08 вересня 2025 року м. Рівне №460/13300/25
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комшелюк Т.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 до Радивилівського сектора Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій,
ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 (далі - позивач) звернулася до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Радивилівського сектору Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області (далі - відповідач), в якому просить суд: 1) визнати протиправною відмову від 12.07.2025 року Радивилівського сектору Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області у видачі ОСОБА_2 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-XII; 2) зобов'язати Радивилівський сектор Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області оформити та видати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-XІI. За змістом позовної заяви, вимоги ґрунтуються на тому, що після досягнення сином чотирнадцятирічного віку, позивач звернувся до відповідача із заявою про видачу паспорту громадянина України у формі паспортної книжечки, проте відповідачем не видано паспорт у зазначеному вигляді та роз'яснено, що паспорт видається з шістнадцятирічного віку. Оскільки вказаного віку позивач не досяг, то правові підстави для видачі паспорта відсутні. Таке рішення відповідача позивач вважає протиправним, оскільки оформлення паспорту за старим зразком жодним чином не порушує чинне законодавство та не суперечить йому, а відмова в такій видачі порушує основоположні права і свободи позивача та несе в собі загрозу порушення інших економічних і соціальних прав останнього. З наведених підстав, позивач просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
У встановлений судом строк відповідач подав відзив на позовну заяву. На обґрунтування своїх заперечень зазначив, що позивач звернулася із заявою щодо видачі її сину паспорта у формі книжечки. При цьому, позивач не досяг шістнадцятирічного віку, тому в спірних правовідносинах він діяв у межах, на підставі та у порядку, визначеному чинним законодавством, і заявлені позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Ухвалою суду від 06.08.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд виходить з наступного.
Після досягнення ОСОБА_2 чотирнадцятирічного віку, позивач звернувся до відповідача із заявою про видачу паспорту громадянина України у формі паспортної книжечки.
Листом від 12.07.2025 за № 5627-199/5627.1-25, Радивилівський сектор Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області повідомив, що відповідно до пункту 2 Положення про паспорт громадянина України № 2503 від 26.06.1992, паспорт громадянина України видається кожному громадянину України центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, після досягнення 16 річного віку.
Позивач, не погоджуючись з таким рішенням територіального органу Державної міграційної служби та вважаючи його протиправним, звернувся до суду з вказаним позовом.
Вирішуючи даний спір та надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з такого.
Згідно ст. 22, 32 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується із міжнародно-правовими актами: Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), була ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Стаття 8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Приватне життя "охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру" (див. п.25 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "C. проти Бельгії" від 07 серпня 1996 року (Reports 1996). Стаття 8 Конвенції "захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом" (див. п.61 рішення ЄСПЛ у справі "Pretty проти Сполученого Королівства" (справа № 2346/02, ECHR 2002 та п.65 рішення ЄСПЛ у справі "Олександр Волков проти України" (заява № 21722/11).
Будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося "згідно із законом", не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (див. рішення ЄСПЛ у справі "Ельсхольц проти Німеччини" (Elsholz v. Germany) [ВП], заява № 25735/94, п.45, ECHR 2000-VIII).
Згідно пп. "а" п.1 ч.1 ст.13 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" від 20.11.2012 р. № 5492-VI (далі - Закон № 5492-VI) документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру (далі - документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України: паспорт громадянина України.
Як передбачено ч. 3 ст. 13 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний паспорт України, службовий паспорт України, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, проїзний документ біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, проїзний документ особи, якій надано додатковий захист, картка мігранта містять безконтактний електронний носій.
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 4 ст. 14 Закону № 5492-VI форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації.
За приписами ч. 1-4 ст. 21 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов'язаний отримати паспорт громадянина України. Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Паспорт громадянина України оформляється особам, які не досягли вісімнадцятирічного віку, на чотири роки, а особам, які досягли вісімнадцятирічного віку, - на кожні 10 років. Паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.
Разом з тим, на даний час діє Положення № 2503-ХІІ, пунктом 3 якого передбачено, що бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Пунктами 1-3 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 р. № 302 (далі - Постанова № 302), передбачено, що паспорт громадянина України (далі - паспорт), є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Паспорт виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій. Кожен громадянин України, який досяг 14-річного віку, зобов'язаний отримати паспорт.
03.04.2019 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 398 "Про внесення зміни до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 р. № 302", відповідно до якої пункт 3 Постанови № 302 доповнено абзацом такого змісту: "Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року".
Згідно із пунктами 1, 2 розділу І Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.06.2019 р. № 456 (далі - Порядок № 456), цей Тимчасовий порядок, розроблений відповідно до абзацу п'ятого пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України", постанови Кабінету Міністрів України від 03 квітня 2019 року № 398 "Про внесення зміни до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 р. № 302", Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-XII (в редакції Постанови Верховної Ради України від 23 лютого 2007 року № 719-V), визначає порядок подання документів, їх розгляду і прийняття рішення про оформлення та видачу паспорта громадянина України зразка 1994 року (далі - паспорт) особі, щодо якої прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року (далі - рішення суду), засвідчене в установленому законодавством порядку. Паспорт оформлюється з використанням бланка паспорта громадянина України зразка, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 червня 1994 року № 353 "Про затвердження зразка бланка паспорта громадянина України".
Також суд бере до уваги те, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.09.2018 р. за результатами розгляду зразкової справи № 806/3265/17 дійшла висновку, що норми Закону № 5492-VI на відміну від норм Положення № 2503-XII не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по батькові, та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря. Законодавець, приймаючи Закон № 1474-VIII, яким внесено зміни до Закону № 5492-VI, не дотримав вимог, за якими такі зміни повинні бути зрозумілими і виконуваними, не мати подвійного тлумачення, не звужувати права громадян у спосіб, не передбачений Конституцією України та не допускати жодної дискримінації у залежності від часу виникнення правовідносин з отриманням паспорта громадянина України.
Отже, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідач, в даному випадку, відмовою в оформленні та видачі паспорта громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року, порушив права неповнолітньої дитини, передбачені ст. 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, оскільки не оформлення паспорта громадянина України у формі книжечки саме через релігійні переконання, які не призводять до негативних наслідків тих чи інших людей та не спрямовані проти цих людей чи держави, обмежує їх права, що встановлені законом, і не є необхідними в демократичному суспільстві.
Суд не погоджується з твердженнями відповідача про неможливість отримання паспорта громадянина України у формі книжечки до досягнення неповнолітньою дитиною 16-річного віку виходячи з такого.
Так, спірним питанням у даній справі є питання віку, з якого має видаватися паспорт у формі книжечки, з огляду на приписи ст. 21 Закон № 5492-VI, якими встановлено обов'язок громадянина України, який досяг чотирнадцятирічного віку отримати паспорт громадянина України, а приписами Положення № 2503-ХІІ передбачено отримання паспорта з шістнадцятирічного віку.
Тимчасовий порядок № 456 також визначає шістнадцятирічний вік для оформлення та видачі паспорта.
Частинами 2, 3 статті 7 КАС України передбачено, що суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Таким чином, у даному випадку підлягають застосуванню положення Закону № 5492-VI, який має вищу юридичну силу, ніж Положення № 2503-ХІІ та Тимчасовий порядок № 456, та яким передбачено віковий ценз на оформлення та видачу паспорта громадянина України з 14-річного віку.
Суд зауважує, що положення ст. 21 Закону № 5492-VI мають імперативний характер щодо зобов'язання кожного громадянина України, який досяг 14-річного віку, отримати паспорт громадянина України, а відповідно до ч. 1 ст. 21 Закону № 5492-VI, паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.
Отже, у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу може створювати перешкоди у реалізації позивачем своїх громадянських прав.
Вказані висновки узгоджуються з позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 18.11.2021 р. у справі № 420/4049/20.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд вважає, що в ході судового розгляду справи відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не обґрунтував обставини, на яких ґрунтуються його заперечення, а позивач довів ті обставини, якими обґрунтовуються його вимоги.
Оскільки факти наявності у позивача порушеного права знайшли своє підтвердження у ході розгляду справи, то поданий позов необхідно задовольнити повністю.
Підстави для вирішення судом питання про розподіл між сторонами судових витрат у відповідності до статті 139 КАС України відсутні.
Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву задовольнити повністю.
Визнати протиправною відмову Радивилівського сектору Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області у видачі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.
Зобов'язати Радивилівський сектор Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області оформити та видати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 08 вересня 2025 року
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 )
Відповідач - Радивилівський сектор Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області (вул. Соборна, буд.29, м. Радивилів, Дубенський р-н, Рівненська обл.,35500, ЄДРПОУ/РНОКПП 37829784)
Суддя Т.О. Комшелюк