Україна
Донецький окружний адміністративний суд
08 вересня 2025 року Справа№640/8028/22
Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Голошивця І.О., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження адміністративний позов судді Київського апеляційного суду Ратнікової Валентини Миколаївни до відповідача 1: Державної судової адміністрації України, до відповідача 2: Київського апеляційного суду, до відповідача 3: Державної казначейської служби України про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити дії.
Суддя Київського апеляційного суду Ратнікова Валентина Миколаївна звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, у якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення належного фінансування фонду заробітної плати Київського апеляційного суду та дії щодо обмеження нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 із застосуванням статті 29 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік»;
- визнати протиправними дії Київського апеляційного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 із застосуванням статті 29 Закону України «Про державний бюджет України па 2020 рік»;
- стягнути з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 недоотриману частину суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 в сумі 674338,69 грн за рахунок бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», розпорядником якої є Державна судова адміністрація України.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що Указом Президента України від 28.09.2018 № 297/2018 її переведено на роботу на посаді судді Київського апеляційного суду. В свою чергу, відповідно до статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Базовий розмір посадового окладу судді апеляційного суду становить 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. До базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти, зокрема, 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб. Позивач зауважила, що Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»» від 13.04.2020 № 553-ІХ Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» було доповнено статтею 29, якою установлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому, у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки. Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосудця, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті). Позивач закцентувала свою увагу на тому, що у зв'язку з цим з 18.04.2020 виплата їй суддівської винагороди здійснювалася з урахуванням наведених вище обмежень, але рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020 у справі № 1-14/2020(230/20), зокрема: визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»; зазначено, що положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. У зв'язку з наведеним починаючи з 28.08.2020 відновлено виплату позивачу суддівської винагороди у розмірі, визначеному статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Позивач зазначила, що разом з тим, у період з 18.04.2020 до 27.08.2020, з урахуванням обмежень, введеними Законом № 553-ІХ, фактично їй було виплачено лише суддівську винагороду у фіксованому розмірі - 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року, як це передбачалося частинами 1, 3 статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік». Тобто, виплата заробітної плати здійснювалась всупереч вимог статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», однак в силу ч.2 ст.130 Конституції України розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. Вказане свідчить про недоотримання позивачем суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року (включно) у загальному розмірі 674 338,69 грн. без належних правових підстав.
Державною судовою адміністрацією (відповідачем 1) було надано відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача зазначив наступне, що відповідно до пункту 2 частини третьої статті 148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ДСА України є головним розпорядником коштів Державного бюджету України щодо Київського апеляційного суду, відповідно Київський апеляційний суд є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня. Відповідач 1 зауважив, що рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020 на спірні правовідносини з 18.04.2020 по 28.08.2020 року не може вплинути, оскільки правовідносини у даній справі виникли до прийняття такого рішення, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до прийняття такого рішення. Відповідач 1 просив відмовити у задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязі.
Державною казначейською службою (відповідачем 3) було надано відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача зазначив наступне, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» затверджено бюджетну програму «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів» за КПКВК 0501150. Отже, оскільки даний спір стосується стягнення недоотриманої частини суддівської винагороди, то головним розпорядником коштів за бюджетною програмою КПКВК 0501150 є Державна судова адміністрація України. Відповідач 3 зауважив, що дія частини 1, 3 статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 № 294-ІХ зі змінами, а також абзацу 9 пункту 2 розділу VІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 № 553-ІХ втратили чинність 28.08.2020. За таких обставин, рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020 на спірні правовідносини не може вплинути, оскільки такі виникли до прийняття вказаного Рішення Конституційного Суду України, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності. Відповідач 3 просив відмовити у задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязі.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.06.2022 року відкрито провадження в адміністративній справі. Ухвалено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.07.2022 року клопотання позивача про залучення до участі у справі співвідповідача - задоволено. Залучено до участі у справі № 640/8028/22 співвідповідача - Державну казначейську службу України.
На підставі п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2825 (в редакції Закону № 3863) проведений автоматизований розподіл адміністративних справ, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, між окружними адміністративними судами України з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ відповідно до Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженому наказом Державної судової адміністрації України від 16 вересня 2024 року № 399.
За результатами автоматизованого розподілу адміністративних справ, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, між окружними адміністративними судами України, справа № 640/8028/22 передана на розгляд та вирішення Донецькому окружному адміністративному суду.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями зазначену справу було передано на розгляд судді Донецького окружного адміністративного суду Голошивець І.О.
Відповідно до ч.2 ст.35 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі зміни складу суду розгляд справи починається спочатку, за винятком випадків, визначених цим Кодексом.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 14.03.2025 адміністративну справу за позовом судді Київського апеляційного суду Ратнікової Валентини Миколаївни до відповідача 1: Державної судової адміністрації України, до відповідача 2: Київського апеляційного суду, до відповідача 3: Державної казначейської служби України про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити дії - прийнято до свого провадження. Ухвалено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Запропоновано учасникам справи у строк протягом десяти днів з моменту отримання цієї ухвали надати суду за допомогою підсистеми Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи «Електронний суд» письмові пояснення та/або заяву у разі зміни фактичних обставин по даній справі, вибуття, необхідності залучення або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, а також в разі врегулювання спору на даний момент.
Позивач та відповідачі про прийняття провадження у справі були повідомлені судом належним чином, про що свідчить наявність у них реєстрації кабінету електронного суду де в графі «доставлено» зазначено - 15.03.2025.
Київським апеляційним судом на адресу суду не було надано відзиву на позовну заяву.
Відповідно до приписів ч.6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до приписів ч.4 ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
З урахуванням вищезазначеного, суд вирішив розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд, -
Позивач - ОСОБА_1 , у відповідності до Указу Президента України від 28.09.2018 № 297/2018 переведено на роботу на посаду судді Київського апеляційного суду.
У відповідності до наявної в матеріалах справи копії довідки виданої позивачу Київським апеляційним судом від 10.06.2021 року №139/0421/21, в якій зазначено, що суддівська винагорода не отримана за період карантину з 18.04.2020 по 27.08.2020 року у зв'язку із застосуванням обмеження, відповідно статті 29 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік», складає 674 338,69 грн.
Ці обставини не є спірними у справі, сторонами визнаються і не заперечуються.
Вважаючи протиправними дії відповідачів щодо не нарахування та невиплати за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року (включно) суддівської винагороди відповідно до ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», позивач звернулася до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Правовідносини, які виникли між сторонами у цій справі з приводу виплати суддівської винагороди, врегульовані нормами Конституції України та Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Згідно з ст. 130 Конституції України, держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Організація судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечення право кожного на справедливий суд визначено Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII.
Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.
Положеннями ч. 1 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ч. 2 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Згідно з ч. 3 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (яка, згідно з Рішенням Конституційного Суду від 11 березня 2020 року № 4-р/2020, діє в редакції Закону №1774-VIII), базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
12 березня 2020 року набрала чинності Постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», якою з 12 березня 2020 року на всій території України встановлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної Постанови змін неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.
Крім того, 18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-IX, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено ст. 29 наступного змісту:
«Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині 1 цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).".
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до довідки Київського апеляційного суду від 10.06.2021 №139/0421/21 розмір суддівської винагороди не отриманої позивачем за період карантину з 18.04.2020 по 27.08.2020 становить 674 338,69 грн.
Отже, з 18 квітня 2020 року суддівська винагорода нарахована та виплачена ОСОБА_1 з урахуванням обмежень, встановлених Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», що не заперечується сторонами, а отже є доведеним.
Водночас, Рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року №10-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення ч.ч. 1, 3 ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами, абз. 9 п. 2 розділу ІІ; Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ.
Зокрема, в Рішенні Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року №10-р/2020 зазначено, що вирішуючи питання щодо конституційності оспорюваних положень Закону № 294, Конституційний Суд України виходить із юридичної позиції, яку він неодноразово висловлював: оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007).
Крім того, виходячи з того, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України (далі - Кодекс), так само, як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в Рішенні від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абзац восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).
З огляду на викладене, Конституційний Суд України вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.
В Рішенні Конституційного суду України від 28 серпня 2020 року №10-р/2020, також констатовано, що Конституційний Суд України зазначав, що юридичну визначеність слід розуміти через такі її складові елементи: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (легітимні очікування) (абзац п'ятий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 23 січня 2020 року № 1-р/2020). Установлення граничного розміру заробітної плати, грошового забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування), передбачене у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України (частини перша, третя статті 29 Закону № 294), є невизначеним щодо дії в часі та не забезпечує передбачуваності застосування цих норм права. Згідно з частиною першою статті 113 Конституції України, частиною першою статті 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.
Тобто, оспорюваними положеннями статті 29 Закону № 294 заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб органів законодавчої та судової влади поставлені в залежність від виконавчої влади.
Також, в зазначеному Рішенні вказано, що Конституцією України встановлено, що виключно законами України визначається, зокрема, статус суддів (пункт 14 частини першої статті 92); незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України; вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється (частини перша, друга статті 126); держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів; розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій (перше речення частини першої, частина друга статті 130).
Конституційний Суд України неодноразово звертав увагу на недопустимість обмеження законом незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020, від 11 березня 2020 року № 4-р/2020).
Проаналізувавши юридичні позиції щодо незалежності суддів, Конституційний Суд України дійшов висновку, що гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя; законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу (абзаци сьомий, восьмий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 11 березня 2020 року № 4-р/2020).
Таким чином, обмеження суддівської винагороди не відповідає гарантії незалежності суддів.
Конституційний Суд України вважає, що обмеження відповідних виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану. Однак, такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до Конституції та законів України.
Таке обмеження, також, може застосовуватися й до суддів, однак, після закінчення терміну його дії втрачені, у зв'язку з цим, обмеженням кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки, суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України.
У постанові від 03 березня 2021 року по справі 340/1916/20 Верховний Суд виклав правовий висновок, відповідно до якого Закон № 553-ІХ (яким внесено зміни до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», зокрема, доповнено його статтею 29 (п. 10 р. І Закону №553-ІХ) не є законом про судоустрій, ним чи іншим законом не вносилися зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (стосовно розміру суддівської винагороди), а тому такий закон не може встановлювати розміру винагороди судді. Розбіжність між нормами (різних) законів щодо регулювання одних правовідносин (розміру суддівської винагороди), яка виникла у зв'язку з набранням чинності Законом № 553-ІХ, має вирішуватися на користь Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (п. 56).
Верховний Суд зазначив, що для спірних правовідносин спеціальними є норми ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», які попри те, що в часі цей закон прийнятий раніше, мають пріоритет стосовно положень Закону №294-ІХ (у редакції Закону № 553-ІХ).
Даний висновок, також, узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладеною у постанові від 23 червня 2021 року у справі №520/13014/2020.
За таких умов, суд висновує, що набрання 18 квітня 2020 року чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-IX, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено ст. 29, не змінило правове регулювання правовідносин з нарахування та виплати суддівської винагороди.
З огляду на зазначене, невиплата позивачу суддівської винагороди у період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно у розмірі, визначеному ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», є протиправною.
Слід зауважити, що доводи відповідача 1 про те, що відповідач 2 може проводити нарахування і виплати лише в рамках законодавства України в межах бюджетних асигнувань на поточний фінансовий рік, є слушними, оскільки відповідач не може на власний розсуд тлумачити вимоги законодавства за наявності чинного Закону, який обмежував суддівську винагороду в спірний період.
Зазначене є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправними бездіяльності Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення належного фінансування фонду заробітної плати Київського апеляційного суду та дій щодо обмеження нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 18.04.2020 року по 27.08.2020 із застосуванням ст. 29 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік».
Всупереч приписам ч. 2 ст. 130 Конституції України та ч. 1 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», відповідач 1 застосував до спірних правовідносин положення ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», якими ці відносини не регулюються, внаслідок чого, безпідставно обмежив розмір суддівської винагороди позивача та в період з 18.04.2020 по 27.08.2020 виплачував зазначену винагороду в обмеженому розмірі.
Покликання відповідача 1 на те, що у період з 18 квітня 2020 року до 28 серпня 2020 року положення ч.ч. 1, 3 ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону № 553-ІХ) були чинними і на підставі них здійснювалось нарахування та виплата позивачу суддівської винагороди, суд вважає необґрунтованими.
Суд не бере до уваги посилання відповідача на рішення Ради суддів України № 22 від 24 квітня 2020 року, оскільки метою прийняття даного рішення була не «легітимізація» обмеження суддівської винагороди, встановленого Законом № 553-ІХ, а реагування на факт набрання чинності цього Закону, окремі положення якого, на думку органу суддівського самоврядування, є неконституційним (абзац 4 рішення), для того, аби надавши роз'яснення, уникнути спірних питань у його застосуванні.
Разом з тим, вирішення питання щодо виплати суддівської винагороди судді є обов'язком відповідача 1 та 2 і повинно вирішуватись у встановленому спеціальним Законом порядку та розмірі, оскільки наведене є невід'ємним елементом гарантій незалежності суддів, які встановлені Конституцією України.
Право позивача на отримання суддівської винагороди у належному та повному розмірі не може бути поставлено в залежність від виконання обов'язків державними органами в частині врахування внесених змін до законодавчих актів чи то до формування бюджету.
Враховуючи вищевикладені обставини, суд доходить висновку, що обмежуючи розмір суддівської винагороди, шляхом внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», всупереч вимогам ч. 2 ст. 130 Конституції України та ч. 1 ст. 135 Закону №1402, а також правовим позиціям Конституційного Суду України щодо незалежності суддів, законодавець створив ситуацію, з огляду на яку розпорядники бюджетних коштів, серед яких і відповідачі 1 та 2 у даній справі, виконуючи вимоги Бюджетного кодексу України, вимушені вчиняти дії, що порушують права та гарантії незалежності суддів, в тому числі позивача у даній справі.
Поряд з цим, положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» зі змінами, внесені Законом №553, визнані неконституційними та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення.
Суд зазначає, що питання обрахунку та розміру суддівської винагороди регламентовано виключно ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону № 1402, що в свою чергу виключає можливість до правовідносин стосовно суддівської винагороди застосовувати інші Закони.
Так, довідка Київського апеляційного суду від 10.06.2021 № 139/0421/21, видана позивачу, підтверджує, що розмір суддівської винагороди не отриманої за період карантину з 18.04.2020 по 27.08.2020 у зв'язку із застосуванням обмеження, відповідно ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», складає 674 338,69 грн.
Отже, що у період з 18.04.2020 по 27.08.2020 року позивачу суддівська винагорода нараховувалася у повному обсязі, однак її виплата здійснювалася з урахуванням обмежень, встановлених ст. 29 Закону № 294 з урахуванням змін, внесених Законом № 553.
Слід звернути увагу, що відповідно до ч. 1 - 4 ст. 148 Закону № 1402 фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків державного бюджету.
Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють, зокрема Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України.
Відповідно до ч. 1 та 3 ст. 151 Закону №1402, Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом. Державна судова адміністрація України має територіальні управління. Рішення про утворення територіальних управлінь та визначення їх кількості приймається Державною судовою адміністрацією України за погодженням з Вищою радою правосуддя.
Аналогічну норму також містить п. 3 Положення про Державну судову адміністрацію України, яке затверджено рішенням Вищої ради правосуддя від 17.01.2019 №141/0/15-19 (далі - Положення № 141/0/15-19).
Відповідно до ч. 1 ст. 22 Бюджетного кодексу України з наступними змінами та доповненнями у редакції, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин (далі БК України), за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
Частиною 1 ст. 23 Бюджетного кодексу України передбачено, що будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
Відповідно до ч. 2 цієї правової норми бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.
Суд також наголошує, що ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
У п. 145 рішення від 15.11.1996 у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права.
Суд звертає увагу, що згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 15.02.2019 у справі №826/6583/14, суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів. Крім того, справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів.
З огляду на вищевикладене, та враховуючи, що право позивача на отримання суддівської винагороди у належному та повному розмірі не може бути поставлено в залежність від виконання обов'язків державними органами в частині врахування внесених змін до законодавчих актів чи то до формування бюджету, суд доходить висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача є стягнення суддівської винагороди на користь позивача у розмірі 674 338,69 грн з відрахуванням обов'язкових податків та зборів.
Гарантії держави щодо виконання судових рішень встановлює Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012 № 4901-VI з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин.
Частиною 1 ст. 3 цього Закону закріплено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами) визначає Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, затверджений постановою Кабінета Міністрів України від 03.08.2011 № 845 (далі - Порядок № 845).
Відповідно до п.п. 3 п. 35 цього Порядку Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації): шкоди, заподіяної органом державної влади у сфері нормотворчої діяльності.
Пунктом 38 Порядку № 845 встановлено, що для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з п. 35 цього Порядку в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок.
Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету.
Абзацом 10 п. 25 Порядку № 845 передбачено, що у разі наявності у боржника або головного розпорядника бюджетних коштів окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів здійснюється лише за цією бюджетною програмою.
Відповідно до абзаца 2 ч. 3 ст. 148 Закону № 1402, функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює Державна судова адміністрація України.
Виконання судових рішень, ухвалених на користь суддів, здійснюється у порядку черговості згідно з чинним законодавством України Державною судовою адміністрацією України за рахунок коштів бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів» у межах передбачених асигнувань на відповідний бюджетний період.
Ураховуючи наведене, суд доходить висновку, що стягнення суддівської винагороди на користь позивача у розмірі 674 338,69 грн. має здійснюватись шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», головним розпорядником якої є Державна судова адміністрація України.
Відповідно до ч. 2 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч. 1 та 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На думку суду, відповідачами не доведено правомірність та обґрунтованість своїх дій щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди з урахуванням обмежень виплати суддівської винагороди, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.
Згідно із ч. 1 ст. 371 Кодексу адміністративного судочинства України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.
Враховуючи вищенаведене положення Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за необхідне звернути до негайного виконання рішення суду в частині присудження на користь позивача виплати суддівської винагороди у межах суми стягнення за один місяць.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
У відповідності до приписів п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються зокрема, позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
Оскільки позовними вимогами позивача є нарахування та виплата суддівської винагороди у належному розмірі, з урахуванням наведеного позивач звільнена від сплати судового збору в цій адміністративній справі.
Таким чином, підстави для розподілу судового збору відсутні.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
Керуючись ст.ст. 2, 5-10, 72-90, 139, 242-246, 205, 250, 255, 257-263, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов судді Київського апеляційного суду ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до відповідача 1: Державної судової адміністрації України (адреса: 01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5, ЄДРПОУ: 26255795), до відповідача 2: Київського апеляційного суду (адреса: 03110, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-А, ЄДРПОУ: 42258617), до відповідача 3: Державної казначейської служби України (адреса: 02000, м. Київ, вул. Бастіонна, 6, ЄДРПОУ: 37567646) про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) недоотриману суддівську винагороду у розмірі 674 338,69 (шістсот сімдесят чотири тисячі триста тридцять вісім) гривень 69 коп. за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 (включно) з утриманням з цієї суми, передбачених законом податків та обов'язкових платежів при її виплаті, шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», головним розпорядником якої є Державна судова адміністрація України (адреса: 01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5, ЄДРПОУ: 26255795).
У решті заявлених позовних вимог відмовити.
Рішення підлягає негайному виконанню у частині стягнення на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) виплати суддівської винагороди у межах суми стягнення за один місяць.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 08 вересня 2025 року.
Апеляційна скарга подається до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.О. Голошивець