Справа № 620/15612/24 Суддя (судді) першої інстанції: Соломко І.І.
08 вересня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Оксененка О.М.,
суддів: Ганечко О.М.,
Кузьменка В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2025 року у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернігівській області відокремленого підрозділу Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Чернігівській області відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ДПС у Чернігівській області від 25.10.2024 № 400/25-01-24-10 про анулювання реєстрації платником єдиного податку;
- зобов'язати поновити в Реєстрі платників єдиного податку з 30.09.2024 реєстрацію у якості платника єдиного податку ФОП ОСОБА_1 .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що прийняття контролюючим органом рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку має здійснюватися лише за результатами проведення документальної перевірки.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2025 року адміністративний позов - задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області від 25.10.2024 № 400/25-01-24-10 про анулювання реєстрації платником єдиного податку ОСОБА_1 .
Зобов'язано Головне управління Державної податкової служби України поновити в Реєстрі платників єдиного податку з 30.09.2024 реєстрацію у якості платника єдиного податку Фізичну особу - підприємця ОСОБА_1 .
В апеляційній скарзі, Головне управління Державної податкової служби у Чернігівській області, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що фізичні особи-підприємці, які обрали відповідні КВЕД-2010 не мають права застосувати спрощену систему оподаткування.
На думку апелянта, оскільки чинне законодавство пов'язує прийняття рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку не з моменту виявлення за результатом проведеної перевірки, а з моменту допущення порушення, тому підстави для задоволення позовних вимог - відсутні.
Крім того, скаржник звертає увагу на те, що розмір до відшкодування витрат на правничу допомогу у розмірі 5000 грн не є розумним, оскільки дана справа не є складною.
У відзиві на апеляційну скаргу позивачем зазначено про те, що матеріали справи не містять доказів проведення документальної перевірки позивача, а акт перевірки за результатами, якого прийняте спірне рішення взагалі не містить інформації щодо виду та підстав перевірки, тому підстави для винесення спірного рішення - відсутні.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.06.2025 прийнято до провадження дану справу та призначено апеляційну скаргу до розгляду в порядку письмового провадження з 05 cерпня 2025 року.
У силу вимог частини першої статті 309 КАС України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження, а апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції - протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.
Частиною другою наведеної статті передбачено, що у виняткових випадках апеляційний суд за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п'ятнадцять днів, про що постановляє ухвалу.
Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги, згідно норм ст. 309 КАС України.
Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 з 24.05.2018 зареєстрований як фізична особа підприємець.
Видами діяльності позивача є: основний вид діяльності: 61.10 Діяльність у сфері проводового електрозв'язку; додаткові: 95.11 Ремонт комп'ютерів і периферійного устаткування; 95.12 Ремонт обладнання зв'язку; 47.41 Роздрібна торгівля комп'ютерами, периферійним устаткуванням і програмним забезпеченням у спеціалізованих магазинах; 47.99 Інші види роздрібної торгівлі поза магазинами; 61.90 Інша діяльність у сфері електрозв'язку; 62.02 Консультування з питань інформатизації; 62.09 Інша діяльність у сфері інформаційних технологій і комп'ютерних систем; 63.99 Надання інших інформаційних послуг, н.в.і.у.; 73.12 Посередництво в розміщенні реклами в засобах масової інформації; 43.21 Електромонтажні роботи; 42.22 Будівництво споруд електропостачання та телекомунікацій.
16 квітня 2020 року позивачем отримано від відповідача витяг за № 2025223400106 з Реєстру платників єдиного податку, в якому було зазначено, що ФОП ОСОБА_1 перебуває на спрощеній системі оподаткування 3 група, ставка податку 5% без реєстрації ПДВ, в тому числі і за наступними видами діяльності: 61.10. Діяльність у сфері проводового електрозв'язку, а саме: купівля доступу та пропускної здатності мережі у власників і операторів мереж, а також надання телекомунікаційних послуг із використанням цих потужностей для бізнесу та населення; 61.90. Інша діяльність у сфері електрозв'язку, а саме: - надання доступу до мережі Інтернет через мережі, встановлені між клієнтами та Інтернет-провайдерами, що не належать або контролюють ISP, таких як комутований доступ до мережі Інтернет тощо; перепродаж телекомунікаційних послуг.
У жовтні 2024 року позивачем від відповідача отримано акт від 27.09.2024 за №13182/Ж5/25-01-24-10 «Про результати камеральної перевірки щодо порушення платником єдиного податку вимог перебування на спрощеній системі оподаткування», у відповідності до якого згідно абз.3 п. 299.10 ст. 299, абз.8 п.п. 298.2.3 п. 298.2 ст. 298 Податкового кодексу України реєстрація платника єдиного податку є безстроковою та може бути анульована шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу у разі здійснення видів діяльності, які не дають право застосовувати спрощену систему оподаткування, або не відповідають вимогам організаційно-правових форм господарювання абз.5 п.п.298.2.3 п. 298.2 ст. 298 Кодексу та абз.4 п. 299.15 ст. 299 Кодексу.
Так, в ході перевірки встановлено, що ФОП ОСОБА_1 використовує КВЕД 61.10 (діяльність у сфері проводового електрозв'язку), 61.90 (інша діяльність у сфері електрозв'язку), які фізичні особи-підприємці не мають права застосовувати на спрощеній системі оподаткування. Тобто, починаючи з 01.10.2024 ФОП ОСОБА_1 не може перебувати на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності.
На підставі акту перевірки відповідачем прийнято рішення № 400/25-01-24-10 від 25.10.2024 про анулювання реєстрації платником єдиного податку позивача.
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивач не здійснює видів діяльності, які передбачені пп. 291.5.1. п. 291.5 ст. 291 ПК України, тому підстави для анулювання реєстрації платника єдиного податку третьої групи ФОП ОСОБА_1 , відсутні.
Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.
Відповідно до п. 291.2 ст. 291 ПК України спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.
У силу вимог п. 8 пп. 291.5.1 п. 291.5 ст. 291 ПК України не можуть бути платниками єдиного податку третьої групи суб'єкти господарювання (юридичні особи), які здійснюють, діяльність з надання послуг пошти (крім кур'єрської діяльності), діяльність з надання послуг фіксованого телефонного зв'язку з правом технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж і надання в користування каналів електрозв'язку (місцевого, міжміського, міжнародного), діяльність з надання послуг фіксованого телефонного зв'язку з використанням безпроводового доступу до телекомунікаційної мережі з правом технічного обслуговування і надання в користування каналів електрозв'язку (місцевого, міжміського, міжнародного), діяльність з надання послуг рухомого (мобільного) телефонного зв'язку з правом технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж і надання в користування каналів електрозв'язку, діяльність з надання послуг з технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж, мереж ефірного теле- і радіомовлення, проводового радіомовлення та телемереж.
Згідно з пп. 5 пп. 298.2.3 п. 298.2 ст. 298 ПК України, платники єдиного податку зобов'язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених цим Кодексом, у визначених випадках та в строки, у разі здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування, або невідповідності вимогам організаційно-правових форм господарювання - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому здійснювалися такі види діяльності або відбулася зміна організаційно-правової форми.
Порядок реєстрації та анулювання реєстрації платників єдиного податку визначений статтею 299 Податкового кодексу України, відповідно до пункту 299.1 якої реєстрація суб'єкта господарювання як платника єдиного податку здійснюється шляхом внесення відповідних записів до реєстру платників єдиного податку.
Згідно положеннями п. 3 пункту 299.10. статті 299 Податкового кодексу України, реєстрація платником єдиного податку є безстроковою та може бути анульована шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу у випадках, визначених підпунктом 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 цього Кодексу.
Отже, реєстрація платником єдиного податку може бути анульована шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу, зокрема, у разі у випадках, визначених підпунктом 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 цього Кодексу.
Згідно з п. 299.11 ст. 299 ПК України у разі виявлення відповідним контролюючим органом під час проведення перевірок порушень платником єдиного податку першої - третьої груп вимог, встановлених цією главою, анулювання реєстрації платника єдиного податку першої - третьої груп проводиться за рішенням такого органу, прийнятим на підставі акта перевірки, з першого числа місяця, наступного за кварталом, в якому допущено порушення. У такому випадку суб'єкт господарювання має право обрати або перейти на спрощену систему оподаткування після закінчення чотирьох послідовних кварталів з моменту прийняття рішення контролюючим органом.
При цьому, прийняття контролюючим органом рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку можливе лише на підставі проведеної перевірки відповідного платника податку та встановлених в ході останньої порушень, відповідно до яких платник податків не може перебувати на спрощеній системі оподаткування.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 805/1396/17-а, від 05.02.2019 у справі № 805/206/17-а, від 24.01.2019 у справі № 813/1346/18, від 05.06.2018 у справі № 813/4266/17, від 06.05.2020 у справі 812/1137/16, від 10.11.2021 у справі № 340/3300/19.
Разом з тим, 16.12.2020 прийнятий та набрав чинності 01.01.2022 Закон України «Про електронні комунікації» №1089-IX (далі - Закон №1089-IX), який визначає правові та організаційні основи державної політики у сферах електронних комунікацій та радіочастотного спектра, а також права, обов'язки та відповідальність фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у відповідній діяльності або користуються електронними комунікаційними послугами.
Відповідно до статті 16 Закону №1089-IX суб'єкти господарювання, які мають намір здійснювати господарську діяльність як постачальники електронних комунікаційних мереж та/або послуг, повинні протягом місяця від початку такої діяльності надіслати до регуляторного органу повідомлення про початок здійснення діяльності у сфері електронних комунікацій. У Повідомленні зазначається вид та опис електронних комунікаційних послуг. Інформація вноситься до Повідомлення шляхом проставляння суб'єктом господарювання відмітки навпроти найменування відповідного виду послуг чи доступу. У разі відсутності в орієнтовному переліку видів електронних комунікаційних послуг, затвердженому регуляторним органом, послуги, яку надає суб'єкт господарювання, вид та опис такої послуги надаються в довільній формі.
Згідно статті 17 Закону №1089-IX регуляторний орган (Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах електронних комунікацій, радіочастотного спектра та надання послуг поштового зв'язку (далі - НКЕК) включає ці відомості та веде Реєстр постачальників електронних комунікаційних мереж та послуг в електронному вигляді за встановленими ним порядком та формою.
У свою чергу, постановою НКЕК від 20.04.2022 № 30 «Питання ведення реєстру постачальників електронних комунікаційних мереж та послуг», зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 07.05.2022 за № 502/37838 (зі змінами), затверджено Порядок ведення реєстру постачальників електронних комунікаційних мереж та послуг та його форму, а також Орієнтовний перелік видів електронних комунікаційних послуг.
Враховуючи наведене, при поданні повідомлення суб'єкт господарювання самостійно визначає необхідний перелік видів електронних комунікаційних послуг згідно з Орієнтовним переліком, а в разі відсутності в Орієнтовному переліку послуги, яку надає суб'єкт господарювання, вид та опис такої послуги надаються ним в довільній формі.
На підставі поданих суб'єктами господарювання повідомлень, НКЕК веде в електронному вигляді Реєстр постачальників електронних комунікаційних мереж та послуг, за встановленими нею порядком та формою. Реєстр постачальників електронних комунікаційних мереж та послуг розміщений у відкритому доступі на офіційному веб-сайті НКЕК.
Постачальники електронних комунікаційних мереж та/або послуг у встановленому порядку отримують витяги з Реєстру постачальників електронних комунікаційних мереж та послуг, які зокрема містять інформацію про код, вид та опис електронних комунікаційних послуг та код юридичних осіб за Єдиним державним реєстром підприємств і організацій України, або реєстраційний номер облікової картки платника податків, або серію (за наявності) та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) - для фізичних осіб - підприємців.
Єдиним ресурсом, де відображаються актуальні дані про постачальників електронних комунікаційних мереж та/або послуг, в тому числі про надання того чи іншого виду послуг у сфері електронних комунікацій, є Реєстр постачальників електронних комунікаційних мереж та послуг. Документом, який може підтвердити право суб'єкта господарювання на надання того чи іншого виду послуг у сфері електронних комунікацій, є Витяг з Реєстру, наданий уповноваженими посадовими особами НКЕК.
Як свідчать матеріали справи, ФОП ОСОБА_2 включений до Реєстру постачальників електронних комунікаційних мереж та/або послуг за № 1045, що підтверджується відповідним витягом, виданим Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах електронних комунікацій радіочастотного спектра та надання послуг поштового зв'язку, де визначено послуги IA.S2.
У силу вимог пп. 8 пп. 291.5.1 п. 291.5 ст. 291 ПК України не можуть бути платниками єдиного податку першої - третьої груп суб'єкти господарювання (юридичні особи та ФОП), які здійснюють діяльність з:
- діяльність з надання послуг пошти (крім кур'єрської діяльності);
- діяльність з надання послуг фіксованого телефонного зв'язку з правом технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж і надання в користування каналів електрозв'язку (місцевого, міжміського, міжнародного);
- діяльність з надання послуг фіксованого телефонного зв'язку з використанням безпроводового доступу до телекомунікаційної мережі з правом технічного обслуговування і надання в користування каналів електрозв'язку (місцевого, міжміського, міжнародного);
- діяльність з надання послуг рухомого (мобільного) телефонного зв'язку з правом технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж і надання в користування каналів електрозв'язку;
- діяльність з надання послуг з технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж, мереж ефірного теле- і радіомовлення, проводового радіомовлення та телемереж.
Тобто, законодавцем визначено підстави, за наявності яких суб'єкти господарювання не можуть бути платниками єдиного податку третьої групи, а саме, які здійснюють діяльність з надання послуг поштового зв'язку, телефонного зв'язку (фіксованого з проводним та безпроводним доступом, рухомого), з надання іншим особам послуг з технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж.
Раніше, Законом України від 18.09.2019 № 102-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо скорочення переліку видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню» було припинено ліцензування діяльності у сфері телекомунікацій, що здійснювалась на виконання Закону України «Про телекомунікації» та передбачала ліцензування наступних видів діяльності у сфері телекомунікацій: діяльність з надання послуг фіксованого телефонного зв'язку з правом технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж і надання в користування каналів електрозв'язку (місцевого, міжміського, міжнародного); діяльність з надання послуг фіксованого телефонного зв'язку з використанням безпроводового доступу до телекомунікаційної мережі з правом технічного обслуговування і надання в користування каналів електрозв'язку (місцевого, міжміського, міжнародного); діяльність з надання послуг рухомого (мобільного) телефонного зв'язку з правом технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж і надання в користування каналів електрозв'язку; діяльність з надання послуг з технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж, мереж ефірного теле- і радіомовлення, проводового радіомовлення та телемереж.
Як наслідок, 01.01.2022 набрав чинності Закон № 1089-IX, який не передбачає згаданих видів діяльності та, відповідно, в Орієнтовному переліку такі види діяльності відсутні.
Втім, зазначені застарілі назви видів діяльності у сфері телекомунікацій, ще містяться у абз.8 пп.291.5.1 п.291.5 ст.291 ПК України.
За правилами частини першої статті 1 Закону України «Про телекомунікації»: оператор телекомунікацій - суб'єкт господарювання, який має право на здійснення діяльності у сфері телекомунікацій із правом на технічне обслуговування та експлуатацію телекомунікаційних мереж; провайдер телекомунікацій - суб'єкт господарювання, який має право на здійснення діяльності у сфері телекомунікацій без права на технічне обслуговування та експлуатацію телекомунікаційних мереж і надання в користування каналів електрозв'язку.
Пунктом 70 статті 2 Закону № 1089-IX визначено, що: оператор електронних комунікацій (оператор) - суб'єкт господарювання, який володіє, здійснює експлуатацію та управління електронними комунікаційними мережами та/або пов'язаними засобами. У разі постачання електронних комунікаційних мереж оператор вважається також постачальником електронних комунікаційних мереж. У разі постачання електронних комунікаційних послуг оператор вважається також постачальником електронних комунікаційних послуг.
У свою чергу, згідно з п.87 статті 2 Закону №1089-IX постачальник електронних комунікаційних послуг - суб'єкт господарювання, який фактично надає та/або має право надавати електронні комунікаційні послуги на власних мережах та/або на мережах інших постачальників електронних комунікаційних послуг, та з пунктом 85 цієї статті постачальник електронних комунікаційних мереж - суб'єкт господарювання, який надає послуги доступу до електронної комунікаційної мережі, що знаходиться в його володінні, та до пов'язаних з нею засобів, або з використанням віртуальних мереж.
Тобто, відповідно до Закону №1089-IX будь-який оператор електронних комунікацій може бути постачальником електронних комунікаційних мереж та/або послуг, але не кожен постачальник електронних комунікаційних послуг є оператором електронних комунікацій.
При цьому, в Офіційному узагальненому роз'ясненні наведено види електронних комунікаційних послуг, які максимально відповідають видам діяльності, зазначеним у пп. 8 пп. 291.5.1 п. 291.5 ст. 291 Податкового кодексу України, зокрема, це: послуга міжособистісної електронної комунікації з використанням нумерації, Код послуги - IC. S1; послуга технічного обслуговування і експлуатації електронних комунікаційних мереж, Код послуги - OS. S1.
Тобто, лише при здійсненні цих 2 видів електронних комунікаційних послуг постачальник не може застосовувати спрощену систему оподаткування.
Разом з тим, як вірно відзначено судом першої інстанції, під час реєстрації діяльності у НКЕК у відповідності до вимог Закону України «Про електронні комунікації» позивач не зазначав у якості діяльності такого виду діяльності як OS.SI: «Послуга технічного обслуговування і експлуатації електронних комунікаційних мереж» чи ІС.SI «Послуга міжособистісної електронної комунікації з використанням нумерації».
Крім того, відповідно до положень розділу 1 Сфера застосування вступної частини до Класифікації видів економічної діяльності ДК 009:2010, затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 11.10.2010 р. № 457, КВЕД - це статистичний інструмент для впорядкування економічної інформації. Класифікація не завжди відповідає всім потребам користувачів за межами статистичної системи, у зв'язку з чим можуть виникнути суперечності стосовно юридичного використання коду КВЕД.
Слід мати на увазі, що код виду діяльності не створює прав чи обов'язків для підприємств і організацій, не спричинює жодних правових наслідків. Будь-яке використання КВЕД не для статистичних потреб (адміністративних або нормативних) здійснюють самі користувачі за власними правилами, відповідаючи за це та належно пояснюючи таке використання.
Отже, види діяльності у сфері електронних комунікацій, передбачені в Орієнтовному переліку можуть не збігатися з КВЕД, та такий збіг або його відсутність не створює прав та обов'язків для суб'єктів господарювання та жодні правові наслідки зазначеного відсутні.
За викладених обставин, обмеження перебування на єдиному податку згідно з абз.8 пп.291.5.1 п.291.5 ст.291 ПК України стосується виключно суб'єктів, які безпосередньо здійснюють саме види діяльності, прямо зазначені у ПК України, а саме: поштовий зв'язок, телефонний зв'язок, діяльність з надання послуг з технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж.
Натомість, відповідач у якості критерію для застосування обмежень, встановлених пп. 291.5.1. п. 291.5 ст. 291 ПК України та прийняття рішення про анулювання реєстрації позивача платником єдиного податку, використав не здійснення конкретних видів діяльності, прямо вказаних у ПК України, а допустив довільне трактування (вибрав з контексту) положень податкового законодавства, а саме із загального переліку діяльності, зокрема: «надання послуг пошти (крім кур'єрської діяльності), надання послуг фіксованого телефонного зв'язку з правом технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж і надання в користування каналів електрозв'язку (місцевого, міжміського, міжнародного), надання послуг фіксованого телефонного зв'язку з використанням безпроводового доступу до телекомунікаційної мережі з правом технічного обслуговування і надання в користування каналів електрозв'язку (місцевого, міжміського, міжнародного), надання послуг рухомого (мобільного) телефонного зв'язку з правом технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж і надання в користування каналів електрозв'язку, надання послуг з технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж, мереж ефірного теле- і радіомовлення, проводового радіомовлення та телемереж», виділив для себе лише: «надання послуг з проводового електрозв'язку та інша діяльність у сфері електрозв'язку».
Таким чином, оскільки позивач не здійснює видів діяльності, які передбачені пп. 291.5.1. п. 291.5 ст. 291 ПК України, підстави для анулювання реєстрації платника єдиного податку третьої групи ФОП ОСОБА_1 , відсутні.
Як наслідок, з метою повного захисту та відновлення порушених прав позивача слід зобов'язати відповідача поновити реєстрацію ФОП ОСОБА_1 платником єдиного податку з 30.09.2024 шляхом включення до Реєстру платників єдиного податку.
При цьому, Верховний Суд при розгляді аналогічних адміністративних справ сформував наступні висновки: реєстрація платником єдиного податку є безстроковою та може бути анульована шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу у встановлених законом випадках. Втім, прийняття контролюючим органом рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку можливе лише на підставі проведеної документальної перевірки відповідного платника податку та встановлених в ході останньої порушень, відповідно до яких платник податків не може перебувати на спрощеній системі оподаткування.
Відповідно, єдиним законним способом реалізації владних управлінських функцій є проведення документальної перевірки на підставі якої встановлюється, що платник податків не може перебувати на спрощеній системі оподаткування (бути платником єдиного податку), як наслідок - прийняття рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку, шляхом виключення з реєстру платників цього податку.
Тобто контролюючим органом повинна бути: 1) проведена документальна перевірка платника податків; 2) у випадку наявності підстав, прийняття рішення про анулювання реєстрації шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.02.2018 року у справі №816/543/17, від 16.04.2018 року у справі №808/657/16, від 08.05.2018 у справі №816/1088/17, від 19.04.2019 у справі № 822/2037/18 адміністративне провадження №К/9901/66814/18, від 05.10.2021 року у справі №815/1764/16 адміністративне провадження №К/9901/40633/18.
Однак, як вбачається з матеріалів справи, податковим органом була проведена камеральна перевірка правомірності перебування позивача на спрощеній системі оподаткування та за її результатами складено акт перевірки від 27.09.2024 за №13182/Ж5/25-01-24-10.
Тобто, всупереч вимогам пункту 299.11 статті 299 Податкового кодексу України, документальну перевірку з вказаного питання податковим органом проведено не було.
Отже, висновок суду попередньої інстанції про наявність підстав для задоволення позову є правильним та таким, що відповідає приписам законодавства, якими врегульовано спірні правовідносини.
Щодо клопотання позивача у відзиві на апеляційну скаргу про відшкодування витрат на правничу допомогу у розмірі 21 400 грн суд апеляційної інстанції звертає увагу на наступне.
Згідно з положеннями статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Частиною третьою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку її до розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС України).
Аналіз вимог статті 134 КАС України дає підстави для висновку, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Згідно із частиною дев'ятою статті 139 КАС України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Аналіз положень процесуального законодавства, якими врегульовано питання стягнення витрат на професійну правничу допомогу дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон №5076-VI).
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Згідно зі статтею 13 Закону №5076-VI адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою.
Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.
Статтею 30 Закону №5076-VI передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс-19).
Як свідчать матеріали справи, між позивачем та Адвокатом Коленченко Олександром Олександровичем укладено Договір №22-11-24-пб від 22 листопада 2024 року про надання правової допомоги.
Згідно додаткової угоди №1 від 20 березня 2025 року до договору №22-11-24-пб від 22 листопада 2024 року вбачається, що за даною Угодою Адвокат зобов'язується підготувати та подати до Шостого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу ГУ ДПС у Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2025 року у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, а також, представляти інтереси Клієнта в засіданнях Шостого апеляційного адміністративного суду в режимі відеоконференції.
Пунктом 2 вказаної додаткової угоди передбачено, що Сторони домовились, що гонорар Адвоката за підготовку та подання до Шостого апеляційного адміністративного суду відзиву на апеляційну скаргу ГУ ДПС у Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2025 року у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, а також, представлення інтересів Клієнта в засіданнях Шостого апеляційного адміністративного суду в режимі відеоконференції складає - 21400,00 грн.
Згідно з пунктом 4 такої додаткової угоди визначено, що акт приймання-передачі виконаних робіт/та наданих послуг повинен бути підписаний Сторонами після фактичного надання послуг/виконаних робіт.
У свою чергу, на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 21400 грн позивачем додано до матеріалів справи платіжну інструкцію №818 від 21.03.2025.
У той же час, колегія суддів зауважує, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
У контексті наведеного положення законодавства покладають обов'язок доведення неспівмірності понесених витрат на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов'язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами.
Аналогічна правова позиція, висловлена Верховним Судом у постанові від 25 лютого 2020 року у справі № 813/1966/18.
Разом з тим, доказів неспівмірності таких витрат відповідачем до суду апеляційної інстанції подано не було, як і не було заявлено клопотання про зменшення витрат на оплату послуг правничої допомоги адвоката.
У той же час, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
У пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Так, Верховний Суд у постанові від 01 вересня 2022 року у справі №640/16093/21 вказав, що в будь-якому випадку, суд зобов'язаний перевірити докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт, їх вартість, з огляду на положення частини четвертої статті 134 КАС України згідно якої для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
До того ж, колегія суддів враховує правові висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», у справі «East/West Alliance Limited» проти України» та «Ботацці проти Італії» (заява № 34884/97, п. 30), в яких ЄСПЛ, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними.
Колегія суддів враховує, що фактично у суді апеляційної інстанції представником позивача було складено відзив на апеляційну скаргу, інших робіт в межах договору про надання правової (професійної правничої) допомоги від 22.11.2024 виконано не було.
З огляду на вищевказане, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 21 400,00 грн., понесені в суді апеляційної інстанції є безперечно не співмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг відповідачу, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг), виходячи з того, що даний спір є справою незначної складності, предмет доказування об'єктивно не вимагав вжиття значних зусиль для з'ясування справжніх обставин фактичної дійсності, вивчення змісту належних норм права, спростування мотивів суб'єкта владних повноважень, а написання відзиву на апеляційну скаргу не потребувало витрати значного обсягу часу.
Верховним Судом у додатковій постанові від 08 березня 2023 року у справі №873/52/22 зазначено, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Відтак, враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, критерію необхідності вчинення відповідних дій адвокатом та значимості таких дій у справі, колегія суддів вважає, що витрати на професійну правничу допомогу лише на суму 5000 грн, є документально підтвердженими, та є співмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг у суді апеляційної інстанції, що відповідає критерію реальності таких витрат.
З огляду на вказане, оцінюючи заявлені відповідачем витрати на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до переконання, що вказані витрати на правничу допомогу лише у розмірі 5000 грн підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області.
Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Доводи апеляційної скарги не спростовують докази, досліджені та перевірені в суді першої інстанції та не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному рішенні.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.
Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.
За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби України у Чернігівській області - залишити без задоволення.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2025 року залишити без змін.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу, понесені в суді апеляційної інстанції у розмірі 5000,00 грн (п'ять тисяч гривень).
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 частини п'ятої ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Оксененко
Судді О.М. Ганечко
В.В. Кузьменко