Провадження № 22-ц/803/6656/25 Справа № 201/3053/24 Суддя у 1-й інстанції - Покопцева Д. О. Суддя у 2-й інстанції - Новікова Г. В.
08 вересня 2025 року
Дніпровський апеляційний суд в складі колегії:
судді-доповідача: Новікової Г.В.
суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.,
розглянувши у письмовому провадженні без виклику сторін в м. Дніпро апеляційні скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Сироткіна С. С. та Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 24 квітня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживачів,-
В березні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду першої інстанції із зазначеним вище позовом, який обґрунтовувала тим, що вона є клієнтом АТ КБ «ПриватБанк» та споживачем його фінансових банківських послуг, зокрема на її ім'я в банку відкриті рахунки № НОМЕР_1 (платіжна картка № НОМЕР_2 (картка для виплат)) та № НОМЕР_3 (платіжна картка № НОМЕР_4 (Картка Універсальна)).
09.10.2022 року о 13 годині 45 хвилин 36 секунд їй надійшло повідомлення про авторизацію картки Універсальної в додатку Google Play. Цього ж дня, о 13 годині 47 хвилин 56 секунд, їй надійшло повідомлення про авторизацію картки для виплат в додатку Google Play. При цьому, жодних дій, на підключення картки Універсальної та картки для виплат до зазначеного додатку не вчиняла.
Також, 09.10.2022 року о 14 годині 07 хвилин позивачка отримала від відповідача повідомлення про тимчасове блокування її банківських карт, у зв'язку виявленням підозрілих операцій, які мають ознаки шахрайських.
Отримавши зазначені повідомлення, позивачка звернулась до контакт-центру відповідача за телефоном 3700. Після спілкування з оператором, їй стало відомо, що 09.10.2022 року начебто нею здійснено перерахування коштів з картки Універсальна на картку для виплат; транзакції на суму 6 211, 05 грн., комісія на суму 180,90 грн. та 6 107,54 грн., комісія на суму 177, 89 грн. Також, цього дня, з її рахунку з картки Універсальна знято готівку на суму 10 400 грн., комісія на суму 400 грн., потім з картки для виплат були зняті грошові кошти в розмірі 10 000 грн.
Позивачка надала відповідачу заявки на повернення на картку Універсальна 10 000 грн. та заявку на повернення на картку для виплат 10 000 грн., оскільки зазначені кошти нею не отримувались, а ініціацію по отриманню зазначених грошових коштів у вигляді готівки також не проводила, які були отримані відповідачем 09.10.2022 року о 15 годині 24 хвилини та зареєстровані за номерами: 25594778 та 25594796.
10.10.2022 року позивачка звернулась до відділу поліції із заявою про вчинення кримінального правопорушення за фактом незаконного заволодіння її грошовими коштами, які знаходились на карткових рахунках, невстановленими особами. 07.01.2024 року за даним фактом відділом поліції № 2 Криворізького РУП ГУНП в Дніпропетровській області було внесено до ЄРДР за № 2023041710000046 за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України.
Після перерахування відповідачем грошових коштів з її рахунків невстановленим особам, відповідач почав здійснювати нарахування відсотків за використання кредитного ліміту та списання з рахунку № НОМЕР_1 (платіжна картка № НОМЕР_2 (картка для виплат)) коштів в рахунок сплати обов'язкового платежу. За період з 09.10.2022 року по 01.03.2024 року відповідач сумарно стягнув 22 059,38 грн. обов'язкового платежу по
неіснуючому кредиту з вказаного рахунку та нарахував 15 017,48 грн. відсотків за користування кредитом.
Просила суд зобов'язати АТ КБ «ПриватБанк» поновити за власний рахунок залишок коштів станом на 09.10.2022 року на рахунка № НОМЕР_1 та № НОМЕР_3 відкритих на ім'я ОСОБА_1 в АТ КБ «ПриватБанк», а саме: баланс по рахунку № НОМЕР_3 - заборгованість в сумі 8 830,05 грн.; баланс по рахунку № НОМЕР_1 - заборгованість в сумі 3 506,97 грн;
зобов'язати АТ КБ «ПриватБанк» списати заборгованість всіх видів (відсотки, комісії, штрафні санкції, пені тощо), які виникли на рахунку № НОМЕР_3 , відкритого на ім'я ОСОБА_1 в АТ КБ «ПриватБанк» в результаті проведення 09.10.2022 р. банком незаконних операцій;
стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» грошові кошти в сумі 22 050,38 грн., списані в рахунок сплати обов'язкового платежу по кредиту з рахунку № НОМЕР_1 , відкритого на ОСОБА_1 в АТ КБ «ПриватБанк»;
судові витрати покласти на АТ КБ «ПриватБанк».
Рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 24 квітня 2025 року позовні вимоги задоволено частково. Зобов'язано АТ КБ «ПриватБанк» скасувати кредитну заборгованість за належним ОСОБА_1 картковим рахунком НОМЕР_3 , яка утворилась внаслідок несанкціонованих транзакцій від 09 жовтня 2022 року. В решті позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь держави судовий збір у розмірі 1 211,20 грн.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, покласти судові витати на відповідача. В цілому погоджується із висновками суду щодо неправомірності дій (бездіяльності) банку та відсутності протиправних дій з боку позивача, як користувача банківських послуг. Однак звертає увагу, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог та недвозначно сформулював резолютивну частину, що може призвести до ускладнення виконання такого рішення. Також зазначає, що суд першої інстанції не навів мотивів, з яких відмовив у задоволенні частини позовних вимог. Вважає заявлені нею позовні вимоги належним способом захисту порушених прав, які відповідають практиці Верховного Суду, оскільки відновлять баланс її рахунків до протиправних дій банку та незаконних транзакцій. Крім того відповідач не позбавлений можливості у разі встановлення винних осіб звернутись до них із позовом про відшкодування суми списаних коштів.
З посиланням на доводи, аналогічні доводам позовної заяви зазначає, що в результаті незаконних транзакцій з її рахунків, які відкриті в АТ КБ «Приват Банк» були списані грошові кошти. При цьому, вона не здійснювала жодних дій щодо перерахування цих грошових коштів та не розголошували третім особам свої відомості та данні банківських карток, а одразу звернулась на гарячу лінію банку та до правоохоронних органів. Однак банк замість того, що б повернути їй незаконно списані грошові кошти рекомендує звертатись до правоохоронних органів, що є незаконним, оскільки законодавство України не ставить в залежність обов'язок банку повернути такі кошти клієнту від результатів розслідування чи вироку в кримінальному провадженні. Також банк, не зважаючи на списання грошових коштів у результаті шахрайських дій третіх осіб, продовжив незаконно нараховувати відсотки за користування кредитними коштами. Крім того звертає увагу, що позивака не ознайомлена із Правилами та Умовами на які посилався відповідач у відзиві та посилаючись на них банк не надав їх копії для ознайомлення суду. Також звертає увагу, що вона після здійснення несанкціонованих операцій у той же день звернулась до банку, що повністю спростовує доводи відповідача про звернення із відповідною заявою через декілька днів.
В апеляційній скарзі АТ КБ «Приват Банк» просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, а також покласти судові витрати на позивача.
В обґрунтування посилається на порушення судом норма матеріального та процесуального права, а також невідповідність висновків суду обставинам справи та не з'ясування обставин, які мають значення для справи.
Зазначає, що списання коштів з рахунку ОСОБА_1 відбулось в зв'язку із халатною поведінкою самого позивача, яка виражена у розповсюдженні персональної інформації, яка призначалась тільки для неї. Оскільки без цих даних треті особи не могли здійснити платіжні операції, то саме дії позивача призвели до списання коштів з її рахунку. Крім того, відповідно до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ КБ «Приватбанк» відповідальність за усі операції, зроблені в мережі інтернет по картках, прив'язаних до карткового рахунку клієнта несе сам клієнт, а в разі несанкціонованого втручання клієнт повинен подати відповідну заяву до банку. Таким чином позивачем не доведено вини банку у списанні коштів з її рахунку і наявність відкритого кримінального провадження це не спростовує.
ОСОБА_1 подано відзив на апеляційну скаргу АТ КБ «Приватбанк», в якому вона просила залишити її без задоволення. В обґрунтування посилалась на доводи, аналогічні доводам позовної заяви та своєї апеляційної скарги та зазначала, що з її боку не було порушень у вигляді розголошення конфіденційної інформації, яка дала змогу третім особам незаконно списати грошові кошти з її рахунків. Також ще раз звертає увагу, що вона не ознайомлювалась з Умовами та Правилами на які посилається відповідач. Зазначає, що доводи апеляційної скарги відповідача не підтверджені належними та допустимими доказами та ґрунтуються на припущеннях.
Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до ч.1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно із ч. 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
У ч.1 ст. 369 ЦПК України зазначено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Зважаючи, на характер спірних правовідносин, підстави та предмет позову, а також те, що його ціна встановлена позивачем у розмірі 57 886,45 грн., тобто менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб і справа не відноситься до справи, яка не підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розгляд апеляційної скарги здійснюється без повідомлення сторін, а тому підстав для задоволення клопотань позивача та відповідача про розгляд справи з викликом сторін, як було зазначено в ухвалі від 27 травня 2025 року про призначення справи до розгляду, не має.
Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційних скарг відповідно до статті 367 ЦПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга представника позивача підлягає частковому задоволенню, апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції ОСОБА_1 користувався послугами банку АТ КБ «Приватбанк» по обслуговуванню платіжних карток «Універсальна» № НОМЕР_4 (№ НОМЕР_3 ) та «Для виплат» № НОМЕР_5 (№ НОМЕР_1 ).
Згідно із довідкою від 13.12.2022 року, виданої АТ КБ «ПриватБанк» 09.10.2022 року з карткового рахунку позивачки № НОМЕР_4 були зняті грошові кошти: зняття готівки з банкомату - 10 000 грн., комісія 400 грн.; переказ на свою карту через додаток Приват 24 - 5 929, 65 грн., комісія 177, 89 грн., переказ на свою карту НОМЕР_6 через додаток Приват 24 - 6030, 15 грн., комісія 180,90 грн.
Також, відповідно до довідки від 13.12.2024 року виданої АТ КБ «ПриватБанк», 09.10.2022 року з карткового рахунку позивачки № НОМЕР_2 були зняті грошові кошти: зняття готівки в банкоматі - 10 000 грн.
Згідно відповіді відділення поліції № 5 Дніпровського РУП ГУНП в Дніпропетровській області № 435/60-Б-30099 від 07.11.2022 року заява позивачки про вчинення кримінального правопорушення зареєстрована в журналі єдиного обліку за № 30099 від 10.10.2022 року.
Згідно відповідей АТ КБ «ПриватБанк» від 14.10.2022 року, 21.12.2023 року, від 20.03.2023 року, та від 29.01.2024 року, за зверненням позивачки, було надано інформацію про неможливість повернення коштів. Банком було встановлено, що переказ коштів з картки № НОМЕР_4 був здійснений шляхом створення платежу в системі дистанційного обслуговування клієнтів Internet Banking Приват24. Вхід в Приват24 був здійснений під авторизацією клієнта. При даній процедурі клієнт вводить свої ім'я користувача і пароль та входить у Приват24, створює необхідний платіж, вводить тільки йому відомий ключ доступу і після цього до Банку надходить платіжне доручення, відповідно до якого Банк здійснює переказ коштів. З Платіжної картки № НОМЕР_2 були зняті грошові кошти. Для того, щоб зняти грошові кошти був правильно введений ПІН-код картки. Вказані дії можливо було здійснити лише за допомогою використання фінансового телефону клієнта та іншої особистої інформації.
На підставі заяви ОСОБА_1 за фактом того, що невстановлена особа в період воєнного стану 09.10.2022 року шляхом вільного доступу заволоділа її грошовими коштами, дані відомості були внесені 07.01.2023 року до ЄРДР за № 12023041710000046 за ч. 4 ст. 185 КК України.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем доведено належними та допустимими доказами, що 09.10.2022 року внаслідок злочинних дій невідомих осіб відбулися неправомірні перекази з її платіжних карток на загальну суму 32 718,59 грн., про що вона повідомила банк. При цьому банком не доведено, що ОСОБА_1 своїми діями чи бездіяльністю сприяла втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номеру або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Однак, зважаючи на характер спірних відносин, належними і достатніми для відновлення порушеного права способом захисту інтересів ОСОБА_1 є саме зобов'язання банку скасувати заборгованість ОСОБА_1 станом на 09.10.2020 року, що утворилася внаслідок несанкціонованого списання коштів з рахунку позивача, оскільки визнання судом нечинними транзакцій щодо зняття грошових коштів з належного ОСОБА_1 рахунку відкритому в АТ КБ «ПриватБанк» не має своїм наслідком повернення несанкціоновано списаних коштів, тому ці позовні вимоги не відповідають ефективному способу захисту прав та інтересів у цих правовідносинах.
Із такими висновками суду першої інстанції не можливо погодитись з огляду на наступне.
Звертаючись до суду із позовом ОСОБА_1 наголошувала, що вона 09 жовтня 2022 року не знімала та не перераховувала кошти з рахунків, відкритих на її ім'я у АТ КБ «Приват Банк», відповідні дії було незаконно здійснено третіми особами, про що позивачка повідомила банк та звернулась із відповідною заявою до правоохоронних органів.
За змістом принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого у ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, примусове виконання обов'язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України).
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у
розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з частиною першою статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунку банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
За змістом статті 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" платіжною картою є електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду карти, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.
Відповідно до статті 14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» користувач спеціального платіжного засобу зобов'язаний використовувати його відповідно до вимог законодавства України і умов договору, укладеного з емітентом, та не допускати використання спеціального платіжного засобу особами, які не мають на це права або повноважень.
Згідно з пунктом 2 розділу VI Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року № 705 (далі - Положення № 705) (чинне на час виникнення спірних правовідносин), емітент зобов'язаний не розкривати іншим особам, крім користувача, ПІН або іншу інформацію, яка дає змогу виконувати платіжні операції з використанням електронного платіжного засобу.
Відповідно до пункту 3 розділу VI Положення № 705 банк зобов'язаний у спосіб, передбачений договором, повідомляти користувача про здійснення операцій з використанням електронного платіжного засобу. Банк у разі невиконання обов'язку з інформування користувача про здійснені операції з використанням електронного платіжного засобу несе ризик збитків від здійснення таких операцій.
Пунктом 37.2 статті 37 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» передбачено, що на час встановлення ініціатора та правомірності переказу, але не більше ніж впродовж дев'яноста календарних днів, емітент має право не повертати на рахунок неналежного платника суму попередньо списаного неналежного переказу. У разі ініціації неналежного переказу з рахунка неналежного платника, з вини ініціатора переказу, що не є платником, емітент зобов'язаний переказати на рахунок неналежного платника відповідну суму грошей за рахунок власних коштів, а також сплатити неналежному платнику пеню в розмірі 0,1 відсотка суми неналежного переказу за кожний день, починаючи від дня неналежного переказу до дня повернення відповідної суми на рахунок, якщо більший розмір пені не обумовлений договором між ними.
Згідно з пунктом 5 розділу VI Положення № 705 користувач зобов'язаний контролювати рух коштів за своїм рахунком та повідомляти емітента про операції, які не виконувалися користувачем.
Користувач після виявлення факту втрати електронного платіжного засобу та/або платіжних операцій, які він не виконував, зобов'язаний негайно повідомити банк або визначену ним юридичну особу в спосіб, передбачений договором. До моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк. Втратою електронного платіжного засобу є неможливість здійснення користувачем контролю (володіння) за електронним платіжним засобом, неправомірне заволодіння та/або використання електронного платіжного засобу чи його реквізитів (пункт 6 розділу VI Положення № 705).
Згідно з пунктами 7, 8 розділу VI Положення № 705 емітент або визначена ним юридична особа під час отримання повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов'язаний ідентифікувати користувача і зафіксувати обставини, дату, годину та хвилини його звернення на умовах і в порядку, установлених договором. Емітент після надходження повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов'язаний негайно зупинити здійснення операцій з використанням цього електронного платіжного засобу.
Емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Емітент у разі повідомлення користувачем про незавершену операцію з унесення коштів через платіжні пристрої банку-емітента на рахунки, відкриті в банку-емітенті, після подання користувачем емітенту відповідного документа, що підтверджує здійснення цієї операції, негайно зараховує зазначену в цьому документі суму коштів на відповідний рахунок.
Відповідно до пункту 9 розділу VI Положення № 705 користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІН або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Банк зобов'язаний розглядати заяви (повідомлення) користувача, що стосуються використання електронного платіжного засобу або незавершеного переказу, ініційованого з його допомогою, надати користувачу можливість одержувати інформацію про хід розгляду заяви (повідомлення) і повідомляти в письмовій формі про результати розгляду заяви (повідомлення) у строк, установлений договором, але не більше строку, передбаченого Законом України "Про звернення громадян" (пункт 10 розділу VI Положення № 705).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 686/17744/21 вказано, що встановлення точного часу повідомлення банку клієнтом (користувачем) про втрату фінансового номеру телефону, при підозрі доступу третіх осіб до фінансового номеру телефону та інших неправомірних дій таких осіб, має вирішальне значення при визначені того, за проведення яких операцій несе відповідальність клієнт, оскільки до моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк.
У постановах Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 537/3312/16 (провадження № 61-17629св18), від 24 липня 2019 року у справі № 753/16954/16-ц (провадження № 61-24323св18), від 01 липня 2020 року у справі № 712/9107/18 (провадження № 61-9877св19), від 21 квітня 2021 року у справі № 751/6050/18 (провадження № 61-18544св19), від 07 липня 2021 року у справі № 370/476/16 (провадження № 61-10242св20), від 17 грудня 2021 року у справі № 263/3704/19 (провадження № 61-1799св21) від 13 червня 2022 року у справі № 587/586/21 (провадження № 61-19319св21), від 24 січня 2024 року у справі № 758/14517/18 (провадження № 61-12347св23) викладені правові висновки про те, що сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для притягнення його до цивільно-правової відповідальності.
Наведені правила визначають предмет дослідження та відповідним чином розподіляють між сторонами тягар доведення, а отже, встановленню підлягають обставини, які беззаперечно
свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. У разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів.
У постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі №6-71цс15 зазначено, що: «відповідно до пунктів 6.7, 6.8 Положення №223 банк у разі здійснення недозволеної або некоректно виконаної платіжної операції, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися або які були виконані некоректно, негайно відшкодовує платнику суму такої операції та, за необхідності, відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Не встановивши обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, касаційний суд дійшов помилкового висновку про вину ОСОБА_1 як підставу цивільно-правової відповідальності. Висновки судів про те, що операції щодо зняття з платіжної картки ОСОБА_1 спірної суми супроводжувались правильним вводом ПІН-коду вказаної картки, а умовами договору від 5 лютого 2010 року передбачено обов'язок позивача щодо нерозголошення даного ПІН-коду, що виключає можливість задоволення позову про стягнення з банку на користь позивача спірної суми, є помилковими, оскільки такі висновки судів не свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2018 року в справі №552/2819/16-ц (провадження №61-1396св18) вказано, що: «користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Такий правовий висновок сформульовано в постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі №6-71цс15. Наведені правила визначають предмет дослідження та відповідним чином розподіляють між сторонами тягар доведення, а отже, встановленню підлягають обставини, що беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. В разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів. Посилання ПАТ КБ «ПриватБанк» на ту обставину, що відповідач порушив Умови та Правила надання банківських послуг, оскільки своїми діями сприяв незаконному використанню інформації, яка дала змогу ініціювати третій особі проведення платіжних операцій, не заслуговують на увагу, оскільки такі доводи зводяться виключно до припущень, що не мають доказового підтвердження. Позивач не довів того, що ОСОБА_3 втрачала та/або сприяла незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Про результати службового розслідування за вказаним фактом ПАТ КБ «ПриватБанк» не надано відповіді.
Суд касаційної інстанції враховує, що судами першої та апеляційної інстанцій встановлено факт звернення відповідача до банку про скасування спірної транзакції, а так само її звернення до правоохоронних органів з приводу вчинених стосовно неї шахрайських дій. Наведені обставини у сукупності свідчать про те, що у відповідача була дійсно відсутня воля на вчинення такого перерахування, а банком не заперечено факту її звернення з вимогою про скасування цієї транзакції. Оцінюючи доводи касаційної скарги, Верховним Судом взято до уваги нерівний стан сторін у зазначених договірних відносинах, які є споживчими за своєю правовою природою. При цьому правові та фактичні можливості з доведення обставин справи належать переважно позивачу, доводи та підстави позову якого не були належним обґрунтуванні під час судового розгляду справи. Враховуючи споживчий характер правовідносин між сторонами, Верховний Суд виходить з того, що за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними».
Аналогічний висновок наведений також у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2019 року у справі №537/3312/16-ц (провадження №61-17629св18).
У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року в справі №127/23496/15-ц (провадження №61-3239св18) зазначено, що «встановивши, що позивачем не доведено вчинення відповідачем дій чи бездіяльності, які сприяли втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за кредитною карткою, а відповідач, виявивши безпідставне списання коштів, невідкладно повідомила позивача про цей факт, врахувавши наявність кримінального провадження, в межах якого встановлюється особа, яка протиправно заволоділа грошовими коштами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог».
Аналогічний висновок наведений також у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2018 року в справі №691/699/16-ц (провадження №61-16504св18).
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 серпня 2020 року в справі №766/19614/18 (провадження №61-19350св19) вказано, що «суди попередніх інстанцій вважали недоведеним те, що ОСОБА_1 ініціював збільшення кредитного ліміту за своїм картковим рахунком, здійснював спірні грошові перекази, а також що про ці операції його було повідомлено у момент їх вчинення. Встановивши такі обставини та врахувавши відсутність доказів того, що ОСОБА_1 своїми діями або бездіяльністю сприяв втраті чи незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера та іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про зупинення нарахування процентів та штрафних санкцій ОСОБА_1 по кредитній картці № НОМЕР_1 на розмір заборгованості 31712 грн., яка виникла у зв'язку із неправомірним списанням без його волевиявлення кредитних коштів та подальшим нарахуванням на цю суму процентів і штрафних санкцій. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема у постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі №6-71цс15 та постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі №202/10128/14-ц (провадження №61-1856св17), від 13 вересня 2019 року у справі №501/4443/14-ц (провадження №61-10469св18), від 02 жовтня 2019 року у справі №182/3171/16 (провадження №61-24548св18), від 23 січня 2020 року у справі №179/1688/17 (провадження №61-12707св19). Колегія суддів також погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про безпідставність транзакцій, які були здійснені в період із 02 год. 32 хв. по 04 год. 14 хв. 16 квітня 2018 року з використанням платіжної картки ОСОБА_1 № НОМЕР_8 , у зв'язку із чим залишок коштів по цій картці підлягає відновленню. Сама по собі відсутність вироку у кримінальній справі за фактом незаконного заволодіння невстановленими особами грошовими коштами із використанням карткових рахунків, відкритих на ім'я ОСОБА_1, не є підставою для відмови у задоволенні позову».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 серпня 2023 року у справі №176/1445/22 (провадження №61-8249св23) зроблено висновок, що «при відмові у задоволенні позову апеляційний суд вважав, що спірні операції позивачем вчинено за допомогою картки, яка була додана до сервісу Google Pay, який дозволяє безконтактне зняття готівки за допомогою засобів ідентифікації (паролі, QR-код, у тому числі сформований за допомогою системи інтернет-банкінгу, CVV/CVC-кодів, тощо), без розголошення яких інша особа, навіть перевипустивши сім-картку або маючи фінансовий телефон клієнта, не змогла б ні зайти до Приват24, ні змінити фінансовий номер клієнта, ні
зняти чи переказати кошти з його рахунку. Апеляційний суд вказав, що невід'ємною частиною договору банківського обслуговування є Умови і правила надання банківських послуг, розміщені на офіційному сайті https://privatbank.ua/terms/ y мережі Інтернет, і саме клієнт несе повну відповідальність за операції, що супроводжуються правильним введенням ПІНа або нанесених на картці даних (пункт 2.1.4.12.3. Умов), а також за несанкціоноване отримання грошових коштів з рахунку третіми особами, в разі, якщо його дії або бездіяльність призвели до розголошення ПІНа або іншої інформації, яка дає можливість ініціювати платіжну операцію; апеляційний суд не врахував, що: саме банк має доводити, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; у разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів; сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними; суд апеляційної інстанції не звернув уваги, що матеріали справи не містять Умов і правил надання банківських послуг, підписаних позивачем, тому їх не можна розцінювати як частину договору банківського обслуговування; суд першої інстанції встановив, що відповідач не надав суду належних і допустимих доказів на спростування доводів позивача, не довів, що позивач, як володілець та користувач картки, своїми діями чи бездіяльністю сприяла у доступі до її карткового рахунку чи надала інформацію третім особам, що дало змогу ініціювати платіжні операції; ОСОБА_1 як користувач карток своїми діями чи бездіяльністю не сприяла втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Списання грошових коштів з карткових рахунків ОСОБА_1 відбулося не за її розпорядженням і вона не повинна нести відповідальності за такі операції. Виявивши безпідставне списання (перекази, зняття) коштів, позивач повідомила про цей факт банк та звернулася до правоохоронних органів».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 липня 2022 року у справі №521/20764/20 (провадження №61-4665св22) зазначено, що «апеляційний суд вважав, що клієнт несе повну відповідальність за операції проведені з фізичним пред'явленням його карти. Клієнт у свою чергу має право стягнути суму відшкодування з винних осіб встановлених в кримінальному порядку. Позивачем ОСОБА_1 не надано суду належних, достовірних та достатніх доказів, які підтверджують порушення його прав діями банку, отже, позовні вимоги є незаконними, необґрунтованими та задоволенню не підлягають; апеляційний суд не врахував, що: саме банк має доводити, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; у разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів; сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними; тому апеляційний суд зробив передчасний висновок про скасування рішення суду першої інстанції та відмову в позові».
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).
У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п'ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 вказувала, що 09 жовтня 2022 року їй надійшло повідомлення про авторизацію належних їй карток, емітентом яких є АТ КБ «Приват Банк» в додатку Google Play та списання з них грошових коштів, при цьому жодних дій по реєстрації таких карток у вказаному додатку позивачка не вчиняла та не переказувала і не знімала грошові кошти з рахунку. Про ці незаконні дії з боку третіх осіб позивачка повідомила банк у телефонному режимі.
Як встановлено судом з належних ОСОБА_1 карткових рахунків № НОМЕР_3 ) та № НОМЕР_1 09 жовтня 2022 року були списані грошові кошти
10 жовтня 2022 року ОСОБА_1 звернулась до правоохоронних органів із заявою про скоєння злочину, на підставі чого 02 липня 2024 року в ЄРДР було відкрито кримінальне провадження № 12023041710000046 за фактом вчинення шахрайських дій по заволодінню 09.10.2022 року її грошовими коштами. Також матеріали справи містять відомості про звернення ОСОБА_1 11 жовтня 2022 року до АТ КБ «ПриватБанк» із заявою, в якій повідомляла банк про несанкціоноване списання 09.10.2022 року з її рахунків грошових коштів.
Однак згідно із відповідями АТ КБ «ПриватБанк» від 14.10.2022 року, 21.12.2023 року, від 20.03.2023 року, та від 29.01.2024 року, за зверненням позивачки, банком було повідомлено про неможливість повернення позивачці списаних 09.10.2022 року грошових коштів у зв'язку із відсутністю винних дій з боку банку у списанні цих коштів та халатністю дій позивача щодо збереження конфіденційності банківської інформації.
При цьому слід звернути увагу, ОСОБА_1 вказувала, що вона не розголошувала третім особам інформацію про номери карткових рахунків, пін-коди та іншу конфіденційну інформацію, картки не втрачала, доступу до них треті особи не мали та відразу повідомила банк про несанкціоновані операції
Таким чином, після виявлення факту платіжних операцій, які позивачка не виконував, ОСОБА_1 вчинила дії, передбачені пунктами 5, 6 розділу VI Положення № 705 щодо повідомлення емітента.
Згідно вказаних вище норм права та правових висновків Верховного Суду саме банк має доводити, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; у разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів; за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними.
Схожі висновки містять в постанові Верховного Суду від 29 березня 2024 року у справі №456/4026/21 (провадження №61-13330св23).
Однак АТ КБ «ПриватБанк» не надано доказів на підтвердження того, що позивач своїми діями чи бездіяльністю сприяла втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номеру або іншої інформації, яка дала змогу ініціювати відповідні платіжні операції, зокрема, знімати та перераховувати кошти, на що суд першої інстанції уваги не звернув.
Матеріалами справи підтверджується, що вказана втрата коштів сталася за участю третіх невстановлених осіб. Виявивши безпідставне списання (переказ, зняття) коштів, позивач повідомив про цей факт банк та звернувся до правоохоронних органів. І в межах наявного
кримінального провадження встановлюється особа, яка протиправно заволоділа грошовими коштами позивача.
При цьому, як зазначено в правовій позиції, викладеній в постанові Верховного Суду від 26 серпня 2020 року у справі №766/19614/18 (провадження №61-19350св19), сама по собі відсутність вироку у кримінальній справі за фактом незаконного заволодіння невстановленими особами грошовими коштами із використанням відкритих карткових рахунків не є підставою для відмови у задоволенні позову.
Наведені обставини у сукупності свідчать про те, що у позивача була дійсно відсутня воля на вчинення такого перерахування та зняття коштів, а банком не заперечено факту його звернення з вимогою про скасування цих транзакцій і повернення коштів.
Отже списання грошових коштів з карткових рахунків позивача відбулося не за її розпорядженням і вона не повинена нести відповідальності за такі операції, а отже є підстави для задоволення позовних вимог в цій частині.
Враховуючи наведене доводи апеляційної скарги банку щодо винності дій позивача у списанні 09.10.2022 року грошових коштів не знайшли свого підтвердження, а тому вона не підлягає задоволенню.
Однак при винесенні оскаржуваного рішення суд першої інстанції зробив висновок про те, що 09.10.2022 року внаслідок злочинних дій невідомих осіб, відбулися неправомірні перекази з платіжних карток позивачки «Універсальна» № НОМЕР_4 (№ НОМЕР_3 ) та «Для виплат» № НОМЕР_5 (№ НОМЕР_1 ) на загальну суму 32 718,59 грн.однак відмовив у задоволенні позовних вимог про зобов'язання банку відновити баланс по рахунках відповідача, що існував до незаконного списання,чим допустив протиріччя.
Крім того, в мотивувальній частині рішення суд першої інстанції робить висновок про те, що належним і достатнім для відновлення порушеного права способом захисту інтересів ОСОБА_1 є саме зобов'язання банку скасувати заборгованість ОСОБА_1 станом на 09.10.2020 року, що утворилася внаслідок несанкціонованого списання коштів з рахунків позивача, а визнання нечинними транзакцій не буде сприяти відновленню порушених прав позивачки, однак в резолютивній частині зобов'язує банк скасувати кредитну заборгованість лише за картковим рахунком НОМЕР_3 .
Таким чином, викладення резолютивної частини у зазначеному вище вигляді суперечить тим висновкам, до яких прийшов суд у мотивувальній частині, що створює протиріччя. Крім того, при викладені резолютивної частини не було враховано практики Верховного Суду та вимог матеріального та процесуального закону.
Враховуючи наведене доводи апеляційної скарги представника позивача знайшли своє часткове підтвердження та позовні вимоги підлягають задоволенню у частині, яка стосується вимог про зобов'язання поновити залишок коштів на рахунках споживача до незаконного списання грошових коштів 09.10.2022 року та про зобов'язання банку зробити перерахунок заборгованості ОСОБА_1 , що виникла у зв'язку з проведенням несанкціонованих платіжних операцій.
Що ж стосується позовних вимог про стягнення з Банку грошових коштів у сумі 22 050,38 грн., списаних в рахунок сплати обов'язкового платежу по кредиту, то вони не підлягають задоволенню, оскільки не доведені належними та допустимими доказами, зокрема виписками по карткових рахунках, з яких вбачається списання банком саме цієї суми грошових коштів.
Відповідно до пунктів 3 та 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Оскільки судом апеляційної інстанції встановлено, що рішення ухвалено з порушенням норм матеріального права та не відповідністю висновків суду обставинам справи та є підстави для часткового задоволення позовних вимог, апеляційна скарга банку не підлягає задоволенню, апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції
скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення позовних вимог в частині вимог про зобов'язання поновити залишок коштів на рахунках споживача до незаконного списання
грошових коштів та про зобов'язання банку зробити перерахунок заборгованості ОСОБА_1 , що виникла у зв'язку з проведенням несанкціонованих платіжних операцій.
Згідно частин 1, 13 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки апеляційна скарга банку не підлягає задоволенню, то підстав для відшкодування йому судового збору за рахунок позивача не має. Однак враховуючи часткове задоволення апеляційної скарги позивачки, яка звільнена від сплати судового збору на підставі ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», а також часткове задоволення її позовних вимог (2 немайнові вимоги) із АТ КБ «Приват Банк» на користь держави за подачу позовної заяви та апеляційної скарги підлягає стягненню судовий збір у загальному розмірі 5 329,28 грн.
Відповідно до частини 3 статі 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, ціна позову у яких не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Враховуючи те, що позови про захист прав споживачів у силу положень ст. 19 ЦПК України, в яких ціна не перевищує шістдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними, а також те що ціна позову встановлена позивачем складає 57 886,45 грн.,, що менше двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судове рішення не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись ст. ст.368, 369, 376, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Сироткіна С.С. задовольнити частково.
Рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 24 квітня 2025 року скасувати.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживачів задовольнити частково.
Зобов'язати Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ14360570), поновити залишок коштів станом на 09.10.2022 року на рахунках № НОМЕР_1 та № НОМЕР_3 , відкритих на ім'я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_7 ) в Акціонерному товаристві комерційний банк «ПриватБанк», а саме: баланс по рахунку № НОМЕР_3 - в сумі 8 830,05 грн., баланс по рахунку № НОМЕР_1 -в сумі 3 506,97 грн.;
Зобов'язати Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570) списати у повному обсязі заборгованість, яка виникла на рахунку № НОМЕР_3 , відкритому на ім'я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_7 ) в Акціонерному товаристві комерційний банк «ПриватБанк», в результаті проведення 09.10.2022 року несанкціонованих платіжних операцій.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ14360570) на користь держави судовий збір у сумі 5 329,28 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.
Судді: