про повернення позовної заяви в частині позовних вимог
08 вересня 2025 року Справа № 480/6400/25
Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Гелети С.М., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
До Сумського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 , і просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення військовослужбовця за період з 21.04.2022 по 04.10.2022 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період з 21.04.2022 по 04.10.2022 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022 за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення перерахунку, не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 21.04.2022 по 04.10.2022 з врахуванням березня 2018 року, як базового місяця, з урахуванням абзаців четвертого, п'ятого та шостого пункту 5 Порядку № 1078;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок, нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 21.04.2022 по 04.10.2022 з врахуванням березня 2018 року, як базового місяця, з урахуванням абзаців четвертого, п'ятого та шостого пункту 5 Порядку № 1078.
Ухвалою суду від 18.08.2025 вищевказаний позов залишено без руху, вказано недоліки, які позивачу потрібно усунути. Ухвалою суду від 28.08.2025 позивачу продовжено строк усунення недоліків, а саме шляхом надання суду іншої заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду з даним позовом у частині позовних вимог, а саме: зобов'язання відповідача здійснити з 19.07.2022 до 04.10.2022 включно перерахунок грошового забезпечення, та перерахунок, нарахування та виплату індексації грошового забезпечення з врахуванням березня 2018 року, як базового місяця, з урахуванням абзаців четвертого, п'ятого та шостого пункту 5 Порядку № 1078, із зазначенням інших підстав пропуску строку звернення до суду, та надати докази поважності причин його пропуску.
Представником позивача надано суду клопотання про поновлення строку звернення до суду. Клопотання мотивовано тим, що в Україні введено воєнний стан. Позивач у спірний період проходив військову службу, витрачав час на психологічне відновлення. До клопотання представником позивача не надано жодних доказів.
Розглянувши подане клопотання про поновлення строку звернення до суду, судом враховується наступне.
Згідно з абзацом 1 частини 2 статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Приписами частини 1 статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або ж іншими законами.
Приписами частин 3 і 5 статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.
Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 11.07.2024 у справі № 990/156/23 зробила висновок, що у взаєминах із державою в особі відповідних суб'єктів владних повноважень суд має застосовувати правило пріоритету правової норми за найбільш сприятливим тлумаченням для особи - суб'єкта приватного права. Положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні над частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 01.10.2024 у справі № 620/14688/23
Частиною 2 статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 18.07.2022) передбачено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, частини 1 і 2 статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції :
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
У рішенні від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду виклав наступну правову позицію :
«Якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19.07.2022 та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»)».
Як убачається з висновків викладених Верховним Судом в постанові від 21.01.2025 у справі № 580/8244/23 позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом певного строку від дати порушення його прав, свобод чи інтересів, чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 11.07.2024 у справі № 990/156/23 зробила висновок, що: строк звернення до суду обчислюється за загальним правилом з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені; рішення скероване на її адресу поштовим повідомленням, яке вона відмовилася отримати або не отримала внаслідок неповідомлення відправника про зміну місця проживання; про порушення її прав знали близькі їй особи.
Суд зазначає, що позивач 13.08.2025 звернувся до суду із позовом про перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 21.04.2022 по 04.10.2022.
Враховуючи правову позицію, сформовану Верховним Судом за подібних правовідносин, суд зазначає, що у цій справі до вимог про перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 21.04.2022 до 18.07.2022 (включно) застосуванню підлягає ч. 2 ст. 233 КЗпП України у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України № 2352-IX, якою визначено, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Отже, в частині вирішення позовних вимог за період з 21.04.2022 до 18.07.2022 (включно) позивачем дотримано вимоги законодавства, оскільки позовні вимоги заявлені в межах строків звернення до суду.
Щодо вимог про перерахунок грошового забезпечення за період з 19.07.2022 до 04.10.2022 застосуванню підлягають норми ч. 1 ст. 233 КЗпП України у редакції після 19.07.2022, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
При цьому суд враховує, що відповідно до пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2023 №383 «Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 № 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236» дію карантину через COVID-19 продовжено до 30.06.2023.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Таким чином, з 01.07.2023 строк звернення до суду з позовом про виплату заробітної плати регламентується статтею 233 КЗпП України і складає три місяці з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Аналогічний правовий підхід до застосування вказаних норм права викладено Верховним Судом у постанові від 12.09.2024 у справі № 200/5637/23.
Суд зазначає, що відповідно до пункту 8 розділу I Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом МО України від 07.06.2018 № 260. Зареєстрованого в Мін'юсті України 26.06.2018 за № 745/32197, грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців.
Грошове забезпечення виплачується :
- щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулий;
- одноразові додаткові види - в місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату (з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України).
Грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника) (далі - командир).
Грошове забезпечення командиру військової частини виплачується за місцем перебування на грошовому забезпеченні на підставі наказу вищого командира за підпорядкованістю.
Таким чином, суд зазначає, що позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав саме з моменту отримання відповідної виплати.
Згідно з пунктом 10 розділу І Інструкції № 623, виплата грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу здійснюється щомісяця у період із 20 по 25 число.
Суд враховує, що грошове забезпечення є щомісячною виплатою, її розмір щомісяця відомий особі, яка її отримує, та отримуючи її у неналежному на думку особи розмірі вона має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про складові виплати, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.
Отже, з дня отримання виплати особою вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів.
Ухвалою суду від 18.08.2025 доводи, викладені позивачем у позовні заяві щодо клопотання про поновлення строку звернення до суду, визнано судом безпідставними, надано строк для надання позивачем нової заяви та доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду.
Ухвалою суду від 28.08.2025 продовжено строк усунення недоліків та запропоновано позивачу надати до суду пояснення щодо причин пропуску строку звернення до суду з позовними вимогами за період з 19.07.2022 до 04.10.2022, із наданням відповідних доказів, які б підтверджували наявність об'єктивних перешкод, які унеможливили своєчасне подання позову з врахуванням висновків суду щодо застосування положень ст. 233 КЗпП України.
На виконання вимог ухвали суду позивач подав заяву про поновлення строку звернення до суду в якій зазначив, що проходів військову службу, в Україні введено воєнний стан, просив суд врахувати психологічне напруження позивача.
Щодо посилання позивача на те, що з 24.02.2022 введено та діють заходи правового режиму воєнного стану і позивач, як військовослужбовець, також виконує завдання щодо забезпечення виконання заходів правового режиму воєнного часу, заходів забезпечення національної безпеки та оборони, суд зазначає, що сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку.
Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.
Додані до матеріалів справи документи підтверджують лише факт перебування позивача на військовій службі, проте не підтверджують наявність обставин, що ускладнювали або унеможливлювали своєчасне звернення до суду з цим позовом (як-то, факт перебування позивача в зонах проведення бойових дій та безпосереднє залучення його до здійснення функцій із захисту держави під час дії воєнного стану в Україні у відповідний період; факт неможливості вибути за територію військової частини; перебування позивача на лікуванні тощо).
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 10.04.2025 у справі № 200/2237/24, від 23.04.2025 по справі №420/26807/24, від 29.04.2025 по справі №340/2467/24, і відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає застосуванню при розгляді цієї справі.
Зазначено правової позиції дотримується і Другий апеляційний адміністративний суд, викладеної у постановах 19 березня 2025 р. справа № 520/27043/24, від 18 квітня 2025 р. справа № 440/9210/24, від 06 травня 2025 р. справа № 520/31516/24, від 30.05.2025 справа № 480/307/24.
Суд зазначає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача.
Посилання позивача на те, що відповідач за усним твердженням зобов'язувався провести повний розрахунок із позивачем щодо спірного періоду, судом визнається безпідставним, оскільки позивач звільнений взагалі з іншої військової частини, а саме ВЧ НОМЕР_2 , в якій в період з 21.04.2022 до 04.10.2022 позивач не проходів військову службу, грошове забезпечення не нараховувалося та не виплачувалося позивачу, і дана військова частина не є відповідачем, вимоги до неї не заявлені.
Суд зазначає, що позивач заявив позовні вимоги до військової частини НОМЕР_1 , в якій проходив військову службу в період з 21.04.2022 до 04.10.2022 і яка нараховувала та виплачувала позивачу грошове забезпечення, про що зазначено в адміністративному позові.
Однак, позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавив себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою, а тому твердження позивача про недопущення ним пропуску для звернення з даною позовною заявою є хибними.
Відтак, оскільки позов подано до суду 13.08.2025, то позивач пропустив строк звернення до суду з позовними вимогами за період з 19.07.2022 до 04.10.2022 (включно), доказів наявності поважних обставин пропуску строку суду не надав, підстави для його поновлення відсутні.
Отже, вказані обставини є підставою для повернення позову у зазначеній частині без розгляду.
Згідно положень ч. ч. 1, 2 ст. 123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Відповідно до пункту 9 частини 4 статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, у випадках, передбачених частиною 2 статті 123 цього Кодексу.
Оскільки позивач звернувся до суду з позовними вимогами про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити грошове забезпечення військовослужбовця за період з 19.07.2022 до 04.10.2022 включно із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022 за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів та зобов'язання відповідача провести перерахунок, нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 19.07.2022 до 04.10.2022 з врахуванням березня 2018 року, як базового місяця, з урахуванням абзаців четвертого, п'ятого та шостого пункту 5 Порядку № 1078 після закінчення встановленого законом строку, а вказані у заяві про поновлення пропущеного строку звернення до суду не можуть бути визнані поважними, суд вважає за необхідне повернути позовну заяву позивачу у частині вищезазначених позовних вимог.
Разом з тим, ч. 8 ст. 169 КАС України передбачено, що повернення позовної заяви в зазначеній частині позовних вимог не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Також, суд зазначає, що у контексті обставин даної справи, із урахуванням правової позиції Верховного Суду, викладені в постанові від 11.12.2024 по справі № 280/4920/24, яка враховується судом під час розгляду справи, копія ухвали про повернення позовної заяви в частині позовних вимог надсилається судом через підсистему “Електронний суд» представнику позивача - адвокату Лихачову Роману Борисовичу.
Керуючись ст.ст. 169, 248, 256, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 у частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення військовослужбовця за період з 19.07.2022 по 04.10.2022 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році; зобов'язання військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період з 19.07.2022 по 04.10.2022 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022 за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів; визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення перерахунку, не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 19.07.2022 по 04.10.2022 з врахуванням березня 2018 року, як базового місяця, з урахуванням абзаців четвертого, п'ятого та шостого пункту 5 Порядку № 1078; зобов'язання військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок, нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 19.07.2022 по 04.10.2022 з врахуванням березня 2018 року, як базового місяця, з урахуванням абзаців четвертого, п'ятого та шостого пункту 5 Порядку № 1078 - повернути позивачу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду в п'ятнадцятиденний строк з дня складання ухвали.
Суддя С.М. Гелета