08 вересня 2025 року Справа № 480/2885/25
Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Гелети С.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін у приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулась до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 , і просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.02.2022 по 14.03.2025 (згідно норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до та після 19 липня 2022 року), виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року № 100;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.02.2022 по 14.03.2025 (згідно норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до та після 19 липня 2022 року), виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100.
Свої вимоги позивач мотивує тим, що проходив військову службу, але станом на момент виключення позивача зі списків особового складу частини та з усіх видів забезпечення відповідач не виплатив йому в повному обсязі грошове забезпечення у зв'язку із чим позивач звернувся до суду. На підставі судового рішення із позивачем було 14.03.2025 проведено повний розрахунок.
Позивач зазначає, що оскільки відповідач не провів під час звільнення з військової служби остаточного розрахунку, а здійснив такий лише 14.03.2025 на виконання судового рішення, то позивач, відповідно до вимог статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), має право на виплату середнього грошового забезпечення за весь час затримки такого розрахунку.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому заперечує проти позовних вимог у повному обсязі та зазначає, що на військовослужбовців не поширюються норми трудового законодавства, а проходження військової служби та виплата грошового забезпечення регулюються спеціальним законодавством. Оскільки трудові відносини та військова служба мають різну правову природу, норми КЗпП України в частині виплати компенсації за затримку розрахунку при звільненні не поширюються на військовослужбовців.
Судом провадження у справі відкрито та розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що згідно наказу військової частини НОМЕР_1 від 03.02.2022 №23 позивача з 03.02.2022 виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 12.01.2024 по справі №480/8993/23, крім іншого, зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та доплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 28.07.2016 року по 28.02.2018 року в сумі 66 635,84 грн, із застосуванням січня 2008 року, як місяця за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця). Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 року по 03.02.2022 року індексацію-різницю грошового забезпечення 4 084,38 грн. в місяць, що розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу відповідно до вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 в сумі 147 300,47 грн.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 23.04.2025 рішення Сумського окружного адміністративного суду від 12.01.2024 по справі № 480/8993/23 скасовано в частині зобов'язання військової частини НОМЕР_1 здійснити доплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 у сумі 66635,84 грн. та у сумі 147300,47 грн. Прийнято в цій частині нову постанову, якою відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . В іншій частині рішення Сумського окружного адміністративного суду від 12.01.2024 по справі №480/8993/23 залишено без змін.
На виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 23.04.2024, з урахуванням постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 23.04.2025, по справі №480/8993/23, відповідач 14.03.2025 виплатив на користь позивача 103972,81 грн, та не заперечується відповідачем у відзиві на позову заяву.
Таким чином позивач на даний час просить суд зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з дня звільнення по день фактичного розрахунку.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною 1 статті 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII(далі - Закон №2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частиною 4статті 2 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-XII(далі - Закон №2232-XII) передбачено, що порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (далі-Положення №1153/2008), після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Відповідно до частини 3 статті 24 Закону №2232-XIIзакінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.
Спеціальне законодавство, що регламентує порядок проходження військової служби, не містить норм щодо регулювання виплати звільненому військовослужбовцю середнього заробітку у зв'язку з затримкою з вини роботодавця всіх належних йому виплат при звільненні.
У рішенні Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Отже, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини, або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Ця позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20.05.2020 у справі №816/1640/17, від 16.07.2020 у справі № 400/2884/18.
Відтак, оскільки нормами спеціального законодавства стосовно військовослужбовців не врегульовано питання строків проведення повного розрахунку при звільненні зі служби, а також не встановлено правових наслідків недотримання такого строку, колегія суддів зазначає про застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України.
Відповідно до частини 1статті 47 Кодексу законів про працю України роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Відповідно до частини 1статті 116 КЗпП України(у редакції, чинній на дату звільнення позивача з військової служби) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
Частиною 1 статті 117 КЗпП України (у редакції, чинній на дату виникнення спірних відносин) визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.
Частиною 2 статті 117 КЗпП України (у редакції, чинній на дату виникнення спірних відносин) передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Водночас Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 1 липня 2022 року №2352-ІХ(далі - Закон № 2352-ІХ) положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:
“У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Закон №2352-ІХі нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19 липня 2022 року.
З аналізу вищенаведених законодавчих норм випливає, що умовами застосування частини 1 статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, однак не більше ніж за 6 місяців.
При цьому, з огляду на зміст трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Згідно з частиною 2 статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Для захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру.
За змістом частини 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця можливо застосувати відповідальність. Однак, вказаною нормою, починаючи з 19.07.2022 (дата набрання чинності Закону № 2352-IX) передбачено обмеження, згідно з яким максимальний період за який можлива виплата середнього заробітку складає 6 місяців.
Частина 1 статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина 2 статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині 1 статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення, однак не більше ніж за 6 місяців такого прострочення.
Суд враховує, що Верховний Суд України у постанові від 15.09.2015 у справі № 21-1765а15, усуваючи розбіжності у застосуванні касаційними судами вищезазначених норм матеріального права, виклав таку правову позицію: не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме: виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум, яка є обов'язковою для суду апеляційної інстанції при вирішенні цього спору.
Позивача виключено 03.02.2022 зі списків особового складу ВЧ НОМЕР_2 .
Стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП України у даній справі пов'язане з несвоєчасною виплатою позивачу (у зв'язку з виключенням зі списків особового складу частини і всіх видів забезпечення) складової грошового забезпечення на суму 103972,81 грн.
Зазначену суму індексації відповідач виплатив лише 14.03.2025 на виконання судового рішення (справа № 480/8993/23), тобто поза межами строку, встановленого ст.116 КЗпП України.
У зв'язку з виключенням позивача зі всіх видів забезпечення, у відповідача припинився обов'язок виплачувати йому грошове забезпечення, проте як у роботодавця залишилось зобов'язання виплатити на користь працівника середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст.117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, має бути виплачене за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17.
Враховуючи, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, суд зазначає, що позивач має право на отримання середнього заробітку, відповідно до ст.117 КЗпП України, за період з моменту звільнення і до проведення з ним фактичного розрахунку.
Зазначений висновок суду також узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, викладеною у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22.
Спірним у цих правовідносинах є період з 04.02.2022 (перший день після виключення зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення) до 13.03.2025 (враховуючи те, що 14.03.2025 день остаточного розрахунку із позивачем).
Законом №2352-IX, який набрав чинності 19 липня 2022 року, статтю 117 КЗпП України викладено в такій редакції: “У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Таким чином, на час виключення позивача зі списків особового складу, стаття 117 КЗпП України не передбачала жодного обмеження періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
На час проведення з позивачем повного розрахунку та на день звернення до суду з цим позовом, стаття 117 КЗпП України передбачає обмеження щодо максимального строку затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком - у шість місяців.
Таким чином, під час вирішення цього спору слід керуватися приписами статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла як до, так і після набрання чинності Законом №2352-ІХ (19 липня 2022 року).
Суд зазначає, що спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності Законом №2352-ІХ (19.07.2022) і після цього:
1) період до 18 липня 2022 року, до якого підлягають урахуванню норми статті 117 КЗпП України, у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, та висновки Верховного Суду у справі №761/9584-15-ц щодо застосування принципу співмірності, які стосуються безпосередньо цієї статті у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року;
2) період з 19 липня 2022 року, до якого підлягають врахуванню норми статті 117 КЗпП України, у редакції чинній на момент ухвалення рішення, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які відповідач невчасно сплатив.
Такий правовий підхід узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у справі, викладеною у постанові від 6 грудня 2024 року у справі №440/6856/22.
Отож у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України, у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, із врахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. Також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Щодо розрахунку середнього заробітку за період з 04.03.2022 до 18.07.2022 (включно), суд зазначає наступне.
Вирішення питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу з визначенням розміру такого заробітку здійснюється за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 за № 100 (далі - Порядок № 100).
Відповідно до пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період..
Наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі-Порядок №260).
Як убачається з положень п.7 Порядку № 260, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Отже, при обчисленні розміру середньоденного грошового забезпечення військовослужбовця, слід виходити з числа календарних днів за цей період.
У справі, що розглядається, спірний період тривав з 04.02.2022 (наступний день за датою звільнення позивача) до 13.03.2025 (включно) (14.03.2025 - дата остаточного розрахунку). Тобто спірні правовідносини охоплюють період, який виник, як до, так і після 19.07.2022.
У даному випадку, матеріалами справи підтверджується, що позивача 03.02.2022 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, а 14.03.2025 відповідач перерахував позивачу заборгованість з виплати складових грошового забезпечення у сумі 103972,81 грн.
Отже, зазначені виплати були сплачені позивачу поза межами строку, встановленого ст.116 КЗпП України.
Оскільки остаточний розрахунок із позивачем у зв'язку із звільненням виплатою грошового забезпечення проведено 14.03.2025, то із відповідача належить стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 04.02.2022 (наступний день після звільнення) до 18.07.2022 (включно) за затримку терміном 165 календарних днів.
При визначенні розміру середнього заробітку за час затримки виплати позивачеві грошового забезпечення, право на отримання якого встановлено судовим рішенням, суд враховує те, що впродовж проходження військової служби (до звільнення зі служби) позивач такі суми не отримував, а звернувся з цього приводу до Сумського окружного адміністративного суду з відповідним позовом до відповідача (згідно з відомостями, що містяться на порталі “Судова влада України» та “Діловодство спеціалізованого суду») 18.08.2023, тобто вперше через 1 рік та 6 місяців з дня звільнення.
Зазначена обставина, на переконання суду, є достатньою для застосування принципу співмірності під час обрахунку суми середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 04.02.2022 до 18.07.2022.
Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22.
З аналізу даних, розміщених на офіційному сайті Національного банку України (https://bank.gov.ua/ua/monetary/stages/archive-rish), встановлено, що на дату звільнення позивача (03.02.2022) розмір облікової ставки НБУ становив 10% річних.
Відповідно до довідки ВЧ НОМЕР_1 від 04.09.2025 №575/Ф середньоденне грошове забезпечення позивача становить 348,53 грн,
Відповідно до довідки ВЧ НОМЕР_1 від 04.09.2025 №574/Ф середньомісячне грошового забезпечення позивача становить 9675,58 грн.
Період затримки розрахунку становить з 04.02.2022 до 18.07.2022, що складає 165 календарних днів, а сума середнього заробітку за час затримки розрахунку складає 57507,45 грн. (165 х 348,53 грн.)
Враховуючи суму недоотриманих коштів 103972,81 грн (виплачених на виконання судового рішення), 10% річних від цієї суми становитиме 10397,28 грн, тобто 28,49 грн. за день затримки розрахунку (10397,28 грн./365).
Суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, зокрема стосовно того, що критерії, запропоновані Великою Палатою Верховного Суду у справі №761/9584/15-ц, містять широкий спектр умов, які можуть вплинути на суму середнього заробітку. Обставини кожної конкретної справи можуть бути різними, тож вимагатимуть індивідуального підходу і пояснення щодо застосування цих критеріїв.
Окрім того, суд враховує правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, щодо застосування до спірних правовідносин принципу співмірності, розумності та пропорційності суми відшкодування, та зменшення за певних умов розміру відшкодування.
Враховуючи та застосовуючи принципи розумності та справедливості, пропорційності, а також врахування розумного балансу інтересів між інтересами працівника і роботодавця, розміру недоплаченої суми, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставин за яких було встановлено наявність заборгованості, дій відповідача щодо її виплати, що відповідач є державним органом, відсутності спору на день звільнення, тривалості періоду з моменту порушення прав працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; суд дійшов висновку, що у межах чинного правового регулювання та стану суспільних відносин належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача є стягнення на його користь з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.02.2022 до 18.07.2022 за 165 кількості днів в сумі 4700,85 грн ( 28,49 грн.х165днів).
Період стягнення з 19.07.2022 до 13.03.2025 (включно) регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Враховуючи правові висновки Верховного суду у зазначених вище справах, суд враховує приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Верховний Суд у постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22 зазначив про те, що до цього періоду не підлягає застосуванню принцип співмірності, тому загальна кількість днів затримки розрахунку при звільненні позивача за період з 19.07.2022 до 18.01.2023 (шість місяців) становить 184 календарні дні.
Отже, задоволенню підлягають вимоги за період з 19.07.2022 до 18.01.2023 (включно).
Кількість днів затримки розрахунку при звільненні за цей період складає 184 календарних днів.
Сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за цей період становить 348,53грн. х 184 днів = 64129,52 грн.
Враховуючи, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, суд зазначає, що позивач має право на отримання середнього заробітку, відповідно до ст.117 КЗпП України, за період з моменту звільнення і до проведення з ним фактичного розрахунку.
Зазначений висновок суду також узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, викладеною у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22.
Судом також враховується, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово, зокрема у постановах від 22 вересня 2020 року у справі №910/3009/18, від 21 серпня 2019 року у справі №911/3681/17, зазначала, що застосування конкретного способу захисту права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
У позовній заяві просив зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні, не зазначаючи суми, яку йому необхідно нарахувати та виплатити.
З метою ефективного захисту його прав та законних інтересів позивача, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог в частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити суму середнього заробітку, та вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог у відповідності до ст. 9 КАС України та визначити в судовому рішенні конкретну суму середнього заробітку, яка підлягає нарахуванню та виплаті позивачеві.
Враховуючи викладене, на користь позивача підлягає стягненню загальна сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі?68830,37?грн (4700,85 грн. + 64129,52 грн.)
Відповідно до норм Закону України “Про судовий збір» позивач звільнена від сплати судового збору, тому питання щодо розподілу судових витрат у даній справі щодо судового збору не вирішується.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Стягнути з військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 68830,37 грн.
У задоволенні інших вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.М. Гелета