Справа № 2-7/10
Провадження № 6/165/23/25
08 вересня 2025 року м. Нововолинськ
Нововолинський міський суд Волинської області у складі
головуючого судді Василюка А.В.,
секретаря судового засідання Навроцької М.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Нововолинськ Волинської області заяву боржника ОСОБА_1 про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню
встановив:
04 липня 2025 року боржник ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, вимоги якої обґрунтовує наступним.
Зазначає, що у провадженні Нововолинського міського суду Волинської області перебувала цивільна справа №2-7/10 за позовом ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , МПП «Берізка» про стягнення боргу за договором кредитування №11104249000 від 22.12.2006. Рішенням Нововолинського міського суду Волинської області від 29 квітня 2010 року позовні вимоги задоволено та стягнуто в солідарному порядку з відповідачів на користь ПАТ «УкрСиббанк» 692687,67 грн. боргу за вищевказаним договором. Після чого судом був виданий виконавчий лист, який в подальшому банком був пред'явлений до примусового виконання у ВДВС Нововолинського міського управління юстиції та 23.11.2010 заступником начальника ВДВС Нововолинського міського управління юстиції відкрито виконавче провадження №22767390, у якому боржниками зазначені ОСОБА_1 та МПП «Берізка». Вищевказаною постановою державного виконавця також накладено арешт на все майно боржника ОСОБА_1 у межах суми, що підлягала до стягнення - 692687,67 грн.
Посилається на те, що вказані дії були вчинені державним виконавцем у період касаційного оскарження рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 29.04.2010, за наслідками якого, ухвалою Верховного суду України від 02.03.2011, касаційну скаргу ОСОБА_1 та МПП «Берізка» було задоволено частково та рішення Нововолинського міського суду від 29.04.2010 і ухвалу апеляційного суду Волинської області від 29.07.2010 в частині задоволення позовних вимог ПАТ «УкрСиббанк» до МПП «Берізка» про стягнення заборгованості за кредитним договором та судових витрат, скасовано, провадження у справі в цій частині закрито. Заявник, за зазначених обставин, вважає виконавчий лист від 11.08.2010 справі №2-7/10 таким, що втратив свою чинність та припинив свою дію 02.03.2011.
Крім того, ОСОБА_1 зазначив, що вищевказана ухвала Верховного суду України надсилалася на адресу ВДВС Нововолинського міського управління юстиції, а відділом не вчинялися дії відповідно до МПП «Берізка» про стягнення заборгованості за кредитним договором і питання закриття провадження у цій частині справи, оскільки підприємство не може бути солідарним бортником у ВП №22767390. Проте, як вбачається з інформації про вказане виконавче провадження, ВДВС Нововолинського міського управління юстиції 25.06.2011 винесено постанову про арешт коштів боржника зі зверненням стягнення на кошти на рахунках боржника. 30.12.2016 цим же судом винесено постанову про заміну сторони виконавчого провадження, а саме стягувача ПАТ «УкрСиббанк» замінено на ТзОВ «Кей-Колект» у зв'язку з переходом до вказаного товариства прав кредитора відповідно до договору факторингу №1 від 12.12.2011 в частині стягнення заборгованості з боржника ОСОБА_1 13.10.2017 заступником начальника ВДВС Нововолинського міського управління юстиції у ВП №22767390 винесено постанову про повернення виконавчого документа -виконавчого листа №2-7/10 від 11.08.2010 стягувачу без подальшого виконання на підставі п.1 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки згідно довідки №13/1-17/733066/1 від 13.10.2017, засвідченої ТзОВ «Кей-Колект» заборгованість по споживчому кредитному договору №11104249000 від 22.12.2006 ОСОБА_1 погашена самостійно в повному обсязі без застосування ВДВС примусових заходів виконання виконавчого листа №2-7/10 від 11.08.2010 року, а тому відсутні правові підстави на отримання 10% винагороди, а стягувач ТзОВ «Кей-Колект» не має претензій щодо подальшого виконання. Посилаючись на те, що стягувач ТзОВ «Кей-Колект» не скористався правом на повторне пред'явлення до виконання виконавчого листа №2-7/10 від 11.08.2010 протягом строків визначених ст.12 Закону України «Про виконавче провадження» та що строк повторного пред'явлення до виконання виконавчого листа закінчився 13.10.2020, питання поновлення строку пред'явлення виконавчого документа до виконання судом не розглядалося, а вказаний виконавчий лист неможливо виконати, у зв'язку з попереднім належним та добровільним виконанням основним боржником ОСОБА_1 кредитних зобов'язань перед правонаступником ПАТ «УкрСиббанк»-ТзОВ «Кей-Колект», боржник ОСОБА_1 просить суд визнати виконавчий лист №2-7/10 від 11.08.2010 таким, що не підлягає виконанню, у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником ОСОБА_1 кредитної заборгованості.
Заявник ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, подав до суду заяву, в якій просив розглянути справу у його відсутності, заяву підтримав повністю та просив її задоволити (а.с.42).
Представник стягувача ТзОВ «Кей-Колект» у судове засідання не з'явився, будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, представник ОСОБА_3 діючи за довіреністю подав до суду письмову заяву про розгляд справи за його відсутності (а.с.329-31)
Представник Володимирського відділу державної виконавчої служби у Володимирському районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується довідкою про доставку електронного документу (а.с.39).
Відповідно до ч.3 ст.432 ЦПК України, неявка стягувача та боржника не є перешкодою для розгляду заяви.
Суд, вивчивши доводи та підстави поданої заяви, дослідивши матеріали справи, оцінюючи надані суду докази в їх сукупності, прийшов до наступного висновку.
Відповідно до ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із принципом диспозитивності, встановленим ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Виконання судових рішень є заключною стадією цивільного судочинства та відповідно до ч.1 ст.1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб), є сукупністю д ій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Отже, вирішуючи у судовому засіданні процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень у цивільних справах, в тому числі щодо визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виканню, суд керується загальними засадами (принципами) цивільного судочинства.
Судом встановлено, що в провадженні Нововолинського міського суду Волинської області перебувала цивільна справа №2-7/10 за позовом ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , МПП «Берізка» про стягнення боргу за кредитними договорами, за наслідками розгляду якої, 29 квітня 2010 року ухвалено рішення, яким задоволено позов. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь позивача 152071,93 грн. заборгованості за кредитним договором від 11 вересня 2006 року; солідарно з ОСОБА_1 та МПП «Берізка» стягнуто на користь ПАТ «УкрСиббанк» 692687, 67 грн. заборгованості за кредитним договором №11104249000 від 22.12.2006. Рішення набрало законної сили 29.07.2010.
11 серпня 2010 року судом був виданий виконавчий лист №2-7/10 про стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_1 та МПП «Берізка» на користь ПАТ «УкрСиббанк» 692687,67 грн., який в подальшому, 18.11.2010 стягувачем пред'явлений на виконання до ВДВС Нововолинського міського управління юстиції, правонаступником якого є Володимирський відділ Державної виконавчої служби у Володимирському районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (а.с.5).
23.11.2010 заступником начальника ВДВС Нововолинського міського управління юстиції винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №22767390 щодо примусового стягнення солідарно з ОСОБА_1 та МПП «Берізка» на користь ПАТ «УкрСиббанк» 692687,67 грн. заборгованості. При цьому, в п.2 вказаної постанови про відкриття виконавчого провадження, державний виконавець встановив боржнику ОСОБА_1 строк для добровільного виконання вимог виконавчого документа та пред'явлення виконавцю платіжного документа про оплату боргу в строк до 30.11.2010. Одночасно постановлено, при невиконанні рішення в наданий для добровільного виконання строк, виконати його в примусовому порядку зі стягненнями з боржника виконавчого збору та витрат, пов'язаних з провадженням виконавчих дій (п.3 постанови) та накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_1 у межах суми, що підлягає до примусового стягнення, що складає стягнення 692687,67 грн. (а.с.8 зворот).
У зв'язку з постановленням Верховним Судом України 02.03.2011 ухвали, якою було скасовано рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 29.04.2010 та ухвалу Волинського апеляційного суду в частині задоволення позовних вимог до МПП «Берізка» (а.с.6-7), виконавче провадження №22737898 щодо примусового стягнення з МПП «Берізка» 576,67 грн. закрито на підставі п.4 ч.1 ст.49 Закону України «Про виконавче провадження», припинено чинність арешту майна та скасовано інші заходи примусового виконання щодо МПП «Берізка».
Відповідно до наявної у справі та дослідженої судом інформації про виконавче провадження №22767390, у наданий для добровільного виконання строк вимоги виконавчого документа не були виконані боржником, у зв'язку з чим проводилися виконавчі дії щодо примусового виконання, а саме: 25.06.2011 (тобто після перегляду справи касаційної інстанцією 02.03.2011) державним виконавцем було звернуто стягнення на кошти на рахунках боржника ОСОБА_1 та винесено постанову про арешт коштів боржника на рахунках банківських установ; 04.11.2013 винесено постанови про стягнення виконавчого збору в сумі 69268,77 грн. та про арешт коштів боржника з метою забезпечення його стягнення.
Ухвалою Нововолинського міського суду Волинської області від 30.11.2016 заяву ТзОВ «Кей -Колект» задоволено, замінено стягувача у виконавчому провадженні по цивільній справі №2-7/10 ПАТ «УкрСиббанк» на ТзОВ «Кей-Колект», в зв'язку з чим 30.12.2016 поновлено виконавче провадження.
Таким чином, станом на дату ухвалення рішення про заміну сторони виконавчого провадження, тобто на 30.12.2016, вимоги виконавчого листа №2-7/10 від 11.08.2010 року не були виконані та заборгованість за договором кредитування з дати набуття рішенням суду законної сили, тобто упродовж 6 років, боржником в добровільному порядку погашена не була, в зв'язку з чим здійснювалися виконавчі дії, спрямовані на примусове виконання судового рішення про стягнення суми основного боргу, а також щодо стягнення витрат виконавчого провадження.
Відповідно до копії наданої заявником ОСОБА_1 довідки №13/10/17/33066/1 від 13.10.2017 року, виданої ТОВ «Кей-Колект» станом на 11.10.2017 року у ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №11104249000 від 22.12.2006 року погашена, претензій щодо виконання ТзОВ «Кей-Колект» не має (а.с.13). Разом з тим, із вказаної довідки не вбачається, яким чином та за рахунок яких коштів здійснено погашення заборгованості, не зазначено, що вказана заборгованість погашена боржником добровільно, копію відповідного платіжного доручення про перерахування ОСОБА_1 грошових коштів на користь стягувача не надано та не долучено боржником до своєї заяви на підтвердження її доводів та викладених обставин.
При постановленні рішення у справі, суд не бере до уваги ухвалу Новоовлинського міського суду від 20 квітня 2017 року, оскільки цією ухвалою визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий лист №2-710, виданий Нововолинським міським судом Вролинської області 11 серпня 2010 року про стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в користь АТ «УкрСиббанк» (правонаступник - ТзОВ «Фінансова Компанія «Довіра та Гарантія») 152071,93 грн. боргу за договором про надання споживчого кредиту №11037607000 від 11.09.2006, що ніяким чином не стосується оспореного виконавчого провадження.
13 жовтня 2017 державним виконавцем у виконавчому провадженні №22767390 винесено постанову про повернення виконавчого документа-виконавчого листа №2-7/10 від 11.08.2010, стягувачу ТзОВ «Кей-Колект», на підставі заяви представника останнього про повернення виконавчого документа без його подальшого виконання, згідно з якою вказаний виконавчий лист було повернуто (а.с.12 зворот). Постанову про стягнення виконавчого збору та постанову про стягнення витрат виконавчого провадження виділено в окреме виконавче провадження; встановлено строк повторного пред'явлення документа до виконання до 13.10.2020 та роз'яснено порядок оскарження прийнятого рішення.
Статтею 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим та має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеного цим Кодексом. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Відповідно до положень частини другої статті 432 ЦПК України, суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
За змістом вказаної норми виконавчий лист може бути визнаний судом таким, що не підлягає виконанню лише у випадку: 1) якщо його було видано помилково; 2) якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
При цьому словосполучення "або з інших причин" стосується саме припинення обов'язку боржника, який підлягає виконанню. Підстави припинення зобов'язання визначені главою 50 розділу І книги п'ятої ЦК України.
Так, зобов'язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов'язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов'язань, переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання.
Процесуальними підставами для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, є обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: - видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); - коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; - видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі виконавчого листа; - помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; - видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; - пред'явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред'явлення цього листа до виконання.
Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що законодавець встановлює підстави, за яких суд визнає виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню, зокрема, у разі якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
Однак, перелік підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, за змістом статті 432 ЦПК України, не є вичерпним, оскільки передбачає також інші підстави для прийняття такого рішення, ніж прямо зазначені у цій нормі процесуального права.
У цьому випадку саме на суд покладено обов'язок встановити, з яких підстав може бути визнано виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню з урахуванням права стягувача на повне виконання рішення суду та права боржника на захист від подвійного стягнення. Суд повинен вирішувати ці питання з урахуванням певних обставин справи, дотримуючись балансу інтересів обох сторін виконавчого провадження.
Як роз'яснив ВСС України в інформаційному листі від 01 липня 2015 року "Про практику розгляду судами процесуальних питань, пов'язаних із виконанням судових рішень у цивільних справах" у зв'язку з відсутністю чіткого визначення "інших причин" для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, у суддів виникали труднощі під час її застосування. Так, словосполучення "або з інших причин" не стосується припинення обов'язку боржника, який підлягає виконанню, а є іншими причинами, наприклад, в апеляційному чи касаційному порядку скасовано чи змінено рішення суду, або ж у зв'язку з нововиявленими обставинами, а виконавчий лист ще не виконаний.
Окрім того, за своїм змістом частина друга статті 432 ЦПК України передбачає визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню як повністю так і частково, а тому підстави, якими заявник обґрунтовує свою заяву, можуть бути наслідком як повного так і часткового визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, а отже як повного так і часткового задоволення заяви, поданої відповідно до цієї норми закону.
Таким чином, передумовою для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню є одна з наступних обставин: помилковість видачі виконавчого листа; боржником чи іншою особою було добровільно виконано рішення суду, внаслідок чого обов'язок припинився; обов'язок боржника припинився з інших причин (передання відступного, зарахування, прощення боргу, поєднання боржника і кредитора в одній особі, інші підстави припинення зобов'язання, передбачені главою 50 ЦК України.
Отже, закон не передбачає можливість визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, якщо він виданий компетентним судом і є належним виконавчим документом.
Сутність процедури визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню полягає, насамперед, у встановленні обставин та фактів, що свідчать про відсутність матеріального обов'язку боржника, які виникли після ухвалення судового рішення, або наявність процесуальних підстав, які свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа.
Разом з тим, за наявності судового рішення про стягнення боргу, яке набрало законної сили та підлягає виконанню, заявником при зверненні до суду із заявою про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, не доведено, що виконавчий лист виданий помилково, або що ним було добровільно виконано рішення суду, внаслідок чого його матеріальний обов'язок припинився, або його обов'язок, як боржника, припинився з інших причин, передбачених положеннями статті 432 ЦПК України.
При цьому, суд наголошує на тому, що доведення наявності обставин для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, є обов'язком заявника, а суд позбавлений можливості збирати будь-які докази.
Відповідно до п.1 ч.1, ч.5 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа. Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону, крім випадків, коли виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов'язання підлягають припиненню відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб'єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, незалежно від дати укладення такої угоди.
Таким чином, проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази, керуючись вищенаведеними положеннями цивільного законодавства, суд приходить до висновку про недоведеність обставин, на які посилається заявник, та відсутність підстав для визнання виконавчого листа №2-7/10, виданого 11.08.2010 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ТзОВ «Кей-Колект» боргу в сумі 692687,67 грн, таким, що не підлягає виконанню.
Одночасно, суд вважає за необхідне, звернути увагу на те, що відповідно до ст.447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Відповідно до правових висновків, що містяться в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі №904/51/19, у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року у справі №712/12136/18, у постановах Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 24 червня 2021 року у справі №127/11276/20, від 08 вересня 2021 року у справі №369/3757/20, від 01 грудня 2021 року у справі №201/6486/20, у разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем або приватним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Боржник, як сторона виконавчого провадження, у разі незгоди з арештом, який накладений державним або приватним виконавцем під час примусового виконання судового рішення, має право на оскарження дій державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України (ст.447, 448, ст.449, ст.450, ст.451, ст.452, ст.453). Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження».
Проте, обраний заявником спосіб захисту його прав та інтересів в цій частині, не відповідає встановленому законом.
Всі вищевказані мотиви та обставини були викладені судом в ухвалі від 25.10.2023 за наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 про визнання виконавчого документу-виконавчого листа №2-7/10, виданого 11.08.2010 Нововолинським міським судом Волинської області, таким, що не підлягає виконанню; зобов'язання Володимирського відділу Державної виконавчої служби у Володимирському районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України зняти арешт, накладений на все рухоме і нерухоме майно (кошти) боржника ОСОБА_1 , виключити відомості про боржника з Єдиного реєстру боржників; скасувати заходи примусового виконання судового рішення.
Більше того, ухвалою Волинського апеляційного суду від 01.02.2024 залишено без задоволення скаргу ОСОБА_1 , а ухвалу Нововолинського міського суду від 25.10.2023, без змін.
При розгляді судом у даному судовому провадженні аналогічної заяви ОСОБА_1 , нових доказів на підтвердження його заяви, останнім не було долучено, а судом не було встановлено.
Щодо твердження заявника про те, що оскільки заборгованість по споживчому кредитному договору №11104249000 від 22.12.2006 ОСОБА_1 погашена самостійно в повному обсязі без застосування ВДВС примусових заходів виконання виконавчого листа №2-7/10 від 11.08.2010, а тому відсутні правові підстави на отримання 10% винагороди, суд зазначає наступне.
Згідно із ст.27 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404- VIII від 02.06.2016, який набрав чинності 05.10.2016, виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Відповідно до ч.7 ст.27 Закону №1404-VIII, у разі закінчення виконавчого провадження у зв'язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, виконавчий збір не стягується, а стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню.
З матеріалів справи вбачається, що державним виконавцем 04.11.2013 у виконавчому провадженні №22767390 були винесено постанови про стягнення з боржника ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 69268,77 грн. та про арешт коштів боржника з метою забезпечення його стягнення. 13.10.2017 державним виконавцем винесено постанову про стягнення виконавчого збору та постанову про стягнення витрат виконавчого провадження виведено в окреме виконавче провадження, у зв'язку з поверненням виконавчого документа-виконавчого листа №2-7/10 від 11.08.2010 стягувачу ТзОВ «Кей-Колект».
Звернувшись до суду із заявою про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, боржник ОСОБА_1 не зазначив чи скористався він наданим йому правом на оскарження дій та рішень державного виконавця в частині стягнення виконавчого збору, які він вважає незаконними, у визначеному розділом VII ЦПК України порядку та які наслідки розгляду його скарг.
З огляду на вищезазначене у сукупності, суд приходить висновку про відсутність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст.76-81, ст.ст.259-261, ст.ст.352-355, ст.432 ЦПК України, суд
постановив:
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання виконавчого документу-виконавчого листа №2-7/10, виданого 11.08.2010 Нововолинським міським судом Волинської області, таким, що не підлягає виконанню, відмовити.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Головуючий суддя підпис А.В. Василюк