Провадження № 22-ц/803/5713/25 Справа № 201/15813/24 Суддя у 1-й інстанції - Демидова С. О. Суддя у 2-й інстанції - Новікова Г. В.
08 вересня 2025 року
Дніпровський апеляційний суд в складі колегії:
судді-доповідача: Новікової Г.В.
суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.,
розглянувши у письмовому провадженні без виклику сторін в м. Дніпро апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» на заочне рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 06 березня 2025 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
У грудні 2024 року ТОВ «ФК «ЕЙС» звернулось до суду із зазначеним вище позовом, який обґрунтовувало тим, що 19 січня 2023 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідач уклали Кредитний договір № 847244513 у формі електронного документа з використанням електронного підпису.
Відповідно до п.2.1. договору, Кредитодавець зобов'язується надати Позичальникові Кредит у вигляді Кредитної лінії, в розмірі Кредитного ліміту на суму 12 100 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а Позичальник зобов'язується повернути Кредит та сплатити проценти за користування Кредитом відповідно до умов, зазначених у цьому Договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику.
Відразу після вчинених дій відповідача, 19 січня 2023 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало грошові кошти в сумі 6 700,00 грн. на його банківську карту № НОМЕР_1 що, в свою чергу, свідчить доказом того, що відповідач прийняв пропозицію кредитодавця - ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога».
28 листопада 2018 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (Клієнт) та ТОВ «Таліон Плюс» (Фактор) уклали Договір факторингу № 28/1118-01 строк дії якого закінчується 28 листопада 2019 року.
В подальшому додатковими угодами строк договору продовжувався.
30 жовтня 2023 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено Договір факторингу № 30/1023-01, строк дії якого закінчується 31 грудня 2024 року.
07 листопада 2024 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та позивач уклали Договір факторингу № 0711/24/Е відповідно до умов якого Позивачу відступлено право грошової вимоги до Відповідача за Кредитним договором.
Відповідно до Реєстру Боржників за Договором факторингу № 0711/24/Е від 07 листопада 2024 року від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до позивача перейшло право вимоги до Відповідача на загальну суму 34 557,95 грн.. Даний факт підтверджується Актом прийому-передачі Реєстру Боржників за Договором факторингу № 0711/24/Е від 07 листопада 2024 року.
Загальна сума заборгованості, на момент подання позовної заяви, за Кредитним договором №847244513 від 19 січня 2023 року, становить - 34 557,95 грн., яка складається з наступного: 6 699,50 грн. - заборгованість по кредиту; 27 858,45 грн. - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом. Дана сума підтверджується випискою з особового рахунку на період 07 листопада 2024 року - 14 листопада 2024 року.
Позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №847244513 від 19.01.2023 року у розмірі 34557,95 грн., судові витрати на сплату судового збору - 2422,40 грн., на професійну правничу допомогу - 6000 грн.
Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 06 березня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі представник Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «ЕЙС» просить рішення суду від 06 березня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на неповне встановлення обставин, що мають значення для справи, неправильним дослідженням та оцінки доказів, порушення судом норм матеріального права.
Зазначає, що 28.11.2018 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (Клієнт) та ТОВ «Таліон Плюс» (Фактор) уклали Договір факторингу № 28/1118-01 строк дії якого закінчується 28 листопада 2019 року (Додаток №10 позовної заяви).
В подальшому ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали ряд додаткових угод:№19 від 28.11.2019 року, № 26 від 31.12.2020 року, №27 від 31.12.2021 року, №31 від 31.12.2022 року, №32 від 31.12.2023 року- якими продовжено строк дії договору до 31 грудня 2024 року. Таким чином, договір № 28/1118-01 є рамковою угодою, адже він підтверджує згоду двох сторін співпрацювати протягом визначеного проміжку часу,а саме 28.11.2018 року- 31.12.2024 року.
Пунктом 2.1. Розділу 2 (предмет договору) Договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 року, передбачено, що згідно умов Договору Клієнт зобов'язується відступити Фактору Права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги.
Тобто, предметом Договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 рокує відступлення прав вимоги до боржників, зазначених у відповідних Реєстрах прав вимоги. Відповідно до п. 1.3. Договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 рокувизначено, що під правом вимоги розуміється всі права Клієнта за Кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до Боржників по сплаті суми Боргу за Кредитними Договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.
Пунктом 1.2. Договору визначено, що Перелік Кредитних договорів наводиться у відповідних Додатках до Договору, а саме Реєстрах прав вимоги. В той же час, відповідно до п. 1.5. Договору факторингу, Реєстр прав вимоги - означає перелік Прав вимоги до Боржників, що відступається за Договором. Форма вказаного Реєстру наведена в Додатку №1 до Договору.
Тобто, Реєстр не є разовим документом, оскільки Договір факторингу передбачає (не забороняє) можливість їх укладення множинну кількість разів, у випадку бажання та необхідності Сторін. Згідно п. 4.1. договору факторингу, право вимоги переходить від Клієнта до Фактора в день підписання Сторонами Реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному додатку. 18.04.2023 рокувідповідно до Витягу з реєстру прав вимоги № 225 до Договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 року(з урахуванням додаткових угод до нього), ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до Відповаідача на загальну суму 17 587,70 грн.
Відповідно, ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» відступило дійсне право вимоги до ТОВ «Таліон Плюс», оскільки з урахуванням визначених строків дії цього договору, його виконання здійснювалось не одномоментно, а протягом всього часу його дії. Підписанням Реєстру прав вимоги Сторони засвідчують передачу Права вимоги до Боржників в повному обсязі, за відповідним Реєстром права вимоги.
Крім того, 21.03.2023 рокупідписано реєстр прав вимог № 225, тобто вже після укладення кредитного договору між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та Відповідачем 19.01.2023 року. Відповідно до п.5.3.3 договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 року (в редакції з урахуванням додаткових угод до нього) визначено, що Фактор (ТОВ «Таліон Плюс») має право розпоряджатися Правом вимоги на свій власний розсуд, в тому числі відступати Право вимоги на користь третіх осіб.
Таким чином, перехід права вимоги за кредитним договором стосувався чинного зобов'язання на момент його передачі і відбувся на законних підставах, оскільки реєстр прав вимоги підписано після укладення кредитного договору
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до ч.1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно із ч. 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
У ч.1 ст. 369 ЦПК України зазначено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Зважаючи, що по даній справі ціна позову становить 34557,95 грн., тобто менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб і справа не відноситься до справи, яка не підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розгляд апеляційної скарги здійснюється без повідомлення сторін.
Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги відповідно до статті 367 ЦПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 19 січня 2023 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідач уклали Кредитний договір № 847244513 у формі електронного документа з використанням електронного підпису.
Відповідно до п.2.1. договору, Кредитодавець зобов'язується надати Позичальникові Кредит у вигляді Кредитної лінії, в розмірі Кредитного ліміту на суму 12 100 грн 00 коп. на умовах строковості, зворотності, платності, а Позичальник зобов'язується повернути Кредит та сплатити проценти за користування Кредитом відповідно до умов, зазначених у цьому Договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику.
Відразу після вчинених дій відповідача, 19 січня 2023 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало грошові кошти в сумі 6 700,00 грн. на його банківську карту № НОМЕР_1 що, в свою чергу, свідчить доказом того, що відповідач прийняв пропозицію кредитодавця - ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога».
28 листопада 2018 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (Клієнт) та ТОВ «Таліон Плюс» (Фактор) уклали Договір факторингу № 28/1118-01 строк дії якого закінчується 28 листопада 2019 року.
В подальшому додатковими угодами строк договору продовжувався.
30 жовтня 2023 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено Договір факторингу № 30/1023-01, строк дії якого закінчується 31 грудня 2024 року.
07 листопада 2024 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та позивач уклали Договір факторингу № 0711/24/Е відповідно до умов якого Позивачу відступлено право грошової вимоги до Відповідача за Кредитним договором.
Відповідно до Реєстру Боржників за Договором факторингу № 0711/24/Е від 07 листопада 2024 року від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до позивача перейшло право вимоги до Відповідача на загальну суму 34 557,95 грн.. Даний факт підтверджується Актом прийому-передачі Реєстру Боржників за Договором факторингу № 0711/24/Е від 07 листопада 2024 року.
Загальна сума заборгованості на момент подання позовної заяви за Кредитним договором №847244513 від 19 січня 2023 року становить - 34 557,95 грн., яка складається з наступного: 6 699,50 грн. - заборгованість по кредиту; 27 858,45 грн. - заборгованість по несплаченим відсотках за користування кредитом. Дана сума підтверджується випискою з особового рахунку на період 07 листопада 2024 року - 14 листопада 2024 року.
Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що на момент укладення договору факторингу ще не виникло зобов'язання між первісним кредитором та боржником, відтак у первісного кредитора не виникло право вимоги за зобов'язанням, яке він міг би передати ТОВ «Таліон Плюс» на підставі договору факторингу, яке в подальшому передавало право вимоги ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та безпосередньо позивачу ТОВ «Фінансова Компанія «Ейс».
Отже, між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» на час укладення договору відступлення прав вимоги не були погоджені його істотні умови в частині обсягу вимог, що перейшли до нового кредитора, і вочевидь, договором не могли бути охоплені зобов'язання відповідача, які виникли після укладення цього договору.
Оскільки ТОВ «Фінансова Компанія «Ейс» право вимоги відносно відповідача, як боржника у зобов'язанні, не набуло, таке право не було передане цим товариством на підставі договору факторингу.
Таким чином, ТОВ «Фінансова Компанія «Ейс» є неналежним позивачем, оскільки не має права вимагати від відповідача сплати заборгованості за кредитним договором, укладеним 19 січня 2023 року між ним та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога».
Такий висновок відповідає встановленим обставинам справи та вимогам закону.
За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
19.01.2023 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено договір кредитної лінії №847244513 в електронній формі шляхом підписання такого електронним підписом відповідача (№MNV67G7S - одноразовим ідентифікатором), відповідно до положень ст. ст. 3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію».
Також, судом вірно оцінено докази (платіжне доручення), які підтверджують перерахунок коштів з боку ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» на картковий рахунок ОСОБА_1 .. Зазначеного відповідачем не спростовано.
Щодо переходу права вимоги та стягнення заборгованості колегія суддів зазначає наступне.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1054 ЦК України).
Статтею 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов'язанні, зокрема пунктом 1 частини першої цієї статті передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
За приписами ч.1 ст.517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (ч.1 ст.519 ЦК України).
Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до п.9.1.15 Договору кредитної лінії № 847244513 від 19.01.2023 року кредитодавець має право в будь який час, в тому числі після закінчення Дисконтного періоду, без згоди позичальника відступити права вимоги за Договором будь якій фінансовій установі, яка відповідно до закону має право надавати кошти у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту, та/або послуги факторингу, шляхом укладення будь якого не забороненого законом правочину, зокрема договору факторингу.
Згідно п.14.19. Договору у разі відступлення права вимоги за Договором третій особі, в тому числі внаслідок укладення договору факторингу або у разі залучення колекторської компанії Кредитодавець, протягом 10 робочих днів з дати відступлення права вимоги за Договором новому кредитору або залучення колекторської компанії, повідомляє про це Позичальника шляхом надсилання звичайного поштового відправлення із позначкою «вручити особисто» за місцем проживання чи перебування або за місцем роботи Позичальника, та/або шляхом надсилання текстових, голосових повідомлень чи електронних листів на електронну пошту Позичальника, вказану в заявці та шляхом відображення відповідного повідомлення в особистому кабінеті. При цьому повідомлення вважається отриманим Позичальником з часу відправки відповідного листа на поштову та/або електронну адресу Позичальника та відображення в особистому кабінеті.
В матеріалах справи відсутні відомості щодо існування повідомлення про відступлення права грошової вимоги за Договором кредитної лінії 847244513 від 19.01.2023 року та будь-яке підтвердження про направлення позичальнику такого повідомлення за подальшими Договорами факторингу.
Відповідно до приписів ст.1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.
З зазначеної норми права вбачається, що відступлення права вимоги може здійснюватися лише стосовно дійсної вимоги, яка існувала на момент переходу цих прав, та усіх майбутніх вимог, пов'язаних із дійсною.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі №906/1174/18 зроблено висновок, що правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов'язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов'язання.
Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов'язку у конкретному зобов'язанні; 2) зобов'язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов'язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов'язанні.
Згідно правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі №752/8842/14-ц та від 16 жовтня 2018 року у справі №914/2567/17, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. У справах про визнання недійсним договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з'ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора, та чи існують ці права на момент переходу.
У постанові Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі №31/160 (29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.
Дійсність вимоги (суб'єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб'єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення (постанова Верховного Суду від 14 червня 2023 року у справі №755/15965/17).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі №910/12525/20 зроблено висновок, що відповідно до ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов'язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв'язку з припиненням зобов'язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов'язанні не переходять до набувача. Разом з тим положення ч.1 ст.203 ЦК України прямо встановлюють, що застосовуються саме до змісту правочину (сукупності його умов), а не до його суб'єктного складу. В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній управнений на таке відступлення суб'єкт. За загальним правилом п.1 ч.1 ст.512, ст.514 ЦК України у цьому разі заміна кредитора у зобов'язанні не відбувається.
В постанові від 18.10.2023 у справі №905/306/17 Верховний Суд дійшов висновку, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 29.06.2021 року у справі №753/20537/18, від 21.07.2021 року у справі №334/6972/17, від 27.09.2021 року у справі №5026/886/2012).
Сторона позивача посилається на те, що право вимоги до ОСОБА_1 переходило тричі: від первісного кредитора ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс», від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до ТОВ «ФК «ЕЙС».
Разом з тим, на момент укладення Договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 року, додаткової угоди №19 від 28.11.2019 року, додаткової угоди №26 від 31.12.2020 року, грошові зобов'язання ОСОБА_1 за договором кредитної лінії №847244513 від 19.01.2023 року ще не існували, оскільки виникли після повторної переуступки боргу, а відтак і не могли відступатися права кредитора за цим договором.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що необхідною умовою для відступлення права вимоги є існування самого зобов'язання, за яким відступається право, яке й підтверджує дійсність вимог.
Оскільки на момент укладення Договору факторингу ще не виникло зобов'язання між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 , то у первісного кредитора не виникло право вимоги за зобов'язанням, яке він міг би передати ТОВ «Таліон Плюс» на підставі Договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року.
Враховуючи, що у відповідності до п.11.1. Договору №847244513 від 19.01.2023 року строк дії цього Договору обчислюється з моменту його підписання електронним підписом, то даним правом відступати право вимоги до позичальника кредитодавець наділений саме з часу укладання кредитного договору, тобто з 19.01.2023 року.
Права майбутньої вимоги на момент укладення договору має бути визначеною, тоді як жодної визначеної вимоги у ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» щодо ОСОБА_1 на момент укладення Договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року не існувало та сторони не могли передбачити, що 19 січня 2023 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» укладе спірний кредитний договір з відповідачем та таким не могли бути охоплені зобов'язання відповідача, які виникли після укладення цього договору.
Крім того, на час укладення договору відступлення права вимоги №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину, предмет не індивідуалізовано належним чином.
Отже, право вимоги за кредитним договором, укладеним з ОСОБА_1 , у зазначені вище договори факторингу входити не могло.
Суд апеляційної інстанції констатує, що чинним законодавством не заборонено відступлення майбутніх вимог, однак наведене стосується майбутніх вимог лише за умови їх визначеності та існування на момент укладення договору факторингу.
Враховуючи, що позивачем ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» не доведено факту переходу права вимоги до відповідача за кредитним договором на першому етапі - від первісного кредитора ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс», наступні переходи прав вимоги, які є похідними, не можуть підтвердити передання вказаного права вимоги до останнього кредитора - ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС».
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що наявні в матеріалах справи реєстри прав вимоги, де боржником зазначено ОСОБА_1 , самі по собі не свідчать про набуття позивачем прав кредитора по відношенню до позичальника, а є додатками до договору та його невід'ємною частиною.
Доводи апелянта є аналогічними тим доводами, які були викладені в позові та перевірялися судом першої інстанції під час розгляду цього спору, однак висновків суду першої інстанції не спростовують і зводяться до суб'єктивного тлумачення чинних норм законодавства України та незгоди з висновками суду першої інстанцій стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом та не можуть бути підставами для скасування судового рішення.
Суд першої інстанцій забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржуване рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.
Решта доводів, приведених в апеляційній скарзі, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).
Колегія суддів враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32).
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності, що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Водночас, заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб позивач надав пояснення та докази щодо обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи викладене, колегія суддів проходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Відповідно до частини 3 статі 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, ціна позову у яких не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так як ціна позову складає 34557,95 грн. що менше двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судове рішення не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись ст.ст.368, 369, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» залишити без задоволення.
Заочне рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 06 березня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.
Судді: