П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
08 вересня 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/11500/24
Перша інстанція: суддя Величко А.В.,
повний текст судового рішення
складено 31.01.2025, м. Миколаїв
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді -Кравченка К.В.,
судді -Джабурія О.В.,
судді -Вербицької Н.В.,
розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 січня 2025 року по справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
05.12.2024 ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив суд:
- визнати протиправними дії відповідача щодо обчислення та виплати грошового забезпечення з 30.01.2020 до 31.12.2020 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» станом на 01.01.2018;
- зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення з 30.01.2020 до 31.12.2020 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше проведених виплат;
- визнати протиправними дії відповідача щодо обчислення та виплати грошового забезпечення з 01.01.2021 до 31.12.2021 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» станом на 01.01.2018;
- зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення з 01.01.2021 до 31.12.2021 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше проведених виплат;
- визнати протиправними дії відповідача щодо обчислення та виплати грошового забезпечення з 01.01.2022 до 31.12.2022 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» станом на 01.01.2018;
- зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення з 01.01.2022 до 31.12.2022 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше проведених виплат;
- визнати протиправними дії відповідача щодо обчислення та виплати грошового забезпечення з 01.01.2023 до 12.05.2023 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» станом на 01.01.2018;
- зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення з 01.01.2023 по 19.05.2023 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше проведених виплат.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що він проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , та був звільнений з військової служби 29.08.2023. Після звільнення, перевіряючи правильність нарахування грошового забезпечення, зокрема з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі №826/6453/18, позивач з'ясував що грошове забезпечення в період з 30.01.2020 до 19.05.2023 нараховувалось та виплачувалось без врахування відновленої редакції п.4 постанови КМУ №704 від 30.08.2017, оскільки замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного року, відповідач застосовував прожитковий мінімум для працездатних осіб, станом на 01.01.2018.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 січня 2025 року, ухваленим в порядку письмового провадженні за правилами спрощеного позовного провадження, в повному обсязі задоволений позов ОСОБА_1 .
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що позивач є діючим військовослужбовцем і безпосередньо під час проходження військової служби повинен керуватися нормативними актами, які її регламентують, зокрема і Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України. Проте, в порушення вимог статті 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України позивач не звертався з відповідними рапортами а ні до командира військової частини НОМЕР_1 , а ні до свого безпосереднього начальника, а тому в діях апелянта відсутня протиправність..
Також, апелянт вказує, що позивач не перебуває на грошовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_1 з 29.08.2023, у військовій частині НОМЕР_1 відсутній грошовий атестат позивача, та наразі позивач перебуває на грошовому забезпеченні - з 29.08.2023 року в іншій частині, де знаходиться його грошовий атестат. За вказаних обставин, апелянт вказує, що виплату грошового забезпечення повинні здійснювати за фактичним місцем перебування військовослужбовця, де перебуває на грошовому забезпеченні позивач.
Апелянт звертає увагу на те, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 29.08.2023 №243 майора ОСОБА_1 виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, та направлено до нового місця служби в м. Київ - Національного університету оборони України, де він проходить військову службу по теперішній час. При виключенні 29.08.2023 зі списків військової частини НОМЕР_1 позивача було повністю розраховано.
На думку апелянта, суд першої інстанції безпідставно не звернув уваги на те, що отримуючи щомісячно грошове забезпечення, позивачу, за період проходження військової служби у відповідача з 2015 року по 29.08.2023 року, було відомо про його нарахування, але жодних претензій позивач до відповідача не висловлював, щодо будь-якого розрахунку.
Також, апелянт вказує на пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду, який встановлений ч.5 ст.122 КАС України.
Зазначає апелянт і про те, що враховуючи положення частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом №2352-ІХ), до 18.07.2022 не обмежене будь-яким строком; відповідно до частини першою статті 233 КЗпП України (в чинній редакції згідно із Законом №2352-ІХ) з 19.07.2022 обмежене тримісячним строком; водночас вказаний строк не підлягає застосуванню до 30.06.2023, так як він продовжений на строк дії карантину, який відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023. Тримісячний строк звернення до суду щодо виплати позивачу грошового забезпечення за травень 2023 року спливає через три місяці з дня, коли він дізнався про порушення свого права (01.07.2023), тобто 01.10.2023. З наведеного слідує, що позовні вимоги в частині нарахування та виплати грошового забезпечення позивача за період з 19.07.2022 по 19.05.2023 подані з порушенням тримісячного строку звернення до адміністративного суду.
На думку апелянта, суд першої інстанції не звернув уваги на те, шо заява додана до позву від 06.12.2024, не містить належних обставин, які безпосередньо унеможливлювали або ускладнювали можливість подання позивачем позову у строки, встановлені процесуальним законодавством, а тому він пропустив без поважних причин строк звернення до адміністративного суду в частині позовних вимог щодо нарахування та виплати грошового забезпечення за період з 30.01.2020 по 19.05.2023.
Також, апелянт заперечує по суті спірних правовідносин, вказуючи на те, що після прийняття Кабінетом Міністрів України постанови від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», інших рішень Уряду щодо підвищення розмірів грошового забезпечення після 2018 року не приймалося.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу, посилаючись на доводи ідентичні тим, що викладені в позовній заяві, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
У відповіді на відзив на апеляційну скаргу, військова частина НОМЕР_1 , посилаючись на рішення Одеського окружного адміністративного суду у справі №420/26731/24, просить апеляційну скаргу задовольнити.
Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
З матеріалів справи вбачається та судом першої інстанції встановлено, що позивач з 2015 по 29.08.2023 проходив військову службу у складі військовій частині НОМЕР_1 .
На думку позивача у період проходження військової служби, нарахування грошового забезпечення йому відповідачем здійснювалося не в повному обсязі, а саме у період з 30.01.2020 по 12.05.2023 при встановленні посадового окладу та окладу за військовим званням було застосовано прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2018, а не прожитковий мінімум для працездатних осіб станом 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що дії відповідача щодо нарахування і виплати грошового забезпечення, обчислюючи його розмір виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2018 замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року є протиправними.
Колегія суддів при вирішенні даного спору виходить з такого.
Відповідно до статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (надалі постанова №704), яка передбачала з 01.03.2018 збільшення розмірів посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців.
Пунктом 2 постанови №704, установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до постанови №704, встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 постанови №704 (в первинній редакції) передбачалось, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».
Пунктом 6 постанови №103, внесені зміни до постанови №704, внаслідок яких пункт 4 постанови №704 викладено у новій редакції, а саме: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
При цьому, зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 не вносилися.
Отже, станом на 01.01.2018 та 01.01.2019 пункт 4 постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник, як «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року».
Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року по справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п.6 постанови Кабінету Міністрів України №103, яким були внесені зміни до п.4 постанови Кабінету Міністрів України №704.
Вказаною постановою скасовані зміни, у тому числі до п.4 постанови Кабінету Міністрів України №704, та відновлено його попередню редакцію (станом на 30.07.2018), згідно якої розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Відповідно до частини другої статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Отже, з 29.01.2020 року - дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18 - діє редакція пункту 4 постанови №704, яка діяла до зазначених змін.
Таким чином, оскільки зміни внесені постановою №103, зокрема, до пункту 4 постанови №704, визнані у судовому порядку нечинними, з 29.01.2020 року діє редакція пункту 4 постанови №704, яка діяла до зазначених змін, в якій передбачено, що для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням застосовується не прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року, а прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, але з гарантією того, що такий показник прожиткового мінімуму повинен становити не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.
В той же час, при вирішенні питання щодо можливості застосування мінімальної заробітної плати, в даному випадку не менше її 50 відсотків, як розрахункової величини при обрахунку посадового окладу, суд враховує, що пунктом 3 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинності 01 січня 2017 року, встановлено, що після набрання чинності цим Законом мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Норми пункту 3 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону №1774-VIII були чинними як на дату прийняття постанови №704, так і станом після 29.01.2020 року неконституційними не визнавалися.
Враховуючи юридичну силу законів та підзаконних нормативно-правих актів, яким є постанова №704, місце таких в системі нормативно-правових актів, оскільки всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм, перевагу слід надати положенням Закону, як акту вищої юридичної сили з урахуванням принципу верховенства права, закріпленого у статті 8 Конституції України.
Таким чином, застосовуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 11.12.2019 року по справі №240/4946/18, щодо застосування норм права, а саме пункту 3 розд.ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 06.12.2016 року №1774-VІІІ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, за якою після набрання чинності цим Законом положення нормативно-правових актів щодо обчислення виплат у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають, суд дійшов висновку, що п.4 постанови №704 з 29.01.2020 має застосовуватись у наступній редакції: Розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Так, у постанові від 02.08.2022 по справі №440/6017/21 Верховний Суд на підставі аналізу, у тому числі, норм Закону №2262-XII та постанови №704 зазначив, що:
а) з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;
б) через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законом №1082-IX, у осіб з числа Військовослужбовців виникло право на отримання довідки про розміри грошового забезпечення для перерахунку пенсії за формою, що передбачена додатком 2 до Порядку №45, з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за Військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування пункту 4 постанови №704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
в) встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за Військовим (спеціальним) званням.
Отже, згідно постанови №704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня відповідного року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.
Статтею 7 Закону України від 07.12.2017 №2246-VIII «Про Державний бюджет України на 2018 рік» визначено, що станом на 01.01.2018 прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає - 1762,00 грн.
Статтею 7 Закону України від 14.11.2019 №294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» передбачено, що станом на 01.01.2020 прожитковий мінімум на одну працездатну особу дорівнює - 2102,00 грн.
Статтею 7 Закону України від 15.12.2020 №1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік» встановлено, що станом на 01.01.2021 прожитковий мінімум на одну працездатну особу - 2270,00 грн.
Статтею 7 Закону України від 02.12.2021 року №1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» встановлено, що станом на 01.01.2022 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу 2481,00 грн.
Статтею 7 Закону України від 03.11.2022 року №2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» встановлено, що станом на 01.01.2023 прожитковий мінімум на одну працездатну особу 2684,00 грн.
З огляду на вищезазначене, колегія суддів зазначає, що позивачу посадовий оклад, оклад за військовим (спеціальним) званням як військовослужбовця, в період з 29.01.2020 по 19.05.2023 мав би визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01.01.2018.
Водночас, колегія суддів зазначає, що Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23, вирішуючи питання щодо застосування статті 233 КЗпП України, в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати, дійшов таких висновків.
Якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»)(див. пункт 65.1 постанови Верховного Суду від 21.03.2025 у справі №460/21394/23).
У пунктах 75-75 вищевказаної постанови Судова палата виснувала, що період з 01 лютого 2020 року до 19 липня 2022 року регулюється положеннями статті 233 КЗпП України, у редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яка визначає право особи на звернення до суду із позовом про стягнення належної їй заробітної плати [грошового забезпечення] без обмеження будь-яким строком.
Проте період з 19 липня 2022 року по 30 березня 2023 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
У вищевказаній постанові Судова палата зазначила, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову (у частині вимог за період з 19 липня 2022 року по 30 березня 2023 року) слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що, у цій справі, відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).
Повертаючись до обставин цієї справи, вирішуючи питання щодо дотримання позивачем строку звернення до суду, колегія суддів зазначає таке.
Так, спірні правовідносини у цій справі виникли у період з 29.01.2020 року по 12.05.2023 року.
Вказаний період варто умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (19 липня 2022 року) та після цього.
Відтак, спірні правовідносини за період з 29.01.2020 року по 19.07.2022 року тобто підлягають захисту в судовому порядку без обмеження будь-яким строком.
При цьому, на правовідносини за період з 19.07.2022 року по 20.05.2023 року поширюється тримісячний строк звернення до суду, встановлений частиною 2 статті 233 КЗпП України, у редакції Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин».
Апеляційний суд зазначає, з даним позовом позивач звернувся до суду лише 06.12.2024, тобто з пропуском тримісячного строку, встановленого частиною 2 статті 233 КЗпП України, у редакції Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин».
Відтак, позивачем пропущений строк звернення до суду, в частині позовних вимог за період з 19.07.2022 по 12.05.2023.
Ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2025 року запропоновано ОСОБА_1 подати заяву про поновлення строку звернення до суду із значенням поважних причин пропуску строку звернення до суду та наданням доказів на підтвердження існування таких причин, протягом 10 днів з моменту отримання даної ухвали.
Вказану ухвалу отримано ОСОБА_1 24.06.2025 року о 17:39 в електронному кабінеті, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Разом з тим, як зазначено позивачем в позовній заяві, та у заяві про поновлення строку на звернення до суду з позовною заявою у цій справі, наданій разом з позовом, ОСОБА_1 є дійсним військовослужбовцем ЗСУ, а також з 2015 року є учасником бойових дій. У зв'язку зі збройною агресією російської федерації не мав можливості звернутись до суду для захисту своїх прав.
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 29.08.2023 року №243 позивача виключено зі списків особового складу частини і всіх видів забезпечення.
При цьому, заява про поновлення строку звернення до суду, яка додана до позовної заяви, не містить посилань на поважні причини пропуску строку звернення до суду, які б були підтверджені належними та допустимими доказами. Саме по собі посилання апелянта на той факт, що він є дійсним військовослужбовцем (без надання жодних доказів на підтвердження даних обставин) не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду, адже, як було зазначено раніше, строк звернення обліковується з дня виключення зі списків військової частини 29.08.2023 року.
На виконання ухвали апеляційного суду від 24.06.2025, позивач 01.09.2025 подав заяву про поновлення строку звернення до суду, в якій у якості поважних причин пропуску строку звернення до адміністративного суду послався на приписи КУпАП, ст. 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», рекомендації ради суддів України від 02.03.2022, на факт введення з 24.02.2022 на всі території України воєнного стану, на рішення Верховного суду по справі №460/21394/23, ст.233 КЗпП України.
Апеляційний суд зазначає, що саме по собі посилання на факт введення з 24.02.2022 на всі території України воєнного стану та цитування норм матеріального і процесуального права не є поважними причинами пропуску строку звернення до адміністративного суду з позовною заявою.
За наведеного, причини пропуску позивачем строку звернення до суду, в частині позовних вимог за період з 19.07.2022 по 12.05.2023 є неповажними.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до частини третьої якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що права позивача в рамках даного спору можуть бути захищені судом за період до 19.07.2022.
Натомість, позовні вимоги за період з 19.07.2022 по 12.05.2023 залишаються без розгляду у відповідності до вимог ст.123 КАС України.
Відповідно до ст.242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до частини 1 статті 317 КАС України неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а також неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи є підставами для скасування судового рішення.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції допустив неправильне застосування норм матеріального права при ухваленні судового рішення, відтак апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції слід скасувати, ухвалити нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги частково.
Керуючись ст.ст.242, 257, 308, 309, 315, 317, 321, 322, 325, 327-369 КАС України апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 - задовольнити частково.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 січня 2025 року - скасувати.
Ухвалити у справі нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 частково.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 30.01.2020 по 19.07.2022 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» станом на 01.01.2018 року.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 30.01.2020 по 19.07.2022 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше проведених виплат.
Позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання військової частини НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення з 20.07.2022 по 12.05.2023 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 - залишити без розгляду.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач К.В. Кравченко
Судді О.В. Джабурія Н.В. Вербицька