08.09.2025
Справа № 522/17274/25
Провадження № 1-кп/522/3050/25
08 вересня 2025 року місто Одеса
Приморський районний суд міста Одеси у складі:
Головуючого судді - ОСОБА_1 ,
секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
за участю сторін кримінального провадження:
прокурора - ОСОБА_3 ,
захисника - ОСОБА_4 ,
обвинуваченого - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання прокурора Приморської окружної прокуратури м. Одеси ОСОБА_3 про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою із визначенням розміру застави у кримінальному провадженні №12025162510000926, відомості про яке внесено 05.07.2025 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань, відносно:
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Одеса, громадянина України, із середньою-спеціальною освітою, офіційно не працевлаштованого, РНОКПП: НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимий:
-12.02.2013 Київським районним судом м. Одеси за ч. 2 ст. 186 КК України до 4 років 1 місяця позбавлення волі;
-09.04.2019 Малиновським районним судом м. Одеси за ч. 1 ст. 309 КК України до 2 років позбавлення волі, на підставі статті 75 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком на 2 роки;
-21.04.2020 Київським районним судом м. Одеси за ч. 2 ст. 309 КК України до 2 років 1 місяця позбавлення волі, ч. 4 ст. 70 КК України - вирок Малиновського районного суду м. Одеси від 09.04.2019 виконувати самостійно;
-10.01.2024 Малиновським районним судом м. Одеси за ч. 4 ст. 70, ч. 1 ст. 307 КК України до 4 років 1 місяця позбавлення волі, звільнився 10.01.2024 по відбуттю строку покарання;
-Відносно якого 27.12.2019 до Приморського районного суду м. Одеси скеровано обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12019160500003758 за ч. 2 ст. 186 КК України, в якому 01.05.2024 оголошений в розшук,
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст. 185, ч. 3 ст. 357 КК України -
В провадженні Приморського районного суду м. Одеси перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12025162510000926, відомості про яке внесено 05.07.2025 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань, відносно ОСОБА_5 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст. 185, ч. 3 ст. 357 КК України.
Прокурор у судовому засіданні заявив клопотання про продовження обраного відносно ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою із визначенням розміру застави, оскільки наявні ризики, передбачені п.п. 1,3,5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які продовжують існувати і в необхідності продовження застосування запобіжного заходу покладається необхідність запобігання подальшим спробам: переховуватися від суду; незаконного впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні; вчинити інше кримінальне правопорушення.
Захисник ОСОБА_4 заперечував проти клопотання прокурора, посилаючись на незадовільний стан здоров'я обвинуваченого ОСОБА_5 , який має катаракту, сліпий на одне око і потребує постійного лікування. Крім того хворіє на ВІЛ інфекцію, йому кожного дня потрібно приймати ліки. ОСОБА_5 також є наркозалежним та перебуває на метадоновій програмі. Переховуватись від суду не має наміру, оскільки коли в цьому кримінальному провадженні він був затриматий, то одразу видав майно, надав правдиві свідчення, добровільно прийшов до суду під час досудового розслідування для розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу.
Обвинувачений ОСОБА_5 підтримав свого захисника і просив відмовити у задоволенні клопотання прокурора.
Розглянувши клопотання прокурора, заслухавши думки учасників судового провадження, суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до ч.3 ст.331 КПК України, за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув'язнення.
За змістом ст.199 КПК України підставою для продовження строку тримання під вартою є обставини, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.
Ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 14 липня 2025 року задоволено клопотання слідчого СВ Відділу поліції №2 ОРУП №1 ГУНП в Одеській області та обрано відносно підозрюваного ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в Державній установі «Одеський слідчий ізолятор» в межах строку досудового розслідування, тобто до 11.09.2025 року, включно, із визначенням розміру застави - 20 (двадцять) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 60 560 (шістдесят тисяч п'ятсот шістдесят) гривень, із покладенням на нього обов'язків, передбачених ч. 5ст. 194 КПК України.
Так, органом досудового розслідування ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст. 185, ч. 3 ст. 357 КК України. Відповідно до статті 12 КК України, злочин, передбачений ч. 4 ст. 185 КК України відноситься до категорії тяжких , санкцією якого передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років.
Враховуючи тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у випадку доведеності його вини, продовжує існувати ризик того, що він може переховуватись від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
При цьому, суд зазначає, що в розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
За таких обставин, суд вважає, що ризик, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК, не можна визнавати недоведеним.
Водночас, в зазначеному кримінальному провадженні також існує ризик, передбачений п. 3) ч. 1 ст. 177 КПК України, зокрема можливий незаконний вплив обвинуваченого на свідків, які допитані під час досудового розслідування та в подальшому підлягають безпосередньому допиту судом першої інстанції під час розгляду кримінального провадження по суті.
З огляду на те, що у вказаному кримінальному провадженні свідки ще не були допитані, наявний ризик, передбачений п.3 ч.1 ст.177 КПК України.
Ризик, передбачений п.5 ч.1 ст.177 КПК України, об'єктивізується тим, що обвинувачений ОСОБА_5 офіційно не працевлаштований, законних джерел для існування не має, як і міцних соціальних зв'язків, раніше неодноразово судимий, що характеризує особу обвинуваченого, як схильну до вчинення кримінальних правопорушень.
Суд звертає увагу, що КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченого кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК.
При цьому, обставин передбачених ч.2 ст.183 КПК України, що виключають можливість застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою, судом не встановлено.
Окрім того, суд також враховує суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, що відповідає правовим позиціям, викладеним в п. 35 рішення ЄСПЛ «Летельє проти Франції».
Посилання сторони захисту на незадовільний стан здоров'я обвинуваченого суд приймає до уваи, однак зазначає, що захисником не надано доказів того, що ОСОБА_5 звертався за допомогою до медичної частини СІЗО, та йому було відмовлено у наданні такої, або така допомога, якої він потребує в умовах лікувального закладу вказаного типу не може бути наданою. Також не надано будь-якої медичної документації щодо критичного стану здоров'я обвинуваченого, який би виключав можливість утримання особи під вартою в умовах слідчого ізолятора.
Разом з тим суд роз'яснює, що згідно пункту 2 глави 2 розділу X Наказу Міністерства юстиції «Про затвердження Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України» від 14.06.2019 року № 1769/5, надання ув'язненим і засудженим медичної допомоги, у тому числі екстреної медичної допомоги, що не може бути надана у медичній частині, здійснюється відповідно до статті 11 Закону України «Про попереднє ув'язнення», статей 8, 107, 116 КВК, Порядку взаємодії закладів охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров'я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту, затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Міністерства охорони здоров'я України від 10 лютого 2012 року № 239/5/104, Порядку організації надання медичної допомоги засудженим до позбавлення волі, затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Міністерства охорони здоров'я України від 15 серпня 2014 року №1348/5/572.
Відповідно до пункту 3 глави 2 розділу X зазначеного Наказу, у СІЗО здійснюються медичний контроль за станом здоров'я ув'язнених і засуджених шляхом проведення медичних оглядів та обстежень, виявлення осіб, які потребують лікування та постійного медичного нагляду, проведення щодо них лікувально-оздоровчих заходів з метою збереження здоров'я і працездатності, амбулаторне і стаціонарне лікування відповідно до системи стандартів у сфері охорони здоров'я, клінічних протоколів надання медичної допомоги в порядку, передбаченому законодавством.
Суд зазначає, що надання медичної допомоги, особам взятим під варту здійснюється відповідно до Порядку взаємодії закладів охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров'я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я від 10.02.2012 №239/5/104, відповідно до якого, у разі необхідності в додаткових лабораторних обстеженнях, які не можуть бути проведені в медичних частинах СІЗО (наявним обладнанням, лабораторіями та обсягом медико-санітарної допомоги не передбачено проведення цих обстежень), вони проводяться на базі закладів охорони здоров'я з орієнтовного перелік та керівництво СІЗО забезпечує своєчасне направлення особи, узятої під варту, на обстеження до обраного лікарем медичної частини СІЗО закладу охорони здоров'я з орієнтовного переліку.
Керівництво слідчого ізолятору забезпечує допуск відповідного лікаря-фахівця чи направлення хворого на лікування до обраного начальником медичної частини СІЗО закладу охорони здоров'я з орієнтовного переліку. Особа, узята під варту, має право на вільний вибір лікаря. Керівництво слідчого ізолятору забезпечує допуск обраного особою лікаря-фахівця.
Таким чином, лікування обвинуваченого у разі наявності у нього медичних захворювань можливе в умовах ДУ «Одеській слідчий ізолятор» та не може слугувати підставою неможливості продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Разом з тим суд враховує, що на момент вчинення інкримінованих ОСОБА_5 дій, він вже мав захворювання на які наразі посилається, та мав би усвідомлювати негативні наслідки своєї протиправної діяльності.
Відповідно до ч.3 ст.183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Так, ОСОБА_5 обвинувачується зокрема у вчиненні тяжкого злочину, що відповідно до вимог п.2) ч.5 ст.182 КПК України, передбачає визначення застави від 20 до 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
З урахуванням положень п.2) ч.5 ст.182 КПК України, особи обвинуваченого, обставин кримінальних правопорушень, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_5 , суд вважає, що раніше визначений розмір застави - 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 60 460 гривень, у разі його внесення, буде достатньою мірою гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків, зможе забезпечити його належну процесуальну поведінку та запобігти заявленим у клопотанні прокурора ризикам.
На підставі викладеного, виходячи з положень ст. ст. 176, 177, 178, КПК України, ст. ст.5,6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та враховуючи наявність наведених вище ризиків та обставин, які свідчать про те, що інші запобіжні заходи не забезпечать належної поведінки обвинуваченого під час судового розгляду, та зважаючи на практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, обвинувачуваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, забезпечення яких вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства, суд приходить до висновку про доцільність продовження строку тримання ОСОБА_5 з утриманням його в ДУ «Одеський слідчий ізолятор», під вартою строком до 04 листопада 2025 року, включно, із визначенням розміру застави.
Керуючись вимогами ст.ст. 8, 9, 177, 178, 183, 194, 199, 315, 376 КПК України, суд
Клопотання прокурора Приморської окружної прокуратури м. Одеси ОСОБА_3 про продовження строку тримання під вартою із визначенням розміру застави у кримінальному провадженні №12025162510000926, відомості про яке внесено 05.07.2025 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань, відносно ОСОБА_5 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст. 185, ч. 3 ст. 357 КК України - задовольнити.
Строк дії обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , продовжити до 04 листопада 2025 року, включно, з утриманням його в ДУ «Одеський слідчий ізолятор», із визначенням розміру застави у якості альтернативного запобіжного заходу у розмірі 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 60 560 (шістдесят тисяч п'ятсот шістдесят) гривень, та покладенням на нього обов'язків, передбачених ч. 5ст. 194 КПК України, а саме:
1) прибувати за кожною вимогою до слідчого, прокурора, суду;
2) не відлучатися з населеного пункту в якому проживає, без дозволу прокурора або суду;
3) повідомлятипрокурора чи суд про зміну свого місця проживання або місця роботи;
4) утримуватися від спілкування з свідками та потерпілим з обставин скоєння кримінального правопорушення;
5) здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення, а обвинуваченим, який тримається під вартою - в той же строк, з моменту вручення йому копії ухвали.
Суддя: ОСОБА_1