Україна
Донецький окружний адміністративний суд
08 вересня 2025 року Справа№200/6563/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Голубової Л.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про:
- визнання протиправним та скасування рішення № 056230001782 від 23.07.2025 року про відмову в призначенні пенсії на пільгових умовах за списком № 2, відповідно до ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
- зобов'язання призначити пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2, відповідно до ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року в справі № 1- р/2020 та із зарахуванням до пільгового стажу за списком № 2 періодів роботи з 27.06.1991 року по 30.10.2000 року та з 01.01.2011 року по 31.05.2020 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач досягла 52-річного віку, тому 16.07.2025 року звернулася до територіального органу ПФУ з заявою про призначення пенсії на пільгових умовах за Списком № 2 з доданими документами.
Рішенням відповідача від 23.07.2025 року №056230001782 їй було відмовлено у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу, оскільки відповідачем не враховано до страхового стажу роботи згідно із записами в трудовій книжці періоду роботи з 27.06.1991 року по 30.10.2000 року та до пільгового стажу періоду роботи з 01.01.2011 року по 31.05.2020 року.
Посилаючись на прийняте Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 року №1-р/2020 «У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII», позивач просить задовольнити заявлені вимоги.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 29 серпня 2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Прийнято розгляд справи проводити в строки встановлені ст. 258 КАС України.
Відповідно до вимог статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
За правилами пункту 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Згідно з нормами частини третьої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.
Відповідачем надано письмовий відзив від 04.09.2025 року. В обґрунтування незгоди з позовними вимогами зазначає, що згідно з п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне забезпечення» на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
На дату звернення вік позивача складав 52 роки 5 місяців, страховий стаж - 24 роки 10 місяців 25 днів, пільговий стаж особи за Списком № 2 становить 13 років 03 місяці 01 день.
До пільгового стажу роботи не зараховано періоди роботи з 01.01.2011 по 31.05.2020 відповідно до індивідуальних даних про застраховану особу, оскільки відсутня інформація про накази на атестацію робочих місць.
Таким чином, вважає, що відсутні підстави для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до заяви про призначення пенсії згідно з пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІ1, в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» під 02.03.2015 №213-VIII, з урахуванням висновків Конституційного Суду України, викладених у прийнятому 23.01.2020 рішенні №1-п/2020.
З зазначених причин відповідач просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ОСОБА_1 є громадянкою України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_1 . Згідно з паспортними даними позивач зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Судом встановлено, що позивач 16.07.2025 року звернулася до територіального органу ПФУ з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Рішенням відповідача від 23.07.2025 року № 056230001782, який розглянув заяву за принципом екстериторіальності, позивачу було відмовлено у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу, оскільки відповідачем не враховано до страхового стажу роботи згідно із записами в трудовій книжці періоду роботи з 27.06.1991 року по 30.10.2000 року, оскільки запис виконано у трудовій книжці, виданої пізніше вказаного періоду роботи та до пільгового стажу періоду з 01.01.2011 року по 31.05.2020 року з підстав відсутності доказів атестації робочих місць.
В спірному рішенні зазначено, що вік позивача становить 52 роки 5 місяців.
Страховий стаж позивача складає 24 роки 10 місяців 25 днів, пільговий стаж за Списком № 2 становить 13 років 03 місяці 01 день.
Застережень щодо недосягнення позивачем 55 років спірне рішення не містить.
Перевіряючи правомірність рішення відповідача щодо неврахуванння до страхового стажу роботи позивача записів у її трудовій книжці щодо періоду роботи з 27.06.1991 року по 30.10.2000 року, оскільки запис виконано у трудовій книжці, виданої пізніше вказаного періоду роботи та до пільгового стажу періоду з 01.01.2011 року по 31.05.2020 року з підстав відсутності доказів атестації робочих місць, суд зазначає таке.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пунктом 2 Перехідних положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Таким чином, з 01.01.2004 року таким законом є Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який був прийнятий на зміну положенням Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Отже, оскільки і Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» і Закон України «Про пенсійне забезпечення» регулюють одні і ті ж правовідносини, то пріоритет у застосуванні за загальним правилом мають норми Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», такого, що прийнятий пізніше у часі, а норми Закону України «Про пенсійне забезпечення» підлягають субсидіарному (додатковому) застосуванню у разі неурегульованості певного питання у приписах Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно з пункту «б» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (у редакції від 02.03.2015 р. № 213-VIII) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менш 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом України від 02.03.2015 №213-VIII, який набув чинності з 01.04.2015 року п. «б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» віковий ценз для жінок у 50 років було збільшено до 55 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника вікового цензу, за яким жінки, дати народження яких припадали з 1 жовтня 1968 року по 31 березня 1969 року набували право на пенсію по досягненню 54 років.
За приписами п. 2 розділу XV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: 1) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення». У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. При цьому зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності цим Законом. Підприємства та організації з коштів, призначених на оплату праці, вносять до Пенсійного фонду плату, що покриває фактичні витрати на виплату і доставку пенсій особам, які були зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, крім тих, що були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, починаючи з дня набрання чинності цим Законом, у розмірі 20 відсотків з наступним збільшенням її щороку на 10 відсотків до 100-відсоткового розміру відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку цих пенсій до набуття права на пенсію за віком відповідно до цього Закону. Виплата пенсій особам, які були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників, за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та особам, пенсії яким призначені відповідно до пунктів «в» - «е» та «ж» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», здійснюється до 1 січня 2005 року за рахунок коштів Пенсійного фонду, а з 1 січня 2005 року - за рахунок коштів Державного бюджету України до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.
Таким чином, навіть, після набуття чинності нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» правила призначення пенсій за Списком № 2 регламентувались п. «б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Такий стан правового регулювання існував до набрання чинності нормами Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII (11.10.2017р.), яким текст Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» був доповнений, зокрема, ст.114, згідно з ч.1 якої, право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Слід зазначити, що Законом України від 03.10.2017 №2148-VIII у новій редакції був викладений п. 2 розділу XV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», де зазначалось, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017р. №2148-VIII на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 50 років - по 31 березня 1965 року включно; 50 років 6 місяців - з 1 квітня 1965 року по 30 вересня 1965 року; 51 рік - з 1 жовтня 1965 року по 31 березня 1966 року; 51 рік 6 місяців - з 1 квітня 1966 року по 30 вересня 1966 року; 52 роки - з 1 жовтня 1966 року по 31 березня 1967 року; 52 роки 6 місяців - з 1 квітня 1967 року по 30 вересня 1967 року; 53 роки - з 1 жовтня 1967 року по 31 березня 1968 року; 53 роки 6 місяців - з 1 квітня 1968 року по 30 вересня 1968 року; 54 роки - з 1 жовтня 1968 року по 31 березня 1969 року; 54 роки 6 місяців - з 1 квітня 1969 року по 30 вересня 1969 року; 55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року.
Наведені вище норми закону почали застосовуватись з 01.10.2017 року.
Отже, з 01.10.2017 року правила призначення пенсій за Списком №2 почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме: п. «б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017р. № 2148-VIII. Втім, правила вказаних законів є ідентичними.
Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 року №1-р/2020 «У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII».
Пунктом 1 резолютивної частини названого судового акту визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213-VIII.
Відповідно до п. 2 резолютивної частини названого судового акту стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Згідно з п. 3 резолютивної частини рішення КСУ застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:
«На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах…».
Відповідно до статті 151-2 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов'язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.
Таким чином, з дати набрання чинності вказаного рішення КСУ - 23.01.2020 року в Україні існують два Закони, котрі одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком № 2, а саме: п. «б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.
Відносно позивача правила зазначених законів містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає 50 років за п. «б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та 55 років за п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.
Враховуючи ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011 по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для позивача є підхід, коли віковий ценз має бути встановлений на рівні найменшої величини, тобто 50 років.
Суд зазначає, що обрані відповідачем у даному конкретному випадку мотиви вчинення владного управлінського волевиявлення не враховують правила розв'язання колізій між діючими актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на користь позивача.
В даному випадку є діючими одночасно два закони, котрі відносно позивача містять різні правила призначення пенсії за Списком № 2 стосовно параметру вікового цензу.
Саме тому слід віддати перевагу у застосуванні найбільш сприятливому для позивача закону.
Враховуючи, що на день звернення із заявою про призначення пенсії за віком позивачу виповнилось 50 років, суд дійшов висновку про те, що вона досягла необхідного віку для призначення пенсії на пільгових умовах з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 справа №1-5/2018 (746/15) від 23.01.2020 року.
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стосовно не зарахування до страхового стажу позивача роботи періоду роботи з 27.06.1991 року по 30.10.2000 року, оскільки запис виконано у трудовій книжці, виданої пізніше вказаного періоду роботи та до пільгового стажу періоду роботи з 01.01.2011 року по 31.05.2020 року з підстав відсутності доказів атестації робочих місць суд зазначає таке.
Згідно зі ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
За приписами ст. 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.93 № 637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до п. 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У такій довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованій території України або в районах проведення антитерористичної операції, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Суд зазначає, що вищевказаний Порядок, як вбачається з його назви та змісту, поширюється саме на випадки відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Відповідно до п. 1 Порядку основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Спору між сторонами стосовно відсутності записів у трудовій книжці позивача немає.
Зокрема, у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_2 від 31.10.2000 року наявні такі записи щодо спірних періодів роботи з 27.06.1991 року по 30.10.2000 року та з 01.01.2011 року по 31.05.2020 року:
запис №2: 27.06.1991 - прийнята учеником апаратника ХВО на теплопостачання;
запис №4: 10.04.1992 - переведена учнем машиніста паливоподачі з повним робочим днем на дільниці теплопостачання;
запис №5: 21.08.1992 - переведена машиністом паливоподачі 3 розряду з повним робочим днем на дільниці теплопостачання);
запис №10: 10.04.2007 - за результатами атестації професія «машиністом паливоподачі» перейменована на «машиніст конвеєру паливоподачі 3 розряду з повним робочим днем на дільниці теплопостачання».
Державне підприємство «Шахта ім. М.С. Сургая» виведено у простій з 24.02.2022 р., а з 01.06.2022 р. - призупинено дію трудового договору із ОСОБА_1 до відновлення роботи шахти.
Наказом Міністерства праці України за №58 від 29.07.1993 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі - Інструкція).
Згідно з пунктом 1.1 Інструкції трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Пунктом 2.11 Інструкції передбачено, що відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.
Відповідно до п. 2.12 Інструкції після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Таким чином, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення трудової книжки з вини підприємства-роботодавця.
Крім того, суд зауважує, що певні недоліки чи неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства-роботодавця не можуть бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Верховний Суд у постановах від 28.02.2018 року у справі №428/7863/17, від 24.05.2018 року у справі № 490/12392/16-а, від 04.09.2018 року у справі №423/1881/17, від 29.03.2019 року у справі №548/2056/16-а неодноразово висловлював позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Частиною третьою статті 44 Закону № 1058-ІV передбачено, що органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Отже, всі записи вчинені належним чином, а пільговий стаж визнаний відповідачем становить 13 років 3 місяці 1 день, що є достатнім для призначення обраного виду пільгової пенсії.
Стосовно неврахування спірних періодів роботи позивача за Списком № 2 з підстав відсутності доказів атестації робочих місць, суд зазначає таке.
Відповідно до п. 1 Порядку проведення атестації робочих місць за умовами правці, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 1992 року № 442 (набула чинності 21.08.1992) (далі - Порядок № 442) атестація робочих місць за умовами праці (надалі - атестація) проводиться на підприємствах і організаціях незалежно від форм власності й господарювання, де технологічний процес, використовуване обладнання, сировина та матеріали є потенційними джерелами шкідливих і небезпечних виробничих факторів, що можуть несприятливо впливати на стан здоров'я працюючих, а також на їхніх нащадків як тепер, так і в майбутньому.
Згідно приписів п. 3 Порядку № 442 атестація проводиться згідно з цим Порядком та методичними рекомендаціями щодо проведення атестації робочих місць за умовами праці, що затверджуються Мінсоцполітики і МОЗ.
Таким чином, проведення атестації робочих місць за умовами праці передбачена діючим законодавством України та проводиться згідно з Порядком № 442 та методичними рекомендаціями щодо проведення атестації робочих місць за умовами праці, що затверджуються Мінсоцполітики і МОЗ.
Відомості про результати атестації робочих місць заносяться до карти умов праці, форма якої затверджується Мінсоцполітики разом з МОЗ (п. 8 Порядку № 442).
Пунктом 10 Порядку № 442, окрім іншого, передбачено, що результати атестації використовуються при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.
Пунктом 4.1. Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 № 383 (далі Порядок № 383) передбачено, що при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах для зарахування до стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, певного 5-річного періоду роботи зі шкідливими і важкими умовами праці після 21.08.1992 року, відповідне право впродовж цього періоду повинне бути підтверджене за результатами атестації.
Відповідно до пункту 4.5 Порядку № 383 якщо ж атестація з 21.08.1992 року не проводилася чи за результатами атестації, вперше проведеної після 21.08.1997 року, право не підтвердилось, до пільгового стажу зараховується лише період роботи із шкідливими умовами праці на даному підприємстві, в установі чи організації до 21.08.1992 року включно, тобто до набуття чинності Порядком проведення атестації робочих місць ( 442-92-п ). У такому ж порядку зараховується пільговий стаж, якщо за результатами атестації, вперше проведеної до 21.08.1997 року, право на пільгове пенсійне забезпечення не підтвердилось.
Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком проведення атестації та розробленими на виконання постанови № 442 Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України (далі Мінпраці) від 01 вересня 1992 року № 41 (далі Методичні рекомендації).
Відповідно до зазначених нормативних актів основна мета атестації полягає у регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.
Атестація робочих місць відповідно до Порядку проведення атестації та Методичних рекомендацій передбачає: установлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці; санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці; комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці на відповідність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам; установлення ступеня шкідливості й небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією; обґрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці; визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах; складання переліку робочих місць, виробництв, професій та посад із пільговим пенсійним забезпеченням працівників; аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.
Відповідно до положень Порядку проведення атестації відомості про результати атестації робочих місць заносяться до карти умов праці, форма якої затверджується Мінпраці разом з Міністерством охорони здоров'я України. Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників, який складається за результатами проведеної атестації робочих місць, після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку.
Комплексний аналіз норм Закону № 1788 та Порядку проведення атестації дає підстави дійти висновку, що необхідними умовами для виникнення у особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах відповідно до пункту «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ є встановлення факту перебування особи на посаді або виконання нею робіт, що містяться у Списку № 2, а також документальне підтвердження зайнятості працівника за відповідною професією за результатами атестації умов праці, яке полягає у наявності результатів атестації відповідного робочого місця за умовами праці. Документами, які підтверджують результати атестації робочого місця за умовами праці, можуть бути: карта умов праці, наказ по підприємству про затвердження переліку робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників; трудова книжка із записом про витяг із зазначеного наказу або з додатком такого витягу.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 10 вересня 2013 року, 25 листопада 2014 року та 17 березня 2015 року № 21-183а13, № 21-519а14, № 21-585а14 відповідно). Такого ж висновку дійшов і Верховний Суд у постанові від 31.01.2018 року у справі К/9901/48/17.
Судом встановлено, що відповідно до записів трудової книжки позивача у спірний період ОСОБА_1 перебувала на посаді, яка дає їй право на пенсійне забезпечення на пільгових умовах за Списком № 2.
Оцінюючи спірні правовідносини, суд бере до уваги і практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка відповідно до ст. 17 Закону України від 23.02.2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» має застосовуватися при розгляді справ як джерело права.
Так, під час розгляду справ проти Туреччини (зокрема, «Loizidou v. Turkey», «Cyprus v. Turkey»), проти Молдови та Росії (зокрема, «Mozer v/ the Republic of Moldova and Russia», «Ilascu and Others v. Moldova and Russia»), ґрунтуючись на Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії (Namibiacase), ЄСПЛ наголосив, що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони.
Як зазначив ЄСПЛ у справі «Andrejeva v. Latvia» (п. 77 рішення Великої палати ЄСПЛ від 18.02.2009р.) стаття 1 Протоколу № 1 до Конвенції не накладає ніяких обмежень на свободу держави, що ратифікувала Конвенцію, приймати рішення про те, чи створювати якусь схему соціального забезпечення, або обирати тип або розмір виплат, які надаються відповідно до будь-якої такої схеми. Однак якщо в державі існують чинні законодавчі норми, що передбачають такі виплати на основі права на соціальну підтримку незалежно від того, чи обумовлені вони попередньою сплатою внесків ці норми слід вважати такими, що створюють майновий інтерес, що потрапляє в сферу дії статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції для осіб, що відповідають пропонованим до благоотримувачів вимогам.
У справі «Будченко проти України» (рішення від 24 квітня 2014 року, заява № 38677/06) ЄСПЛ також зазначив, що якщо у Договірній державі є чинне законодавство, яким виплату коштів передбачено як право на соціальні виплати (обумовлені чи не обумовлені попередньою сплатою внесків), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, відносно осіб, які відповідають її вимогам.
Отже, враховуючи те, що майновий інтерес позивача ґрунтується на положеннях чинного законодавства, зокрема, ст. 14 Закону № 1788, стандарти ЄСПЛ можуть і повинні бути застосовані до цього випадку. ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п. 53 рішення у справі «Ковач проти України», п. 59 рішення у справі «Мельниченко проти України», п. 50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» тощо). Суд повинен оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними, тобто людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав навіть теоретично. Більше того, відповідно до ст. 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.
Аналізуючи наведені положення законодавства, яке дає позивачу право на пенсію за віком на пільгових умовах суд зазначає, що відсутність у позивача уточнюючих довідок про характер роботи та характеристики виконуваної роботи чи наказу про атестацію робочого місця, що стало підставою для відмови позивачу у призначенні такої пенсії, не спростовує наявність у позивача пільгового стажу, що дає йому право на пенсію на пільгових умовах.
При цьому, позивач має належним чином оформлену трудову книжку, в якій містяться записи про відповідний трудовий стаж із відомостями, які відповідають вимогам законодавства на підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2.
Відтак, враховуючи неправомірне рішення відповідача щодо відмови у призначенні пільгової пенсії, спірне рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 23.07.2025 року № 056230001782 підлягає скасуванню.
Прийнявши неправомірне рішення щодо відмови у призначенні пільгової пенсії, відповідач діяв поза межами статті 19 Конституції України та законів України, не визнавши право позивача на отримання пенсії, що призвело до його порушення, а тому воно підлягає захисту судом.
На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Відповідно до п. 10 ч. 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
За таких обставин, позовні вимоги підлягають задоволенню у спосіб, визначений позивачем.
За вимогами ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду на викладене, на підставі положень Конституції України, Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 року, Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-ХІІ від 05.11.1991 року, ст.ст. 2, 17, 77, 90, 139, 242-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від від 23.07.2025 року №056230001782 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 16.07.2025 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зарахувавши до страхового та пільгового стажу за Списком № 2 періоду роботи з 27.06.1991 року по 30.10.2000 року та з 01.01.2011 року по 31.05.2020 року та призначити пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020 з дати первинного звернення - 16.07.2025 року.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати з судового збору у розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) гривень 96 копійок.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 08 вересня 2025 року.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Рішення суду може бути оскаржене до Першого апеляційного адміністративного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Л.Б. Голубова