08 вересня 2025 р.Справа № 592/8921/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Ральченка І.М. , Чалого І.С. ,
за участю секретаря судового засідання Кіт Т.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 24.06.2025, головуючий суддя І інстанції: Корольова Г.Ю., повний текст складено 24.06.25 по справі № 592/8921/25
за позовом ОСОБА_1
до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2
про адміністративне правопорушення та закриття провадження у справі
ОСОБА_1 звернувся до Ковпаківського районного суду м. Суми з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якій просить суд скасувати постанову СУ №147/2025 від 18.01.2025 про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у вигляді штрафу в сумі 25500 грн за порушення ч.3 ст.210-1 КУпАП, а провадження у справі закрити.
Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 24.06.2025 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 24.06.2025 та прийняти постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що 18.01.2025 при зупинці працівниками ІНФОРМАЦІЯ_3 , позивачем на їх вимогу надано тимчасове посвідчення військовозобов'язаного № НОМЕР_1 від 06.06.2002, виданого на ім'я ОСОБА_1 , копії свідоцтва про народження трьох неповнолітніх дітей позивача, витяг №125793-27052024 з Єдиного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів від 27.05.2024 та паспорт громадянина України на ім'я ОСОБА_2 . Переглянувши всі надані позивачем документи, працівники ІНФОРМАЦІЯ_4 запропонували проїхати до приміщення ІНФОРМАЦІЯ_5 , для написання заяви про отримання відстрочки з підстав, передбачених п.3 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку». Вказує, що в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_3 , без наявності на то законних підстав, замість надання можливості для написання заяви про отримання відстрочки, без з'ясування всіх обставин справи, начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 підполковником ОСОБА_3 складено постанову про адміністративне правопорушення серії СУ №147/2025 від 18.01.2025, передбачене ч.3 ст.210-1 КУпАП. Звертає увагу, що позивач відмовився від проходження ВЛК за наявними підставами та правом позивача, передбаченим пунктом 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист». Зауважує, що до 05.06.2025 мав право зібрати документи для проходження повторного медичного огляду з метою встановлення придатності до військової служби та самостійного звернення для отримання направлення для повторного проходження ВЛК. Стверджує, що є батьком, на утриманні якого перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, а саме: батьком ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_6 , батьком ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_7 та батьком ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_7 . Відповідно до витягу з наказу Мінекономіки №17446 від 17.11.2023 про бронювання військовозобов'язаного, ОСОБА_1 надано відстрочку і (заброньовано) на 6 місяців до 16.05.2024, як начальнику відділення поштового зв'язку Державного підприємства AT «Укрпошта». Відповідно до витягу №125793-27052024 з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів дані позивачем оновлено вчасно, тому вимоги Закону позивачем порушено не було. Наголошує про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки судом не надано позивачу можливості надати відповідь на відзив на позовну заяву.
Учасники по справі не скористались правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст.304 КАС України.
Відповідно до ст.268 КАС України у справах, визначених, зокрема ст.286 КАС України, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності - кур'єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв'язку. Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду. Неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
ОСОБА_1 та ІНФОРМАЦІЯ_8 отримали копії ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду, судову повістку та апеляційну скаргу, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронних листів та повідомленнями про вручення поштового відправлення.
Також, ОСОБА_1 про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлений за номером телефону, що підтверджується телефонограмою.
Судом оприлюднено на веб-порталі судової влади України відповідну ухвалу про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду.
ІНФОРМАЦІЯ_9 подав до суду клопотання про розгляд справи без участі представника відповідача. Просить суд залишити апеляційну скаргу позивача без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст. 229 КАС України.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 , як начальнику відділення зв'язку поштового/ВПЗ ІНФОРМАЦІЯ_10 , відповідно до наказу Мінекономіки №17446 від 17.11.2023 надано відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації строком на 06 місяців до 16.05.2024.
18.01.2025 при зупинці працівниками ІНФОРМАЦІЯ_3 , позивачем на їх вимогу надано тимчасове посвідчення військовозобов'язаного № НОМЕР_1 від 06.06.2002, виданого на ім'я ОСОБА_1 , копії свідоцтва про народження трьох неповнолітніх дітей позивача, витяг №125793-27052024 з Єдиного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів від 27.05.2024 та паспорт громадянина України на ім'я ОСОБА_2 , що не заперечується сторонами по справі.
Як зазначає позивач, переглянувши всі надані ним документи, працівники ІНФОРМАЦІЯ_4 запропонували проїхати до приміщення ІНФОРМАЦІЯ_5 , для написання заяви про отримання відстрочки з підстав, передбачених п.3 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку».
У журналі реєстрації направлень на військову-лікарську комісію, виданих резервістам та військовозобов'язаним для проходження медичного огляду ІНФОРМАЦІЯ_1 , міститься відмітка, що 18.01.2025 ОСОБА_1 відмовився від отримання направлення на ВЛК з метою визначення ступеня придатності військовозобов'язаного до військової служби.
У поданій заяві на ім'я начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 18.01.2025, ОСОБА_1 відмовився від проходження ВЛК у зв'язку з тим, що треба розвести 2 тони курки, яка заморожена та може зникнути, а потім згоден.
18.01.2025 начальник ІНФОРМАЦІЯ_3 полковник ОСОБА_7 у присутності ОСОБА_1 виніс постанову серії СУ №147/2025 про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП та наклав адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 25500 грн.
Зі змісту вказаної постанови вбачається, що у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_3 18.01.2025 о 12:45 виявлено, що ОСОБА_1 відмовився від проходження військово-лікарської комісії, що підтверджується витягом із журналу, письмовими поясненнями ОСОБА_1 щодо мотивів відмови, чим порушив абз.4 ч.1 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», в особливий період, та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст.210-1 КУпАП. Постанова містить підпис ОСОБА_1 про отримання ним 18.01.2025 копії цієї постанови, власноруч написане «не згоден».
Не погодившись з накладенням адміністративного стягнення, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем доведено правомірність прийнятого ним рішення, а тому оскаржувана постанова відповідача не підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі.
Колегія суддів не погоджується з даним висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову, виходячи з наступного.
Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок діяльності органів державної влади, їх посадових осіб, уповноважених складати протоколи про адміністративні правопорушення, розглядати справи про такі правопорушення та притягати винних осіб до адміністративної відповідальності за їх вчинення, регулюється Кодексом України про адміністративні правопорушення (далі по тексту - КупАП; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно зі ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданим заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності.
Відповідно до ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до ст.210-1 КУпАП України адміністративна відповідальність настає за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Частиною 3 ст.210-1 КУпАП України передбачено відповідальність за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період.
Вказана норма є бланкетною, при її застосуванні необхідно використовувати законодавчі акти, які визначають правила військового обліку та запровадження в Україні особливого періоду.
За змістом ст.1 Закону України «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Особливий період в Україні розпочався з 17.03.2014, коли було оприлюднено Указ Президента України від 17.03.2014 №303/2014 «Про часткову мобілізацію».
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 в Україні введено воєнний стан, який триває до теперішнього часу.
Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Відповідно до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» Кабінет Міністрів України затвердив Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Відповідно до ст.235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Нормами п.п. 12, 13 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154 (далі по тексту - Положення №154) передбачено, що керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки має право, зокрема, розглядати справи про адміністративні правопорушення, визначені статтею 235 Кодексу України, і накладати адміністративні стягнення та визначати функціональні (посадові) обов'язки підлеглого йому особового складу.
Отже, саме на ІНФОРМАЦІЯ_9 як орган, який уповноважений розглядати справи про адміністративне правопорушення відповідальність за яке передбачена ст.210-1 КУпАП покладено обов'язок щодо встановлення всіх фактичних обставин та дотримання процедури розгляду, визначеної ст.278 КУпАП.
Нормами абз.3 ч.10 ст.1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» вбачається, що громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно.
Частиною 1 статті 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено, що організація і порядок проведення мобілізаційної підготовки та мобілізації визначаються цим Законом, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.
Пунктами 68, 80 «Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 (далі по тексту - Порядок №560), передбачений порядок медичного огляду військовозобов'язаних та резервістів.
За приписами п.69 Порядку №560 резервісти та військовозобов'язані, які в мирний час були призначені на комплектування військових частин (установ) з врученням мобілізаційних розпоряджень під час мобілізаційного розгортання Збройних Сил та інших військових формувань, призиваються на військову службу під час мобілізації, на особливий період за результатами раніше пройдених медичних оглядів та їх опитування про наявність або відсутність скарг на стан здоров'я. Резервісти або військовозобов'язані, у яких відсутні скарги на стан здоров'я, на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду не направляються.
Особи, які не проходили медичний огляд, або в яких закінчився строк дії рішення (постанови) про придатність до військової служби, або які були визнані обмежено придатними та не проходили повторний медичний огляд з метою визначення їх придатності до військової служби (за винятком тих, які визнані в установленому порядку особами з інвалідністю) направляються на військово-лікарську комісію.
Громадяни України, які перебувають на військовому обліку та з набранням чинності Указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, прибули до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для уточнення своїх облікових даних (адреси місця проживання, номерів засобів зв'язку, адреси електронної пошти (за наявності) та інших персональних даних), можуть бути направлені на медичний огляд шляхом вручення їм повісток за наявності підстав для проходження медичного огляду відповідно до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів (зокрема у разі відсутності дійсного рішення військово-лікарської комісії про ступінь придатності військовозобов'язаного до військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період та/або під час дії правового режиму воєнного стану та/або наявності інших підстав, передбачених законодавством), а також направлені на такий огляд у разі, коли такі громадяни самостійно виявили бажання пройти медичний огляд.
Відповідно до пункту 74 Порядку №560 проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, резервістам та військовозобов'язаним, які підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, за рішенням керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки видається направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду за формою згідно з додатком 11. При цьому особам віком до 45 років видається направлення щодо визначення їх придатності до проходження військової служби у десантно-штурмових військах, силах спеціальних операцій, морській піхоті. Направлення реєструється в журналі реєстрації направлень на військово-лікарську комісію за формою згідно з додатком 12 та видається резервісту та військовозобов'язаному під особистий підпис. Під час вручення направлення резервістам та військовозобов'язаним під особистий підпис доводяться вимоги законодавства щодо відповідальності громадян за ухилення від військової служби під час мобілізації, у тому числі за ухилення від проходження медичного огляду за направленням районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, та строк завершення медичного огляду.
Направлення на медичний огляд ВЛК, обов'язкове до виконання.
Згідно з п.3 ч.1 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» громадяни зобов'язані проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.
Обов'язок проходити медичний огляд підтверджений абз.4 ч.10 ст.1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», де вказано, що громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно.
Аналіз вищенаведених норм дає можливість дійти висновку, що відмова від проходження медичного огляду ВЛК суперечить чинному законодавству, а проходження медичного огляду ВЛК є не правом, а обов'язком військовозобов'язаного, за порушення якого може наставати відповідальність.
Відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Зі змісту постанови по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративне правопорушення СУ №147/2025 від 18.01.2025, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 полковником ОСОБА_8 відносно ОСОБА_1 , вбачається, що у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_3 18.01.2025 о 12:45 виявлено, що ОСОБА_1 відмовився від проходження військово-лікарської комісії, що підтверджується витягом із журналу, письмовими поясненнями ОСОБА_1 щодо мотивів відмови, чим порушив абз.4 ч.1 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», в особливий період, та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст.210-1 КУпАП.
Позивач, заперечуючи правомірність постанови СУ №147/2025 від 18.01.2025, стверджував, що зобов'язання військовозобов'язаного з'явитися для проходження медичного огляду, виникає після отримання ним відповідної повістки у встановленому Законом порядку. Однак, в матеріалах справи відсутні дані про вручення позивачу повістки про необхідність з'явитись для проходження медичного огляду, виданої ІНФОРМАЦІЯ_9 .
Також позивач звернув увагу, що подав на ім'я начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 заяву від 18.01.2025, в якій зазначив про відмову від проходження ВЛК у зв'язку з тим, що треба розвести 2 тони курки, яка заморожена та може зникнути, але потім згоден пройти ВЛК. Тобто, позивач не відмовлявся від проходження ВЛК.
Другим апеляційним адміністративним судом витребувано у ІНФОРМАЦІЯ_1 належним чином завірені копії матеріалів справи про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП.
У відповідь на запит суду, ІНФОРМАЦІЯ_9 надав завірені матеріали справи про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП.
В результаті дослідження вказаних матеріалів, колегією суддів встановлено, що останні не містять належних документів, які підтверджують направлення позивача на медичний огляд, матеріали справи не містять ані повістки, ані направлення на проходження медичного огляду.
Таким чином, відповідач не довів факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП, а саме, порушення абз.4 ч.1 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», в особливий період.
Більше того, позивач заявляв, що не відмовляється пройти ВЛК, однак, йому потрібно розвести товар. Проте, матеріали справи про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП не містять даних про розгляд вказаної заяви.
За таких обставин, відповідач, ухвалюючи спірну постанову, всупереч імперативних вимог статей 7, 9, 247, 251, 252 тощо КУпАП, не дослідив обставини справи, не встановив наявність складу адміністративного правопорушення, не зібрав доказів на підтвердження власної позиції щодо допущення позивачем інкримінованого правопорушення, зокрема, які були наявні у розпорядженні самого відповідача.
За приписами ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Однак, у ході судового розгляду справи ІНФОРМАЦІЯ_9 , як суб'єктом владних повноважень, всупереч положенням ч.2 ст.77 КАС України, не доведено наявності у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210-1 КУпАП, оскаржувана постанова відповідачем прийнята не в спосіб, який передбачений нормами КУпАП та необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а тому є неправомірною та підлягає скасуванню.
За цим, колегія суддів вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими.
Суд першої інстанції наведені обставини не врахував, у зв'язку з чим дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
З урахуванням вищенаведеного, інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Відповідно до ч.1 ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Згідно з ч.2 ст.317 КАС України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, та неправильно застосував норми матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому апеляційну скаргу позивача слід задовольнити. Рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог.
Щодо розподілу судових витрат, колегія суддів зазначає наступне.
Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи (ч.1 ст. 132 КАС України).
Згідно з ч.ч. 1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Частиною 6 ст.139 КАС України передбачено, що, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Питання щодо справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначені Законом України «Про судовий збір».
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно зі ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024 прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлено у розмірі 3028 гривень.
Відповідно до пп.2 п.3 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання апеляційної скарги на рішення суду судовий збір сплачується у розмірі 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги, але не більше 15 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
При визначенні розміру ставки судового збору, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви про оскарження постанови про адміністративне правопорушення застосуванню підлягають положення ч.5 ст.4 Закону України «Про судовий збір» (за висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 18.03.2020 у справі №543/775/17), відповідно до яких ставка судового збору складає 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Отже, розмір судового збору, що підлягав сплаті при зверненні до суду першої інстанції з даним позовом становить 605,60 грн (3028,00 грн х 0,2).
Разом з тим, розмір ставки судового збору за подання даної апеляційної скарги на рішення суду складає 908,40 грн = (150% від 605,60 грн).
Судом встановлено, що позивачем сплачено судовий збір за подання адміністративного позову у розмірі 605,60 грн, що підтверджується квитанцією від 26.05.2025 №88, та за подання апеляційної скарги - у розмірі 1514,00 грн, що підтверджується квитанцією від 30.06.2025 №53.
Отже, позивачем сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги у більшому розмірі, ніж встановлено Законом України «Про судовий збір».
Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України «Про судовий збір» судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України.
Згідно з п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Відповідно до ч.2 ст.7 Закону України «Про судовий збір» у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.
Таким чином, позивач не позбавлений права звернутись до суду із клопотанням про повернення надміру сплаченого судового збору у розмірі 605,60 грн.
Отже, враховуючи вимоги ст.139 КАС України, підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги у загальному розмірі 1514,00 грн.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу задовольнити.
Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 24.06.2025 по справі № 592/8921/25 скасувати.
Прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.
Скасувати постанову по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративне правопорушення СУ №147/2025 від 18.01.2025, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 полковником ОСОБА_8 відносно ОСОБА_1 та закрити справу про адміністративне правопорушення.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги у загальному розмірі 1514,00 грн.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло
Судді(підпис) (підпис) І.М. Ральченко І.С. Чалий