Справа № 646/5241/25
№ провадження 2/646/3129/2025
про закриття провадження у справі
"03" вересня 2025 р. м. Харків
Основ'янський районний суд міста Харкова у складі:
головуючого судді Шиховцової А.О.,
за участю: секретаря Скриннік А.С.,
представника позивача Курбатової К.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові цивільну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Харківенергозбут» до ОСОБА_1 , третя особа: Акціонерне товариство «Харківобленерго», про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію, -
ПрАТ «Харківенергозбут» через систему «Електронний суд» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , яким просить стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Харківенергозбут» заборгованість за спожиту електричну енергію з урахуванням 3 % річних та інфляційних втрат, що утворилася за адресою: АДРЕСА_1 , в розмірі 9647,74 грн., а також стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Харківенергозбут» сплачений за подання позовної заяви судовий збір в розмірі 2 422,40 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що постановою національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 26.10.2018 року № 1268 «Про затвердження методичних рекомендацій щодо передачі даних побутових та малих не побутових споживачів постачальнику електричної енергії, на якого відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії» покладається виконання функцій універсальної послуги на закріпленій території», передбачено, що на території Харківської області таким постачальником визначено ПрАТ «Харківенергозбут». Згідно з Договором про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг №60216 від 01.01.2019 ФОП ОСОБА_1 є споживачем електричної енергії, яку постачає Приватне акціонерне товариство «Харківенергозбут». Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ФОП ОСОБА_1 припинив підприємницьку діяльність 27 квітня 2023 року, про що свідчить запис №2004750060011001629. Повідомлення про припинення діяльності від ФОП ОСОБА_1 до Товариства не надходило, самостійно позивач не може внести зміни до договору №60216 щодо відомостей позивача, поки споживач самостійно не звернеться до позивача з цим питанням. Згідно з переданими даними від АТ «Харківобленерго» відповідачу проведено нарахування та за результатами розрахункового періоду було сформовано та виставлено рахунки за спожиту електричну енергію. Відповідач своєчасно за спожиту електричну енергію не сплачував, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість за спожиту електричну енергію за вересень 2023 року у сумі 8103,91 грн., також відповідачу нараховані 3% річних та індекс інфляції, які станом на 01.04.2025 становлять 1543,83 грн., з яких: 3% річних за період з жовтня 2023 року по березень 2025 року у сумі 360,66 грн., інфляційні втрати за період з грудня 2023 року по березень 2025 року у сумі 1183,17 грн.
Ухвалою суду від 05 червня 2025 року вказану справу прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі з повідомленням (викликом) сторін.
Ухвалою суду від 02 липня 2025 року за клопотанням позивача залучено Акціонерне товариство «Харківобленерго» в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, до участі у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Харківенергозбут» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію.
14.08.2025 від представника третьої особи АТ “Харківобленерго» надійшли пояснення у справі, відповідно до яких представник третьої особи вважає позовні вимоги обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Представник третьої особи зазначив, що між сторонами діє публічний договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, зміст якого затверджений у додатку №6 до ПРРЕЕ та розміщений в офіційних джерелах, які знаходяться в загальному доступі. Між відповідачем та АТ "Харківобленерго" з 01.01.2019 діє публічний договір про надання споживачу послуг з розподілу електричної енергії (далі -Договір з розподілу) № 60216, зміст якого затверджений у Додатку 3 до ПРЕЕ та розміщений на офіційних джерелах, які знаходяться в загальному доступі, а також на офіційному сайті Товариства (роздруківка договору додається), укладеного шляхом підписання Відповідачем заяви-приєднання на умовах діючого на той час договору про постачання електричної енергії від 17.07.2015 №60216. За адресою: смт. Ківшарівка (біля буд. 4 блок з 5-ти павільйонів) Куп?янського району Харківської області встановлено засіб комерційного обліку (ЗКО) електричної енергії типу СТЕА05М заводський №39043, за яким здійснюється облік електричної енергії за Договором з розподілу за предметом спору по даній справі. У листопаді 2022 персоналом АТ "Харківобленерго" виконано контрольний огляд зазначеного вище ЗКО, за результатом якого складено акт контрольного огляду №000129 від 17.11.2022 в якому були зафіксовані показники «048120,4». У вересні 2023 персоналом АТ "Харківобленерго" також було виконано контрольний огляд зазначеного вище ЗКО та складено акт контрольного огляду №000737 від 30.09.2023 з зафіксованими показниками "049232,4". На підставі акту контрольного огляду № 000737 від 30.09.2023 АТ "Харківобленерго" сформовано акт про обсяги розподіленої електричної енергії за вересень 2023 року, де вказано показники у попередньому періоді «48120,4» (листопад 2022 року) та показники у розрахунковому періоді «49232,4» різниця яких склала обсяг 11112 кВт/год та відповідає обсягу, зазначеному позивачем у позовній заяві по даній справі. Довідка про обсяги розподіленої електричної енергії по споживачу ФО-П ОСОБА_1 .
Представник позивача позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила суд їх задовольнити, не заперечувала проти винесення заочного рішення по справі.
Частиною 3 ст. 211 ЦПК України передбачено, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Відповідач в судове засідання повторно не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті “Судова влада України», причини неявки відповідач суду не повідомляв, будь-яких заяв та клопотань від відповідача не надходило, в установлений ч. 7 ст. 178 ЦПК України строк відповідач не подав до суду відзив на позовну заяву.
Оскільки відповідач своїм процесуальним правом участі у судовому засіданні не скористався, відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк без поважних причин не надав, заяв та клопотань від відповідача не надходило, суд вважає можливим розглянути справу у відсутності відповідача за наявними у ній матеріалами, що містять достатньо відомостей про права і взаємовідносини сторін.
Суд, дослідивши матеріали справи, встановивши факти та відповідні їм правовідносини, оцінивши кожний доказ окремо та у їх сукупності та взаємозв'язку, суд дійшов таких висновків.
Згідно ч. 1ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до положеньст.12ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст.13ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судовим розглядом встановлено та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що 01 січня 2019 року між ПрАТ «Харківенергозбут» та ФОП ОСОБА_1 було укладено договір №60216 про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, згідно умов якого ФОП ОСОБА_1 є споживачем електричної енергії, яку постачає ПрАТ «Харківенергозбут», у сел. Ківшарівка Куп'янського району Харківської області, 5 ларьків біля буд. 4, виробничий комплекс, ЕІС-код 62Z0270465356086.
Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 27.04.2023 відповідач припинив свою діяльність.
У статті 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до частини першої статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
За вимогами частини першої статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можна вирішити за відповідними судовими процедурами. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
У частині першій статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року у справі №183/4196/21, від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21, від 23 листопада 2021 року у справі № 641/5523/19 та інші).
У статті 1 та у частині першій статті 2 ГПК України визначено юрисдикцію та повноваження господарських судів, установлено порядок здійснення судочинства у господарських судах, а також регламентовано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до пунктів 1, 6 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Критеріями належності справи до господарського судочинства, за загальними правилами, є одночасно суб'єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин. Таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року в справі №916/2791/16 (провадження № 12-141гс18) зроблено висновки про те, що спір є підвідомчим господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського й цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі правової норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми права, що безпосередньо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні враховувати суб'єктний склад такого спору, суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлені вимоги, характер спірних правовідносин, зміст та юридичну природу обставин у справі.
Людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою (стаття 24 ЦК України).
Відповідно до статті 25 ЦК України здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. За правилами частин другої та четвертої цієї статті цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті.
Згідно зі статтею 26 ЦК України всі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов'язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов'язки як учасник цивільних відносин.
Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України).
Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, відповідно до якої право на здійснення підприємницької діяльності, не забороненої законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.
Відповідно до частини другої статті 50 ЦК України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.
Фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою (частина дев'ята статті 4 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»).
Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. Правовий статус «фізична особа - підприємець» сам собою не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.
Отже, наявність статусу підприємця не свідчить про те, що з моменту державної реєстрації ФОП така особа діє як підприємець у всіх правовідносинах.
Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб'єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських.
Такий підхід Великої Палати Верховного Суду щодо співвідношення понять фізичної особи та ФОП і їх правового статусу є усталеним, що підтверджено, зокрема, у постановах від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18), від 24 квітня 2018 року у справі № 303/5186/15-ц (провадження № 14-86цс18), від 15 травня 2019 року у справі № 904/10132/17 (провадження № 12-43гс19), від 21 вересня 2019 року у справі № 922/4239/16 (провадження № 12-102гс19), від 03 липня 2019 року у справі № 916/1261/18 (провадження № 12-37гс19), від 09 жовтня 2019 року у справі № 209/1721/14-ц (провадження № 14-418цс19), від 14 червня 2023 року у справі № 125/1216/20 (провадження № 14-25цс23) тощо.
У постанові Верховного Суду у складі Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 серпня 2019 року у справі № 212/3182/16-ц (провадження № 61-48592св18) зроблено висновок, що: «ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. З огляду на положення частини першої статті 20 ГПК України а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб'єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності».
У постанові Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі №591/1304/21 зазначено:
«15 грудня 2017 року набрав чинності ГПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», відповідно до якого господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини 1 статті 20 ГПК України спорів, в яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов'язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, яку раніше здійснювала зазначена фізична особа, зареєстрована підприємцем.
Таким чином, фізична особа, яка мала статус суб'єкта підприємницької діяльності, але на дату подання позову втратила його, до 15 грудня 2017 року не могла бути стороною у господарському процесі. З часу державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи спори за її участю, зокрема пов'язані з підприємницькою діяльністю, що здійснювалася нею раніше, слід було розглядати за правилами цивільного судочинства, за винятком випадків, коли провадження у відповідних справах було відкрите у господарському суді до настання таких обставин.
Відтак, з 15 грудня 2017 року господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України спорів, в яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов'язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.
Зазначене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постановах від 14 березня 2018 року у справі № 593/793/14-ц (провадження № 14-43цс18) та від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18)».
Як відомо з матеріалів справи, договір №60216 про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг був укладений 01 січня 2019 року між ПрАТ «Харківенергозбут» та ФОП ОСОБА_1 , як суб'єктом господарської діяльності.
Пунктами 2.1, 5.1, 5.2 цього договору передбачено, що за цим договором постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість спожитої (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору.
Споживач розраховується з постачальником за спожиту електричну енергію за цінами (тарифами), що визначаються відповідно до методики (порядку), затвердженої Регулятором, згідно з обраною споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком №3 до цього договору.
Спосіб визначення ціни за електричну енергію зазначаються в комерційній пропозиції постачальника.
Як вбачається з комерційної пропозиції №1, яка є додатком №3 до вказаного договору постачання електроенергії здійснюється позивачем за тарифами для малих непобутових споживачів.
Позивачем нарахована заборгованість відповідачу за спожиту електроенергію саме як фізичній особі-підприємцю.
Оплата за спожиту електроенергію відповідачем здійснювалася як фізичною особою-підприємцем, що підтверджується копіями платіжних інструкцій.
З урахуванням встановлених обставин суд дійшов висновку, що правовідносини, які виникли між сторонами в цій справі, є господарсько-правовими, оскільки між ПрАТ «Харківенергозбут», з однієї сторони, та ФОП ОСОБА_1 , як суб'єктом підприємницької діяльності, з іншої сторони, існує спір щодо заборгованості за отримання електроенергії, у зв'язку з чим справа не підсудна суду загальної юрисдикції, а спір між сторонами повинен розглядатися за правилами господарського судочинства.
Посилання позивача на те, що оскільки відповідач з 27.04.2023 припинив свою підприємницьку, а тому спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, є помилковими.
Судом враховано, що спір між сторонами виник з виконання правочину (договору №60216 про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг) в їх господарській діяльності, а тому відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України належить до юрисдикції господарського суду та підлягає розгляду в порядку господарського судочинства згідно з нормами ГПК України.
Припинення відповідачем своєї підприємницької діяльності, не може свідчити про те, що цей спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки на час виникнення спірних правовідносин відповідач мав статус фізичної особи - підприємця і позбавлення такого статусу не позбавляє його набутих ним раніше цивільних прав і обов'язків, зокрема і права оренди, отриманого для здійснення підприємницької діяльності.
Схожих за змістом висновків дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 19 лютого 2025 року у справі №126/506/22, у постанові від 16 січня 2024 року у справі №914/1362/23/
Крім цього, судом встановлено, що електроенергія позивачем постачалася відповідачу як суб'єкту підприємницької діяльності, а не як фізичній особі, та для здійснення господарської діяльності, а не для задоволення особистих потреб.
Тому, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що спір між сторонами у цій справі за своїм змістом є господарським.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. При цьому суд повинен повідомити заявникові, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ (частина перша статті 256 ЦПК України).
Керуючись ст.ст.255, 256, 260,261 ЦПК України, суд
Закрити провадження у справі Харкова за позовом Приватного акціонерного товариства «Харківенергозбут» до ОСОБА_1 , третя особа: Акціонерне товариство «Харківобленерго», про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Роз'яснити позивачу, що розгляд такої справи віднесено до юрисдикції господарського суду.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня його проголошення до Харківського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя А.О. Шиховцова