Україна
Донецький окружний адміністративний суд
08 вересня 2025 року Справа№200/4926/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Христофорова А.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (адреса: АДРЕСА_2 ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправними бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення суми середнього грошового забезпечення, -
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із позовною заявою до Військової частини, в якій з урахуванням уточнених позовних вимог, просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 , що полягає в ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 суми середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період шість місяців з 18.12.2024 по 18.06.2025 (включно);
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити нарахування ОСОБА_1 суми середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період шість місяців з 18.12.2024 по 18.06.2025 (включно) в розмірі 470 472,87 гривень;
- стягнути з Військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 суму середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період шість місяців з 18.12.2024 по 18.06.2025 (включно) в розмірі 470 472,87 гривень із відрахуванням військового збору і податку на доходи фізичних осіб з компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у період з 08.11.2023 по 17.12.2024 проходив військову службу у відповідача. Наказом командира від 17.12.2024 №372 позивача, звільненого наказом командувача Десантно-штурмових військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 04 грудня 2024 року №394, з 17.12.2024 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. У грудні 2024 року позивач звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до відповідача про визнання бездіяльності протиправною і зобов'язання вчинити певні дії. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 25.02.2025 у справі №200/8833/24 даний позов задоволено повністю та зокрема зобов'язано Військову частину НОМЕР_2 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних щорічних та додаткових відпусток в загальній кількості 162 дні, обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», та провести її виплату з урахуванням раніше виплачених сум. Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 19.06.2025 у справі №200/8833/24 апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_2 залишено без задоволення, а рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25.02.2025 у справі №200/8833/24 - без змін. Враховуючи те, що судом у справі №200/8833/24 вирішено на користь позивача спір про необхідність перерахунку грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток та виплати її відповідачем, відтак, відповідачем при звільненні не був проведений із позивачем остаточний розрахунок, у зв'язку з чим відповідач має сплатити позивачу його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 09.07.2025 року відкрито провадження в адміністративній справі, за правилами спрощеного судового провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Від представника відповідача до суду надано відзив на позовну заяву, відповідно до якого зазначено, що Статтею 117 КЗпП України встановлено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Так, відповідно до статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Згідно висновків Верховного Суду у постанові від 28.06.2023 по справі № 560/11489/22 застосуванню підлягає стаття 117 КЗпП України у редакції, чинній на дату звернення позивача з позовом до суду. Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
У постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 викладено такі правові висновки щодо застосування норм права: "застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності здійснюється у разі невиплати згаданої компенсації на день виключення особи зі списків особового складу військової частини. Виключенням із цього правила є надання військовослужбовцем на те відповідної згоди, передбаченої пунктом 242 Положення № 1153/2008".
Підсумовуючи та системно аналізуючи наведене командування військової частини НОМЕР_2 , керуючись положеннями КАС України, як відповідач по справі, наполягає на тому, що вимоги позивача є безпідставними та необґрунтованими, крім того останній не надав до суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження тих обставин, які зазначені в позові, а тому в позовних вимогах позивача слід відмовити.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
З огляду на вищевикладене справа розглядається судом в спрощеному позовному провадженні без виклику сторін.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса: АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ), є громадянином України, що підтверджується копією паспорта № НОМЕР_4 .
Позивач є особою з інвалідністю другої групи в має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - осіб з інвалідністю в наслідок війни, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_5 від 14 травня 2024 року.
Позивач проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_2 у періоди з 08.11.2023 по 17.12.2024.
Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 17.12.2024 року № 372 Позивача, звільненого наказом командувача Десантно-штурмових військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 4 грудня 2024 року № 394 відповідно до частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ, з військової служби у запас за пунктом 3 підпунктом «г», з 17 грудня 2024 року виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду Донецького окружного адміністративного суду від 25 лютого 2025 року у справі №200/8833/24, Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (адреса: АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено повністю.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 (ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ), що полягає у не включенні до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних щорічних та додаткових відпусток.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_2 (ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) здійснити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) перерахунок грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних щорічних та додаткових відпусток в загальній кількості 162 дні, обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», та провести її виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2025 року апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_2 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25 лютого 2025 року у справі № 200/8833/24 - залишено без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25 лютого 2025 року у справі № 200/8833/24 - залишено без змін.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 19 червня 2025 року по справі № 200/3463/25 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення заборгованості, - задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 , що полягала в ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення відповідно до абз. абз. 3, 4, 6 п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, за період проходження військової служби з 01.01.2024 по 17.12.2024 (включно).
Зобов'язано військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення відповідно до абз. абз. 3, 4, 6 п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 в розмірі 4 086, 94 гривень щомісячно за період проходження військової служби з 01.01.2024 по 17.12.2024 (включно) з відрахуванням військового збору і податку на доходи фізичних осіб з компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 , що полягала в визначенні ОСОБА_1 розміру грошової допомоги на оздоровлення за 2024 рік без врахування у складі грошового забезпечення, з якого обчислюється розмір такої допомоги, індексації грошового забезпечення в розмірі 4 086, 94 грн., обчисленої відповідно до абз. абз. 3, 4, 6 п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_2 здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату недоплаченої суми грошової допомоги на оздоровлення за 2024 рік, обчисливши її з урахуванням індексації у складі місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір такої допомоги в розмірі 4 086, 94 грн., з відрахуванням військового збору і податку на доходи фізичних осіб з компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
В решті заявлених вимог - відмовлено.
Ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду від 15 серпня 2025 року апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_2 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 19 червня 2025 року у справі № 200/3463/25 - повернуто заявнику.
Позивач вважає, що судом у справі №200/8833/24 вирішено на користь позивача спір про необхідність перерахунку грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток та виплати її відповідачем, відтак, відповідачем при звільненні не був проведений із позивачем остаточний розрахунок, у зв'язку з чим відповідач має сплатити позивачу його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі Закон України №2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з пунктами 2, 4 статті 9 Закон України № 2011-ХІІ визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Відповідно до частини першої статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.
Частиною другою статті 117 КЗпП України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Конституційний Суд України в рішенні №4-рп/2012 від 22.02.2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237 цього Кодексу роз'яснив: Згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Верховним Судом в постанові від 30 квітня 2020 року, справа №805/4458/17-а, відповідно до якої, частина перша статті 117 КЗпП передбачає виплату компенсації за затримку виплати працівникові належних йому сум при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку за весь період затримки до дати фактичного розрахунку, але за умови, коли спору щодо суми заборгованості немає. Тобто тут істотними є факт невиплати належних працівникові сум при звільненні та факт остаточного розрахунку з ним. Інша правова ситуація виникає, коли є спір щодо суми заборгованості із заробітної плати, яку роботодавець повинен виплати працівникові при звільненні. У цьому випадку працівник, за змістом частини другої статті 117 КЗпП, має право на відшкодування, передбаченого в цій статті, якщо спір буде вирішено на його користь. Якщо ж вимоги працівника буде задоволено частково, то розмір відшкодування встановлює орган, який вирішує спір, у цьому випадку - суд. В останньому випадку суму заборгованості із заробітної плати, а також суму відшкодування за час затримки її виплати визначає суд, враховуючи, з-поміж іншого, такі чинники для його (відшкодування) визначення, як розмір спірної суми, яка підлягає стягненню, істотності цієї частки порівняно з середнім заробітком, інших обставин, які у кожній конкретній ситуації мають значення для визначення розміру відшкодування. Правова позиція також уже була висловлена Верховним Судом у постанові від 08.11.2018 року у справі № 821/2148/16.
26 лютого 2020 року Велика Палата Верховного Суду ухвалила у справі № 821/1083/17 постанову, якою касаційну скаргу Комісії з ліквідації Управління Державної пенітенціарної служби України в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі залишила без задоволення, а постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2017 року у справі № 821/1083/17 залишила без змін. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що немає жодних підстав вважати, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) [у рішенні від 8 квітня 2010 року у справі Меньшакова проти України] надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15 вересня 2015 року провадження № 21- 1765а15). Вказане рішення ЄСПЛ не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15 вересня 2015 року у справі № 21-1765а15.
Разом з тим, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року, статтею 116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Звертаючись із вимогою про стягнення відшкодування, визначеного, виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
Згідно з частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору. Отже, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення. Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця. Відтак Велика Палата підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.
В той же час, з позовної заяви вбачається, що на виконання рішення суду від 25 лютого 2025 року у справі №200/8833/24 відповідачем не виконано, жодного доказу виплати позивачу грошового забезпечення на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду №200/8833/24 до суду надано не було, а тому повний розрахунок з позивачем не проведено.
Отже, відповідач на час розгляду справи не провів фактичний розрахунок поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП.
Поряд із тим, редакція ст.117 КЗпП України передбачає виплату працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Оскільки період затримки розрахунку при звільненні перевищує шість місяців, то у відповідності до частини першої статті 117 КЗпП України відповідач повинен виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні лише за шість місяців.
Враховуючи вищевикладене, позивачем заявлені передчасні позовні вимоги.
Спірні правовідносини виникнуть після фактичного розрахунку відповідача з позивачем на виконання рішення суду від 25 лютого 2025 року у справі №200/8833/24, а також після того, як відповідач самостійно не здійснить виплату середнього заробітку позивача за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, та порушить право позивача на таку виплату.
Отже, на час розгляду даної справи відсутній об'єкт судового захисту.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною другою статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За таких обставин, беручи до уваги всі надані сторонами докази в їх сукупності, суд приходить до висновку щодо відмови у задоволенні позову.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 32, 139, 243 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (адреса: АДРЕСА_2 ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправними бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення суми середнього грошового забезпечення, - відмовити.
Повний текст рішення складено та підписано 08 вересня 2025 року.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя А.Б. Христофоров