Справа № 320/15120/24 Головуючий у 1-й інстанції: Щавінський В.Р.
Суддя-доповідач: Черпак Ю.К.
05 вересня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Черпака Ю.К.,
суддів Кобаля М.І., Штульман І.В.,
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Іваничівської селищної ради на рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2025 року, ухвалене в порядку спрощеного (письмового) позовного провадження без повідомлення та виклику сторін, у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Аванті-Девелопмент» до Іваничівської селищної ради про визнання протиправним та скасування рішення,
У березні 2024 року товариство з обмеженою відповідальністю «Аванті-Девелопмент» (далі - позивач/ТОВ «Аванті-Девелопмент») звернулось до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Іваничівської селищної ради (далі - відповідач/апелянт) з вимогою визнати протиправним та скасувати окреме положення, а саме: пункт 3 рішення виконавчого комітету Іваничівської селищної ради «Про встановлення ТОВ «Аванті-Девелопмент» тарифу на теплову енергію, що виробляється на установках з використанням альтернативних джерел енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного чи місцевого бюджету» від 12 січня 2024 року № 03.
В обґрунтування позовних вимог ТОВ «Аванті-Девелопмент» послалося на протиправність пункту 3 рішення виконавчого комітету Іваничівської селищної ради від 12 січня 2024 року № 03 з огляду на те, що його прийнято з перевищенням повноважень органу місцевого самоврядування, у спосіб, не передбачений Конституцією та законами України. Вказане положення втручається у договірні правовідносини між постачальником теплової енергії та споживачами, а також порушує принципи правової визначеності та пропорційності. Зауважило, що здійснюючи господарську діяльність у сфері виробництва, транспортування та постачання теплової енергії, товариство діє на підставі безстрокової ліцензії, а встановлення тарифів та умов розрахунків за спожиту теплову енергію між постачальником і споживачем регулюється чинним законодавством, зокрема, Законом України «Про теплопостачання», «Про комерційний облік теплової енергії», а також договірними умовами. Спірний пункт рішення виконавчого комітету, який встановлює обов'язок здійснювати оплату виключно за показниками вузлів комерційного обліку, прийнятих на абонентський облік, порушує принцип свободи договору та суперечить статті 627 Цивільного кодексу України, оскільки втручається у визначення умов договорів між позивачем та бюджетними установами. Такий підхід створює ризики для стабільного функціонування підприємства у випадку відсутності погоджених облікових засобів або у разі технічних чи адміністративних труднощів з їх прийняттям на абонентський облік.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2025 року позов ТОВ «Аванті-Девелопмент» задоволено.
Визнано протиправним та скасовано пункт 3 рішення виконавчого комітету Іваничівської селищної ради «Про встановлення ТОВ «Аванті-Девелопмент» від 12 січня 2024 року № 03 тарифу на теплову енергію, що виробляється на установках з використанням альтернативних джерел енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного чи місцевого бюджету».
Стягнуто на користь ТОВ «Аванті-Девелопмент» за рахунок бюджетних асигнувань Іваничівської селищної ради судовий збір у розмірі 3 028, 00 грн.
Суд першої інстанції, ухвалюючи таке рішення, виходив з того, що пункт 3 рішення виконавчого комітету Іваничівської селищної ради від 12 січня 2024 року № 03 прийнято з перевищенням наданих повноважень, оскільки він встановлює умови, які прямо втручаються у договірні відносини між постачальником теплової енергії та її споживачами, зокрема бюджетними установами, що фінансуються з державного або місцевого бюджету. Спірне положення порушує принцип свободи договору, закріплений у статті 627 Цивільного кодексу України, і суперечить вимогам частини другої статті 19 Конституції України, яка зобов'язує органи державної влади та місцевого самоврядування діяти виключно в межах повноважень та у спосіб, передбачений законом. Крім того, визначення обсягу теплової енергії, яка підлягає оплаті, є предметом договірних умов між теплопостачальною організацією та споживачем, а не нормативним приписом, що встановлюється органом місцевого самоврядування. Нав'язування виконавчим комітетом ради обов'язкової умови щодо здійснення розрахунків лише за показниками вузлів обліку, прийнятих на абонентський облік, без урахування фактичних обставин та договірних умов, є протиправним втручанням у господарську діяльність позивача.
В апеляційній скарзі Іваничівська селищна рада, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначила, що суд помилково не врахував характер спірного рішення, який не є нормативним актом, а має виключно організаційно-розпорядчий характер і спрямований лише на забезпечення ефективного використання бюджетних коштів. В свою чергу, спірний пункт рішення виконавчого комітету не створює юридичних наслідків для позивача, не містить обов'язкових приписів для нього як постачальника теплової енергії та не порушує його прав. Крім того, суд першої інстанції не надав належної оцінки тому, що спірне рішення не змінює умов договорів, не є актом індивідуальної дії щодо позивача і не стосується господарської діяльності, а спрямоване виключно на унормування відносин з бюджетними установами у межах власних повноважень органу місцевого самоврядування.
У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Аванті-Девелопмент» виклало доводи на підтримку рішення суду першої інстанції та просить залишити його в силі. Зазначило, що оскаржуване рішення має владний характер і є нормативним актом індивідуальної дії, а тому підлягає оскарженню в порядку адміністративного судочинства. Також товариство заперечило твердження апелянта про відсутність порушення його прав, наголосивши, що втручання у договірні механізми, навіть опосередковане, є достатнім для визнання впливу на суб'єкта господарювання. Контроль за використанням бюджетних коштів не надає права органу місцевого самоврядування регламентувати спосіб виконання договорів третіми особами.
Апеляційний розгляд справи відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами та на основі наявних доказів.
Згідно з частинами першою та другою статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
З метою повного та всебічного встановлення обставин справи, колегією суддів вирішено продовжити на розумний строк її апеляційний розгляд.
Перевіривши повноту встановлення фактичних обставин справ та їх правову оцінку, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, що ТОВ «Аванті-Девелопмент» (код ЄДРПОУ 38202034) здійснює господарську діяльність з виробництва, транспортування та постачання теплової енергії на установках з використанням нетрадиційних та поновлювальних джерел енергії на території селища Іваничі Володимирського району Волинської області на підставі безстрокової ліцензії, що підтверджується розпорядженням Волинської обласної державної адміністрації «Про видачу та переоформлення ліцензій» № 381 від 10 липня 2019 року.
12 січня 2024 року виконавчим комітетом Іваничівської селищної ради на підставі поданої позивачем заяви прийнято рішення «Про встановлення ТОВ «Аванті-Девелопмент» № 03 тарифу на теплову енергію, що виробляється на установках з використанням альтернативних джерел енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного чи місцевого бюджету», яким відповідно до підпункту 2 пункту «а» частини першої статті 28 та статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР (із змінами), статті 13, частини четвертої-п'ятої статті 20 Закону України «Про теплопостачання» від 02 червня 2005 року № 2633-IV (із змінами), статей 6, 12 Закону України «Про ціни і ціноутворення» (із змінами), Закону України «Про альтернативні джерела енергії» від 20 лютого 2003 року № 555-IV, Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» від 22 червня 2017 року № 2119-VІІІ, наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України «Про затвердження Порядку розгляду органами місцевого самоврядування розрахунків тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, а також розрахунків тарифів на комунальні послуги, поданих для їх встановлення» від 12 вересня 2018 року № 239, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 жовтня 2018 року за № 1172/32624, наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України «Про затвердження Порядку інформування споживачів про намір зміни цін/тарифів на комунальні послуги з обґрунтуванням такої необхідності» від 05 червня 2018 року № 130, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 753/32205, розглянувши заяву ТОВ «Аванті-Девелогімент» про встановлення тарифів на теплову енергію, виробництво теплової енергії, що виробляється на установках з використанням альтернативних джерел енергії, від 01 січня 2024 року та додані до неї розрахунок і документи (вхідний № 3/12/1-24 від 01 січня 2024 року), враховуючи лист Волинської обласної державної адміністрації від 09 січня 2024 року № 2757/44/2-24 щодо виданих ліцензій ТОВ «Авант-Девелопмент» на здійснення виробництва, транспортування та постачання теплової енергії в розрізі видів та місць провадження ліцензійної господарської діяльності, беручи до уваги рекомендації постійної робочої групи з розгляду заяв і розрахунків тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, а також тарифів на комунальні послуги, поданих підприємствами для їх встановлення (протокольне рішення від 10 січня 2024 року № 6), виконавчий комітет Іваничівської селищної ради вирішив:
1. Встановити ТОВ «АВАНТІ-ДЕВЕЛОПМЕНТ» тариф на теплову енергію, що виробляється на установках з використанням альтернативних джерел енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного чи місцевого бюджету, в розмірі 3427,45 грн/Гкал (без ПДВ), 4 112, 94 грн/Гкал (з ПДВ) за такими складовими:
- тариф на виробництво теплової енергії - 2 782,91 грн/Гкал (без ПДВ), 3 339, 49 грн/Гкал (з ПДВ);
- тариф на транспортування теплової енергії - 613, 73 грн/Гкал (без ПДВ), 736, 48 грн/Гкал (з ПДВ);
- тариф на постачання теплової енергії - 30,81 грн/Гкал (без ПДВ), 36, 97 грн/Гкал (з ПДВ).
2. ТОВ «Аванті-Девелопмент» для установ та організацій, що фінансуються з державного чи місцевого бюджету, застосовувати тариф, встановлені у пункті 1 цього рішення, з 01 січня 2024 року.
3. ?Бюджетним установам та організаціям на території Іваничівської селищної ради з 01 січня 2024 року здійснювати оплату за спожиту теплову енергію згідно тарифів, встановлених у пункті 1 цього рішення, та обсягів спожитої теплової енергії на основі показань вузлів комерційного обліку, які встановлені на теплових вводах в будівлі споживачів та прийняті на абонентський облік у встановленому порядку.
?4. Рішення набирає чинності з дати його оприлюднення на офіційному сайті Іваничівської селищної ради.
5 Відділу комунального майна та житлово-комунального господарства (Роман Подлевський) довести дане рішення до відома керівників бюджетних установ та організацій на території Іваничівської селищної ради та ТОВ «Аванті-Девелопмент».
6. Контроль за виконанням цього рішення покласти на заступника селищного голови з питань діяльності виконавчих органів Віктора Березюка.
Вважаючи протиправним пункт третій цього рішення, позивач звернувся до суду з позовом.
Колегія суддів, переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, враховує наступне.
Спірний пункт рішення виконавчого комітету має безпосередній зв'язок з позивачем, оскільки містить припис, який стосується порядку здійснення оплати за певні обсяги теплової енергії, що постачаються саме ТОВ «Аванті-Девелопмент», і таким чином впливає на реалізацію ним господарської діяльності та виконання договірних зобов'язань.
Такий припис свідчить про наявність публічно-правового спору у розумінні частини першої статті 5 КАС України, згідно з якою кожна особа має право на звернення до адміністративного суду, якщо вважає, що рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень порушують її права, свободи чи інтереси.
У цих правовідносинах Іваничівська селищна рада діє як суб'єкт владних повноважень, який ухвалив рішення, що безпосередньо стосується одного з учасників господарського ринку - позивача.
Зазначене спростовує доводи апелянта про відсутність порушеного права чи інтересу позивача у даному випадку.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що хоча спірне рішення формально прийняте виконавчим комітетом Іваничівської селищної ради, відповідачем у справі визначено саме селищну раду як юридичну особу.
Разом із тим, усі процесуальні документи (відзив на позов, заперечення, апеляційна скарга) подавалися від імені ради представником Деркачем Денисом Володимировичем, уповноваженим на це селищною головою Томашевською Лідією Михайлівною, яка одночасно є головою виконавчого комітету.
Така обставина свідчить, що фактичну участь у справі брав саме орган, який ухвалив спірне рішення, і представництво інтересів територіальної громади було забезпечено належним чином.
Верховний Суд у постанові від 05 березня 2024 року у справі № 450/2418/21 висловив правову позицію, відповідно до якої формальна неточність у зазначенні відповідача (рада замість її виконавчого органу) не може бути підставою для скасування судового рішення, якщо фактично у справі діяв уповноважений орган та його представник.
Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР (далі - Закон № 280/97-ВР) визначено систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.
Частиною першою статті 10 Закону № 280/97-ВР визначено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Згідно із частиною першою статті 11 Закону № 280/97-ВР виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.
Підпунктом 2 пункту «а» статті 28 Закону № 280/97-ВР встановлено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження щодо встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на теплову енергію (у тому числі її виробництво, транспортування та постачання), тарифів на централізоване водопостачання та централізоване водовідведення, на інші комунальні послуги (крім тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, тарифів на комунальні послуги, які встановлюються Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг), побутові, транспортні та інші послуги.
Закон України «Про теплопостачання» від 02 червня 2005 року № 2633-IV (далі - Закон № 2633-IV) регулює відносини, що виникають у зв'язку з виробництвом, транспортуванням, постачанням і використанням теплової енергії, державним наглядом (контролем) у сфері теплопостачання, експлуатацією теплоенергетичного обладнання та виконанням робіт на об'єктах у сфері теплопостачання суб'єктами господарської діяльності незалежно від форми власності.
Відповідно до визначень, які містять в частині першій статті 1 Закону № 2633-IV:
- тариф (ціна) на теплову енергію - грошовий вираз витрат на виробництво, транспортування, постачання одиниці теплової енергії (1 Гкал) з урахуванням рентабельності виробництва, інвестиційної та інших складових, що визначаються згідно із методиками, розробленими національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг;
- суб'єкти відносин у сфері теплопостачання - фізичні та юридичні особи незалежно від організаційно-правових форм та форми власності, які здійснюють виробництво, транспортування, постачання теплової енергії, теплосервісні організації, споживачі, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.
В свою чергу, статтею 13 Закону № 2633-IV визначено повноваження органів місцевого самоврядування у сфері теплопостачання.
Згідно із положеннями статті 13 цього Закону до основних повноважень органів місцевого самоврядування у сфері теплопостачання належать: регулювання діяльності суб'єктів відносин у сфері теплопостачання в межах, віднесених до відання відповідних рад; затвердження місцевих програм розвитку у сфері теплопостачання, участь у розробці та впровадженні державних і регіональних програм у цій сфері; затвердження з урахуванням вимог законодавства у сфері теплопостачання проектів містобудівних програм, генеральних планів забудови населених пунктів, схем теплопостачання та іншої містобудівної документації; здійснення контролю за забезпеченням споживачів тепловою енергією відповідно до нормативних вимог; погодження на розміщення в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці нових або реконструкцію діючих об'єктів теплопостачання та сприяння розвитку систем теплопостачання на відповідній території; встановлення для всіх категорій споживачів тарифів на теплову енергію і тарифів на виробництво теплової енергії (крім тарифів на теплову енергію, вироблену на теплоелектроцентралях, теплоелектростанціях, атомних електростанціях та когенераційних установках) у порядку і межах, визначених законодавством; щоквартальне оприлюднення встановлених для всіх категорій споживачів тарифів на теплову енергію, що виробляється на установках з використанням альтернативних джерел енергії (крім теплоелектроцентралей, теплоелектростанцій, атомних електростанцій та когенераційних установок); перегляд за власною ініціативою та/або за зверненням суб'єкта господарювання тарифів на теплову енергію, що виробляється на установках з використанням альтернативних джерел енергії (крім теплоелектроцентралей, теплоелектростанцій, атомних електростанцій та когенераційних установок), але не більше одного разу на квартал; погодження інвестиційних програм стосовно об'єктів теплопостачання, що перебувають у комунальній власності, крім тих, що виробляють теплову енергію на теплоелектроцентралях, ТЕС, АЕС, когенераційних установках та установках з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії; сприяння провадженню інвестиційної діяльності у сфері теплопостачання.
Відповідно до частин першої, четвертої статті 20 Закону № 2633-IV тарифи на теплову енергію повинні забезпечувати відшкодування всіх економічно обґрунтованих витрат на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії.
Тарифи на теплову енергію для суб'єктів господарювання, що здійснюють її виробництво на установках з використанням альтернативних джерел енергії, включаючи теплоелектроцентралі, теплоелектростанції та когенераційні установки, для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного чи місцевого бюджету, а також для потреб населення встановлюються на рівні 90 відсотків діючого для суб'єкта господарювання тарифу на теплову енергію, вироблену з використанням природного газу, для потреб відповідної категорії споживачів. У разі відсутності для суб'єкта господарювання встановленого тарифу на теплову енергію, вироблену з використанням природного газу, для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного чи місцевого бюджету, а також для потреб населення тарифи на теплову енергію встановлюються на рівні 90 відсотків середньозваженого тарифу на теплову енергію, вироблену з використанням природного газу, для потреб відповідної категорії споживачів.
Згідно із частиною п'ятою статті 20 Закону № 2633-IV тарифи на виробництво теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного чи місцевого бюджету, а також для потреб населення визначаються для суб'єктів господарювання, що здійснюють виробництво теплової енергії на установках з використанням альтернативних джерел енергії, включаючи теплоелектроцентралі, теплоелектростанції та когенераційні установки, як різниця між тарифом на теплову енергію, встановленим відповідно до частини четвертої цієї статті, і тарифами на транспортування та постачання теплової енергії, що визначаються на рівні діючих для суб'єкта господарювання тарифів на транспортування та постачання теплової енергії, виробленої з використанням природного газу, для потреб відповідної категорії споживачів. У разі відсутності для суб'єкта господарювання встановлених тарифів на транспортування та постачання теплової енергії, виробленої з використанням природного газу, для потреб відповідної категорії споживачів тарифи на транспортування та постачання теплової енергії визначаються на рівні середньозважених тарифів на транспортування та постачання теплової енергії.
Середньозважені тарифи на теплову енергію, вироблену з використанням природного газу, для потреб населення, установ та організацій, що фінансуються з державного чи місцевого бюджету, а також тарифи на транспортування та постачання теплової енергії, опубліковані на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері ефективного використання паливно-енергетичних ресурсів, енергозбереження, відновлюваних джерел енергії та альтернативних видів палива, станом на 25 число останнього місяця кожного кварталу, використовуються суб'єктами господарювання, що здійснюють виробництво теплової енергії на установках з використанням альтернативних джерел енергії, включаючи теплоелектроцентралі, теплоелектростанції та когенераційні установки, для розрахунку тарифу на теплову енергію, тарифу на виробництво теплової енергії на наступний квартал (частина десята статті 20 Закону № 2633-IV).
Відповідно до частини одинадцятої статті 20 Закону № 2633-IV для встановлення тарифу на теплову енергію, тарифу на виробництво теплової енергії суб'єкт господарювання, що здійснює виробництво теплової енергії на установках з використанням альтернативних джерел енергії, включаючи теплоелектроцентралі, теплоелектростанції та когенераційні установки, подає органу, уповноваженому встановлювати такі тарифи, заяву із зазначенням розміру тарифу, розрахованого відповідно до частини четвертої та/або п'ятої цієї статті.
Якщо уповноважений орган протягом 30 календарних днів з дня надходження заяви не встановлює розмір тарифу, розрахованого відповідно до частини четвертої та/або п'ятої цієї статті, або не надає вмотивовану відмову у його встановленні, вважається, що суб'єкту господарювання, що здійснює виробництво теплової енергії на установках з використанням альтернативних джерел енергії, включаючи теплоелектроцентралі, теплоелектростанції та когенераційні установки, встановлено розмір тарифу, розрахований таким суб'єктом господарювання відповідно до частини четвертої та/або п'ятої цієї статті та поданий у заяві. Копія заяви (опису документів) з відміткою про дату їх надходження є підтвердженням подання уповноваженому органу заяви та розрахунків розміру тарифу.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про Державне агентство з енергоефективності та енергозбереження України» від 26 листопада 2014 року № 676 (в редакції від 11 лютого 2022 року) Державне агентство з енергоефективності та енергозбереження України відповідно до покладених на нього завдань, зокрема на підставі інформації НКРЕКП та органів місцевого самоврядування щодо встановлених ними тарифів на теплову енергію, вироблену з використанням природного газу, для потреб населення, установ та організацій, що фінансуються з державного чи місцевого бюджету, а також тарифів на її транспортування та постачання здійснює розрахунок та оприлюднює середньозважені тарифи для подальшого встановлення уповноваженими органами тарифів на теплову енергію, вироблену з використанням альтернативних джерел енергії, для потреб населення, установ та організацій, що фінансуються з державного чи місцевого бюджету, а також тарифів на її транспортування та постачання.
Розрахунки здійснюються на виконання статті 20 Закону № 2633-IV та відповідно до Порядку розрахунку середньозважених тарифів на теплову енергію, вироблену з використанням природного газу, для потреб населення, установ та організацій, що фінансуються з державного чи місцевого бюджету, її транспортування та постачання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06 вересня 2017 року № 679.
З аналізу наведеного правового регулювання сфери теплопостачання, зокрема положень статей 13 і 20 Закону № 2633-IV, можна дійти висновку, що до повноважень органів місцевого самоврядування віднесено, зокрема встановлення тарифів на теплову енергію для всіх категорій споживачів у межах та порядку, визначених законодавством.
У цій справі встановлено, що Іваничівська селищна рада рішенням від 12 січня 2024 року № 03 здійснила реалізацію повноважень щодо визначення тарифу на теплову енергію, що виробляється з використанням альтернативних джерел енергії. Однак предметом спору є пункт третій вказаного рішення, яким передбачено, що оплата за теплову енергію має здійснюватися за показаннями вузлів комерційного обліку, встановлених на вводах у будівлі споживачів та прийнятих на абонентський облік у встановленому порядку.
Підтримуючи правомірність прийнятого рішення, зокрема пункту 3, Іваничівська селищна рада у відзиві на позовну заяву, а також в апеляційній скарзі послалась на те, що споживачами встановлено вузли комерційного обліку теплової енергії відповідно до вимог чинного законодавства, а ТОВ «Аванті-Девелопмент» як виконавець послуги порушило обов'язок щодо їх прийняття на абонентський облік у визначений строк.
Вирішуючи питання щодо правомірності визначення відповідачем способу оплати споживачами спожитої теплової енергії - на підставі показань вузлів комерційного обліку, прийнятих на абонентський облік у встановленому порядку, слід зазначити наступне.
Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII (далі - Закон № 2189-VIII) врегульовано відносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг.
Згідно з частиною першою статті 9 Закону № 2189-VIII споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
За пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону № 2189-VIII споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановленні договором або законом.
Питання забезпечення комерційного обліку теплової енергії в Україні регулюється Законом України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» від 22 червня 2017 року № 2119-VІІІ (далі - Закон № 2119-VІІІ).
Частиною першою статті 1 Закону № 2119-VІІІ визначено, що:
- абонентський облік вузла обліку (далі - абонентський облік) - процедура реєстрації та періодичний огляд вузлів обліку для використання показань вузлів обліку з метою комерційного або розподільного обліку;
- вузол комерційного обліку - вузол обліку, що забезпечує загальний облік споживання відповідної комунальної послуги в будівлі, її частині (під'їзді), обладнаній окремим інженерним вводом;
- вузол обліку - комплекс пристроїв (у тому числі засобів вимірювальної техніки, що відповідають вимогам технічних регламентів), допоміжного обладнання та матеріалів до них, призначений для вимірювання спожитої теплової енергії та води, а також технічної реєстрації результатів такого вимірювання, включаючи засоби дистанційної передачі результатів вимірювання (за наявності).
Згідно з абзацами 2 і 3 частини другої статті 3 Закону № 2119-VІІІ вузлами обліку обладнуються усі вводи зовнішніх інженерних мереж у будівлі, крім випадків, передбачених цим Законом. Місце встановлення вузла комерційного обліку визначається відповідно до будівельних норм і правил.
Відповідно до абзацу 1 частини четвертої статті 3 Закону 2119-VІІІ вузли комерційного обліку, встановлені за рахунок власника (співвласників) будівлі, належать на праві власності власнику будівлі або є спільною сумісною власністю співвласників багатоквартирного будинку. Вузли комерційного обліку приймаються виконавцем відповідної комунальної послуги та оператором зовнішніх інженерних мереж на абонентський облік протягом 14 календарних днів з дня встановлення або дня отримання виконавцем та оператором звернення власника (співвласників).
Відповідно до частини сьомої статті 3 Закону 2119-VІІІ власник (співвласники) будівлі, яка на день набрання чинності цим Законом була приєднана до зовнішніх інженерних мереж або яка приєднується до зовнішніх інженерних мереж, має право самостійно обладнати таку будівлю вузлами комерційного обліку в установленому законодавством порядку. Виконавець послуг та оператор зовнішніх інженерних мереж не може перешкоджати власнику (співвласникам) будівлі в оснащенні її вузлом комерційного обліку.
Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо створення умов для запровадження комплексної термомодернізації будівель» від 09 липня 2022 року №2392-IX, що набрав чинності 03 серпня 2022 року, внесено зміни до Закон № 2119-VІІІ, а саме: частину четверту статті 3 доповнено абзацом другим такого змісту:
«У разі порушення виконавцем відповідної комунальної послуги або оператором зовнішніх інженерних мереж строків прийняття на абонентський облік вузла комерційного обліку споживачі мають право вимагати, а виконавці і оператори на таку вимогу зобов'язані визначати обсяг спожитої комунальної послуги на основі показань вузла комерційного обліку з дати фактичного встановлення такого вузла, яка підтверджується відповідним актом, складеним між замовником і виконавцем робіт із встановлення (монтажу) вузла комерційного обліку».
Оцінивши доводи сторін, апеляційний суд вважає, що пункт 3 рішення виконавчого комітету Іваничівської селищної ради від 12 січня 2024 року № 03, незважаючи на його формальне спрямування на унормування відносин з бюджетними установами, фактично має прямий і безпосередній вплив на правове становище позивача як постачальника теплової енергії.
Зміст цього пункту містить обов'язкову вказівку щодо способу визначення обсягів теплової енергії, яка підлягає оплаті, а саме: виключно за показаннями вузлів комерційного обліку, прийнятих на абонентський облік.
Такий припис стосується не тарифу, як елементу регуляторної функції органу місцевого самоврядування, а саме порядку виконання договірних зобов'язань між суб'єктами господарювання, зокрема між постачальником (позивачем) та споживачами.
Встановлення такого порядку не належить до компетенції органів місцевого самоврядування, навіть з урахуванням спеціального законодавства у сфері теплопостачання, оскільки Закон України «Про житлово-комунальні послуги» та Закон України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» чітко передбачають, що порядок розрахунків, у тому числі з урахуванням вузлів обліку, встановлюється законом або договором.
Обов'язок прийняття вузлів комерційного обліку на абонентський облік має врегульовуватись у межах договірних зобов'язань, а у разі їх порушення споживачі вправі звернутись до постачальника з відповідною вимогою.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що визначення місця встановлення лічильника теплової енергії не належить до сфери дискреційних повноважень органів місцевого самоврядування та не є об'єктом регулювання з їх боку. Вирішення цього питання є виключною компетенцією теплопостачальної організації та споживача, що випливає як із договірних відносин, так і з приписів спеціального законодавства.
Так, згідно з пунктом 3 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03 жовтня 2007 року № 1198, прилад обліку теплової енергії встановлюється у місці межі балансової належності або експлуатаційної відповідальності, визначеної сторонами у відповідному договорі.
Крім того, відповідно до пункту 2 Порядку оснащення будівель вузлами комерційного обліку та обладнання інженерних систем для забезпечення такого обліку, затвердженого наказом Мінрегіону від 09 серпня 2018 року № 206, лічильник теплової енергії встановлюється виключно в точці де теплова мережа розмежовується за ознаками прав власності, а не в будь-якому місці.
Відповідно, місце встановлення лічильника теплової енергії є точкою між теплопостачальною організацією та споживачем теплової енергії за принципом права на теплову мережу між сторонами угоди, та визначається виключно умовами договору між такими сторонами, а не рішенням органу місцевого самоврядування.
З наявних в матеріалах справи документів вбачається, що фактичне місце встановлення приладів обліку теплової енергії, а також межа майнової належності (експлуатаційної відповідальності) між позивачем і його споживачами визначені у чинних договорах про закупівлю теплової енергії, які були досліджені судом першої інстанції та долучені до справи (додатки № 2-4 до заяви позивача від 07 травня 2024 року), зокрема у Договорі № 41 від 30 січня 2024 року, укладеному між ТОВ «Аванті-Девелопмент» та Відділом освіти, культури, молоді та спорту Іваничівської селищної ради, передбачено, що межею майнової належності сторін є зовнішні стіни відповідних котелень, що чітко зафіксовано в пункті 4.6. Цей договір також містить положення про те, що розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються виходячи з показів саме тих приладів обліку, які встановлені на цій межі (пункти 3.3, 3.7).
Аналогічні умови містяться у Договорі № 32 від 30 січня 2024 року між позивачем та комунальним некомерційним підприємством «Іваничівська багатопрофільна лікарня», а також у Договорі № 13 від 30 січня 2024 року, укладеному з Іваничівською селищною радою, які передбачають ту саму межу балансової належності та метод розрахунку, заснований на фактичних показах лічильників, встановлених на цій межі.
Це свідчить про те, що пункт 3 спірного рішення виконавчого комітету визначає інше місце встановлення приладів обліку, ніж погоджене між сторонами у чинних господарських договорах, чим фактично втручається в укладені домовленості та ставить під сумнів дію вже встановленого договірного порядку.
Формально оспорюваний пункт не має характеру індивідуального адміністративного акта, проте у контексті чинного законодавства є обов'язковим для виконання, що підтверджується фактичними наслідками його застосування. Його ухвалення створило правову невизначеність для позивача і споживачів теплової енергії, що і стало підставою для виникнення публічно-правового спору.
Така ситуація прямо вказує на порушення прав позивача, зокрема його права самостійно визначати умови господарювання, включно з порядком обліку та розрахунків за спожиті ресурси.
Таким чином, втручання органу місцевого самоврядування у питання встановлення вузла обліку теплової енергії виходить за межі його повноважень, порушує принцип правової визначеності, суперечить чинному законодавству та стосується господарських відносин, які мають приватно-правовий характер.
При цьому, Закон № 2633-IV, Закон № 2189-VIII та Закон № 2119-VIII не містять норми, яка б делегувала раді право встановлювати порядок або джерела обліку теплової енергії в конкретних правовідносинах. Такі питання мають визначатися виключно на договірній основі або згідно з технічними умовами та чинним законодавством.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що договірні відносини є сферою автономної волі сторін, яка не підлягає втручанню з боку органів публічної влади без належної правової підстави.
Так, у постанові Верховного Суду від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19 суд чітко вказав, що втручання у договірні відносини можливе лише за умови достатнього обґрунтування та в межах закону, інакше це суперечить статті 627 ЦК України та принципу свободи договору.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 13 квітня 2022 року у справі № 366/599/19, в якій зазначено, що договір є універсальним інструментом регулювання приватноправових відносин, і будь-яке втручання в нього має бути винятком, а не нормою.
Той факт, що позивач не є бюджетною установою, а є суб'єктом господарювання, який укладає договори про постачання теплової енергії, свідчить про те, що його права як учасника ринку обігу теплової енергії порушуються: орган місцевого самоврядування фактично регламентує поведінку конкретного суб'єкта господарювання в межах виконання господарських договорів.
З огляду на зазначене, такий адміністративний акт виконавчого органу, який регулює конкретний аспект виконання договорів приватноправового характеру, не лише перевищує межі наданих повноважень, а й порушує інтереси позивача, створюючи ризики для його господарської діяльності.
У зв'язку з цим посилання апелянта на положення Конституції України, Закону № 280/97-ВР та Закону № 2119-VІІІ як на джерела права органу місцевого самоврядування встановлювати обов'язки для бюджетних установ колегія суддів вважає безпідставними, оскільки закон надає право такому органу встановлювати тарифи, але не наділяє його повноваженнями втручатися в договірний механізм розрахунків між постачальником і споживачем.
Також апелянт помилково ототожнює вимоги законодавства щодо обов'язкового оснащення вузлами обліку з правом встановлювати порядок визначення обсягів споживання в договірних відносинах. Право вимагати врахування факту встановлення вузлів комерційного обліку з моменту монтажу відповідно до змін 2022 року до Закону № 2119-VІІІ має сам споживач, а не орган місцевого самоврядування.
Оскільки суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, то колегія суддів згідно із статтею 316 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги залишає її без задоволення, а рішення суду - без змін.
Щодо клопотання ТОВ «Аванті-Девелопмент» про стягнення витрат на правничу допомогу за перегляд рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, слід зазначити наступне.
Згідно з положеннями статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Частиною третьою статті 134 КАС України встановлено для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку її до розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Ця норма закону кореспондується з частиною сьомою статті 139 КАС України, згідно з якою розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Про це саме зазначено в частині третій статті 143 КАС України.
Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI (далі - Закон №5076-VI).
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Згідно з пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності щодо надання правової інформації, консультацій та роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункту 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Статтею 30 Закону № 5076-VI передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Такий самий правовий підхід застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункту 268).
Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження №14-382цс-19).
Про таке йдеться також в іншій практиці ЄСПЛ, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (заява №71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (заява №72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01): заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
У пункті 154 рішення ЄСПЛ у справі Lavents v. Latvia (заява №58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
З матеріалів справи вбачається, що 15 березня 2024 року між адвокатом Шумським Борисом Анатолійовичем (Адвокат) та ТОВ «Аванті-Девелопмент» (Клієнт) укладено договір про надання правової допомоги № б/н, за умовами якого Адвокат надає Клієнту правову допомогу щодо адміністративної справи про оскарження пункту 3 рішення виконавчого комітету Іваничівської селищної ради «Про встановлення ТОВ «Аванті-Девелопмент» тарифу на теплову енергію, що виробляється на установках з використанням альтернативних джерел енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного чи місцевого бюджету» від 12 січня 2024 року № 03, а Клієнт зобов'язується сплатити гонорар за надання Адвокатом правової допомоги і фактичні витрати Адвоката, понесені ним у зв'язку із виконанням цього Договору.
27 лютого 2025 року між адвокатом Шумським Борисом Анатолійовичем (Адвокат) та ТОВ «Аванті-Девелопмент» (Клієнт) укладено договір про надання правової допомоги № 320/15120/24, за умовами якого Адвокат надає Клієнту правову допомогу щодо апеляційного перегляду рішення суду першої інстанці.
Пунктом 7.1 цього договору визначено, за надання правової допомоги Клієнт сплачує Адвокату гонорар у фіксованому розмірі, який становить 15 000, 00 грн
Відповідно до акту прийому-передачі до цього Договору від 04 квітня 2025 року Клієнт прийняв, а Адвокат передав наступні послуги:
1. Детальний аналіз рішення суду у справі № 320/15120/24: отримання та ознайомлення з повним текстом судового рішення; аналіз викладених у рішенні обставин справи, правової аргументації суду, досліджених доказів та мотивів, що стали підставою для прийняття рішення.
2. Детальний аналіз апеляційної скарги: ознайомлення зі змістом апеляційної скарги, поданої Відповідачем, включаючи її фактичну та правову аргументацію; визначення кола питань, які ставляться під сумнів у апеляційній скарзі, та аналіз обгрунтованості заявлених доводів; виявлення нових обставин або доказів, які Відповідач намагається ввести у розгляд справи.
3. Судова практика, визначення та узгодження з Клієнтом правової позиції по справі: пошук та аналіз судової практики по аналогічному типу спорів; підготовка варіантів правової позиції з урахуванням інтересів Клієнта та обставин справи; узгодження обраної правової позиції з Клієнтом.
4. Складання та погодження з Клієнтом відзиву на апеляційну скаргу: підготовка тексту відзиву на апеляційну скаргу, який включає виклад обставин, що спростовують довили апелянта, посилаючись на норми законодавства та судову практику; узгодження з Клієнтом відзиву на апеляційну скаргу, підготовка та направлення Клієнту остаточної редакції відзиву на апеляційну скаргу.
5. Надання усних консультацій Клієнту, які пов'язані із розглядом справи: проведення регулярних комунікацій з Клієнтом з метою роз'яснення перебігу справи та отримання зворотного зв'язку; надання пояснень щодо змісту апеляційної скарги, процесуальних дій, можливих сценаріїв розвитку подій.
Верховний Суд у постанові від 01 вересня 2022 року у справі № 640/16093/21 вказав, що в будь-якому випадку суд зобов'язаний перевірити докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт, їх вартість, з огляду на положення частини четвертої статті 134 КАС України, згідно з якою для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
В даній правовій ситуації колегія суддів вважає, що визначений стороною та його адвокатом розмір гонорару у розмірі 15 000, 00 грн є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на конкретні обставини справи.
Згідно з вимогами частини дев'ятої статті 139 КАС України сума відшкодування має відповідати принципам обґрунтованості, співмірності та пропорційності.
Тому, враховуючи співмірність заявлених до відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу, характер та обсяг здійснених представником позивача процесуальних дій, зокрема подання лише письмового відзиву на апеляційну скаргу без участі в судових засіданнях, а також те, що зміст зазначеного відзиву здебільшого дублює позовну заяву та мотивувальну частину рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що сума, яка підлягає компенсації позивачу на професійну правничу допомогу, у розмірі 3 000, 00 грн є справедливою та достатньою.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Іваничівської селищної ради залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2025 року - без змін.
Заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Аванті-Девелопмент» задовольнити частково.
Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Аванті-Девелопмент» (адреса: 01034, місто Київ, вулиця Велика Житомирська, будинок 8-А, код ЄДРПОУ 38202034) за рахунок бюджетних асигнувань Іваничівської селищної ради (адреса: 45300, Волинська область, смт. Іваничі, вулиця Грушевського, будинок 13, код ЄДРПОУ 04335186) витрати на правничу допомогу в сумі 3 000, 00 грн (три тисячі гривень нуль копійок).
Постанова набирає законної сили з дати ухвалення та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач: Черпак Ю.К.
Судді: Кобаль М.І.
Штульман І.В.