П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
08 вересня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/10623/25
Перша інстанція: суддя Завальнюк І.В.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Вербицької Н.В.,
суддів - Джабурії О.В.,
- Кравченка К.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 26 червня 2025 року про відмову про ухвалення додаткового рішення у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Одеської митниці про визнання протиправними та скасування рішення, картки відмови, визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
10.04.2025 року ОСОБА_1 звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просила:
визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA 500500/2025/000067 від 22.01.2025 року;
визнати протиправною бездіяльність Одеської митниці Держмитслужби в частині невжиття заходів щодо оформлення та подання висновку до уповноваженого казначейства або до іншого уповноваженого органу про повернення грошових коштів ОСОБА_1 в загальній сумі 36 550,00 грн, яка складається з наступних сум: 36 550,00 грн (доплата на підставі рішення про коригування митної вартості товарів № UA 500500/2025/000047/1 державної митної служби України Одеської митниці від 24.01.2025 року);
зобов'язати Одеську митницю Держмитслужби скласти та подати висновок до уповноваженого казначейства або до іншого уповноваженого органу про повернення грошових коштів ОСОБА_1 в загальній сумі 36 550,00 грн.
Також позивач просив стягнути з відповідача на користь позивача витрати судового збору та витрат на правову допомогу.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 12.06.2025 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено.
20.06.2025 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла заява представника ОСОБА_1 про винесення додаткового рішення про розподіл судових витрат, які сторона сплатила, або має сплатити у зв'язку із розглядом справи, яким стягнути з Одеської митниці на користь позивача витрати на правову допомогу на підставі доданих первинних документів в розмірі 12 000 грн.
23.06.2025 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи доказу понесених судових витрат - квитанції до прибуткового касового ордеру від 10.02.2025 № 5 на суму 12 000 грн.
25.06.2025 року відповідач подав до Одеського окружного адміністративного суду заперечення на клопотання про компенсацію судових витрат. Відповідач просив зменшити заявлену до відшкодування суму у зв'язку її завищенням.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 26 червня 2025 року позивачу відмовлено в ухваленні додаткового рішення, оскільки позивачем порушено 5-ти денний строк для подання клопотання про розподіл судових витрат та надання відповідних доказів їх понесення.
Не погодившись з прийнятою ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невірне застосування судом норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати додаткове рішення суду першої інстанції та відмовити позивачу у стягнені витрат на правову допомогу. Зокрема апелянт наголошує на дотриманні ним строку звернення з заявою про розподіл судових витрат та надання відповідних доказів їх понесення позивачем під час розгляду даної справи.
Відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався, про розгляд справи повідомлений належним чином шляхом направлення судової кореспонденції до особистого кабінету в системі «Електронний суд».
Відповідно до ч.1 ст.312 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
Згідно приписів ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч.7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Отже, передумовою для вирішення питання про розподіл судових витрат є встановлення факту сукупного дотримання позивачем наведених вище вимог процесуального закону: 1)щодо заявлення вимоги про розподіл судових витрат до закінчення дебатів та 2)подання доказів понесення відповідних витрат протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
В поданій позовній заяві позивач просив вирішити питання про розподіл судових витрат, що підтверджує дотримання першої вимоги.
В той же час, суд першої інстанції вважав порушеним позивачем 5-ти денний строк для подання доказів, що стало підставою для відмови в ухвалення додаткового рішення.
Досліджуючи обставини дотримання позивачем 5-ти денного строку, встановленого ч.7 ст. 139 КАС України, колегія суддів враховує, що питання обчислення процесуального строку регламентовано ст.120 КАС України.
Відповідно до ч.1 ст.120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Частиною шостою статті 120 КАС України визначено, що якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.
Згідно з частиною дев'ятою вказаної статті строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення позовна заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здано на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв'язку.
Суд першої інстанції ухвалив рішення 12.06.2025 року у порядку письмового провадження без участі сторін та направив його копію представнику позивача 13.06.2025 року (п'ятниця), отже перебіг процесуального строку розпочався з першого робочого дня 16.06.2025 року та закінчився 20.06.2025 року.
Представником позивача засобами поштового зв'язку подано заяву про ухвалення додаткового рішення по справі в частині розподілу судових витрат та квитанцію до прибуткового касового ордеру 18.06.2025 року, що підтверджується відтиском печатки на поштовому відправленні 6770400011690 та 6770400011674 (т.1 а.с.215, 219).
З огляду на встановлені обставини, позивачем дотримано строк на подання заяви та доказів понесених витрат, тому висновки суду першої інстанції порушення строку є помилковими, а подана заява про ухвалення додаткового рішення підлягала розгляду.
Досліджуючи надані позивачем докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 12 000 грн, колегія суддів встановила наступне.
На підтвердження факт понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем долучено: договір про надання правової допомоги №5 від 10.02.2025 року та квитанцію до прибуткового касового ордеру від 10.02.2025 № 5 на суму 12 000 грн(т.1 а.с.36-38, 218).
Статтею 132 КАС України визначено види судових витрат. Зокрема, частиною третьою унормовано, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду;
3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;
4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Згідно ст.134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ч.ч. 5, 7, 8 ст. 137 КАС України розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, перекладача чи експерта встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.
У разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату робіт (послуг) спеціаліста, перекладача чи експерта, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат, які підлягають розподілу між сторонами.
Системний аналіз викладених правових норм дозволяє стверджувати, що витрати на професійну правничу допомогу та витрати на підготовку експертного висновку є видом судових витрат і адміністративним процесуальним законодавством регламентовано право позивача на відшкодування таких витрат за умови їх підтвердження належними доказами.
Як вже зазначено вище, позивачем надано до суду договір про надання правової допомоги та квитанцію до прибуткового касового ордеру, що доводить як сам факт отримання відповідних послуг, так і суму понесених витрат.
Заперечуючи проти компенсації позивачу витрат на правову допомогу, відповідач наголошує на завищенні її вартості з огляду на складність справи, часу, затраченого адвокатом на вчинення юридичних дій.
При цьому ч.2 ст.6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, ЄСПЛ зазначив, що згідно з його прецедентною практикою (§ 23 справи «Санді Таймс проти Об'єднаного Королівства (№ 2)» (Sunday Times v. UK (№2) від 6.11.1980, скарга № 6538/74) відшкодування судових витрат передбачає, що встановлена їх реальність, їх необхідність і, більше того, умова розумності їх розміру.
Таким чином, на суд покладаються вимоги не тільки формально дослідити умови виконання договору про надання правової допомоги, а й встановити необхідність отримання окремих послуг чи співмірність визначеної суми з урахуванням індивідуальних обставин кожної справи.
З огляду на вказане, колегія суддів надає оцінку співмірності заявленої до відшкодування суми витрат на правову допомогу, що корелюється з прецедентною практикою ЄСПЛ.
В аспекті наведеного, судова колегія зазначає, що спір носить майновий характер та заявлена сума позовних вимог становить 36 550 грн, а витрати на правову допомогу складають третину вартості спору, що очевидно є неспівмірною сумою.
Крім того, судові спори щодо оскарження картки відмови в прийнятті митної декларації є доволі розповсюдженими та носять типовий характер, тому колегія суддів приймає до уваги доводи відповідача про необхідність зменшення заявленої до відшкодування суми та вважає, що відшкодування у розмірі 5 000 грн є співмірним до спірних правовідносин та відповідає складності справи.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.317 КАС України ухвала суду підлягає скасуванню з прийняттям нового.
У касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову, заміну заходу забезпечення позову, ухвали, зазначені у пунктах 3, 4, 12, 13, 17, 20 частини першої статті 294 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Враховуючи зазначене, ухвала суду першої інстанції про відмову в ухваленні додаткового рішення (п.15 ч.1 ст.294 КАС України), після її перегляду в суді апеляційної інстанції, не може бути оскаржена у касаційному порядку.
Керуючись ст.ст.311,315,317,321,322,325,382,383,328 КАС України, судова колегія
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на - задовольнити.
Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 26 червня 2025 року про відмову в ухваленні додаткового рішення - скасувати та ухвалити постанову, якою стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Одеської митниці (65078, Одеська обл., м. Одеса, вул. Лип Івана та Юрія, 21-А; ЄДРПОУ 44005631) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені судові витрати за надану правову допомогу у розмірі 5 000 (п'ять тисяч) гривень.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий: Н.В.Вербицька
Суддя: О.В.Джабурія
Суддя: К.В.Кравченко