Справа № 320/19909/24 Головуючий у 1-й інстанції: Кушнова А.О.
Суддя-доповідач: Черпак Ю.К.
05 вересня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Черпака Ю.К.,
суддів Кобаля М.І., Штульман І.В.,
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2024 року, ухвалене в порядку спрощеного (письмового) позовного провадження без повідомлення та виклику сторін, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
У квітні 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач/ ОСОБА_1 ) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України (далі - відповідач/апелянт/ЦВЛК ЗСУ) про:
- визнання протиправною бездіяльності ЦВЛК ЗСУ щодо нездійснення у встановленому законом порядку розгляду заяви позивача на постанову військово-лікарської комісії військової частини НОМЕР_1 від 18 грудня 2023 року № 9291, прийняту у формі Довідки ВЛК щодо солдата ОСОБА_1 , 1991 року народження;
- зобов'язання ЦВЛК ЗСУ повторно розглянути заяву про перегляд постанови військово-лікарської комісії військової частини НОМЕР_1 від 18 грудня 2023 року № 9291, прийняту у формі Довідки ВЛК щодо солдата ОСОБА_1 , 1991 року народження, з прийняттям постанови відповідно до пунктів 2.3.3 - 2.3.5 глави 2 розділу І Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року № 402.
Позивач обґрунтовував вимоги тим, що ЦВЛК ЗСУ фактично не розглянула по суті його скаргу та медичні документи, обмежившись формальним листом, замість ухвалення належної постанови. Зазначив, що саме постанова є обов'язковим індивідуальним актом, який фіксує результати перегляду рішень ВЛК та може бути оскаржена у судовому порядку. Відсутність такого акта свідчить про протиправну бездіяльність органу, адже ЦВЛК ЗСУ не здійснила передбачені законом повноваження і не надала мотивованої відповіді з викладенням усіх обставин і аргументів.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність ЦВЛК ЗСУ щодо нездійснення у встановленому законом порядку розгляду заяви ОСОБА_1 від 14 березня 2024 року про перегляд довідки військово-лікарської комісії військової частини НОМЕР_1 від 18 грудня 2023 року № 9291.
Зобов'язано ЦВЛК ЗСУ розглянути заяву ОСОБА_1 про перегляд постанови військово-лікарської комісії військової частини НОМЕР_1 від 18 грудня 2023 року № 9291 з прийняттям постанови відповідно до вимог Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року № 402.
Суд першої інстанції, ухвалюючи таке рішення, виходив з того, що ЦВЛК ЗСУ мала обов'язок розглянути скаргу позивача відповідно до приписів Положення № 402 та оформити свій висновок у формі постанови, яка є актом індивідуальної дії і підлягає подальшому судовому оскарженню. Натомість відповідач обмежився лише листом-відповіддю, що не відповідає вимогам закону і свідчить про протиправну бездіяльність. Суд підкреслив, що застосування Закону України «Про звернення громадян» у цьому випадку є помилковим, оскільки спірні правовідносини регулюються спеціальним актом, зокрема Положенням № 402, яке визначає порядок перегляду постанов ВЛК. Таким чином, відсутність належним чином оформленої постанови ЦВЛК ЗСУ позбавила позивача можливості реалізувати своє право на оскарження, що стало підставою для задоволення позову та зобов'язання відповідача прийняти постанову за результатами розгляду заяви.
В апеляційній скарзі ЦВЛК ЗСУ просить скасувати судове рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Скарга обґрунтована посиланням на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права. Апелянт зазначив, що суд неповно з'ясував фактичні обставини справи, дійшов висновків, які не відповідають матеріалам, та неправильно застосував норми матеріального права. Зокрема, заява позивача від 14 березня 2024 року була належним чином розглянута, про що надано письмову відповідь від 03 квітня 2024 № 598/9/7155, якою позивача проінформовано про правомірність постанови ВЛК від 18 грудня 2023 року № 9291. Також апелянт послався на Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затверджене наказом Міністерства оборони України № 402, а також на Закон України «Про звернення громадян», доводячи, що вимоги позивача щодо обов'язкового прийняття постанови за підпунктами 2.3.3- 2.3.5 Положення № 402 є передчасними та не передбачені у випадку подання необґрунтованої заяви. Крім того, повноваження ЦВЛК мають дискреційний характер, а суд не вправі втручатися у діяльність комісії чи підміняти її рішення, у тому числі щодо встановлення діагнозів та визначення придатності військовослужбовців до служби.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Апеляційний розгляд справи відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами та на основі наявних доказів.
Згідно з частинами першою та другою статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
З метою повного та всебічного встановлення обставин справи, колегією суддів вирішено продовжити на розумний строк її апеляційний розгляд.
Перевіривши повноту встановлення фактичних обставин справ та їх правову оцінку, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, що ВЛК військової частини НОМЕР_1 проведено медичний огляд старшого солдата ОСОБА_1 , за результатами якого постановою у формі довідки від 18 грудня 2023 року № 9291 його визнано придатним до військової служби.
Не погоджуючись з таким висновком, позивач 29 грудня 2023 року звернувся до ЦВЛК ЗСУ із заявою про перегляд довідки ВЛК військової частини НОМЕР_1 від 18 грудня 2023 року № 9291.
Вказану заяву ЦВЛК ЗСУ перенаправила за належністю до 20 регіональної ВЛК, яка листом від 19 лютого 2024 року № 1854-1453 повідомила ОСОБА_1 , що постанову ВЛК Військової частини НОМЕР_1 від 18 грудня 2023 року № 9291 прийнято правильно, підстави для проведення повторного медичного огляду ВЛК з метою визначення ступеня придатності до військової служби відсутні.
14 березня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до ЦВЛК ЗСУ із заявою про перегляд довідки ВЛК військової частини НОМЕР_1 від 18 грудня 2023 року № 9291.
За результатами розгляду вказаної заяви ЦВЛК ЗСУ листом від 03 квітня 2024 року № 598/9/7155 повідомила, що з наданих копій медичних документів не вбачається захворювань, які відповідно до вимог Положення № 402 зумовлюють непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку, а тому відсутні підстави для скасування постанови ВЛК військової частини НОМЕР_1 від 18 грудня 2023 року № 9291 чи направлення ОСОБА_1 начальником ЦВЛК ЗСУ на контрольний медичний огляд ВЛК з метою визначення ступеня придатності до військової служби.
Вважаючи вказану відповідь ЦВЛК ЗСУ неналежним розглядом заяви (скарги), позивач звернувся до суду з позовом.
Колегія суддів, переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, враховує наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі - Закон № 2232-ХІІ) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Згідно із частиною другою статті 1 Закону № 2232-ХІІ військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Частиною третьою статті 1 Закону № 2232-ХІІ передбачено, що військовий обов'язок включає підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Згідно з абзацом 1 частини десятої статті 1 Закону № 2232-ХІІ громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані, зокрема, проходити медичний огляд та лікування в лікувально-профілактичних закладах згідно з рішеннями комісії з питань приписки, призовної комісії або військово-лікарської комісії районного (міського) військового комісаріату.
Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (частина перша статті 2 Закону №2232-ХІІ).
За змістом частини другої статті 2 Закону № 2232-ХІІ проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України.
Відповідно до частини дванадцятої статті 12 Закону № 2232-ХІІ військовозобов'язані, які, зокрема, призначені для комплектування посад за відповідними військово-обліковими спеціальностями під час проведення мобілізації проходять обов'язковий медичний огляд. Порядок проходження медичного огляду затверджується Міністерством оборони України та центральними органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями.
Згідно із частиною десятою статті 2 Закону № 2232-XII з метою якісного проведення призову громадян на строкову військову службу за станом здоров'я, прийняття громадян на військову службу за контрактом, проведення медичного огляду військовослужбовців, військовозобов'язаних, резервістів для визначення ступеня придатності до військової служби та визначення ступеня придатності льотного складу до льотної роботи наказом Міністра оборони України 14 серпня 2008 року № 402 затверджено Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, яке зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2008 року за № 1109/15800 (далі - Положення № 402).
Згідно з пунктами 1.1, 1.2 глави 1 розділу І Положення № 402 військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров'я до військової служби призовників, військовослужбовців та військовозобов'язаних, установлює причинний зв'язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.
Військово-лікарська експертиза - це медичний огляд допризовників, призовників; військовослужбовців та членів їхніх сімей (крім членів сімей військовослужбовців строкової військової служби); військовозобов'язаних, офіцерів запасу, які призиваються на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, резервістів (кандидатів у резервісти); громадян, які приймаються на військову службу за контрактом; кандидатів на навчання у вищих військово-навчальних закладах та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів Міністерства оборони України (далі - ВВНЗ), учнів військових ліцеїв; колишніх військовослужбовців; працівників Збройних Сил України, які працюють у шкідливих та небезпечних умовах праці та залучаються до роботи з джерелами іонізуючого випромінювання (далі - ДІВ), компонентами ракетного палива (далі - КРП), джерелами електромагнітних полів (далі - ЕМП), лазерного випромінювання (далі - ЛВ), мікроорганізмами I-II груп патогенності, особливо небезпечними інфекційними хворобами; працівників допоміжного флоту Військово-Морських Сил Збройних Сил України (далі - ВМС Збройних Сил України); визначення ступеня придатності до військової служби, навчання у ВВНЗ, роботи за фахом; установлення причинного зв'язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) військовослужбовців, військовозобов'язаних, резервістів.
Згідно з абзацами 1, 7 пункту 1.3 глави 1 розділу І Положення № 402 основними завданнями військово-лікарської експертизи є визначення причинного зв'язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтва) у військовослужбовців, військовозобов'язаних, резервістів, які призвані на збори, у осіб, звільнених із військової служби, а також причинного зв'язку захворювань, поранень, які заподіяли військовослужбовцям смерть.
Відповідно до пунктом 2.1 глави 2 розділу І Положення № 402 для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії (далі - ВЛК), штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі). Штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК (лікарсько-льотні комісії (далі - ЛЛК)) приймають постанови. Постанови ВЛК (ЛЛК) оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання військово-лікарської комісії з визначення причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця. Постанови штатних та позаштатних ВЛК обов'язкові до виконання.
Пунктом 2.2 глави 2 розділу І Положення № 402 визначено, що штатні ВЛК є військово-медичними установами. До штатних ВЛК належать: Центральна військово-лікарська комісія (далі - ЦВЛК); ВЛК регіону; ВЛК евакуаційного пункту; ВЛК пересувної госпітальної бази.
ЦВЛК є органом військового управління, який здійснює керівництво ВЛК регіонів у Збройних Силах України та є керівним органом із військово-лікарської експертизи в Збройних Силах України (підпункт 2.3.1 пункту 2.3 глави 2 розділу І Положення № 402).
Відповідно до підпункту 2.3.3 пункту 2.3 глави 2 розділу І Положення № 402 на ЦВЛК покладається організація військово-лікарської експертизи у Збройних Силах України, а також, зокрема: контроль за лікувально-оздоровчою роботою серед допризовників, організація медичного огляду призовників, кандидатів на навчання у ВВНЗ, військовослужбовців, громадян, які приймаються на військову службу за контрактом, військовозобов'язаних та резервістів (кандидатів у резервісти); розгляд заяв, пропозицій, скарг та прийом відвідувачів з питань військово-лікарської експертизи; прийняття та перегляд постанов ВЛК про ступінь придатності колишніх військовослужбовців на період їх фактичного звільнення із Збройних Сил України.
Згідно з абзацом 15 підпункту 2.3.4 пункту 2.3 глави 2 розділу I Положення № 402 ЦВЛК має право, серед іншого, розглядати, переглядати, скасовувати, затверджувати, не затверджувати, контролювати згідно з цим Положенням постанови будь-якої ВЛК (лікарсько-льотної комісії (далі - ЛЛК) Збройних Сил України .
Постанови ЦВЛК можуть бути оскаржені в судовому порядку (підпункт 2.3.5 пункту 2.3 глави 2 розділу І Положення № 402).
За змістом підпункту 2.4.4 пункту 2.4 глави 2 розділу І Положення № 402 на ВЛК регіону покладається організація військово-лікарської експертизи, керівництво підпорядкованими ВЛК, контроль за їхньою роботою та надання їм методичної і практичної допомоги в зоні відповідальності.
Згідно з підпунктом 2.4.5 пункту 2.4 глави 2 розділу І Положення № 402 ВЛК регіону має право, зокрема: оглядати військовослужбовців та інших осіб, зазначених у пункті 1.2 розділу I цього Положення; приймати постанови згідно з Положенням, контролювати, розглядати, затверджувати, за наявності підстав не затверджувати, переглядати або скасовувати постанови підпорядкованих ВЛК. Постанову про придатність до військової служби колишніх військовослужбовців на період їх фактичного звільнення зі Збройних Сил України має право приймати або переглядати тільки ЦВЛК; приймати постанови, а за необхідності переглядати свої постанови про причинний зв'язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та смерті у осіб, звільнених з військової служби, з військовою службою (крім постанов ЦВЛК).
Постанова ВЛК регіонів може бути оскаржена у ЦВЛК або у судовому порядку (підпункт 2.4.10 пункту 2.4 глави 2 розділу І Положення № 402).
Відповідно до абзацу першого пункту 1.2 глави 1 розділу II Положення № 402 постанови ВЛК приймаються на підставі Розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби (далі - Розклад хвороб) (додаток 1), пояснень щодо застосування статей Розкладу хвороб (додаток 2) та таблиць додаткових вимог до стану здоров'я (далі - ТДВ) (додаток 3).
Згідно з абзацом першим пункту 20.1 глави 20 розділу II Положення № 402 постанови ВЛК приймаються колегіально, більшістю голосів. У прийнятті постанови голова та члени ВЛК не залежні і у своїй роботі керуються цим Положенням. У разі незгоди голови або членів комісії з думкою інших членів їх окрема думка заноситься до протоколу засідання ВЛК. Члени ВЛК зобов'язані дотримуватися вимог Положення.
З матеріалів справи слідує, що 18 грудня 2023 року військово-лікарська комісія військової частини НОМЕР_1 провела огляд ОСОБА_1 та постановою у формі довідки від 18 грудня 2023 року № 9291 його визнано придатним до військової служби.
Позивач у своїх вимогах зазначає, що наведений вище висновок ВЛК суперечить медичним документам та фактичним обставинам, в зв'язку із чим останній звернувся до ЦВЛК ЗСУ із заявою від 14 березня 2024 року про перегляд причинного зв'язку захворювань, встановлених постановою у формі довідки від 18 грудня 2023 року № 9291.
Листом ЦВЛК ЗСУ від 03 квітня 2024 року надала роз'яснення та проінформовала позивача, що за результатами розгляду наданих ним документів постанову військово-лікарської комісії військової частини НОМЕР_1 про ступінь придатності до військової служби згідно з довідкою ВЛК від 18 грудня 2023 року № 9291 прийнято правильно, підстав для перегляду немає.
Апеляційний суд оцінюючи поведінку відповідача в частині розгляду заяви позивача про перегляд постанови ВЛК, оформленої у формі довідки від 18 грудня 2023 року № 9291, враховує наступне.
Відповідно до підпунктів 2.3.3, 2.3.4. пункту 2.3 Положення № 402 На ЦВЛК покладається організація військово-лікарської експертизи у Збройних Силах України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а також: розгляд заяв, пропозицій, скарг та прийом відвідувачів з питань військово-лікарської експертизи; прийняття та перегляд постанов ВЛК про ступінь придатності осіб, звільнених з військової служби, на період їх фактичного звільнення із Збройних Сил України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України;
ЦВЛК (серед іншого) має право розглядати, переглядати, скасовувати, затверджувати, не затверджувати, контролювати згідно з цим Положенням постанови будь-якої ВЛК (лікарсько-льотної комісії (далі - ЛЛК)) Збройних Сил України.
Отже, пунктом 2.3 визначено об'єм дискреційних повноважень ЦВЛК. В тому числі, передбачена пунктом 2.3 розділу І Положення № 402 функція ЦВЛК з контролю за рішеннями ВЛК входить до дискреції ЦВЛК ЗСУ як військово-медичної установи з військового управління, що здійснює керівництво ВЛК регіонів у ЗСУ та є керівним органом із військово-лікарської експертизи в ЗСУ.
Відповідно до пунктів 2.1., 2.2. ЦВЛК є штатною військово-лікарською установою яка приймає постанови, що є обов'язковими для штатних та позаштатних ВЛК.
Згідно з пунктом 2.3.5. Положення № 402 постанови ЦВЛК можуть бути оскаржені в судовому порядку.
Системний аналіз вищенаведених приписів Положення № 402 дає суду підстави для висновку, що ЦВЛК при розгляді заяви/скарги на рішення ВЛК свій висновок повинна оформлювати не листом, а вмотивованою постановою з викладенням всіх обставин та аргументів.
Таким чином, ЦВЛК ЗСУ, яка має у штаті медичних працівників та як установа, наділена повноваженнями щодо розгляду, перегляду, скасування, затвердження, незатвердження та контролю за постановами будь-якої ВЛК (включно з їх переглядом по суті прийнятих діагнозів) є єдиним компетентним суб'єктом владних повноважень, що контролює усі ВЛК та перевіряє прийняті ними рішення з метою захисту військовозобов'язаних, військовослужбовців та резервістів.
Тому саме з огляду на свій статус у системі військово-лікарської експертизи в Збройних Силах України ЦВЛК й наділена широким спектром прав та повноважень, які вона повинна використовувати у своїй діяльності максимально повно та ефективно, а не ухилятися від їх використання під приводом того, що це не є обов'язком для неї.
Колегія суддів, аналізуючи доводи апелянта та матеріли справи дійшла висновку, що відповідь, оформлена листом від 03 квітня 2024 року № 598/9/7155, не містить жодної оцінки відповідних спеціалістів ЦВЛК, які мають дискреційні повноваження, щодо спростування або не спростування висновку наданому позивачем документі щодо перегляду причинного зв'язку захворювань, встановленого постановою ВЛК, оформленої у формі довідки від 18 грудня 2023 року № 9291, тому відповідач в силу своїх дискреційних повноважень повинен здійснити таку оцінку та надати позивачу повну та обґрунтовану відповідь щодо правомірності висновку ВЛК.
З огляду на викладене, твердження відповідача, що вчинення ЦВЛК ЗСУ дій, передбачених підпунктом 2.3.4 пункту 2.3 глави 2 розділу І Положення № 402, на який покликається позивач у позовній заяві, є її правом, а не обов'язком, є безпідставними. Відтак, відсутність належним чином оформленої постанови ЦВЛК про перегляд постанови ВЛК свідчить про те, що відповідач не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен ухвалити за Законом. При цьому, саме постанова ЦВЛК ЗСУ є актом індивідуальної дії, який в подальшому заявник може оскаржити відповідно до пункту 2.3.5 Положення № 402 та є підставою для перегляду її в судовому порядку.
Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що позивач звернувся з адміністративним позовом до належного відповідача, уповноваженого законом розглядати відповідні звернення та приймати рішення у межах визначеної компетенції. Водночас відповідач ані у відзиві на позовну заяву, ані у апеляційній скарзі не ставив під сумнів свою процесуальну правосуб'єктність у даній справі та не заперечував факту належності його як відповідача у спірних правовідносинах
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року № 8-рп/99 та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).
Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).
Покладення такого обов'язку на відповідача не є перебиранням функції іншого суб'єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта, з огляду на обов'язковість ефективного механізму захисту порушеного права.
Тому вимоги про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання ЦВЛК ЗСУ розглянути заяву з ухваленням постанови за Положенням № 402 є обґрунтованими і підлягають задоволенню.
Зважаючи на те, що суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, то колегія суддів згідно із статтею 316 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги залишає її без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2024 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати ухвалення та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач: Черпак Ю.К.
Судді: Кобаль М.І.
Штульман І.В.