Україна
Донецький окружний адміністративний суд
08 вересня 2025 року Справа№640/777/20
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Смагар С.В., розглянувши в порядку загального позовного провадження в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до 1) Шостої кадрової комісії (01011 м. Київ, вул. Різницька,13/15) 2) Офісу Генерального прокурора (01011 м. Київ, вул. Різницька,13/15, ЄДРПОУ 00034051) про визнання протиправним та скасування рішення, наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку,
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Шостої кадрової комісії, Офісу Генерального прокурора, де просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення кадрової комісії № 6 від 13 грудня 2019 року № 25 про неуспішне проходження атестації позивачем;
- визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора від 21 грудня 2019 року № 2160ц про звільнення позивача з посади прокурора відділу представництва інтересів держави управління організації участі прокурорів в суді Департаменту представництва інтересів держави в суді Генеральної прокуратури України;
- поновити позивача на посаді прокурора відділу представництва інтересів держави управління організації участі прокурорів в суді Департаменту представництва інтересів держави в суді Генеральної прокуратури України;
- стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 лютого 2021 року позовні вимоги задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Кадрової комісії № 25 від 13 грудня 2019 року про неуспішне проходження атестації; визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора від 21 грудня 2019 року №2160ц про звільнення позивача з посади прокурора відділу представництва інтересів держави управління організації участі прокурорів в суді Департаменту представництва інтересів держави в суді Генеральної прокуратури України; поновлено позивача в Офісі Генерального прокурора на посаді рівнозначній вищевказаній посаді; стягнуто на користь позивача з Офісу Генерального прокурора середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 439 040 грн. 02 коп.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2021 року рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 лютого 2021 року скасовано в частині задоволення позовних вимог про поновлення позивача в Офісі Генерального прокурора та стягнення на користь позивача з Офісу Генерального прокурора середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 439 040 грн. 02 коп. Прийнято в цій частині нову постанову, якою позовні вимоги задоволено частково. Поновлено позивача в Генеральній прокуратурі України, на посаді з якої його було звільнено та стягнуто на користь позивача з Офісу Генерального прокурора середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 437 477 грн. 60 коп., оскільки 24 грудня 2019 року був останнім робочим днем позивача, а 25 грудня 2019 року є святковим (неробочим) днем, розрахунок середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу необхідно здійснювати з 26 грудня 2019 року. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 06.10.2022 касаційні скарги позивача та Офісу Генерального прокурора задоволено частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.02.2021 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.06.2021 скасовано, а справу № 640/777/20 направлено до Окружного адміністративного суду міста Києва на новий розгляд.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 4 листопада 2022 року прийнято до розгляду позовну заву та відкрито провадження в адміністративній справі № 640/777/20. Розгляд справи призначений за правилами загального позовного провадження.
13 грудня 2022 року Верховна Рада України прийняла Закон України № 2825-ІХ «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» (далі - Закон № 2825-ІХ), який набрав чинності 15 грудня 2022 року.Відповідно до статей 1 та 2 Закону № 2825-ІХ Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано. Утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві. Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2825-ІХ установлено, що з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя.До початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом, крім випадку, передбаченого абзацом четвертим цього пункту.
На підставі п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2825-ІХ справу № 640/777/20 передано на розгляд Донецькому окружному адміністративному суду.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11 червня 2025 року, адміністративна справа № 640/777/20 передана на розгляд судді Смагар С.В.
Ухвалою від 16 червня 2025 року прийнято до провадження адміністративну справу № 640/777/20. Розгляд адміністративної справи вирішено розпочати спочатку за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 2 липня 2025 року. Підготовче засідання вирішено проводити в порядку письмового провадження.
2 липня 2025 року до суду від другого відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
Ухвалою від 2 липня 2025 року суд запропонував позивачу до 23 липня 2025 року надати додаткові письмові пояснення щодо позовних вимог з урахуванням висновків Верховного Суду в постанові від 06.10.2022, якою справа була повернута на новий розгляд. Також запропонував позивачу надати наступні докази: - письмові докази щодо оформлення у власність дружиною позивача земельної ділянки в Одеській області, яка у подальшому, як зазначав позивач, була відчужена у 2012 році за 90 000 доларів; - копію договору відчуження земельної ділянки, про наявність якого позивач указував у своїх поясненнях або інше письмове підтвердження походження готівкових коштів, які позивач передавав третім особам у 2015 році; - документальне підтвердження щодо законності джерел походження коштів на придбання членами сім'ї позивача двох квартир у місті Києві.
14, 15 та 18 липня 2025 року від позивача надійшли додаткові письмові пояснення та письмові докази.
Ухвалою від 23 липня 2025 року суд оголосив перерву та призначив наступне підготовче засідання в порядку письмового провадження на 15 серпня 2025 року. Запропонував Офісу Генерального прокурора та Шостій кадровій комісії до 14 серпня 2025 року надати додаткові письмові пояснення з урахуванням письмових пояснень та додаткових письмових доказів, наданих позивачем суду у липні 2025 року.
5 серпня 2025 року від Офісу Генерального прокурора надійшли письмові пояснення.
Ухвалою від 15 серпня 2025 року суд закрив підготовче провадження в адміністративній справі № 640/777/20 та призначив справу до судового розгляду в порядку письмового провадження.
Щодо розгляду справи в порядку письмового провадження сторони у справі були повідомлені судом належним чином.
Згідно з пунктом 10 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
В обґрунтування позовних вимог позивач наголошує, що оскаржуване рішення № 6 від 13 грудня 2019 року про неуспішне проходження атестації позивача не містить обставин, які б свідчили про його невідповідність вимогам професійної компетентності та професійної етики, доброчесності та є передчасними. Також, позивач звертає увагу, що Шоста кадрова комісія не пропонувала йому надати пояснення щодо наявного у позивача майна та коштів. Позивач наголошує, що за час перебування на посаді прокурора відділу представництва інтересів держави управління організації участі прокурорів в суді Департаменту представництва інтересів держави в суді Генеральної прокуратури України і ним, позивачем, і членами його сім'ї декларувались як майно так і належні їм кошти, що не викликало зауважень під час перевірки декларацій уповноваженими органами. Безпідставність рішення № 6 від 13 грудня 2019 року про неуспішне проходження атестації позивача, на думку його, є підставою для скасування оскаржуваного наказу від 21 грудня 2019 року № 2160ц та поновлення позивача на посаді, а також стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Позивач також наголошував на відсутності обставин, які б свідчили про невідповідність позивача вимогам професійної компетентності та професійної етики, а оскаржуване рішення ґрунтується на припущеннях кадрової комісії.
Другим відповідачем надано до суду відзив, в якому він заперечує проти позовних вимог позивача, просить у позові відмовити, посилаючись на те, що рішення кадрової комісії щодо неуспішного проходження атестації позивачем прийнято із дотриманням процедури, встановленої Порядком проходження прокурорами атестації. Зокрема, рішення комісії є обґрунтованим по суті та відповідає підпункту 3 пункту 15 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України від 19 вересня 2019 року № 113-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" та пункту 9 розділу IV Порядку проходження прокурорами атестації, який затверджено наказом Генеральним прокурором 03 жовтня 2019 року № 221. Також другий відповідач зазначив, що оскаржуване рішення кадрової комісії № 6 від 13 грудня 2019 року прийнято на підставі дослідження матеріалів атестації в частині наявності у позивача та членів його сім'ї майна, що не відповідає офіційним доходам.
Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.
Позивач з 26 вересня 2019 року займав посаду прокурора відділу представництва інтересів держави управління організації участі прокурорів в суді Департаменту представництва інтересів держави в суді Генеральної прокуратури України.
На виконання пункту 10 розділу ІІ Прикінцеві і перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ (далі - Закон № 113-ІХ) позивач подав заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора та про намір пройти атестацію.
Позивач успішно пройшов перші два етапи атестації: іспит у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора та іспит у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки. У зв'язку із цим його допущено до наступного етапу атестації - проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.
У подальшому, за результатами проведеної співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності і виконання практичного завдання для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурора Кадровою комісією відносно позивача прийнято рішення від 13 грудня 2019 року № 25 «Про неуспішне проходження прокурором атестації».
За змістом вказаного рішення на підставі досліджених матеріалів атестації, у тому числі отриманих пояснень прокурора, у комісії наявні обґрунтовані сумніви щодо відповідності позивача вимогам доброчесності в частині наявності майна, що не відповідає офіційним доходам позивача та членів його сім'ї, зокрема, наявності квартир, оформлених на тестя та тещу, коштів в розмірі 115 000 доларів США та передачі їх громадянину та іншого майна, а також сумнівних обставин продажу земельної ділянки в Одеській області вартістю 90 000 доларів США, що в декілька разів перевищує ринкову вартість.
Наказом Генерального прокурора України від 21 грудня 2019 року № 2160ц позивача звільнено з посади прокурора відділу представництва інтересів держави управління організації участі прокурорів в суді Департаменту представництва інтересів держави в суді Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII з 24 грудня 2019 року.
Спірні правовідносини у даній справі склалися з приводу (не)правомірності звільнення позивача з посади прокурора у зв'язку з неуспішним проходженням атестації на підставі підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ із посиланням на пункт 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII.
Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 2 червня 2016 року № 1401-VIII Конституцію України доповнено статтею 131-1, відповідно до якої в Україні діє прокуратура, яка здійснює: 1) підтримання публічного обвинувачення в суді; 2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; 3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.
Стаття 131-1 Конституції України вказує зокрема на те, що за новим українським конституційним правопорядком прокуратуру як інститут, що виконує функцію кримінального переслідування, структурно вмонтовано в загальну систему правосуддя.
Отже, Конституція України віднесла прокурорів у розділ правосуддя, змінила характер їх діяльності з загального нагляду на основну функцію кримінального обвинувачення та запровадила нові принципи в проведенні оцінювання як суддів, так і прокурорів.
Законом № 1697-VII забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема, щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо.
19 вересня 2019 року прийнято Закон № 113-ІХ, яким внесено зміни до кодексів та законів України не стільки щодо форми чи змісту діяльності прокуратури, а скільки щодо реформи органів прокуратури в частині кадрових питань. Встановлена Законом переатестація не має систематичного характеру, відбувається одноразово за окремим законом, є винятковою. У Пояснювальній записці до цього законопроекту було зазначено, що він спрямований на запровадження першочергових і, багато в чому, тимчасових заходів, пов'язаних передусім із кадровим перезавантаженням органів прокуратури шляхом атестації чинних прокурорів, а також надання можливості всім доброчесним кандидатам, які мають належні теоретичні знання та практичні навички, на конкурсних засадах зайняти посаду прокурора у будь-якому органі прокуратури.
Отже, проведення атестації прокурорів було визначено на законодавчому рівні як умова реформування органів прокуратури, що стосувалась, зокрема, усіх без винятку прокурорів, які мали бажання продовжувати працювати у органах прокуратури.
Пунктом 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ визначено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII за умови настання однієї із наступних підстав:
1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв'язку із цим пройти атестацію;
2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури;
3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію;
4) ненадання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі.
Посилання у пункті 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ на нормативний припис - пункт 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII, як на підставу для звільнення прокурора, містить інший зміст положень цієї статті, які визначають загальні підстави для звільнення прокурорів, визначені Законом № 1697-VII.
Прокурор відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Таким чином, при посиланні на пункт 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII і посилання в пункті 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ на пункт 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII, які передбачають законодавче регулювання підстав і умов звільнення прокурорів, має місце ситуація, коли на врегулювання цих правовідносин претендують декілька правових норм, які відмінні за своїм змістом і містяться в різних законах.
Порівнюючи співвідношення правових норм Закону № 1697-VII і Закону № 113-ІХ, які визначають загальні підстави і умови, за яких можливе звільнення прокурорів, можна сказати, що вони не суперечать одна одній, кожна з них претендує на відповідне застосування для врегулювання певного аспекту правовідносин.
Закон № 1697-VII та Закон № 113-ІХ, які претендують на застосування до спірних правовідносин, були прийняті в різний час. Так, Закон № 1697-VII, який визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України, прийнятий 14 жовтня 2014 року (набрав чинності 15 липня 2015 року), а Закон №113-ІХ, положення якого передбачають реалізацію першочергових заходів із реформи органів прокуратури, прийнятий 19 вересня 2019 року (набрав чинності 25 вересня 2019 року, крім окремих його приписів, що не мають значення для цієї справи). Тобто, Закон № 113-ІХ який визначає способи і форми правового регулювання спірних правовідносин, набрав чинності у часі пізніше.
Оскільки Закон № 113-ІХ визначає першочергові заходи із реформи органів прокуратури, то він є спеціальним законом до спірних правовідносин. А тому пункт 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII, який визначає загальні підстави для звільнення, не є застосовним у розв'язанні спірних правовідносин щодо оскарження рішення атестаційної комісії, незгоди з результатами атестації та наказом про звільнення з посади прокурора за результатами такого рішення.
Використовуючи згаданий принцип верховенства права, можна зробити висновок, що до спірних правовідносин застосовним є пункт 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ, оскільки він передбачає процедуру атестації прокурорів і є спеціальним, прийнятий пізніше у часі, а отже, згідно з правилом конкуренції правових норм у часі має перевагу над загальним Законом № 1697-VII.
У пункті 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ вказівку на пункт 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII, як на підставу звільнення прокурора, необхідно застосовувати до спірних правовідносин у випадках, які визначені нормами спеціального Закону №113-ІХ, що передбачають умови проведення атестації (а саме три етапи, визначені пунктом 6 розділу І Порядку відповідно до Закону №113-ІХ:
1) складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора;
2) складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки;
3) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання).
Із системного аналізу положень абзацу першого пункту 19 Закону № 113-IX слідує, що підставою для звільнення прокурора є настання однієї з підстав, визначених у підпунктах 1-4 пункту 19 вказаного Закону, зокрема й неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури і цей Закон не вимагає додаткової підстави для звільнення.
Отже, підставою для звільнення є одна з підстав, передбачених підпунктами 1 - 4 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX, а нормативною підставою є пункт 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII.
Зважаючи на висловлену Верховним Судом правову позицію щодо застосування положень пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII у зіставленні з пунктом 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-IХ суд зазначає, що неуспішне проходження атестації (оформлене відповідним рішенням кадрової комісії) може бути підставою для звільнення з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII (постанови Верховного Суду від 21 вересня 2021 року у справах № 200/5038/20-а та № 160/6204/20, від 29 вересня 2021 року у справах № 440/2682/20 та № 640/24727/19, від 17 листопада 2021 року у справі № 540/1456/20, від 25 листопада 2021 року у справі № 160/5745/20, від 13 вересня 2022 року у справі № 640/1219/20).
Рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації є законодавчо визначеною підставою для звільнення прокурора з посади, тобто спричиняє для особи негативні юридичні наслідки у вигляді її звільнення з публічної служби.
З моменту ухвалення кадровою комісією рішення про неуспішне проходження прокурором атестацій, у керівника прокуратури виникає обов'язок, звільнити прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII.
У постанові від 12 травня 2022 року у справі № 540/1053/21 Верховний Суд зазначив, що досягнути мети атестування прокурорів, яку відповідач означив як підвищення ефективності діяльності прокуратури і рівня довіри до прокурорів, неможливо без зрозумілої, чіткої і передбачуваної процедури та можливості її перевірки судом, а механізм, визначений Законом № 113-ІХ для цілей атестації чинних прокурорів, не може применшувати чи заперечувати існуючих гарантій, зокрема на судовий захист.
Слід зазначити, що Верховний Суд неодноразово надавав оцінку вказаним доводам та висловлював правову позицію щодо застосування пунктів 7, 9, 11, 12, 15, 17 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ в аспекті дискреційних повноважень кадрових комісій (в рамках атестації прокурорів) і меж судового контролю у справах про оскарження рішень останніх за наслідками третього етапу атестації (співбесіди). Зокрема, у постановах від 10 квітня 2020 року (справа № 819/330/19), від 10 січня 2020 року (справа № 2040/6763/18), від 21 жовтня 2021 року (справа № 640/154/20), від 02 листопада 2021 року (справи № № 120/3794/20-а, 640/1598/20), від 04 листопада 2021 року (справа № 640/537/20), від 02 грудня 2021 року (справа № 640/25187/19), від 16 грудня 2021 року (справа № 640/26168/19), від 22 грудня 2021 року (справа № 640/1208/20) Верховний Суд висловився щодо обґрунтованості і вмотивованості рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації як необхідної умови його відповідності критеріям, визначеним статтею 2 КАС України, а також, що рішення цього органу (кадрової комісії) можуть піддаватися судовому контролю, що аж ніяк не заперечує й не суперечить дискреційним повноваженням цього органу під час атестування прокурорів й ухвалення на наслідками цієї процедури відповідних рішень.
У постановах від 29 червня 2022 року (справа № 420/10211/20), від 11 серпня 2022 року (справа № 160/8111/20), від 07 липня 2022 року (справа № 560/214/20) не заперечуючи наявність у кадрової комісії дискреційних повноважень надавати оцінку дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності та ухвалювати рішення за наслідками проходження прокурорами атестації, Верховний Суд зазначив, що така дискреція не може бути свавільною, а повинна ґрунтуватися на приписах закону.
За загальним правилом під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто дискреційним є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.
Належна мотивація рішення (як форма зовнішнього вираження дискреційних повноважень) дає можливість перевірити, як саме (за якими ознаками) відбувалася процедура атестації і чи була дотримана процедура його прийняття.
Обсяг і ступінь мотивації рішення залежить від конкретних обставин, які були предметом обговорення, але у будь-якому випадку має показувати, приміром, що доводи/пояснення прокурора взято до уваги і, що важливо, давати розуміння чому і чим керувалася Комісія, коли оцінювала прокурора під час проведення співбесіди, тобто встановити мотиви ухваленого рішення. Особливо-виняткової значимості обґрунтованість/вмотивованість рішення набуває тоді, коли йдеться про непроходження прокурором атестації, з огляду на наслідки, які це потягне.
Загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб'єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.
З приводу зазначеного є сталою позиція Верховного Суду, що вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та, зокрема, судовий контроль за адміністративними актами суб'єкта владних повноважень. І навпаки, ненаведення мотивів прийнятих рішень «суб'єктивізує» акт державного органу і не дає змоги суду встановити дійсні підстави та причини, з яких цей орган дійшов саме таких висновків, надати їм правову оцінку, та встановити законність, обґрунтованість, пропорційність рішення (постанови Верховного Суду від 18 вересня 2019 року у справі № 826/6528/18, від 10 квітня 2020 року у справі № 819/330/18, від 10 січня 2020 року у справі № 2040/6763/18).
Порядок проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності і виконання практичного завдання для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурора врегульовано розділом ІV Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора України від 03 жовтня 2019 року № 221.
Згідно пункту 5 розділу І Порядку № 221 предметом атестації є оцінка: 1) професійної компетентності прокурора (у тому числі загальних здібностей та навичок); 2) професійної етики та доброчесності прокурора.
Пунктом 9 розділу IV Порядку №221 визначено, що для проведення співбесіди кадрова комісія вправі отримувати в усіх органах прокуратури, у Раді прокурорів України, секретаріаті Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, Національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, Національному агентстві з питань запобігання корупції, інших органах державної влади будь-яку необхідну для цілей атестації інформацію про прокурора, в тому числі про:
1) кількість дисциплінарних проваджень щодо прокурора у Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та їх результати;
2) кількість скарг, які надходили на дії прокурора до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та Ради прокурорів України, з коротким описом суті скарг;
3) дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності: а) відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім'ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, у тому числі копії відповідних декларацій, поданих прокурором відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції; б) інші дані щодо відповідності прокурора вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; в) дані щодо відповідності поведінки прокурора вимогам професійної етики; г) матеріали таємної перевірки доброчесності прокурора;
4) інформацію про зайняття прокурором адміністративних посад в органах прокуратури з копіями відповідних рішень.
Згідно з пунктом 10 розділу ІV Порядку № 221 фізичні та юридичні особи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування мають право подавати до відповідної кадрової комісії відомості, у тому числі на визначену кадровою комісією електронну пошту, які можуть свідчити про невідповідність прокурора критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності. Кадровою комісією під час проведення співбесіди та ухвалення рішення без додаткового офіційного підтвердження можуть братися до уваги відомості, отримані від фізичних та юридичних осіб (у тому числі анонімно). Дослідження вказаної інформації, відомостей щодо прокурора, який проходить співбесіду (далі - матеріали атестації), здійснюється членами кадрової комісії.
Перед проведенням співбесіди члени комісії можуть надіслати на електронну пошту прокурора, яка вказана у заяві про намір пройти атестацію, повідомлення із пропозицією надати письмові пояснення щодо питань, пов'язаних з матеріалами атестації. У цьому випадку протягом трьох днів з дня отримання повідомлення, але не пізніше ніж за день до дня проведення співбесіди, прокурор може подати комісії електронною поштою письмові пояснення (у разі необхідності - скановані копії документів) (пункт 11 розділу ІV Порядку №221).
Відповідно до пункту 12 розділу ІV Порядку № 221 співбесіда полягає в обговоренні результатів дослідження членами комісії матеріалів атестації щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора, зокрема, з огляду на результати виконаного ним практичного завдання.
Співбесіда прокурора складається з таких етапів: 1) дослідження членами комісії матеріалів атестації; 2) послідовне обговорення з прокурором матеріалів атестації, у тому числі у формі запитань та відповідей, а також обговорення питання виконаного ним практичного завдання. Співбесіда проходить у формі засідання комісії (пункт 13 розділу ІV Порядку № 221).
Відповідно до пунктів 14-16 розділу IV Порядку № 221 члени комісії мають право ставити запитання прокурору, з яким проводять співбесіду, щодо його професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.
Тобто відомості, які містяться в декларації, поданій прокурором відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції, поряд з іншими відомостями, які отримано кадровою комісією відповідно до положень Порядку № 221, є матеріалами атестації, які досліджуються та обговорюються під час проведення співбесіди, за результатами якої кадрова комісія приймає рішення про успішне чи неуспішне проходження прокурором атестації.
Після завершення обговорення з прокурором матеріалів атестації та виконаного ним практичного завдання члени комісії без присутності прокурора, з яким проводиться співбесіда, обговорюють її результати, висловлюють пропозиції щодо рішення комісії, а також проводять відкрите голосування щодо рішення комісії стосовно прокурора, який проходить атестацію. Результати голосування вказуються у протоколі засідання (пункт 15 розділу ІV Порядку №221). Залежно від результатів голосування комісія ухвалює рішення про успішне проходження прокурором атестації або про неуспішне проходження прокурором атестації.
Пунктом 12 Порядку № 233 передбачено, що рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути мотивованим із зазначенням обставин, що вплинули на його прийняття.
З огляду на наведені правові норми рішення кадрової комісії, ухвалене за результатами атестації, зокрема її третього етапу, має містити обґрунтований висновок про те, за якими саме критеріями (компетентності, професійної етики або доброчесності) та на підставі яких доведених фактів, прокурор не відповідає займаній посаді та, відповідно, підлягає звільненню.
Вказане дає підстави для висновку, що рішення Кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації може бути предметом оцінки судом адміністративної юрисдикції, зокрема, на відповідність його обґрунтованості та вмотивованості, тобто дотриманню пункту 12 Порядку № 233.
Аналізуючи приписи пункту 5 та підпункту 3 пункту 6 розділу І Порядку № 221 у постанові від 23 грудня 2021 року у справі № 120/112/20-а Верховний Суд дійшов висновку, що встановлення рівня професійної компетентності прокурора (у тому числі загальних здібностей та навичок) та перевірка дотримання ним професійної етики та доброчесності мають різні критерії.
Визначення відповідності або невідповідності прокурора критеріям має відбуватися на основі сумарної оцінки всієї інформації, яка свідчить про порушення вимог професійної компетентності, професійної етики і доброчесності (за винятком грубих порушень, наявності яких самих по собі є достатньою для твердження про невідповідність прокурора критеріям професійної компетентності, професійної етики чи доброчесності).
Підставою для прийняття спірного рішення Кадрової комісії слугувало те, що у позивача наявне майно, що не відповідає його офіційним доходам та членів його сім'ї, зокрема, наявності квартир, оформлених на тестя, коштів в розмірі 115 000 доларів США та передачі їх громадянину та іншого майна, а також сумнівних обставин продажу земельної ділянки в Одеській області вартістю 90 000 доларів США, що в декілька раз перевищує ринкову вартість. Вказане викликало у Комісії обґрунтовані сумніви щодо відповідності позивача вимогам доброчесності.
Рішенням Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів від 03 квітня 2018 року №145дп-18 закрито дисциплінарне провадження відносно позивача, оскільки не встановлено вини останнього у порушенні встановленого законодавством порядку подання декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру, вчинення ним дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури, а відтак не отримано відомостей, які б підтверджували наявність підстав, передбачених пунктами 4 та 5 частини першої статті 43 Закону України «Про прокуратуру» для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності.
Шостою кадровою комісією було ухвалено рішення про неуспішне проходження прокурором атестації від 13.12.2019 № 25. У вказаному рішенні зазначено, що комісія з'ясувала обставини, які свідчать про невідповідність ОСОБА_1 вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, а саме: на підставі дослідження матеріалів атестації, у тому числі отриманих пояснень прокурора, у Комісії наявні обґрунтовані сумніви щодо відповідності ОСОБА_1 вимогам доброчесності в частині наявності майна, що не відповідає офіційним доходам ОСОБА_1 та членів його сім'ї, зокрема наявності 2 квартир у АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 , оформлених на тестя ОСОБА_2 та тещу ОСОБА_3 , коштів в розмірі 115 тисяч доларів США та передачі їх громадянину ОСОБА_4 , та іншого майна, а також сумнівних обставин продажу земельної ділянки в Одеській області вартістю 90 тис. доларів США, що в декілька разів перевищує ринкову вартість.
Верховний Суд у постанові від 6 жовтня 2022 року у даній справі зауважив, що висновок комісії ґрунтується на ширшому обсязі «зауважень» до позивача стосовно його відповідності критерію доброчесності, який становить відповідність офіційних доходів витратам сім'ї та близьких родичів позивача.
При вирішенні спірних правовідносин необхідно враховувати, що оцінка професійної етики та доброчесності прокурора (пункт 12 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ) - це суб'єктивне відображення інформації про прокурора, отриманої в усіх органах прокуратури, у Раді прокурорів України, секретаріаті КДКП, Національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, Національному агентстві з питань запобігання корупції, інших органах державної влади, через яку може виникнути обґрунтований сумнів щодо доброчесності першого.
Тому завданням кадрової комісії є не доведення того, що прокурор порушив закон, а визначення наявності обґрунтованих сумнівів щодо його відповідності вимогам професійної етики і доброчесності прокурора.
Вказані обґрунтовані сумніви можуть виникати у тих випадках, коли наявні підстави вважати, що дії (бездіяльність) прокурора свідчать про його невідповідність критеріям навіть за відсутності з приводу таких дій (бездіяльності офіційного рішення уповноважених посадових осіб чи органів державної влади (або у випадку прийняття рішення на користь прокурора, якщо є сумніви щодо об'єктивності такого рішення).
Верховний Суд звернув увагу, що позивач ні під час проходження співбесіди, ні в обґрунтування позовних вимог, ні під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій, а також під час перегляду судових рішень судом касаційної інстанції не надав підтверджуючих письмових доказів щодо оформлення у власність дружиною позивача земельної ділянки в Одеській області, яка у подальшому, як зазначав позивач, була відчужена у 2012 році за 90 000 доларів. Не надано позивачем і договору відчуження земельної ділянки, про наявність якого останній указував у своїх поясненнях. Власне вказаним позивач обґрунтовував походження готівкових коштів, які він передавав третім особам у 2015 році. Так само позивачем не надано документальних підтверджень щодо законності джерел походження коштів на придбання членами його сім'ї двох квартир у місті Києві.
Виходячи із суті процедури атестації, Верховний Суд у справі № 540/1053/21 дійшов висновку, що особливість цієї процедури, її нормативно-правове регулювання не дає підстав вважати, що кадрові комісії не мають обов'язку доводи обґрунтованість свого сумніву. Скоріше навпаки, адже це стосується проходження публічної служби чинними прокурорами. Тут не йдеться про необхідність відтворювати перебіг обговорення чи позицію кожного із членів Кадрової комісії стосовно прокурора за наслідками співбесіди, як вважає відповідач, а про потребу належно обґрунтувати колегіальне рішення в обсязі, якого буде достатньо (у кожному конкретному випадку) для розуміння підстав і мотивів його ухвалення, адже на відміну від перших двох етапів, на цьому етапі (співбесіди) результат атестації визначає не кількість балів, а думка членів кадрової комісії, їхній обґрунтований сумнів у відповідності прокурора критеріям професійної компетентності, професійної етики і доброчесності.
На виконання ухвали суду від 2 липня 2025 року позивачем суду надані:
- копія державного акту на право власності на земельну ділянку, Серія ОД № 098329, загальною площею 0,1000 га., кадастровий номер - 5123755800:02:005:0222, яка розташована по АДРЕСА_4 , виданого ОСОБА_5 21.05.2004 Таїровською селищною радою Овідіопольського району Одеської області та зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № ТІ-3813-18;
- копія договору купівлі-продажу від 11.09.2012 (бланк Серія ВРС № 023478) про продаж ОСОБА_5 земельної ділянки, загальною площею 0,1000 га., кадастровий номер - 5123755800:02:005:0222, розташована по АДРЕСА_4 , який посвідчено Вініцьким Б.В., приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області та зареєстровано в реєстрі за № 618;
- копія Витягу про реєстрацію в Державному реєстрі правочинів (бланк Серія МН № 089675) - № витягу: 11817962; Дата видачі: 11.09.2012; Витяг надав: Приватний нотаріус Вініцький Б.В., Овідіопольський районний; Тип операції: реєстрація правочину; Найменування правочину: договір купівлі-продажу; Відомості про документ: Дата нотаріального посвідчення: 11.09.2012, Номер у реєстрі нотаріальних дій: 618; Документ посвідчено: Одеська обл., Приватний нотаріус Вініцький Б.В., Бланк: ВРС 023478. Згідно з п. 4 наданого договору купівлі-продажу від 11.09.2012 (бланк Серія ВРС № 023478) продаж вчинено за 732600 (сімсот тридцять дві тисячі шістсот) гривень 00 копійок. Як зазначає позивач, при розрахунку розміру отриманого доходу при продажу земельної ділянки за 732 600 грн. за офіційним курсом НБУ в доларах США становить 91 689 доларів США(732600/7.99=91689.612) і за середнім курсом продажу долара США банками в Одесі та Одеській області становить 90 000 доларів США(732600/8.14=90000).
У письмових поясненнях позивач також зазначив, що ним передавались ОСОБА_6 кошти в сумі 115 500 доларів США.. Вказана сума складається із 90 000 доларів США, які є власністю його дружини ОСОБА_5 , 17 000 доларів США які є власністю його матері ОСОБА_7 та 8 500 доларів США які є власністю ОСОБА_8 .. На підтвердження походження готівкових коштів в розмірі 90000 доларів США надав договір купівлі-продажу від 11.09.2012 (бланк Серія № 023478). Також повідомив, що кошти у сумі 17 000 доларів США знаходились у нього на зберіганні та були накопичені його мамою ОСОБА_7 за період з 2000 року. На підтвердження походження готівкових коштів в розмірі 17000 доларів США надав копії довідки про її доходи за період з 2000-2022 роки та документи на підтвердження її особи. Також позивач повідомив, що частина коштів, які були передані ним ОСОБА_6 , а саме 8500 доларів США знаходились у нього на зберіганні, є власністю ОСОБА_8 та були передані за його згодою. Частину суми, а саме 3500 доларів США ним останньому були передані протягом 2015-2016 років. На підтвердження походження вказаних готівкових коштів докази не надані, оскільки такі не укладались та відсутні, як зазначив позивач.
Щодо питання наявності квартир у АДРЕСА_2 , оформленої на тестя позивача ОСОБА_2 , позивач у письмових поясненнях зазначив, що перед співбесідою йому на електронну пошту не надходило та під час співбесіди 13.12.2019 такого питання у членів комісії не виникало. Повідомив, що вказану квартиру його тесть отримав у 1998 році та у 2005 дана квартира була приватизована, що підтверджується Свідоцтвом про право власності на житло, яке видане згідно наказу № 126 від 04.07.2005. Дана квартира з червня 2014 року не перебуває у його власності. Квартира у АДРЕСА_5 , оформлена на тещу позивача ОСОБА_3 . Зазначена квартира була придбана тещею позивача ОСОБА_3 у 2014 році і є її власністю, що підтверджується договором купівлі-продажу від 22.05.2014, серія та номер 3209, виданий 22.05.2014. Вказана квартира придбана за кошти ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . Вказаною квартирою позивач та члени його родини користуються з дозволу тещі позивача ОСОБА_3 .. Користування вказаною квартирою задекларовано у деклараціях за 2014, 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 роки та перевірено НАЗК.
Позивачем також надані суду:
- копія свідоцтва про право власності на житло від 04.07.2005, квартири АДРЕСА_6 , та яка належить на праві приватної, спільної (сумісної або часткової власності) ОСОБА_2 та членам його сім'ї ОСОБА_9 , ОСОБА_3 , ОСОБА_10 , в рівних долях. Квартира приватизована згідно з Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду»;
- копія договору купівлі-продажу від 22.05.2014 (бланк Серія ВТТ № 252209) про купівлю ОСОБА_3 квартири за АДРЕСА_7 ;
- копія витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (бланк Серія ЕАХ № 101587);
- відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків, відповідь на запит у електронному вигляді від 28.11.2022, щодо ОСОБА_3 за період з 1 кварталу 2006 року по 4 квартал 2010 року;
- відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків, відповідь на запит у електронному вигляді від 28.11.2022, щодо ОСОБА_3 за період з 1 кварталу 2011 року по 4 квартал 2014 року.
Судом досліджені надані позивачем додаткові докази під час нового судового розгляду через призму зауважень кадрової комісії. Суд зазначає, що позивачем жодним чином не спростовано посилання кадрової комісії на сумнівні обставини продажу земельної ділянки в Одеській області вартістю 90 тис. доларів США, що в декілька разів перевищує ринкову вартість. Визначенні ціни продажу у договорі купівлі-продажу певної суми продажу не свідчить про доброчесність особи, якщо ціна в декілька разів перевищує ринкову вартість. Скоріше це свідчить про намагання ввести в оману стороннього спостерігача.
Суд також критично ставиться до переміщення готівкових коштів між позивачем та третіми особами, оскільки ці обставини підтверджуються лише поясненнями позивача та не свідчать про їх законне походження.
Суд приймає до уваги документи позивача щодо законності походження квартири у АДРЕСА_2 , оформленої на тестя позивача ОСОБА_2 .
Стосовно договору купівлі-продажу від 22.05.2014 (бланк Серія ВТТ № 252209) про купівлю ОСОБА_3 квартири за АДРЕСА_7 суд зазначає наступне. Згідно даного договору трикімнатна квартира придбана за ціною 1088965 грн. Дохід ОСОБА_3 згідно з наданими відомостями з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків за період з 2007 по 2009 роки складає 207786,12 грн., за період з 2012 по 2014 роки складає 1180106,75 грн. Джерелом отримання доходу у відомостях в більшості визначена сама ОСОБА_3 як фізична особа-підприємець. Суд не враховує половину доходу ОСОБА_3 за 2014 рік, оскільки квартира придбана 22 травня 2014 року. Отже, є очевидним, що враховуючи необхідність базових витрат на проживання, у ОСОБА_3 є недостатнім дохід для придбання вищезазначеної квартири. Позивач у письмових поясненнях зазначає, що вказана квартира придбана за кошти ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , однак доказів наявності необхідного доходу у ОСОБА_2 суду позивачем не надано. Таким чином, позивачем не підтверджена законність походження коштів, за які придбана квартира, оформлена на його тещу, та якою користується позивач та його родина.
Отже, суд приходить до висновку, що позивач під час судового розгляду справи не спростував у повному обсязі обґрунтовані сумніви Кадрової комісії, про які зазначено в оскаржуваному рішенні.
Чинне законодавство не містить визначення поняття “доброчесність», яке використовується у процедурі атестації прокурорів.
Водночас відсутність у законі визначення цього терміну не звільняє суб'єктів правовідносин використовувати його в процесі правозастосування та під впливом як змісту (суті) зовнішніх поведінкових факторів, так і через їхнє зіставлення з якостями, чеснотами чи властивостями, під якими в моральному, етичному, соціально-правовому, світоглядному та іншому сенсах розуміється (сприймається) поняття доброчесність, пояснити і мотивувати за якими ознаками той чи інший прокурор не може бути віднесений до доброчесних.
Вказаний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 03.11.2022 у справі № 600/1450/20-а, від 09.11.2023 у справі № 640/600/20 та підтриманий у постановах Верховного Суду 30.01.2024 у справі №640/36185/21 від 24.06.2024 у справі № 260/1134/23 та від 08.08.2024 у справі №420/7076/20.
Суд зазначає, що обсяг мотивів, які повинна навести у рішенні кадрова комісія жодними чинними нормативно-правовими актами не визначено.
Судом встановлено, що рішення кадрової комісії стосовно позивача містить мотиви його прийняття, висновки, зроблені комісією за результатами дослідження матеріалів атестації, наданих позивачем пояснень.
Достатнім є наявність конкретної інформації, яка, з урахуванням наданих особою пояснень та аргументів (які не сприйняті як переконливі), не спростовує уяву (сприйняття) визначених законом осіб щодо її достатньої відповідності цим критеріям.
Таким чином, у зв'язку з вищевикладеним, на переконання суду, у кадрової комісії був обґрунтований сумнів у відповідності позивачу критеріям доброчесності прокурора.
Суд зазначає, що одним із критеріїв процедури перевірки дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності (підпункт 3 пункту 9 розділу ІV Порядку №221) є відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім'ї, а також близьких осіб задекларованим доходам.
При цьому завданням кадрової комісії є не доведення того, що прокурор порушив закон, а визначення наявності обґрунтованих сумнівів щодо його відповідності вимогам професійної етики і доброчесності прокурора.
У процедурі атестації обґрунтовані сумніви уповноваженої комісії набувають значення, а прокурор, який має намір підтвердити свою відповідність вимогам професійної етики та доброчесності, повинен спростувати такі сумніви або довести їх необґрунтованість. У протилежному випадку, задля досягнення мети запровадженої реформи прокуратури, такі сумніви можуть бути витлумачені не на користь особи.
Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 08.08.2024 у справі №420/7076/20.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
Частинами першою, другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи те, що позивач не навів переконливих доводів на спростування висновку кадрової комісії про наявність обґрунтованого сумніву щодо його доброчесності, відповідних доказів не надав, суд дійшов висновку про те, що спірне рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами проведення третього етапу (співбесіди) містить мотиви його прийняття, висновки зроблені комісією за результатами дослідження матеріалів атестації, наданих позивачем пояснень, тобто прийняте на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, безсторонньо, добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом та пропорційно. Підстави для визнання протиправним та скасування вказаного рішення відсутні. Інші позовні вимоги є похідними від першої позовної вимоги.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Судові витрати залишаються за позивачем.
Керуючись статтями 2-17, 19-20, 42-47, 55-60, 72-77, 90, 94-99, 122, 124-125, 132, 139, 143, 159-165, 168, 171, 173, 192-196, 224, 225-228, 229-230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до 1) Шостої кадрової комісії (01011 м. Київ, вул. Різницька,13/15) 2) Офісу Генерального прокурора (01011 м. Київ, вул. Різницька,13/15, ЄДРПОУ 00034051) про визнання протиправним та скасування рішення, наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку, відмовити повністю.
Рішення ухвалене та повне судове рішення складено 8 вересня 2025 року.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Шостого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.В. Смагар