Справа № 522/16205/24
Провадження № 2/522/1701/25
08 вересня 2025 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді Чорнухи Ю.В.,
за участю секретаря судового засідання Радової Д.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, -
До Приморського районного суду м. Одеси звернулась ОСОБА_1 з позовною заявою до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, у якій просила розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 09.06.1995 у Довгинцівському відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Криворізького міського управління юстиції у Дніпропетровській області, актовий запис.
Позовна заява обґрунтована тим, що 09.06.1995 позивач та відповідач зареєстрували шлюб у Довгинцівському відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Криворізького міського управління юстиції у Дніпропетровській області, актовий запис № 250. Шлюбно-сімейні стосунки у подружжя не склались та фактично припинились. Позивачу стало відомо, що відповідач 28.03.2009 не розлучившись з позивачем, уклав шлюб з громадянкою ОСОБА_3 у Третьому Приморському відділі державної реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції, та змінив своє прізвище з ОСОБА_4 на ОСОБА_5 , про що свідчить витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища від 08.06.2024 за № 00045419354.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 28.10.2024 відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін та призначенням судового засідання на 10.12.2024.
У судове засідання 10.12.2024 учасники справи не з'явились, причини неявки суду не повідомили, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином. Від позивача надійшла заява про розгляд справи за відсутності позивача за наявними в матеріалах справи документами. У заяві позивач зазначив, що права у цивільному судочинстві їй відомі і зрозумілі. У зв'язку з неявкою сторін розгляд справи відкладено на 29.01.2025.
У судове засідання 29.01.2025 учасники справи не з'явились, причини неявки суду не повідомили, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином. У зв'язку з неявкою сторін розгляд справи відкладено на 11.03.2025.
У судове засідання 11.03.2025 учасники справи не з'явились, причини неявки суду не повідомили, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 11.03.2025 визнана обов'язковою явка ОСОБА_1 . Розгляд справи відкладено на 29.04.2025.
У судове засідання 29.04.2025 учасники справи не з'явились, причини неявки суду не повідомили. У зв'язку з відсутністю в матеріалах справи доказів належного повідомлення учасників справи про судове засідання, розгляд справи відкладено на 25.06.2025.
У судові засідання 25.06.2025, 28.08.2025 учасники справи не з'явлись, причини неявки суду не повідомили, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Відповідно до ч. 1 ст. 223 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Позивач та відповідач не скористались своїм правом взяти участь у судовому засіданні. Від позивача надійшла заява про розгляд справи за відсутності позивача за наявними в матеріалах справи документами.
У зв'язку з неявкою у судове засідання сторін, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, згідно ч. 2ст. 247 ЦПК України, не здійснювалось.
На підставі ч. 1 ст. 244 ЦПК України суд 28.08.2025 перейшов до стадії ухвалення судового рішення, відклав ухвалення та проголошення судового рішення до 08.09.2025.
Повно та всебічно дослідивши обставини справи, надавши оцінку доказам, наявним у справі, суд дійшов наступних висновків.
Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Відповідно доч.ч.1,2 ст.2 Цивільного процесуального кодексу України (надалі по тексту-ЦПК України) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляді вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч.1 ст. 5 ЦПК України).
Згідно ст. 16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10.12.1948, чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім'ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.
Шлюб може укладатися тільки при вільній і повній згоді сторін, що одружуються. Сім'я є природним і основним осередком суспільства і має право на захист з боку суспільства та держави.
Жоден шлюб не може бути укладений без вільної і цілковитої згоди тих, що одружуються, відповідно до ч. 3 ст. 23 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права.
Відповідно до ст. 51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
Приписами ч. 1 ст. 21 Сімейного кодексу України (далі - СК України) визначено, що шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану.
Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається (ч. 1 ст. 24 СК України).
Дружина та чоловік мають право вживати заходів, які не заборонені законом і не суперечать моральним засадам суспільства, щодо підтримання шлюбних відносин. Кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв'язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом (ч. ч. 2-4ст. 56 СК України).
Згідно ч. 3ст. 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1ст. 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст.112 СК України суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини з інвалідністю та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Відповідно до ч. 3-4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ч. 1 ст. 78 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц(провадження№ 14-400цс19) зазначила, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див.постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 2 жовтня 2018року у справі №910/18036/17,від 23жовтня 2019року у справі №917/1307/18(пункт41)). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі №917/1307/18).
У постанові від 27.05.2020 у справі № 2-879/13 Верховний Суд зазначив, що сторона має довести ті обставини, на які вона посилається, і саме такі, належним чином вчинені дії позивача, за загальним правилом, є підставою для задоволення його позову. Натомість відсутність належного спростування іншою стороною обставин, на які посилається сторона без належного їх доведення, сама по собі не є підставою для задоволення позову, оскільки суперечить загальним принципам доказування у цивільних справах, встановлених процесуальним законом.
Крім того, у постанові від 01.11.2023 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду (справа № 462/2056/20, провадження № 61-3758св23) зазначає, що засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов'язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог. Саме на позивача покладається обов'язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції. Отже, позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. Згідно з цивільним процесуальним законом тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову за загальним правилом покладається на позивача; за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не звільняє позивача від виконання ним його процесуальних обов'язків.
Судом встановлено, що 09.06.1995 ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрували шлюб, про що 09.06.1995 складено відповідний актовий запис № 250, місце державної реєстрації - Довгинцівський відділ державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Криворізького міського управління юстиції у Дніпропетровській області. Після державної реєстрації шлюбу прізвище чоловіка ОСОБА_4 , дружини - ОСОБА_4 . Вказані обставини підтверджуються наявною копією повторно виданого свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 .
Відповідно до ч. 1-2 ст. 25 Сімейного кодексу України жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі. Жінка та чоловік мають право на повторний шлюб лише після припинення попереднього шлюбу.
Згідно ч. 1 ст. 39 Сімейного кодексу України недійсним є шлюб, зареєстрований з особою, яка одночасно перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі.
Відповідно до п. 1 розділу 3 Правил реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України № 52/5 від 18.10.2000 (в редакції, станом на 28.03.2009), надалі по тексту - Правила № 52/5, жінка та чоловік, які бажають зареєструвати шлюб, подають письмову заяву про реєстрацію шлюбу за встановленою формою до будь-якого органу реєстрації актів цивільного стану за їхнім вибором (додаток 12).
При поданні заяви про реєстрацію шлюбу жінка та чоловік пред'являють на посвідчення своєї особи паспорт або паспортний документ (п. 2 розділу 3 Правил № 52/5).
Згідно п. 5 розділу 3 Правил № 52/5 особи, які раніше перебували в шлюбі, можуть зареєструвати повторний шлюб тільки при пред'явленні документів, що підтверджують припинення попереднього шлюбу (свідоцтво про розірвання шлюбу, свідоцтво про смерть одного з подружжя, судове рішення або висновок відділу реєстрації актів цивільного стану про визнання шлюбу недійсним). (…) У заяві про реєстрацію шлюбу, а також у графі "Для відміток" актового запису про шлюб зазначається документ, що підтверджує припинення попереднього шлюбу.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про органи реєстрації актів громадянського стану» (чинного станом на 28.03.2009) у реєстрації акта громадянського стану може бути відмовлено, якщо:
реєстрація суперечить законові;
реєстрація повинна провадитися в іншому органі реєстрації актів громадянського стану;
з проханням про реєстрацію звернулася недієздатна особа або представник, який не має на це необхідних повноважень.
Таким чином, відповідно до вимог законодавства, чинного станом на 28.03.2009, особа не мала права на укладення повторного шлюбу у разі перебування у зареєстрованому шлюбі. При цьому, особа, яка раніше перебувала в шлюбі, могла зареєструвати повторний шлюб тільки при пред'явленні документів, що підтверджують припинення попереднього шлюбу. У встановлення органом реєстрації акта громадянського стану, що реєстрація суперечить законові, слугувало підставою для відмови у реєстрації акта громадянського стану.
ОСОБА_1 , посилаючись у позовній заяві на те, що відповідач, перебуваючи з нею у зареєстрованому шлюбі, 28.03.2009 зареєстрував шлюб з ОСОБА_3 та змінив прізвище з " ОСОБА_4 " на " ОСОБА_5 ", не надала суду належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження зазначеної обставини.
Позивач не надала суду належних, допустимих та достатніх доказів того, що ОСОБА_6 змінював прізвище, а також докази того, що перебуваючи у зареєстрованому шлюбі з позивачкою, всупереч вимогам ст. 25 Сімейного кодексу України, уклав шлюб з іншою жінкою.
Сама по собі копія витягу № 00045419354 з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища, свідчить про те, що ОСОБА_6 та ОСОБА_3 28.03.2009 зареєстрували шлюб, про що було складено актовий запис № 65 від 28.03.2009. При цьому у матеріалах справи відсутні докази того, що вказаний актовий запис про реєстрацію шлюбу був складений саме щодо чоловіка позивачки, оскільки у витягу № 00045419354 відсутні ідентифікаційні дані чоловіка та дружини, окрім прізвища, імені та по батькові.
Судом була визнана обов'язковою явка позивача з метою встановлення зазначених обставин, однак позивач у судові засідання не з'являлась. Позивач не скористалась своїм правом взяти участь у судовому засіданні, заявити клопотання про витребування доказів, у разі виникнення складнощів у їх отриманні, подати суду докази на підтвердження обставин, зазначених у позовній заяві.
З огляду на наявну у матеріалах справи копію свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , згідно якого після державної реєстрації шлюбу прізвище чоловіка - ОСОБА_4 , дружини - ОСОБА_4 , враховуючи відсутність у матеріалах справи належних, допустимих та достатніх доказів того, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладався шлюб, а також доказів того, що чоловік позивачки перебуваючи у зареєстрованому шлюбі, уклав шлюб з іншою жінкою та змінив прізвище з " ОСОБА_4 " на " ОСОБА_5 ", не заявлення позивачем клопотання про витребування доказів, керуючись принципами диспозитивності та змагальності, суд дійшов висновку про наявні підстави для відмови у задоволенні позову про розірвання шлюбу, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Керуючись ст. 2, 4, 12, 71, 78, 258-260, 263-265, 268, 273, 275, 352, 354-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Юлія ЧОРНУХА