Провадження № 22-ц/803/5831/25 Справа № 201/11853/24 Суддя у 1-й інстанції - Антонюк О. А. Суддя у 2-й інстанції - Новікова Г. В.
08 вересня 2025 року
Дніпровський апеляційний суд в складі колегії:
судді-доповідача: Новікової Г.В.
суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.,
розглянувши у письмовому провадженні без виклику сторін в м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 10 березня 2025 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором, -
У вересні 2024 року ТОВ “Фінансова компанія “Європейська агенція з повернення боргів» звернулось до суду із зазначеним вище позовом, який обґрунтовувало тим, що 01 вересня 2021 року між АТ «Таскомбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 002/10731358-SP і встановлено відсотки за користуванням цим кредитом, кошти відповідачу було надано, договір почав виконуватися. В порушення умов договору і закону відповідач перестав виплачувати тіло кредиту, позики, відсотки по договору та інш., утворилася заборгованість, в добровільному порядку погашення заборгованості не відбулося.
28 лютого 2024 року АТ «Таскомбанк» уклало з ТОВ “Фінансова компанія “Європейська агенція з повернення боргів» договір факторингу № НІ/11/15-Ф і право вимоги по вказаному кредитному договору перейшло до ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», на їх звернення до відповідача погасити заборгованість отримано відмову.
Просив суд стягнути з ОСОБА_1 суму заборгованості за кредитним договором 002/10731358-SP від 01 вересня 2021 року в розмір 46 578,06 грн., з яких: заборгованість за основною сумою боргу за договором - 19 887 грн. 07 коп., заборгованість по відсоткам - 26 690 грн. 99 коп., та судовий збір.
Рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 10 березня 2025 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» борг на момент звернення з позовом (з урахуванням реєстру боржників на 28 лютого 2024 року), загальний розмір заборгованості: по договору 002/10731358-SP від 01 вересня 2021 року - 46 578 грн. 06 коп., з яких: заборгованість за основною сумою боргу за договором - 19 887 грн. 07 коп., заборгованість по відсоткам - 26 690 грн. 99 коп., та судовий збір, сплачений при подачі позову, в розмірі 3 028 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. В обґрунтування посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Зазначає, щодоговір між нею АТ «Таскомбанк» підписано не було. Належними доказами, що підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформленні відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність. Даних документів позивачем в ході розгляду справи надано не було.
Крім того, позивачем не подано доказів - первинних документів з надання відповідачеві кредитних коштів у розмірі 19887,07 грн. на умовах неіснуючого договору №002/10731358-SP від 01.09.2021 року, на який посилається позивач, що позбавляє можливості оцінити докази на
підтвердження заявлених позовних вимог, а розрахунок, довідка, складені позивачем за відсутності визнання таких відповідачем не є підтвердження такого.
Також, розрахунок заборгованості, на який посилається позивач у позові не є первинним документом, який підтверджує отримання коштів, користування ними, укладення договору на умовах, які вказані в позовній заяві, а отже, не є належним доказом наявності заборгованості, а тому стягнута з нього сума у розмірі 26690, 99 грн. яка є заборгованістю по відсоткам за договором, свідчить про фіктивність позовних вимог.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до ч.1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно із ч. 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
У ч.1 ст. 369 ЦПК України зазначено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Зважаючи, що по даній справі ціна позову становить 46578,06 грн., тобто менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб і справа не відноситься до справи, яка не підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розгляд апеляційної скарги здійснюється без повідомлення сторін.
Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги відповідно до статті 367 ЦПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що01 вересня 2021 року між АТ «Таскомбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 002/10731358-SP і встановлено відсотки за користуванням цим кредитом, позикою в оговореній сумі на суму залишку заборгованості за кредитом зі встановленням кінцевого терміну повернення позики, кредиту; кошти відповідачу було надано, договір почав виконуватися.
Банк виконав умови кредитного договору та на підставі заяви відповідача надав йому вказані кошти, що фактично не заперечується сторонами.
28 лютого 2024 року вказана фінансова установа (АТ «Таскомбанк») уклало з позивачем договір факторингу № НІ/11/15-Ф і право вимоги по вказаному кредитному договору перейшло до ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», між ними була укладена і додаткова угода; на їх звернення до відповідача погасити заборгованість отримано відмову. Згідно з вказаними договорами АТ «Таскомбанк» у відповідності до ст. 512, 514, 1077-1079, 1082, 1084 ЦК України відступили, а ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» прийняло право вимоги, права кредитора і відносно ОСОБА_1 за кредитним договором № 002/10731358-SP від 01 вересня 2021 року. Відповідно до зазначеного договору сторони свої зобов'язання виконали повністю.
У зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором виникла заборгованість і на момент звернення з позовом, на вересень 2024 року (з урахуванням реєстру боржників на 28 лютого 2024 року), загальний розмір заборгованості: по договору 002/10731358-SP від 01 вересня 2021 року - 46 578 грн. 06 коп., з яких: заборгованість за основною сумою боргу за договором - 19 887 грн. 07 коп., заборгованість по відсоткам - 26 690 грн. 99 коп..
Відповідач визнає, що він дійсно отримав від АТ «Таскомбанк» позику, кредит. В зв'язку з скрутним матеріальним становищем, тимчасово перестав сплачувати позику, кредит. Разом з тим із розрахунку заборгованості за договором вбачається, що позивач не виключав з суми заборгованості - заборгованості за платою за управління позикою, кредитом, яка по своїй суті є платою за користування вказаним договором. В договорі не встановлено обсяг (опис) послуг з управління кредитом; не містить він і обґрунтованого розрахунку вартості таких послуг. Із матеріалів справи вбачається, що відповідач отримав саме кредит на споживчі цілі.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, щопозивач та фінансова установа всі передбачені договором умови виконав в повному обсязі, відповідач укладав договір та приймав кошти і зобов'язувався його виконати у відповідності до норм чинного законодавства, тому відповідач мав можливість виконати умови договору і повернути кредит, але без поважних причин цього не зробив.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом статей 626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Аналіз зазначених норм дає підстави дійти до висновку про те, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений, при цьому умови договору повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).
Відповідно до частин 1-4 статті 12 Цивільного процесуального кодексу України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами;2) висновками експертів;3) показаннями свідків.
Суд першої інстанції, проаналізувавши зміст договору, його форму, наявність власноручного підпису ОСОБА_1 та представника кредитора, дійшов вірного й обґрунтованого висновку, що Договір про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб № 002/10731358-SР укладений сторонами правочин, відповідає вимогам ЦК України, оскільки відповідач доказів зворотнього суду не надала, як і не спростувала факт укладення договору, його дійсність, у зв'язку з чим колегією суддів не приймаються доводи апеляційної скарги відповідачки в цій частині.
Відповідно до п.1ч.1ст.512 ЦК України кредитору зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відступлення права вимоги за своєю суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором. Натомість договір факторингу має на меті фінансування однієї сторони договору іншою стороною шляхом надання їй визначеної суми грошових коштів. Ця послуга згідно з договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому право грошової вимоги, передане фактору, не є платою за надану останнім фінансову послугу.
Відповідно до ст.516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово
повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.514 ЦК України).
Суд першої інстанції, встановивши, що АТ «Таскомбанк», як первісний кредитор свої зобов'язання за договором позики перед ОСОБА_1 виконав у повному обсязі, будь-яких доказів в спростування чого судом не встановлено, а відповідачем не надано, та з огляду на правомірність набуття прав вимоги ТОВ «ФК «ЄАПБ», суд дійшов висновку про обґрунтованість звернення до суду.
Відповідно до ст.ст.526,527,530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Згідно до ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Після відступлення прав вимоги від первісного кредитора на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ», нарахування процентів на тіло кредиту, штрафних санкцій не здійснювались, а сума відступленого боргу за вищевказаного договору залишилась незмінною.
Суд першої інстанції встановив, що відповідачка ОСОБА_1 не здійснила погашення заборгованості по кредитному договору ні перед попереднім кредитором, ні перед дійсним після відступлення прав вимоги, та не повернула кредитні кошти протягом строків, обумовлених сторонами при укладенні договору, тим самим допустила істотне порушення виконання своїх кредитно-договірних зобов'язань, та дійшов правильного висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення заборгованості в загальному розмірі 46578,06 грн.
Колегія суддів вважає, що наданими позивачем доказами, наведеними вище, повністю доведені заявлені позовні вимоги, які зокрема стосуються заявлених до стягненнях сум по тілу кредиту та по процентам, які були нараховані первісним кредитодавцем у відповідності з умовами укладених з відповідачем Договором про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб № 002/10731358-SР.
Однак, в супереч діючих норм законодавства відповідач не надала належних та допустимих доказів, на підтвердження викладених в апеляційній скарзі обставин справи, надані позивачем докази не спростував.
У справі, що розглядається, судом першої інстанції надано відповідь на всі істотні питання, що виникли під час кваліфікації спірних відносин. Наявність у позивача іншої точки зору на встановлені судом обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості прийнятих судом першої інстанції рішення та фактично зводиться до спонукання суду апеляційної інстанції до прийняття іншого рішення - на користь позивача.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих і правильних висновків суду першої інстанції.
Наведені апелянтом в апеляційній скарзі доводи не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому його відповідно до ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні.
З огляду на те, що апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін, підстав для відшкодування, зміни або перерозподілу судових витрат у відповідності до ст.141 ЦПК України не має.
Відповідно до частини 3 статі 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, ціна позову у яких не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так як ціна позову складає 46578,06 грн. що менше двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судове рішення не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись ст.ст.368, 369, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 10 березня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.
Судді: