Справа № 204/254/25
Провадження № 2/204/1274/25
ЧЕЧЕЛІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРА
08 вересня 2025 року м. Дніпро
Чечелівський районний суд м. Дніпра у складі:
головуючого - судді Чапали Г.В.,
за участю секретаря судового засідання Савченко С.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в залі суду у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк», треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна, Другий Правобережний відділ державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, -
Позивач звернувся до суду з позовною заявою до Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк», треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна, Другий Правобережний відділ державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), відповідно до якої просив визнати виконавчий напис нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.
Позовна заява мотивована тим, що 10.07.2017 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М. було вчинено виконавчий напис № 6310 про стягнення з позивача на користь відповідача заборгованості в розмірі 16329,63 грн., що виникла в результаті відкриття кредитного карткового рахунку. Згодом на підставі спірного виконавчого напису № 6310 було відкрито виконавчі провадження та накладено арешти на банківські рахунки позивача.
Сторона позивача стверджує, що приватний нотаріус, вчиняючи виконавчий напис, помилково вважав цю заборгованість безспірною, не повною мірою перевірив наявність документів, які підтверджують безспірність заборгованості, не перевірив факт повідомлення боржника про існування заборгованості. Зазначає, що нотаріально посвідченого договору з АТ «Комерційний банк «Приватбанк» позивач не укладав. Крім того, позивач зазначив про свою незгоду із розміром заборгованості, у зв'язку із чим вона не є безспірною, а також про відсутність жодних повідомлень та вимог про усунення порушень зобов'язань, що є самостійною підставою для скасування виконавчого напису.
Посилаючись на вказані обставини, просив суд визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис № 6310 від 10.07.2017 року, вчинений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Іриною Михайлівною про стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» заборгованості за кредитним договором.
Ухвалою суду відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Після відкриття провадження у справі, 27.03.2025 року позивачем на адресу суду направлено клопотання про витребування доказів, відповідно до якого просив витребувати від АТ «КБ «ПриватБанк» оригінал чи належним чином завірену копію кредитного договору №б/н від 12.03.2014 року, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ «КБ «ПриватБанк» (правонаступником якого є АТ «КБ «ПриватБанк»), мотивуючи потребу тим, що на теперішній час він є військовослужбовцем, проходить військову службу та власними зусиллями, відповідно до чинного законодавства не має можливості отримати оригінал чи належним чином завірену копію вищезазначеного договору.
Ухвалою суду від 01.04.2025 вказане клопотання задоволено, та витребувано відповідні документи. На виконання вказаної ухвали відповідачем направлено копію кредитного договору №б/н від 12.03.2014 року, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ «КБ «ПриватБанк», а саме - копію анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг №б/н від 12.03.2014 року.
Відповідачем АТ КБ «Приватбанк» 24.03.2025 року на адресу суду в порядку ст. 43 ЦПК України надано письмові пояснення по справі, у яких відповідач зокрема вказав на те, що оскаржуваний позивачем виконавчий напис №6310 було вчинено приватним нотаріусом Бондар І.М. 10.07.2017 року, тобто у період між 06.03.2017 та 01.11.2017 року, коли згідно ухвали Вищого адміністративного суду України у справі №826/20084/14, на час касаційного розгляду, виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017р. було зупинено. Тобто відповідач вважає, що на момент вчинення оскаржуваного виконавчого напису - 10.07.2017 року п.2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою КМУ від 29.06.1999р. ще не було визнано незаконним та нечинним, оскільки дія постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017р. у справі № 826/20084/14 була зупинена ухвалою ВАСУ від 06.03.2017р. у справі №826/20084/14 якою було відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017р. та до закінчення касаційного розгляду зупинено її виконання, а тому відповідач правомірно звернувся до приватного нотаріуса за вчиненням виконавчого напису.
Сторона відповідача звертає увагу, що на момент вчинення спірного виконавчого напису жодних змін до Постанови КМУ №662 від 26.11.2014р. «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» про втрату її чинності внесено не було, будь - які публікації у вигляді постанов КМУ в Офіційному віснику України чи в Урядовому кур'єрі стосовно внесення змін чи визнання її нечинною - були відсутні. Окрім того зазначає, що як вбачається з додатків до позовної заяви, жодних розрахунків, або доказів невідповідності чи відсутності боргу перед банком, платіжних документів на підтвердження повного або часткового виконання ОСОБА_1 зобов'язань за вказаним договором станом на день вчинення виконавчого напису не надано, тобто позивач належними письмовими доказами не спростовує, а ні факту заборгованості перед банком станом на дату вчинення виконавчого напису, а ні розміру боргу зазначеного у виконавчому написі, що разом із вищезазначеним є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Від третьої особи - Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), 09.04.2025 року на адресу суду надійшли пояснення на позовну заяву, відповідно до яких перевіркою АСВП встановлено, що на виконанні у відділі перебували виконавчі провадження стосовно ОСОБА_1 з примусового виконання виконавчого напису №6310: ВП №55047616 та ВП №61044063 про стягнення на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості у розмірі 16329,63 грн., які відповідно до постанов державного виконавця від 24.04.2019 року та 09.04.2021 року були повернуті стягувачу на підставі п.2 ч.1 ст. 37 ЗУ «Про виконавче провадження». Вказані виконавчі провадження були знищені за закінченням терміну зберігання, відкритих виконавчих проваджень стосовно ОСОБА_1 станом на сьогоднішній день у відділі ДВС немає. Відповідно просили розглянути справу без участі представника ВДВС та ухвалити рішення на підставі наявних доказів та матеріалів.
Третя особа: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М. отримала ухвалу про відкриття провадження у справі, однак жодних пояснень на адресу суду не направляла.
Сторони не подали до суду клопотань про проведення розгляду справи з повідомленням учасників справи.
Відповідно до ч.5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Судом встановлено, що 12.03.2014 року ОСОБА_1 звернувся до ПАТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим ним була підписана анкета -заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг №б/н від 12.03.2014р. згідно якої ОСОБА_1 виявив бажання отримувати послуги банка. Відповідачем надано копію вказаної анкети - заяви (а.с. 61), що містить анкетні дані клієнта та його особистий підпис. Водночас у анкеті відсутні жодні позначки навпроти пропозицій із різними варіантами банківських послуг/карт, кредитних лімітів тощо.
Як слідує з копії виконавчого напису № 6310, вчиненого 10.07.2017 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М., боржнику запропоновано задовольнити вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» у розмірі 16329,63 грн., що включає: залишок заборгованості за кредитом - 4958,81 грн., залишок заборгованості за відсотками - 1713,90 грн., пеня за прострочене зобов'язання - 6006,92 грн., пеня за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн. - 650,00 грн., витрати пов'язані із вчиненням виконавчого напису - 3000,00 грн. (а.с. 12).
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 18 ЦК України, нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Так, згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Як вбачається з оскаржуваного виконавчого напису його було вчинено, зокрема, на підставі пункту 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підстави виконавчих написів нотаріусів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172.
На виконання вимог статті 87 Закону України від 2 вересня 1993 року № 3425-ХІІ «Про нотаріат» (далі - Закон № 3425-ХІІ) Кабмін прийняв постанову від 29 червня 1999 року № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» (далі - Перелік).
Відповідно до цієї постанови (в редакції до 26 листопада 2014 року) документами, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, є нотаріально посвідчені угоди, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно.
При цьому, для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченої угоди; б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.
Постановою КМ України № 662 від 26.11.2014 року Перелік документів доповнено після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту:
«Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин» п. 2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості».
10 липня 2017 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Іриною Михайлівною було вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі №6310, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» заборгованості за кредитним договором від 12 березня 2014 року у розмірі 16329,63 грн.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14 постанову КМ України № 662 визнано незаконною та нечинною в частині, зокрема, доповнення Переліку документів розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин».
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14 залишено без змін.
Відповідач у письмових поясненнях акцентував на тому, що оскаржуваний позивачем виконавчий напис №6310 від 10.07.2017 року було вчинено приватним нотаріусом Бондар І.М. у період між 06.03.2017 та 01.11.2017 року, коли ухвалою Вищого адміністративного суду України у справі №826/20084/14, на час касаційного розгляду, було зупинено виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017р., якою було визнано нечинною постанову КМУ №662 від 26.11.2014 року, що дозволяла стягнення заборгованості на підставі виконавчих написів нотаріусів незалежно від форми кредитного договору.
Розглядаючи вказані аргументи по суті, суд зважає на те, що ухвалюючи зазначену постанову від 22.02.2017 року Київський апеляційний адміністративний суд зокрема зазначив, що «оскільки оскаржувані положення Змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, можуть бути застосовані до необмеженого кола фізичних осіб у зв'язку з укладенням ними кредитних договорів та існуванням у них простроченої заборгованості, суд з метою недопущення порушень прав та законних інтересів осіб, що є позичальниками, вважає за необхідне визнати нечинною Постанову Кабінету Міністрів України №662 від 26.11.2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, з моменту її прийняття.
При прийнятті даної постанови суд бере до уваги також положення п. 10.2 постанови Пленуму ВАС України від 20.05.2013 р. №7 «Про судове рішення в адміністративній справі», згідно якого визнання акта суб'єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта.
Суд визначає, що рішення суб'єкта владних повноважень є нечинним, тобто втрачає чинність з певного моменту лише на майбутнє, якщо на підставі цього рішення виникли правовідносини, які доцільно зберегти.
Оскільки оскаржувані положення Змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, можуть бути застосовані до необмеженого кола фізичних осіб у зв'язку з укладенням ними кредитних договорів та існуванням у них простроченої заборгованості, суд з метою недопущення порушень прав та законних інтересів осіб, що є позичальниками, вважає за необхідне визнати нечинною Постанову Кабінету Міністрів України №662 від 26.11.2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, з моменту її прийняття».
Таким чином, ухвалюючи вказане рішення Київський апеляційний адміністративний суд не вважав за необхідне зберегти правовідносини, які вже виникли на підставі оскаржуваної Постанови Кабінету Міністрів України № 662, скасовуючи її саме з моменту прийняття, тобто з 26.11.2014 року.
Відповідно до частин восьмої, одинадцятої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, яка діяла до 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), суд може визнати нормативно-правовий акт незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, повністю або в окремій його частині. Резолютивна частина постанови суду про визнання нормативно-правового акта незаконним або таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, і про визнання його нечинним невідкладно публікується відповідачем у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили.
У частині п'ятій статті 254 КАС України зазначено, що постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, постанова Верховного Суду України набирають законної сили з моменту проголошення, а якщо їх було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.
Постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України (стаття 255 КАС України).
Судове рішення про визнання протиправним (незаконним) та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень має ті ж наслідки, що і визнання такого акта чи окремих його положень такими, що втратили чинність (скасовані) органом, уповноваженим приймати або скасовувати такий акт. Отже, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. Таким чином, постанова № 662, якою вносилися зміни до Переліку документів, що передбачали можливість вчинення нотаріусами виконавчих написів на кредитних договорах, не посвідчених нотаріально, яка набрала чинності 10 грудня 2014 року, втратила чинність (у частині) із набранням законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14.
Вирішуючи питання про те, з якого саме моменту набрала законної сили постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14, та з якого моменту Постанова Кабінету Міністрів України №662 від 26.11.2014 року втратила чинність, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 вересня 2021 року у справі №910/10374/17, звернула увагу на те, що виконання судового рішення про присудження полягає у вчиненні певних дій або в утриманні від певних дій, передбачених судовим рішенням. Наприклад, за судовим рішенням про стягнення коштів відповідач повинен сплатити позивачу відповідну суму; за рішенням про припинення дії, яка порушує право, відповідач повинен утриматись від відповідних дій тощо. Водночас інші судові рішення, зокрема рішення про визнання права, про зміну правовідношення, виконанню не підлягають, оскільки такі судові рішення безпосередньо створюють відповідний правовий ефект: призводять до усунення правової невизначеності, змінюють правовідношення.
Безпосередній правовий ефект створює і судове рішення про визнання незаконним та нечинним нормативно-правового акта: такий акт втрачає чинність з моменту набрання законної сили судовим рішенням. Указане судове рішення не потребує його виконання.
У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 158/2157/17, суд зокрема зазначив: «Оскаржений виконавчий напис вчинений нотаріусом 27 березня 2017 року, тобто після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14. Укладений між банком та позивачем кредитний договір, який був наданий нотаріусу для вчинення виконавчого напису, не був посвідчений нотаріально, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, у зв'язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника».
Подібні правові висновки викладені також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2021 року у справі № 910/10374/17 (провадження № 12-5гс21), де зазначено зокрема, що нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. Таким чином, постанова Кабінету Міністрів України № 662, якою вносилися зміни до Переліку документів, що передбачали можливість вчинення нотаріусами виконавчих написів на кредитних договорах, не посвідчених нотаріально, яка набрала чинності 10 грудня 2014 року, втратила чинність (у частині) 22 лютого 2017 року з набранням законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14.
Враховуючи вищевикладене, доводи відповідача про те що на момент вчинення приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М. оскаржуваного виконавчого напису №6310, тобто станом на 10 липня 2017 року, Постанова КМУ №662 від 26.11.2014 року все ще залишалась чинною, протягом періоду касаційного оскарження постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року, суд вважає такими, що не ґрунтуються на нормах законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, а також на релевантній їм практиці Верховного Суду.
Частиною 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, оскільки у судовому порядку постанову КМУ № 662 визнано незаконною та нечинною у вказаній вище частині, укладений у простій письмовій формі, кредитний договір у вигляді Анкети-заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг, який не є нотаріально посвідченим, не входить до переліку документів, за якими могло бути здійснено стягнення заборгованості у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса станом на 10 липня 2017 року.
Зазначене вище дає підстави для визнання спірного виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, у зв'язку із недотриманням приватним нотаріусом під час їх вчинення вимог статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» та Переліку документів.
Порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису є самостійною і достатньою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Щодо безспірності заборгованості, а саме аргументів відповідача про те, що позивач не спростував належними та допустимими доказами а ні факту заборгованості перед банком на дату вчинення виконавчого напису, а ні розміру боргу, зазначеного у виконавчому написі, суд виходить з наступного.
З урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного.
Тобто, боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.
Підставами оскарження виконавчих написів може бути як порушення нотаріусом процедури вчинення напису (наприклад, неповідомлення боржника про вимогу кредитора), так і необґрунтованість вимог боржника.
Суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто, чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Разом із тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.
Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року № 6-887цс17 та постанові Верховного Суду у справі № 207/1587/16 від 19 вересня 2018 року (провадження № 14-12559св18).
Позивачем зазначено у позовній заяві, що він не погоджується із вчиненим виконавчим написом, розрахунком суми заборгованості та підставами, на яких вчинено виконавчий напис, зокрема із розміром несплачених відсотків за користування кредитом у сумі 1713,90 грн. та пені у сумі 6006,92 грн., вважає спірними та непідтвердженими періоди, за які їх стягнуто.
Таким чином, позивачем висловлено незгоду із розрахунком суми заборгованості, яка включає окрім власне залишку заборгованості за кредитом в сумі 4958,81 грн., також залишок заборгованості за відсотками - 1713,90 грн., пеню за прострочене зобов'язання - 6006,92 грн., пеню за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн. - 650,00 грн., а також оплату витрат, пов'язаних із вчиненням виконавчого напису, у розмірі 3000,00 грн.
Встановлення судом факту вчинення приватним нотаріусом виконавчого напису із порушенням вимог законодавства, якими встановлено порядок його вчинення, впливає на кінцеву суму зобов'язання в частині оплати витрат, пов'язаних із вчиненням виконавчого напису, у розмірі 3000,00 грн.
Окрім того, відносно інших складових розміру заборгованості, а саме порядку нарахування заборгованості за відсотками, пені за прострочене зобов'язання та пені за несвоєчасність сплати боргу, суд враховує, що згідно наданої суду копії кредитного договору у вигляді анкети - заяви (а.с. 61), у анкеті відсутні жодні позначки навпроти пропозицій із різними варіантами банківських послуг/карт, кредитних лімітів тощо. Натомість документ містить лише анкетні дані клієнта та його особистий підпис. В результаті суд не має можливості перевірити достовірність їх розрахунку.
Належними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, можуть бути виключно документи первинної бухгалтерської документації, оформлені у відповідності до норм ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», оскільки тільки первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій і складені під час здійснення господарської операції, є правовою підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.
Проте, із матеріалів справи не вбачається, що при вчиненні виконавчого напису нотаріус отримував від стягувача первинні бухгалтерські документи щодо видачі кредиту та здійснення його часткового погашення (квитанції, платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чеки тощо), а тому у нотаріуса були відсутні підстави вважати, що розмір заборгованості перед банком, суми штрафних санкцій та процентів, зазначені у написі, є безспірними.
Таким чином, нотаріусом не було з'ясовано питання щодо безспірності заборгованості, зокрема розміру основної суми боргу, штрафу та відсотків за користування кредитом.
У матеріалах справи відсутні будь-які відомості щодо звернення стягувача до ОСОБА_1 з вимогою про погашення заборгованості за кредитним договором № бн від 12.03.2014 року, на підставі якого було вчинено виконавчий напис та ця вимога отримана ОСОБА_1 , а тому останній був позбавлений можливості бути вчасно проінформованим про наявність заборгованості за кредитним договором та можливості або оспорити вимоги АТ КБ «ПриватБанк», або ж виконати їх, що не може свідчити про безспірність суми, пред'явленої до стягнення.
Таким чином, представником відповідача нотаріусу не було надано документу, що підтверджує отримання боржником вимоги стягувача з підписом боржника про його отримання, що свідчить про відсутність у нотаріуса на час вчинення виконавчого напису підтвердження безспірності заборгованості.
Також, судом встановлено, що виконавчий напис нотаріусом було вчинено не на документі, який встановлює заборгованість, як того вимагає ст. 87 ЗУ «Про нотаріат», а на окремому новоствореному нотаріусом документі, що не передбачено чинним законодавством.
З урахуванням вищенаведеного, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, а виконавчий напис підлягає визнанню таким, що не підлягає виконанню.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 15, 16, 18 ЦК України, Законом України «Про нотаріат», ст. ст. 4, 5, 13, 19, 76-81, 89, 141, 206, 258-259, 263-265, 279, 354 ЦПК України суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк», треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна, Другий Правобережний відділ державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню - задовольнити.
Визнати виконавчий напис № 6310 від 10.07.2017 року, вчинений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Іриною Михайлівною таким, що не підлягає виконанню.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Повний текст рішення суду складений та підписаний 08 вересня 2025 року.
Суддя