Справа № 320/37349/23 Головуючий у 1-й інстанції: Горобцова Я.В.
Суддя-доповідач: Черпак Ю.К.
05 вересня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Черпака Ю.К.,
суддів Кобаля М.І., Штульман І.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 січня 2025 року, ухвалене в порядку спрощеного (письмового) позовного провадження без повідомлення та виклику сторін, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
У жовтні 2023 року ОСОБА_1 (далі - позивач/ ОСОБА_1 ) звернулась до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - апелянт/відповідач/ГУ ПФУ в м. Києві) про:
- визнання протиправним рішення ГУ ПФУ в м. Києві, оформлене листом № 4786-4598/М-02/8-2600/23 від 17 лютого 2023 року, про відмову у поновленні виплати пенсії за віком ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
- зобов'язання ГУ ПФУ в м. Києві поновити виплати пенсії за віком ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з дати звернення, тобто з 10 лютого 2023 року.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилалась на те, що рішення про відмову у призначенні (поновленні) пенсії є протиправним, оскільки при зверненні до пенсійного органу надано необхідні документи для поновлення пенсії. Необґрунтованою є мотивація відмови у призначенні (поновленні) пенсії у зв'язку з відсутністю поштового з'єднання з країною-агресором та інформації про припинення виплати пенсії за попереднім місцем проживання, оскільки ОСОБА_1 не може нести негативних наслідків у зв'язку з такими обставинами, а протилежне позбавляє права на її відновлення.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 10 січня 2025 року позов задоволено.
Визнано протиправними рішення ГУ ПФУ в м. Києві, оформлені листами № 4786-4598/М-02/8-2600/23 від 17 лютого 2023 року та від 08 березня 2023 року № 7993-5498/М-03/8-2800/23, про відмову у поновленні виплати пенсії за віком ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язано ГУ ПФУ в м. Києві поновити виплати пенсії за віком ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з дати звернення, тобто з 10 лютого 2023 року.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 2 147, 20 грн (дві тисячі сто сорок сім гривень двадцять копійок) за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в м. Києві.
Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивач звернувся саме із заявою про поновлення вже призначеної пенсії, а не про її первинне призначення, тому застосуванню підлягають норми Порядку № 3-1 і Порядку № 22-1 щодо відновлення виплат, а не правила первинного оформлення. Обов'язок витребувати пенсійну справу та відомості про припинення виплат у Російській Федерації покладено на орган Пенсійного фонду України, а не на особу. Відсутність паперової справи чи неможливість листування з Російською Федерацією у зв'язку з воєнним станом не може негативно позначатися на правах пенсіонера. Посилання відповідача на кримську реєстрацію та ризик подвійних виплат є безпідставними, оскільки Україна зберігає юрисдикцію над тимчасово окупованою територією, а соціальні права громадян після виїзду з цієї території гарантуються Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року № 1207-VII. Відповідач не довів правомірності відмови, не надав доказів вжиття заходів для витребування справи/даних з інформаційних систем і фактично переклав свій обов'язок на позивача, що суперечить Порядку № 22-1.
В апеляційній скарзі ГУ ПФУ в м. Києві просить скасувати судове рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Скарга обґрунтована тим, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки поновлення виплати пенсії позивачу є неможливим без паперової пенсійної справи та атестата про припинення виплат із Російської Федерації. Апелянт зазначає, що у зв'язку з воєнним станом та припиненням поштового сполучення з країною-агресором органи Пенсійного фонду України позбавлені можливості надсилати запити для отримання відповідних документів, що унеможливлює виконання покладених на них обов'язків. Крім того, порядок виплати пенсій особам, які переселилися з території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, визначений спеціальними нормативними актами, зокрема Порядком № 22-1 та постановою Кабінету Міністрів України № 234, які прямо передбачають необхідність надходження пенсійної справи для здійснення поновлення виплат. Орган Пенсійного фонду діяв виключно в межах Конституції та законів України та не має повноважень приймати рішення без належних документів.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Апеляційний розгляд справи відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами та на основі наявних доказів.
Згідно з частинами першою та другою статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
З метою повного та всебічного встановлення обставин справи, колегією суддів вирішено продовжити на розумний строк її апеляційний розгляд.
Перевіривши повноту встановлення фактичних обставин справ та їх правову оцінку, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 , виданим 09 квітня 2002 року другим відділом Ялтинського МУ ГУ МВС України в Криму.
Згідно з відмітками в паспорті 30 квітня 1987 року ОСОБА_1 зареєстрована в АДРЕСА_1 . 26 серпня 2020 року ОСОБА_1 зареєстрована в АДРЕСА_2 .
Матеріали справи містять копію трудової книжки ОСОБА_1 від 18 грудня 1959 року.
09 квітня 2013 року Пенсійним фондом України видано ОСОБА_1 пенсійне посвідчення серії НОМЕР_2 про отримання пенсії за віком, номер особового рахунку НОМЕР_3 .
10 лютого 2023 року ОСОБА_1 звернулась до ГУ ПФУ в м. Києві з заявою про поновленні виплати пенсії.
ГУ ПФУ в м. Києві листом від 17 лютого 2023 року № 4786-4598/М-02/8-2600/23 повідомлено про відсутність підстав для поновлення пенсії, у зв'язку з відсутністю можливості надіслати запит щодо пенсійної справи до Російської Федерації, оскільки відсутнє поштове з'єднання з країною-агресором.
Листом від 08 березня 2023 року № 7993-5498/М-03/8-2800/23 ГУ ПФУ в м. Києві відмовило позивачу у поновленні виплати пенсії. В якості підстав відмови відповідачем зазначено, що починаючи з 2014 року особи, які проживали на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, мали можливість одержувати пенсії від Пенсійного фонду України у порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку виплати пенсії та надання соціальних послуг громадянам України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя» від 02 липня 2014 року № 234. Поновлення виплати пенсії здійснюється за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії. Таким чином для переведення виплати раніше призначеної пенсії за новим місцем проживання на контрольованій українською владою території особам, які до цього проживали на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя та отримували пенсію та соціальні послуги від Пенсійного фонду Російської Федерації або інших міністерств та відомств, що здійснюють пенсійне забезпечення у Російській Федерації, необхідно отримати відповідні документи, зокрема, які містять інформацію про припинення виплати пенсії за попереднім місцем проживання, а також документи, необхідні для визначення умов набуття права на пенсію та розміру пенсійної виплати. У період дії правового режиму воєнного стану в органів Пенсійного фонду України відсутні повноваження щодо отримання документів, необхідних для поновлення виплати пенсії особам, які проживали на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя. Отже на теперішній час, питання щодо здійснення пенсійних виплат особам, які перемістилися з тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя в умовах відсутності документів, необхідних для визначення умов набуття права на пенсію та розміру пенсійної виплати, законодавчо не врегульовано.
Не погоджуючись з таким рішенням пенсійного органу, позивачкою поданий позов до суду.
Колегія суддів, переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, враховує наступне.
Оскільки оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог прийнято судом першої інстанції з додержанням норм матеріального та процесуального права, з ним погодились сторони, то суд апеляційної інстанції здійснює перегляд судового рішення у межах доводів та вимог апеляційної скарги ГУ ПФУ в Харківській області в частині задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року № 1207-VII (далі - Закон № 1207-VII) визначає особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях України.
Відповідно до частини другої статті 1 Закону № 1207-VII Автономна Республіка Крим та місто Севастополь є тимчасово окупованими російською федерацією з 20 лютого 2014 року.
Частинами першою, другою статті 4 Закону № 1207-VII передбачено, що на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину адміністративної межі та лінії зіткнення між тимчасово окупованою територією та іншою територією України, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина. Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.
Згідно із частиною першою статті 17 Закону № 1207-VII у разі порушення положень цього Закону державні органи України застосовують механізми, передбачені законами України та нормами міжнародного права, з метою захисту миру, безпеки, прав, свобод і законних інтересів громадян України, які перебувають на тимчасово окупованій території, а також законних інтересів держави Україна.
Статтею 18 Закону № 1207-VII закріплено, що громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.
Гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб встановлює Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII (далі - Закон № 1706-VII).
Згідно із статтею 1 Закону № 1706-VІІ внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Відповідно до статті 4 Закону № 1706-VІІ факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
За приписами статті 7 Закону № 1706-VІІ для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина з інвалідністю та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.
Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Статтею 1 вищевказаного Закону визначено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
У статті 9 Закону № 1058-ІV зазначено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно з статтею 10 Закону № 1058-IV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором. Особі, яка має право на довічну пенсію, призначається один з видів довічної пенсії за її вибором.
За приписами частини першої статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 2 частини першої статті 49 Закону № 1058-IV визначено, що страхування виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.
У Рішенні Конституційного Суду від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зазначено, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
Таким чином, кожен громадянин України, включно пенсіонер, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 13 жовтня 2020 року у справі № 540/450/19 зазначив, що обмеження права пенсіонера на отримання належної йому пенсії певними строками є неприпустимим.
Верховним Судом у постанові від 02 жовтня 2018 року у справі № 569/14531/16-а сформульовано правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії у подібних правовідносинах.
Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій врегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі - Порядок № 22-1).
Пунктом 2.1 Порядку № 22-1 передбачений чіткий перелік документів, які додаються до заяви про призначення пенсії за віком, в якому такий документ як атестат про припинення пенсії відсутній.
Згідно з пунктом 4.12 Порядку № 22-1 при переїзді пенсіонера на постійне або тимчасове проживання до іншої адміністративно-територіальної одиниці орган, що призначає пенсію, не пізніше трьох робочих днів з дня одержання заяви надсилає запит про витребування пенсійної справи до органу, що призначає пенсію, за попереднім місцем проживання (реєстрації) пенсіонера. Пенсійна справа не пізніше п'яти робочих днів з дня одержання запиту пересилається органу, що призначає пенсію, за новим місцем проживання (реєстрації).
З урахуванням наведеного вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що саме на орган, що призначає пенсію, покладено обов'язок у разі переїзду пенсіонера на постійне або тимчасове проживання до іншої адміністративно-територіальної одиниці надсилання запиту про витребування пенсійної справи до органу, що призначає пенсію, за попереднім місцем проживання (реєстрації) пенсіонера.
Верховним Судом у постанові від 22 листопада 2023 року у справі № 300/3457/20 наголошено, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень полягає у тому, щоб рішення було прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Таким чином, оскільки витребування пенсійної справи позивачки з органу Пенсійного Фонду за попереднім місцем її проживання (реєстрації) покладається саме на орган, що призначає пенсію, позбавлення Управління можливості направлення відповідного запиту про витребування пенсійної справи не може слугувати підставою для відмови у призначенні пенсії за віком відповідно Закону № 1058-ІV.
ГУ ПФУ в м. Києві в апеляційній скарзі вказало, що органи Пенсійного фонду України на даний час не мають змоги направити запит до пенсійного фонду Російської Федерації для отримання інформації про припинення пенсійної виплати, оскільки Установа знаходиться на території Російської Федерації, а Акціонерне товариство «Укрпошта» з 24 лютого 2022 року тимчасово припинило приймання всіх міжнародних відправлень до Російської Федерації та Республіки Білорусь.
На теперішній час питання щодо призначення пенсійних виплат особам, які перемістилися з тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і за відсутності документів, необхідних для визначення умов призначення пенсійної виплати, законодавчо відсутні.
Проте, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що право на призначення пенсії не пов'язується з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин з Російською Федерацією, відповідно, відсутність чи неможливість витребування пенсійної справи й отримання атестату про припинення виплати пенсії органами пенсійного фонду Російської Федерації не можу слугувати підставою для відмови у зарахуванні стажу роботи та призначенні пенсії.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції навів обґрунтовані мотиви, що рішення ГУ ПФУ в м. Києві, оформлене листом № 4786-4598/М-02/8-2600/23 від 17 лютого 2023 року, та від 08 березня 2023 року № 7993-5498/М-03/8-2800/23, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-ІV з підстав відсутності поштового з'єднання з країною-агресором та інформації про припинення виплати пенсії за попереднім місцем проживання є таким, що порушує право на соціальних захист, не відповідає приписам чинного законодавства та принципу верховенства права, тому таке рішення слід скасувати як протиправне.
Щодо зобов'язальної частини рішення, то суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для зобов'язання ГУ ПФУ в м. Києві поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з дати звернення, тобто з 10 лютого 2023 року.
Положеннями пункту 4.10 Порядку № 22-1 передбачено, що після призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший вид електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання особи, за місцезнаходженням установи виконання покарань, де відбуває покарання засуджений до позбавлення (обмеження) волі, для здійснення виплати пенсії.
Викладене, на переконання колегії суддів, свідчить, що з урахуванням принципу екстериторіальності призначення пенсії у випадку скасування судом рішення про відмову в її призначенні (поновленні) має здійснюватися саме тим територіальним органом Пенсійного фонду України, якого було уповноважено розглядати подану особою заяву вперше. До компетенції ж органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації, фактичного проживання) особи належить здійснення виплати пенсії після її призначення органом, який розглядає відповідну заяву.
Аналогічна за змістом правова позиція щодо визначення територіального органу Пенсійного фонду України, на якого необхідно покладати обов'язок із вчинення дій після скасування його рішення про відмову у призначенні (перерахунку) пенсії, висловлена Верховним Судом у постанові від 08 лютого 2024 року у справі № 500/1216/23.
Оскільки суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, то колегія суддів згідно із статтею 316 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги залишає її без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 січня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач: Черпак Ю.К.
Судді: Кобаль М.І.
Штульман І.В.