Справа № 309/5203/24
Провадження № 2/309/1409/24
20 березня 2025 року м. Хуст
Хустський районний суд Закарпатської області
у складі: головуючого - судді Лук'янової О.В.
за участю: секретаря судового засідання Пилип Д.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЛІТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
До Хустського районного суду 20 листопада 2024 року надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» до ОСОБА_1 , в якій позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №500835578 від 16.07.2020 у розмірі 59568грн.43коп., судовий збір в розмірі 3028грн.00коп., а також витрати на професійну правову допомогу у розмірі 9200грн.00коп..
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 16.07.2020 ОСОБА_1 та АТ «АЛЬФА-БАНК» уклали кредитний договір №500835578, за умовами якого Банк надав позичальнику кредит у розмірі 49057грн.32ноп., строк кредиту 60 місяців на споживчі потреби з відсотковою ставкою 23,00% за користування кредитом. На виконання своїх зобов'язань Банк видав позичальнику кредит, проте позичальник умови кредитного договору не виконав, внаслідок чого станом на 20.12.2021 утворилась заборгованість у розмірі 59568грн.43коп.. 20.12.2021 між АТ «АЛЬФА-БАНК» та ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» укладено договір факторингу, на підставі якого відбулось відступлення права вимоги за кредитним договором №500835578 від 16.07.2020 до відповідачки та ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» набуло статусу кредитора.
25 листопада 2024 року ухвалою Хустського районного суду відкрито провадження у справі та призначено перше судове засідання в порядку спрощеного позовного провадження /а.с.35-36/.
Представник позивача ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» подав до суду заяви /а.с.38-43/, в яких просив розглянути справу без участі представника позивача, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення не заперечував.
Відповідачка ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилася, про час і місце судового розгляду була повідомлена належним чином /а.с.45/, про причини неявки суд не повідомила, відзив не подавала.
Суд, зі згоди представника позивача, ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст.280 ЦПК України.
Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України: у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи та докази, надані в обґрунтування позову, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до вимог ч.1 ст.4 ЦПК України: кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
За змістом ст.12 ЦПК України: цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Відповідно до ст.13 ЦПК України: суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України: кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що 16.07.2020 між АТ «АЛЬФА-БАНК» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір №500835578 на споживчі потреби у розмірі 49057грн.32ноп., строк кредиту 60 місяців з відсотковою ставкою 23,00% за користування кредитом /а.с.5/.
16.07.2020 відповідачка підписала також паспорт споживчого кредиту, що містить інформацію щодо орієнтовної реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача, про порядок повернення кредиту тощо, а також підписала графік платежів та розрахунок загальної вартості кредиту (Додаток № 1 до кредитного договору №500835578 від 16.07.2020 /а.с.6/.
Згідно розрахунку заборгованості за ОСОБА_1 станом на 20.12.2021 обліковується заборгованість в розмірі 59568грн.43коп. /а.с.24/.
20.12.2021 між AT «АЛЬФА-БАНК» /Клієнт/ та TOB «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» /Фактор/ укладено договір факторингу №4, на підставі якого відбулося відступлення права вимоги за кредитними договорами, у тому числі за кредитним договором №500865578 від 16.07.2020 щодо позичальника ОСОБА_1 , що підтверджується копією договору факторингу, копією акту приймання-передачі Реєстру боржників №4 від 20.12.2021 до договору факторингу №4 від 20.12.2021, копією реєстру боржників №1 від 20.12.2021 до договору факторингу №4 від 20.12.2021 /Додаток №1 до договору факторингу/, копіями платіжної інструкції №34291 від 20.12.2021 про сплату грошових коштів ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» на користь АТ «АЛЬФА-БАНК» за право грошової вимоги за договором факторингу №4 від 20.12.2021 /а.с.9-16/.
Отже, TOB «ФК «Еліт Фінанс» набуло статусу кредитора за кредитним договором №500835578 від 16.07.2020 щодо позичальника ОСОБА_1 , укладеним між AT «АЛЬФА-БАНК» та відповідачкою.
Згідно з розрахунком заборгованості за відповідачкою станом на 20.12.2021 обліковується заборгованість у загальному розмірі 59568грн.43коп., з яких: 48614грн.64коп. - заборгованість за тілом кредиту, 10953грн.79коп. - заборгованість по відсоткам /а.с.24/.
Зобов'язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема із договорів.
Відповідно до ч.1,2 статті 207 ЦК України: правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах /у тому числі електронних/, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання водному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною /сторонами/.
За змістом статей 626, 628 ЦК України: договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Аналіз статті 526 ЦК України свідчить про те, що цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти /ч.1 ст.1054 ЦК України/.
Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України: позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.
Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу /стаття 1050 ЦК України/.
Згідно з ст.610 ЦК України: порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст.525 ЦК України: одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За приписами ст.530 ЦК України: якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з ч.1 ст.611 ЦК України: у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України: боржник вважається таким, що прострочив, якщо не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За змістом ст.625 ЦК України: боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №2-383/2010 /провадження №14-308цс18/ зроблений висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору усі права, набуті за ним сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.512 ЦК України: кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно зі ст.514 ЦК України: до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Поряд з цим, право грошової вимоги до боржника може бути відступлене також на підставі договору факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги), за яким згідно з частиною першою статті 1077 ЦК України: одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Відповідно до ч.1 ст.1078 ЦК України: предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Статтею 1079 ЦК України визначено, що сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
У постанові Верховного Суду від 24.12.2019 у справі №668/7544/15-ц зазначено, що: «за приписами частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором /ч.1 ст.519 ЦК України/.
Статтею 1082 ЦК України визначено, що боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.
Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним.
Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.
За змістом наведених положень закону, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним. Неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов'язку погашення кредиту взагалі.
Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у справі №6-979цс15.
Відповідно до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України: при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, суд встановив, що 16.07.2020 між АТ «АЛЬФА-БАНК» та відповідачкою укладено кредитний договір №500865578, свої зобов'язання за кредитним договором Банк виконав у повному обсязі. Набуття позивачем права вимоги за кредитним договором від 16.07.2020 №500835578 до відповідачки ОСОБА_2 доведено та підтверджується матеріалами справи.
У суду відсутні докази про те, що відповідачка мала об'єктивні перешкоди для реалізації свого зобов'язання по сплаті кредитної заборгованості, проте фактично отримані та використані надані грошові кошти в добровільному порядку не повернула, зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконала, не сплачувала кредит вчасно та у повному обсязі, доказів про сплату відповідачкою заборгованості за кредитним договором позивачу або первісному кредитору матеріали справи не містять.
При зверненні до суду позивач сплатив судовий збір у розмірі 3028грн.00коп., що підтверджується матеріалами справи /а.с.4/.
Також, позивач просить стягнути витрати на професійну правову допомогу у розмірі 9200грн.00коп..
В обґрунтування розміру понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 9200грн.00коп. до матеріалів справи надано копії таких документів: договору про надання правничої допомоги №03-07/24 від 3 липня 2024 року, укладеного між ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» та адвокатом Литвиненко О.І., в якому вказано, що вартість послуг адвоката за одну годину часу на надання послуг становить 2000грн.00коп. без ПДВ; конкретні суми до оплати наводяться у Акті приймання-передачі наданих послуг, надісланих Адвокатом та погоджених Клієнтом; Акту №1 приймання-передачі наданих послуг від 15 липня 2024 року у справі за позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, де вартість первинної консультації 1000грн.00коп. (0,5 година), вартість правового аналізу наявних документів у замовника 4000грн.00коп. (2 години), підготовка та подання позовної заяви 4200грн.00коп. (2,1 годин), та всього: 9200грн.00коп., та платіжної інструкції №4912 від 1 жовтня 2024 року /а.с.25-29/.
Відповідно до положень ст.133 ЦПК України: судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.
Частинами 1 та 2 ст.141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1)у разі задоволення позову - на відповідача; 2)у разі відмови в позові - на позивача; 3)у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до пунктів 1, 2 ч.3 ст.141 ЦПК України: при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Згідно з положеннями частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України: витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1)розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2)розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1)складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2)часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3)обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4)ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При розгляді справи «Гуриненко проти України» (рішення Європейського суду з прав людини від 18 лютого 2010 року, №37246/04) ЄСПЛ зазначив, що при розгляді питань компенсації витрат, понесених сторонами на отримання ними юридичної допомоги (в тому числі й під час розгляду їх справ в національних судах) задоволенню судом підлягають лише ті вимоги, по яким доведено, що витрати заявника були фактичними, неминучими, необхідними, а їх розмір розумним та обґрунтованим.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року по справі №826/1216/16 висловила правову позицію про те, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Відповідно до правового висновку, викладеному у додатковій постанові Верховного Суду від 03.10.2024 у справі № 357/8695/23: для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом. Суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність й розумність.
Відповідно до вимог чинного законодавства - обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідачка клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу не заявила.
Суд розподіляє судові витрати відповідно до положень ст.141 ЦПК України, - пропорційно до розміру задоволених позовних вимог та стягує з відповідачки на користь позивача суму сплаченого судового збору у розмірі 3028грн.00коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 9200грн.00коп..
Керуючись ст.4, 12, 13, 81, 133, 137, 141, 247 ч.2, 258-259, 263-265, 268, 273, 280-284, 287-289, 354-355 ЦПК України, ст.207, 512, 514, 525-526, 530, 611-612, 625-626, 628, 633-634, 638, 1048-1050, 1054, 1077-1079, 1082 ЦК України, суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЛІТ ФІНАНС» /місце знаходження: 03035, м.Київ, площа Солом'янська, №2; ЄДРПОУ: 40340222/ до ОСОБА_1 /місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 / про стягнення заборгованості за кредитним договором, - задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЛІТ ФІНАНС» заборгованість за кредитним договором в розмірі 59568грн.43коп..
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЛІТ ФІНАНС» судовий збір в розмірі 3028грн.00коп., а також витрати на професійну правову допомогу в розмірі 9200грн.00коп..
Повне судове рішення складено 25 березня 2025 року.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку до Закарпатського Апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи /вирішення питання/ без повідомлення /виклику/ учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя Хустського
районного суду: Лук'янова О.В.