08 вересня 2025 року м. Дніпросправа № 160/32030/24
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Добродняк І.Ю. (доповідач),
суддів: Семененка Я.В., Суховарова А.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року
у справі № 160/32030/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 18.11.2024 №092250006083 про відмову позивачу в призначенні дострокової пенсії за віком відповідно до п.4 ч.1 ст.115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати позивачу до загального трудового стажу, що дає право на пенсію за віком, періоди його роботи, відображені в трудовій книжці НОМЕР_1 , а саме: період роботи в колгоспі «Перше травня» з 30.07.1988 по 31.08.1989; з 06.01.1998 по 16.11.2004 в ТзОВ «Люкас»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву позивача від 12.11.2024 про призначення дострокової пенсії за віком відповідно до п.4 ч.1 ст.115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-IV, з урахуванням висновків суду в даній справі.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачу протиправно відмовлено у призначенні пенсії, оскільки безпідставно не зараховано до страхового стажу періоди роботи в колгоспі «Перше травня» з 30.07.1988 по 31.08.1989; з 06.01.1998 по 16.11.2004 в ТзОВ «Люкас».
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 18.11.2024 №092250006083 про відмову позивачу в призначенні дострокової пенсії за віком відповідно до п.4 ч.1 ст.115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-ІV.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати позивачу до загального трудового стажу, що дає право на пенсію за віком, періоди його роботи, відображені в трудовій книжці НОМЕР_1 , а саме: період роботи в колгоспі «Перше травня» з 30.07.1988 по 31.08.1989; з 06.01.1998 по 16.11.2004 в ТзОВ «Люкас» та повторно розглянути заяву позивача від 12.11.2024 про призначення дострокової пенсії за віком відповідно до п.4 ч.1 ст.115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV, з урахуванням висновків суду в даній справі.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з того, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника і працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, тому неналежний порядок ведення документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист. Суд з'ясував, що працюючи у колгоспі, позивач отримував заробітну плату як робітник, а не як член колгоспу. За встановлених у справі обставин суд дійшов висновку про наявність підстав для зарахування цього періоду роботи позивача до його страхового стажу.
Також, суд вказав, що оскільки у спірних відносинах компетентним органом для розгляду заяви позивача про призначення пенсії за віком визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, то саме цей орган має зарахувати відповідні періоди до страхового стажу позивача, як визначений суб'єкт призначення.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Скаржник наполягає на тому, що позивачу правомірно до страхового стажу не зараховано період роботи в колгоспі з 30.07.1988 по 31.08.1989, адже відсутня довідка із зазначенням інформації про встановлений та вироблений мінімум трудової участі в громадському господарстві. Крім того, позивачу правомірно не зараховано до страхового стажу період роботи з 06.01.1998 по 16.11.2004 в ТЗОВ «Люкас», адже відсутні дані в реєстрі застрахований осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Адміністративна справа розглянута апеляційним судом відповідно до ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, 12 листопада 2024 року позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення дострокової пенсії за віком, відповідно до п.4 ч.1 ст.115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Вказана заява та додані до неї документи розглянуті Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області за принципом екстериторіальності і рішенням від 18.11.2024 №092250006083 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком.
В обґрунтування такого рішення пенсійним органом зазначено: Дата народження заявника ІНФОРМАЦІЯ_1 . Дата звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України 12.11.2024.
Пенсійний вік, визначений пунктом 4 частини 1 статті 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», становить 55 років. Вік заявника 57 років 01 місяць.
Необхідний страховий стаж, визначений пунктом 4 частини 1 статті 115 Закону України №1058, становить 25 років. Страховий стаж особи - 22 роки 01 місяць 14 днів.
Результати розгляду документів, доданих до заяви: за доданими документами до страхового стажу не враховано:
період роботи в колгоспі «Перше травня» з 30.07.1988 по 31.08.1989, оскільки відсутня довідка із зазначенням інформації про встановлений та вироблений мінімум трудової участі в громадському господарстві;
період роботи з 06.01.1998 по 16.11.2004 в ТзОВ «Люкас», оскільки відсутні дані в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. В даному реєстрі міститься інформація про період роботи з 01.01.1999 по 31.12.1999 в ПП «Комерційний центр «Омега»», який врахований до страхового стажу.
Не погодившись із означеним рішенням пенсійного органу, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Переглядаючи рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Відповідно до ст. 115 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на призначення дострокової пенсії за віком мають військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, особи начальницького і рядового складу Державного бюро розслідувань, які брали участь у бойових діях, в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, а також ті, яким встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час захисту Батьківщини або під час виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських, осіб начальницького і рядового складу Державного бюро розслідувань, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов'язків) чи після звільнення із служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків), захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, особи, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пунктів 20, 21 і 25 частини першої статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пунктів 12, 13 і 16 частини другої статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (крім працівників підприємств, установ, організацій, які залучалися та брали безпосередню участь у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів), особи з числа резервістів, військовозобов'язаних і осіб, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пункту 19 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 11 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки, яким надано статус сім'ї загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України відповідно до пунктів 3 і 4 частини першої статті 10-1 зазначеного Закону, пункту 5 частини першої статті 10-1 зазначеного Закону з числа членів сімей резервістів і військовозобов'язаних, а також пункту 6 частини першої статті 10-1 зазначеного Закону, - після досягнення чоловіками 55 років, жінками - 50 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок.
Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з ч. 2 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до ч. 3 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, цей період зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови здійснення в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду, відповідної доплати до суми страхових внесків таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за відповідний місяць була не меншою, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом.
Частиною 4 ст. 24 Закону №1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Таким чином, страховий стаж, який безпосередньо пов'язаний зі сплатою страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, зараховується починаючи з 01 січня 2004 року. До 01 січня 2004 року стаж вимірювався періодом роботи (трудовий стаж).
Отже, до 01 січня 2004 року трудовий стаж (періоди офіційної роботи, які підтверджені записами в трудовій книжці) автоматично зараховується як страховий стаж.
Відповідно до ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно з п.2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, в редакції на час виникнення спірних правовідносин, до заяви про призначення пенсії за віком документи, зокрема: документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637. За періоди роботи після впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення.
Постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12 серпня 1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Пунктом 1 Порядку №637 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно з пунктом 3 Порядку, за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Отже, основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. І лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пенсійне забезпечення, необхідне надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації.
В спірному випадку пенсійним органом до страхового стажу позивача не зараховано період роботи в колгоспі «Перше травня» з 30.07.1988 по 31.08.1989 з тих підстав, що відсутня довідка із зазначенням інформації про встановлений та вироблений мінімум трудової участі в громадському господарстві.
В свою чергу, відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 27.12.1985, позивач у період з 30.07.1988 по 31.08.1989 працював в колгоспі «Перше травня».
Згідно з ч. 1 ст. 56 Закону №1788-ХІІ до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до ч. 2 ст. 56 Закону №1788-ХІІ при обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Виходячи з аналізу наведеної норми, вбачається, що умова стосовно виконання встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві стосується виключно членів колгоспу. В іншому випадку, зокрема, роботи в колгоспі на підставі трудового договору, застосовується загальний порядок, передбачений ч.1 ст.56 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Суд зазначає, що після набрання чинності з 01.04.1972 КЗпП в 1973-1975, 06.09.1973 прийнято спільну постанову №656 Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС «Про трудові книжки працівників та службовців». Постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162 затверджена Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях. 21.04.1975 прийнято постанову №310 Ради Міністрів СССР «Про трудові книжки колгоспників».
Згідно п.2 Постанови Ради Міністрів СССР від 21.04.1975 №310 «Про трудові книжки колгоспників» трудова книжка колгоспника являється основним документом про трудову діяльність членів колгоспу.
Відповідно до пунктів 5, 6 Постанови №310 до трудової книжки колгоспника заносились, зокрема, відомості про трудову участь (прийнятий у колгоспі річний мінімум участі в громадському господарстві, його виконання), відомості про нагородження та заохочення, переведення на іншу роботу, припинення роботи. Всі записи в трудовій книжці завіряються в усіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженого правлінням колгоспу особи та печаткою.
Пунктом 13 Постанови №310 передбачено, що відповідальність за своєчасне і правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання і видачу несе спеціально уповноважена правлінням колгоспу особа.
Відтак, особи, що працювали як члени колгоспів, мали свій окремий вид трудової книжки - трудову книжку колгоспника.
Суд першої інстанції встановив і це скаржником не спростовано, що наявна у позивача трудова книжка серії НОМЕР_1 від 27.12.1985 не є трудовою книжкою колгоспника, і в ній міститься запис, що позивач працював за договором, а не як член колгоспу.
Отже, за відсутності доказів, що позивач у вказаний вище період був прийнятий у члени колгоспу «Перше травня», є помилковим висновок пенсійного органу про необхідність інформації про встановлений та вироблений мінімум трудової участі в громадському господарстві як умови для зарахування цього періоду до страхового стажу позивача.
Крім того, суд апеляційної інстанції зауважує, що трудова книжка заповнювалась роботодавцем і на працівника не покладено обов'язок перевірки правильності її заповнення. Працівник не може нести відповідальність за правильність записів у його трудовій книжці. Певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а, від 04 вересня 2018 року у справі №423/1881/17.
Відтак, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки трудова книжка позивача містить всі необхідні записи про періоди роботи з 30.07.1988 по 31.08.1989, це є достатньою підставою для зарахування цього періоду роботи позивача до страхового стажу.
Стосовно не зарахування пенсійним органом страхового стажу позивача періоду роботи з 06.01.1998 по 16.11.2004 в ТзОВ «Люкас», оскільки відсутні дані в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, суд апеляційної інстанції зазначає, що вказані обставини не можуть бути підставою для не зарахування періоду роботи позивача, трудова діяльність якого підтверджена належним чином змістом трудової книжки серії НОМЕР_1 від 27.12.1985.
Основами законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначено, що загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом (далі - роботодавець), громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.
Одним із видів загальнообов'язкового державного соціального страхування є пенсійне страхування (ст.4 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування).
Відповідно до ст.6 Основ застрахованою є фізична особа, на користь якої здійснюється загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Коло осіб, які можуть бути застрахованими за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, визначається цими Основами та іншими законами, прийнятими відповідно до них.
Страхувальниками за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням є роботодавці та застраховані особи, якщо інше не передбачено законами України.
Відповідно до ч.1 ст.7 Основ загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню підлягають, зокрема, особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту): а) на підприємствах, в організаціях, установах незалежно від їх форм власності та господарювання; б) у фізичних осіб.
За визначенням, наведеним в ст.1 Закону №1058-IV страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, кошти, сплачені за договором про добровільну сплату страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування; страхування відповідно до цього Закону.
Відповідно до ч.1 ст.8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку.
Виходячи з наведеного вище правового регулювання в контексті спірних відносин, а також приймаючи до уваги, що обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника (роботодавця), суд апеляційної інстанції вважає, що відсутність інформації в індивідуальних відомостях про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу позивача періоду його роботи з 06.01.1998 по 16.11.2004 в ТзОВ «Люкас».
Висновки суду також узгоджуються з висновками Верховного Суду в постановах від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, від 27.02.2019 у справі № 638/5795/17, від 31.10.2019 у справі № 683/1814/16-а, що внаслідок невиконання страхувальником обов'язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві. При цьому, Верховний Суд не досліджував питання чи нараховувались позивачам у цих справах, але не сплачувались страхувальниками страхові внески. Сплата страхувальником страхових внесків до Пенсійного фонду України є кінцевим етапом, якому передує нарахування страхового внеску. Зважаючи на те, що обов'язок щодо сплати страхового внеску так і обов'язок по його нарахуванню покладено саме страхувальника (роботодавця), а отже і відповідальність за ненарахування страхового внеску покладено також на страхувальника. Таким чином, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання страхувальником свого обов'язку щодо належного нарахування та сплати страхових внесків.
Відтак, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для зарахування до страхового стажу позивача спірного періоду з 06.01.1998 по 16.11.2004.
Підсумовуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що рішення пенсійного органу від 18.11.2024 №092250006083 є протиправним та підлягає скасуванню.
Судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Передбачені ст.317 КАС України підстави для зміни або скасування рішення суду першої інстанції відсутні.
Керуючись ст. 311, 315, 316, 321, 322, 327, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року у справі № 160/32030/24 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили відповідно до ст.325 КАС України, може бути оскаржена до касаційного суду у випадках та строки, встановлені ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий - суддя І.Ю. Добродняк
суддя Я.В. Семененко
суддя А.В. Суховаров