Справа № 752/21565/17 Суддя (судді) першої інстанції: Могила А.Б.
08 вересня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Оксененка О.М.,
суддів: Ганечко О.М.,
Кузьменка В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Державного підприємства «Національні інформаційні системи» про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом до Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Державного підприємства «Національні інформаційні системи», в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) щодо ненадання повної інформації на публічний запит ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Департамент з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) вчинити дії щодо надання повної та конкретної інформації, яка запитувалась, згідно інформаційного запиту.
Позовні вимоги обгрунтовано тим, що він неодноразово звертався до відповідачів із запитами про надання йому інформації щодо зареєстрованих прав на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, яка є відкритою, загальнодоступною та платною. Проте, на подані запити не отримав належної інформації, а лише відповіді щодо відсутності у реєстрах такої інформації.
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 27 січня 2021 року відмовлено у задоволенні позову.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду міста Києва від 10 листопада 2021 року рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 27 січня 2021 року по справі №752/21565/17 скасовано, справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Державного підприємства «Національні інформаційні системи» про визнання протиправною бездіяльності направлено для розгляду за підсудністю до Окружного адміністративного суду міста Києва.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року у задоволенні позовних вимог - відмовлено.
Позивач, не погоджуючись з вказаним рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане рішення та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги - задовольнити.
Зазначена апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції безпідставно та незаконно відмовив у задоволенні позовних вимог, не забезпечивши повний захист прав, свобод та інтересів сторін.
На думку скаржника, оскільки інформація про наявність зареєстрованих власників гаражів є публічною, так як вказана інформація повинна створюватися в процесі виконання суб?єктами владних повноважень своїх обов?язків, передбачених чинним законодавством України, тому наявні підстави для задоволення позовних вимог у повному обсязі.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідачем зазначено про те, що до даних правовідносин не може бути застосовано положення Закону України «Про доступ до публічної інформації», що вказує про безпідставність позовних вимог.
У відзиві на апеляційну скаргу Державним підприємством «Національні інформаційні системи» вказано, що позивачу була надана повна і обґрунтована відповідь на його запит відповідно до вимог чинного законодавства та повністю пояснювала технічну природу результатів пошуку, що вказує про безпідставність позовних вимог.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.06.2025 прийнято до провадження дану справу та призначено апеляційну скаргу до розгляду в порядку письмового провадження з 05 cерпня 2025 року.
У силу вимог частини першої статті 309 КАС України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження, а апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції - протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.
Частиною другою наведеної статті передбачено, що у виняткових випадках апеляційний суд за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п'ятнадцять днів, про що постановляє ухвалу.
Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги, згідно норм ст. 309 КАС України.
Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Як свідчать матеріали справи, ОСОБА_1 10.07.2017 звернувся із заявою №91546203 до Центру надання адміністративних послуг Голосіївського районної адміністрації в місті Києві про надання інформації щодо зареєстрованих прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - гаражні бокси за адресою АДРЕСА_1 (реєстраційний номер заяви 23143711).
На вказану заяву позивач отримав інформаційну довідку від 10.07.2017 №91559798 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об?єктів нерухомого майна щодо об?єкта нерухомого майна, яка сформована Департаментом з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про те, що запитувані відомості у вказаних реєстрах відсутні.
У свою чергу, ОСОБА_1 12.07.2017 звернувся до директора Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) Мельник Н.О. із запитом на інформацію щодо його подальших дій та з проханням розтлумачити як отримати загальнодоступну інформацію з відкритим доступом по приватизованим гаражам обслуговуючого кооперативу «Жуляни-1».
На вказаний запит Департамент з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) листом від 20.07.2017 №074/07-1406 повідомив, що для отримання роз'яснень стосовно відсутності відомостей про зареєстровані речові права у державному реєстрі прав необхідно звернутися до технічного адміністратора Державного реєстру прав - Державного підприємства «Національні інформаційні системи».
Надалі, позивач 04.08.2017 звернувся до Генерального директора «Національні інформаційні системи» Лур'є С.С. із запитом на інформацію щодо його подальших дій та з проханням розтлумачити отримання ним загальнодоступної інформації з відкритим доступом.
Державне підприємство «Національні інформаційні системи» листом від 14.08.2017 №3752/08.2-15 повідомило, що в програмному забезпеченні Державного реєстру прав, при формуванні інформаційних довідок за адресою, пошук відомостей здійснюється виключно за принципом повного співпадіння пошукових параметрів. Невідображення на інформаційний довідці тих чи інших відомостей про певний об'єкт нерухомості може бути спричинене тим, що станом на дату формування довідки, інформація про цей об'єкт взагалі відсутня, або такий об'єкт був зареєстрований в реєстрі за адресою, відмінною від тієї, що зазначалася в параметрах пошуку.
27 вересня 2017 року ОСОБА_1 звернувся із заявою №98655422 до Департаменту (центру) надання адміністративних послуг виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) про надання інформації щодо зареєстрованих прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (реєстраційний номер заяви 24386878).
На вказану заяву позивачу надано інформаційну довідку від 28.09.2017 №98792255 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, яка сформована Департаментом з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про те, що запитувані відомості у вказаних реєстрах відсутні.
Не погоджуючись з такими діями відповідача та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки заяви позивача від 10.07.2017 №91546203 до Центру надання адміністративних послуг Голосіївського районної адміністрації в місті Києві та від 27.09.2017 №98655422 до Департаменту (центру) надання адміністративних послуг виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) не є запитами на інформацію у розумінні Закону України «Про доступ до публічної інформації», адже такі заяви подані з метою отримання адміністративних послуг, а на відносини, пов'язані з наданням адміністративних послуг, поширюється дія Закону України «Про адміністративні послуги», а не Закону України «Про доступ до публічної інформації», втім позивачем не заявлено позовних вимог до Державного підприємства «Національні інформаційні системи», що свідчить про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес визначає Закон України «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 року №2939-VI (далі - Закон № 2939-VI).
Відповідно до статті 1 вказаного Закону публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Пунктом 4 частини першої статті 13 Закону №2939-VI визначено, що розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: суб'єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.
У силу вимог пункту 6 частини першої статті 14 Закону № 2939-VI розпорядники інформації зобов'язані надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об'єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.
Згідно з частиною першою статті 19 Закону №2939-VI запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.
Частиною першою статті 20 Закону №2939-VI визначено, що розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
У відповідності до частини першої статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках:
1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;
2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;
3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком;
4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що визначальною ознакою публічної інформації є те, що вона по своїй суті є заздалегідь готовий, зафіксований на певному матеріальному носієві продукт, отриманий або створений суб'єктом владних повноважень у процесі виконання своїх обов'язків.
Не є інформаційним запитом звернення, для відповіді на яке необхідно створити інформацію, крім випадків, коли розпорядник не володіє запитуваною інформацією, але зобов'язаний нею володіти.
У той же час, Закон №2939-VI передбачає, що публічна інформація є відкритою, крім випадків, установлених законом. Водночас, вказаним Законом визначено випадки обмеження доступу до інформації.
Так, статтею 6 Закону №2939-VІ передбачено, що інформацією з обмеженим доступом є: конфіденційна інформація; таємна інформація; службова інформація.
Частиною першою статті 7 Закону №2939-VІ визначено, що конфіденційна інформація - інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов. Не може бути віднесена до конфіденційної інформація, зазначена в частині першій і другій статті 13 цього Закону.
Водночас, відмінне за обсягом визначення конфіденційної інформації закріплено у частині другій статті 21 Закону № 2657-XII, за якою конфіденційною є інформація про фізичну особу незалежно від відповідного її волевиявлення.
Виходячи з положень частини першої статті 7 Закону № 2939-VI та частини другої статті 21 Закону №2657-XII та ст.32 Конституції України конфіденційна інформація може поширюватись у таких випадках:
- особа самостійно встановила випадки (порядок, умови), коли ця інформація може поширюватись (наприклад, у договорі про використання прав на комерційну таємницю);
- коли особа у відповідь на прохання/пропозицію дає згоду на використання своїх конфіденційних даних. При цьому використання таких даних третьою особою здійснюється відповідно до умов наданої особою згоди;
- коли закон дозволяє певним суб'єктам отримувати та використовувати конфіденційну інформацію без згоди особи. У таких випадках суб'єкт діє на виконання установлених повноважень та для досягнення визначеної мети (наприклад, отримання конфіденційної інформації в ході оперативно-розшукової діяльності або в ході проведення досудового слідства) і поширення конфіденційної інформації обмежується положеннями закону;
- коли розголошення конфіденційної інформації відповідає суспільному інтересу і право громадськості знати цю інформацію переважає шкоду, яку може бути завдано особі поширенням її конфіденційної інформації.
У той же час, частиною другою статті 7 Закону №2939-VІ закріплено, що розпорядники інформації, визначені частиною першою статті 13 цього Закону, які володіють конфіденційною інформацією, можуть поширювати її лише за згодою осіб, які обмежили доступ до інформації, а за відсутності такої згоди - лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Ці положення узгоджуються з положеннями частини другої статті 32 Конституції України відповідно до якої не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Умови, за яких можливо поширити конфіденційну інформацію, також передбачені частиною першою статті 29 Закону України «Про інформацію», відповідно до якої інформація з обмеженим доступом може бути поширена, якщо вона є суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу, і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення.
З урахуванням викладеного, суспільними інтересами (інтерес громадськості), у яких конфіденційна інформація може бути поширена, є лише інтереси національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
У даному випадку, положення частини першої статті 29 Закону України «Про інформацію» щодо встановлення переваги потенційної шкоди від поширення конфіденційної інформації над правом громадськості знати її відображає принцип пропорційності обмеження права, який є аспектом принципу верховенства права, передбаченого статтею 8 Конституції України і через призму якого досліджується правомірність будь-якого обмеження права, в тому числі права на отримання інформації.
Такий підхід також відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (статті 8) та практиці Європейського суду з прав людини, відповідно до яких втручання у право на приватність особи можливе, якщо воно ґрунтується на законі, переслідує легітимну мету та є необхідним у демократичному суспільстві.
Також, згідно з позицією Конституційного Суду України, відображеною у рішенні від 20.01.2012 №2-рп/2012, інформація про особисте та сімейне життя особи (персональні дані про неї) - це будь-які відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована, а саме: національність, освіта, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров'я, матеріальний стан, адреса, дата і місце народження, місце проживання та перебування тощо, дані про особисті майнові та немайнові відносини цієї особи з іншими особами, зокрема членами сім'ї, а також відомості про події та явища, що відбувалися або відбуваються у побутовому, інтимному, товариському, професійному, діловому та інших сферах життя особи, за винятком даних стосовно виконання повноважень особою, яка займає посаду, пов'язану зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень.
Як свідчать матеріали справи, 12 липня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до директора Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) із запитом на інформацію щодо його подальших дій та з проханням розтлумачити отримання загальнодоступної інформації з відкритим доступом по приватизованим гаражам обслуговуючого кооперативу «Жуляни-1».
За результатом вказаного запиту на інформацію, відповідачем надано відповідь листом від 20.07.2017 №074/07-1406, згідно з якою проінформовано позивача, що відповідно до частини 1 статті 32 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» інформація про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження, що міститься у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є відкритою, загальнодоступною та платною, крім випадків, передбачених цим Законом.
Повідомлено, що інформація про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження не відноситься до інформації з обмеженим доступом, передбаченої Законом України «Про інформацію».
Так, відносини, пов'язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядком надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженим Постановою кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127.
Положеннями п. 7 частини першої статті 2 Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що технічний адміністратор Державного реєстру прав (далі - технічний адміністратор) - державне унітарне підприємство, визначене Міністерством юстиції України та віднесене до сфери його управління, що здійснює заходи із створення, впровадження та супроводження програмного забезпечення Державного реєстру прав, відповідає за його технічне і технологічне забезпечення, збереження та захист даних цього реєстру, здійснює технічні та технологічні заходи з надання, блокування та анулювання доступу до Державного реєстру прав, організовує та проводить навчання для роботи з цим реєстром.
У свою чергу, відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 25.06.2015 №1059/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.06.2015 за №754/27199 адміністратором Державного реєстру речових прав на нерухоме майно є Державне підприємство «Національні інформаційні системи».
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» Міністерство юстиції України забезпечує доступ до Державного реєстру прав державних реєстраторів, суб?єктів державної реєстрації прав, визначених цим Законом інших суб?єктів, право доступу яких визначено цим Законом. Департамент, я суб?єкт державної реєстрації прав, є користувачем Державного реєстру прав. Враховуючи вищевикладене, для отримання роз'яснень стосовно відсутності відомостей про зареєстровані речові права у Державному реєстрі прав запропоновано позивачу звернутися до технічного адміністратора Державного реєстру прав - державного підприємства «Національні інформаційні системи».
З аналізу вищевикладених норм вбачається, що Департамент з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), надаючи відповідь на запит на інформацію від 12.07.2017 діяв у відповідності до приписів Закону №2939-VI, що свідчить про необгрунтованість позовних вимог у цій частині.
Як свідчать матеріали справи, 10.07.2017 ОСОБА_1 звернувся із заявою №91546203 до Центру надання адміністративних послуг Голосіївського районної адміністрації в місті Києві про надання інформації щодо зареєстрованих прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - гаражні бокси за адресою АДРЕСА_1 (реєстраційний номер заяви 23143711).
Цього ж дня позивач отримав відповідь з Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) м. Києва, що відомості відсутні, що зокрема підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 10.07.2017 № 91559798.
Надалі, позивач 04.08.2017 звернувся до Генерального директора «Національні інформаційні системи» Лур'є С.С. із запитом на інформацію щодо його подальших дій та з проханням розтлумачити отримання ним загальнодоступної інформації з відкритим доступом.
Державне підприємство «Національні інформаційні системи» листом від 14.08.2017 №3752/08.2-15 повідомило, що в програмному забезпеченні Державного реєстру прав, при формуванні інформаційних довідок за адресою, пошук відомостей здійснюється виключно за принципом повного співпадіння пошукових параметрів. Невідображення на інформаційний довідці тих чи інших відомостей про певний об'єкт нерухомості може бути спричинене тим, що станом на дату формування довідки, інформація про цей об'єкт взагалі відсутня, або такий об'єкт був зареєстрований в реєстрі за адресою, відмінною від тієї, що зазначалася в параметрах пошуку.
27 вересня 2017 року ОСОБА_1 звернувся із заявою №98655422 до Департаменту (центру) надання адміністративних послуг виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) про надання інформації щодо зареєстрованих прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (реєстраційний номер заяви 24386878).
На вказану заяву позивачу надано інформаційну довідку від 28.09.2017 №98792255 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, яка сформована Департаментом з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про те, що запитувані відомості у вказаних реєстрах відсутні.
При цьому, слід зазначити, що Закон України «Про адміністративні послуги» від 06.09.2012 № 5203-VI (надалі Закон №5203-VI) визначає правові засади реалізації прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері надання адміністративних послуг.
Згідно з ст.1 Закону №5203-VI наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:
1) адміністративна послуга - результат здійснення владних повноважень суб'єктом надання адміністративних послуг за заявою фізичної або юридичної особи, спрямований на набуття, зміну чи припинення прав та/або здійснення обов'язків такої особи відповідно до закону;
2) суб'єкт звернення - фізична особа, юридична особа, яка звертається за отриманням адміністративних послуг;
3) суб'єкт надання адміністративної послуги - орган виконавчої влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування, їх посадові особи, державний реєстратор, суб'єкт державної реєстрації, уповноважені відповідно до закону надавати адміністративні послуги.
Дія Закону №5203-VI поширюється на суспільні відносини, пов'язані з наданням адміністративних послуг (частина перша ст.2 Закону №5203-VI).
Відповідно до пункту п.9 частини другої ст.2 цього Закону його дія не поширюється на відносини щодо доступу до публічної інформації.
Крім цього, рішенням Київської міської ради від 28 липня 2016 року №861/861 «Про визначення переліків адміністративних послуг, які надаються через центри надання адміністративних послуг в місті Києві» визначено перелік адміністративних послуг, які надаються через Департамент (Центр) надання адміністративних послуг виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), згідно з додатком 1 та перелік адміністративних послуг, які надаються через відділи (центри) надання адміністративних послуг районних в місті Києві державних адміністрацій, згідно з додатком 2, серед яких, зокрема надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Враховуючи наведене, заяви позивача від 10.07.2017 №91546203 до Центру надання адміністративних послуг Голосіївського районної адміністрації в місті Києві та від 27.09.2017 №98655422 до Департаменту (центру) надання адміністративних послуг виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) не є запитами на інформацію у розумінні Закону України «Про доступ до публічної інформації», адже такі заяви подані з метою отримання адміністративних послуг, а на відносини, пов'язані з наданням адміністративних послуг, поширюється дія Закону України «Про адміністративні послуги», а не Закону України «Про доступ до публічної інформації».
У свою чергу, як вже зазначалось, cаме Державне підприємство «Національні інформаційні системи» являється технічним адміністратором Державного реєстру прав, тобто є володільцем запитуваної позивачем інформації, проте позивачем взагалі не заявлено позовних вимог до відповідача ДП «Національні інформаційні системи».
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.
Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.
За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 частини п'ятої ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Оксененко
Судді О.М. Ганечко
В.В. Кузьменко