Головуючий І інстанції: І.С. Шевяков
08 вересня 2025 р. Справа № 440/15882/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Ральченка І.М.,
Суддів: Катунова В.В. , Подобайло З.Г. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19.03.2025, по справі № 440/15882/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Полтавській області
про скасування податкового повідомлення-рішення,
ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив суд:
- визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення № 1246154-2413-1620-UА53060230000098362 від 26.06.2024, яким визначено податкове зобов'язання за платежем: Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізособами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості за податковий період 2023 рік у розмірі 31 002,03 грн.;
- визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення № 1246152-2413-1620-UА53040110000034949 від 26.06.2024, яким визначено податкове зобов'язання за платежем: Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізособами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості за податковий період 2023 рік у розмірі 28709,50 грн.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду 19.03.2025 задоволено позов.
Податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Полтавській області від 26.06.2024 №1246154-2413-1620-UА53060230000098362, №1246152-2413-1620-UА53040110000034949 визнано протиправними та скасовано.
Відповідач, не погоджуючись з рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції з підстав порушення судом норм матеріального та процесуального права та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування вимог зазначав про неврахування судом першої інстанції того, що застосування підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі якщо власниками об'єктів промисловості є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об'єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду). Разом з тим, судом у даній справі не встановлено, чи використовує позивач належне йому нежитлове приміщення за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).
На підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження, у зв'язку з чим фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Як встановлено судовим розглядом, ОСОБА_1 є власником частини будівлі складу будматеріалів загальною площею 571,1 кв.м, що складає 13/50 частини комплексу будівлі яйцебази, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на яку позивач набув на підставі договору купівлі-продажу від 18.10.2006, укладеного з Миргородською районною спілкою споживчих товариств.
Відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, право власності позивача на цей об'єкт зареєстровано 08.06.2010, номер запису 229784711.
26.06.2024 ГУДПС в Полтавській області сформовано та надіслано позивачу податкове повідомлення-рішення №1246154-2413-1620-UА53060230000098362, яким ОСОБА_1 визначено податкове зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості 18010300 за 2023 рік на площу 578,40 кв.м у розмірі 31002,03 грн.
На підставі договору купівлі-продажу від 04.05.2005, посвідченого приватним нотаріусом Хорольського районного нотаріального округу Рибкою К.О. та зареєстрованого в реєстрі за № 936 у власності ОСОБА_1 перебувало 3/50 частини нежитлової будівлі магазину " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", загальна площа якого 1714,0 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , право власності на яку позивач набув.
Відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, право власності позивача на цей об'єкт зареєстровано 12.05.2005, номер запису 1018597.
21.11.2006 ОСОБА_1 отримано дозвіл на виготовлення проектно-кошторисної документації на добудову торгівельного залу до магазину "Кооператор" по АДРЕСА_2 , що підтверджується рішенням Хорольської міської ради від 21.11.2006 № 430.
Після добудови площа належної ОСОБА_1 частини нежитлової будівлі склала 485,1 кв.м. та була виділена в окремий об'єкт нерухомого майна - магазин "Торговий дім".
26.06.2024 ГУДПС в Полтавській області сформовано та надіслано позивачу податкове повідомлення-рішення №1246152-2413-1620-UА53040110000034949, яким ОСОБА_1 визначено податкове зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості 18010300 за 2023 рік на площу 1714,00 кв.м у розмірі 28709,50 грн.
Позивач, не погоджуючись із прийнятими контролюючим органом рішеннями, звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з наявності усіх умов для застосування підпункту "є" підпункту 266.2.2 статті 266 ПК України та користування ОСОБА_1 податковою пільгою у вигляді звільнення від оподаткування власника будівлі промисловості. Стосовно податкового повідомлення-рішення № 1246152-2413-1620-UА53040110000034949 від 26.06.2024 суд першої інстанції зазначив про те, що рішення прийнято відповідачем на підставі невірних вихідних даних та без урахування всіх фактичних обставин справи.
Колегія суддів за результатами перегляду рішення суду першої інстанції, зазначає наступне.
Відповідно до частини другої ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України (далі - ПК України).
Згідно пункту 36.1 статті 36 Податкового кодексу України (далі - ПК України в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин), податковим обов'язком є обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.
Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 № 71-VIII запроваджено новий місцевий податок, а саме - податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок, податок на майно, відмінне від земельної ділянки, та плата за землю.
Статтею 265 ПК України визначено, що податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.
Підпунктом 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 ПК України встановлено, що платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Об'єктом оподаткування згідно пп. 266.2.1 п. 266.1 ст.266 ПК України, є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Підпунктами 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України передбачено, що базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Отже, за загальним правилом, об'єкти житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх частки, які перебувають у власності фізичних осіб, є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Згідно із статтею 10 ПК України податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є місцевим податком.
Відповідно до підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Відповідно до норм п. п. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПК України об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Так, стосовно податкового повідомлення-рішення №1246152-2413-1620-UА53040110000034949 від 26.06.2024 колегія суддів зазначає наступне.
Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 податковим органом визначено податкове зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості 18010300 за 2023 рік на площу 1714,00 кв.м у розмірі 28709,50 грн (а.с. 37).
Відповідно до вказаного податкового повідомлення-рішення об'єктом оподаткування у даному випадку є нежитлова будівля, розташована за адресою: АДРЕСА_2 площею 1714 кв.м. (реєстраційний номер нерухомого майна 1018597).
Разом з тим, у ході судового розгляду встановлено, що ОСОБА_1 починаючи з 12.05.2005 на праві власності належало 3/50 частини приміщення від загальної площі 1714,0, що становить 102,84 кв. м (1714 / 50 х 3).
21.11.2006 ОСОБА_1 отримано дозвіл на виготовлення проектно-кошторисної документації на добудову торгівельного залу до магазину "Кооператор" по вул. Шевченка, 34, що підтверджується рішенням Хорольської міської ради від 21.11.2006 № 430.
Після добудови площа належної ОСОБА_1 частини нежитлової будівлі склала 485,1 кв.м. та була виділена в окремий об'єкт нерухомого майна - магазин "Торговий дім", що підтверджується актом готовності об'єкта до експлуатації від 18.12.2009 (а.с. 28-31), свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 25.02.2010 (а.с. 33), витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №25413129 від 25.02.2010 (а.с. 34).
Довідкою КП "Лубенське міжрайонне бюро технічної інвентаризації" від 20.11.2024 № 2308 підтверджено, що 3/50 частини об'єкта нерухомого майна виділено в самостійну одиницю після реконструкції згідно свідоцтва про право власності від 25.02.2010, виданого виконавчим комітетом Хорольської міської ради.
Повідомлено, що при реєстрації права власності на нежитлове приміщення магазину "Торговий дім" виникло задвоєння реєстрації права власності. Технічної можливості виправити помилку КП "Лубенське міжрайонне бюро технічної інвентаризації" не має в зв'язку з тим що КП "Лубенське МБТІ" з 29.12.2012 відключене від реєстру речових прав (а.с. 35).
Таким чином, площа належної ОСОБА_1 на праві власності частини нежитлової будівлі склала 485,1 кв.м., при цьому, право власності ОСОБА_1 на нежитлову будівлю площею 1714 кв.м, яка визначена податковим органом об'єктом оподаткування відповідно до податкового повідомлення-рішення №1246152-2413-1620-UА53040110000034949 від 26.06.2024 належним чином не підтверджено.
З огляду на наведене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що податкове повідомлення-рішення №1246152-2413-1620-UА53040110000034949 від 26.06.2024 прийняте щодо об'єкта оподаткування площею 1714 кв.м, який станом на 2023 рік не належав на праві власності позивачу, у зв'язку з чим є протиправним та підлягає скасуванню.
Стосовно податкового повідомлення-рішення №1246154-2413-1620-UА53060230000098362, яким ОСОБА_2 визначено податкове зобов'язання за платежем "Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості 18010300" за 2023 рік на площу 578,40 кв.м у розмірі 31002,03 грн., колегія суддів зазначає наступне.
Так, Законом України від 16.01.2020 № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» внесені зміни до підпункту «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, відповідно до яких: не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, будівлі промисловості, віднесені до групи «Будівлі промислові та склади» (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб'єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.
Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою ДК 009:2010, згідно з яким процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях B "Добувна промисловість та розроблення кар'єрів", C "Переробна промисловість", D "Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря", E "Водопостачання; каналізація, поводження з відходами" та F "Будівництво". Промисловість у розумінні економічної теорії це провідна галузь господарства, яка об'єднує підприємства, що виробляють електроенергію, знаряддя праці, предмети побуту, забезпечує потреби в паливі, сировині, матеріалах та різноманітних товарах.
Отже, застосування підпункту 266.2.2 «є» пункту 266.2 статті 266 ПК України можливо у разі, якщо власниками об'єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, у тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об'єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду). Тому, за умови, що об'єкт нерухомості який належить, зокрема, фізичній особі, використовується у господарській діяльності такої особи (з урахуванням виду діяльності по КВЕД), за функціональним призначенням щодо промислового виробництва, вказане і є підставою для застосування вимог підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.
Наданням пільги щодо сплати податку, звільненням від сплати податків, держава має на меті встановлення певного рівня соціального або економічного захисту відповідної категорії платників податків.
Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в даному випадку підпункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об'єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.
Функціональне призначення об'єкта, який звільняється від оподаткування, яким є предмет - будівля промисловості (вид нежитлової нерухомості), є фактично визначальною родовою ознакою, оскільки не є об'єктом оподаткування саме будівлі промисловості, тобто будівлі, які використовуються для виготовлення промислової продукції будь-якого виду.
Варто зазначити, що пп. «є» пп.266.2.2. п. 266.2 ст. 266 ПК України вказаний пункт підлягає застосуванню за умов:
- наявності у платника податку у власності будівель промисловості, віднесених до групи «Будівлі промислові та склади» (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000;
- використання таких будівель за призначенням у господарській діяльності суб'єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010;
- відсутність відомостей щодо передачі власниками будівель промисловості в оренду, лізинг, позичку.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.04.2024 у справі № 600/4115/22-а.
Наказом Держстандарту України від 17.08.2000 №507 затверджено Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000.
Об'єктами класифікації в Державному класифікаторі будівель та споруд (ДК БС) є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.
Будівлі класифікуються за їх функціональним призначенням. Будівлі, що використовуються або запроектовані для декількох призначень (комбіноване житло, готель і контора), повинні бути ідентифіковані за однією класифікаційною ознакою відповідно до головного призначення.
Згідно з Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженим наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 №507, до групи 125 "Будівлі промислові та склади" віднесено клас 1251 - "Будівлі промисловості", який у свою чергу включає підкласи: 1251.1"Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості", 1251.2"Будівлі підприємств чорної металургії", 1251.3"Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості", 1251.4"Будівлі підприємств легкої промисловості", 1251.5"Будівлі підприємств харчової промисловості", 1251.6"Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості", 1251.7"Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості", 1251.8"Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості", 1251.9"Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне"; та клас 1252 - "Резервуари, силоси та склади", що включає резервуари та ємності, резервуари для нафти та газу, силоси для зерна, цементу та інших сипких мас, холодильники та спеціальні склади. Цей клас включає також складські майданчики.
Як встановлено судовим розглядом, позивач є власником частини будівлі складу будматеріалів загальною площею 571,1 м2, що складає 13/50 частини комплексу будівлі яйцебази, яка знаходиться за адресою: м. Миргород, вул. Багачанська, 34, що підтверджується договором купівлі-продажу від 18.10.2006, укладеним з Миргородською районною спілкою споживчих товариств (а.с. 9).
Таким чином, нежитлове приміщення, частина якого перебуває у власності позивача, а саме 13/50 частин будівлі складу будматеріалів належить до будівель промисловості, віднесених до групи "Будівлі промислові та склади" (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000.
При цьому, сама по собі специфіка об'єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме статусу будівлі промисловості, не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування.
Обираючи за вихідне поняття "промисловість", у зв'язку з яким застосовується аналізована податкова пільга, законодавець пов'язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм, в яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.01.2025 у справі № 500/4582/22.
У ході судового розгляду встановлено, що відповідно до витягів з ЄДР станом на 28.03.2023 основним видом економічної діяльності за КВЕД був: 47.19 Інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах (а.с. 6-7), що свідчить про те, що основний вид діяльності позивача у 2023 належить до групи G.
Водночас, наявними у матеріалах справи документами не підтверджується факт здійснення ФОП ОСОБА_1 виробничої діяльності упродовж 2023 року.
До документів, що підтверджують факт здійснення вищевказаної господарської діяльності належать, зокрема але не виключно, документи складського зберігання, договори поставки та/або купівлі-продажу товарів, первинні документи складені на їх виконання, договори поставки та/або продажу сировини та виготовленої позивачем продукції.
Натомість надані позивачем договори підряду від 16.01.2023, від 18.04.2023, від 07.08.2023 та від 02.11.2023 та акти здачі-приймання виконаних робіт від 25.01.2023, від 27.04.2023, від 14.08.2023 та від 02.11.2023 не підтверджують використання позивачем у цей період належного йому нежитлового приміщення частини будівлі загальною площею 571,1 м2, що складає 13/50 частини комплексу будівлі яйцебази, за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).
З огляду на викладене вище, колегія суддів доходить висновку про відсутність у позивача у 2023 році усіх визначених законом умов, за яких належна йому нежитлова нерухомість, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , може бути виключена з числа об'єктів оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, відповідно до пп. "є" пп. 266.2.2 ст. 266 ПК України.
Отже, факт наявності у позивача об'єкта нерухомого майна, відмінного від земельної ділянки, за встановлених судом обставин невикористання його за функціональним призначенням свідчить про правомірність нарахування податковим органом грошових зобов'язань за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізособами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, за податковий період 2023 року.
Стосовно наданого позивачем дубліката чека, який на його думку підтверджує обставини здійснення позивачем господарської діяльності у належному йому нежитловому приміщенні частини будівлі складу будматеріалів за адрксою: АДРЕСА_1 , колегія суддів зазначає наступне.
Так, відповідно до вказаного платіжного документу у призначенні платежу зазначено: борг 500 грн. залишок від загальної суми 4500 грн. за послуги облаштування забору та фірточки відповідно до договору від 21.04.2021.
Втім, колегія суддів зазначає, що зазначений дублікат чека не підтверджує факт використання нежитлової нерухомості, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 за функціональним призначенням, крім того, не стосується податкового періоду, за який податковим повідомленням-рішенням від 26.06.2024 № 1246154-2413-1620-UА53060230000098362 ОСОБА_2 визначено податкове зобов'язання, а саме за 2023 рік, оскільки свідчить про сплату боргу, який утворився у зв'язку з оплатою не в повному обсязі наданих позивачем послуг відповідно до договору від 21.04.2021.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для скасування податкового повідомлення-рішення № 1246154-2413-1620-UА53060230000098362 від 26.06.2024.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Полтавській області від 26.06.2024 № 1246154-2413-1620-UА53060230000098362, із ухваленням в цій частині нової постанови про відмову у задоволенні позову.
В іншій частині оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, у зв'язку з чим підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 317, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області - задовольнити частково.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19.03.2025 по справі № 440/15882/24 скасувати в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Полтавській області № 1246154-2413-1620-UА53060230000098362 від 26.06.2024.
Ухвалити в цій частині нову постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити.
В іншій частині рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19.03.2025 по справі № 440/15882/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І.М. Ральченко
Судді В.В. Катунов З.Г. Подобайло