08 вересня 2025 року м. Дніпросправа № 160/34209/24
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Добродняк І.Ю. (доповідач),
суддів: Семененка Я.В., Суховарова А.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2025 року
у справі № 160/34209/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області
про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області №69 від 12.12.2024 про скасування дозволу на імміграцію в Україну, виданого громадянину Вірменії ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області поновити дію посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 15.04.2009, що видана громадянину Вірменії ОСОБА_1 .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 07.03.2007 позивач перебував у зареєстрованому шлюбі з громадянкою України, від шлюбу у позивача з громадянкою України ОСОБА_2 народилась донька ОСОБА_3 . На підставі зазначеного позивачу надано дозвіл на імміграцію з терміном дії - безстроково. В свою чергу, рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 23.06.2008 шлюб між позивачем та ОСОБА_2 розірваний, а рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 23.10.2013 позивач позбавлений батьківських прав відносно неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 . Однак позивач зазначає, що з 2011 року позивач перебував у цивільному шлюбі з громадянкою України - ОСОБА_4 та у позивача народився син - громадянин України ОСОБА_5 . Позивач вважає, що відповідачем прийнято безпідставне рішення про відкликання дозволу на імміграцію з підстав позбавлення позивача батьківських прав стосовно дитини, яка є громадянином України. Позивач наголошує, що він має законні підстави перебування на території України, оскільки його син ОСОБА_5 є громадянином України. Позивач також зауважив, що згідно з практикою ЄСПЛ, навіть якщо втручання в права за Конвенцією та Протоколами до неї може бути законним і мати легітимну мету, воно, однак, може не бути «необхідним в демократичному суспільстві», іншими словами, втручання в права може бути непропорційним легітимній меті, яка переслідувалася при здійсненні такого втручання.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2025 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області №69 від 12.12.2024 про відкликання дозволу на імміграцію в Україну;
Зобов'язано Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області розглянути заяву позивача про внесення змін до паспортного документу від 24.10.2024 та врахувати ту обставину, що позивач є батьком громадянина України - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з того, що позивачу надано дозвіл на імміграцію як батьку дитини - громадянина України, при цьому позивач позбавлений батьківських прав стосовно однієї дитини - громадянина України та не позбавлений батьківських прав стосовно другої дитини - громадянина України, а отже суд дійшов висновку, що у позивача не перестали існувати підстави для отримання дозволу на імміграцію та документування посвідкою на постійне проживання, що прямо передбачено чинним законодавством України.
Суд вважав, що оскаржуване рішення відповідача не відповідає критерію необхідності у демократичному суспільстві, оскільки для позивача та членів його сім'ї відкликання дозволу на імміграцію має наслідком повну зміну способу життя родини, в складі якої є неповнолітня дитина - громадянин України - ОСОБА_5 .
Суд зауважив, що аналіз обставин прийняття рішення №69 від 12.12.2024 про відкликання дозволу на імміграцію позивача дає підстави для висновку, що при його прийнятті порушено принцип «необхідності у демократичному суспільстві», про який наголошує Європейський суд з прав людини.
Враховуючи те, що право позивача, яке є складовою принципу верховенства права, було порушено, суд дійшов висновку про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області №69 від 12.12.2024 про відкликання дозволу на імміграцію в Україну. Суд врахував, що в даному випадку посвідка на постійне проживання, з огляду на скасування рішення про відкликання дозволу на імміграцію, не підлягає відкликанню. Таким чином, посвідка позивача на постійне проживання є чинною на строк її видачі, а тому позовні вимоги щодо зобов'язання відповідача поновити дію посвідки є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Разом з тим, суд вважав за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов'язати відповідача розглянути заяву позивача про внесення змін до паспортного документу від 24.10.2024 та врахувати ту обставину, що позивач є батьком громадянина України - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Скаржник вказує, що згідно п. 7 ч.1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію» дозвіл на імміграцію відкликається, якщо іммігрантом отримано дозвіл на імміграцію на підставі пункту 1 частини 3 ст.4 цього закону, якщо рішенням суду, яке набрало законної сили, його позбавлено батьківських прав стосовно дитини, яка є громадянином України. У разі відкликання дозволу на імміграцію відкликається також посвідка на постійне проживання, видана на підставі цього дозволу. Скаржник зауважує, що у 2009 році позивачу надано дозвіл на імміграцію у вигляді висновку та 15.09.2009 позивача документовано посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_2 безстроково. Однак, рішенням суду від 23.10.2013 у справі №200/11089/13 позивача позбавлено батьківських прав у відношенні ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , і це рішення суду набрало законної сили. Відтак, скаржник вважає, що у позивача перестали існувати підстави для отримання дозволу на імміграцію та документування посвідкою на постійне проживання відповідно до положень п. 7 ч.1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію», а отже спірне рішення відповідача є правомірним, видана на підставі цього рішення посвідка на постійне проживання вважається недійсною та підлягає вилученню. Відповідач також зауважує, що була здійснена всебічна перевірка інформації стосовно правомірності надання позивачу дозволу на імміграцію, а тому необхідності запрошення позивача для надання пояснень не було. Окрім того, відповідач вважає, що суд помилково вийшов за межі позовних вимог та зобов'язав відповідача розглянути заяву позивача про внесення змін до паспортного документу від 24.10.2024 та врахувати ту обставину, що позивач є батьком громадянина України - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Адміністративна справа розглянута апеляційним судом відповідно до ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, позивач є громадянином Республіки Вірменія, що підтверджується паспортом № НОМЕР_3 , виданим 20.08.2019.
20.03.2007 у позивача (громадянина Республіки Вірменія) та ОСОБА_2 (громадянки України) народилася донька ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 від 11.04.2007.
15.04.2009 ВГІРФО ГУ МВС України в Дніпропетровській області прийнято висновок щодо надання позивачу дозволу на імміграцію в Україну відповідно до п.1 ч.3 ст.4 Закону України «Про імміграцію».
15.04.2009 ГУ МВС України в Дніпропетровській області видано позивачу посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_1 з терміном дії - безстроково.
27.01.2012 у позивача (громадянина Республіки Вірменія) та ОСОБА_4 (громадянки України) народився син ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_5 від 21.02.2012.
23.10.2013 рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська у справі №200/11089/13-ц ОСОБА_1 позбавлено батьківських прав відносно його неповнолітньої дитини ОСОБА_3
10.10.2019 позивач звернувся до УСІОБГ Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області із заявою-анкетою №235804000 про обмін посвідки на постійне проживання у зв'язку з втратою посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1
18.10.2019 Головним управлінням Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області прийнято рішення про відмову в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання на підставі пп.10 п.62 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №321 від 25.04.2018 року, у зв'язку з тим, що позивач має певні майнові зобов'язання перед державою.
24.10.2024 позивач звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області із заявою про внесення змін до паспортного документу, а саме: проставити штамп про видачу посвідки на постійне проживання в Україні. Разом із даною заявою було надано, зокрема, копію посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 .
12.12.2024 Головним управлінням Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області складено висновок про відкликання дозволу на імміграцію в Україну громадянину Республіки Вірменія позивачу.
Даний висновок обґрунтований тим, що позивача позбавлено батьківських прав у відношенні ОСОБА_3 - громадянки України.
12.12.2024 Головним управлінням Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області прийнято рішення про відкликання дозволу на імміграцію в Україну №69 відповідно до п.7 ч.1 ст.12 Закону України «Про імміграцію».
Підставою прийняття такого рішення став той факт, що видана на підставі рішення про надання дозволу на імміграцію посвідка на постійне проживання НОМЕР_1 від 15.04.2009 відкликана відповідно до ч.2 ст.12 Закону України «Про імміграцію».
Не погоджуючись із таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Переглядаючи рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 1 Закону України від 07.06.2001 № 2491-III «Про імміграцію» імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання.
Дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.
Положеннями п.1 ч. 3 ст. 4 Закону № 2491-III визначено, що дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України.
Згідно п.7 ч.1 ст. 12 Закону № 2491-III дозвіл на імміграцію відкликається органом, що його надав, якщо зокрема іммігрантом отримано дозвіл на імміграцію на підставі пункту 1 частини третьої статті 4 цього Закону, якщо рішенням суду, яке набрало законної сили, його позбавлено батьківських прав стосовно дитини, яка є громадянином України.
Згідно ч.2 ст. 12 Закону №2491-ІІІ у разі відкликання дозволу на імміграцію відкликається також посвідка на постійне проживання, видана на підставі цього дозволу, у тому числі в порядку обміну.
Відповідно до положень ст. 13 Закону №2491-ІІІ центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, разом із рішенням про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання одночасно приймає рішення про примусове повернення. Копії рішень про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання і примірник рішення про примусове повернення протягом п'яти календарних днів з дня прийняття надсилаються рекомендованим листом особі, стосовно якої вони прийняті, або вручаються їй. Відкликана або визнана недійсною посвідка підлягає вилученню центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері захисту державного кордону.
Особа, стосовно якої прийнято рішення про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання, повинна виїхати з України протягом строку, визначеного рішенням про примусове повернення.
Якщо особа оскаржила рішення про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання до суду, виконання рішення про її примусове повернення призупиняється до набрання рішенням суду законної сили.
В спірному випадку спірне рішення №69 від 12.12.2024 про відкликання дозволу позивача на імміграцію в Україну прийнято Головним управлінням Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області відповідно до п.7 ч.1 ст.12 Закону України «Про імміграцію».
Позиція скаржника полягає в тому, що оскільки рішенням суду від 23.10.2013 у справі №200/11089/13 позивача позбавлено батьківських прав у відношенні ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , і це рішення суду набрало законної сили, то у позивача перестали існувати підстави для отримання дозволу на імміграцію та документування посвідкою на постійне проживання відповідно до положень п. 7 ч.1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію».
За встановлених у справі обставин суд апеляційної інстанції вважає, що приймаючи означене рішення №69 від 12.12.2024, відповідач не з'ясував всіх обставин, що мають значення для справи.
Згідно з частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони зокрема: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що згідно положень ст. 7 Закону України від 18.01.2001 № 2235-III «Про громадянство України» особа, батьки або один з батьків якої на момент її народження були громадянами України, є громадянином України. Особа, яка має право на набуття громадянства України за народженням, є громадянином України з моменту народження.
З матеріалів справи вбачається, що 27.01.2012 у позивача (громадянина Республіки Вірменія) та ОСОБА_4 (громадянки України) народився син ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_5 від 21.02.2012.
Отже, син позивача ОСОБА_5 є громадянином України з моменту народження. Доводи апеляційної скарги цей висновок суду не спростовують.
Таким чином, враховуючи, що позивачу надано дозвіл на імміграцію як батьку дитини - громадянина України, позивач на час прийняття відповідачем рішення про відкликання дозволу на імміграцію в Україну №69 від 12.12.2024 такого статусу не втратив, оскільки, як правильно зауважив суд першої інстанції, позивач позбавлений батьківських прав стосовно однієї дитини - громадянина України ОСОБА_3 та не позбавлений батьківських прав стосовно другої дитини - громадянина України ОСОБА_5 ,
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що навіть при позбавлені батьківських прав позивача у відношенні ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у позивача не перестали існувати визначені п.1 ч. 3 ст. 4 Закону № 2491-III підстави для отримання дозволу на імміграцію та документування посвідкою на постійне проживання, що прямо передбачено чинним законодавством України, а тому підстави для відкликання дозволу на імміграцію позивача згідно п.7 ч.1 ст. 12 Закону № 2491-III відсутні.
Також, суд апеляційної інстанції вважає правильним висновок суду першої інстанції, що відповідачем під час прийняття оскаржуваного рішення не дотримано принципу пропорційності, оскільки для позивача та членів його сім'ї відкликання дозволу на імміграцію має наслідком повну зміну способу життя родини, в складі якої є неповнолітня дитина - громадянин України - ОСОБА_5 .
Відтак, спірне рішення відповідача №69 від 12.12.2024 не відповідає критеріям, що визначені ч.2 ст. 2 КАС України, а отже це спірне рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції зауважує, що в адміністративному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин). Під час розгляду справи суд зв'язаний предметом і обсягом заявлених позивачем вимог.
Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постановах від 29.05.2018 у справі № 800/341/17 та від 12.11.2019 у справі № 9901/21/19 зазначила, що вказаний принцип знайшов своє відображення у частині другій статті 9 КАС України, якою визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до КАС України, у межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин, про захист яких вони просять, від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову (постанови Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 2-3632/11, від 15 липня 2019 року у справі № 235/499/17, від 30 жовтня 2019 року у справі № 390/131/18, від 01 квітня 2020 року у справі № 686/24003/18, тощо).
В даному випадку питання щодо розгляду заяви позивача про внесення змін до паспортного документу від 24.10.2024 не є складовою спірних відносин, які виникли в межах цієї справи, можуть бути предметом окремого спору, тому рішення про зобов'язання відповідача розглянути заяву позивача про внесення змін до паспортного документу від 24.10.2024 та врахувати ту обставину, що позивач є батьком громадянина України - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , прийняте судом першої інстанції без дотримання вимог, встановлених ч.2 ст.9 КАС України, тому в цій частині підлягає скасуванню відповідно до приписів ст. 317 КАС України.
Керуючись ст. 311, 315, 317, 321, 322, 327, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області задовольнити частково.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2025 року у справі № 160/34209/24 - скасувати в частині зобов'язання Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області розглянути заяву ОСОБА_1 про внесення змін до паспортного документу від 24.10.2024 та врахувати ту обставину, що ОСОБА_1 є батьком громадянина України - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2025 року у справі № 160/34209/24 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили відповідно до ст.325 КАС України, може бути оскаржена до касаційного суду у випадках та строки, встановлені ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий - суддя І.Ю. Добродняк
суддя Я.В. Семененко
суддя А.В. Суховаров