 2018 року до лютого 2022 року відповідач займався будівництвом та ремонтом квартир. Гроші які відповідач заробляв, витрачалися на сім'ю, в тому числі на ремонт будинку. Відповідач оплачував навчання позивачки, а кошти, отримані як компенсацію за втрату здоров'я на війні, відповідач передав на збереження батьку.
Заяви, клопотання учасників справи
15 травня 2025 року до суду від представника відповідача надійшло клопотання про виклик у судове засідання свідків, яке суд задовольнив.
Процесуальні дії у справі
Ухвалою від 17 квітня 2025 року суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у цій справі, постановив проводити розгляд справи у порядку загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначив на 15 травня 2025 року.
Підготовче судове засідання відкладалося на 19 та 22 травня 2025 року.
Ухвалою від 19 травня 2025 року суд задовольнив клопотання представника відповідача та викликав у судове засідання свідків.
Ухвалою від 22 травня 2025 року суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті 23 червня 2025 року.
Судове засідання відкладалося на 10 липня та 02 вересня 2025 року
Відповідно до статті 244 Цивільного процесуального кодексу України у судовому засідання оголошувалася перерва до 08 вересня 2025 року.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини
Позивачка - ОСОБА_3 та відповідач - ОСОБА_1 з 03 серпня 2018 року перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується копією Свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 , виданим Лубенським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Полтавської області (а.с.7).
Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 17 жовтня 2024 року у справі №539/3826/24 шлюб між ними розірвано. Рішення суду набрало законної сили 19 листопада 2024 року (а.с.8).
За період перебування у шлюбі подружжя у липні 2024 року придбало автомобіль VOLKSWAGEN TIGUAN, 2013 року випуску, та зареєструвало його за відповідачем, що підтверджується листом Територіального сервісного центру МВС №5343 (ТСЦ 5343) (а.с.10).
Згідно з довідкою оцінювача середня ринкова вартість аналога автомобіля VOLKSWAGEN TIGUAN, 2013 року випуску, 581 330 грн (а.с.11).
Відповідач є учасником бойових дій, інвалідом 2 групи з 01 жовтня 2022 року за захворюванням, пов'язаним із захистом Батьківщини, що підтверджується відповідними посвідченнями (а.с.48) та довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією (а.с.49).
28 грудня 2020 року відповідач отримав одноразову грошову допомогу по інвалідності відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 у сумі 630 000,00 грн (далі - Виплата), що підтверджується платіжним дорученням № 3749 від 28 грудня 2020 року (а.с.50), а також довідкою, виданою ІНФОРМАЦІЯ_3 від 24 квітня 2025 року №9/6499 (а.с.97). Довідкою АТ «ОЩАДБАНК» також підтверджено отримання відповідачем Виплати (а.с.97).
Відповідач перебуває на військовій службі за призовом під час мобілізації в ІНФОРМАЦІЯ_4 з 25 лютого 2022 року до теперішнього часу, що підтверджується довідкою ІНФОРМАЦІЯ_5 від 12 травня 2025 року №6/4215 (а.с.100) та отримує заробітну плату, що підтверджується довідкою з АТ «ПРИВАТБАНК» (а.с.101).
Витрати на сім'ю відповідача, серед іншого, підтверджуються платіжними переказами (а.с.102-123).
Позивачка протягом 2021 -2024 років займалася розведенням та реалізацією птахів екзотичних порід, що підтверджується роздруківкою із мережі Інтернет (Фейсбук) (а.с.67-80).
14 листопада 2021 року позивачка оформила споживчий кредит у сумі 15 997,00 грн строком на 7 місяців та оплачувала його (а.с.131-139).
На даний час позивачка та відповідач розлучені та проживають окремо, а тому у позивачки виникла необхідністю поділити майно, набуте ними за час шлюбу.
Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , пенсіонер, показав, що позивачка та відповідач проживали як подружжя біля 6 років. Весь цей час позивачка не працювала, чим займалася, йому не відомо. Відповідач до повномасштабного вторгнення проводив ремонтні роботи, в тому числі в будинку, в якому вони проживали. Вели спільне господарство.
Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , друг відповідача, повідомив, що позивачка ніде не працювала, гроші отримувала від відповідача. Відповідач займався розведенням екзотичних птахів, а позивачка їх реалізовувала. Ремонт у будинку, в якому проживало колишнє подружжя, а також облаштування прибудинкової території робив відповідач за власні кошти.
Допитаний у судовому засідання свідок ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , батько відповідача, додатково до сказаного вище свідками показав, до відповідач, отримавши у 2020 році Виплату, приніс свідку (батьку) їх на збереження. У 2024 році забрав їх та купив автомобіль VOLKSWAGEN TIGUAN, 2013 року випуску.
Отже, суд встановив, що між позивачкою та відповідачем виникли правовідносини, пов'язані із поділом набутого ними за час шлюбу майна.
Вказані правовідносини регулюються Цивільним кодексом України (далі - ЦК України), Сімейним кодексом України (далі - СК України) станом на дату виникнення спірних правовідносин.
Не погоджуючись із відповідачем, який не бажає вилачувати їй компенсацію за половину вартості автомобіля, придбаного у шлюбі, позивачка звернулася із цим позовом до суду.
Відповідно до частини першої статті 81 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (стаття 89 ЦПК України).
Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені доводи та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд виходив з такого.
Норми права, які застосував суд
Статтею 368 ЦК України, зокрема частинами третьою та четвертою, визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
Відповідно до статті 60 Сімейного кодексу України (СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя (частини перша та друга статті 61 СК України).
Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є премії, нагороди, які вона, він одержали за особисті заслуги. Суд може визнати за другим з подружжя право на частку цієї премії, нагороди, якщо буде встановлено, що він своїми діями (ведення домашнього господарства, виховання дітей тощо) сприяв її одержанню (частина третя статті 57 СК України).
Згідно зі статею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 СК України).
Статтею 372 ЦК України визначено, що майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Згідно зі статею 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
Статею 71 СК України визначено, що майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Оцінка суду
Згідно з пунктом 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обгрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду обгрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Частиною першою статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом (частина третя статті 263 ЦПК України).
Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Аналізуючи законодавство України, чинне на момент виникнення спірних правовідносин, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивачки слід задовольнити з огляду на таке.
З огляду на вимоги статей статті 368 ЦК України та статей 60, 63, 69 СК України законодавцем визначено, що право на поділ майна, яке перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням. При цьому, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (серед іншого, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року в справі N 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року в справі N 905/1926/16 (пункт 38), від 30 січня 2019 року в справі N 569/17272/15-ц, від 4 червня 2019 року в справі N 916/3156/17 (пункт 72), від 16 червня 2020 року в справі N 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 13 жовтня 2020 року в справі N 369/10789/14-ц (пункт 7.37), від 26 січня 2021 року у справі N 522/1528/15-ц (пункт 58), від 2 лютого 2021 року у справі N 925/642/19 (пункт 42), від 15 червня 2021 року у справі N 922/2416/17 (пункт 9.1), від 31 серпня 2021 року у справі N 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі N 766/20797/18 (пункт 19), від 14 грудня 2021 року у справі N 643/21744/19 (пункт 61), від 11 січня 2022 року у справі N 904/1448/20 (пункт 5.31), від 22 лютого 2022 року у справі N 761/36873/18 (пункт 9.21).
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року в справі № 6-843цс17 та постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року в справі № 372/504/17-ц (провадження № 14-325цс18), від 22 вересня 2020 року в справі № 214/6174/15-ц (провадження № 14-114цс20), від 23 січня 2024 року у справі N 523/14489/15-ц.
Так, як було зазначено вище та підтверджується матеріалами справи та не заперечується учасниками справи, автомобіль VOLKSWAGEN TIGUAN, 2013 року випуску (далі - автомобіль), був придбаний у липні 2024 року, тобто у період перебування позивачки та відповідача у шлюбі.
Незважаючи на те, що вказаний вище автомобіль придбаний сім'єю, у якій жінка не мала офіційного заробітку, та реєстрований на праві власності за відповідачем, він є спільною сумісною власністю позивачки та відповідача, а тому вони мають на них рівні права.
При цьому, суд критично оцінює доводи відповідача щодо того, що автомобіль є його особистою приватною власністю, оскільки придбаний ним за Виплату, яка відповідно частини третьої статті 57 СК України є його особистою приватною власністю, з огляду на таке.
Як було зазначено вище та підтверджується матеріалами справи, Виплата була здійснена відповідачу у грудні 2020 року. При цьому, автомобіль придбано у липні 2024 року. Доказів того, що саме кошти Виплати були використані відповідачем для придбання автомобіля суду до матеріалів справи не надано з огляду на достатній проміжок часу між цими подіями (майже 4 роки).
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог позивачки у частині визнання права спільної сумісної власності на автомобіль, набутий під час шлюбу.
Крім того, позивачка, звертається до суду в порядку поділу майна подружжя стягнути із відповідача на користь позивачки грошову компенсацію за належну їй частку у спільному майні - половину вартості автомобіля.
Відповідач заперечує проти заявлених вимог, зазначаючи, що автомобіль придбано за його особисті кошти (як було зазначено вище).
Суд звертає увагу, що як було зазначено вище, автомобіль придбаний за час перебування позивачки та відповідача у шлюбі - у липні 2022 року, а тому є їх спільною сумісною власністю.
Згідно із частинами першою, другою статті 71 СК України, частиною другою статті 364 ЦК України поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними, або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки.
Аналіз змісту положень статті 71 СК України дає підстави для висновку, що частини четверта та п'ята цієї статті виступають як єдиний правовий механізм захисту інтересів того з подружжя, який погоджується на компенсацію належної йому частки у спільному майні за рахунок іншого з подружжя, з подальшим припиненням права власності на цю частку. Ця норма не вимагає обов'язкового внесення на депозитний рахунок грошової компенсації у справах за спорами, в яких про припинення своєї частки у спільному майні і отримання компенсації на свою користь заявляє позивач. Вказана позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 29 квітня 2020 року в справі № 210/4854/15-ц, провадження № 61-30421св18, від 03 червня 2020 року в справі № 487/6195/16-ц, провадження № 61-46326св18 та від 27 листопада 2024 року у справі № № 154/1393/14-ц, провадження № 61-11731св23.
Звертаючись до суду з вимогою, серед іншого, про стягнення на користь позивачки компенсації вартості частини автомобіля, позивачка на підтвердження своїх позовних вимог надала довідку про середню ринкову вартість аналога автомобіля на час розгляду справи. Відповідач не заперечив проти вказаної довідки. Клопотань про призначення судової автотоварознавчої експертизи не заявляв.
За таких обставин суд дійшов висновку, що вартість автомобіля становить 581330,00 грн - у визначеному оцінювачем розмірі.
Вказані висновку суду узгоджуються із позицією Верховного Суду, виданою у постанові від 28 серпня 2025 року у справі №242/812/23 (провадження № 61-10609св24).
Враховуючи вищевикладені норми чинного законодавства України, а також те, що позивачка наполягає на компенсації за автомобіль, суд дійшов висновку про те, що підлягає задоволенню вимога про компенсацію в порядку поділу автомобіля, а тому з відповідача слід стягнути кошти за половину вартості автомобіля - 290 665,00 грн.
Що стосується вимоги про виділення автомобіля відповідачу після отримання компенсації 1/2 частини його вартості позивачкою суд зазначає таке.
Суд, задовольняючи позов, визнає його як спільну сумісну власність та присуджує компенсацію половину його вартості. При цьому, автомобіль зареєстрований за відповідачем та перебуває у його власності, тому вимога позивачки щодо його передачі відповідачу є не коректною, а тому з урахуванням позиції Верхового Суду суд задовольняє вимогу у наступній редакції: «після отримання ОСОБА_2 компенсації за 1/2 частку вартості автомобіля, легковий автомобіль марки VOLKSWAGEN TIGUAN, 2013 року випуску, залишити у власності ОСОБА_1 ».
За вказаного вище правового врегулювання, повно і всебічно з'ясувавши обставини, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог, а відповідачка - погоджуючись із ними, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, надавши оцінку всім аргументам позивача/представника позивача, відповідачки та доказам, що це підтверджують, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити.
Розподіл судових витрат
Відповідно до частини першої та другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною другою статті 141 ЦПК України визначено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на відповідача.
Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина шоста статті 141 ЦПК України).
Як вбачається із матеріалів справи, позивачка під час подання позову сплатила судовий збір у сумі 2 906,65 грн, що підтверджується квитанцією до платіжної інструкції на переказ готівки №0.0.4300253466.1 (а.с.1).
Відповідач звільнений від сплати судового збору відповідно до вимог Закону України «Про судовий збір». З урахуванням наведеного суд стягує сплачений позивачкою судовий збір на її користь з державного бюджету України.
Суд відзначає, що Верховний Суд неодноразово дійшов висновків, що стягненню з підлягають виключно судові витрати на сплату судового збору без врахування комісії, оскільки банк платником обирається самостійно, та банківська комісія за своєю суттю не є частиною судового збору чи судовими витратами, що встановлені державою відповідним нормативно-правовим актом та є обов'язковим до сплати (постанови Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі № 523/10351/21, від 25 січня 2023 року у справі № 523/12032/18, від 22 квітня 2020 року у справі № 522/19433/17).
Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 368, 372 Цивільного кодексу України, статтями 57, 60, 61, 63, 69, 70 Сімейного кодексу України, статтями 12, 18, 19, 81, 141, 258-260, 263-265, 273 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розподіл майна подружжя, - задовольнити.
Визнати спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) та ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) легковий автомобіль марки VOLKSWAGEN TIGUAN, 2013 року випуску, об'єм двигуна - 1984 куб. см, державний реєстраційний номер НОМЕР_3 та поділити його між ними по 1/2 частини кожному.
Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) половину вартості автомобіля у сумі 290 665 (двісті дев'яносто тисяч шістсот шістдесят п'ять) гривень 00 (нуль) копійок.
Після отримання ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсації за 1/2 частку вартості автомобіля, легковий автомобіль марки VOLKSWAGEN TIGUAN, 2013 року випуску, залишити у власності ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ).
Компенсувати ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок держави понесені нею витрати по сплаті судового збору у сумі 2 906 (дві тисячі дев'ятсот шість) гривень 65 (шістдесят п'ять) копійок.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Полтавського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.
Відомості про учасників справи згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 265 ЦПК України:
Позивачка: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Суддя Лубенського міськрайонного суду
Полтавської області Л.В.Рудалєва