про залишення позовної заяви без руху
05 вересня 2025 року Справа № 480/6850/25
Суддя Сумського окружного адміністративного суду Кунець О.М., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної установи "Роменська виправна колонія (№ 56)" про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, стягнення моральної компенсації,
До Сумського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Державної установи "Роменська виправна колонія (№ 56)", в якому просить:
- визнати дії (а саме бездіяльність) адміністрації Державної установи "Роменська виправна колонія №56" щодо забезпечення належних умов тримання - протиправними;
- зобов'язати адміністрацію усунути виявлені порушення, а саме: забезпечити належний санітарний стан камер (дератизація, дезінфекція), надати кожному ув'язненому простір не менше 4 м2, забезпечити стабільний доступ до питної води, гарячої води, душу, забезпечити засобами гігієни та чистою постільною білизною, усунути порушення конфіденційності під час користування туалетом, покращити якість та кількість харчування;
- стягнути з Державної установи "Роменська виправна колонія №56" на користь позивача моральну компенсацію в розмірі: мінімув 25 неоподатковуваних мінімумів за один день в неналежних умовах, що дорівнює 425 грн за добу, а саме 3 257 626 грн за 20 років 11 місяців 27 днів, та врахувати до остаточного рішення суду, за спричинене позивачу моральне страждання, пов'язане з приниженням гідності, погіршенням здоров'я та стресовими умовами утримання;
- зобов'язати відповідача надалі дотримуватися норм законодавства щодо утримання ув'язнених.
За приписами пунктів 3 та 6 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу, чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Розглянувши матеріали адміністративного позову, суддя дійшов висновку, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 КАС України, у зв'язку з чим вона має бути залишена без руху з таких підстав.
Так, відповідно до п.2 ч.5 ст. 160 КАС України в позовній заяві зазначаються повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості відомі позивачу), відомі номери засобів зв'язку, адреса електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету.
Згідно з ч. 4 ст. 161 КАС України, позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
Згідно з частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
ОСОБА_1 , звертаючись до суду з даним позовом не надав копію реєстраційного номеру облікової картки платника податків, а також не надав докази на підтвердження свого місця перебування.
Також, в матеріалах позовної заяви відсутні докази, які підтверджують вчинення відповідачем будь-яких протиправних дій чи бездіяльності відносно позивача.
Разом із цим, суд наголошує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 червня 2020 року по справі №520/2261/19 дійшла висновку, що обов'язок відповідача суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Суд враховує, що обґрунтовуючи висновки про обов'язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у пункті 35 рішення Європейського суду з прав людини «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» визначено, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов'язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання ("Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain" заява № 11681/85).
Таким чином, позивач повинен надати до суду всі наявні у нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
Крім того, згідно з п. 8 ч. 5 ст. 160 КАС України в позовній заяві в т.ч. зазначаються: перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності), зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви.
Всупереч вказаному в позовній заяві в переліку додатків, зокрема, зазначено "копії звернень до адміністрації" (без зазначення дат звернень), "інші документи", що в свою чергу унеможливлює встановити наявність конкретного доказу по справі.
Суд наголошує, що у позовній заяві позивач зобов'язаний вказати детальний перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви.
Також суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частини 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Статтею 121 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, у письмовому провадженні. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк. Пропуск строку, встановленого законом або судом учаснику справи для подання доказів, інших матеріалів чи вчинення певних дій, не звільняє такого учасника від обов'язку вчинити відповідну процесуальну дію. Про поновлення або продовження процесуального строку, відмову у поновленні або продовженні процесуального строку суд постановляє ухвалу, яка не пізніше наступного дня з дня її постановлення надсилається особі, яка звернулася із відповідною заявою.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами. Питання про поважність причин пропуску процесуального строку оцінюються судом на власний розсуд, в кожному конкретному випадку.
Питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного особою, яка звернулася з адміністративним позовом, має першочергове значення, тобто передує встановленню обставин, від яких залежить результат вирішення спору.
Як вбчається з прохальної частини позовної заяви, позивач оскаржує бездіяльність відповідача - Державної установи "Роменська виправна колонія №56", щодо забезпечення належних умов тримання.
У тексті позовної заяви позивачем зазначено, що з 28.08.2004 по 07.08.2025 позивач перебуває в умовах, що не відповідають базовим стандартам гуманного поводження. Умови його тримання суперечать вимогам Конституції України, національного законодавства, а також міжнародним стандартам поводження з ув'язненими. Протягом тривалого часу адміністрація установи не вживає заходів для покращення умов тримання, що призводить до системного приниження його гідності.
Отже, про порушення права, яке стало підставою для звернення до суду з цим позовом позивачу було відомо ще у 2004 році.
У той же час, з цією позовною заявою позивач звернувся до суду 28.08.2025 (дата передачі позовної заяви до відділення Укрпошти), тобто більше ніж через 20 років, що свідчить про пропуск ним строку звернення до суду.
Відповідно до частини 6 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
При цьому, позивач не надав суду заяви про визнання поважними причин пропуску строку та поновлення строку звернення до суду, доказів об'єктивних та переконливих причин, які завадили позивачу надіслати позовну заяву до суду у строк встановлений статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Крім того, частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (пункт 1 частини другої статті 2 КАС України).
Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Отже, підставою для звернення до суду із позовом є порушення прав, свобод та інтересів позивача рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. У свою чергу, законодавством визначено вичерпний перелік форм захисту прав позивачем.
Так, частиною першою статті 160 КАС України передбачено, що у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
Частиною п'ятою наведеної статті визначені вимоги, яким повинна відповідати позовна заява. Зокрема, в ній зазначаються: зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів (пункт 4); виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини (пункт 5); у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень - обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача (пункт 9).
Під змістом позовних вимог розуміються запропоновані позивачем способи захисту свого порушеного права, свободи чи інтересу, а обставинами, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, є конкретні юридичні факти, з настанням яких суб'єкти публічного права вступають між собою у спірні правовідносини. Позовні вимоги і обставини на їхнє обґрунтування мають викладатися лаконічно, чітко, зрозуміло, з використанням прийнятої юридичної термінології.
Предметом оскарження до суду першої інстанції можуть бути індивідуальні акти, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а позовні вимоги про зобов'язання вказаного суб'єкту владних повноважень вчинити певні дії є способом поновлення порушених прав позивача, які мають бути похідними від основної вимоги про визнання протиправними відповідних рішень, дій чи бездіяльності відповідача.
Суд звертає увагу, що судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягає законний інтерес, який має такі ознаки:
(а) має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання;
(б) пов'язаний з конкретним матеріальним або нематеріальним благом;
(в) є визначеним. Благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним. У позовній заяві особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає;
(г) є персоналізованим (суб'єктивним). Тобто належить конкретній особі - позивачу (на це вказує слово «її»);
(д) суб'єктом порушення позивач вважає суб'єкта владних повноважень.
Такий підхід у питанні судового захисту законних інтересів осіб сформовано Верховним Судом у постанові від 20 лютого 2019 року у справі № 522/3665/17 та застосовано у низці постанов, зокрема від 11 липня 2019 року у справі № 826/14642/15, від 31 березня 2021 року у справі № 640/21611/19, від 15 липня 2021 року у справі № 826/25318/15.
Також у постанові від 20 лютого 2019 року у справі № 522/3665/17 Верховний Суд визначив загальні підходи до визначення ознак «потерпілого» від порушення законного інтересу:
(а) безпосередньо йому належить законний інтерес, на захист якого подано позов;
(б) має місце безпосередній негативний вплив порушення на позивача або обґрунтована ймовірність негативного впливу на позивача у майбутньому. Зокрема, якщо позивач змушений змінити свою поведінку або існує ризик бути притягнутим до відповідальності;
(в) негативний вплив є суттєвим (зокрема, позивачеві завдано шкоду);
(г) існує причинно-наслідковий взаємозв'язок між законним інтересом, оскаржуваним актом та стверджуваним порушенням.
Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.
У рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 Конституційний Суд України зазначив, що відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.
Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України. Для реалізації кожним конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.
Гарантоване статтею 55 Конституції України та конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним і стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
За правилами частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту адміністративним судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Суд звертає увагу на те, що порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених права чи саме інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Як вбачається з прохальної частини позовної заяви, а саме пункту другого та четвертого, позивач просить зобов'язати адміністрацію усунути виявлені порушення, а саме: забезпечити належний санітарний стан камер (дератизація, дезінфекція), надати к о ж н о м у у в ' я з н е н о м у простір не менше 4 м2, забезпечити стабільний доступ до питної води, гарячої води, душу, забезпечити засобами гігієни та чистою постільною білизною, усунути порушення конфіденційності під час користування туалетом, покращити якість та кількість харчування, а також зобов'язати відповідача надалі дотримуватися норм законодавства щодо утримання у в ' я з н е н и х.
Разом з цим, в позовній заяві не вказано реквізити ув'язнених (прізвище, ім'я та по батькові). Крім того, вказані особи (ув'язнені) не є сторонами у даній справі. При цьому, право на звернення в інтересах зазначених осіб не обґрунтовано; доказів, що позивач є законним представником таких осіб - не надано.
З метою усунення недоліків позовної заяви, позивачу необхідно надати до суду:
- позовну заяву в новій редакції та її копію для відповідача, в якій слід уточнити позовні вимоги та сторін, а також вказати детальний перелік додатків, які були подані разом із позовною заявою (в додатках вказати повну назву кожного документу, який додається до позовної заяви);
- копію довідки реєстраційного номеру облікової картки платника податків ОСОБА_1 , докази на підтвердження свого місця проживання (перебування, знаходження) та копію паспорта;
- всі наявні у позивача докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів);
- заяву про поновлення строку звернення до суду та докази поважності причин його пропуску.
Відповідно до ч. 1 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Керуючись ст.ст. 169, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Державної установи "Роменська виправна колонія (№ 56)" про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, стягнення моральної компенсації - залишити без руху.
Надати позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 7 днів з дня отримання копії ухвали.
У разі невиконання вимог цієї ухвали у встановлений строк, позовна заява буде повернута позивачу.
Копію ухвали надіслати особі, яка подала позовну заяву.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя О.М. Кунець