Справа № 466/3586/24
іменем України
08 вересня 2025 року м. Львів
Шевченківський районний суд м. Львова у складі:
головуючого судді Федорової О.Ф.
секретар судового засідання Волянська Н.В.
склад учасників справи:
позивач ОСОБА_1
представник позивача - адвокат Заремба О.О.
представник відповідача Мончук В.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні зали судових засідань Шевченківського районного суду м. Львова адміністративну позовну заяву представника позивача ОСОБА_1 адвоката Заремба Олександра Олександровича до Адміністративної комісії при Шевченківській районній адміністрації Львівської міської ради про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, -
встановив:
01.04.2024 року представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Заремба О.О. звернувся до Шевченківського районного суду м. Львова із позовною заявою до Адміністративної комісії при Шевченківській районній адміністрації Львівської міської ради про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що постановою відповідача Адміністративної комісії при Шевченківській районній адміністрації Львівської міської ради №4/8 від 15.02.2024 року позивача ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 181-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 255 гривень.
Підставою притягнення позивача ОСОБА_1 до відповідальності стало те, що вона 10.01.2024 року надавала платні інтимні послуги за грошову винагороду у розмірі 100 доларів США за годину надання таких послуг повторно протягом року за адресою: АДРЕСА_1 (готель Ріус).
Про дату та час розгляду протоколу ні позивач ОСОБА_1 , ні її представник повідомлені не були. Первинний виклик на засідання комісії був здійснений на 31.01.2024 року, однак, за клопотанням захисника, засідання було відкладено.
В подальшому, жодних повідомлень і викликів на засідання ні позивач ОСОБА_1 , ні захисник, не отримували, хоча в поданих клопотаннях були зазначені контактні номери телефонів та адреси проживання (перебування), адреси електронної пошти.
26.03.2024 року позивач ОСОБА_1 у поштовій скриньці знайшла простий лист із вкладенням - оскаржуваною постановою від 15.02.2024 року, який був скерований за супровідним листом від 20.02.2024 року.
В матеріалах провадження наявний протокол серія 028816, складений 10.01.2024 року оперуповноваженим УМП ГУНП у Львівській області старшим лейтенантом поліції Віталієм Кардашем. Згідно з даним протоколом, 10.01.2024 року о 17 год. 30 хв., перебуваючи за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 надавала платні інтимні послуги за грошову винагороду в розмірі 100 доларів США за годину надання таких послуг повторно протягом року, чим вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 181-1 КУпАП.
10.01.2024 року жодні процесуальні документи позивачу ОСОБА_1 не вручалися. Поняті, які зазначені в протоколі - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були викликані співробітниками поліції для фіксації відмови позивача ОСОБА_1 підписувати документи, якими по факту вона би визнала свою вину. Того дня, позивач ОСОБА_1 емоційно заперечувала свою причетність до інкримінованих дій, вимагала від співробітників поліції надати докази вчинення правопорушення, обурювалася тим, що її відверто спровокували охоронці правопорядку, співробітник поліції сам запросив дівчину на зустріч, на якій в ході перших секунд розмови повідомив про її затримання за заняття проституцією.
Позивач ОСОБА_1 дійсно була затримана працівниками поліції 10.01.2024 року в ресторані готелю «Ріус» у м. Львові, куди її запросила раніше невідома особа, яка виявилася працівником поліції. Як тільки позивач ОСОБА_1 сіла за стіл в ресторані, де вже очікував її поліцейський, до неї підійшло ще декілька осіб, які представилися співробітниками поліції і запросили у райвідділ. Підкоряючись наказу декількох чоловіків, які представилися працівниками поліції, позивач ОСОБА_1 слідувала за ними в автомобіль, який доставив її в ЛРУП №1. Вже в приміщенні поліції позивач ОСОБА_1 повністю заперечила звинувачення і зажадала доказів її причетності до нього, на що отримала відповідь, що нібито у справі є якесь відео.
До матеріалів провадження долучено скріншоти переписки невстановлених осіб між собою. Позивач ОСОБА_1 категорично заперечує дані діалоги і те, що дане спілкування відбувалося між нею та третьої особою. Крім означеного листування, у справі відсутні будь-які інші дані на підтвердження інкримінованого правопорушення.
Разом із тим, в справі відсутні будь-які відомості про притягнення позивача ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за дане правопорушення протягом року.
Відповідачем відзиву на позовну заяву не подано.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 08.04.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі.
В судовому засіданні:
- позивач ОСОБА_1 та представник - адвокат Заремба О.О. підтримали позовні вимоги та просили позов задовольнити;
- представник відповідача Адміністративної комісії при Шевченківській районній адміністрації Львівської міської ради просив відмовити у задоволенні позову.
Заслухавши пояснення учасників, дослідивши письмові докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення, виходячи з наступних підстав.
Судом встановлено, що:
Відповідно до копії протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД №028816 від 10.01.2024 року, ОСОБА_1 вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 181-1 КУпАП.
Згідно з копією постанови №4/8 від 15.02.2024 року, на ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 255 грн за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 181-1 КУпАП.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
За правилами ч. 5 ст. 160 КАС України, право оскаржити рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень мають особи, права, свободи та інтереси яких відповідні рішення, дії чи бездіяльність порушують.
Згідно ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. При цьому, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законів.
Згідно з ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Частиною 2 ст. 181-1 КУпАП встановлено відповідальність за заняття проституцією повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення за дане правопорушення.
Відповідно до ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно з ч. 1 ст. 268 КУпАП, особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, подавати заяви; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, якщо є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Статтею 278 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання: чи належить до його компетенції розгляд даної справи; чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду; чи витребувано необхідні додаткові матеріали; чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.
Закріплюючи процесуальні гарантії прав особи, що притягається до адміністративної відповідальності, у тому числі й на участь у розгляді її справи, положення КУпАП містять й певні застереження, націлені на забезпечення належної реалізації компетентними органами (особами) наданих їм повноважень, зокрема передбачені щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, лише у випадку наявності даних, що підтверджують належне повідомлення такої особи про місце і час розгляду справи.
Обов'язок повідомити особу про місце і час розгляду справи не пізніше ніж за три дні до дати розгляду справи про адміністративне правопорушення вважається виконаним, якщо особа, яка притягується до відповідальності, знає (поінформована) про час та місце розгляду справи за три дні до дати розгляду справи. Обов'язок доказування цієї обставини несе уповноважена посадова особа.
Повідомлення має на меті забезпечення участі особи у розгляді уповноваженим державним органом справи про адміністративне правопорушення.
Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду, зокрема, від 21 березня 2019 року у справі №489/1004/17, від 30 січня 2020 року у справі №308/12552/16-а та у справі №482/9/17, від 6 лютого 2020 року у справі №205/7145/16-а.
Отже, суд приходить до висновку, що позивач не була належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду відповідачем матеріалів адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 181-1 КУпАП, оскільки повідомлення позивачем було отримано вже після винесення оскаржуваної постанови. Доказів про протилежне відповідачем надано не було.
Факт несвоєчасного повідомлення або неповідомлення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, про час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення є підставою для визнання постанови у справі про адміністративне правопорушення неправомірною як такої, що винесена з порушенням встановленої процедури. Як наслідок, позивача позбавлено прав, передбачених Конституцією України та КУпАП, зокрема бути присутнім під час розгляду справи, надавати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, мати професійну правову допомогу.
Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21 травня 2020 року у справі №286/4145/15-а та від 31.03.2021 року у справі №676/752/17.
Стаття 6 Конвенції також встановлює загальні гарантії щодо справедливого судового розгляду при вирішені спору, пов'язаного з правами та обов'язками цивільного характеру, а також при визначенні обґрунтованості будь-якого висунутого особі кримінального обвинувачення, частина друга та третя статті 6 закріплюють гарантії особам при обвинувачені при вчиненні кримінального правопорушення.
Разом з тим, розглядаючи справи про адміністративні правопорушення, виходячи з прецедентної практики ЄСПЛ, хоч і за національним законом особа притягується до адміністративної відповідальності, їй фактично пред'явлено «кримінальне обвинувачення» у його автономному розумінні ЄСПЛ, яке повинно тлумачитися у світлі трьох критеріїв, а саме з урахуванням кваліфікації розгляду з точки зору внутрішньодержавного законодавства, його сутності і характеру, суворості потенційного покарання.
Так, Європейський суд з прав людини поширює стандарти, які встановлює Конвенція для кримінального провадження, на провадження у справах про адміністративні правопорушення. Зокрема, у справі «Лучанінова проти України» (рішення від 09.06.2011 року, заява №16347/02) провадження у справі про адміністративне правопорушення ЄСПЛ розцінив як кримінальне для цілей застосування Конвенції «з огляду на загальний характер законодавчого положення, яке порушила заявниця, а також профілактичну та каральну мету стягнень, передбачених цим положенням».
Процес у справі про адміністративне правопорушення цілком ув'язаний з вищезазначеними презумпціями процесу кримінального, оскільки Європейський суд уже визнавав кримінально-правовий характер норм українського законодавства, якими передбачена відповідальність за адміністративні правопорушення (рішення по справах «Надточій проти України» та «Гурепка проти України»). Отже, адміністративні стягнення у даній категорії справ, мають каральний і стримуючий характер.
Таким чином, адміністративне правопорушення інкриміноване позивачу може бути віднесене до «кримінального обвинувачення», у розумінні статті 6 Конвенції, із поширенням відповідних гарантій щодо справедливого судового розгляду.
Відповідно до положень статті 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинене і вчинене саме особою стосовно якої складено протокол про правопорушення.
Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об'єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб'єктивну сторону.
Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
Обов'язок всебічного і неупередженого дослідження усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення (в даному випадку особи уповноваженої на складання протоколу та збирання доказів у справі) має пояснювати усі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом відповідного розгляду. Уповноважений на розгляд справи орган не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії відображеній у протоколі, як суть правопорушення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву у доведеності вини особи.
Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення (в даному випадку орган який склав протокол та збирав докази у справі), був спростований фактами, встановленими на підставі належних та допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити усю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною у інкримінованих діях.
Адміністративні справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення штрафних санкцій має саме суб'єкт владних повноважень, у даному випадку орган уповноважений на складання протоколу і збирання доказів.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Зміст постанови про притягнення до адміністративної відповідальності має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КпАП України. Зокрема, постанова повинна містити найменування органу (прізвище, ім'я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.
Відносно спрощений порядок провадження у даній категорії справ, на відміну від, наприклад, справ які передаються на розгляд до суду, не звільняє орган уповноважений на прийняття рішення у справі дотриматись вимог закону щодо змісту прийнятого рішення, а також отримання у встановлений законом спосіб доказів які встановлюють факт вчинення правопорушення.
Належна вмотивованість процесуального рішення забезпечує дотримання принципу верховенства права, об'єктивності під час з'ясування обставин справи (оцінки доводів учасника провадження), дотримання основоположних прав та інтересів людини та громадянина під час провадження. У свою чергу, недотримання наведеної вимоги щодо наведення належних та достатніх мотивів у процесуальному рішенні може призвести до порушення загальних засад адміністративного законодавства.
У відповідності до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 251 КУпАП, обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 280 КпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Особливості розгляду справ про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються статтями 279-1-279-8 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 293 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді скарги на постанову по справі про адміністративне правопорушення перевіряє законність і обгрунтованість винесеної постанови і приймає одне з таких рішень: залишає постанову без зміни, а скаргу без задоволення; скасовує постанову і надсилає справу на новий розгляд; скасовує постанову і закриває справу; змінює захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Відповідно до ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно зі ст. 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. 75 КАС України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно зі ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно зі ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 року №23- рп/2010, адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правових презумпціях, і однією із таких презумпцій є закріплена в статті 62 Конституції України презумпція невинуватості, відповідно до якої особа вважається невинуватою, доки її вину не буде доведено в законному порядку.
Як зазначено у пункті 30 постанови Верховного Суду від 08.07.2020 року у справі №463/13 52/16-а, в силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Дослідженими в судовому засіданні матеріалами було підтверджено, що на момент винесення оскаржуваної постанови, у відповідача були відсутні відомості про повторне протягом року вчинення позивачем правопорушення, яке передбачене ст. 181-1 КУпАП. Матеріали справи не містять постанови про притягнення позивача ОСОБА_1 до відповідальності за відповідною статтею КУпАП.
В матеріалах справи наявні: рапорт оперуповноваженого УМП ГУНП у Львівській області Віталія Кардаша, протокол про адміністративне правопорушення серія ВАД №028816 від 10.01.2024 року та знімки екрану мобільного телефону, на яких відображено діалог. Будь-які інші матеріали та докази на підтвердження вини позивача ОСОБА_1 відсутні. За таких обставин слід вказати, що наявна сукупність фактичних даних не дає підстав встановити в діях позивача ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 181-1 КУпАП та її причетність до вказаного правопорушення.
Частиною 1 статті 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
На підставі викладеного та керуючись: ст. ст. 90, 139, 205, 241-246, 286, 293, 295 КАС України, ст. ст. 181-1, 245-247, 251, 268, 278, 280, 293 КУпАП, ст. ст. 19, 55, 62 Конституції України, -
ухвалив:
Поновити позивачу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк на оскарження постанови №4/8 від 15.02.2024 року як такий, що пропущений із поважних причин.
Позовні вимоги представника позивача ОСОБА_1 адвоката Заремба Олександра Олександровича до Адміністративної комісії при Шевченківській районній адміністрації Львівської міської ради про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, - задовольнити.
Постанову №4/8 від 15.02.2024 року про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 181-1 КУпАП, - скасувати.
Провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 181-1 КУпАП, - закрити.
Апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених статтею 286 КАС України, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції, а саме до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Текст рішення складено 08.09.2025 року.
Повне найменування (ім'я) учасників справи та їх місцепроживання (місцезнаходження):
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт № НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ;
Відповідач: Адміністративна комісія при Шевченківській районній адміністрації Львівської міської ради, ЄДРПОУ 04056115, місцезнаходження: м. Львів, вул. Липинського, буд. 11.
Суддя О. Ф. Федорова