Березівський районний суд Одеської області
09.09.2025
Справа № 494/1544/25
Провадження № 2/494/773/25
09 вересня 2025 року м. Березівка
Березівський районний суд Одеської області у складі:
головуючої судді: Рябчун А. В.,
за участю: секретаря судового засідання - Авдєєвої С. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2025 року до Березівського районного суду Одеської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (далі - ТОВ «Споживчий центр») до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява мотивована тим, що 20 серпня 2024 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №20.08.2024-100000521, відповідно до якого
ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 10 000,00 грн. строком на 140 днів. Процентна ставка встановлена у розмірі 1% за один день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит. При цьому в умовах кредитного договору зазначено, що розмір процентної ставки не може бути змінено в односторонньому порядку.
Позивач вказує, що свої зобов'язання за договором виконав у повному обсязі, проте відповідач у порушення вимог статей 526, 527,5 30 ЦК України та умов договору зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконував, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 30 500,00 грн., яка складається з 10 000,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 14 000,00 грн. - заборгованість за процентами, 1 500,00 грн. - комісія; 5000,00 грн. - неустойка.
В обґрунтування позовних вимог посилається на додані до позовної заяви письмові докази, які підтверджують право вимоги до відповідача та розмір заборгованості останньої.
Ураховуючи наведене, ТОВ «Споживчий Центр» просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства заборгованість за кредитним договором №20.08.2024-100000521 від 20 серпня 2024 року у розмірі 30 500,00 грн; вирішити питання щодо розподілу судових витрат.
Процесуальні дії суду
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15 липня 2025 року справа передана для розгляду судді Рябчун А.В.
Ухвалою Березівського районного суду Одеської області від 17 липня 2025 року позовну заяву ТОВ «Споживчий центр» прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) осіб.
Відповідно до довідкового листа від 04 серпня 2025 року сторони по справі в судове засідання не з'явилися, слухання справи відкладено на 09 вересня 2025 року.
Участь сторін у розгляді справи
Представник позивача в судові засідання 04 серпня 2025 року та 09 вересня 2025 не з'явився, при цьому у позовній заяві просить розглядати справу за відсутності представника позивача, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.
Відповідач в судові засідання 04 серпня 2025 року та 09 вересня 2025 року не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, заяв та клопотань не подавала.
У зв'язку з неявкою сторін відповідно до частини 2 статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Фактичні обставини справи
Згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ТОВ «Споживчий центр» є фінансовою установою, яка здійснює діяльність - інші види кредитування.
20 серпня 2024 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 20.08.2024-100000521, відповідно до якого ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 10 000,00 грн. строком на 140 днів. Процентна ставка встановлена у розмірі 1% за один день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит. При цьому в умовах кредитного договору зазначено, що розмір процентної ставки не може бути змінено в односторонньому порядку.
Відповідно до пропозицій про укладення кредитного договору (оферти), кредитний договір складається з електронних документів, які містять всі істотні умови, та розміщені на сайті кредитора. Заявка формується на сайті після ідентифікації позичальника, обрання ним конкретних умов та їх схвалення кредитором, відповіді позичальника про прийняття пропозиції, сформованої на сайті, та підписується позичальником за допомогою одноразового ідентифікатора (кода), отриманого позичальником в смс-повідомленні на номер телефону, вказаний при його ідентифікації на сайті.
Згідно долученої до матеріалів справи заявки від 20 серпня 2024 року, яка є невід'ємною частиною пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), в ній вказано всі істотні умови договору, зокрема прізвище, ім'я та по батькові відповідача, сума кредиту, строк на який надається кредит, дата повернення кредиту, відсотки за користування кредитом, графік платежів. Також відповідачем підписано паспорт споживчого кредиту, в якому визначено крім описаних вище умов, вказано реальну річну ставку за кредитом та загальну вартість кредиту. Вказана заявка підписана одноразовим ідентифікатором.
Кредитний договір укладений між сторонами, відповідачем підписано одноразовим ідентифікатором.
На виконання умов договору №20.08.2024-100000521від 20 серпня 2024 року, відповідачці було надано кредитні кошти в розмірі 10 000 гривень шляхом перерахунку на її банківську картку №НОМЕР_1 за допомогою системи iPay.ua, номер транзакції - 485969619 електронного переказу, що підтверджується довідкою, копія якої знаходиться в матеріалах справи.
Згідно з довідкою-розрахунком про стан заборгованості за кредитним договором №20.08.2024-100000521 від 20 серпня 2024 року, заборгованість позичальника ОСОБА_1 становить 30 500,00 грн., яка складається з 10 000,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 14 000,00 грн. - заборгованість за процентами, 1 500,00 грн. - комісія; 5000,00 грн. - неустойка.
Застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті рішення
За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України.)
Абзац другий частини 2статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до частини 1 статті 181 ГК України господарський договір, як правило, існує в вигляді єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощеній формі шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами та іншими засобами електронної комунікації, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні норми до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі205,207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.
За змістом статей 526, 530 ЦК України зобов'язання повинно виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а якщо у зобов'язанні встановлений термін його виконання, то воно підлягає виконанню у цей термін.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію»(далі - Закон).
Згідно із пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).
Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону).
Згідно із частиною 6 статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини 8 статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Статтею 526 ЦК України презюмується, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (статті 610,611 ЦК України).
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З матеріалів справи встановлено, що між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №20.08.2024-100000521 від 20 серпня 2024 року, відповідно до якого відповідачка отримала кредит у розмірі 10 000,00 грн, шляхом перерахування кредитних коштів на її банківську картку.
Відповідач ОСОБА_1 належним чином не виконала умов договору, допустила виникнення заборгованості та у встановлений строк коштів не повернула.
Таким чином, позивач на праві кредитора вправі вимагати повернення суми кредиту та процентів за його користування від позичальника за договором про надання кредиту за №20.08.2024-100000521 від 20 серпня 2024 року.
Оскільки доказів належного виконання ОСОБА_1 своїх зобов'язань за вищевказаним кредитним договором матеріали справи не містять, а сума заборгованості відповідача підтверджується довідкою-розрахунком заборгованості, яка надана суду та відповідачем не спростована, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором №20.08.2024-100000521 від 20 серпня 2024 року в сумі 24 000,00 грн, що складається із 10 000,00 грн - заборгованості за тілом кредиту; 14 000,00 грн.- заборгованості за процентами, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Відповідач будь-яких пояснень чи доказів з приводу заперечення факту укладення договору та отримання кредитних коштів, не надав. З огляду на зазначене, суд вважає поданий позивачем розрахунок заборгованості належним доказом в частині нарахування та стягнення залишку простроченого кредиту та залишку прострочених відсотків, оскільки такий не спростовано відповідачем.
Аналізуючи зібрані докази в їх сукупності суд приходить до висновку, що кредитний договір укладений у спосіб визначений чинним законодавством України з повним дотриманням вимог щодо його укладення, порядок надання та повнота наданої інформації відповідають вимогам Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», а тому позовні вимоги підлягають задоволенню. При цьому суд зауважує, що неможливість виконання зобов'язання не звільняє від обов'язку його виконати.
Щодо позовних вимог про стягнення із відповідача комісії в розмірі 1 500,00 грн. та неустойки у розмірі 5 000,00 грн, то ці вимоги задоволенню не підлягають і в цій частині в позові слід відмовити, з огляду на таке.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
До загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо (частина друга статті 8 Закону України «Про споживче кредитування»).
Таким чином, Закон України «Про споживче кредитування» передбачив право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування. Але законодавство визначає і низку пов'язаних із цим обмежень для банку.
На виконання вимог, зокрема, п. 4 ч. 1 ст. 1 та ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 8 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі Правила про споживчий кредит).
Відповідно до п. 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Отже, банк має надати споживачу за визначеною формою детальний розпис усіх складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів, включно з передбаченою у договорі комісією за обслуговування, за кожним платіжним періодом.
ТзОВ «Споживчий центр» відповідно до умов кредитного договору здійснено нарахування комісії у загальному розмірі 1 500,00 грн.
Пунктом 7 кредитного договору передбачено, Комісія, пов'язана з наданням кредиту (надалі «Комісія», економічна сутність плата за надання Кредиту) 15% від суми кредиту та дорівнює 1 500 грн. 00 коп. Комісія розраховується шляхом множення суми кредиту (база розрахунку) на розмір комісії у відсоткову значенні. Нараховується кредитором та обліковується в день видачі кредиту.
Однак, розмір комісії за надання кредиту та розмір комісії за обслуговування кредитної заборгованості, який визначено в кредитному договорі, встановлено без уточнення найменування конкретних послуг та систематичності запиту споживачем інформації щодо обслуговування кредитної заборгованості.
Водночас з тексту позовної заяви взагалі не випливає і зміст вказаної послуги, і обґрунтованість встановлення плати за її надання відповідно до Закону України «Про споживче кредитування».
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Таким чином, за змістом загальних норм права об'єктом зобов'язання не можуть бути дії, які одна із сторін вчиняє на власну користь (аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (пункти 28, 29), у справі № 363/1834/17 (пункт 27).
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки (ч.1 ст. 1054 ЦК України).
Отже, суть зобов'язання за кредитним договором полягає в обов'язку банку надати гроші (кредит) позичальникові та в обов'язку останнього їх повернути і сплатити за користування ними проценти (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (пункт 28).
У кредитних відносинах економічною метою кредитодавця є повернення суми кредиту та одержання процентів за користування кредитом. Кредитодавець заінтересований у своєчасному виконанні позичальником обов'язків за кредитним договором, для чого позичальник має бути поінформований про строки i суми належних платежів (аналогічний висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (пункт 31.25).
Розрахунок для позичальника суми його чергового платежу, суми дострокового повернення заборгованості, а також інформування позичальника у вигляді SMS-повідомлень, довідок за телефоном, електронною поштою, через інтернет-сервіс банку або в іншій формі щодо суми платежу, щодо стану кредитної заборгованості, щодо надходження та зарахування коштів на рахунок для повернення заборгованості, щодо зарахування коштів платежу на рахунок для погашення заборгованості тощо, є діями, які банк вчиняє, насамперед, на власну користь. Надання за ціною встановленої у кредитному договорі комісії інших послуг за обслуговування, не пов'язаних із інформуванням позичальника, не передбачено.
Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг (частина третя статті 55 Закону «Про банки і банківську діяльність»), однією із яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (пункт 3 частини третьої статті 47 цього Закону), зокрема надання споживчого кредиту. Тому банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Таким чином банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за обслуговування, встановленому у договорі, який підписали сторони, оскільки такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов'язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.
Принципи справедливості, добросовісності та розумності є фундаментальними засадами цивільного законодавства та основами зобов'язання (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України), спрямованими, зокрема, на реалізацію правовладдя та встановлення меж поведінки у цивільних відносинах. Добросовісність у діях їхнього учасника означає прагнення сумлінно використовувати цивільні права і сумлінно виконувати цивільні обов'язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями, бездіяльністю шкоди правам та інтересам інших осіб.
З урахуванням принципів справедливості та добросовісності на позичальника не можна покладати обов'язок сплачувати платежі за послуги, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався. Недотримання вказаних принципів призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. Виконання позичальником умов кредитного договору, встановлених із порушенням зазначених принципів, не приводить ці умови у відповідність до засад цивільного законодавства.
Аналогічні висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (пункти 29-31).
Згідно з ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Враховуючи вищевикладене, умови договору щодо сплати комісії в загальному розмірі 300,00 грн. за надання кредиту та за обслуговування кредиту, є нікчемними, а вимоги щодо стягнення з відповідача ОСОБА_1 заборгованості за комісією в сумі 1 500,00 грн. задоволенню не підлягають.
Щодо позовних вимог про стягнення із відповідача неустойки в розмірі 5 000,00 грн., то такі теж задоволенню не підлягають і в цій частині в позові слід відмовити, з огляду на наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.
В частині 1 статті 549 ЦК України унормовано, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
В пункті 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Оскільки Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан, який неодноразово Указами Президента України продовжувався і діє до цього часу, суд вважає, що позичальник підлягає звільненню від обов'язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за прострочення виконання зобов'язання з повернення грошових коштів, починаючи у зв'язку із веденням режиму воєнного стану на всій території України.
Отже обставинна, що неустойка, яка передбачена кредитним договором, нарахована у період дії в Україні воєнного стану, вона підлягає списанню кредитодавцем та підстави для її стягнення за рішенням суду відсутні.
Таким чином, враховуючи вищенаведені обставини, позивач вправі вимагати повернення відповідачем заборгованості за кредитним договором №20.08.2024-100000521 від 20 серпня 2024 року, зокрема шляхом стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 24 000,00 грн, з яких: 10 000,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту та 14 000,00 грн. - заборгованість за відсотками.
Враховуючи вищенаведені вимоги закону та встановленні обставини справи, те, що фактично отримані та використані відповідачем ОСОБА_1 кредитні кошти у добровільному порядку позивачу не повернуті, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованості за кредитним договором № 20.08.2024-100000521 від 20 серпня 2024 року в розмірі 24 000,00 грн, з яких: 10 000,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 14 000,00 грн. - заборгованість за відсотками. Вказана сума відповідачем не спростована.
Щодо судового збору
Відповідно до частини 1, пункту 2 частини 2 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача судовий збір у частці 78,70% - пропорційно до задоволених позовних вимог, що становить 1 906,43 грн.
Керуючись статями 4, 7, 10, 11, 12, 13, 18, 76, 81, 263-265, 268, 274, 280 ЦПК України, ст.ст.15,16, 509, 512, 526, 530, 627, 629, 1046, 1049, 1050, 1054 ЦК України, суд -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором №20.08.2024-100000521 від 20 серпня 2024 року у розмірі 24 000 (двадцять чотири тисячі) гривень 00 копійок, яка складається з:
10 000,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту,
14 000,00 грн. - заборгованість за процентами.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» судові витрати у розмірі 1 906 (одна тисяча дев'ятсот шість) гривень 43 копійки.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Апеляційна скарга позивачем на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Одеського апеляційного суду. У разі проголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом вказаних строків відповідачем не подана заява про його перегляд, а позивачем апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повне найменування сторін:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю ««Споживчий центр», місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А, ЄДРПОУ 37356833.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .
Суддя А. В. Рябчун