05.09.2025 Провадження по справі № 2/940/466/25
Справа № 940/1081/25
Іменем України
05 вересня 2025 року Тетіївський районний суд Київської області в складі:
головуючого судді Самсоненка Р.В.
за участю секретаря судових засідань Зіп'юк Т.А.
позивачки ОСОБА_1
представника позивачки адвоката Столярчука В.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Тетієві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог: державний нотаріус Тетіївської державної нотаріальної контори Давидова Світлана Миколаївна, про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини та визнання права власності на спадкове майно,
встановив:
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просить встановити факт постійного проживання її зі спадковдавцем ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час відкриття спадщини за адресою: АДРЕСА_1 , та визнати за нею право власності на житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою : АДРЕСА_1 , загальною площею 56 м кв., 1900 року побудови та земельної ділянки під ним загальною площею 0,151 га.
Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивачки ОСОБА_3 . Після його смерті залишилось спадкове майно, а саме, житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 56 м2, 1900 року побудови та земельної ділянки під ним загальною площею 0,151 га, що підтверджується державним актом серії II-КВ №010619. Позивачка як донька спадкодавця, є спадкоємцем першої черги. Ніхто крім позивача не претендує на спадкове майно.
10.04.2025 року, вона звернулась до Тетіївської державної нотаріальної контори з проханням видати свідоцтво про право на спадщину за законом на спадкове майно, після смерті батька - ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Державним нотаріусом їй було роз'яснено, що оскільки вона після смерті її батька - ОСОБА_3 , в установлений строк не подала заяви про прийняття спадщини та на момент його смерті не була з ним разом зареєстрована, тому вона пропустила строк для прийняття спадщини. Додатково було роз'яснено, що спадкова справа після смерті її батька не була заведена.
За вказаних обставин, позивачка не має можливості реалізувати своє право на спадщину за законом.
Ухвалою Тетіївського районного суду Київської області від 24.06.2025 відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
Ухвалою Тетіївського районного суду Київської області від 16.07.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
У судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та її представник адвокат Столярчук В.М. позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити у повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не прибув, до суду надав заяву, в якій просить розгляд справи проводити без його участі, позовні вимоги визнає в повному обсязі.
Третя особа, що не заявляє самостійних вимог державний нотаріус Тетіївської державної нотаріальної контори Давидова С.М. у судове засідання не прибула, до суду надала клопотання про проведення розгляду справи без її участі, рішення по справі просить прийняти на розсуд суду.
Допитані у судовому засіданні в якості свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 підтвердили факт, що ОСОБА_1 дійсно проживали разом зі своїм батьком ОСОБА_3 на час його смерті в будинку за адресою: АДРЕСА_1 , здійснювала за ним догляд та займалась його похованням.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивачки, свідків, дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового та майнового права та інтересу.
Відповідно до частин 1, 2, 3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до п. 1 ч. 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивачки ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 28.07.2021 року ( а. с. 10).
Позивачка та відповідач є рідним донькою та сином померлого ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження позивачки серії НОМЕР_2 від 10.07.1964 року, копією повторного свідоцтва про народження відповідача серії НОМЕР_3 від 10.05.2025 року, копією свідоцтва про розірвання шлюбу позивачки від 19.04.2017, копіями витягів з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища ( а. с. 15, 14, 11-13).
Право власності ОСОБА_3 на спадкове майно, а саме житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 56 м2, 1900 року побудови та земельну ділянку під ним загальною площею 0,151 га, підтверджується копією Договору купівлі - продажу будинку від 1973 року, копією технічного паспорту на будинок та державним актом серії II-КВ № 010619 ( а. с. 16-22).
З довідки № 221 від 03.05.2025 виданої КУ «Територіальний центр надання соціальних послуг (соціального обслуговування)» Тетіївської міської ради встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживав у відділенні стаціонарного догляду для постійного або тимчасового проживання та 16.04.2021 року за заявою дочки ОСОБА_1 був відрахований з відділення стаціонарного догляду з 17.05.2021 (а. с. 27).
З довідки № 73 від 09.04.2025 виданої відділом реєстрації місця проживання Управління адміністративних послуг виконавчого комітету Тетіївської міської ради встановлено, що ОСОБА_3 , 1940 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . На день відкриття спадщини за вказаною адресою зареєстрованих осіб не було (а. с. 23).
З акту про місце проживання від 10.06.2025 року складеного депутатом Тетіївської міської ради Лях О.М. встановлено, що позивачка зі слів сусідів, на час смерті батька ОСОБА_3 , фактично проживала спільно з ним за адресою: АДРЕСА_1 , без реєстрації (а.с. 28).
З письмових роз'яснень щодо справи № 254/02-31 від 10.04.2025 наданих державним нотаріусом Тетіївської державної нотаріальної контори їй було роз'яснено, що оскільки вона після смерті її батька - ОСОБА_3 , в установлений строк не подала заяви про прийняття спадщини та на момент його смерті не була з ним разом зареєстрована, тому вона пропустила строк для прийняття спадщини. Додатково було роз'яснено, що спадкова справа після смерті її батька не була заведена ( а. с. 23).
Вирішуючи даний спір, суд застосовує норми спадкового права Цивільного кодексу України та враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов'язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними.
Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім'єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняття спадщини, яка відкрилася до 01 січня 2004 року, тощо.
У п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» зазначено, якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв'язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не про встановлення факту прийняття спадщини. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного пр вадження.
Відповідно до статтей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
У статті 1218 ЦК України зазначено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою (статті 1220, 1222 ЦК України).
За статтею 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Відповідно до частини 1 статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина 1 статті 1270 ЦК України).
За змістом частини 3 статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Частина 3 статті 1268 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного.
Для вирішення питання щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини третьої статті 1268 ЦК України є необхідним встановлення місця проживання спадкодавця і спадкоємця.
Місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово (частина перша статті 29 ЦК України).
Положення статті 29 ЦК України не ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації.
Право на вибір місця проживання закріплено у статті 33 Конституції України, відповідно до якої кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Під місцем постійного проживання розуміється місце, де фізична особа постійно проживає. Тимчасовим місцем проживання є місце перебування фізичної особи, де вона знаходиться тимчасово (під час перебування у відпустці, відрядженні, зокрема у готелі чи у санаторії, тощо).
Відповідно до частини другої ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Відсутність реєстрації місця проживання спадкоємця ОСОБА_1 за місцем проживання спадкодавця ОСОБА_3 не може бути доказом того, що вона не проживала зі спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації не є абсолютним підтвердженням того, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини проживання підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, які були надані позивачем.
Саме до такого висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 10.01.2019 року у справі № 484/747/17.
Частинами 1 та 2 статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, враховуючи викладене та оцінюючи надані докази, суд дійшов висновку, що позивачка довела належними, допустимими та достатніми доказами факт її проживання разом з батьком ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час відкриття спадщини.
Відтак, з огляду на наведені вище норми права, встановлені фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення, оцінюючи належність, допустимість кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, беручи до уваги, що відповідачем не було подано заперечень щодо позову, суд дійшов висновку, що заявлені вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Що стосується вимоги ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 392 ЦК України право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно вимог статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
Відповідно до роз'яснень, що містяться в п. 23 постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 №7, свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому чинним на момент такої нотаріальної дії законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину та можливості подальшого оформлення своїх спадкових прав у порядку, передбаченому законом, вимоги про визнання права на спадщину в судовому порядку задоволенню не підлягають у зв'язку з відсутністю порушених прав спадкоємців, щодо захисту яких вони звернулися до суду. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду по захист своїх спадкових прав за правилами позовного провадження.
Законом України «Про нотаріат», підзаконними нормативними актами, визначено нотаріальний порядок оформлення права на спадщину, що відповідає встановленій законодавством сукупності функцій, притаманній юрисдикційній діяльності суддів та нотаріусів. Отже, у разі якщо відсутність умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину не підтверджена належними доказами, а саме відмовою нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину, це може бути підставою для відмови у позові.
Таким чином, особа має право звернутися до суду із позовом про визнання права власності на спадкове майно тільки після отримання у нотаріуса відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину. Звернення до суду до цього моменту є передчасним, і в такому випадку суди підміняють органи нотаріату, що не відповідає закону.
На вимогу особи, якій відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, зобов'язані викласти причини відмови в письмовій формі і роз'яснити порядок її оскарження. Про відмову у вчиненні нотаріальної дії нотаріус протягом трьох робочих днів виносить відповідну постанову (ч. 6 ст. 49 Закону України «Про нотаріат»).
Таким чином, нотаріат є органом, на який відповідно до норм чинного законодавства України покладений обов'язок видавати свідоцтва про право на спадщину, перевіряти при цьому коло спадкоємців, закликати до спадкоємства у необхідних випадках спадкоємців, перевіряти обтяження спадкового майна, так як спадкування це не тільки перехід прав померлої особи, але й перехід до спадкоємців її обов'язків.
Пунктом 1.2, п. 4,12, п. 4,14, п. 4,15, п. 4.18 глави 10 розділу ІІ «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», затвердженого наказом МЮУ 22.02.2012 за №296/5, встановлено, що свідоцтво про право на спадщину видається за наявності у спадковій справі всіх необхідних документів, видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що підтверджують право власності на майно, що належить спадкодавцю.
Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.
Натомість доказів того, що позивачці було відмовлено нотаріусом у видачі свідоцтва, остання суду не надала, зокрема не надано обґрунтованої постанови нотаріуса про відмову у вчиненні такої нотаріальної дії.
Беручи до уваги, що наразі судовим рішенням встановлено факт проживання позивачки разом з батьком ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час відкриття спадщини, позивачка не позбавлена можливості звернутися до нотаріуса з заявою про отримання свідоцтва про право на спадщину за законом, тому на даний час вказані вимоги є передчасними.
Аналіз наведених норм права та встановлених в судовому засіданні обставин справи дає можливість зробити висновок про те, що заявлені позовні вимоги про визнання права власності на спадкове майно являються безпідставними і не підлягають задоволенню.
Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).
У контексті вищенаведеного, суд вважає наведене обґрунтування цього рішення достатнім.
На підставі вищевикладеного та керуючись статтею 33 Конституції України, статтями 16, 29, 392, 1216, 1218, 1220, 1222, 1223, 1268, 1269, 1270, 1297 ЦК України, статтями 3, 10, 12, 81, 264-268, 354 ЦПК України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог: державний нотаріус Тетіївської державної нотаріальної контори Давидова Світлана Миколаївна, про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини та визнання права власності на спадкове майно - задовольнити частково.
Встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , із спадкодавцем ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час відкриття спадщини за адресою: АДРЕСА_1 .
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Дата складення повного рішення: 12 вересня 2025 року.
Суддя Р.В. Самсоненко